Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини другої статті 14 Закону України "Про кінематографію" (справа про розповсюдження іноземних фільмів)

Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого,

Бринцева Василя Дмитровича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Джуня В'ячеслава Васильовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Домбровського Івана Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Мачужак Ярослави Василівни,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Стецюка Петра Богдановича - доповідача,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

за участю представника суб'єкта права на конституційне подання Ключковського Юрія Богдановича - народного депутата України, Постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України Селіванова Анатолія Олександровича, представників Президента України Биструшкіна Олександра Павловича та Солодкого Ростислава Дмитровича, Постійного представника Кабінету Міністрів України у Конституційному Суді України Німченка Василя Івановича, представника Міністерства культури і туризму України та Державної служби кінематографії Чміль Ганни Павлівни

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини другої статті 14 Закону України "Про кінематографію" від 13 січня 1998 року N 9/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., N 22, ст. 114).

Приводом для розгляду справи відповідно до статті 39 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання 60 народних депутатів України.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" є практична необхідність у з'ясуванні та офіційній інтерпретації положень частини другої статті 14 Закону України "Про кінематографію".

Заслухавши суддю-доповідача Стецюка П.Б., пояснення Ключковського Ю.Б., Селіванова А.О., Биструшкіна О.П., Солодкого Р.Д., Німченка В.І., Чміль Г.П. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 60 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень частини другої статті 14 Закону України "Про кінематографію" (далі - Закон).

Необхідність в офіційному тлумаченні автори клопотання обґрунтовують наявністю неоднозначності і невизначеності у розумінні та "сумнівним практичним застосуванням" частини другої статті 14 Закону, якою встановлено порядок розповсюдження і демонстрування іноземних фільмів в Україні.

Згідно з частиною другою статті 14 Закону іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов'язковому порядку повинні бути дубльовані або озвучені чи субтитровані державною мовою, вони також можуть бути дубльовані або озвучені чи субтитровані мовами національних меншин. Народні депутати України вважають, що в цій нормі законодавцем вжиті різні формулювання обов'язкового дублювання або озвучення чи субтитрування державною мовою іноземних фільмів в Україні та можливості дублювання або озвучення чи субтитрування мовами національних меншин.

Суб'єкт права на конституційне подання порушує питання, чи можуть в Україні розповсюджуватися іноземні фільми, якщо вони не дубльовані, не озвучені або не субтитровані українською мовою, водночас наголошуючи на поширенні практики видання державних посвідчень на право розповсюдження і демонстрування іноземних фільмів, які не дубльовані, не озвучені і не субтитровані державною мовою.

2. Свої позиції щодо предмета конституційного подання на запити Конституційного Суду України висловили Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство культури і туризму України, Державна служба кінематографії, Національна спілка кінематографістів України, Інститут української мови Національної академії наук України, Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, Львівський національний університет імені Івана Франка, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого.

3. Під час пленарного засідання Конституційного Суду України представник суб'єкта права на конституційне подання підтримав клопотання, викладене в конституційному поданні, а представники Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства культури і туризму України, Державної служби кінематографії відповідно підтвердили позиції тих органів, які вони представляли, і підтримали позицію суб'єкта права на конституційне подання - 60 народних депутатів України.

4. Конституційний Суд України, вирішуючи поставлені у конституційному поданні питання, виходить з такого.

4.1. Згідно з Конституцією України Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3); державною мовою в Україні є українська мова, держава забезпечує її всебічний розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України (частини перша, друга статті 10); в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України (частина третя статті 10). Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (стаття 11 Конституції України) .

4.2. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом (частина п'ята статті 10 Конституції України) .

Згідно зі статтею 6 Закону застосування мов у галузі кінематографії здійснюється відповідно до статті 10 Конституції України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року N 10-рп/99 (справа про застосування української мови), в якому дано тлумачення статті 10 Основного Закону України, зазначено, що публічними сферами, в яких застосовується державна мова, охоплюються насамперед сфери здійснення повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування (мова роботи, актів, діловодства і документації, мова взаємовідносин цих органів тощо). До сфер застосування державної мови можуть бути віднесені також інші сфери, які за частиною п'ятою статті 10, пунктом 4 частини першої статті 92 Конституції України визначаються законами.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про основи національної безпеки України" пріоритетами національних інтересів України є, зокрема, забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України. Законом України "Про мови в Українській РСР" від 28 жовтня 1989 року (чинний згідно з пунктом 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України в частині, що не суперечить Основному Закону України) держава гарантує функціонування української мови, а також інших національних мов у сфері культурного життя; з метою широкого ознайомлення своїх громадян з досягненнями світової культури забезпечує переклади українською мовою та іншими національними мовами і видання художньої, політичної, наукової та іншої літератури, а також переклади українською мовою і публічну демонстрацію фільмів та інших аудіовізуальних творів.

Правові основи діяльності в галузі кінематографії та регулювання суспільних відносин, пов'язаних з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням і демонструванням фільмів, визначаються Законом.

Таким чином, відповідно до статті 10, пункту 4 частини першої статті 92 Конституції України, з урахуванням правових позицій Конституційного Суду України, висловлених у зазначеному Рішенні, статей 6, 14 Закону встановлено порядок застосування державної мови та мов національних меншин у галузі кінематографії. Згідно зі статтею 2 Закону цей порядок поширюється на юридичних осіб незалежно від їх форм власності та фізичних осіб, які займаються професійною діяльністю в галузі кінематографії в Україні.

