Про затвердження Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста

Парк Слави, який зараз має статус парка-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення, заслуговує на його перевід у об'єкти загальнодержавного значення, враховуючи, що на його території знаходиться Вічний вогонь, парк знаходиться на плато і схилах до Дніпра і з його території відкриваються далекі перспективи, зелені насадження і саме планування парку становлять значну цінність.

Печерський парк, на території якого знаходиться музей Великої Вітчизняної війни і проводяться щорічні виставки квітів, які відвідують сотні тисяч людей, також повинен мати статус парка-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

Статус парка-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення слід надати і території НК "Експоцентр України", враховуючи великі партерні ділянки перед його павільйонами, різноманіття таксономічного складу, наявність ділянок з віковим дубовим лісом. Такого ж статусу слід надати території парку "Нивки".

Пропозиції щодо резервування територій (відповідно до Генерального плану м. Києва на період до 2020 р., затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 р. N 370/1804 ( ra0370023-02 )) для розвитку мережі природно-заповідних об'єктів Києва наведено в табл. 24.

Важливим фактором, що визначає композиційну цілісність зелених масивів, їх естетичні якості та довговічність, є асортимент деревно-чагарникових порід, біологічні якості яких мають відповідати природно-кліматичним умовам даного району. Останнім часом почастішали випадки, коли озеленювальні роботи проводяться з використанням матеріалу, завезеного з Польщі, Угорщини, Нідерландів, де матеріал високої якості, але зовсім не відповідає кліматичним умовам міста. Тому необхідно розвивати індустрію розведення та вирощування порід у місцевих розсадниках, що відповідатиме місцевим умовам зростання і буде більш економічно вигідним (розвиток розсадника "Теремки" в Малютинці).

Дендрологічний склад зелених насаджень рекомендується відповідно до "Порайонного асортименту дерев і кущів України", виданого Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України; Київ - 1998 р.

Співвідношення основних груп дерев і чагарників наведено в табл. 25.

Відповідно до класифікації Л. І. Рубцова існує 6 типів садово-паркових ландшафтів: 1) регулярні, 2) садові, 3) лісові, 4) паркові, 5) лучні, 6) альпійські. Більшість парків є поєднанням кількох типів садово-паркових ландшафтів. Формування насаджень в кожному типі ландшафту має свою специфіку.

Регулярні ландшафти та їх елементи. У Києві є декілька парків, які мають регулярне планування: увесь Міський сад (колишній Царський сад), значна частина Парку Слави (алеї, що ведуть до Вічного вогню та обеліску), більша частина Наводницького парку, територія між павільйонами Національного центру виставок та ярмарків. У багатьох інших парках є ділянки регулярного планування: партерна ділянка поруч з пам'ятником Св. Володимиру на Володимирській гірці, терасована ділянка на Аскольдовій могилі і т. п., практично в усіх парках є елементи регулярного планування у вигляді алей, рядових посадок і живоплотів.

Реконструкція ділянок з регулярним ландшафтом вимагає розробки детальніших проектів, що дозволяє виконати роботи з високим ступенем точності. Часто роботи супроводжуються повною одночасною заміною усього рослинного матеріалу. У випадках, якщо на усій площі здійснити таку заміну протягом року неможливо, її проводять на ділянках, які симетричні відносно головних осей.

Згідно з В. О. Агальцовою у рішенні питання щодо реконструкції алей необхідно керуватися положенням: якщо збереглося 50 - 70 % дерев, ніяких підсадок робити не слід; якщо лишилося 30 - 40 % і є проміжки в 20 - 30 м і більше, то доцільно висадити саджанці у віці 30 - 40 років точно на місцях старих дерев; якщо збереглося 15 - 20 % первісної кількості висаджених дерев і вони знаходяться в незадовільному стані, то робиться повна заміна рослин.

На даний час потребує реконструкції партерна ділянка поруч з пам'ятником Св. Володимиру на Володимирській гірці. Окремо стоїть питання про реконструкцію грабових боскетів у парку Вічної Слави, тому що через дещо неправильну стрижку та затінення сусідніми деревами у грабів почалося оголення від гілок нижніх частин стовбура.

