Загальні збори акціонерів є вищим органом акціонерного товариства. Загальні збори проводяться не рідше одного разу на рік і в межах своєї компетенції вирішують питання діяльності акціонерного товариства. Заборона проведення загальних зборів (здійснення дій, пов'язаних із проведенням зборів) фактично паралізує роботу вищого органу акціонерного товариства і є втручанням у господарську діяльність товариства.
Позиція Верховного Суду України з цього питання висловлена в ухвалі Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 листопада 2001 р. у справі про визнання незаконним рішення загальних зборів ВАТ "Ексімнафтопродукт", де зазначено, що, заборонивши відповідачу проводити загальні збори акціонерів, які відповідно до ст. 41 Закону є вищим органом акціонерного товариства, до компетенції якого входить вирішення усіх питань, пов'язаних із діяльністю товариства, суд вирішив питання, яке стосується внутрішньої діяльності товариства і не пов'язане з розглядом справи за заявленим позовом та виконанням можливого рішення суду. У згаданій постанові також міститься посилання на ст. 15 Закону України "Про підприємництво", згідно з якою втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів щодо здійснення контролю за діяльністю підприємців.
Вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді заборони акціонерному товариству, реєстратору та/або іншим особам здійснювати дії, пов'язані з проведенням загальних зборів, може призвести до порушення передбаченого законом права акціонерів на участь в управлінні справами товариства шляхом участі та голосування на загальних зборах.
Проблемні питання застосування ст. 41 Закону в частині регулювання компетенції загальних зборів акціонерів
Серед підстав для визнання недійсним акта у судовому порядку є невідповідність цього акта вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Стаття 41 Закону містить перелік повноважень, які належать до компетенції загальних зборів. Повноваження, передбачені пунктами "б", "д", "е", "ї" зазначеної статті, належать до виключної компетенції загальних зборів і не можуть бути передані іншим органам товариства. До таких повноважень віднесено:
- внесення змін до статуту товариства;
- затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків;
- створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;
- прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.
Зазначені повноваження належать до компетенції загальних зборів акціонерів в силу закону незалежно від того, чи вони передбачені установчими документами акціонерного товариства. Це питання вирішувалося господарськими судами при вирішенні справ у спорах про визнання недійсними рішень загальних зборів. Наприклад, господарський суд Хмельницької області при вирішенні справи N 7/494-н за позовом ДП "Говер-Комплект" до ВАТ "Городоцьке верстатобудівельне виробниче об'єднання "Говер" не взяв до уваги доводи позивача про те, що на момент прийняття загальними зборами відповідача рішення про створення дочірнього підприємства установчі документи відповідача не передбачали такого повноваження загальних зборів. У мотивувальній частині рішення від 10 квітня 2001 р. суд зазначив, що це повноваження віднесено до виключної компетенції загальних зборів згідно зі ст. 41 Закону.
Вирішення питань, віднесених згідно із законом до виключної компетенції загальних зборів, іншими органами товариства є перевищенням їхньої компетенції, що має наслідком визнання таких рішень недійсними. Господарськими судами розглядалися справи за позовами про визнання недійсними рішень органів акціонерного товариства, ухвалених із питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів. На цих підставах найчастіше оспорювалися рішення про створення (реорганізацію, ліквідацію) дочірніх підприємств та затвердження їх статутів. Як приклад можна навести справу N 1/172-13/121 за позовом ВАТ "Гідробуд" до ВАТ "Львівводбуд" та Миколаївської райдержадміністрації про визнання недійсним статуту ДІЇ "Миколаївська ПМК-104" ВАТ "Львівводбуд" та розпорядження про державну реєстрацію. При розгляді справи суд дійшов висновку про те, що голова правління ВАТ "Львівводбуд" не мав повноважень щодо затвердження статуту дочірнього підприємства. Рішенням господарського суду Львівської області від 21 травня 2002 р. позов задоволено. Рішення набрало законної сили і сторонами не оскаржувалося.
У господарських судів виникали ускладнення при вирішенні питань щодо порядку прийняття рішень із питань, віднесених згідно із Законом до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, в акціонерних товариствах, 100% акцій яких перебуває у власності держави. Державні акціонерні товариства мають певні особливості порівняно з акціонерними товариствами, акції яких перебувають у власності фізичних та юридичних осіб. Основною відмінністю державних акціонерних компаній є відсутність вищого органу товариства як такого, у зв'язку з чим вирішення питань, віднесених до компетенції вищого органу, до скликання перших загальних зборів акціонерів покладається на органи виконавчої влади або на спостережну раду Серед особливостей також слід зазначити спеціальний порядок формування спостережної ради державних акціонерних компаній тощо.
Ускладнення у правозастосуванні пов'язані з відсутністю у чинному законодавстві спеціальних норм, які б регулювали особливості порядку управління державними акціонерними товариствами до продажу їх акцій. Такі особливості регулюються, як правило, у статуті товариств.
Як приклад можна навести справу N 12/590 за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" до НАК "Нафтогаз України", треті особи: дочірня компанія "Газ України" НАК "Нафтогаз України", КМУ, дочірня компанія "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", про визнання недійсним рішення спостережної ради НАК "Нафтогаз України".
