4. Термін "повноваження" Конституційного Суду України не є тотожним терміну "юрисдикція" Конституційного Суду України, вони відрізняються між собою за обсягом. Повноваження - це сукупність прав і обов'язків державних органів, закріплених за ними у встановленому законами порядку для здійснення покладених на них функцій (напрямів або видів діяльності). Термін "повноваження" близький за своїм значенням до терміна "компетенція".
Юрисдикція [лат. jurisdictio] - встановлена законодавством сукупність повноважень відповідних органів державної влади розглядати та вирішувати правові спори і справи щодо певного кола питань, давати правову оцінку чомусь (об'єкту юрисдикції) з так званої їх правомірності або неправомірності, застосовувати санкції до правопорушників. Зміст її полягає в реалізації судом повноважень щодо певного кола питань.
В статтях 150, 151, 159 Конституції України закріплено вичерпний перелік об'єктів конституційної юрисдикції, на які поширюються повноваження Конституційного Суду України щодо їх перевірки на конституційність, який кореспондується з положеннями пункту 3 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Конституційний Суд України". Згідно зі статтею 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить: вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) об'єктів конституційного контролю, офіційне тлумачення Конституції України та законів України, а за статтею 151 Конституції України - надання висновків про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість та щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.
5. У розділі XIII Конституції України "Внесення змін до Конституції України" передбачено попередню конституційну перевірку законопроекту про внесення змін до Конституції України (стаття 159) і тільки на предмет відповідності вимогам статей 157 і 158 цієї Конституції. Тобто юрисдикція Конституційного Суду України поширюється на статтю 159 Конституції України в межах статей 158 і 159, тут має місце попередній конституційний контроль (Рішення Конституційного Суду України від 9 червня 1998 року N 8-рп/98 у справі щодо внесення змін до Конституції України). За вимогами цього контролю заборонено вносити зміни до Конституції України, якщо вони передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України; заборонено зміни Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 157 Конституції України) ; визначено процедуру подання законопроекту про внесення змін до Конституції України, якщо останній розглядався Верховною Радою України і закон не був прийнятий, згідно з якою обмежується термін подання цього законопроекту не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо нього; обмежено кількість змін одних і тих же положень Конституції України, за якими Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті ж положення Конституції України (стаття 158).
Аналіз розділу XIII Конституції України дає підстави дійти висновку, що при встановленні повноважень Конституційного Суду України щодо здійснення попереднього конституційного контролю на відповідність законопроектів про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157, 158 Конституційному Суду України не надано право здійснювати наступний конституційний контроль за змінами до Конституції України на предмет їх конституційності, внесеними відповідними законами, які після набрання ними чинності стали її окремими положеннями, і таких повноважень не закріплено у статті 150 Конституції України.
6. Зміни, які були внесені Законом України від 4 серпня 2006 року, за якими юрисдикція Конституційного Суду України з питань про відповідність Конституції України (конституційність) не поширюється на закони України про внесення змін до Конституції України, які набрали чинності, є логічним розвитком конституційних норм, що визначають статус Основного Закону України і конкретизують повноваження Конституційного Суду України. Ці зміни не обмежують його повноваження, спрямовані на удосконалення організації і порядку діяльності органу конституційної юрисдикції, зокрема меж його юрисдикції щодо змін до Конституції України, внесених відповідними законами, і не стосуються повноважень суду. За логікою ними уточнено юрисдикцію Конституційного Суду України.
Юрисдикція Конституційного Суду України з питань відповідності Конституції України (конституційності) не поширювалася на акти установчої влади, якими є як чинна Конституція України, окремі її положення, так і зміни до Конституції України, що набрали чинності.
Зміни до розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Конституційний Суд України", за якими юрисдикція Конституційного Суду України поширюється на "закони України, крім законів України про внесення змін до Конституції України, які набрали чинності", кореспондуються з положенням пункту 30 частини першої статті 106 Конституції України, а саме: Президент України "має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України)".
Пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються, зокрема, судоустрій, судочинство, статус суддів. Стаття 153 Конституції України передбачає, що порядок організації і діяльності Конституційного Суду України, процедура розгляду ним справ визначаються законом. Отже, коло питань, яке за своєю правовою природою підлягає законодавчому регулюванню, входить у повноваження саме органу законодавчої влади і відповідає конституційному принципу поділу державної влади, закріпленому в статті 6 Конституції України й конкретизованому в інших статтях, які окреслюють сферу законодавчого регулювання в системі правосуддя в Україні.
Ухвалення нової редакції підпункту 1 пункту 3 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Конституційний Суд України" шляхом нормативного врегулювання належить до компетенції Верховної Ради України і відповідає конституційним засадам здійснення законодавчої влади. Таким чином, Верховна Рада України, приймаючи Закон України "Про внесення зміни до розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Конституційний Суд України", діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
Органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Конституції України) та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України) . Питання прийняття законів, як і внесення до них змін, Конституцією України віднесено до повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні - Верховної Ради України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) .
Враховуючи наведене, Конституційний Суд України без достатніх на те підстав дійшов висновку про те, що положення підпункту 1 пункту 3 розділу IV Закону України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 року N 422/96-ВР (в редакції Закону України від 4 серпня 2006 року N 79-V) , згідно з яким юрисдикція Конституційного Суду України не поширюється на вирішення питання щодо конституційності законів про внесення змін до Конституції України, які набрали чинності, не відповідає Конституції України (є неконституційним).
7. Конституційний Суд України протиставив положення пункту 1 частини першої статті 85, розділу XIII Конституції України положенням пункту 3 частини першої статті 85, розділу XII Конституції України і таким чином Рішенням поставив під сумнів легітимність зазначених положень Конституції України, що виходить за межі його повноважень.
Рішення не узгоджується зі статтями 150, 152 Конституції України, за якими до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань щодо конституційності лише чинних нормативно-правових актів, та з рядом правових позицій Конституційного Суду України стосовно того, що Конституційному Суду України непідвідомчі правові акти, які вичерпали свою дію та втратили чинність (Рішення Конституційного Суду України від 14 листопада 2001 року N 15-рп/2001, Висновок Конституційного Суду України від 15 січня 2008 року N 1-в/2008, ухвали Конституційного Суду України від 1 березня 2001 року N 7-у/2001, від 27 грудня 2001 року N 39-у/2001, від 12 січня 2005 року N 2-у/2005, від 19 червня 2008 року N 19-у/2008, від 24 червня 2008 року N 24-у/2008, від 25 січня 2001 року N 1-уп/2001, від 21 листопада 2007 року N 48-уп/2007)
Рішення не узгоджується також з правовою позицією, викладеною Конституційним Судом України у Рішенні від 27 березня 2002 року N 7-рп/2002, за якою "відповідно до частини другої статті 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України. Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності (частина перша статті 152 Конституції України) . Перелік актів, щодо конституційності яких Конституційним Судом України здійснюється перевірка, визначено у частині першій статті 150 Конституції України". Аналіз положень цих статей Конституції України свідчить, що до "законів", про які йдеться в частині другій статті 147, частині першій статті 150, частині першій статті 152 Конституції України, належать, зокрема, чинні закони України, а не окремі положення Конституції України.
Рішенням закладено суперечність у правових позиціях Конституційного Суду України, що є неприпустимим з огляду на те, що зміни до розділу XII Конституції України, в якому закріплено положення щодо юрисдикції Конституційного Суду України, не вносилося з часу прийняття Конституції України.
| Суддя Конституційного Суду України | М.А.Маркуш |