Садові ландшафти. У даному підрозділі розглядаються тільки ландшафти, які формуються плодовими деревами, оскільки розарії, сирінгарії та інші монокультурні сади, які Л. І. Рубцов відносить до садових ландшафтів, слід формувати або як регулярні, або як паркові ландшафти.

Цінні плодові сади збереглися на територіях історико-культурних заповідників: Києво-Печерської Лаври та Софійського заповідника. Багато з них потребують реконструкції (зокрема, як вже зазначалося в попередніх розділах, сад митрополита Києво-Печерської Лаври та сад митрополита Софійського заповідника). Є плодові сади і на територіях меморіальних садиб-музеїв. Парк Відрадний створено на базі плодового саду, є плодові сади у парку Нивки та інших парках.

У реконструкції плодових садів важливо уникнути проявів алелопатичної ґрунтовтоми, яка призводить до зниження швидкості росту рослин, погіршення їх декоративності, а часом і до загибелі садів, які створюються.

Якщо насадження мають меморіальне значення, то необхідно все відновлювати з високим ступенем точності - яблуневий сад на місці яблуневого, грушевий - на місці грушевого тощо, намагаючись використати ті ж сорти, що були за життя меморіальної особи. Для того, щоб уникнути при цьому проявів ґрунтовтоми, між викорчовуванням старого саду і посадкою нового повинно пройти не менше трьох років, протягом яких в саду повинні проводитись спеціальні заходи - глибока оранка, внесення добрив, рясний полив, вирощування сидератів.

На нашу думку, в історико-культурних заповідниках при відновленні садових ландшафтів можна проектувати зміни в садах. Сади, які відновлюються, повинні бути розділені на ділянки, на кожній з яких вирощувався б один з видів. При старінні і розпаді цих садів можна було б міняти місцями розташування видів. Таким чином в проект закладався б певний просторово-часовий ритм. Такий підхід не призводить до викривлення ландшафтного обризу і дозволяє уникнути прояву ґрунтовтоми, оскільки відомо, що насіннячкові рослини після кісточкових ростуть набагато краще, ніж після насіннячкових, а для кісточкових кращими попередниками є насіннячкові.

Щодо реконструкції сучасних плодових садів (як, наприклад, плодові сади у парку Нивки), то ми радимо для збереження садового ландшафту здійснювати заміну культурних плодових на дикорослі декоративні. Такі види яблунь, як ягідна, рясноквітуча, сливолиста, Недзвецького, пурпурова та ін., а також деякі види дикорослих плодових з інших родів, мають надзвичайно декоративне яскраве цвітіння, утворюють декоративні, але дрібні плоди, які довго (часом до кінця зими) лишаються на гілках. Такі плоди населення не збирає і тому не пошкоджує рослин. Плоди ж є кормовою базою для багатьох видів птахів.

Щодо решток плодових садів, які збереглися в деяких парках, то є серед них і такі, що не становлять ніякої цінності (переважно це присадибні садочки приватної забудови, що колись існувала на цих місцях). До нашого часу багато плодових дерев віджило свій вік, втратило декоративність через затінення неплодовими деревами; через малі площі та те, що серед садів з'явився самосів кленів, лип, ясенів та інших видів, втратилось відчуття садових ландшафтів. Їх відновлення не має сенсу і тому в багатьох випадках плодові дерева слід вимічати в рубку.

Лісові ландшафти. Цей тип садово-паркового ландшафту є основним для парків Києва.

Для формування паркових насаджень лісового типу садово-паркового ландшафту важливо знати їх походження. Багато київських парків, як вже зазначалося, формувалось на базі природної рослинності, тобто лісові масиви і гаї, які були на території, ставали основою насаджень парку. В інших парках всі насадження створювались штучно, проте і в цьому випадку дуже часто їх основу становили посадки аборигенних видів. Це призвело до того, що через певний час в паркових насадженнях штучного походження встановлювалася лісова обстановка. В більшості парків є також лісові масиви з інтродукованих видів.

При розробці заходів з відновлення природних насаджень і штучних, які утворені аборигенними видами, слід застосовувати порівняльно-фітоценотичний метод.

