Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 2 Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообовязкового державного соціального страхування" (справа про надання допомоги по тимчасовій непрацездатності). Окрема думка від 17.03.2005 №1-рп/2005

Конституційний Суд України Рішення, Окрема думка від 17.03.2005 №1-рп/2005
Остання редакція від 17.03.2005. Прийняття
Реквізити

Видавник: Конституційний Суд України

Тип Рішення, Окрема думка

Дата 17.03.2005

Номер 1-рп/2005

Статус Діє

Документ підготовлено в системі iplex
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 2 Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" (справа про надання допомоги по тимчасовій непрацездатності)
м. Київ
17 березня 2005 року
N 1-рп/2005
Справа N 1-10/2005

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:
Селівона Миколи Федосовича - головуючого, суддя-доповідач,
Вознюка Володимира Денисовича,
Іващенка Володимира Івановича,
Костицького Михайла Васильовича,
Мироненка Олександра Миколайовича,
Німченка Василя Івановича,
Пшеничного Валерія Григоровича,
Савенка Миколи Дмитровича,
Скоморохи Віктора Єгоровича,
Ткачука Павла Миколайовича,
Чубар Людмили Пантеліївни,
Шаповала Володимира Миколайовича,
за участю уповноваженого за дорученням представника суб'єкта права на конституційне подання Свінціцького Анатолія Володимировича; представників Верховної Ради України: Сухого Ярослава Михайловича - народного депутата України, секретаря Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці, Селіванова Анатолія Олександровича - Постійного представника Верховної Ради України в Конституційному Суді України; представника Президента України Горбунової Лідії Миколаївни - заступника Міністра юстиції України; представника Міністерства праці та соціальної політики України Скрипник Олени Петрівни - директора Департаменту політики державного соціального страхування Міністерства; представника Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності Грищенюка Дмитра Ігоровича - начальника юридичного управління Виконавчої дирекції Фонду,
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 2 Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 11 січня 2001 року N 2213-III (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., N 11, ст. 47; 2004 р., N 17-18, ст. 250, N 32, ст. 385; 2005 р., N 7-8, ст. 162).
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання 47 народних депутатів України.
Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 71 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність спору щодо конституційності зазначених положень статті 2 Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування".
Заслухавши суддю-доповідача Селівона М.Ф., пояснення Свінціцького А.В., Сухого Я.М., Селіванова А.О., Горбунової Л.М., Скрипник О.П., Грищенюка Д.І. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Суб'єкт права на конституційне подання - 47 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати положення частин першої, другої статті 2 Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" (далі - Закон) такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Частинами першою, другою статті 2 Закону визначено, що допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується застрахованим особам Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством. Перші п'ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації за місцем роботи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Народні депутати України вважають, що зазначені положення статті 2 Закону суперечать статті 46 Конституції України, оскільки Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, який зобов'язаний фінансувати витрати, пов'язані із наданням забезпечення особам, які мають право на соціальний захист, здійснює таке фінансування тільки з шостого дня після настання страхового випадку; перші п'ять днів тимчасової непрацездатності застрахованій особі повинні оплачувати підприємства, установи і організації, які не є органами соціального страхування, за рахунок власних коштів.
2. Президент України в листі до Конституційного Суду України повідомляє, що розмір внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності згідно з Законом становить 2,9 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, а до прийняття Закону розмір таких внесків становив 4 відсотки. Отже, для роботодавців було зменшено податкове навантаження на фонд оплати праці. Це дало можливість зацікавити їх у встановленні дієвого контролю за оплатою днів тимчасової втрати працездатності, а також вживати заходів щодо скорочення часу відсутності працівників на робочому місці і спрямування коштів на поліпшення умов праці та на оздоровлення. Такий порядок оплати тимчасової непрацездатності не порушує конституційного права найманих працівників на соціальний захист.
Глава держави звертає увагу на те, що за законодавством України оплачуються всі дні тимчасової втрати працездатності, тоді як за міжнародними нормами тривалість виплати допомоги може обмежуватися 26 тижнями на кожне захворювання, з можливістю ненадання допомоги за перші три дні тимчасової втрати заробітку (параграф 1 статті 18 Конвенції про мінімальні норми соціального забезпечення N 102).
