Про визнання незаконним та нечинним абзацу 4 пункту 7 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21 грудня 2004 року N 1603 "Про затвердження Порядку провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини"

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючої - судді Блажівської Н.Є., суддів Григоровича П.О. та Смолія І.В., при секретарі судового засідання Миколаєнко І.О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом К.А.Ю. до Міністерства внутрішніх справ України, Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, третя особа - Міністерство юстиції України, про скасування нормативно-правового акта в частині та зобов'язання вчинити дії.

У судовому засіданні 2 липня 2009 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Обставини справи:

К.А.Ю. (надалі - Позивач) звернувся до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (надалі - Відповідач 1), Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Міністерства внутрішніх справ України (надалі - Відповідач 2), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві (надалі - Відповідач 3) за участю Міністерства юстиції України (надалі - Третя особа) та. враховуючи уточнені позовні вимоги, просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України N 1603 від 21 грудня 2004 року в частині вилучення та знищення в установленому порядку паспорта громадянина України з відміткою про зняття з реєстраційного обліку (п. 7 Наказу) ; поновити право Позивача на отримання документа, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України - паспорта громадянина України, і тим самим поновити його права громадянина України на укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам та інші; зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України видати Позивачу паспорт громадянина України.

Відповідно до вимог частини 3 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов'язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, у якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

В судовому засіданні 10 березня 2009 року суду було надано доказ на підтвердження опублікування оголошення про оскарження нормативно-правового акта в частині у "Офіційному віснику України" N 7, 9 лютого 2009 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що абзац 4 пункту 7 Порядку провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України N 1603 від 21 грудня 2004 року, в частині щодо вилучення та знищення в установленому порядку паспорта громадянина України з відміткою про зняття з реєстраційного обліку, є незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України, міжнародним і європейським договорам, стороною яких є Україна, а тим самим грубим чином порушує права людини та права Позивача, як громадянина України.

В судовому засіданні Позивачем було зазначено, що вилучення паспорта громадянина України позбавило його, як громадянина України, можливості реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією та законами України, таких як укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень тощо.

Представник Відповідача 1 - Міністерства внутрішніх справ України, - в судовому засідання проти позовних вимог заперечив, в обґрунтування чого зазначив, що оскаржуваний абзац 4 пункту 7 Порядку провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України N 1603 від 21 грудня 2004 року, є законним, оскільки даний наказ було видано на виконання пункту 24 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII. Пункт 7 Порядку провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України N 1603 від 21 грудня 2004 року, на думку представника Відповідача 1, не суперечить Положенню про паспорт громадянина України.

Представник Міністерства внутрішніх справ України пояснив, що відповідно до вимог чинного законодавства, з метою отримання паспорта громадянина України, К.А.Ю. спочатку повинен звернутися до Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та подати відповідну заяву про повернення на постійне проживання в Україні, чого Позивачем зроблено не було.

В судовому засіданні представник Відповідача 1 звернув увагу на пропуск Позивачем строку звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів, відтак наполягав на відмові в задоволенні адміністративного позову на цій підставі, оскільки оскаржуваний наказ Міністерства внутрішніх справ України N 1603 від 21 грудня 2004 року було офіційно опубліковано в Офіційному віснику України від 11 лютого 2005 року N 4 (ст. 241), тому, на думку представника Відповідача 1, Позивач повинен був довідатися про порушення своїх прав ще в лютому 2005 року.

Представник Відповідача 2 - Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Міністерства внутрішніх справ України, - проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх безпідставність, оскільки оскаржуваний пункт Наказу Відповідача 1 є законним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Представник Відповідача 3 - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, проти позовних вимог Позивача заперечив в повному обсязі, зауваживши, зокрема, те, що Позивач не звертався до Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві із відповідною заявою про видачу паспорта громадянина України.

