Про затвердження Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста

Важливим фактором, що визначає композиційну цілісність зелених масивів, їх естетичні якості та довговічність, є асортимент деревно-чагарникових порід, біологічні якості яких мають відповідати природно-кліматичним умовам даного району. Останнім часом почастішали випадки, коли озеленювальні роботи проводяться з використанням матеріалу, завезеного з Польщі, Угорщини, Нідерландів, де матеріал високої якості, але зовсім не відповідає кліматичним умовам міста. Тому необхідно розвивати індустрію розведення та вирощування порід у місцевих розсадниках, що відповідатиме місцевим умовам зростання і буде більш економічно вигідним (розвиток розсадника "Теремки" в Малютинці).

Дендрологічний склад зелених насаджень рекомендується відповідно до "Порайонного асортименту дерев і кущів України", виданого Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України; Київ - 1998 р.

Співвідношення основних груп дерев і чагарників наведено в табл. 25.

Відповідно до класифікації Л. І. Рубцова існує 6 типів садово-паркових ландшафтів: 1) регулярні, 2) садові, 3) лісові, 4) паркові, 5) лучні, 6) альпійські. Більшість парків є поєднанням кількох типів садово-паркових ландшафтів. Формування насаджень в кожному типі ландшафту має свою специфіку.

Регулярні ландшафти та їх елементи. У Києві є декілька парків, які мають регулярне планування: увесь Міський сад (колишній Царський сад), значна частина Парку Слави (алеї, що ведуть до Вічного вогню та обеліску), більша частина Наводницького парку, територія між павільйонами Національного центру виставок та ярмарків. У багатьох інших парках є ділянки регулярного планування: партерна ділянка поруч з пам'ятником Св. Володимиру на Володимирській гірці, терасована ділянка на Аскольдовій могилі і т. п., практично в усіх парках є елементи регулярного планування у вигляді алей, рядових посадок і живоплотів.

Реконструкція ділянок з регулярним ландшафтом вимагає розробки детальніших проектів, що дозволяє виконати роботи з високим ступенем точності. Часто роботи супроводжуються повною одночасною заміною усього рослинного матеріалу. У випадках, якщо на усій площі здійснити таку заміну протягом року неможливо, її проводять на ділянках, які симетричні відносно головних осей.

Згідно з В. О. Агальцовою у рішенні питання щодо реконструкції алей необхідно керуватися положенням: якщо збереглося 50 - 70 % дерев, ніяких підсадок робити не слід; якщо лишилося 30 - 40 % і є проміжки в 20 - 30 м і більше, то доцільно висадити саджанці у віці 30 - 40 років точно на місцях старих дерев; якщо збереглося 15 - 20 % первісної кількості висаджених дерев і вони знаходяться в незадовільному стані, то робиться повна заміна рослин.

На даний час потребує реконструкції партерна ділянка поруч з пам'ятником Св. Володимиру на Володимирській гірці. Окремо стоїть питання про реконструкцію грабових боскетів у парку Вічної Слави, тому що через дещо неправильну стрижку та затінення сусідніми деревами у грабів почалося оголення від гілок нижніх частин стовбура.

Садові ландшафти. У даному підрозділі розглядаються тільки ландшафти, які формуються плодовими деревами, оскільки розарії, сирінгарії та інші монокультурні сади, які Л. І. Рубцов відносить до садових ландшафтів, слід формувати або як регулярні, або як паркові ландшафти.

Цінні плодові сади збереглися на територіях історико-культурних заповідників: Києво-Печерської Лаври та Софійського заповідника. Багато з них потребують реконструкції (зокрема, як вже зазначалося в попередніх розділах, сад митрополита Києво-Печерської Лаври та сад митрополита Софійського заповідника). Є плодові сади і на територіях меморіальних садиб-музеїв. Парк Відрадний створено на базі плодового саду, є плодові сади у парку Нивки та інших парках.

У реконструкції плодових садів важливо уникнути проявів алелопатичної ґрунтовтоми, яка призводить до зниження швидкості росту рослин, погіршення їх декоративності, а часом і до загибелі садів, які створюються.

Якщо насадження мають меморіальне значення, то необхідно все відновлювати з високим ступенем точності - яблуневий сад на місці яблуневого, грушевий - на місці грушевого тощо, намагаючись використати ті ж сорти, що були за життя меморіальної особи. Для того, щоб уникнути при цьому проявів ґрунтовтоми, між викорчовуванням старого саду і посадкою нового повинно пройти не менше трьох років, протягом яких в саду повинні проводитись спеціальні заходи - глибока оранка, внесення добрив, рясний полив, вирощування сидератів.

На нашу думку, в історико-культурних заповідниках при відновленні садових ландшафтів можна проектувати зміни в садах. Сади, які відновлюються, повинні бути розділені на ділянки, на кожній з яких вирощувався б один з видів. При старінні і розпаді цих садів можна було б міняти місцями розташування видів. Таким чином в проект закладався б певний просторово-часовий ритм. Такий підхід не призводить до викривлення ландшафтного обризу і дозволяє уникнути прояву ґрунтовтоми, оскільки відомо, що насіннячкові рослини після кісточкових ростуть набагато краще, ніж після насіннячкових, а для кісточкових кращими попередниками є насіннячкові.

Щодо реконструкції сучасних плодових садів (як, наприклад, плодові сади у парку Нивки), то ми радимо для збереження садового ландшафту здійснювати заміну культурних плодових на дикорослі декоративні. Такі види яблунь, як ягідна, рясноквітуча, сливолиста, Недзвецького, пурпурова та ін., а також деякі види дикорослих плодових з інших родів, мають надзвичайно декоративне яскраве цвітіння, утворюють декоративні, але дрібні плоди, які довго (часом до кінця зими) лишаються на гілках. Такі плоди населення не збирає і тому не пошкоджує рослин. Плоди ж є кормовою базою для багатьох видів птахів.

