Про звернення до Конституційного Суду України для вирішення питання про конституційність Закону України від 15 січня 2009 року N 890-VI "Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України"

Відповідно до статті 150 Конституції України, статей 13, 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" звертаюсь до Конституційного Суду України з клопотанням про визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закону України від 15 січня 2009 року N 890-VI "Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України" (опублікований у газеті "Голос України" від 21 березня 2009 р., N 51).

Положення названого Закону не відповідають Конституції України, виходячи з такого.

1. Відповідно до частини першої статті 1 Закону тимчасова слідча комісія Верховної Ради України є колегіальним тимчасовим органом Верховної Ради України, що утворюється із числа народних депутатів України, завданням якого є здійснення парламентського контролю шляхом проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес.

Частиною другою статті 4 Закону визначено підстави для утворення слідчої комісії, але перелік їх не є вичерпним. Так, за частиною другою статті 4 Закону такими підставами можуть бути повідомлення про порушення Конституції України, законів України органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими, службовими особами, керівниками (або посадовими особами, що виконують їх обов'язки) підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, що становлять суспільний інтерес, у тому числі повідомлення про обставини, які загрожують суверенітету, територіальній цілісності України або її економічним, науково-технічним, національно-культурним, соціальним інтересам, охороні довкілля; повідомлення про масове порушення прав, свобод і законних інтересів громадян, їх об'єднань або зловживання владою посадовими, службовими особами, що завдало істотної шкоди суспільним інтересам.

Водночас частиною третьою цієї ж статті визначено вичерпний перелік питань, з яких тимчасова слідча комісія не може утворюватися, а саме: з питання здійснення правосуддя судом; встановлення наявності чи відсутності вини особи у вчиненні злочину; яке є предметом діяльності спеціальної тимчасової слідчої комісії чи утвореної Верховною Радою України іншої тимчасової слідчої комісії.

Таким чином, Закон дає можливість утворювати тимчасові слідчі комісії з будь-яких питань, крім визначених частиною третьою статті 4 Закону.

Згідно з частиною четвертою статті 4 Закону про утворення тимчасової слідчої комісії Верховна Рада України приймає постанову, в якій визначає, зокрема, завдання тимчасової слідчої комісії і коло питань, що підлягають розслідуванню (пункт 2) .

Із наведених норм Закону випливає, що законодавець фактично уповноважує Верховну Раду України визначати такі підстави у кожному конкретному випадку на власний розсуд своєю постановою.

Це не відповідає Основному Закону держави з таких підстав.

Відповідно до пункту 33 частини першої статті 85 Конституції України Верховна Рада України здійснює парламентський контроль у межах, визначених Конституцією України та законом. За нормами Основного Закону держави парламент здійснює контрольні повноваження в різних організаційно-правових формах, у тому числі шляхом створення тимчасових слідчих комісій для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес. Про що йдеться, зокрема, у Рішенні Конституційного Суду України від 10 травня 2000 року N 8-рп/2000 (справа про статус народного депутата України). Проте при здійсненні парламентського контролю парламент має додержуватися основних засад здійснення державної влади, закріплених Конституцією України.Конституцією України встановлено, що повноваження Верховної Ради України обмежено лише тими, що віднесені до її відання Конституцією України (частина друга статті 85, Рішення Конституційного Суду України від 14 червня 2001 року N 8-рп/2001 у справі про доручення Генеральній прокуратурі України, від 7 квітня 2004 року N 9-рп/2004 у справі про Координаційний комітет, від 11 грудня 2007 року N 12-рп/2007 у справі про порядок припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України). Отже, повноваження тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, яка за частиною першою статті 1 Закону, що оскаржується, є колегіальним тимчасовим органом Верховної Ради України, є похідними від повноважень, віднесених Конституцією України до відання Верховної Ради України, і не можуть виходити за межі таких повноважень.