Представник Третьої особи - Міністерства юстиції України, - проти заявлених позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень на позов представник Третьої особи посилався на законність та відповідність чинному законодавству України оскаржуваного пункту підзаконного нормативно-правового акту, та вказав, що оскаржуваний наказ видано в межах компетенції Міністерства внутрішніх справ України, що підтверджується висновком Міністерства юстиції України від 19 січня 2005 року.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення Позивача, представників відповідачів та Третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, окружний адміністративний суд міста Києва

Відповідно до вимог частини 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Таким чином, особа має право оскаржити нормативно-правовий акт не лише тоді, коли щодо неї застосовано цей акт, а й на майбутнє - щоб запобігти такому застосуванню, але за умови, що така особа є суб'єктом відповідних правовідносин.

Враховуючи вимоги вищевказаного положення Кодексу адміністративного судочинства України, Позивач повинен довести факт застосування до нього оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що він є суб'єктом відповідних відносин, на які поширює дію цей акт.

В обґрунтування того, що Позивач є суб'єктом правовідносин, в яких було застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт. К.А.Ю. посилався на те, що після повернення в Україну та звернення до Міністерства внутрішніх справ України, йому було надано відповідь, з якої вбачається, що його паспорт було знищено відповідно до вимог абзацу 4 пункту 7 Порядку провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України N 1603 від 21 грудня 2004 року

Таким чином, Судом встановлено, що Позивач є суб'єктом правовідносин, в яких застосовується Порядок провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України N 1603 від 21 грудня 2004 року, оскільки до нього безпосередньо було застосовано оскаржуваний пункт наказу.

В судовому засіданні представник Відповідача 1 посилався на пропуск Позивачем строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, та наполягав на відмові в задоволенні позову з цієї підстави.

Наказ Міністерства внутрішніх справ України, яким було затверджено Порядок провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, було прийнято 21 грудня 2004 року та офіційно оприлюднено в Офіційному віснику України від 11 лютого 2005 року - 2005 р., N 4, стор. 163, стаття 241, код акту 31461/2005.

Судом встановлено, що Позивач протягом тривалого періоду часу з 1999 року проживав в Канаді.

Як випливає з матеріалів справи, а саме Довідки Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб N П/К-1443 від 5 листопада 2008 року, відповіді Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб N 49/5-К-1749 від 7 листопада 2008 року, відповіді Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Міністерства внутрішніх справ України N 49/2-К-1795 від 24 листопада 2008 року, - у листопаді 2008 року, після повернення в Україну, Позивач дізнався про факт знищення його паспорта громадянина України на підставі Порядку провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України N 1603 від 21 грудня 2004 року.

До адміністративного суду К.А.Ю. звернувся 10 січня 2009 року (про що свідчить відповідний реєстраційний напис на першій сторінці позовної заяви).

Суд також звертає увагу на те, що на момент виїзду Позивача за кордон у 1999 році був чинним наказ Міністерства внутрішніх справ України від 2 липня 1996 року N 459 "Про затвердження Інструкції про порядок оформлення та видачі паспортів громадянина України і проїзних документів дитини для виїзду за кордон", який не містив норм щодо знищення паспорта. Відповідно до конституційного принципу незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів в часі, нормативно-правовий акт, прийнятий пізніше, не поширюється на правовідносини, які виникли до його прийняття.

Матеріалами справи підтверджується те, що Позивач довідався про своє порушене право та про те, що до нього було застосовано оскаржуваний пункт нормативно-правового акта зі Довідки Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб N 11/К-1443 від 5 листопада 2008 року, відповіді Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб N 49/5-К-1749 від 7 листопада 2008 року, відповіді Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Міністерства внутрішніх справ України N 49/2-К-1795 від 24 листопада 2008 року.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Позивачем не було пропущено строку звернення до адміністративного суду за захистом свої прав, свобод та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до частини 1 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 2 вересня 1993 року N 3423-XII) (надалі - Положення про паспорт) паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено Законом України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року N 2235-III.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про громадянство України" законодавство України про громадянство ґрунтується, зокрема, на принципах: єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про громадянство України" документами, що підтверджують громадянство України, є: 1) паспорт громадянина України; 2) свідоцтво про належність до громадянства України; 3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 4) тимчасове посвідчення громадянина України; 5) проїзний документ дитини; 6) дипломатичний паспорт; 7) службовий паспорт; 8) посвідчення особи моряка; 9) посвідчення члена екіпажу; 10) посвідчення особи на повернення в Україну.