Щодо решток плодових садів, які збереглися в деяких парках, то є серед них і такі, що не становлять ніякої цінності (переважно це присадибні садочки приватної забудови, що колись існувала на цих місцях). До нашого часу багато плодових дерев віджило свій вік, втратило декоративність через затінення неплодовими деревами; через малі площі та те, що серед садів з'явився самосів кленів, лип, ясенів та інших видів, втратилось відчуття садових ландшафтів. Їх відновлення не має сенсу і тому в багатьох випадках плодові дерева слід вимічати в рубку.

Лісові ландшафти. Цей тип садово-паркового ландшафту є основним для парків Києва.

Для формування паркових насаджень лісового типу садово-паркового ландшафту важливо знати їх походження. Багато київських парків, як вже зазначалося, формувалось на базі природної рослинності, тобто лісові масиви і гаї, які були на території, ставали основою насаджень парку. В інших парках всі насадження створювались штучно, проте і в цьому випадку дуже часто їх основу становили посадки аборигенних видів. Це призвело до того, що через певний час в паркових насадженнях штучного походження встановлювалася лісова обстановка. В більшості парків є також лісові масиви з інтродукованих видів.

При розробці заходів з відновлення природних насаджень і штучних, які утворені аборигенними видами, слід застосовувати порівняльно-фітоценотичний метод.

Наведемо приклад застосування цієї методики щодо парків на схилах Дніпра. Колись ці схили вкривали природні діброви. Але у свій час насамперед дуби вирубали для господарських потреб, а жолуді розсівалися на невеликій відстані від уцілілих дерев. Тому едіфікаторний для даних умов вид - дуб звичайний не відновлювався. Супутники дуба - клен гостролистий, ільмові (в'яз гладенький, в'яз шорсткий), ясен звичайний, липа серцелиста, деякі інші аборигенні види, а також інтродуценти - робінія звичайна та клен ясенолистий, розповсюджуючись самосівом з осередків, у яких збереглася рослинність, зайняли всю територію. Тому замість дібров з притаманними для них ярусністю та певними співвідношеннями між основними видами, утворилися насадження, в яких вид, що превалює, у багатьох випадках виділити неможливо. Склад окремих ділянок, наприклад у парку Аскольдова могила, відображають такі формули: 3Кл2Лп2В2Гк1Р, 3Кл3Я2В1Гк1Р, 4Кл3Я2ВР1Р, 4Т(4)2Я2Кл1В1Гр, де Кл - клен готролистий, Я - ясен звичайний, В - в'яз гладенький, Р - робінія звичайна, Гк - гіркокаштан звичайний, Лп - липа серцелиста, Т(ч) - тополя чорна, Гр - груша.

З кущів найпоширеніша бузина чорна. Ільмові в основному уражені голландською хворобою. Насадження надзвичайно густі, оскільки протягом кількох десятиліть за ними не здійснювався догляд (не проводилися рубки). Тому кількість дерев на 1 га багаторазово перевищує лісівничі норми для насаджень цього віку. Дерева при досить значній висоті мають малі діаметри та підняті високо маленькі крони. Такі насадження нестійкі та неповноцінні з точки зору лісівництва і недекоративні з точки зору паркознавства.

Першочерговим завданням є проведення рубок, спрямованих на зменшення густоти насаджень. Другим етапом має бути відновлення корінного насадження. В даному випадку слід відновлювати субформацію Querceta rodoris (чисто дубова), клас асоціацій Querceta corilosa (дубові ліси ліщинові), групу асоціацій Querceta coryloso-stellariosa (дубові ліси ліщиново-зірочникові), асоціацію Querceta coryloso-stelariosum (діброва ліщиново-зірочникова).

Корінне насадження має наступні показники. Деревостан у віці 50 - 130 років має зімкненість крон 0,7 - 1,0, висоту 17 - 27 м, діаметр дерев 18 - 40 см та II, рідше I або III клас бонітету. Створюють деревостан дуб звичайний з участю постійних видів - ясена звичайного (до 2-х одиниць у складі), липи серцелистої (до 2-х одиниць), клена гостролистого (1 одиниця) та випадкових видів - в'яза шорсткого, в'яза гладенького, черешні лісової, граба звичайного, яблуні лісової та ін. Підлісок має зімкненість 0,2 - 0,7. Складають його ліщина звичайна (основний вид), свидина червона, бруслина бородавчаста.

Травостій має проективне покриття 30 - 55 %. Абсолютно постійними видами є зірочник лісовий (15 - 35 %), яглиця звичайна (10 %), копитняк європейський (10 %), медунка темна (5 %), чина весняна (1 %), фіалка дивна (1 %), гравілат міський та купина багатоквіткова.

Оскільки на схилах Дніпра вже є насадження з участю ясена звичайного, липи серцелистої, клена гостролистого, в'язів та інших видів, головна проблема полягає у розчистці площ для посадок дуба звичайного та поступового збільшення його долі до рівня еталонного насадження.

Слід обмежувати розповсюдження бузини чорної та зберігати і підсаджувати ліщину звичайну.

Насадження, які формують лісовий тип садово-паркового ландшафту, але представлені інтродукованими видами, звичайно мають простішу структуру, ніж природні. Найчастіше масив створювався з одного виду. Супутні види не вводилися, другий ярус, підлісок і трав'янистий ярус штучно не формувалися. В подальшому, в залежності від біологічних властивостей інтродуцентів, регулярності і направленості догляду (чи його відсутності), в штучно створеному фітоценозі складався певний набір видів, які займають різні екологічні ніші. Аналізуючи сучасний стан таких ділянок, необхідно оцінити, наскільки збереглися первісні посадки, чи йде зміна видів, чи з'явився підріст інтродуцента, а також розповсюдженість в насадженні трав'янистих рудеральних видів.