За статтею 89 Конституції України Верховна Рада України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, утворює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України (частина третя) , висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду (частина четверта) , організація і порядок діяльності, зокрема, тимчасових слідчих комісій встановлюються законом (частина п'ята) .

Відтак, із Конституції України випливає, що законом, яким встановлюються організація і порядок діяльності тимчасових слідчих комісій, має бути чітко визначено підстави їх створення, тобто встановлено критерії визначення суспільного інтересу. При цьому такі підстави мають кореспондуватися з конституційно визначеними повноваженнями Верховної Ради України.

Саме такий підхід є необхідною умовою забезпечення передбаченого Конституцією України принципу законності, що розкривається, зокрема, у частині другій статті 6, за якою органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, частині другій статті 19, за якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Визначення ж завдань тимчасової слідчої комісії і кола питань, що підлягають розслідуванню, постановою Верховної Ради України за відсутності чітко встановлених законом критеріїв визначення суспільного інтересу, а отже і підстав її створення, порушує вищенаведені положення Конституції України та не відповідає закріпленому в частині першій статті 6 Конституції України принципу поділу влади.

Таким чином, слід дійти висновку, що зазначені положення статті 4 Закону не відповідають положенням статті 6, частини другої статті 19, пункту 33 частини першої, частини другої статті 85, частини п'ятої статті 89 Конституції України.

2. Частиною четвертою статті 1 Закону встановлено, що організація і порядок діяльності тимчасових слідчих комісій, спеціальної тимчасової слідчої комісії та тимчасових спеціальних комісій парламенту визначаються Конституцією України, Законом України "Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України" та іншими законами України, Регламентом Верховної Ради України та прийнятими відповідно до них постановами Верховної Ради України. Згідно з частиною першою статті 24 Закону спеціальна тимчасова слідча комісія діє на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені, зокрема, Регламентом Верховної Ради України та постановами Верховної Ради України.

Закріплення Законом можливості внормування організації і порядку діяльності тимчасових слідчих комісій, спеціальної тимчасової слідчої комісії та тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України постановами Верховної Ради України не відповідає частині п'ятій статті 89 Конституції України, за якою організація і порядок діяльності тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України встановлюються законом, частині другій статті 19 Конституції України, яка зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Слід також зауважити, що частина четверта статті 1, а також частина п'ята статті 4 Закону, за якою пропозиції щодо кількісного та персонального складу тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України подаються депутатськими фракціями відповідно до вимог законів України та Регламенту Верховної Ради України, вкотре закріплюють підхід, за яким Регламент Верховної Ради України приймається в іншій формі, ніж закон України.

Це не відповідає пункту 21 частини першої статті 92 Конституції України, низці рішень Конституційного Суду України, в яких висловлено правову позицію, що Регламент, який унормовує організацію і діяльність Верховної Ради України, має прийматися виключно як закон України за встановленою статтями 84, 93, 94 Конституції України процедурою його розгляду, ухвалення і набрання чинності (Рішення від 3 грудня 1998 року N 17-рп/98 у справі про утворення фракцій у Верховній Раді України, від 1 квітня 2008 року N 4-рп/2008 справі про Регламент Верховної Ради України, від 17 вересня 2008 року N 16-рп/2008 у справі про коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді України).

З огляду на викладене положення частини четвертої статті 1, частини першої статті 24 Закону не відповідають положенням частини п'ятої статті 89, частини другої статті 19 Конституції України, а положення частини п'ятої статті 4 Закону - пункту 21 частини першої статті 92 Конституції України.

3. Відповідно до частини першої статті 18 Закону тимчасова слідча комісія Верховної Ради України уповноважена самостійно визначати термін надання їй документів та інформації з питань, щодо яких проводиться розслідування, державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, керівниками (або посадовими особами, що виконують їх обов'язки) підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також об'єднаннями громадян. Як випливає з частини дев'ятої статті 23 Закону, такими ж правами наділяється і спеціальна тимчасова слідча комісія.