Наведемо приклад застосування цієї методики щодо парків на схилах Дніпра. Колись ці схили вкривали природні діброви. Але у свій час насамперед дуби вирубали для господарських потреб, а жолуді розсівалися на невеликій відстані від уцілілих дерев. Тому едіфікаторний для даних умов вид - дуб звичайний не відновлювався. Супутники дуба - клен гостролистий, ільмові (в'яз гладенький, в'яз шорсткий), ясен звичайний, липа серцелиста, деякі інші аборигенні види, а також інтродуценти - робінія звичайна та клен ясенолистий, розповсюджуючись самосівом з осередків, у яких збереглася рослинність, зайняли всю територію. Тому замість дібров з притаманними для них ярусністю та певними співвідношеннями між основними видами, утворилися насадження, в яких вид, що превалює, у багатьох випадках виділити неможливо. Склад окремих ділянок, наприклад у парку Аскольдова могила, відображають такі формули: 3Кл2Лп2В2Гк1Р, 3Кл3Я2В1Гк1Р, 4Кл3Я2ВР1Р, 4Т(4)2Я2Кл1В1Гр, де Кл - клен готролистий, Я - ясен звичайний, В - в'яз гладенький, Р - робінія звичайна, Гк - гіркокаштан звичайний, Лп - липа серцелиста, Т(ч) - тополя чорна, Гр - груша.

З кущів найпоширеніша бузина чорна. Ільмові в основному уражені голландською хворобою. Насадження надзвичайно густі, оскільки протягом кількох десятиліть за ними не здійснювався догляд (не проводилися рубки). Тому кількість дерев на 1 га багаторазово перевищує лісівничі норми для насаджень цього віку. Дерева при досить значній висоті мають малі діаметри та підняті високо маленькі крони. Такі насадження нестійкі та неповноцінні з точки зору лісівництва і недекоративні з точки зору паркознавства.

Першочерговим завданням є проведення рубок, спрямованих на зменшення густоти насаджень. Другим етапом має бути відновлення корінного насадження. В даному випадку слід відновлювати субформацію Querceta rodoris (чисто дубова), клас асоціацій Querceta corilosa (дубові ліси ліщинові), групу асоціацій Querceta coryloso-stellariosa (дубові ліси ліщиново-зірочникові), асоціацію Querceta coryloso-stelariosum (діброва ліщиново-зірочникова).

Корінне насадження має наступні показники. Деревостан у віці 50 - 130 років має зімкненість крон 0,7 - 1,0, висоту 17 - 27 м, діаметр дерев 18 - 40 см та II, рідше I або III клас бонітету. Створюють деревостан дуб звичайний з участю постійних видів - ясена звичайного (до 2-х одиниць у складі), липи серцелистої (до 2-х одиниць), клена гостролистого (1 одиниця) та випадкових видів - в'яза шорсткого, в'яза гладенького, черешні лісової, граба звичайного, яблуні лісової та ін. Підлісок має зімкненість 0,2 - 0,7. Складають його ліщина звичайна (основний вид), свидина червона, бруслина бородавчаста.

Травостій має проективне покриття 30 - 55 %. Абсолютно постійними видами є зірочник лісовий (15 - 35 %), яглиця звичайна (10 %), копитняк європейський (10 %), медунка темна (5 %), чина весняна (1 %), фіалка дивна (1 %), гравілат міський та купина багатоквіткова.

Оскільки на схилах Дніпра вже є насадження з участю ясена звичайного, липи серцелистої, клена гостролистого, в'язів та інших видів, головна проблема полягає у розчистці площ для посадок дуба звичайного та поступового збільшення його долі до рівня еталонного насадження.

Слід обмежувати розповсюдження бузини чорної та зберігати і підсаджувати ліщину звичайну.

