Про оскарження Указу Президента України від 19.10.2007 N 985/2007 "Про призначення Т.Дурдинця заступником Голови Служби безпеки України - начальником Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю"

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Саприкіної І.В., суддів - Дурицької О.М., Литвиної Н.М., при секретарі - Бадріашвілі К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за апеляційною скаргою Президента України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.11.2008 року у справі за позовом Голови Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією народного депутата України - ОСОБА_1, першого заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією народного депутата України - ОСОБА_2, заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією народного депутата України - ОСОБА_3, заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією народного депутата України - ОСОБА_4, до Президента України, 3-тя особа - ОСОБА_5, про визнання незаконним Указу НОМЕР_1 від 19.10.2007 року,

Позивачі звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Президента України про визнання незаконним Указу Президента України НОМЕР_1 "Про призначення ОСОБА_5 заступником Голови Служби безпеки України - начальником Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю".

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 листопада 2008 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України) .

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, Е їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.10.2007 р. прийнятий Указ Президента України НОМЕР_1 "Про призначення ОСОБА_5 заступником Голови Служби безпеки України - начальником Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю".

Позивачі вважають, що Указ Президента України НОМЕР_1 від 19.10.2007 року прийнятий з порушенням вимог діючого законодавства України, оскільки подання т.в.о. Голови Служби безпеки України про призначення ОСОБА_5 не погоджувалося з Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Крім того, за позицією позивачів, Президентом України порушені вимоги Указу N 970/2006 від 15.11.2006 року, яким затверджено Положення про порядок підготовки та внесення проектів актів Президента України.

Окружний адміністративний суд м. Києва в своєму рішенні прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Апеляційна інстанція повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" начальник Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Центрального управління Служби безпеки України призначається на посаду і звільняється з посади Указом Президента України за поданням Голови Служби безпеки України, погодженим з Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, і є заступником Голови Служби безпеки України.

В матеріалах справи містяться витяги з протоколів засідань Комітету N 1 від 27.12.2007 року; N 2 від 16.01.2008 року; N 13 від 03.09.2008 року, відповідно до яких на засіданнях розглядалося питання про законність призначення ОСОБА_5 на посаду начальника Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Центрального управління Служби безпеки України. За результатами проведення даних засідань Комітетом було ухвалено визнати незаконними дії т.в.о. Голови СБУ ОСОБА_6 щодо процедури підготовки та направлення Президенту України подання на звільнення з посади заступника Голови СБУ - начальника Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю ОСОБА_6, призначення на зазначену посаду ОСОБА_5 та вжити заходів для усунення порушення вимог закону.

За таких підстав суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що при прийнятті оскаржуваного Указу Президента України не було дотримано вимог ч. 4 ст. 10 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", тобто не було отримано погодження Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

Крім того, відповідно до п. 7 Положення про порядок підготовки та внесення проектів актів Президента України, у випадках, коли вимоги щодо підготовки, внесення проектів актів президента України визначено законами України, такі проекти готуються та вносяться відповідно до законів України та з урахуванням вимог, передбачених даним Положенням.

Згідно з пп. 2 п. 1 додатка до Постанови Верховної Ради України "Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України шостого скликання", Комітет Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією здійснює законопроектну роботу, готує, попередньо розглядає питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України та виконує контрольні функції у відповідних сферах відання: боротьби з корупцією, боротьби з організованою злочинністю, відповідальності за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, боротьби з тероризмом, призначення на посади та звільнення з посад, що пов'язані з предметом відання, а також здійснення відповідних погоджень у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про комітети Верховної Ради України" Комітет Верховної Ради України - це орган Верховної Ради України, який утворюється з числа народних депутатів України для здійснення за окремими напрямами законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, виконання контрольних функцій. Одним із принципів на яких комітети будують свою роботу, є принцип колегіальності.

За ч. 1 ст. 1 Закону України "Про статус народного депутата України" народний депутат України є обраний відповідно до Закону України "Про вибори народних депутатів України" представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України.

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта стосовно того, що позивачі не мають права позовної вимоги за даним позовом, і приходить до протилежного висновку з огляду на наступні обставини:

Згідно ст. 104 КАС України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Суб'єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом.

Правила ст. 171 ч. 1 п. 1 поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) указів та розпоряджень Президента України.

За ст. 17 ч. 1 п. 3 компетенція адміністративних судів поширюється на спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління.

Повноваження народного депутата України за своїм змістом становлять сукупність його прав і обов'язків. У ч. 4 ст. 14 Закону України "Про статус народного депутата України" зазначено, що народний депутат, який є членом Комітету ВР України, має право вносити пропозиції про розгляд на засіданнях відповідного комітету будь-якого питання, що належить до його компетенції, а також брати участь в обговоренні питань, що вносяться на розгляд комітету.

Комітет Верховної Ради України здійснює свою діяльність шляхом реалізації народними депутатами своїх повноважень.

Позивачем у компетенційних спорах є суб'єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб'єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення є його прерогативою.

Апеляційна інстанція знаходить за необхідним зазначити, що народні депутати України, які є членами Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, виконуючи свою контрольну функцію, повинні були розглянути на засіданні комітету подання та особу кандидата на посаду начальника Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю.

Оскільки положеннями статті 10 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" закріплено повноваження комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією погоджувати з ними призначення на посаду начальника Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Центрального управління Служби безпеки України, тобто законодавчо визначено компетенція Комітету при вирішенні кадрових призначень на таку посаду, тому позбавлення народних депутатів-членів даного Комітету їх повноважень щодо законодавчо врегульованого порядку спірного призначення є перешкодою у реалізації їхньої компетенції у сфері управління, а також втручанням в їх компетенцію ігноруванням її наявності, що підтверджує право позивачів на звернення з даним адміністративним позовом.