Господарський суд м. Києва рішенням від 17 грудня 2002 р. задовольнив позов і визнав недійсним рішення спостережної ради НАК "Нафтогаз України" про створення ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" шляхом реорганізації ДК "Торговий дім "Газ України" НАК "Нафтогаз України" та ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", а також затвердження статуту новоствореної дочірньої компанії.
Рішення суду мотивоване тим, що Закон не містить жодних винятків щодо застосування його положень залежно від складу акціонерів акціонерного товариства, тому має застосовуватися й у випадку, коли всі акції акціонерного товариства належать державі. Суд зазначив, що відповідно до ст. 41 Закону повноваження щодо створення ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" належать до виключної компетенції вищого органу управління НАК "Нафтогаз України" і не можуть бути делеговані іншим органам управління товариством, у тому числі спостережній раді. Суд не взяв до уваги посилання відповідача та третіх осіб на те, що за своєю організаційно-правовою формою НАК "Нафтогаз України" є державним підприємством, а тому відсутні підстави для застосування ст. 41 Закону.
Розглянувши касаційну скаргу, Вищий господарський суд України взяв до уваги положення статуту відповідача, затвердженого постановою КМУ "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".
Так, п. 10.2.1 статуту встановлено, що в період до проведення перших загальних зборів акціонерів, які скликаються після прийняття рішення про приватизацію майна компанії, повноваження її вищого органу управління здійснює спостережна рада. Суд врахував, що на час прийняття спостережною радою оспорюваного рішення жодних актів про приватизацію НАК "Нафтогаз України" прийнято не було і загальні збори акціонерів цього акціонерного товариства не скликалися. Вищий господарський суд України не погодився з висновком суду першої інстанції про протиправність делегування засновником повноважень загальних зборів спостережній раді і, як результат, прийняття нею рішення з перевищенням повноважень. Постановою Вищого господарського суду України від 27 березня 2003 р. рішення суду першої інстанції скасовано, у позові відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду України від 23 червня 2003 р. відмовлено у порушенні касаційного провадження у справі.
У результаті узагальнення судової практики щодо вирішення зазначеної категорії спорів виявлено окремі помилки, що допускалися господарськими судами. Наприклад, арбітражний суд Житомирської області задовольнив позов Бердичівської об'єднаної ДПІ до ВАТ "Бердичівське шкіроб'єднання ім. Ілліча" про визнання недійсними установчих документів та скасування державної реєстрації шести дочірніх підприємств на тих підставах, що рішення про створення дочірніх підприємств, на порушення статей 41, 47 Закону та п. 3.9 статуту відповідача, приймали не загальні збори акціонерів, а інші органи.
Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" основним завданням органів державної податкової служби визначено здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством, і у зв'язку з цим - внесення пропозицій щодо вдосконалення законодавства, прийняття нормативно-правових актів і методичних рекомендацій, роз'яснення законодавства щодо оподаткування, ведення реєстрів платників податків, боротьба зі злочинами і адміністративними правопорушеннями у сфері оподаткування.
Саме цими завданнями обмежені функції і права податкових органів, встановлені законом.
Спеціальними законами регулюються повноваження й інших державних органів. Тому суди при розгляді позовів податкових та інших державних органів про визнання недійсними установчих документів і скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, а також інших позовів повинні з'ясовувати зв'язок підстав звернення до суду з компетенцією позивача. Вихід державного органу за межі повноважень, встановлених законом, є підставою для відмови у позові.
Проблемні питання застосування ст. 41 Закону в частині регулювання порядку реєстрації акціонерів (їх представників) та визначення правомочності загальних зборів
Відповідно до ст. 41 Закону вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства. У загальних зборах мають право брати участь усі акціонери незалежно від кількості та класу акцій, власниками яких вони є. Брати участь у загальних зборах із правом дорадчого голосу можуть і члени виконавчих органів, які не є акціонерами.
Акціонери (їх представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Реєстрація акціонерів (їх представників), що прибули для участі у загальних зборах, здійснюється згідно з реєстром акціонерів у день проведення загальних зборів виконавчим органом акціонерного товариства або реєстратором на підставі укладеного з ним договору. Цей реєстр підписується головою та секретарем зборів.
Реєстрація акціонерів - власників акцій на пред'явника здійснюється на підставі пред'явлення ними цих акцій (сертифікатів акцій) або виписок із рахунків у цінних паперах. Право участі у загальних зборах акціонерів мають особи, які є власниками акцій на день проведення загальних зборів (крім випадку проведення установчих зборів). Слід враховувати, що згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" права на участь в управлінні, одержання доходу тощо, які випливають з іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів.
Згідно із ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Пунктом "а" ст. 10 Закону передбачено право учасника товариства брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим законом. Варто підкреслити, що участь у загальних зборах та голосування на них є правом, а не обов'язком акціонера. У зв'язку з цим не можна визнати законними судові рішення, згідно з якими на акціонерів покладався обов'язок зареєструватися для участі у загальних зборах (подібні рішення приймалися у спорах, пов'язаних із неможливістю проведення загальних зборів через відсутність кворуму).