Насадження, які формують лісовий тип садово-паркового ландшафту, але представлені інтродукованими видами, звичайно мають простішу структуру, ніж природні. Найчастіше масив створювався з одного виду. Супутні види не вводилися, другий ярус, підлісок і трав'янистий ярус штучно не формувалися. В подальшому, в залежності від біологічних властивостей інтродуцентів, регулярності і направленості догляду (чи його відсутності), в штучно створеному фітоценозі складався певний набір видів, які займають різні екологічні ніші. Аналізуючи сучасний стан таких ділянок, необхідно оцінити, наскільки збереглися первісні посадки, чи йде зміна видів, чи з'явився підріст інтродуцента, а також розповсюдженість в насадженні трав'янистих рудеральних видів.

На підставі отриманих даних розробляються заходи з відновлення насаджень. Втручання в сталі фітоценози при значному збереженні і поновленні інтродуценту повинно бути мінімальним.

Паркові ландшафти. У садово-парковому мистецтві перехідні від лісу до луків ландшафти, які складаються з відкритого лучного простору з мальовничо розташованими гаями, групами дерев і солітерами, виділяються в серію паркових ландшафтів.

Рослини у парковому ландшафті мають оптимальні умови для росту (освітлення, площа, живлення) і тому в ньому можна вирощувати найдекоративніші інтродуковані види.

Завдяки наявності відкритих просторів і високій декоративності рослинних композицій, парковий тип ландшафту є найпривабливішим для відвідувачів. Але в київських парках цей тип ландшафту не дуже поширений. Зокрема він є в Печерському парку, окремі ділянки його є в Маріїнському парку та Володимирській гірці, він переважає в насадженнях вздовж лінії метрополітену від ст. "Дарниця" до ст. "Лісова", є в парку Партизанської слави та деяких інших. Тому одним із завдань реконструкції насаджень багатьох київських парків має бути формування паркового типу садово-паркового ландшафту.

Після того, як буде розчищена площа від малодекоративних існуючих насаджень, слід провести посадки декоративних дерев і кущів.

Недоліком паркового типу ландшафту є обов'язковість кількаразового на рік косіння газонів і необхідність знищення усього самосіву, який час від часу з'являється.

Лучні ландшафти. Цей тип садово-паркового ландшафту близький до попереднього, але відрізняється від нього меншою участю деревно-кущової рослинності, переважанням відкритих просторів і розташованістю біля водойми (річки, озера, ставка). Хоча є і суходільні луки. В київських парках луки зустрічаються переважно в парках, створених на базі рослинності заплави Дніпра. Як показали дослідження, площа луків неухильно скорочується. Але бажано цей тип садово-паркового ландшафту зберегти на певній частині площ. Хоча заготівля сіна зараз зовсім неважлива, луки мають влаштовуватися як сінокісні угіддя з багатим різнотрав'ям.

Альпійські ландшафти. Природних виходів каміння на поверхню в парках Києва немає. Але штучно створені композиції із завезеного каміння та ґрунтопокривних рослин є. Якщо не рахувати гірських садів Національного ботанічного саду ім. М. М. Гришка НАН України та ботсаду ім. Акад. Фоміна, то найвдалішим є альпінарій, нещодавно створений на вході до парку "Перемога" (автор О. Джунь). Нею ж була створена альпійська ділянка на території Гідропарку. Японський сад є в парку Кіото. Окремі валуни і створені біля них посадки з декоративних рослин є і в інших парках. Враховуючи велику естетичну цінність таких композицій, було б бажано збільшити їх кількість у Києві. Але слід враховувати, що альпінарії вимагають досить великих витрат сил на створення і підтримання. Тому часто створюються не альпінарії, а композиції з каміння та звичайних квітів (в альпінаріях використовуються переважно ґрунтопокривні рослини). Для створення альпінаріїв слід використовувати ділянки з природним перепадом висот у місцях, де буває значна кількість відвідувачів (хоча можна створювати альпінарії і на рівних ділянках). Щоб полегшити догляд, композиції мають бути незначними за площею, а основу їх оформлення складати сланкі кущі (ялівці, мікробіота, кизильники та ін.).

Загальними напрямками робіт при формуванні вуличних насаджень можуть бути: якісне поліпшення їхнього складу за рахунок критичного перегляду існуючого асортименту деревних рослин, підвищення біологічної стійкості та захисних функцій цієї категорії насаджень, вирощування та використання крупномірного матеріалу із суворим дотриманням певних агротехнічних прийомів, кваліфікований догляд за насадженнями, зменшення витрат на їх утримання.