Черговою позицію апеляції при оскарженні судового рішення є ті обставини, що начебто предметом позову є акт індивідуальної дії стосовно проходження публічної служби ОСОБА_5 з усіма витікаючими правовими наслідками, а саме: позивачі не мають право позовної вимоги щодо оскарження спірного Указу Президента, оскільки лише ОСОБА_5 має захищати своє порушене право.

Апеляційна інстанція не приймає таких доводів апелянту з огляду на наступні обставини.

Судом встановлено, що в даному випадку існує спір між суб'єктами владних повноважень щодо реалізації їх компетенції у сфері управління. В розглядаємих правовідносинах не існує жодної підстави, за якою можна було би визнати наявність в даному позові спору щодо проходження публічної служби. При розгляді даної справи ніяким чином не було встановлення порушення прав ОСОБА_5, а позов було подано на захист не його інтересів при проходженні публічної служби, а на захист прав народних депутатів України - членів Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією при здійсненні ними владних повноважень.

Більш того, вказані обставини підтверджені процесуально, оскільки ОСОБА_5 в даному процесі має правовий статус третьої особи без самостійних вимог, а не відповідача, що додатково доводить безпідставність обґрунтувань апелянта.

Щодо їх заперечень на невідповідність нормам ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 8, ч. 2 ст. 19, ст. 75, ст. 85, ч. 1 ст. 89 Конституції України здійснення Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією процедури погодження подання щодо кандидатури для призначення на посаду начальника Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України суд виходить з того, що дане питання є компетенцією Конституційного Суду України, а тому ніяким чином не може вирішуватися адміністративним судом на будь-якої стадії вирішення спору.

Дані обставини підтверджені зверненням Президента України з відповідним поданням до Конституційного Суду України з послідуючим відкриттям конституційного провадження 12 січня 2009 року.

Однак, вирішення питання щодо конституційності повноважень Комітету із спірних питань ніяким чином не перешкоджає розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, оскільки рішення Конституційного Суду України набувають чинності з часу їх прийняття і зворотної дій в часі не мають. Виходячи з основ дії Закону в часі, вирішуючи питання щодо законності Указу Президента України НОМЕР_1 від 19.10.2007 року, апеляційна інстанція виходить з того, що правомірність спірного Указу вирішується на час його прийняття під час дії Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", а тому послідуюче рішення Конституційного Суду України (незважаючи на результат) в даний час на вирішення спору вплинути не може. В разі визнання неконституційними повноваження Комітету в спірних правовідносинах, наслідки цього рішення можуть застосовуватися лише після набрання ним чинності, тобто Закон втрачає свою дію лише після рішення Конституційного Суду України без дії в зворотному напрямку.

Крім того, судова колегія не може погодитися з правовою позицією апелянта щодо правомірності оспорюваного Указу за тих обставин, що даний Указ прийнятий під час розпуску парламенту, а тому неможливо було отримати необхідну згоду профільного Комітету, що і є предметом спору.

При цьому суд виходить з того, що Закон України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" не передбачає якихось обмежень або виключень повноважень Комітету при надання ними обов'язкового погодження на призначення начальника Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України, питання можливості такого призначення під час розпуску парламенту законодавчо неврегульовано, а тому будь-який суб'єкт спірних правовідносин не має повноважень в односторонньому порядку змінювати норму права, самостійно визначаючи інший порядок кадрового призначення в протиріччя існуючого Закону.

Також, колегія суддів знаходить за необхідне зауважити, що за ч. 2 ст. 2 Закону України "Про статус народного депутата України" повноваження народного депутата припиняються з моменту відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання. Таким чином, повноваження депутатів Верховної Ради України V скликання припинилися 23.11.2007 року, - в момент початку роботи Верховної Ради України VI скликання, про що було оголошено на першому засіданні Верховної Ради України VI скликання. Дані обставини спростовують доводи апелянта про неможливість витримати вимоги Закону та узгодити належним чином кандидатуру Т.Дурдинця на вищезазначену посаду.

За тих обставин, що судом достовірно встановлено прийняття спірного Указу НОМЕР_1 від 19 жовтня 2007 року в порушення вимог діючого законодавства та не у спосіб, передбачений Законом, суд першої інстанції правомірно прийняв рішення про визнання даного Указу незаконним, а апеляційна інстанція не вбачає правових підстав для протилежного висновку.

Більш того, суд не може залишити поза увагою ту обставину, що Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 2008 року "Про звернення Верховної Ради України щодо Указу Президента України "Про призначення ОСОБА_5 заступником Голови Служби безпеки України - начальником Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю" було запропоновано Президенту України скасувати його Указ НОМЕР_1 від 19 жовтня 2007 року. Зазначена Постанова було прийнята за підтримкою 366 народних депутатів України.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищенаведене, судова колегія дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги Президента України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.11.2008 року за позовом Голови Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією народного депутата України - ОСОБА_1, першого заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією народного депутата України - ОСОБА_2, заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією народного депутата України - ОСОБА_3, заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією народного депутата України - ОСОБА_4 до Президента України, 3-тя особа - ОСОБА_5, про визнання незаконним Указу НОМЕР_1 від 19.10.2007 року, а судове рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 2, 198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія

В задоволенні апеляційної скарги Президента України відмовити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.11.2008 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.