Згідно із ч. 4 ст. 41 Закону акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 % голосів, та/або ДКЦПФР можуть призначати своїх представників для контролю за реєстрацією акціонерів для участі у загальних зборах, про що вони до початку реєстрації письмово повідомляють виконавчий орган акціонерного товариства. Порядок призначення цією Державною комісією представників для контролю за реєстрацією та порядок проведення такого контролю визначається Положенням про проведення контролю за реєстрацією акціонерів для участі у загальних зборах акціонерних товариств, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 23 грудня 1998 р. N 199.
Згідно із Законом загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більш як 60 % голосів. Винятків із цього правила законом не передбачено. У результаті вивчення судових справ виявлені випадки помилкового тлумачення господарськими судами вимог законодавства щодо правомочності загальних зборів. Наприклад, суд не визнав незаконним рішення загальних зборів, прийняте за відсутності акціонера, який володіє 49 % голосів (тобто за відсутності кворуму), і схвалене цим акціонером у подальшому. Такої помилки припустився суд касаційної інстанції при розгляді справи N 3-348к03 за позовом ХК ЗАТ "Совтрансавто" до ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ", ЗАТ "Транс Кінг", Луганського міськвиконкому, про що зазначається у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2003 р. Згаданою постановою Верховного Суду України скасовано попередні рішення, справу направлено на новий розгляд.
Господарськими судами розглядалися справи у спорах про визнання недійсними рішень загальних зборів на тих підставах, що фактична кількість акціонерів (і відповідно належних їм голосів), які були присутні та брали участь у голосуванні на загальних зборах, у ході зборів стала меншою від кількості акціонерів, що були зареєстровані для участі у зборах (менше 60% голосів). У деяких випадках суди визнавали недійсними рішення загальних зборів, на яких були зареєстровані акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більш як 60 % голосів, однак частина з яких не брала участі у прийнятті рішень, зокрема, після проведення реєстрації залишила залу, в якій Проводилися загальні збори. При задоволенні позову про визнання недійсним рішення загальних зборів суди виходили з того, що та частина акціонерів, яка залишилася у залі та брала участь у прийнятті рішень, мала менше ніж 60% голосів.
Така позиція судів є помилковою і не ґрунтується на Законі. Доказом наявності чи відсутності кворуму загальних зборів і, відповідно, доказом правомочності загальних зборів щодо прийняття рішень є належним чином оформлений реєстр, у якому зареєстровані акціонери (їх представники), які беруть участь у загальних зборах, із зазначенням належної їм кількості голосів. Реєстрація акціонерів (їх представників), які прибули для участі у зборах, проводиться у день проведення зборів перед початком загальних зборів. Наведені норми дають підстави для висновку про те, що акціонери (їх представники), які зареєструвалися для участі у загальних зборах, вважаються акціонерами, які беруть участь у зборах.
Як приклад можна навести справу N 1/13-10/133 за позовом Корпорації "Вестерн Ен-Ай-Ес Ентерпрайз Фонд" до ЗАТ "Сонола" про визнання недійсним рішення позачергових загальних зборів акціонерів. Позовні вимоги обґрунтовувалися відсутністю кворуму на зборах через те, що представник позивача у встановленому порядку пройшов реєстрацію для участі у зборах, але на вимогу голови зборів залишив їх, у результаті чого на зборах залишилися присутніми акціонери, які в сукупності володіли менше як 60% голосів. Рішенням арбітражного суду Кіровоградської області від 22 листопада 2000 р. у позові відмовлено на тій підставі, що факт участі акціонера у загальних зборах фіксується його реєстрацією, а правомочність чи неправомочність зборів визначається перед початком їх проведення на підставі документів реєстрації. Постановою від 19 лютого 2001 р. арбітражний суд Кіровоградської області залишив рішення без змін на тих самих підставах.
Постановою Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. постанову арбітражного суду Кіровоградської області скасовано, а позов задоволене. Постанова Вищого арбітражного суду України мотивована тим, що загальні збори акціонерів та рішення, що ними приймаються, можуть бути правомірними за умови реєстрації акціонера для участі в них та фактичної участі у прийнятті рішень.
Верховний Суд України не погодився з таким висновком Вищого арбітражного суду і постановою від 18 лютого 2002 р. скасував постанову цього суду, а рішення від 22 листопада 2000 р. та постанову від 12 лютого 2001 р. залишив у силі.
Правомочність загальних зборів щодо прийняття рішень визначається перед початком зборів на підставі реєстру, що містить дані реєстрації акціонерів (їх представників), які беруть участь у зборах. Факт участі акціонера у загальних зборах встановлюється за даними реєстрації.
Проблемні питання застосування ч. 3 ст. 41 Закону щодо порядку передачі акціонером своїх повноважень іншій особі
Акціонери можуть брати участь у загальних зборах особисто або через представника. Передача акціонером своїх повноважень іншій особі здійснюється відповідно до законодавства, тобто довіреності акціонерів повинні відповідати загальним вимогам, передбаченим цивільним законодавством. Зокрема, слід дотримуватися вимог ч. 2 ст. 67 ЦК УРСР, згідно з якою довіреність, в якій не зазначена дата її вчинення, є недійсною(6).