Зважаючи на специфічність умов зростання вуличних насаджень у промисловому місті, повинен бути й особливий підхід до їх формування: від селекційного насінництва до утворення стійких популяцій. Така схема передбачає індивідуальний відбір насіння із стійких екотипів, вирощування посадкового матеріалу з наступним відбором за фенотипом, а згодом і за генотипом, та власне створення екологічно стійких з високими декоративними і середовищетвірними функціями насаджень. Напрямки, а відповідно й методи селекційного насінництва, повинні базуватися на трьох основних положеннях добору:

1) індивідуальний відбір стійких екотипів як за походженням, так і за генотипом;

2) індивідуальний відбір за генотипом, перевірених за спадковістю, кращих фітоорганізмів;

3) міжвидове, видове, гібридне та зворотнє схрещування гібридів з батьківськими видами, що сприяє швидкому утворенню в останніх адаптивних генних комбінацій, які можуть забезпечити успішне поширення їх у вуличних насадженнях.

Одним з головних чинників, що визначають успішний розвиток рослин, є їх здатність адекватно реагувати на зміни у навколишньому середовищі. У зв'язку з цим, успішність розвитку рослин, тобто тенденція організму з часом змінюватись у відповідь на зміну умов довкілля, характерна тим, що відкрита система росту рослин може бути тим чи іншим чином змінена і, як наслідок цього, окремі рослини одного й того ж виду дуже різняться між собою. Це призводить до виникнення в конкретних умовах зростання рослин окремих рас або екотипів. Так як міському середовищу притаманні специфічні умови з багатьма лімітуючими факторами, то більшість видів рослин представлена тут чітко вираженими екотипами. Обстеження вуличних насаджень дало змогу виділити декілька екотипів у гіркокаштана, липи дрібнолистої, дуба звичайного, тополі пірамідальної, які є найпоширенішими в Києві. Для кожного виду ці екотипи умовно можна виділити в три категорії:

I - екотипи потужного росту з добре розвинутою щільною кроною і неушкодженою листовою поверхнею;

II - екотипи нормального росту й розвитку без значних пошкоджень листової поверхні;

III - відсталі в рості і розвитку екотипи з ушкодженою листовою поверхнею.

Зазначена класифікація має важливе значення для селекційної роботи, так як сприяє в цілому підвищенню стійкості і декоративності вуличних насаджень. Відповідно до цього процес вирощування посадкового матеріалу для вуличних насаджень матиме й свою технологічну карту. Першим етапом є збір насіння (вегетативного матеріалу) з екотипів I категорії. Як виняток (при гострій потребі в посадковому матеріалі) допускається заготівля насіння з екотипів II категорії з обов'язковою наступною вибраковкою нестандартних сіянців і саджанців. Не допускається збір насіння з екотипів III категорії.

Власне вирощування посадкового матеріалу повинно відповідати наступним вимогам (стандартам):

- крупномір із закритою кореневою системою, яка формується не раніше як за 2 - 3 роки (для дерев) і 1 - 2 роки (для кущів) до висадки на постійне місце зростання;

- рослини з компактними, пірамідальними або шаровидними і, як правило, високопіднятими кронами, які мають густе листя.

