Про оскарження статті 7 наказу Міністра внутрішніх справ України N 1603 від 21.12.2004 р.

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого, судді - Лічевецького І.О., суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е., при секретарі - Погорілій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 2 липня 2009 р. адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Міністерства внутрішніх справ України, Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство юстиції України, про скасування нормативно-правового акта в частині та зобов'язання вчинити дії,

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання незаконною та скасування статті 7 наказу Міністра внутрішніх справ України N 1603 від 21.12.2004 р. в частині вилучення та знищення в установленому порядку паспорта громадянина України з відміткою про зняття з реєстраційного обліку. Одночасно позивач просив поновити його право на отримання документа, що посвідчує особу власника і підтверджує громадянство України та зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України видати йому паспорт громадянина України.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.07.2009 р. адміністративний позов задоволено частково, визнано незаконним та нечинним абзац 4 пункту 7 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21 грудня 2004 р. N 1603 в частині "За наявності в таких осіб двох паспортів/проїзних документів один з них вилучається і підлягає знищенню в установленому порядку. Підлягає також вилученню в таких осіб та знищенню в установленому порядку паспорт громадянина України з відміткою про зняття з реєстраційного обліку". В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Міністерство внутрішніх справ України, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати названу постанову в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Згідно довідки Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб N 11/к-1443 від 05.11.2008 р. ОСОБА_3 в березні 1999 р. надано дозвіл про виїзд на постійне місце проживання до Канади. До його паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 проставлено відмітку "Постійне місце проживання до Канади". Листок вибуття про зняття 08.04.99 р. з реєстраційного обліку долучено до виїзної справи, а паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 здано до управління для знищення.

Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 р. N 2235-III встановлено, що документами, які підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Положення про паспорт громадянина України затверджено Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. N 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 2 вересня 1993 р. N 3423-XII) , (надалі за текстом - "Положення про паспорт").

Відповідно до пункту 23 названого Положення про паспорт забороняється вилучення у громадянина паспорта, крім випадків, передбачених законодавством України, зокрема забороняється взяття паспорта у заставу.

Пунктом 24 Положення про паспорт до компетенції Міністерства внутрішніх справ України віднесено встановлення зразків печаток, штампів і бланків документів, які застосовуються для виконання цього Положення, порядку зберігання паспортів громадян, які проходять військову службу, перебувають під вартою, відбувають покарання, а також порядку зберігання бланків паспортів та їх знищення.

Згідно пункту 3 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 17 жовтня 2000 р. N 1138/2000, (було чинне на момент виникнення спірних правовідносин), одним з основних завдань МВС України є забезпечення проведення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи.

Пунктом 8 цього Положення визначено, що МВС України у межах своїх повноважень видає на основі та на виконання актів законодавства накази, організовує і контролює їх виконання. Нормативно-правові акти МВС України підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що поняття "законодавство України" вжите у Положенні про паспорт включає в себе і нормативно-правові акти, видані МВС України.

З метою виконання покладених на нього завдань 21 грудня 2004 р. Міністерством внутрішніх справ України видано наказ N 1603, яким затверджено Порядок провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини (надалі за текстом - Порядок). Цей Порядок зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 січня 2005 р. за N 68/10348.

Відповідно до абзацу 4 пункту 7 Порядку при оформленні паспорта/проїзного документа для виїзду за кордон на постійне проживання на четвертій чи п'ятій сторінці паспорта/проїзного документа проставляється штамп "Постійне проживання", який скріплюється печаткою. За наявності в таких осіб двох паспортів/проїзних документів один з них вилучається і підлягає знищенню в установленому порядку. Підлягає також вилученню в таких осіб та знищенню в установленому порядку паспорт громадянина України з відміткою про зняття з реєстраційного обліку.

Звертаючись до фактів цієї справи суд апеляційної інстанції перш за все враховує, що термін "паспорт" вживається в Порядку для визначення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, а під терміном "проїзний документ" розуміється проїзний документ дитини (п. 2 Порядку) .

При цьому пункт 7 Порядку передбачає можливість отримання громадянином двох паспортів для виїзду за кордон та двох проїзних документів.

Відповідно до частини 2 статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

У контексті наведеного колегія суддів зазначає, що позивач не посилався на наявність в нього двох паспортів для виїзду за кордон, не стверджував, що в цій частині порушені його права та, відповідно, не заявляв вимогу про скасування згаданого положення нормативно-правового акта.

Право на звернення до адміністративного суду з позовом є складовою права на судовий захист, яке передбачено статтею 55 Конституції України. Це право є первинним диспозитивним правом в адміністративному процесі.

Згідно із статтею 7 КАС України одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип диспозитивності.

Цей принцип закріплено в статті 11 КАС України, відповідно до частини 2 якої суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Таким чином, матеріально-правові межі розгляду справи в апеляційному порядку обмежені змістом позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Інакше кажучи, суд зв'язаний предметом і розміром заявлених вимог і позбавлений можливості ініціювати судове провадження.

Під цим кутом зору судова колегія розглядає і задоволені судом передньої інстанції вимоги про визнання незаконним абзацу 4 пункту 7 наказу Міністерства внутрішніх справ України N 1603 від 21.12.2004 р. в частині "вилучення і знищення паспорта громадянина України".

Зазначений наказ містить лише шість пунктів, а визнана судом першої інстанції незаконною норма викладена в пункті 7 Порядку провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, вимога про скасування якого позивачем не заявлялась.

В силу приписів частини 4 статті 195 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Колегія суддів також бере до уваги, що вимога про скасування пункту 7 Порядку була предметом спору у справі N 2а-10164/09/2670 за позовом ОСОБА_3 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, Управління громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в м. Києві, Оболонського районного управління ГУ МВС України в м. Києві, судове рішення у якій ухвалено 12.03.2010 р.

З огляду на викладене постанова суду в частині задоволених позовних вимог підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 160, 198, 202, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 2 липня 2009 р. в частині визнання незаконним та нечинним абзацу 4 пункту 7 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21 грудня 2004 р. N 1603 скасувати та прийняти нову постанову.

В задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту 7 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21 грудня 2004 р. N 1603 відмовити.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 2 липня 2009 р. залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення постанови в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Постанова складена в повному обсязі 15 лютого 2011 р.