---------------
(6) Згідно з ч. 3 ст. 247 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. така довіреність є нікчемною.
Особливістю довіреностей акціонерів на право участі та голосування на загальних зборах є спеціальний порядок їх посвідчення, передбачений ст. 41 Закону. Згадана норма передбачає можливість посвідчення таких довіреностей реєстратором або правлінням акціонерного товариства.
Згідно з роз'ясненням ДКЦПФР "Щодо передачі акціонером повноважень, які виникають з прав власності на акції" від 31 травня 2001 р. N 8 довіреність на право участі та голосування на загальних зборах акціонерів може бути посвідчена реєстратором, якщо він веде систему реєстру відповідного акціонерного товариства. Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах акціонерів може бути посвідчена правлінням тільки того акціонерного товариства, збори якого скликаються. Реєстратор та правління акціонерного товариства повинні видати наказ (ухвалити рішення) про призначення особи (осіб), уповноваженої від їх імені посвідчувати довіреності.
У цьому ж роз'ясненні передбачено: "Процедура посвідчення правлінням та реєстратором довіреностей на право участі та голосування на загальних зборах акціонерів здійснюється відповідно до пунктів 2, 3, 5 - 14 (у частині правил посвідчення доручень) та пунктів 26 - 33 постанови КМУ "Про порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених".
Зазначеною постановою КМУ встановлені певні вимоги щодо посвідчення довіреностей. Зокрема передбачено, що "посвідчення доручення провадиться шляхом проставляння посвідчувального напису на дорученні", а також встановлена заборона на посвідчення посадовими особами доручень на своє ім'я тощо.
У разі якщо довіреність акціонера на право участі та голосування на загальних зборах оформлена (складена або посвідчена) з порушенням встановлених законодавством вимог, то особа, на ім'я якої видана. довіреність, не має повноважень щодо участі та голосування на загальних зборах. Отже, голоси, передані за такою довіреністю, не можуть враховуватися для визначення кворуму.
Слід погодитися з обґрунтованістю судових рішень, якими рішення загальних зборів визнавалися недійсними, оскільки суд не враховував для визначення кворуму довіреності акціонерів, оформлені з порушенням чинного законодавства.
Наприклад, рішенням господарського суду Чернігівської області від 8 жовтня 2001 р. у справі N 8/107 задоволено позов АКБ "Полікомбанк" до ВАТ "Новгород-Сіверський м'ясокомбінат", третя особа - ТОВ "Сіверм'ясопродукт", про визнання недійсними рішень загальних зборів. Рішення суду мотивоване тим, що без урахування голосів, переданих акціонерами за нікчемними довіреностями (які не містять дати вчинення та посвідчення або посвідчені головою правління на своє ім'я), загальні збори були неправомочні приймати рішення. Постановою Вищого господарського суду України від 16 серпня 2002 р. рішення суду залишено без змін.
Аналогічним чином і з тим самим обґрунтуванням була вирішена господарським судом Чернігівської області справа N 12/487 за позовом АКБ "Полікомбанк" до ВАТ "Чернігівська швейна фабрика "Елегант" про визнання недійсними рішень загальних зборів. Постановою Верховного Суду України від 15 жовтня 2002 р. у цій справі залишено в силі постанову Вищого господарського суду України від 10 червня 2002 р. та рішення господарського суду Чернігівської області від 5 жовтня 2001 р.
Як приклад також можна навести рішення господарського суду Чернігівської області від 21 жовтня 2002 р. у справі N 8/324 про задоволення позову ТОВ "Прилуцька панчішно-шкарпеткова фабрика" до ВАТ "Прилуцька панчішна фабрика ім. 8 Березня", ТОВ "Поліський реєстратор" про визнання недійсним запису в реєстрі акціонерів та про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів. Рішення суду мотивоване тим, що представник померлого акціонера був зареєстрований для участі у зборах безпідставно, а без урахування цих голосів у зборах фактично взяли участь акціонери, які володіють менш як 60% голосів.
Слід зазначити, що при вирішенні спору про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерного товариства господарський суд дає правову оцінку довіреностей акціонерів - фізичних осіб на передачу повноважень щодо участі та голосування на загальних зборах на загальних підставах, визначених ст. 43 ГПК, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Голоси акціонерів, що передані за довіреностями, оформленими з порушенням вимог чинного законодавства, не враховуються для визначення кворуму загальних зборів та результатів голосування.