Такий підхід не відповідає визначеним статтею 19 Конституції України засадам правового порядку в Україні, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

4. За частиною першою статті 19 Закону посадові особи (крім Президента України та суддів Конституційного Суду України, суддів судів загальної юрисдикції), службові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівники (або посадові особи, що виконують їх обов'язки) підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян та окремі громадяни зобов'язані з'явитися на запрошення тимчасової слідчої комісії і дати правдиві показання чи пояснення про відомі їм обставини з питань, що є предметом розслідування, у порядку, встановленому законом. При цьому передбачено, що особи, запрошені для дачі показань як свідки, а також як експерти, перекладачі, попереджаються у письмовій формі (розпискою) про кримінальну відповідальність за вчинення ними певних дій, зазначених у частині другій статті 37 цього Закону. Частиною четвертою статті 19 Закону передбачено право слідчої комісії приймати рішення про застосування до посадової, службової, іншої особи, яка не з'являється на засідання тимчасової слідчої комісії без поважних причин, приводу, виконання якого забезпечується органами внутрішніх справ у встановленому законом порядку. Пунктом 3 частини першої статті 12 Закону тимчасовій слідчій комісії надається право в разі необхідності вилучати потрібні для розслідування документи з числа наданих чи отримувати їх копії, а у випадках, коли щодо цих документів надійшли відповідні запити суду або органу досудового слідства, - їх копії.

Як зазначалося вище, повноваження Верховної Ради України обмежуються лише тими, що віднесені до її відання Конституцією України (частина друга статті 85, Рішення Конституційного Суду України від 14 червня 2001 року N 8-рп/2001 у справі про доручення Генеральній прокуратурі України, від 7 квітня 2004 року N 9-рп/2004 у справі про Координаційний комітет, від 11 грудня 2007 року N 12-рп/2007 у справі про порядок припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України). Тож повноваження тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України як колегіального тимчасового органу Верховної Ради України (частина перша Закону) не можуть виходити за межі повноважень, віднесених Конституцією України до відання Верховної Ради України.Конституція України не наділяє Верховну Раду України повноваженнями щодо застосування до особи приводу, притаманними органам дізнання, слідства та суду, інших заходів примусового характеру.

Таким чином, закріплення за тимчасовими слідчими комісіями зазначених повноважень примусового характеру, які не віднесено Основним Законом держави до відання Верховної Ради України, є не чим іншим, як розширенням через прийняття Закону України "Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України" повноважень Верховної Ради України, що не відповідає частині другій статті 85 Конституції України. Можливість Верховної Ради України шляхом прийняття законів визначати власні повноваження як єдиного органу законодавчої влади не відповідає і закріпленому принципу поділу влади (частина перша статті 6 Конституції України, Висновок Конституційного Суду України від 30 жовтня 2003 року N 1-в/2003) .

За наведених обставин зазначені норми Закону не відповідають частині першій статті 6, частині другій статті 85 Конституції України.

Слід також звернути увагу на те, що загальний порядок проведення слідчих дій в Україні врегульовано Кримінально-процесуальним кодексом України, Законами України "Про прокуратуру", "Про міліцію", "Про Службу безпеки України", "Про оперативно-розшукову діяльність", іншими законами України. Для здійснення таких дій утворено відповідні державні органи, запроваджено механізми узгодження їх діяльності, контролю за проведенням цих дій, забезпечення захисту прав людини і громадянина у процесі діяльності таких органів. Відсутність у Законі, що оспорюється, механізмів, а також шляхів запобігання паралельному розслідуванню та пов'язаному з ним збиранню матеріалів, вилученню документів тощо, які можуть бути потрібні як тимчасовій слідчій комісії Верховної Ради України, так і спеціально уповноваженим державним слідчим органам, закріплення за тимчасовими слідчими комісіями функцій відповідних правоохоронних органів призведе до неправомірного розширення кола повноважень тимчасових слідчих комісій, створення умов для зловживань та порушень, насамперед, прав людини і громадянина, що не відповідає конституційному принципу непорушності прав людини (стаття 21 Конституції України) .