Саджанці для посадки на постійне місце зростання повинні бути із сформованою кроною і штамбом, щоб максимально виключити обрізку з процесу догляду за рослинами з метою уникнення захворювань через свіжі зрізи. Захворювання у рослин в умовах підвищеної загазованості протікають дуже тяжко й довго. Кожна пересадка рослин є стресом для них і тягне із собою певні порушення в їх рості й розвитку. Зменшення кількості таких порушень і глибини стресу досягається рядом адаптаційних і підготовчих заходів. Власне вирощування рослин проводиться у відкритому грунті, що є показником здатності організму (при його успішному функціонуванні) до самозабезпечення та адаптації його в навколишньому середовищі, тобто в процесі вирощування повинна бути досягнута мета - створення саджанців як повністю автотрофних організмів з високими пристосувальними властивостями у змінюваному середовищі. Тому рекомендується, практично до стандартного для посадки саджанців віку, вирощувати їх у відкритому грунті і тільки після цього (що є обов'язковим) формувати закриту кореневу систему. Посадка рослин із закритою кореневою системою сприяє кращому приживанню рослин в нових умовах і розширює строки посадок. Архітектурний, декоративний вигляд вуличних насаджень, як ніяких інших, часто залежить не тільки від композиційного вирішення їх розташування, а й від фізіономічного вигляду кожного окремого елементу. На нашу думку, рослини з густооблисненими компактними, кулястими і пірамідальними кронами крім того, що вони є стійкішими в умовах міської вулиці, вони й більше відповідають функціональним вимогам до вулиць та їх кращому архітектурному вигляду.

Що стосується другого та третього добору (за генотипом і схрещуванням), то воно потребує довших і детальніших досліджень, так як об'єктом вивчення є деревні рослини з довгим життєвим циклом форми, виду, роду. Розглянутий вище селекційний добір по суті є відбором рослин за фенотипом. І дійсно, так чи інакше, прихований або виражений генотип рослини, що сформований комплексом факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, формує генотип організму в цілому на окремій стадії його розвитку. В цьому випадку відбір за фенотипом при відсутності змін в генотипі організму не може дати тих результатів, які можуть бути досягнуті в ході відбору за генотипом.

Деякі дослідження по схрещуванню дубів та інших видів вказують на те, що більшість видів дуба легко схрещуються між собою і дають плодовиті гібриди, багато з яких гетерозисні. В той же час зворотнє схрещування гібридів з одним із батьківських видів, або так зв. інтрогресивна гібридизація, часто сприяє утворенню в останніх адаптивних генних комбінацій, які можуть забезпечити успішне їх зростання в тих чи інших умовах середовища. У зв'язку з цим цілком вірогідно знаходження в процесі різностороннього пошуку придатних для умов вуличних насаджень форм, гібридів, видів рослин.

Підсумовуючи вищесказане, слід зазначити, що вуличні насадження є невід'ємним елементом як зелених насаджень міста, так і міської екосистеми в цілому, є важливим компонентом ландшафту міста й певною мірою формують його екологічне середовище. Від стану, стилю і структури цих насаджень залежить і архітектурний вигляд всього міста. Тому підходи до створення вуличних насаджень є науковою проблемою, яка потребує не тільки розробки концепції їх формування, але й розробки детальних технологічних карт і схем різних етапів (селекційний добір, насіннєве і вегетативне розмноження, вирощування посадкового матеріалу та ін.), створення вуличних насаджень.

Найпершим і найвідповідальнішим моментом при створенні високоефективних і функціонально здатних міських насаджень є підбір видового і сортового складу придатних до урбогенних умов рослин.

Абсолютно стійких рослин до фітотоксикантів немає й не може бути, але за рівнем концентрації шкідливих речовин у їхніх асиміляційних органах окремі види можуть сильно відрізнятися. При виборі асортименту для озеленення тих чи інших елементів урболандшафту потрібно використовувати якісний посадковий матеріал місцевого походження з урахуванням біологічних і екологічних особливостей порід (зокрема чутливості й толерантності до складних комплексів забруднювачів, щільності грунту) та їх адаптивних властивостей. Окрім цього, необхідно керуватись даними про якісний і кількісний склад переважаючих у даному районі забруднювачів, характеристикою та розташуванням об'єкта озеленення, аналізом мікрокліматичних і едафічних умов, типом запланованих насаджень.

Для створення міських зелених насаджень потрібно використовувати садивний матеріал, отриманий вегетативним шляхом від стійких особин, залучати для техногенної інтродукції видів підріст, який зростає в забруднених зонах як такий, що пройшов відбір на стійкість. Такі насадження будуть урбогенностійкими, високодекоративними і довговічними.

Відібрані для озеленення відповідні стійкі види можуть не витримати жорстких міських умов, якщо для них не буде створено оптимальних умов вирощування. Агротехніка догляду має вирішальне значення в питанні підвищення фотосинтетичної активності міських зелених насаджень, а отже і їх стійкості.