Проблемні питання застосування ч. 1 ст. 43 Закону щодо порядку повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів
Вивчення судової практики свідчить про те, що найчастіше підставою для задоволення позову про визнання недійсним рішення загальних зборів стає порушення передбаченого законом та внутрішніми документами товариства порядку скликання та проведення зборів, зокрема: порушення вимог закону щодо формування порядку денного, у тому числі внесення змін до опублікованого порядку денного; порушення порядку повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів, у тому числі ненадіслання акціонерам персонального повідомлення або надіслання у спосіб, не передбачений статутом товариства, відсутність публікації у передбачених законом засобах масової інформації або. опублікування повідомлення в інших засобах масової інформації, ніж передбачені статутом товариства, порушення строків повідомлення; ненадання акціонерам можливості ознайомитися з документами, пов'язаними з порядком денним; прийняття загальними зборами рішень із питань, не включених до порядку денного; відсутність кворуму, необхідного для проведення загальних зборів та прийняття ними рішень; порушення процедури реєстрації акціонерів та їх представників, у тому числі реєстрація представників акціонерів на підставі довіреностей, оформлених із порушеннями вимог законодавства.
Порядок, способи та строки повідомлення акціонерів про скликання загальних зборів визначаються ч. 1 ст. 43 Закону: "Про проведення загальних зборів акціонерів держателі іменних акцій повідомляються персонально передбаченим статутом способом. Крім того, загальне повідомлення друкується в місцевій пресі за місцезнаходженням акціонерного товариства і в одному із офіційних друкованих видань ВРУ, КМУ чи ДКЦПФР із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Якщо до порядку денного включено питання про зміну статутного фонду акціонерного товариства, то одночасно з порядком денним друкується інформація, передбачена ст. 40 цього Закону. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 45 днів до скликання загальних зборів".
У результаті вивчення судової практики виявлено проблеми, що виникають при застосуванні зазначеної норми в частині строків повідомлення про скликання загальних зборів. Ці проблеми пов'язані з тим, що законодавцем нечітко сформульована вимога щодо строку надіслання персонального повідомлення та строку опублікування загального повідомлення.
Господарські суди помилково вважають, що передбачений законом 45-денний термін стосується тільки загального повідомлення, опублікованого у засобах масової інформації, і не поширюється на персональне повідомлення. Як приклад помилкового тлумачення судами ч. 1 ст. 43 Закону можна навести рішення господарського суду Миколаївської області від 14 січня 2003 р. у справі N 3/200 за позовом ВАТ "Український науково-дослідний інститут технології суднобудування" до Миколаївського територіального управління ДКЦПФР, залишене у силі постановою Одеського апеляційного господарського суду від 3 березня 2003 р.
Висновок судів про те, що строк здійснення персонального повідомлення законодавством не врегульовано, є неправомірним, оскільки вимога закону про те, що "повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 45 днів до скликання загальних зборів" стосується як повідомлення держателів іменних акцій персонально передбаченим статутом способом, так і загального повідомлення, що друкується у засобах масової інформації.
Спосіб персонального повідомлення держателів іменних акцій про проведення загальних зборів має бути зазначений у статуті акціонерного товариства.
В окремих випадках здійснення персонального повідомлення в інший спосіб, ніж передбачено статутом, розцінювалося судом як порушення порядку скликання загальних зборів і було підставою для задоволення позову про визнання недійсними прийнятих на зборах рішень. Наприклад, можна навести рішення господарського суду Миколаївської області від 15 травня 2002 р. у справі N 1/252, яким задоволено позов ВАТ "Очаківський молокозавод" до ЗАТ "Ліга" про визнання недійсним рішення позачергових загальних зборів акціонерів. При винесенні рішення суд не взяв до уваги той факт, що відповідач надіслав акціонерам персональне повідомлення рекомендованим листом, оскільки згідно із статутом відповідача про проведення загальних зборів держателі іменних акцій повідомляються персонально факсом або кур'єрською поштою. Слід зазначити, що при встановленні факту повідомлення та/або факту участі акціонера у загальних зборах порушення порядку повідомлення не повинно тягти за собою визнання рішень загальних зборів акціонерів недійсними.
Загальне повідомлення друкується в місцевій пресі за місцезнаходженням акціонерного товариства і в одному із офіційних друкованих видань ВРУ, КМУ чи ДКЦПФР із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Відсутність передбаченого законодавством загального повідомлення у місцевій пресі або в одному із офіційних друкованих видань є порушенням порядку скликання загальних зборів і може бути підставою для визнання недійсними прийнятих зборами рішень.
Вивчення судових справ свідчить про відсутність єдиної практики вирішення господарськими судами спорів про визнання недійсними рішень загальних зборів на підставах, зазначених вище.
Господарськими судами задовольнялися позови про визнання недійсними рішень загальних зборів, скликаних із порушенням вимог закону щодо обов'язкового опублікування загального повідомлення в офіційних засобах масової інформації і проведених за відсутності кворуму, необхідного для прийняття рішень.
У деяких випадках судами задовольнялися такі позови тільки на тій підставі, що акціонерним товариством не було опубліковано загальне повідомлення у засобах масової інформації відповідно до ст. 43 Закону (прикладом може слугувати рішення господарського суду Хмельницької області від 10 квітня 2001 р. у справі N 7/494-н за позовом ДП "Говер-Комплект" до ВАТ "Городоцьке верстатобудівельне виробниче об'єднання "Говер").
