Про звернення до Конституційного Суду України для вирішення питання про конституційність пунктів 11 та 12 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України від 31 жовтня 2008 року N 639-VI "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України"

Відповідно до статті 150 Конституції України, статей 13 та 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" звертаюсь до Конституційного Суду України для вирішення питання стосовно відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 11 та 12 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України від 31 жовтня 2008 року N 639-VI "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (в редакції Закону України від 4 лютого 2009 року N 922-VI, опублікованого в газеті "Урядовий кур'єр" від 17 березня 2009 року N 47).

Підставою для звернення є невідповідність зазначених норм Зако ну Конституції України.

1. Пунктом 11 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України від 31 жовтня 2008 року N 639-VI "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (в редакції Закону України від 4 лютого 2009 року N 922-VI) встановлено порядок та особливості підтримання Національним банком України ліквідності комерційних банків, якими надано кредити сільськогосподарським товаровиробникам, через відповідні інструменти рефінансування (в тому числі при наданні стабілізаційного кредиту), за якими договір про підтримання ліквідності укладається з урахуванням того, що заборгованість позичальників - сільськогосподарських товаровиробників вважається добровільно пролонгованою банком (підпункт "а" пункту 11, пункт 11.3), вартість застави (за її наявності) за пролонгованим кредитним договором не переоцінюється у бік зменшення ( підпункт "б" пункту 11.1) .

Ці положення не відповідають Конституції України, виходячи з такого.

Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією Національного банку України, який є центральним банком держави, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України "Про Національний банк України" та іншими законами України (частина друга статті 99 Конституції України, стаття 2 Закону України "Про Національний банк України") . Національний банк України визначає та проводить грошово-кредитну політику відповідно до розроблених Радою Національного банку України основних засад грошово-кредитної політики (частина перша статті 100 Конституції України, пункт 1 статті 7 Закону України "Про Національний банк України") . При цьому Закон України "Про Національний банк України" визначає грошово-кредитну політику як комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених, зокрема, на забезпечення стабільності грошової одиниці України (абзац дев'ятий статті 1) , що відповідно до Конституції України є основною функцією Національного банку України (частина перша статті 6) , встановлює, що Національний банк України виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування, через яку здійснюється регулювання обсягу грошової маси, що є одним із основних економічних засобів і методів грошово-кредитної політики (пункт 3 статті 7, стаття 25) , та передбачає гарантії невтручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради Національного банку України чи Правління Національного банку України інакше, як в межах, визначених цим Законом (стаття 53).

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26 лютого 2009 року N 6-рп/2009, Конституція України визначила правовий статус Національного банку України як центрального банку держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України ( стаття 99) . Особливість юридичного статусу Національного банку України полягає в тому, що, з одного боку, він має публічно-правовий статус особливого центрального органу державного управління, самостійного у своїй діяльності від органів державної влади (статті 6, 7, 24, 25, 53 Закону України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 року N 679-XIV) , а з іншого - цивільно-правовий статус як юридичної особи, яка має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні, та може вчиняти певні цивільно-правові правочини з комерційними банками, державою (статті 4, 29, 31, 42 Закону) . З метою забезпечення самостійності у проведенні єдиної грошово-кредитної політики Закон не допускає втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Національного банку України інакше, як в межах, визначених Законом України "Про Національний банк України" (стаття 53).

Правову позицію щодо забезпечення гарантій невтручання в діяльність Національного банку України, у виконання ним функцій і повноважень висловлено Конституційним Судом України і в Рішенні від 5 березня 2003 року N 5-рп/2003 у справі про звернення народних депутатів України до Національного банку України.

Виходячи з цього, запроваджувані пунктом 11 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України від 31 жовтня 2008 року N 639-VI "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (в редакції Закону України від 4 лютого 2009 року N 922-VI) порядок та особливості підтримання Національним банком України ліквідності комерційних банків, якими надано кредити сільськогосподарським товаровиробникам, через відповідні інструменти рефінансування (в тому числі надання стабілізаційного кредиту) не відповідають визначеному Конституцією України правовому статусу Національного банку України та зумовленим таким статусом гарантіям його самостійності у проведенні грошово-кредитної політики.

До того ж оспорювані положення Закону, що зобов'язують банки, які мають у складі кредитного портфеля заборгованість позичальників - сільськогосподарських товаровиробників, добровільно пролонгувати заборгованість таким позичальникам, є фактичним розпоряджанням кредитними ресурсами банків, втручанням усупереч статті 41 Конституції України у реалізацію банками повноважень власника майна, позбавляють ці банки економічної незалежності, яка полягає, зокрема, у праві самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, яке перебуває у їх власності (стаття 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність") .

Оспорювані положення Закону також не узгоджуються з конституційними принципами захисту державою прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівності перед законом (частина четверта статті 13 Конституції України) .

2. Пунктом 12 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України від 31 жовтня 2008 року N 639-VI "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (в редакції Закону України від 4 лютого 2009 року N 922-VI) встановлено заборону на продаж земель сільськогосподарського призначення до 1 січня 2010 року.

У зв'язку з цим слід зазначити, що Земельним кодексом України до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель запроваджено мораторій на купівлю-продаж, інше відчуження лише земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності (крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб), земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) (пункт 15 розділу X "Перехідні положення" Кодексу) .

Таким чином, передбачена оспорюваним пунктом 12 Закону заборона на продаж усіх земель сільськогосподарського призначення зачіпає більш широке коло суспільних відносин, ніж мораторій на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, встановлений Земельним кодексом України.

Згідно з правовою позицією, висловленою Конституційним Судом України в Рішенні від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 у справі про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання, "зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики" (пункт 4 мотивувальної частини Рішення) .

Відтак, установлення нормою Закону, про яку йдеться, мораторію на продаж усіх земель сільськогосподарського призначення звужує обсяг існуючого права громадян розпоряджатися своєю власністю - земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, яке у нього існувало за дії мораторію, встановленого пунктом 15 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України. Це не відповідає частині третій статті 22 Конституції України, за якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У Конституції України зазначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13) ; право власності на землю гарантується (частина друга статті 14) ; кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (частина перша статті 41) .

Водночас за Основним Законом держави Україна є правовою державою (стаття 1). Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 19 червня 2001 року N 9-рп/2001 у справі про стаж наукової роботи "в правовій державі існує сувора ієрархія нормативних актів". Статтею 8 Основного Закону держави встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, і повинні відповідати їй. Тож положення закону не повинні викривляти сутність і зміст Конституції України.

З огляду на зазначене запровадження мораторію на продаж усіх земель сільськогосподарського призначення є порушенням наведених норм частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини першої статті 41 Конституції України.

Крім того, запровадження зазначеного мораторію є порушенням і припису статті 64 Конституції України, за яким конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша), встановлення окремих обмежень прав (зокрема, передбачених статтею 41 Основного Закону держави) допускається в умовах воєнного або надзвичайного стану (частина друга).

Виходячи з викладеного, прошу Конституційний Суд України визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), пункти 11 та 12 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України від 31 жовтня 2008 року N 639-VI "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (в редакції Закону України від 4 лютого 2009 року N 922-VI) .

Для участі в конституційному провадженні за цим поданням уповноважено заступника Глави Секретаріату Президента України - Представника Президента України у Конституційному Суді України М. Ставнійчук, директора юридичного департаменту Національного банку України В. Новікова та Керівника Головної служби соціально-економічного розвитку Секретаріату Президента України Р. Жуковського.