На підставі отриманих даних розробляються заходи з відновлення насаджень. Втручання в сталі фітоценози при значному збереженні і поновленні інтродуценту повинно бути мінімальним.

Паркові ландшафти. У садово-парковому мистецтві перехідні від лісу до луків ландшафти, які складаються з відкритого лучного простору з мальовничо розташованими гаями, групами дерев і солітерами, виділяються в серію паркових ландшафтів.

Рослини у парковому ландшафті мають оптимальні умови для росту (освітлення, площа, живлення) і тому в ньому можна вирощувати найдекоративніші інтродуковані види.

Завдяки наявності відкритих просторів і високій декоративності рослинних композицій, парковий тип ландшафту є найпривабливішим для відвідувачів. Але в київських парках цей тип ландшафту не дуже поширений. Зокрема він є в Печерському парку, окремі ділянки його є в Маріїнському парку та Володимирській гірці, він переважає в насадженнях вздовж лінії метрополітену від ст. "Дарниця" до ст. "Лісова", є в парку Партизанської слави та деяких інших. Тому одним із завдань реконструкції насаджень багатьох київських парків має бути формування паркового типу садово-паркового ландшафту.

Після того, як буде розчищена площа від малодекоративних існуючих насаджень, слід провести посадки декоративних дерев і кущів.

Недоліком паркового типу ландшафту є обов'язковість кількаразового на рік косіння газонів і необхідність знищення усього самосіву, який час від часу з'являється.

Лучні ландшафти. Цей тип садово-паркового ландшафту близький до попереднього, але відрізняється від нього меншою участю деревно-кущової рослинності, переважанням відкритих просторів і розташованістю біля водойми (річки, озера, ставка). Хоча є і суходільні луки. В київських парках луки зустрічаються переважно в парках, створених на базі рослинності заплави Дніпра. Як показали дослідження, площа луків неухильно скорочується. Але бажано цей тип садово-паркового ландшафту зберегти на певній частині площ. Хоча заготівля сіна зараз зовсім неважлива, луки мають влаштовуватися як сінокісні угіддя з багатим різнотрав'ям.

Альпійські ландшафти. Природних виходів каміння на поверхню в парках Києва немає. Але штучно створені композиції із завезеного каміння та ґрунтопокривних рослин є. Якщо не рахувати гірських садів Національного ботанічного саду ім. М. М. Гришка НАН України та ботсаду ім. Акад. Фоміна, то найвдалішим є альпінарій, нещодавно створений на вході до парку "Перемога" (автор О. Джунь). Нею ж була створена альпійська ділянка на території Гідропарку. Японський сад є в парку Кіото. Окремі валуни і створені біля них посадки з декоративних рослин є і в інших парках. Враховуючи велику естетичну цінність таких композицій, було б бажано збільшити їх кількість у Києві. Але слід враховувати, що альпінарії вимагають досить великих витрат сил на створення і підтримання. Тому часто створюються не альпінарії, а композиції з каміння та звичайних квітів (в альпінаріях використовуються переважно ґрунтопокривні рослини). Для створення альпінаріїв слід використовувати ділянки з природним перепадом висот у місцях, де буває значна кількість відвідувачів (хоча можна створювати альпінарії і на рівних ділянках). Щоб полегшити догляд, композиції мають бути незначними за площею, а основу їх оформлення складати сланкі кущі (ялівці, мікробіота, кизильники та ін.).

Загальними напрямками робіт при формуванні вуличних насаджень можуть бути: якісне поліпшення їхнього складу за рахунок критичного перегляду існуючого асортименту деревних рослин, підвищення біологічної стійкості та захисних функцій цієї категорії насаджень, вирощування та використання крупномірного матеріалу із суворим дотриманням певних агротехнічних прийомів, кваліфікований догляд за насадженнями, зменшення витрат на їх утримання.

Зважаючи на специфічність умов зростання вуличних насаджень у промисловому місті, повинен бути й особливий підхід до їх формування: від селекційного насінництва до утворення стійких популяцій. Така схема передбачає індивідуальний відбір насіння із стійких екотипів, вирощування посадкового матеріалу з наступним відбором за фенотипом, а згодом і за генотипом, та власне створення екологічно стійких з високими декоративними і середовищетвірними функціями насаджень. Напрямки, а відповідно й методи селекційного насінництва, повинні базуватися на трьох основних положеннях добору:

1) індивідуальний відбір стійких екотипів як за походженням, так і за генотипом;

2) індивідуальний відбір за генотипом, перевірених за спадковістю, кращих фітоорганізмів;

3) міжвидове, видове, гібридне та зворотнє схрещування гібридів з батьківськими видами, що сприяє швидкому утворенню в останніх адаптивних генних комбінацій, які можуть забезпечити успішне поширення їх у вуличних насадженнях.