Підвищення фотосинтетичної активності деревних рослин тісно пов'язане з визначенням ступеня забезпеченості їх елементами ґрунтового живлення, достатня кількість якого сприяє росту вегетативних органів, збільшенню інтенсивності фотосинтезу і дихання, зменшенню пошкоджуваності.

Усереднена оцінка забезпеченості грунту мінеральними і органічними речовинами: - на 100 г грунту гумусу 4 % і більше; легкогідролізованого азоту не менше 6 мг; двооксиду фосфору (P 2O 5) і оксиду калію (K 2O) більше 10 мг.

Нестачу основних елементів живлення слід компенсувати внесенням у грунт мінеральних, органічних чи комплексних добрив.

Враховуючи задерніння та ущільнення грунту (особливо в умовах вулиць), рекомендовані дози становлять:

- органічні добрива - 20 - 25 л на 1 м -2 пристовбурової площі дерева;

- мінеральні добрива - 1 г діючої речовини на 1 м пристовбурової площі.

На міських вулицях при наявності незаасфальтованої метрової лунки площа живлення приймається 2 м -2, на газоні в сквері - 3 - 4 м -2.

Вносити добрива можна трьома шляхами:

- шляхом поверхневого рівномірного розсіювання довкола стовбура (в сквері на площі 1 - 1,5 розмірів крони), дещо відійшовши від кореневої шийки з наступним перекопуванням;

- глибоким способом у свердловини;

- у вигляді рідкого мінерального живлення.

Сухі підживлення краще проводити після дощу чи поливу, а в рідкому вигляді доцільно вносити їх безпосередньо в зону залягання основної маси коренів за допомогою гідробурів. Такий спосіб дозволяє одночасно підживлювати і поливати, покращувати аерацію грунту, що економить час і затрати.

У зв'язку з періодичністю росту кореневих систем дерев добрива доцільно вносити в періоди максимального росту всмоктуючих коренів. Перший раз - навесні, коли починається активний вегетативний ріст (для клена гостролистого - третя декада квітня, липи серцелистої і широколистої - перша половина травня, дуба звичайного - початок - середина травня). Другий раз в період листопада - з кінця серпня до другої декади грудня. Добрива, внесені в цей період, збільшують абсорбційну поверхню кореневої системи і тим самим сприяють засвоєнню і накопиченню запасних поживних речовин, які в свою чергу підвищують стійкість рослин в період спокою і активізують процеси росту і розвитку навесні.

В цілому раціональне застосування добрив у системі догляду за міськими насадженнями дозволяє досягти покращення зовнішнього декоративного вигляду рослин, прискорення росту, підвищення стійкості до фіто- і ентомошкідників, несприятливих стресорів екологічного середовища міста, а також до розтріскування стовбурної тканини від зимових морозів (особливо у липи серцелистої).

Додатковим прийомом збагачення рослин необхідними речовинами є позакореневе підживлення, особливо спільно з кореневим. Доцільно використовувати позакореневе підживлення в засушливі роки, коли через нестачу вологи зменшується надходження елементів живлення через корені, а також для відновлення пошкоджених морозами дерев.

Рекомендації щодо позакореневого підживлення рослин повинні обґрунтовуватись на основі листової діагностики.

Як макродобрива можуть бути використані водні розчини аміачної селітри чи сечовини, суперфосфата чи сірчанокислого або хлористого калію, калійної селітри з розрахунку г/10 л води для лісової зони: аміачної селітри - 10 - 20, сечовини - 30 - 40, суперфосфата - 50 - 100 (подвійний) і 150 - 300 (одинарний), калійних - 50 г.

Для збагачення розчинів макродобрив мікроелементами можна використати полімікродобрива, що випускаються промисловістю, з розрахунку 1 - 2 таблетки на 10 л води.

Позакореневу обробку рослин слід проводити вранці чи ввечері в безвітряну погоду двічі на сезон: перший раз - в період інтенсивного росту і формування нового листа, другий - у фазі закладання верхівкової бруньки. Розрахунок поживного розчину залежить від висоти рослини: для дерев до 5 м - 5, до 10 м - 12, до 20 м - 18, більше 20 м - 30 л.