Таким чином, Суд звертає увагу на те, що паспорт громадянина України є документом, який підтверджує правовий зв'язок фізичної особи з державою Україна (громадянство України), порядок видачі та користування яким встановлено відповідним законодавством.

Також, виходячи зі змісту пунктів 1, 4, 8 Положення про паспорт, паспорт є власністю громадянина України.

Згідно з частиною 4 статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вимог чинного законодавства України, дію паспорта громадянина України (який виготовлено у вигляді паспортної книжечки) не обмежено певним періодом часу (пункт 8 Положення про паспорт) .

Суд також звертає увагу сторін на наступне.

Відповідно до частини 21 Положення про паспорт, паспорт особи, яка припинила громадянство України відповідно до статті 19 Закону України "Про громадянство України", підлягає поверненню до паспортної служби. Паспорт померлого здається до органів запису актів громадянського стану, який після реєстрації смерті громадянина надсилає його до паспортної служби. Знайдений загублений паспорт підлягає здачі до паспортної служби.

Згідно з пунктом 22 Положення про паспорт в особи, взятої під варту, або засудженої до позбавлення волі, паспорт вилучається органами дізнання, попереднього слідства або судом. При звільненні з-під варти чи від відбування покарання паспорт повертається його власникові.

Таким чином, відповідно до пункту 24 Положення про паспорт зразки печаток, штампів і бланків документів, які застосовуються для виконання цього Положення, порядок зберігання паспортів громадян, які проходять військову службу, перебувають під вартою, відбувають покарання, а також порядок зберігання бланків паспортів та їх знищення встановлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Проаналізувавши зміст вищенаведених нормативних положень, Суд звертає увагу на те, що як підтверджується Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 2 вересня 1993 року N 3423-XII) , законодавець розмежовує поняття "паспорт громадянина України" та "бланк паспорта".

Так, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Тобто, паспорт є документом, призначеним для ідентифікації конкретної особи - суб'єкта правовідносин.

Водночас, бланк паспорта - це паспортна книжка, тобто зшита внакидку нитками обрізна книжечка розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок, або паспортна картка (інформаційний листок, що має розмір 80 х 60 мм), що виготовляються за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, Суд звертає увагу на те, що поняття "паспорт громадянина України" не є тотожним поняттю "бланк паспорта", оскільки бланк паспорта є лише встановленого зразка формуляром, документом суворої звітності, призначеним для внесення відповідних відомостей до нього, тоді, коли паспортом громадянина України є "єдиний в своєму роді документ", який видається конкретній особі у власність, посвідчує особу власника та підтверджує її правовий зв'язок з державою Україна (громадянство України).

Положення про паспорт громадянина України містить припис, яким передбачено можливість знищення бланків паспортів (пункт 24 Положення про паспорт) , однак не містить припису про можливість знищення паспорта громадянина України.

Водночас, пункт 8 Положення про паспорт передбачає, що термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. Відповідно до пункту 10 Положення про паспорт термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.

Таким чином, у разі вилучення і знищення паспорта громадянина України порушуються його права, з одного боку, власності на паспорт, а з іншого ті права, які гарантовані Конституцією України, законами України та іншими нормативно-правовими актами, реалізацію яких чинним законодавством поставлено у прямий зв'язок із наявністю у громадянина паспорта (виборчі права, право на підприємницьку діяльність, соціальний захист та допомогу)

Суд також вважає за необхідне зазначити, що в ієрархії нормативно-правових актів, які регулюють спірні правовідносини, провідне місце займає Закон України "Про громадянство України", відповідно до якого було прийнято Положення про паспорт громадянина України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. N 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 2 вересня 1993 року N 3423-XII) , Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затверджене Постановою Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року N 719-V.

Водночас, на розвиток вищезазначених актів (та у відповідності до Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України") було прийнято Правила оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року N 231 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 р. N 380) .

З метою забезпечення виконання зазначеної постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року N 231 "Про затвердження Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення" наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21 грудня 2004 року N 1603 було затверджено Порядок провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, абзац 4 пункту 7 якого оскаржує Позивач по справі.

В ієрархії нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, Порядок провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21 грудня 2004 року N 1603, - є підзаконним нормативно-правовим актом, а тому його положення повинні відповідати закладеним принципам та вимогам законів та нормативно-правових актів, у розвиток яких його прийнято.