Одним з головних чинників, що визначають успішний розвиток рослин, є їх здатність адекватно реагувати на зміни у навколишньому середовищі. У зв'язку з цим, успішність розвитку рослин, тобто тенденція організму з часом змінюватись у відповідь на зміну умов довкілля, характерна тим, що відкрита система росту рослин може бути тим чи іншим чином змінена і, як наслідок цього, окремі рослини одного й того ж виду дуже різняться між собою. Це призводить до виникнення в конкретних умовах зростання рослин окремих рас або екотипів. Так як міському середовищу притаманні специфічні умови з багатьма лімітуючими факторами, то більшість видів рослин представлена тут чітко вираженими екотипами. Обстеження вуличних насаджень дало змогу виділити декілька екотипів у гіркокаштана, липи дрібнолистої, дуба звичайного, тополі пірамідальної, які є найпоширенішими в Києві. Для кожного виду ці екотипи умовно можна виділити в три категорії:

I - екотипи потужного росту з добре розвинутою щільною кроною і неушкодженою листовою поверхнею;

II - екотипи нормального росту й розвитку без значних пошкоджень листової поверхні;

III - відсталі в рості і розвитку екотипи з ушкодженою листовою поверхнею.

Зазначена класифікація має важливе значення для селекційної роботи, так як сприяє в цілому підвищенню стійкості і декоративності вуличних насаджень. Відповідно до цього процес вирощування посадкового матеріалу для вуличних насаджень матиме й свою технологічну карту. Першим етапом є збір насіння (вегетативного матеріалу) з екотипів I категорії. Як виняток (при гострій потребі в посадковому матеріалі) допускається заготівля насіння з екотипів II категорії з обов'язковою наступною вибраковкою нестандартних сіянців і саджанців. Не допускається збір насіння з екотипів III категорії.

Власне вирощування посадкового матеріалу повинно відповідати наступним вимогам (стандартам):

- крупномір із закритою кореневою системою, яка формується не раніше як за 2 - 3 роки (для дерев) і 1 - 2 роки (для кущів) до висадки на постійне місце зростання;

- рослини з компактними, пірамідальними або шаровидними і, як правило, високопіднятими кронами, які мають густе листя.

Саджанці для посадки на постійне місце зростання повинні бути із сформованою кроною і штамбом, щоб максимально виключити обрізку з процесу догляду за рослинами з метою уникнення захворювань через свіжі зрізи. Захворювання у рослин в умовах підвищеної загазованості протікають дуже тяжко й довго. Кожна пересадка рослин є стресом для них і тягне із собою певні порушення в їх рості й розвитку. Зменшення кількості таких порушень і глибини стресу досягається рядом адаптаційних і підготовчих заходів. Власне вирощування рослин проводиться у відкритому грунті, що є показником здатності організму (при його успішному функціонуванні) до самозабезпечення та адаптації його в навколишньому середовищі, тобто в процесі вирощування повинна бути досягнута мета - створення саджанців як повністю автотрофних організмів з високими пристосувальними властивостями у змінюваному середовищі. Тому рекомендується, практично до стандартного для посадки саджанців віку, вирощувати їх у відкритому грунті і тільки після цього (що є обов'язковим) формувати закриту кореневу систему. Посадка рослин із закритою кореневою системою сприяє кращому приживанню рослин в нових умовах і розширює строки посадок. Архітектурний, декоративний вигляд вуличних насаджень, як ніяких інших, часто залежить не тільки від композиційного вирішення їх розташування, а й від фізіономічного вигляду кожного окремого елементу. На нашу думку, рослини з густооблисненими компактними, кулястими і пірамідальними кронами крім того, що вони є стійкішими в умовах міської вулиці, вони й більше відповідають функціональним вимогам до вулиць та їх кращому архітектурному вигляду.

Що стосується другого та третього добору (за генотипом і схрещуванням), то воно потребує довших і детальніших досліджень, так як об'єктом вивчення є деревні рослини з довгим життєвим циклом форми, виду, роду. Розглянутий вище селекційний добір по суті є відбором рослин за фенотипом. І дійсно, так чи інакше, прихований або виражений генотип рослини, що сформований комплексом факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, формує генотип організму в цілому на окремій стадії його розвитку. В цьому випадку відбір за фенотипом при відсутності змін в генотипі організму не може дати тих результатів, які можуть бути досягнуті в ході відбору за генотипом.

Деякі дослідження по схрещуванню дубів та інших видів вказують на те, що більшість видів дуба легко схрещуються між собою і дають плодовиті гібриди, багато з яких гетерозисні. В той же час зворотнє схрещування гібридів з одним із батьківських видів, або так зв. інтрогресивна гібридизація, часто сприяє утворенню в останніх адаптивних генних комбінацій, які можуть забезпечити успішне їх зростання в тих чи інших умовах середовища. У зв'язку з цим цілком вірогідно знаходження в процесі різностороннього пошуку придатних для умов вуличних насаджень форм, гібридів, видів рослин.

Підсумовуючи вищесказане, слід зазначити, що вуличні насадження є невід'ємним елементом як зелених насаджень міста, так і міської екосистеми в цілому, є важливим компонентом ландшафту міста й певною мірою формують його екологічне середовище. Від стану, стилю і структури цих насаджень залежить і архітектурний вигляд всього міста. Тому підходи до створення вуличних насаджень є науковою проблемою, яка потребує не тільки розробки концепції їх формування, але й розробки детальних технологічних карт і схем різних етапів (селекційний добір, насіннєве і вегетативне розмноження, вирощування посадкового матеріалу та ін.), створення вуличних насаджень.

8. Агротехнічні заходи по створенню декоративних насаджень в різних містобудівних умовах та застосування передових технологій вирощування посадкового матеріалу і догляду за насадженнями

Покращення життєвості деревних рослин у складних екологічних умовах

Підбір асортименту стійких деревних рослин

Найпершим і найвідповідальнішим моментом при створенні високоефективних і функціонально здатних міських насаджень є підбір видового і сортового складу придатних до урбогенних умов рослин.