В місцях сильного запилення і забруднення рослин (вулиці з інтенсивним рухом транспорту, райони промислових підприємств) позакореневе підживлення необхідно проводити лише після попереднього змиву забруднень розчином миючих засобів.

У наш час красиво оформлені, гарно сплановані й дбайливо доглянуті сади і парки - приємна несподіванка й велика радість. На наш погляд, однією з головних причин такої ситуації є відсутність якісного посадкового матеріалу і біологічних знань про рослини, що можуть бути адаптованими до місцевих умов.

Вимоги до садивного матеріалу декоративних рослин як для міського озеленення, так і приватного чи іншого призначення вже протягом багатьох століть залишаються незмінними - це стійкі види, форми, сорти рослин до несприятливих умов зовнішнього середовища, без захворювань і шкідників, які відіграють величезну естетичну й оздоровчу роль і є незамінною складовою рекреаційних зон.

Першим, і чи не найголовнішим кроком в реалізації цих вимог, є підбір стійкого асортименту і створення кращих маточників (за фенотипічними ознаками і фізіономічним виглядом) декоративних деревних рослин. Про необхідність цього свідчить і якість завізного в Україну садивного матеріалу. Як правило, завозяться недостатньо зимостійкі та фізіологічно старі екземпляри рослин того чи іншого сорту, форми, клону, ознаками чого є плодоношення у молодому віці, раннє старіння, низька стійкість до хвороб і шкідників і, як результат, передчасна втрата декоративності.

Створення високопродуктивних маточників досягається, головним чином, селекційною роботою в процесі насіннєвого розмноження. По відношенню до деревних рослин це може бути довгостроковий процес, але в будь-якому випадку необхідний. Зменшенню строків відбору кращих маточників сприяють обмін досвідом між селекціонерами, розсадниками, дослідними установами, організація експедиційних досліджень в природних умовах, добір садивного матеріалу в інших розсадниках з чітко визначеним походженням і т. п.

Необхідність вирощування стійких видів, форм, сортів одночасно із своєчасними і продуктивними агротехнічними заходами є кращим засобом боротьби із шкідниками і збудниками хвороб. Підвищенню стійкості сіянців і саджанців сприяють такі агротехнічні прийоми:

- своєчасний обробіток грунту з внесенням органічних і мінеральних добрив, регулярне рихлення верхнього шару протягом всього вегетаційного періоду, а ще краще мульчування пристовбурних кругів і міжрядь субстратами, що можуть використовуватись одночасно як підкорми, так і для зменшення випаровування вологи з грунту;

- правильне співвідношення поживних елементів добрив сприяє рівномірному росту й розвитку рослин (збалансованість між кореневою і надземною частинами рослин), підвищує їхню стійкість, покращує хімічний склад грунту, створює несприятливі умови для збудників хвороб;

- використовувати для розмноження та подальшого культивування тільки здоровий і добре розвинутий садивний матеріал (потужна коренева система, добрий розвиток пагонів, відсутність хвороб і шкідників);

- вибір для конкретних кліматичних умов і агроценозу відповідного асортименту, що саме в цих умовах буде досить витривалим і стійким.

Другим кроком в реалізації вимог до садивного матеріалу є дотримання технології вирощування крупномірних саджанців з компактною кореневою системою, яке досягається 3 - 4-х кратною пересадкою саджанців в процесі вирощування і сприяє приживлюваності висаджених рослин в умовах міста.

Дотримання зазначених прийомів є тією умовою, завдяки якій можна досягти успіху у вирощуванні якісного садивного матеріалу декоративних рослин. Разом з тим слід зазначити, що сучасні технології вирощування садивного матеріалу в декоративних розсадниках не можна реалізувати без застосування системи машин і механізмів, які широко використовуються в передових країнах світу.

Відповідно до Програми розвитку зеленої зони міста передбачено спорудження ряду об'єктів виробничої бази КО "Київзеленбуд" як першочергових (табл. 26).