У зв'язку з цим доречно зауважити, що згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, висловленою у Рішенні від 23 грудня 1997 року N 7-зп (справа про Рахункову палату), було визнано неконституційним покладення на Рахункову палату здійснення дій владно-розпорядчого, в тому числі примусового характеру. "Так, відповідно до пункту 4 частини другої статті 12 Закону, працівники апарату Рахункової палати мають право в разі виявлення на об'єктах, що перевіряються, "підробок, підлогів, привласнень і зловживань - вилучати необхідні документи, залишаючи у справах акт вилучення і копії або опис вилучених документів", тобто вчиняти дії, що застосовуються, зокрема, і органами дізнання та слідства відповідно до процесуального законодавства", - йдеться у названому Рішенні.

Оскільки Конституція України не наділяє Верховну Раду України повноваженнями, які випливають із завдань кримінального судочинства, а також повноваженнями адміністративного примусу, тимчасова слідча комісія не може бути наділена повноваженнями, зокрема, щодо вилучення потрібних для розслідування документів чи їх копій, попередження про кримінальну відповідальність осіб, запрошених для дачі показань як свідків, а також як експертів, перекладачів, за вчинення відповідних діянь, приймати рішення про застосування приводу, притаманними органам дізнання, слідства та суду.

Із наведених вище підстав не відповідають статтям 6, частині другій статті 85, частинам третій, четвертій статті 89 Конституції України і положення частин першої та другої статті 18, частини першої статті 19, статті 20 Закону, якими передбачається беззастережне право тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України витребувати та вилучати носії інформації, обов'язок відповідних посадових і службових осіб давати правдиві показання чи пояснення про відомі їм обставини з питань, що є предметом розслідування.

До того ж слід зауважити, що названі положення можуть стосуватися в тому числі й до інформації, таємниця якої гарантується, яка не може розголошуватися або яку відповідні особи вправі не повідомляти відповідно до Конституції України та закону. Це порушує, зокрема, гарантоване Конституцією України право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції громадян, винятки з якого можуть бути встановлені лише судом (стаття 31) . До такої інформації належить, наприклад, інформація, яка становить комерційну, банківську, лікарську таємницю тощо (стаття 23 Закону України "Про інформацію", стаття 505 Цивільного кодексу України, стаття 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність", стаття 6 Закону України "Про психіатричну допомогу", стаття 391 Основ законодавства України про охорону здоров'я) .

Крім того, закріплення Законом, що розглядається, за тимчасовими слідчими комісіями Верховної Ради України повноважень щодо витребування та вилучення певних документів та матеріалів у відповідних посадових та службових осіб без будь-яких обмежень щодо режиму зберігання, порядку видачі таких документів та матеріалів, що на сьогодні визначається законами України, призведе до фактичного втручання органів парламенту в роботу органів державної влади, органів місцевого самоврядування та до ускладнень при реалізації їх повноважень, що порушує положення частини першої статті 6 Конституції України.

Слід також зауважити, що, виходячи з правової позиції Конституційного Суду України, викладеній у Рішенні від 5 березня 2003 року N 5-рп/2003 у справі про звернення народних депутатів України до Національного банку України, тимчасові слідчі комісії, реалізуючи своє право на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, не повинні втручатися у виконання ними своїх функцій. У Рішенні від 18 листопада 2004 року N 17-рп/2004 (справа про Тимчасову спеціальну комісію Верховної Ради України) Конституційний Суд України наголосив на тому, що здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову означає, передусім, самостійне виконання кожним органом державної влади своїх функцій і повноважень.

Із наведених підстав не відповідає зазначеним нормам Конституції України і положення пункту 2 частини третьої статті 24 Закону.