Так, відповідно до пункту 1 Порядку провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини цей Порядок визначає процедуру прийому та розгляду заяв про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, а також прийняття за ними рішень.

Відповідно до абзацу 4 пункту 7 Порядку провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, - при оформленні паспорта/проїзного документа для виїзду за кордон на постійне проживання на четвертій чи п'ятій сторінці паспорта/проїзного документа проставляється штамп "Постійне проживання" (додаток 4), який скріплюється печаткою. За наявності в таких осіб двох паспортів/проїзних документів один з них вилучається і підлягає знищенню в установленому порядку. Підлягає також: вилученню в таких осіб та знищенню в установленому порядку паспорт громадянина України з відміткою про зняття з реєстраційного обліку. При поверненні таких громадян на постійне проживання в Україну вказаний штамп анулюється, а паспорт/проїзний документ повертається власникові. Якщо вказані громадяни не знялися з консульського обліку в закордонних дипломатичних установах України, ця процедура здійснюється за їх заявою територіальним органом у порядку, встановленому Державним департаментом у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВС України (далі - ДДГІРФО МВС України).

Судом встановлено, що абзац 4 пункту 7 Порядку провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21 грудня 2004 року N 1603, в частині припису "за наявності в таких осіб двох паспортів/проїзних документів один з них вилучається і підлягає знищенню в установленому порядку. Підлягає також вилученню в таких осіб та знищенню в установленому порядку паспорт громадянина України з відміткою про зняття з реєстраційного обліку" суперечить положенням нормативно-правових актів, які мають вищу юридичну силу, а саме - розділу II Конституції України, Закону України "Про громадянство України", Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", Положенню про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. N 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 2 вересня 1993 року N 3423-XII) , Положенню про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року N 719-V, Правилам оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року N 231 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 p. N 380) , якими не передбачено можливості знищення паспорта громадянина України у разі виїзду ним за кордон на постійне проживання.

Вказаними нормативно-правовими актами передбачено лише право відповідного органу за наявності певних обставин вилучити в особи паспорт громадянина України.

Таким чином, Суд приходить до висновку про те, що положення абзацу 4 пункту 7 Порядку провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21 грудня 2004 року N 1603, в частині припису "за наявності в таких осіб двох паспортів/проїзних документів один з них вилучається і підлягає знищенню в установленому порядку. Підлягає також вилученню в таких осіб та знищенню в установленому порядку паспорт громадянина України з відміткою про зняття з реєстраційного обліку" є незаконним та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а доводи Позивача в цій частині є обґрунтованими.

Стосовно позовної вимоги про поновлення права Позивача на отримання документа, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України - паспорта громадянина України, і тим самим поновлення його права громадянина України на укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам та інші та зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України видати Позивачу паспорт громадянина України, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Законодавством України чітко встановлено порядок отримання паспорта громадянина України особою, який передбачає, зокрема, звернення особи до компетентного органу із відповідною заявою про видачу паспорта громадянина України.

В судовому засіданні встановлено, що Позивач не звертався до відповідачів за видачею йому паспорта громадянина України, як того вимагає чинне законодавство України.

Задоволенню в адміністративному процесі підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права Позивача.

Однак права Позивача на отримання ним паспорту громадянина України після повернення з Канади не було порушено, оскільки Позивач не звертався в установленому порядку до компетентних органів із заявою про видачу йому паспорта громадянина України.

Відтак дану позовну вимогу Суд вважає необгрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги Позивача є частково обгрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 171, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

Адміністративний позов задовольнити частково.

1) Визнати незаконним та нечинним абзац 4 пункту 7 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21 грудня 2004 року N 1603 в частині "За наявності в таких осіб двох паспортів/проїзних документів один з них вилучається і підлягає знищенню в установленому порядку. Підлягає також вилученню в таких осіб та знищенню в установленому порядку паспорт громадянина України з відміткою про зняття з реєстраційного обліку".

2) В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

3) Стягнути на користь К.А.Ю. з рахунків Державного бюджету України 1 грн. 70 коп. судових витрат.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.