Ухвала Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Декрету Кабінету Міністрів України "Про впорядкування використання адміністративних будинків і нежилих приміщень, що перебувають у державній власності" від 11 січня 1993 року N 5-93 і розпоряджень Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 року N 509-р та від 12 вересня 1997 року N 504-р

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Євграфова Павла Борисовича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Корнієнка Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мартиненка Петра Федоровича,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича - суддя-доповідач,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Тимченка Івана Артемовича,

Тихого Володимира Павловича,

Шаповала Володимира Миколайовича,

Яценка Станіслава Сергійовича,

розглянув питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Декрету Кабінету Міністрів України "Про впорядкування використання адміністративних будинків і нежилих приміщень, що перебувають у державній власності" від 11 січня 1993 року N 5-93 і розпоряджень Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 року N 509-р та від 12 вересня 1997 року N 504-р.

Заслухавши суддю-доповідача Німченка В.І. та розглянувши матеріали конституційного подання, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

У конституційному поданні народні депутати України порушують питання про невідповідність Конституції України (неконституційність) Декрету Кабінету Міністрів України "Про впорядкування використання адміністративних будинків і нежилих приміщень, що перебувають у державній власності" від 11 січня 1993 року N 5-93 (далі - Декрет), за яким Кабінету Міністрів України надано право приймати рішення про розміщення центральних державних органів в адміністративних будинках, нежилих приміщеннях, що є у державній власності, та розпоряджень Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 року N 509-р та від 12 вересня 1997 року N 504-р (далі - розпорядження) про розміщення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку в приміщеннях другого поверху фасадного будинку та третього поверху будинку у дворі по вул. Б.Хмельницького, 26 у м. Києві.

Автори клопотання обгрунтовують свої позиції тим, що Кабінет Міністрів України, скориставшись наданим правом вилучати нерухоме майно (основні фонди) у юридичних осіб і передавати його центральним державним установам, позбавив цих юридичних осіб права на господарювання в приміщеннях, які перебували в їх оперативному управлінні, що суперечить положенням частини четвертої статті 13, статей 43, 48, пункту 5 статті 116 Конституції України, Законів України "Про оренду державного та комунального майна", "Про власність", "Про підприємства в Україні".

Колегія суддів Конституційного Суду України з конституційних подань процесуальною ухвалою від 23 вересня 1999 року відмовила у відкритті конституційного провадження у справі на підставі пункту 4 статті 39, пункту 3 статті 45, статей 46, 48 Закону України "Про Конституційний Суд України".

Конституційний Суд України дійшов висновку, що в конституційному поданні народних депутатів України має місце оспорювання актів Кабінету Міністрів України у сфері господарських правовідносин щодо вирішення конкретних питань, а наведене правове обгрунтування їх неконституційності фактично стосується неузгодженості Декрету, який має силу закону, та розпоряджень з іншими законами, а не з нормами Конституції України.

Так, обгрунтовуючи неконституційність Декрету та розпоряджень, суб'єкт права на конституційне подання посилається на їх невідповідність положенням статті 13 Закону України "Про підприємства в Україні", якими встановлено, що вилучення державою у підприємств їх основних фондів здійснюється тільки у випадках, передбачених законом. На думку народних депутатів України, Декрет і розпорядження не узгоджуються з положеннями статті 56 Закону України "Про власність", якими заборонено втручання державного органу у здійснення повноважень щодо володіння, користування та розпорядження майном особами, які володіють ним на праві повного господарського відання або оперативного управління. Вилучення майна унеможливлює здійснення цих повноважень, призводить до втрати робочих місць та інших соціальних гарантій громадянами, що є прямим порушенням їх конституційних прав.

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про Конституційний Суд України" до повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо неузгодженості Декрету з нормами чинного законодавства, щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції. Зазначені питання можуть бути вирішені тільки шляхом внесення змін та доповнень до чинних законів України, прийняття нових законів України відповідно до статті 85 Конституції України, що належить до повноважень Верховної Ради України.

Крім того, наведене народними депутатами України обгрунтування неконституційності Декрету і розпоряджень не відповідає вимогам, встановленим пунктом 4 статті 39 Закону України "Про Конституційний Суд України" щодо конституційного подання, що також є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі відповідно до пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України".

Органом, який здійснює правосуддя в господарських спорах, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, є Вищий арбітражний суд України (статті 1, 10 Закону України "Про арбітражний суд") .

Необхідно також зазначити, що стосовно правової оцінки актів Кабінету Міністрів України Конституційний Суд України висловив свою думку під час вирішення справи про підсудність спорів Вищому арбітражному суду України. Рішенням Конституційного Суду України від 1 жовтня 1998 року визнано, зокрема, що Вищому арбітражному суду України підсудні справи у господарських спорах, в яких Кабінет Міністрів України є однією із сторін, а також справи у спорах про визнання недійсними його актів, якщо вони порушують права конкретних суб'єктів господарських відносин.

Враховуючи викладене та керуючись статтею 150 Конституції України, статтею 14, пунктом 4 статті 39, пунктами 2, 3 статті 45, статтею 50 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Декрету Кабінету Міністрів України "Про впорядкування використання адміністративних будинків і нежилих приміщень, що перебувають у державній власності" від 11 січня 1993 року N 5-93 і розпоряджень Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 року N 509-р та від 12 вересня 1997 року N 504-р на підставі пунктів 2, 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України і Законом України "Про Конституційний Суд України", та непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною і не може бути оскарженою.