5. Суб'єкт права на конституційне подання порушує питання щодо надання тлумачення частини другої статті 14 Закону, а саме: "чи слід розуміти слова "іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов'язковому порядку повинні бути дубльовані або озвучені чи субтитровані державною мовою..." у той спосіб, що суб'єкти кінематографії не можуть отримати право на розповсюдження іноземного фільму, якщо цей фільм не дубльований або не озвучений чи не субтитрований українською мовою".

5.1. Згідно з частиною другою статті 14 Закону іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов'язковому порядку повинні бути дубльовані або озвучені чи субтитровані державною мовою, вони також можуть бути дубльовані або озвучені чи субтитровані мовами національних меншин.

Логічний та граматичний аналіз змісту цієї норми дає підстави дійти висновку, що законодавець зобов'язав усіх суб'єктів кінематографії обов'язково здійснювати дублювання або озвучення чи субтитрування українською мовою іноземних фільмів перед їх розповсюдженням в Україні. На це вказує словосполучення "в обов'язковому порядку", вжите законодавцем поряд із словами "вони також". Без обов'язкового виконання приписів, передбачених частиною другою статті 14 Закону, суб'єкт кінематографії не має права отримати дозволу на розповсюдження та демонстрування іноземних фільмів в Україні. Іноземні фільми можуть бути також дубльовані або озвучені чи субтитровані мовами національних меншин.

5.2. У статті 3 Закону міститься поняття розповсюдження (прокату) фільму, що означає виготовлення фільмокопій (тиражування), продаж та передачу їх у прокат юридичним та фізичним особам, і поняття демонстрування (публічний показ, публічне сповіщення і публічна демонстрація) фільму, що означає професійну кінематографічну діяльність, яка полягає в показі фільму глядачам у призначених для цього приміщеннях (кінотеатрах, інших кіновидовищних закладах), на відеоустановках, а також каналами мовлення телебачення. Документом, який засвідчує право на розповсюдження і демонстрування національних та іноземних фільмів на всіх видах носіїв зображення і визначає умови розповсюдження і демонстрування, є державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів, що надається суб'єктам кінематографії центральним органом виконавчої влади у галузі кінематографії (стаття 15 Закону) .

Аналіз цих положень дає підстави для висновку, що розповсюдження фільму є первинним стосовно демонстрування. Положення статті 14 Закону щодо обов'язкового дублювання або озвучення чи субтитрування державною мовою іноземних фільмів перед їх розповсюдженням в Україні повинні застосовуватися до всіх фільмокопій, які розповсюджуються в Україні, у тому числі й до тих, які використовуються для демонстрування таких фільмів. Центральний орган виконавчої влади в галузі кінематографії у разі недотримання суб'єктом кінематографії вимог частини другої статті 14 Закону не має права видавати таким суб'єктам державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування іноземних фільмів.

6. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України (частина третя статті 10 Конституції України) .

Україна 9 грудня 1997 року ратифікувала Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин від 1 лютого 1995 року, за якою держава взяла на себе зобов'язання створити у себе необхідні умови для того, щоб особи, які належать до національних меншин, мали можливість зберігати та розвивати свою мову (пункт 1 статті 5).

Законом України від 15 травня 2003 року ратифіковано Європейську хартію регіональних мов або мов меншин. Цим Законом передбачено, що "положення Хартії застосовуються до мов таких національних меншин України: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської" (стаття 2). "При застосуванні положень Хартії заходи, спрямовані на утвердження української мови як державної, її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України, не вважаються такими, що перешкоджають чи створюють загрозу збереженню або розвитку мов, на які відповідно до статті 2 цього Закону поширюються положення Хартії" (стаття 5). Згідно зі статтею 12 зазначеної Хартії Україна взяла на себе зобов'язання, в межах території, на якій такі мови використовуються, і якщо органи державної влади мають компетенцію, повноваження або відіграють певну роль у цій сфері, сприяти доступу регіональними мовами або мовами меншин до творів, що створюються іншими мовами, підтримуючи і розвиваючи діяльність у галузі перекладу, дублювання, озвучування і субтитрування (підпункт "с" пункту 1).

Проведений Конституційним Судом України аналіз статті 10 Конституції України, законів України, в тому числі міжнародних правових актів, ратифікованих Україною, які регулюють питання застосування державної мови та мов національних меншин, дає підстави зробити висновок, що обов'язок дотримуватися положень частини другої статті 14 Закону щодо обов'язкового дублювання або озвучення чи субтитрування державною мовою іноземних фільмів перед їх розповсюдженням в Україні не порушує прав національних меншин на використання своєї мови в галузі кінематографії.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України, статтями 13, 39, 51, 62, 63, 65, 93, 95 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

1. В аспекті конституційного подання положення частини другої статті 14 Закону України "Про кінематографію" "іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов'язковому порядку повинні бути дубльовані або озвучені чи субтитровані державною мовою..." необхідно розуміти так, що іноземні фільми не підлягають розповсюдженню та демонструванню в Україні, якщо вони не дубльовані або не озвучені чи не субтитровані державною мовою, а центральний орган виконавчої влади у галузі кінематографії не має права надавати суб'єктам кінематографії право на розповсюдження і демонстрування таких фільмів та видавати відповідне державне посвідчення.

2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.