Абсолютно стійких рослин до фітотоксикантів немає й не може бути, але за рівнем концентрації шкідливих речовин у їхніх асиміляційних органах окремі види можуть сильно відрізнятися. При виборі асортименту для озеленення тих чи інших елементів урболандшафту потрібно використовувати якісний посадковий матеріал місцевого походження з урахуванням біологічних і екологічних особливостей порід (зокрема чутливості й толерантності до складних комплексів забруднювачів, щільності грунту) та їх адаптивних властивостей. Окрім цього, необхідно керуватись даними про якісний і кількісний склад переважаючих у даному районі забруднювачів, характеристикою та розташуванням об'єкта озеленення, аналізом мікрокліматичних і едафічних умов, типом запланованих насаджень.

Для створення міських зелених насаджень потрібно використовувати садивний матеріал, отриманий вегетативним шляхом від стійких особин, залучати для техногенної інтродукції видів підріст, який зростає в забруднених зонах як такий, що пройшов відбір на стійкість. Такі насадження будуть урбогенностійкими, високодекоративними і довговічними.

Відібрані для озеленення відповідні стійкі види можуть не витримати жорстких міських умов, якщо для них не буде створено оптимальних умов вирощування. Агротехніка догляду має вирішальне значення в питанні підвищення фотосинтетичної активності міських зелених насаджень, а отже і їх стійкості.

Підвищення фотосинтетичної активності деревних рослин тісно пов'язане з визначенням ступеня забезпеченості їх елементами ґрунтового живлення, достатня кількість якого сприяє росту вегетативних органів, збільшенню інтенсивності фотосинтезу і дихання, зменшенню пошкоджуваності.

Усереднена оцінка забезпеченості грунту мінеральними і органічними речовинами: - на 100 г грунту гумусу 4 % і більше; легкогідролізованого азоту не менше 6 мг; двооксиду фосфору (P 2O 5) і оксиду калію (K 2O) більше 10 мг.

Нестачу основних елементів живлення слід компенсувати внесенням у грунт мінеральних, органічних чи комплексних добрив.

Враховуючи задерніння та ущільнення грунту (особливо в умовах вулиць), рекомендовані дози становлять:

- органічні добрива - 20 - 25 л на 1 м -2 пристовбурової площі дерева;

- мінеральні добрива - 1 г діючої речовини на 1 м пристовбурової площі.

На міських вулицях при наявності незаасфальтованої метрової лунки площа живлення приймається 2 м -2, на газоні в сквері - 3 - 4 м -2.

Вносити добрива можна трьома шляхами:

- шляхом поверхневого рівномірного розсіювання довкола стовбура (в сквері на площі 1 - 1,5 розмірів крони), дещо відійшовши від кореневої шийки з наступним перекопуванням;

- глибоким способом у свердловини;

- у вигляді рідкого мінерального живлення.

Сухі підживлення краще проводити після дощу чи поливу, а в рідкому вигляді доцільно вносити їх безпосередньо в зону залягання основної маси коренів за допомогою гідробурів. Такий спосіб дозволяє одночасно підживлювати і поливати, покращувати аерацію грунту, що економить час і затрати.

У зв'язку з періодичністю росту кореневих систем дерев добрива доцільно вносити в періоди максимального росту всмоктуючих коренів. Перший раз - навесні, коли починається активний вегетативний ріст (для клена гостролистого - третя декада квітня, липи серцелистої і широколистої - перша половина травня, дуба звичайного - початок - середина травня). Другий раз в період листопада - з кінця серпня до другої декади грудня. Добрива, внесені в цей період, збільшують абсорбційну поверхню кореневої системи і тим самим сприяють засвоєнню і накопиченню запасних поживних речовин, які в свою чергу підвищують стійкість рослин в період спокою і активізують процеси росту і розвитку навесні.

В цілому раціональне застосування добрив у системі догляду за міськими насадженнями дозволяє досягти покращення зовнішнього декоративного вигляду рослин, прискорення росту, підвищення стійкості до фіто- і ентомошкідників, несприятливих стресорів екологічного середовища міста, а також до розтріскування стовбурної тканини від зимових морозів (особливо у липи серцелистої).

Додатковим прийомом збагачення рослин необхідними речовинами є позакореневе підживлення, особливо спільно з кореневим. Доцільно використовувати позакореневе підживлення в засушливі роки, коли через нестачу вологи зменшується надходження елементів живлення через корені, а також для відновлення пошкоджених морозами дерев.

Рекомендації щодо позакореневого підживлення рослин повинні обґрунтовуватись на основі листової діагностики.

Як макродобрива можуть бути використані водні розчини аміачної селітри чи сечовини, суперфосфата чи сірчанокислого або хлористого калію, калійної селітри з розрахунку г/10 л води для лісової зони: аміачної селітри - 10 - 20, сечовини - 30 - 40, суперфосфата - 50 - 100 (подвійний) і 150 - 300 (одинарний), калійних - 50 г.

Для збагачення розчинів макродобрив мікроелементами можна використати полімікродобрива, що випускаються промисловістю, з розрахунку 1 - 2 таблетки на 10 л води.

Позакореневу обробку рослин слід проводити вранці чи ввечері в безвітряну погоду двічі на сезон: перший раз - в період інтенсивного росту і формування нового листа, другий - у фазі закладання верхівкової бруньки. Розрахунок поживного розчину залежить від висоти рослини: для дерев до 5 м - 5, до 10 м - 12, до 20 м - 18, більше 20 м - 30 л.

В місцях сильного запилення і забруднення рослин (вулиці з інтенсивним рухом транспорту, райони промислових підприємств) позакореневе підживлення необхідно проводити лише після попереднього змиву забруднень розчином миючих засобів.

