Про відмову в зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності підпункту 1 пункту 28 Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні"

Голова Верховного Суду України Романюк Я.М. уніс на розгляд Пленуму Верховного Суду України подання про прийняття рішення стосовно звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності підпункту 1 пункту 28 Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (далі - Закон № 1166-VII) на підставі ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року у справі № 806/4915/15 про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності підпункту 1 пункту 28 Закону № 1166-VII.

Пленум Верховного Суду України дійшов висновку щодо відсутності обґрунтованих підстав для звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням для вирішення питання стосовно відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 1 пункту 28 Закону № 1166-VII, виходячи з нижченаведеного.

1. Позивач у зазначеній справі звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, апеляційного суду Житомирської області про визнання дій протиправними та нарахування належної суми вихідної допомоги судді.

Судом установлено, що 8 січня 2015 року позивач досяг 65-річного віку, за 2 місяці до цього подав заяву до Вищої ради юстиції про звільнення, а постановою Верховної Ради України від 16 липня 2015 року його було звільнено з посади у зв"язку з поданням заяви про відставку.

Позивач звернувся до голови апеляційного суду Житомирської області з тим, щоб за погодженням із Державною судовою адміністрацією України позитивно вирішити питання про нарахування і виплату вихідної допомоги судді у зв"язку з відставкою. Проте позивачеві було відмовлено в проханні, оскільки стаття 136 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI) на момент виходу судді у відставку не була чинною.

З 15 грудня 1992 року, коли позивач працював суддею, почав діяти Закон України № 2862-XII "Про статус суддів" (далі - Закон № 2862-XII), частиною третьою статті 43 якого із змінами Закону № 4015-ХІІ від 24 лютого 1994 року було передбачено: "Судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку".

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" Закону № 2453-VI Закон № 2862-XII визнано таким, що втратив чинність, крім статей 43 та 44, які втратили чинність із 1 січня 2011 року.

Водночас право на отримання вихідної допомоги було передбачено й частиною першою статті 136 Закону № 2453-VI, згідно з якою судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Однак указану норму було виключено на підставі Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII, який набрав чинності 1 квітня 2014 року.

На думку позивача, вимоги прийнятого 27 березня 2014 року Закону № 1166-VII, який за назвою і змістом носить тимчасовий характер і пов"язаний з конкретним фінансовим та економічним становищем держави, можуть поширюватися на нових працівників, тобто суддів, які почали працювати після цього часу, а також не мали на той час відповідного стажу судді.

Натомість, на думку позивача, на суддів, які станом на 27 березня 2014 року вже мали відповідний стаж роботи і, таким чином, мали право на вихідну допомогу при виході у відставку, поширюється дія статті 136 Закону № 2453-VI, до внесення змін Законом № 1166-VII, незалежно від моменту виходу у відставку.

Позивач зазначає про порушення його конституційних прав і свобод, акцентуючи увагу, що відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а Основний Закон України має найвищу юридичну силу. Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Згідно зі частиною першою статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією України й законами України. За вимогами частини першої статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання суддів.

Під час розгляду справи позивач заявив клопотання про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 1 пункту 28 Закону № 1166-VII.

Дослідивши матеріали справи та з метою досягнення однозначної визначеності про те, чи відповідають у контексті доводів позивача окремі згадані положення Закону № 1166-VII положенням статей 22 і 126 Конституції України, з метою з"ясування питання щодо конституційності цих положень Закону № 1166-VII, забезпечення застосування при вирішенні спору норм Закону № 1166-VII, які відповідають Конституції України, а також з метою забезпечення дотримання конституційних прав і свобод позивача Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 19 листопада 2015 року відповідно до частини п"ятої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України звернувся до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону № 1166-VII.

Вивчивши надіслану Житомирським окружним адміністративним судом ухвалу від 19 листопада 2015 року в справі № 806/4915/15 та додані до неї матеріали, Пленум Верховного Суду України зазначає.

2. Підпунктом 1 пункту 28 Закону № 1166-VII виключено статтю 136 Закону № 2453-VІ, яка давала право судді, який вийшов у відставку, на виплату вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" було викладено в новій редакції Закон № 2453-VІ, при цьому виплату вихідної допомоги судді при виході у відставку не передбачено.

Отже, положення підпункту 1 пункту 28 Закону № 1166-VII, з приводу конституційності якого звернувся Житомирський окружний адміністративний суд, наразі не є чинним, а чинним Законом № 2453-VІ не передбачено здійснення виплат вихідної допомоги судді при виході у відставку.

Статтею 82 Закону України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України" визначено підстави для порушення питання про відкриття конституційного провадження у справі щодо відповідності норм чинного законодавства принципам і нормам Конституції України стосовно прав та свобод людини і громадянина.

Також відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 14 листопада 2001 року № 15-рп/2001, юрисдикція Конституційного Суду України поширюється на чинні нормативно-правові акти.

Таким чином, спеціальний закон, відповідно до якого здійснюється конституційне судочинство, не передбачає підстав для відкриття провадження та розгляду справи за конституційним поданням, яке ґрунтується на нечинних нормах, що унеможливлює звернення Верховного Суду України з відповідним конституційним поданням.

3. Крім того, питання щодо вихідної допомоги судді було предметом розгляду Конституційного Суду України. Так, у Рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII "Прикінцеві положення", абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Конституційний Суд України встановив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов"язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов"язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв"язку з цим парламент повноважний установлювати вихідну допомогу та визначати її розмір. Кошти, які отримують судді як вихідну допомогу, є одним із видів їхнього доходу, а тому законодавець може розглядати їх як об"єкт оподаткування, що узгоджується з вимогами частини першої статті 67 Основного Закону України (абзац шостий пункту 3.2 мотивувальної частини Рішення).

Пунктом 3 частини першої статті 45 Закону України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України" передбачено, що підставою для відмови у відкритті провадження у справі в Конституційному Суді України є наявність рішення Конституційного Суду України щодо конституційності аналогічного за змістом та юридичною силою акта, ухвали про відмову у відкритті провадження або ухвали про припинення провадження щодо такого акта. Зазначене унеможливлює звернення Верховного Суду України з відповідним конституційним поданням, оскільки Конституційний Суд України вже висловлював свою правову позицію стосовно вихідної допомоги в Рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013.

Наведене вище дає підстави стверджувати, що єдиним шляхом захисту прав суддів є звернення їх за захистом до відповідного суду в загальному порядку (частина перша статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України). Адже завданням саме адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, що діяло на момент виникнення спірних відносин у кожному конкретному випадку.

Водночас Верховний Суд України зазначає, що правову позицію висловить у разі звернення сторін із заявою про перегляд судового рішення в установленому процесуальним законом порядку, діючи на засадах верховенства права, виходячи з характеру спірних правовідносин та норми права, яка була чинною на момент їх виникнення.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 38, пунктом 5 частини другої статті 46 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Пленум Верховного Суду України

Визнати, що підстави для звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності підпункту 1 пункту 28 Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" відсутні.