На думку Президента України, здійснення виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, в порядку, передбаченому частинами першою, другою статті 2 Закону, спрямоване на більш повне забезпечення соціального захисту громадян, що відповідає статті 46 Конституції України, а тому підстав для визнання зазначених положень Закону неконституційними не вбачається.
Голова Верховної Ради України у листі до Конституційного Суду України зазначає, що:
- за Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" матеріальне забезпечення та надання соціальних послуг здійснюються за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та за рахунок інших джерел, передбачених цим Законом (стаття 1); одним із джерел формування коштів цього виду загальнообов'язкового державного соціального страхування є інші надходження відповідно до законодавства (пункт 6 частини першої статті 19);
- у статті 2 Закону шляхом надання матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності починаючи з шостого дня у разі настання страхового випадку реалізовано положення частини першої статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", яким передбачено, що право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим видом страхування виникає з настанням страхового випадку (тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві) в період роботи, якщо інше не передбачено законодавством;
- положення Закону спрямовані на реалізацію державної політики щодо зменшення податкового навантаження на суб'єктів господарювання.
Голова Верховної Ради України стверджує, що частини перша, друга статті 2 Закону визначають джерела фінансування допомоги по тимчасовій непрацездатності та встановлюють порядок її виплати, що відповідає положенням частини другої статті 46 Конституції України і не порушує гарантованого права громадян на соціальний захист.
Позиції Президента України дотримуються Кабінет Міністрів України, Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство юстиції України і Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
3. На пленарному засіданні Конституційного Суду України представники суб'єкта права на конституційне подання, Верховної Ради України, Президента України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у своїх виступах підтримали обґрунтування відповідних позицій з питання, порушеного у конституційному поданні.
При цьому представник суб'єкта права на конституційне подання наголосив, що зі встановленням норми про оплату перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації порушуються принципи загальнообов'язкового державного соціального страхування, зокрема державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, обов'язковості фінансування страховими фондами витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг.
На думку представника Президента України, оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації є окремим видом соціального захисту громадян і не підпадає під поняття "загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Представник Міністерства праці та соціальної політики України вважає, що норма про оплату перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації встановлена в межах законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
4. Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних норм Закону, виходить з такого.
4.1. Конституція України проголосила Україну соціальною державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України.
Принципи соціальної держави втілено також у міжнародних актах - Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права та Європейській соціальній хартії. Зокрема, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, а також на реалізацію необхідних для підтримки її гідності й вільного розвитку особистості прав у економічній, соціальній і культурній сферах за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави.
Згідно з Конституцією України ознаками України як соціальної держави є соціальна спрямованість економіки, закріплення та державні гарантії реалізації соціальних прав громадян, зокрема їх прав на соціальний захист і достатній життєвий рівень (статті 46, 48), тощо. Це зобов'язує державу відповідним чином регулювати економічні процеси, встановлювати і застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (частина перша); це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частина друга).
Із змісту частин першої, другої вказаної статті випливає, що визначення обов'язкових гарантій соціального захисту не виключає можливості запровадження законом інших додаткових гарантій у цій сфері (наприклад, соціальної допомоги різних видів).
4.2. Однією з організаційно-правових форм соціального захисту громадян є загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Як визначено Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року N 16/98-ВР, загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом (стаття 1).
Відносини, що виникають за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до Основ.
Право громадян на матеріальне забезпечення у разі тимчасової втрати працездатності як складова права на соціальний захист гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18 січня 2001 року N 2240-III, частина друга статті 35 якого передбачає, що умови надання допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, визначаються Законом, норми якого оспорюються.
Законом передбачається виплата застрахованим особам допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення у відповідному порядку інвалідності (частина перша статті 2); перші п'ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації за місцем роботи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 2).