Застосування сучасних технологій для вирощування садивного матеріалу в декоративних розсадниках

У наш час красиво оформлені, гарно сплановані й дбайливо доглянуті сади і парки - приємна несподіванка й велика радість. На наш погляд, однією з головних причин такої ситуації є відсутність якісного посадкового матеріалу і біологічних знань про рослини, що можуть бути адаптованими до місцевих умов.

Вимоги до садивного матеріалу декоративних рослин як для міського озеленення, так і приватного чи іншого призначення вже протягом багатьох століть залишаються незмінними - це стійкі види, форми, сорти рослин до несприятливих умов зовнішнього середовища, без захворювань і шкідників, які відіграють величезну естетичну й оздоровчу роль і є незамінною складовою рекреаційних зон.

Першим, і чи не найголовнішим кроком в реалізації цих вимог, є підбір стійкого асортименту і створення кращих маточників (за фенотипічними ознаками і фізіономічним виглядом) декоративних деревних рослин. Про необхідність цього свідчить і якість завізного в Україну садивного матеріалу. Як правило, завозяться недостатньо зимостійкі та фізіологічно старі екземпляри рослин того чи іншого сорту, форми, клону, ознаками чого є плодоношення у молодому віці, раннє старіння, низька стійкість до хвороб і шкідників і, як результат, передчасна втрата декоративності.

Створення високопродуктивних маточників досягається, головним чином, селекційною роботою в процесі насіннєвого розмноження. По відношенню до деревних рослин це може бути довгостроковий процес, але в будь-якому випадку необхідний. Зменшенню строків відбору кращих маточників сприяють обмін досвідом між селекціонерами, розсадниками, дослідними установами, організація експедиційних досліджень в природних умовах, добір садивного матеріалу в інших розсадниках з чітко визначеним походженням і т. п.

Необхідність вирощування стійких видів, форм, сортів одночасно із своєчасними і продуктивними агротехнічними заходами є кращим засобом боротьби із шкідниками і збудниками хвороб. Підвищенню стійкості сіянців і саджанців сприяють такі агротехнічні прийоми:

- своєчасний обробіток грунту з внесенням органічних і мінеральних добрив, регулярне рихлення верхнього шару протягом всього вегетаційного періоду, а ще краще мульчування пристовбурних кругів і міжрядь субстратами, що можуть використовуватись одночасно як підкорми, так і для зменшення випаровування вологи з грунту;

- правильне співвідношення поживних елементів добрив сприяє рівномірному росту й розвитку рослин (збалансованість між кореневою і надземною частинами рослин), підвищує їхню стійкість, покращує хімічний склад грунту, створює несприятливі умови для збудників хвороб;

- використовувати для розмноження та подальшого культивування тільки здоровий і добре розвинутий садивний матеріал (потужна коренева система, добрий розвиток пагонів, відсутність хвороб і шкідників);

- вибір для конкретних кліматичних умов і агроценозу відповідного асортименту, що саме в цих умовах буде досить витривалим і стійким.

Другим кроком в реалізації вимог до садивного матеріалу є дотримання технології вирощування крупномірних саджанців з компактною кореневою системою, яке досягається 3 - 4-х кратною пересадкою саджанців в процесі вирощування і сприяє приживлюваності висаджених рослин в умовах міста.

Дотримання зазначених прийомів є тією умовою, завдяки якій можна досягти успіху у вирощуванні якісного садивного матеріалу декоративних рослин. Разом з тим слід зазначити, що сучасні технології вирощування садивного матеріалу в декоративних розсадниках не можна реалізувати без застосування системи машин і механізмів, які широко використовуються в передових країнах світу.

Відповідно до Програми розвитку зеленої зони міста передбачено спорудження ряду об'єктів виробничої бази КО "Київзеленбуд" як першочергових (табл. 26).

У тому числі:

Формування озеленених територій центру міста є складовою завдання створення ефективного середовища діяльності населення і в першу чергу - в рекреаційній сфері.

Забезпечення вибору рекреаційних послуг можливе при такій різноманітності, насиченості та взаємоув'язки об'єктів і пристроїв рекреаційного обслуговування, коли відвідувач може вибирати як між закладами одного виду, так і іншого виду (з урахуванням територіальної доступності, споживчих інтересів, фінансових можливостей).

Ключова засада стратегії розвитку мережі закладів рекреаційного і культурно-побутового обслуговування загальноміського значення поширюється як на рекреаційні, так і на сельбищні зони основного планувального ядра міста та напрямів його розвитку.

Взаємовплив і композиційна цілісність центральних вузлів сельбищної та рекреаційної мережі обумовлюють формування центральної частини міста як фокуса загальноміського та регіонального функціонально-просторового тяжіння. Рекреаційні території центру міста та на Дніпровських островах стають сполучними ланками ядра загальноміського центру, що складається на двох берегах Дніпра, і визначають його інтегральний багатопрофільний унікальний характер.

Ці вимоги містобудівного планування визначають й характер формування власне зелених насаджень та їх дендрологічних характеристик.

У парках центральної частини переважають насадження високої зімкнутості (лісовий тип садово-паркового ландшафту). Частину площ лісового типу садово-паркового ландшафту шляхом рубок слід переводити у парковий, де зімкнутість становить 0,5. Для цього необхідно видалити дерева так, щоб під газоном опинилося не менше 50 % площі (слід вирубати дерева на дещо більшій площі, оскільки дерева, що залишилися, сформують ширші крони, і частина території опиниться під ними, а також на розчищених ділянках будуть здійснюватися посадки декоративних дерев і кущів, що також зменшить площі газонів). При проведенні цих робіт бажано суцільне насадження з різних видів розбивати на окремі одновидові групи, що у більшості випадків можна зробити при правильній вимітці дерев у рубку (схема проведення рубок у мішаному насадженні з метою формування окремих одновидових груп). Насадження, яке складається з одновидових груп, розділених газоном, має більшу декоративність, ніж суцільне багатовидове або багатовидові куртини на тлі газону.