В окремих випадках підставою для задоволення позову було таке порушення, як опублікування загального повідомлення в іншій місцевій газеті, ніж передбачена статутом (наприклад, рішення господарського суду Чернівецької області від 17 січня 2002 р. у справі N 3/354 за позовом регіонального відділення ФДМ по Чернівецькій області до ВАТ "Кельменецький цукровий завод", залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 5 березня 2002 р.).
Разом з тим, господарські суди у деяких справах відмовляли у задоволенні позовів про визнання недійсними рішень загальних зборів, посилаючись на те, що за наявності персонального повідомлення та встановленого законом кворуму зборів відсутність загального повідомлення у засобах масової інформації не може бути взята судом до уваги, оскільки це порушення не спричинило прийняття неправильного акта, а рішення загальних зборів узгоджується з вимогами чинного законодавства і є вірним по суті (як приклад можна навести рішення господарського суду м. Києва від 23 квітня 2002 р. у справі N 24/133 за позовом ДП "Топгаз-Дніпропетровськ" до ЗАТ "Топгаз", залишене в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 січня 2003 р.).
Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди у деяких випадках не брали до уваги той факт, що акціонер не був належним чином повідомлений про проведення загальних зборів у зв'язку з відсутністю загального повідомлення в офіційних друкованих виданнях, обґрунтовуючи рішення про відмову в позові тим, що присутність позивача не могла суттєво вплинути на результати голосування (наприклад, рішення господарського суду Запорізької області від 25 червня 2002 р. у справі N 6/3/86 за позовом ТОВ "Депорт" до ВАТ "Гуляйпольський завод лакофарбових виробів"). Слід зазначити, що таке обґрунтування рішення господарського суду відповідає правовим позиціям Верховного Суду України, викладеним в ухвалі Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 вересня 2001 р. у справі за позовами С. та Д. до АТ "Торговий дім "Укртатнафта" про визнання недійсним протоколу загальних зборів, де зазначено, що рішення загальних зборів товариства відповідно до закону можна визнати недійсними лише за умови, що відсутність позивачів могла істотно вплинути на їх прийняття. Проте обґрунтування цієї позиції видається помилковим, оскільки чинним законодавством така умова визнання недійсним рішення загальних зборів не передбачена. Крім того, при вирішенні спору про визнання недійсним рішення загальних зборів суд може дійти висновку щодо істотності впливу відсутності позивачів на прийняття загальними зборами рішення, виходячи лише з кількості голосів, що належать позивачам, тоді як вплив на прийняття рішення не обмежується тільки участю в голосуванні.
Неправомірним є посилання судів на те, що "недодержання вимог правових актів, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта; якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством". Наведене обґрунтування суди запозичують з абз. 2 п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26 січня 2000 р. N 02-5/35. Проте судам слід мати на увазі, що дію зазначеного абзацу тимчасово зупинено згідно з рекомендацією президії Вищого господарського суду України від 16 серпня 2002 р. N 04-5/934а.
При розгляді справ у спорах про визнання недійсними рішень загальних зборів суду слід виходити з того, що порушення порядку скликання та проведення загальних зборів, передбаченого законом та внутрішніми документами акціонерного товариства, може бути підставою для визнання недійсними прийнятих загальними зборами рішень.
У результаті вивчення судових справ виявлено непоодинокі випадки накладення на акціонерні товариства стягнень органами ДКЦПФР за порушення акціонерними товариствами порядку скликання загальних зборів, передбаченого с. 43 Закону, зокрема в частині надіслання акціонерам персонального повідомлення про час, місце проведення зборів та порядок денний. У таких випадках ДКЦПФР нерідко накладає на емітентів штрафи на підставі абз. 4 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" (далі - Закон про державне регулювання ринку цінних паперів) за ненадання, несвоєчасне надання або надання завідомо недостовірної інформації.
Правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні регулюються Законом про державне регулювання ринку цінних паперів. Згідно із ст. 1 цього Закону державне регулювання ринку цінних паперів - це здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.
Державне регулювання ринку цінних паперів здійснює ДКЦПФР. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством.
Одним із основних завдань ДКЦПФР є захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень (абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону про державне регулювання ринку цінних паперів).
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку має право накладати адміністративні стягнення, штрафні на інші санкції за порушення чинного законодавства на юридичних осіб та їх співробітників, аж до анулювання дозволів на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів (абз. 14 п. 1 ст. 8 Закону про державне регулювання ринку цінних паперів).
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку накладає на юридичних осіб штрафи за ненадання, несвоєчасне надання або надання завідомо недостовірної інформації у розмірі до 1 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (абз. 4 ч. 1 ст. 11 Закону про державне регулювання ринку цінних паперів).
З урахуванням того, що державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод із цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів (абз. 3 ч. 1 ст. 2 Закону про державне регулювання ринку цінних паперів), можна дійти висновку про те, що ДКЦПФР має право накладати на юридичних осіб штрафи за ненадання саме цієї інформації, а також за її несвоєчасне надання або надання завідомо недостовірної інформації.