Зі встановленням зазначеної норми розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, зменшено для роботодавців з 4 до 2,9 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників.
Аналіз законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зокрема постанов Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 року N 439, від 26 вересня 2001 року N 1266 про порядок оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, та порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, свідчить, що оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації провадиться в межах правовідносин, що регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням". Це породжує відповідні правові наслідки у сфері захисту прав застрахованих осіб.
Закріплені у статті 2 Закону норми щодо виплати застрахованим особам допомоги по тимчасовій непрацездатності Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності починаючи з шостого дня непрацездатності та щодо оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності роботодавцями мають імперативний характер. Різні джерела покриття цих витрат не впливають на право застрахованих осіб на матеріальне забезпечення по тимчасовій непрацездатності.
Таким чином, конституційне право громадян на соціальний захист у разі тимчасової втрати працездатності та державні гарантії реалізації ними цього права (частини перша, друга статті 46 Конституції України) не порушуються.
На підставі наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частин першої, другої статті 2 Закону є конституційними.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, статтями 51, 61, 63, 65, 69, 73 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. Визнати такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частин першої, другої статті 2 Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування", згідно з якими допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується застрахованим особам Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством; перші п'ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації за місцем роботи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОКРЕМА ДУМКА
судді Конституційного Суду України Ткачука П.М. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 2 Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" (справа про надання допомоги по тимчасовій непрацездатності)
Конституційний Суд України за конституційним поданням 47 народних депутатів України визнав положення частин першої, другої статті 2 Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" (далі - Закон) такими, що відповідають Конституції України.
Рішення Конституційного Суду України щодо конституційності зазначених положень Закону вважаю правильним, але з його мотивацією не погоджуюся.
1. У поданні до Конституційного Суду України 47 народних депутатів України зазначають, що статтею 2 Закону на підприємства, установи і організації покладено обов'язок оплачувати своїм працівникам перші п'ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, з власних коштів. На їхню думку, такі виплати підприємства, установи і організації не повинні здійснювати, оскільки вони не є органами соціального страхування. Суб'єкт права на конституційне подання вважає, що право громадян на соціальний захист у цьому випадку має забезпечуватися згідно зі статтею 46 Конституції України, тобто оплата тимчасової непрацездатності працівникам повинна проводитися органом соціального страхування за рахунок страхових внесків за весь період тимчасової непрацездатності.
2. Оскільки допомога по тимчасовій непрацездатності до прийняття статті 2 Закону виплачувалася Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд) за весь період тимчасової непрацездатності працівника, то Конституційний Суд України мав усвідомити намір законодавця щодо такої зміни механізму соціального захисту. Це дало б можливість більш повно з'ясувати зміст оспорюваної норми Закону і правильно мотивувати її відповідність Конституції України.
3. На нашу думку, законодавець, поклавши на роботодавця обов'язок оплачувати своїм працівникам перші п'ять днів тимчасової непрацездатності, переслідував декілька цілей: спонукати роботодавців створювати належні умови праці та вживати інші заходи для зменшення захворюваності працівників, посилити контроль за витратами коштів для цього виду соціального захисту, зменшити податкове навантаження на суб'єктів господарювання.
Запровадивши такі зміни в механізмі соціального захисту громадян у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, законодавець не допустив порушення права громадян на соціальний захист. Немає підстав вважати, що були порушені права та охоронювані законом інтереси роботодавців, оскільки одночасно із покладенням на них обов'язків оплачувати перші п'ять днів тимчасової непрацездатності зменшено відрахування в Фонд з 4 до 2,9 відсотка від суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників. Варто також зазначити, що таке нововведення відповідає світовій практиці. За даними Міжнародної організації праці, в багатьох державах світу роботодавці безпосередньо оплачують певну кількість днів тимчасової непрацездатності своїх працівників.
4. У мотивувальній частині рішення дається основоположний висновок у справі, згідно з яким оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства проводиться в межах правовідносин, що регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням". Конституційний Суд України таким чином стверджує, що оплата безпосередньо роботодавцем перших п'яти днів непрацездатності працівника є елементом механізму соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
На нашу думку, оплата роботодавцем перших п'яти днів тимчасової непрацездатності працівника, по суті, є новим видом соціального захисту - захисту працівника безпосередньо роботодавцем. Адже правові відносини з приводу оплати тимчасової непрацездатності тут складаються тільки між працівником і роботодавцем. Відповідальність за соціальний захист працівника в перші п'ять днів його непрацездатності несе роботодавець, а не Фонд. Соціальний захист працівника через систему соціального страхування настає, коли тимчасова непрацездатність триває більше п'яти днів. У цьому випадку правовідносини з приводу соціального захисту виникають між працівником і Фондом, який здійснює відповідні виплати з акумульованих страхових внесків.
5. Положення статті 2 Закону суттєво не вплинули на соціальний захист громадян у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, але призвели до змін у системі здійснення такого захисту. Власне, у народних депутатів України і виник сумнів щодо конституційності цих змін.
Системний аналіз положень статті 46 Конституції України, на яку посилається суб'єкт права на конституційне подання, свідчить, що підстав для таких сумнівів немає. Частина перша зазначеної статті, визначаючи підстави настання права на соціальний захист, вказує, що законом також можуть встановлюватися випадки настання права громадян на соціальний захист. Що стосується частини другої цієї статті, то вона не містить усіх гарантій соціального захисту громадян. Слід враховувати, що закріплені в Конституції України права і свободи людини і громадянина не є вичерпними. Все це свідчить, що права і їх гарантії, крім Конституції України, можуть визначатися законами.
Стаття 2 Закону, поклавши на роботодавців обов'язок оплачувати перші п'ять днів тимчасової непрацездатності своїх працівників, цим самим визначила і механізм гарантування їх соціального захисту на цей період тимчасової непрацездатності. Тут можна вбачати певне послаблення гарантій з боку держави щодо соціального захисту працівників в перші п'ять днів тимчасової непрацездатності. Проте однією з головних засад соціального захисту, передбачених Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" (стаття 5), є обопільна відповідальність роботодавців і Фонду за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення. Відтак немає підстав вважати, що такі коригування в системі соціального захисту громадян законодавець здійснив всупереч вимогам статті 46 Конституції України.
Отже, висновок Конституційного Суду України у справі, що оплата працівникові перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця проводиться в межах правовідносин, які регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", не є достатнім для мотивації конституційності статті 2 Закону. Методологічно неправильно мотивувати конституційність норми одного закону з тих підстав, що вона вписується в правовідносини, які регулюються іншим законом.
Суддя Конституційного Суду України П.ТКАЧУК
ОКРЕМА ДУМКА
судді Конституційного Суду України Шаповала В.М. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 2 Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" (справа про надання допомоги по тимчасовій непрацездатності)
1. У Рішенні Конституційного Суду України у справі про надання допомоги по тимчасовій непрацездатності (далі - Рішення) визнано такими, що відповідають Конституції України, положення частин першої, другої статті 2 Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" (далі - Закон), згідно з якими допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується застрахованим особам Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством; перші п'ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації за місцем роботи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Вважаю, що висновок про конституційність наведених приписів Закону є неправильним.
2. Частиною першою статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення їх у разі тимчасової втрати працездатності. Найважливішою конституційною гарантією реалізації названих прав є загальнообов'язкове державне соціальне страхування. В Рішенні цілком слушно застережено, що за змістом частин першої, другої статті 46 Конституції України "визначення обов'язкових гарантій соціального захисту не виключає можливості запровадження законом інших додаткових гарантій у цій сфері" (абзац п'ятий підпункту 4.1 мотивувальної частини).
Однак оспорюваними положеннями Закону додаткові гарантії реально не запроваджуються, а, навпаки, обов'язкові державні гарантії частково скасовуються і замінюються обов'язком власника або уповноваженого ним органу. Тим самим, за змістом Рішення, тимчасово непрацездатні громадяни фактично позбавляються права протягом перших п'яти днів їх непрацездатності вимагати від держави передбаченого Конституцією України забезпечення і можуть з такою метою звертатися лише до відповідного власника.