Кількість дерев (у перерахунку на 1 га) для багатьох ділянок багаторазово перевищує лісівничі норми для насаджень цього віку. Тому на схилах правого берега Дніпра та в деяких інших парках у лісовому типі садово-паркового ландшафту слід вести роботи із зменшення щільності насаджень шляхом вирубки рослин, які всохли, пригнічені, втратили декоративність або просто надто загущені (зокрема слід вирубувати ільмові, які уражені голландською хворобою, клени ясенелисті).

Надмірна загущеність насаджень призводить до того, що дерева витягуються (при значній висоті мають не дуже великий діаметр стовбура), мають оголений стовбур, а крони лише у верхній частині, що знижує як декоративність рослин, так і стійкість.

Необхідно відкрити види на Поділ і Дніпро та задніпровську далечінь з оглядових майданчиків, які є в обстежених парках. Крім того, слід відкрити вид від альтанки верхньої тераси Володимирської гірки на Михайлівський монастир, розширити просіку від альтанки верхньої тераси до пам'ятника Св. Володимиру, відкрити вид від пам'ятника Св. Володимиру на колону Магдебурзького права, відкрити вид з оглядового майданчика Хрещатого парку (біля Арки) на колону Магдебурзького права.

В більшості випадків зараз перспективи перекривають насадження, що ростуть нижче на схилі. Тому слід проводити рубки у секторах нижче майданчиків, щоб відкрити перспективи. Відстань, на яку слід провести рубки, залежить від стрімкості схилів і висоти дерев. Необхідно під час здійснення робіт коригувати відстань, на яку повинні проводитися рубки, безпосередньо з оглядових майданчиків. Але при цьому слід враховувати, що дерева, які залишаються нижче на схилі, будуть рости і тому рубка має охоплювати дещо більшу відстань, ніж це потрібно зараз.

Необхідно відкрити вали Києво-Печерської фортеці, видаливши з них деревну рослинність, відновити усі оборонні споруди фортеці, здійснити благоустрій (прокласти доріжки з твердим покриттям на верхній частині валу, з'єднати ці доріжки з тими, що йдуть біля нижньої кромки, східцями і т. п.).

Круті схили від Андріївського узвозу до фунікулеру та урвища, які йдуть бровкою Хрещатого парку та Міського саду, потребують негайного закріплення. Щодо території між фунікулером та Андріївським узвозом, то, на нашу думку, вона могла б відігравати значно більшу роль (особливо у Дні Києва), якби через неї за горизонталями паралельно одна одній проходило ще дві чи три доріжки, які б починалися від Замка Річарда Левове Серце, йшли до фунікулера, з'єднуючись східцями між собою, доріжкою, яка вже існує у верхній частині, і вул. Боричів Тік. З наближенням до фунікулеру вони могли б злитися в одну, пройти під фунікулером і, врешті-решт, вийти на доріжку, що веде до пам'ятника Св. Володимиру. Прокладання доріжок дозволило б закріпити схили гори. Воздихальниці, впорядкувати їх і сформувати на них декоративні насадження. Щодо урвищ Хрещатого парку та Міського саду, то їх можна закріпити тільки шляхом створення підпірних стін, оскільки рослинність не в змозі стримати руйнацію урвищ.

Роботи з реконструкції насаджень західної частини парку Аскольдова могила варто розпочинати лише після того, як буде забезпечена їх доступність для відвідувачів (чи то прокладанням маршрутів тролейбусів, автобусів, чи маршрутного таксі Парковою дорогою, чи то створенням тунелю зі ст. м. "Арсенальна" у бік Паркової дороги), а також будуть створені привабливі об'єкти відпочинку (спортивні майданчики, кафе, ресторани, естради і т. п.). Доки ці взаємопов'язані проблеми не будуть вирішені, реконструкція зелених насаджень не буде мати великого сенсу.

Аналіз таксономічного складу та кількісної участі окремих видів показує, що в обстежених парках недостатньо використовуються хвойні рослини. Причина цього зрозуміла - вони страждають від варварських передноворічних рубок, а у представників родини кипарисових браконьєри обламують гілки на вінки та оформлення букетів. Але в таких парках, як Володимирська гірка, Хрещатий, Міський сад і Маріїнський у зв'язку з тим, що в них перебуває багато відвідувачів та у зв'язку з тим, що поруч знаходяться Маріїнський палац і будинок Верховної Ради, слід організувати постійне чергування міліції. В такому разі можна ширше використовувати різноманітні види і культивари хвойних рослин, що значно прикрасить ландшафт, особливо в зимовий період.

На всіх територіях можна радити також використовувати хвойні рослини, які скидають листя та хвою на зимовий період (гінкго дволопатеве, модрини - європейську, сибірську, японську, метасеквою розсіченошишечну). Слід ширше використовувати в посадках дуб звичайний, як високодекоративний і довговічний вид, едифікатор корінних насаджень.

У парках досить широко використовуються красивоквітучі кущі, але не завжди це дає позитивний ефект через те, що кущі висаджені під кронами дерев, де вони не можуть розкрити усі свої декоративні якості. Більшість видів красивоквітучих кущів слід висаджувати на добре освітлених місцях, асортимент цих рослин може бути розширений.

Види і культивари, рослини яких зустрічаються поодинокими екземплярами і лише в окремих парках, слід охороняти та підсаджувати молоді екземпляри, щоб зберегти таксономічне різноманіття парків. Потребує покращення квіткове оформлення парків.