Повідомлення про скликання загальних зборів відповідно до ст. 43 Закону має містити інформацію про час, місце проведення зборів та порядок денний. Ця інформація не стосується умов випуску та обігу цінних паперів, результатів фінансово-господарської діяльності емітента, обсягів і характеру угод із цінними паперами, а також не є такою, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів.
Таким чином, порушення акціонерним товариством порядку надання інформації, визначеної ст. 43 Закону, не є підставою для застосування ДКЦПФР санкцій, передбачених абз. 4 ч. 1 ст. 11 Закону про державне регулювання ринку цінних паперів.
Як приклад вирішення зазначеного питання господарськими судами можна навести справу N 1623/4-15 за позовом ВАТ "Харківський метисний завод" до Харківського територіального управління ДКЦПФР про визнання недійсним акта перевірки від 5 січня 2001 р. N 9-ХА та постанови від 11 січня 2001 р. N 09-ХА.
Проведеною відповідачем перевіркою, результати якої викладені в акті відповідача від 5 січня 2001 р., встановлено, що позивачем при скликанні загальних зборів були порушені вимоги ст. 43 Закону, а саме надіслане акціонерам персональне повідомлення про проведення загальних зборів не містило відомостей щодо порядку денного, а також персональне повідомлення було направлено не всім акціонерам. Постановою ДКЦПФР від 11 січня 2001 р. на позивача було накладено штраф відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 11 Закону про державне регулювання ринку цінних паперів.
Рішенням арбітражного суду Харківської області від 1 березня 2001 р. відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсною постанови від 11 січня 2001 р. та припинено провадження у справі в частині визнання недійсним акта перевірки від 5 січня 2001 р. (слід зазначити, що неправильне формулювання позовних вимог у частині визнання недійсним акта перевірки має наслідком припинення провадження у справі в цій частині).
Постановою арбітражного суду Харківської області від 25 червня 2001 р. рішення суду першої інстанції змінено, постанову відповідача від 11 січня 2001 р. визнано недійсною. Постанова мотивована тим, що Закон про державне регулювання ринку цінних паперів не надає відповідачу права накладати штрафи за порушення вимог ст. 43 Закону.
Вищий господарський суд України погодився з такими висновками й постановою від 14 вересня 2001 р. залишив без змін постанову арбітражного суду Харківської області від 25 червня 2001 р., зазначивши, що ст. 11 Закону про державне регулювання ринку цінних паперів встановлена відповідальність юридичних осіб за правопорушення на ринку цінних паперів, а не у сфері управління акціонерним товариством.
Ухвалою Верховного Суду України від 7 березня 2002 р. відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України.
Ще одним прикладом може слугувати справа N 3/200 за позовом ВАТ "Український науково-дослідний інститут технології суднобудування" ("УкрНДІТС") до Миколаївського територіального управління ДКЦПФР про визнання недійсною постанови від 21 червня 2002 р. N 87-МИ, якою на позивача накладено санкції за несвоєчасне надання інформації.
Спірною постановою на позивача було накладено санкції за несвоєчасне надання інформації, а саме за порушення строків персонального повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів. У рішенні господарського суду Миколаївської області про задоволення позову від 14 січня 2003 р. зазначено, що персональне повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів не містить інформації, передбаченої абз. 4 ч. 1 ст. 2 Закону про державне регулювання ринку цінних паперів, за ненадання або несвоєчасне надання якої можливе застосування санкцій відповідно до ст. 11 цього Закону. Суд також зазначив, що відносини стосовно направлення повідомлень держателям іменних цінних паперів не є відносинами, що виникають на ринку цінних паперів, і не можуть регулюватися нормами Закону про державне регулювання ринку цінних паперів, оскільки вони є внутрішніми відносинами господарського товариства та його акціонерів, які згідно з ч. 1 ст. 43 Закону регулюються внутрішніми нормативними актами товариства (статутом).
Одеський апеляційний господарський суд підтримав висновки суду першої інстанції, зазначивши, що застосування ДКЦПФР абз. 3 ст. 11 Закону про державне регулювання ринку цінних паперів як правової підстави для притягнення відповідача до відповідальності за несвоєчасне персональне повідомлення акціонерів згідно зі ст. 43 Закону шляхом прийняття спірної постанови є необгрунтованим. Постановою суду від 3 березня 2003 р. рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Аналогічні питання розглядалися господарським судом Житомирської області при вирішенні справи N 53"НА"/15470 за позовом ВАТ "Житомиргаз" до Житомирського територіального управління ДКЦПФР про визнання недійсними постанов від 5 січня 2000 р. N 559-ЖИ, 560-ЖИ та спонукання зареєструвати звіт про наслідки підписки на акції та випуск акцій.
Постановою N 559-ЖИ на позивача було накладено штраф у розмірі 170 грн. за порушення вимог законодавства про цінні папери та нормативних актів ДКЦПФР. Підставою для накладення штрафу стало несвоєчасне надання реєструвальному органу інформації про зміни, що відбулися в господарській діяльності ВАТ "Житомиргаз" та впливають на вартість його цінних паперів або розмір доходів за ними (про прийняття на загальних зборах акціонерів ВАТ "Житомиргаз" рішення про емісію простих іменних акцій у розмірі 100 % статутного фонду). Суд вважає, що застосування санкцій до відповідача цілком відповідає чинному законодавству, підстави для визнання згаданої постанови недійсною відсутні.