5. Відповідно до частини першої статті 24 Закону спеціальна тимчасова слідча комісія Верховної Ради України діє на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Законом, Регламентом Верховної Ради України та прийнятими відповідно до них постановами Верховної Ради України з цього питання. За частиною другою статті 24 Закону спеціальна тимчасова слідча комісія проводить розслідування обставин щодо вчинення Президентом України державної зради або іншого злочину, перевіряє наявність, повноту і обгрунтованість відповідних доказів (пункт 1) ; проводить розслідування у разі виявлення під час строку повноважень спеціальної тимчасової слідчої комісії інших обставин щодо вчинення Президентом України державної зради або іншого злочину без додаткового прийняття рішення Верховною Радою України з цього питання і за наявності підстав готує відповідні пропозиції щодо проекту постанови Верховної Ради України про звинувачення Президента України (пункт 2) .

Таким чином, спеціальній тимчасовій слідчій комісії надано повноваження проводити розслідування щодо вчинення Президентом України державної зради або іншого злочину, зокрема без додаткового прийняття рішення Верховною Радою України з цього питання, за результатами якого безпосередньо готувати відповідні пропозиції щодо проекту постанови Верховної Ради України про звинувачення Президента України.

Надання таких повноважень спеціальній тимчасовій слідчій комісії суперечить встановленому статтею 111 Конституції України порядку усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. Так, за статтею 111 Конституції України Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (частина перша) ; питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України (частина друга) ; для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі (частина третя) ; висновки і пропозиції спеціальної тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України (частина четверта) ; за наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України (частина п'ята) . Отже, виходячи зі змісту статті 111 Конституції України, рішення про звинувачення Президента України може бути прийнято парламентом з підстав, установлених частиною першою статті 111, та з обов'язковим додержанням встановленої частинами другою, третьою, четвертою порядку.

Таким чином, статтею 111 Конституції України передбачено, що звинувачення Президента України, рішення про яке приймається відповідно до частини п'ятої статті 111, може бути висунуто виключно в межах питань, які стали підставою для ініціювання процедури імпічменту та створення спеціальної тимчасової слідчої комісії.

За таких обставин положення пункту 2 частини другої статті 24 Закону суперечить статті 111 Конституції України.

6. Статтею 24 (пункти 2, 3 частини третьої) Закону, що оскаржується, спеціальна тимчасова слідча комісія Верховної Ради України наділяється правом, зокрема, витребувати необхідні документи, матеріали та інші відомості, що стосуються розслідування, у разі потреби призначати експертизи.

Статтями 26, 27 Закону визначено повноваження відповідно спеціального прокурора та спеціального слідчого. Передбачено, що спеціальний прокурор користується повноваженнями прокурора, які встановлені Законом України "Про прокуратуру" та Кримінально-процесуальним кодексом України, а спеціальний слідчий - повноваженнями слідчого, які встановлені Кримінально-процесуальним кодексом України.

Частиною третьою статті 29 Закону встановлено вимоги щодо висновку про звинувачення Президента України, який складається спеціальною тимчасовою слідчою комісією з урахуванням вимог до обвинувального висновку, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України.

Вищенаведені положення не відповідають статті 111 Конституції України та суперечать Рішенню Конституційного Суду України від 10 грудня 2003 року N 19-рп/2003 у справі щодо недоторканності та імпічменту Президента України, в якому Конституційний Суд України дійшов висновку, що "встановлена Конституцією України процедура імпічменту є єдиним способом притягнення Президента України до конституційної відповідальності і за своєю правовою природою не аналогічна обвинуваченню особи відповідно до норм Кримінально-процесуального кодексу України. Тому немає підстав вважати досудовим слідством проведення розслідування тимчасовою слідчою комісією, яка створюється парламентом".