Розглядаючи парки Києва в плані оцінки їх біологічного різноманіття, не можна не зупинитись на питанні деяких фітоценотичних особливостей паркоутворюючих видів. Ю. О. Клименко встановив, що всі парки Києва утворені фактично на базі соснових, або листяних, або заплавних лісів і відповідно до цих природних насаджень йдуть зміни рослинності. В паркових фітоценозах Києва мають місце як сильватизаційні, так і десильватизаційні процеси. Між аборигенами та інтродукованими видами, а також навколишнім середовищем існує певна складна взаємодія, в результаті чого утворюються угруповання, значною мірою відмінні від лісових.

В останні декілька десятиріч у паркових культурфітоценозах почали превалювати обширні процеси міжвидової конкуренції, проникнення до їх складу місцевих лісових і рудеральних видів, у т. ч. це стосується і утворення піднаметових гіперсинузій у парках, характерних для природних лісостанів. Ю. О. Клименко, як і Н. А. Імшенецька, звертає увагу на те, що у складі паркових деревостанів шпилькові програють у конкурентній боротьбі і все більшого едафікаторного значення набувають листяні автохтонні породи і деякі інтродуценти.

Усі старовинні парки України, у т. ч. і київські, мали оранжереї і теплиці, в яких вирощували сотні видів і сортів декоративних і плодових рослин. Влітку багато рослин виносили з теплиць, і на партерах або інших урочистих місцях вони ставали окрасою парків. Це були агави, драцени, камелії, кордиліни, цитрусові, казурини. В Царському саду (нині Міський парк) у Києві в 1827 р. в оранжереї утримувалось 149 видів рослин, у т. ч. дуже багато було плодових, а також такі, як лаври, мирт, розмарин, рододендрони, гібіскуси, алое. Часто в теплицях утримували рослини, які нині ростуть у відкритому грунті. Це такі, як персики, вишні, туї, гледичія, бузок та деякі інші. Дуже багато було в теплицях і квітів відкритого грунту. З наведених даних видно, наскільки велике розмаїття тропічних і субтропічних рослин було в оранжереях і теплицях. Влітку ці рослини виносили в парки. Мабуть треба спрямувати зусилля і в наш час на відновлення цих рослинних багатств.

Зараз у Києві розпочинаються великі роботи з реконструкції парків, особливо т. зв. нагірних, придніпровських. Треба відмітити, що ці насадження є не тільки пам'ятниками природи, але й часткою історико-культурних осередків. Тому для нас дуже важливим є історичний аспект їх відновлення. І тут дуже актуальним стає питання про існуючий і майбутній дендрологічний склад парків. Паркам Києва завжди була притаманна індивідуальність, у теперішній час багато в чому втрачена. Відродження цієї індивідуальності, безумовно, повинно йти за рахунок відновлення первісного задуму фундаторів парку, у т. ч. відновлення рослинних композицій, їх видового складу.

В теперішній час серед головних паркоутворюючих порід з хвойних переважають екзоти, а з листяних - аборигенні породи, характерні для дібров, а також деякі екзоти. До питання використання інтродуцентів при відновленні старовинних парків треба підходити дуже обережно, використовувати саме ті види, які висаджували творці парків, або, якщо первісний таксономічний склад встановити не вдалося, ті, які пройшли довгу апробацію як в екологічному, так і в ландшафтному відношенні. Велику увагу слід надавати насиченню паркових композицій кущами, знову ж таки з урахуванням тих вимог, які пред'являють і до деревних порід і, в першу чергу, бузками, які відрізняються і високою декоративністю, і здатністю закріплювати схили своїми коренями. Дуже важливою задачею є збереження насаджень і навіть окремих екземплярів старих екзотів, які мають цінність як об'єкти цінного генофонду. Питання: довговічності деревних рослин як у паркових умовах, так і у вуличних насадженнях також, безумовно, є вельми актуальним для Києва, як і інших міст.

В умовах ландшафтної реконструкції придніпровських схилів хвойні доцільно використовувати обмежено, лише в регулярних частинах парків. Основу насаджень парків у цих умовах повинні складати такі листяні породи, як представники родів дубу, буку, клену, липи, ясена, берези, тополі, верби, гіркокаштана, а інші використовуватись як декоративний елемент.

При використанні усіх видів дерев і кущів необхідно враховувати їх екологічні потреби, в першу чергу такі, як грунт, волога, освітленість відповідно до рекомендованого порайонного асортименту дерев і кущів України (1998 р.). Особливу увагу треба звернути на закріплення механічними засобами і відповідними рослинами крутосхилів. Використання усіх видів і форм рослин повинно відбуватися відповідно до типів садово-паркового ландшафту (за Л. І. Рубцовим) та основних загальноприйнятих ландшафтно-архітектурних принципів і засобів побудови садово-паркових композицій з деревних і кущових рослин, а також враховувати необхідність агротехнічних заходів догляду за рослинами.

Необхідність розробки розділу обумовлена відсутністю необхідних методичних проробок і практичних рекомендацій щодо застосування сучасних інформаційних технологій (зокрема ГІС) та інформаційних ресурсів, отриманих в ході інвентаризаційних, проектних і експлуатаційних робіт в управлінні розвитком та збереженням зелених насаджень м. Києва.

Метою розробки розділу є створення на основі проектних матеріалів Програми, матеріалів інвентаризації зелених насаджень та експлуатаційних даних КО "Київзеленбуд" автоматизованої інформаційної системи управління розвитком і збереженням зелених насаджень м. Києва - проект "ЗЕЛЕНА ЛІНІЯ". Для досягнення даної мети передбачається: