Щодо надання індивідуальної податкової консультації з питань оподаткування операцій з майном, що є обєктом довірчої власності

Державна податкова служба України Податкова консультація від 03.01.2020 №18/6/99-00-07-01-01-06/ІПК
Остання редакція від 03.01.2020. Прийняття
Реквізити

Видавник: Державна податкова служба України

Тип Податкова консультація

Дата 03.01.2020

Номер 18/6/99-00-07-01-01-06/ІПК

Статус Діє

Документ підготовлено в системі iplex
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ
03.01.2020 N 18/6/99-00-07-01-01-06/ІПК
Державна податкова служба України керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) розглянула звернення асоціації щодо надання індивідуальної податкової консультації з питань оподаткування операцій з майном, що є об'єктом довірчої власності і повідомляє таке.
Відповідно до пункту 52.1 статті 52 Кодексу за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ).
Відповідно до статей 597-1- 597-8 ЦКУ за договором про встановлення довірчої власності одна сторона (довірчий засновник) передає майно другій стороні (довірчому власнику) на праві довірчої власності для забезпечення зобов'язання боржника за кредитним договором, договором позики.
Право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язань (далі - довірча власність) є різновидом права власності на майно, за яким кредитор, який отримав майно у довірчу власність (довірчий власник), не має права самостійно відчужувати таке майно, крім як для звернення стягнення на нього, а також викупу його для суспільних потреб у порядку, встановленому законом.
З моменту встановлення довірчої власності право власності особи, яка передала своє майно у довірчу власність, припиняється.
Об'єктом довірчої власності може бути майно, яке може бути відчужено і на яке може бути звернено стягнення. Якщо законом не встановлено інше, об'єктом довірчої власності не можуть бути цінні папери та корпоративні права.
Довірча власність на нерухоме майно виникає з моменту її реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Довірча власність на рухоме майно виникає з моменту укладення договору про встановлення довірчої власності, якщо таким договором не встановлено інше.
Якщо інше не передбачено договором про встановлення довірчої власності, довірчий власник зобов'язаний звернути стягнення на об'єкт довірчої власності у разі настання однієї з таких обставин:
1) державної реєстрації рішення про припинення юридичної особи - боржника за основним зобов'язанням або довірчого власника;
2) прийняття судом постанови про визнання боржника за основним зобов'язанням або довірчого власника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури;
3) смерті боржника за основним зобов'язанням, визнання його недієздатним або померлим.
Якщо інше не визначено договором про встановлення довірчої власності, звернення стягнення на об'єкт довірчої власності відбувається шляхом його продажу довірчим власником будь-якій особі - покупцеві. Довірчий власник зобов'язаний не пізніше ніж за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити боржника, користувача та довірчого засновника про свій намір укласти цей договір та мінімальну ціну продажу. У разі невиконання зазначеної вимоги довірчий власник зобов'язаний відшкодувати таким особам завдані збитки.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Кодексу (пункт 1.1 статті 1 Кодексу).
Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 Кодексу у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Щодо виникнення податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у довірчого власника (кредитора) після реєстрації права довірчої власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Кодексу платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка, який перебуває у власності юридичних та фізичних осіб.
Джерелом інформації для податкового адміністрування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є інформація Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр).
Оскільки, відповідно до Закону України 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язання, то після реєстрації права довірчої власності у Реєстрі у довірчого власника (кредитора) виникають податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Щодо коригування фінансового результату до оподаткування податком на прибуток підприємств на суми операцій з набуття/вибуття та продажу майна, що є об'єктом довірчої власності
Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 Кодексу.
Положеннями Кодексу не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування на суми операцій з набуття/вибуття та продажу майна, що є об'єктом довірчої власності. Такі операції відображаються у складі фінансового результату до оподаткування згідно з правилами бухгалтерського обліку.
Щодо оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ) та виникнення обов'язку реєстрації особи як платника ПДВ
Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Кодексу.
Згідно з підпунктами "а", "б" пункту 185.1 статті 185 Кодексу об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 Кодексу розташоване на митній території України, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору).
Під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. Під продажем (реалізацією) товарів розуміються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари (підпункти 14.1.191, 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 Кодексу).
Організаційні, правові та економічні засади створення та діяльності кредитних спілок, їх об'єднань, права та обов'язки членів кредитних спілок та їх об'єднань визначено Законом України від 20 грудня 2001 року N 2908-ІІІ "Про кредитні спілки" (далі - Закон N 2908).
Кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених Законом N 2908 (стаття 1 Закону N 2908).
Відповідно до пункту 197.12 статті 197 Кодексу звільняються від оподаткування ПДВ операції банків та інших фінансових установ з постачання (продажу, відчуження іншим способом) майна, що передане фізичними особами, а також суб'єктами підприємницької діяльності - приватними підприємцями та іншими особами, які не є платниками податку, у заставу, у тому числі іпотеку, та на яке було звернено стягнення.
Звільняються від оподаткування ПДВ операції банків та інших фінансових установ з постачання майна, набутого ними у власність внаслідок звернення стягнення на таке майно. Звільнення від оподаткування стосується тієї частини вартості майна, за якою воно було набуте у власність в рахунок погашення зобов'язань за договором кредиту (позики).
Отже, операції фінансових установ з постачання майна, набутого ними у власність внаслідок звернення стягнення на таке майно, є об'єктом оподаткування, але на сьогодні відповідно до пункту 197.12 статті 197 Кодексу звільняються від оподаткування ПДВ.
Порядок реєстрації особи як платника ПДВ регулюється статтями 180 - 183 Кодексу та регламентується Положенням про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2014 р. N 1130, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17.11.2014 р. за N 1456/26233.
Для цілей оподаткування ПДВ платниками податку є особи, перелік яких визначено підпунктом 14.1.139 пункту 14.1 статті 14 та пунктом 180.1 статті 180 Кодексу, зокрема юридична особа, створена відповідно до закону у будь-якій організаційно-правовій формі.
Статтями 181 та 182 Кодексу визначено умови для реєстрації особи як платника ПДВ, відповідно до яких реєстрація особи як платника ПДВ може здійснюватися як в обов'язковому порядку, так і за добровільним рішенням особи.
Відповідно до пункту 181.1 статті 181 Кодексу під обов'язкову реєстрацію як платника ПДВ підпадає особа, у якої загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з розділом V Кодексу, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1 млн грн (без урахування ПДВ).
До загального обсягу оподатковуваних операцій для цілей реєстрації особи як платника ПДВ належать операції, що підлягають оподаткуванню ПДВ за основною ставкою ПДВ, ставкою 7 відс., нульовою ставкою ПДВ та звільнені від оподаткування ПДВ. При цьому обсяг операцій, що не є об'єктом оподаткування ПДВ, при обрахунку загального обсягу операцій з постачання товарів/послуг не враховується.
Згідно з пунктами 183.1 та 183.2 статті 183 Кодексу для здійснення такої реєстрації особа не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто зазначеного вище обсягу оподатковуваних операцій з постачання товарів/послуг, повинна подати до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву платника ПДВ за формою N 1-ПДВ (далі - Заява N 1-ПДВ).
Враховуючи викладене, якщо у суб'єкта господарювання (фінансової установи) загальний обсяг операцій з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 Кодексу розташоване на митній території України, що підлягають оподаткуванню ПДВ згідно з розділом V Кодексу (у тому числі операцій, які звільняються від оподаткування ПДВ), протягом останніх 12 календарних місяців перевищує 1 млн грн, то такий суб'єкт господарювання (фінансова установа) повинен подати до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням Заяву N 1-ПДВ і відповідно в обов'язковому порядку зареєструватись як платник ПДВ.
При цьому звертаємо увагу, що будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник ПДВ у випадках та в порядку, передбачених статтею 183 Кодексу, але не подала до контролюючого органу Заяву N 1-ПДВ, несе відповідальність за ненарахування або несплату ПДВ на рівні зареєстрованого платника ПДВ без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування податку (пункт 183.10 статті 183 Кодексу).
Щодо внесення змін до Кодексу в частині особливостей оподаткування операцій з довірчою власністюповідомляємо, що відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року N 375, Міністерство фінансів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що, зокрема, забезпечує формування та реалізацію єдиної державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також здійснює нормативно-правове регулювання у вказаних сферах.
Відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ
03.01.2020 N 18/6/99-00-07-01-01-06/ІПК
Державна податкова служба України керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) розглянула звернення асоціації щодо надання індивідуальної податкової консультації з питань оподаткування операцій з майном, що є об'єктом довірчої власності і повідомляє таке.
Відповідно до пункту 52.1 статті 52 Кодексу за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ).
Відповідно до статей 597-1- 597-8 ЦКУ за договором про встановлення довірчої власності одна сторона (довірчий засновник) передає майно другій стороні (довірчому власнику) на праві довірчої власності для забезпечення зобов'язання боржника за кредитним договором, договором позики.
Право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язань (далі - довірча власність) є різновидом права власності на майно, за яким кредитор, який отримав майно у довірчу власність (довірчий власник), не має права самостійно відчужувати таке майно, крім як для звернення стягнення на нього, а також викупу його для суспільних потреб у порядку, встановленому законом.
З моменту встановлення довірчої власності право власності особи, яка передала своє майно у довірчу власність, припиняється.
Об'єктом довірчої власності може бути майно, яке може бути відчужено і на яке може бути звернено стягнення. Якщо законом не встановлено інше, об'єктом довірчої власності не можуть бути цінні папери та корпоративні права.
Довірча власність на нерухоме майно виникає з моменту її реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Довірча власність на рухоме майно виникає з моменту укладення договору про встановлення довірчої власності, якщо таким договором не встановлено інше.