Таким чином, спеціальна тимчасова слідча комісія Верховної Ради України не може бути наділена повноваженнями, які кримінально-процесуальним законодавством закріплені за органами досудового слідства та судом, а повноваження спеціального прокурора та спеціального слідчого, вимоги щодо висновку про звинувачення Президента України, який складається спеціальною тимчасовою слідчою комісією, мають бути вичерпно визначені Законом, що розглядається. При цьому з огляду на зазначене вище Рішення Конституційного Суду України повноваження спеціального прокурора не можуть бути відтворенням повноважень, які передбачаються Законом України "Про прокуратуру" та Кримінально-процесуальним кодексом України для прокурора, а повноваження спеціального слідчого - відтворенням повноважень, які передбачаються Кримінально-процесуальним кодексом України для слідчого.

Крім того, виходячи з наданого Конституційним Судом України у Рішенні N 19-рп/2003 тлумачення статті 111 Конституції України, на правовідносини, що виникають у зв'язку з діяльністю спеціальної тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, не може бути поширено і дію положень частин першої та другої статті 37 Закону, що розглядається.

Також положення частини третьої статті 29 Закону, відповідно до якого спеціальна тимчасова слідча комісія за наявності відповідних підстав ухвалює висновок про звинувачення Президента України, не відповідає положенню частини п'ятої статті 111 Конституції України, за яким прийняття рішення про звинувачення Президента України віднесено до компетенції парламенту, що приймає таке рішення не менш як двома третинами від свого конституційного складу.

Виходячи зі змісту статті 111 Конституції України, спеціальна тимчасова слідча комісія може лише вносити пропозиції щодо висунення парламентом звинувачення Президенту України. У висновках же має міститися інформація про факти та обставини, які були підставою для ініціювання питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, як це зазначено у частині другій статті 29 Закону.

7. Зауважуємо також, що при офіційному оприлюдненні та опублікуванні Закону України "Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України" була порушена встановлена Конституцією України процедура набрання ним чинності. Так, Голова Верховної Ради України В. Литвин не підписав цей Закон для офіційного опублікування як це передбачено положеннями частини четвертої статті 94 Основного Закону держави.

Опублікування закону за підписом Голови Верховної Ради України передбачає підписання названою посадовою особою закону за умов, зазначених у частині четвертій статті 94 Конституції України. Підписання Головою Верховної Ради України закону за цих умов має інші за своїм правовим значенням наслідки, ніж дії Голови Верховної Ради України, передбаченими частиною першою статті 94 Конституції України.

Підписуючи закон перед невідкладним направленням його Президентові України (частина перша статті 94 Конституції України) , Голова Верховної Ради України у такий спосіб засвідчує належність, відповідність (автентичність) закону волевиявленню Верховної Ради України, дотримання і завершення парламентської процедури його розгляду та прийняття.

Промульгація ж, яка полягає у підписанні та офіційному оприлюдненні закону, є по суті завершальною стадією законотворчого процесу. За змістом положення, яке міститься у другому реченні частини четвертої статті 94 Конституції України, Голова Верховної Ради України, підписуючи відповідний закон, ставить свій підпис замість (альтернативно) підпису Президента України. При цьому він вчиняє вольову і юридично значущу дію, без якої неможливе офіційне опублікування закону та набрання ним чинності.

Закон України "Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України" опубліковано в газеті "Голос України" від 21 березня 2009 року, N 51 без підпису Голови Верховної Ради України В. Литвина, що вимагається частиною четвертою статті 94 Конституції України. Закон містить лише підпис Голови Верховної Ради України В. Литвина, поставлений відповідно до частини першої статті 94 Конституції України.

У зв'язку з цим слід дійти висновку, що Закон України "Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України" є таким, що не відповідає Конституції України, і з огляду на порушення встановленої частиною четвертою статті 94 Конституції України процедури набрання ним чинності.

З огляду на викладене прошу Конституційний Суд України розглянути питання щодо конституційності Закону України "Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України".

Брати участь у конституційному провадженні за цим поданням уповноважено заступника Глави Секретаріату Президента України - Представника Президента України у Конституційному Суді України М. Ставнійчук.

Ураховуючи особливе суспільне і конституційно-правове значення порушеного питання, прошу Конституційний Суд України розглянути це конституційне подання невідкладно.