Крім того, права отримати від держави допомогу в разі тимчасової непрацездатності протягом зазначених п'яти днів позбавляються особи, які беруть участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах, забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, що не є членами творчих спілок), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами, і деякі інші категорії громадян, котрі на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, сплачують 3,4 відсотка суми оподатковуваного доходу (прибутку).
3. Обов'язок держави щодо соціального захисту здійснюється відповідно до частини другої статті 46 Конституції України засобом загальнообов'язкового державного соціального страхування за рахунок, по-перше, страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, незалежно від того, як фінансується їх діяльність. При цьому так звані бюджетні установи і організації зазначені внески перераховують з коштів, що надходять з Державного бюджету України на їх утримання. По-друге, система загальнообов'язкового державного соціального страхування функціонує за рахунок бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Йдеться про прямі відрахування безпосередньо з бюджету, що не стосуються коштів на утримання конкретних органів державної влади, державних установ і організацій. Так саме й згадувані в частині другій статті 46 Конституції України інші джерела не передбачають якихось обов'язкових (додаткових) видатків громадян, підприємств, установ і організацій на соціальне страхування.
Відповідно в статті 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та втратами, зумовленими народженням та похованням" джерелами формування коштів цього виду загальнообов'язкового державного соціального страхування, крім страхових внесків, визначено асигнування із Державного бюджету України, благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, інші надходження відповідно до законодавства. Кошти з усіх зазначених джерел є коштами загальнообов'язкового державного соціального страхування, що зараховуються на єдиний централізований рахунок відповідного Фонду, який згідно з частиною першою статті 9 названого Закону проводить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення і соціальних послуг, та забезпечує їх надання.
Оспорюваним положенням частини другої статті 2 Закону встановлено, що перші п'ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації за місцем роботи. Отже, ці кошти не є коштами загальнообов'язкового державного соціального страхування, тому з положеннями статті 46 Конституції України ці видатки не пов'язані.
4. У Рішенні визначено, що різні джерела покриття витрат для виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності "не впливають на право застрахованих осіб на матеріальне забезпечення по тимчасовій непрацездатності" (абзац восьмий підпункту 4.2 мотивувальної частини). З цим також не можна погодитися, оскільки замість держави суб'єктом відповідного обов'язку Законом визначений власник, унаслідок чого конституційні правовідносини перетворюються у цивільно-правові, а конституційне право громадянина - у звичайне суб'єктивне право фізичної особи. До того ж для значної кількості громадян по суті скасовується спеціальна, тобто пов'язана саме з встановленим у частині першій статті 46 Конституції України їх правом, конституційна гарантія - надання допомоги через систему загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Важливим є й те, що законом не можна звільнити державу (навіть частково) від конституційного обов'язку щодо реалізації права громадян на соціальний захист, зокрема, від сплати соціальних виплат та надання допомоги. Тому оспорювані положення частин першої, другої статті 2 Закону, які саме звільняють Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від надання відповідного соціального захисту в перші п'ять днів тимчасової непрацездатності, є такими, що не відповідають положенням частин першої, другої статті 46 Конституції України.
Суддя Конституційного Суду України В.ШАПОВАЛ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 2 Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" (справа про надання допомоги по тимчасовій непрацездатності)
м. Київ
17 березня 2005 року
N 1-рп/2005
Справа N 1-10/2005

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:
Селівона Миколи Федосовича - головуючого, суддя-доповідач,
Вознюка Володимира Денисовича,
Іващенка Володимира Івановича,
Костицького Михайла Васильовича,
Мироненка Олександра Миколайовича,
Німченка Василя Івановича,
Пшеничного Валерія Григоровича,
Савенка Миколи Дмитровича,
Скоморохи Віктора Єгоровича,
Ткачука Павла Миколайовича,
Чубар Людмили Пантеліївни,
Шаповала Володимира Миколайовича,
за участю уповноваженого за дорученням представника суб'єкта права на конституційне подання Свінціцького Анатолія Володимировича; представників Верховної Ради України: Сухого Ярослава Михайловича - народного депутата України, секретаря Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці, Селіванова Анатолія Олександровича - Постійного представника Верховної Ради України в Конституційному Суді України; представника Президента України Горбунової Лідії Миколаївни - заступника Міністра юстиції України; представника Міністерства праці та соціальної політики України Скрипник Олени Петрівни - директора Департаменту політики державного соціального страхування Міністерства; представника Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності Грищенюка Дмитра Ігоровича - начальника юридичного управління Виконавчої дирекції Фонду,