Постановою N 560-ЖИ на позивача накладено штраф у розмірі 340 грн. за ненадання інформації, а саме за неопублікування загального повідомлення про проведення позачергових зборів акціонерів у місцевій пресі за місцезнаходженням акціонерного товариства та за відсутність у повідомленні про проведення позачергових зборів інформації про зміни статутного фонду, передбаченої ст. 40 Закону.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 3 жовтня 2001 р. позов задоволено частково, постанову N 560-ЖИ визнано недійсною, Житомирське територіальне управління ДКЦПФР зобов'язано зареєструвати звіт про наслідки підписки на акції та випуск акцій ВАТ "Житомиргаз". У мотивувальній частині рішення, зокрема, зазначено, що ст. 11 Закону про державне регулювання ринку цінних паперів не передбачає відповідальності осіб за недотримання вимог статей 40, 43 Закону, які регулюють порядок повідомлення про загальні збори з питань змін статутного фонду акціонерного товариства та порядок скликання загальних зборів акціонерів.
Згідно із ч. 4 ст. 43 Закону загальні збори не вправі приймати рішення з питань, не включених до порядку денного. Порядок прийняття рішень загальними зборами регулюється згаданим Законом та установчими документами товариства. У разі якщо положення статуту та інших внутрішніх документів товариства суперечать Закону, суду при вирішенні спору слід керуватися нормами Закону Зокрема, якщо внутрішніми документами передбачена можливість вирішення на загальних зборах так званих "процедурних" питань (питань, пов'язаних із порядком проведення загальних зборів, тощо) без внесення їх до порядку денного, такі положення внутрішніх документів суд не повинен брати до уваги, оскільки чинне законодавство не передбачає винятків із зазначеного вище правила.
У роз'ясненні ДКЦПФР від 10 листопада 1999 р. N 24 викладено порядок застосування статей 41 та 43 Закону в частині регулювання питань щодо порядку денного загальних зборів акціонерів. Зокрема, формулювання питань, включених до порядку денного загальних зборів акціонерів, мають давати акціонерам змогу передбачити можливі рішення зборів із кожного питання. Включення до порядку денного зборів питань "Різне", "Організаційні питання" та їх еквівалентів неможливо у зв'язку з тим, що такі формулювання порушують права акціонерів на попереднє ознайомлення з порядком денним.
Внесення змін до порядку денного після його опублікування допускається тільки за умови надходження від акціонерів відповідних пропозицій, при цьому пропозиції акціонерів, які володіють більш як 10% голосів, включаються до порядку денного обов'язково. Внесення змін до опублікованого порядку денного загальних зборів акціонерів з ініціативи органів управління акціонерного товариства, державних органів (крім, як за рішенням суду), юридичних та фізичних осіб, що не є акціонерами, не допускається. Зазначені питання розглядалися судами при вирішенні спорів про визнання недійсними рішень загальних зборів.
Як приклад можна навести справу N 19/449 за позовом ЗАТ "Українська промислова страхова компанія", ЗАТ "Українська промислова страхова компанія - життя", ПП "Агрохімінвест" до Акціонерного банку "Столичний" про визнання частково недійсним рішення загальних зборів. Суд встановив, що порядок денний, опублікований у засобах масової інформації, містив пункт 3 - "Інше"; пізніше цей пункт був уточнений рішенням правління відповідача, і акціонери повідомлені про те, що зазначений пункт передбачає розгляд питання про дообрання членів правління. Суд зазначив, що питання дообрання членів правління не могло бути предметом розгляду загальних зборів, оскільки його внесення до порядку денного було ініційовано неуповноваженою особою. Рішенням арбітражного суду м. Києва від 26 вересня 2000 р. позов задоволено, постановою Вищого господарського суду України від 15 серпня 2001 р. рішення залишено без змін.
Проблемні питання застосування ч. 4 ст. 45 Закону щодо права акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10% голосів, самостійно скликати загальні збори
Згідно зі ст. 45 Закону загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на рік, якщо інше не передбачено статутом товариства.
Позачергові збори акціонерів скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також за наявності обставин, вказаних у статуті товариства, і в будь-якому іншому випадку, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства в цілому.
Позачергові збори повинні бути також скликані виконавчим органом на письмову вимогу ради акціонерного товариства (спостережної ради) або ревізійної комісії. Ревізійна комісія зобов'язана вимагати позачергового скликання загальних зборів акціонерів у разі виникнення загрози суттєвим інтересам акціонерного товариства або виявлення зловживань, вчинених посадовими особами (ч. 8 ст. 49 Закону. Виконавчий орган акціонерного товариства зобов'язаний протягом 20 днів з моменту отримання письмової вимоги прийняти рішення про скликання позачергових зборів з порядком денним, запропонованим радою акціонерного товариства або ревізійною комісією.