Практика застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві

Вирішуючи питання, чи є злочином умисне знищення або пошкодження майна, суд повинен враховувати не тільки вартість і розмір майна в натуральному вигляді (вага, обсяг, кількість), а й значення цього майна для потерпілого. Знищення малоцінного майна або незначне його пошкодження без кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 189(5) КК, відповідно до ч. 2 ст. 7 КК не є злочином.

При кваліфікації протиправних дій суди не завжди правильно відрізняють злочини, вчинені щодо працівників міліції при виконанні ними обов'язків по охороні громадського порядку, від злочинів, вчинених щодо працівників правоохоронних органів у зв'язку з виконанням ними інших службових обов'язків.

Відповідно до п. 6 постанови N 8 під виконанням обов'язків по охороні громадського порядку судам слід розуміти: несення постової чи патрульної служби, підтримання порядку під час демонстрацій, мітингів, інших масових заходів, при ліквідації наслідків аварії, стихійного лиха, дії по припиненню або запобіганню порушень громадського порядку, затриманню порушника тощо.

Кваліфікуючи злочини за ст. 188(1) КК, суди враховують роз'яснення п. 8 постанови N 8 про те, що вчинення опору полягає в активній фізичній протидії здійсненню працівником міліції обов'язку по охороні громадського порядку. Під насильством як кваліфікуючою ознакою складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 188(1) КК, суди правильно розуміють умисне заподіяння потерпілому ударів, побоїв, тілесних ушкоджень.

Якщо ж при опорі працівнику міліції було нанесено удари, побої чи заподіяно легке, середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження, вчинене необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 188(1) та ч. 1 чи 2 ст. 189(4) КК (абзац 5 п. 8 постанови N 8 в редакції постанови від 3 грудня 1997 р. N 12.

Погроза застосування насильства під час вчинення опору полягає у висловлюваннях або діях про наміри винної особи вчинити насильство до працівника міліції при виконанні ним обов'язків по охороні громадського порядку. Погроза насильством щодо працівника міліції у зв'язку з виконанням ним інших службових обов'язків тягне відповідальність за ст. 189(2) КК.

В окремих випадках судами допускалися помилки в юридичній оцінці дій обвинувачених, які вчинили опір працівникам міліції та завдали їм тілесних ушкоджень під час хуліганських дій чи після їх припинення.

Пленум Верховного Суду України в абзаці 2 п. 9 постанови від 28 червня 1991 р. N 3 "Про судову практику в справах про хуліганство" (далі - постанова N 3) зазначив, що опір, вчинений після припинення хуліганських дій, у тому числі й у зв'язку із затриманням винної особи, не повинен розглядатись як кваліфікуюча ознака хуліганства і підлягає кваліфікації за сукупністю цих злочинів.

К., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, безпричинно умисно завдав кілька ударів в обличчя раніше незнайомим йому Д. і Б., які сиділи на лавочці в парку відпочинку м. Житомира. При цьому Д. було заподіяно легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я. Після цього потерпілі попрямували до танцювального майданчика, де повідомили про хуліганські дії К. працівникам патрульно-постової служби Л. і О., які перебували при виконанні обов'язків по охороні громадського порядку. На пропозицію Л. поїхати до районного відділу міліції для з'ясування обставин події К., з метою уникнути затримання, вдарив Л., чим завдав йому фізичного болю, та О., спричинивши останньому закритий перелом кісток носа, що віднесено до легких тілесних ушкоджень із короткочасним розладом здоров'я.

Корольовський районний суд м. Житомира необгрунтовано виключив з обвинувачення К. ч. 2 ст. 188(1) КК, помилково визнавши, що опір працівникам міліції вчинений під час припинення хуліганських дій підсудного. Проте зі справи вбачається, що опір було вчинено після припинення К. хуліганських дій у зв'язку з його затриманням.

Хмельницьким міським судом дії Н. правильно кваліфіковано за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 188(1) і ч. 1 ст. 189(4) КК.

Як встановлено судом, під час вживання спиртних напоїв між А. та її батьком С. виникла сварка, в яку втрутився Н. При цьому він умисно вибив ногою двері в кімнату С., чим пошкодив їх і заподіяв С. матеріальну шкоду в розмірі 170 грн. За викликом на місце події прибули працівники міліції, яким Н. учинив опір, умисно вдарив ногою одного з них та заподіяв йому тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Разом з тим мають місце випадки невірної кваліфікації дій осіб, які вчинили кілька злочинів.

О. і С., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, підійшли до оперативного чергового Новоодеського районного відділу міліції управління МВС України в Миколаївській області Ж., який знаходився за кермом автомобіля, і почали вимагати в нього документи на машину, мотивуючи свої вимоги тим, що автомобіль має номери іншої області. На це Ж. назвався працівником міліції і пред'явив своє службове посвідчення, після чого О. вихопив останнє, зламав та разом із С. став нецензурно ображати потерпілого, як працівника міліції. На спробу Ж. забрати ключі із замка запалювання автомобіля ГАЗ, на якому приїхали засуджені, О. і С. почали чинити опір, хапали потерпілого за руки та одяг, поваливши на землю і вдвох завдавали йому удари в обличчя та шию. Внаслідок їх дій потерпілому заподіяно легкі тілесні ушкодження без розладу здоров'я.

Новоодеським районним судом О. і С. визнано винними тільки за ч. 2 ст. 188(1) і ч. 1 ст. 189(4) КК, хоча в їхніх діях були також ознаки злочинів, передбачених статтями 189(1) і 189(5) КК.

Під посяганням на життя судді чи працівника правоохоронного органу належить розуміти умисне їх вбивство або замах на умисне вбивство, вчинене у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків. При цьому зазначені дії кваліфікуються лише за ст. 190(1) КК (п. 14 постанови N 8.

Як вбачається з вивчених справ, дії обвинувачених, що полягали у посяганні на життя працівника правоохоронного органу(2), суди та органи попереднього слідства кваліфікують за сукупністю злочинів, передбачених ст. 190(1), п. "в" ст. 93 та іншими пунктами цієї статті КК.

Судова колегія в кримінальних справах Херсонського обласного суду визнала винним за ст. 190(1), пунктами "в", "е" ст. 93, ч. 3 ст. 222 КК А., який, відбуваючи покарання, у зв'язку з незадоволенням службовою діяльністю заступника начальника ВТК 5 грудня 1996 р. вчинив його умисне вбивство з особливою жорстокістю.

Цей самий суд засудив Ш., визнаного раніше особливо небезпечним рецидивістом, за сукупністю ст. 190(1) і ст. 17, підпунктів "в", "з" ст. 93 КК за вчинений 14 липня 1997 р. замах на вбивство заступника начальника ВТК у зв'язку з виконанням останнім службових обов'язків.

Зважаючи на те, що після прийняття Законом від 2 жовтня 1996 р. нової редакції ст. 190(1) КК, яким збільшено нижчу межу покарання до дев'яти років позбавлення волі, тобто встановлено більш суворе покарання, ніж було передбачено ст. 93 КК, посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків не потребує додаткової кваліфікації за п. "в" ст. 93 КК. Це також виходить із змісту п. 14 постанови N 8. Разом з тим якщо в діях винної особи наявні інші обтяжуючі обставини, передбачені ст. 93 КК, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю ст. 190(1) і відповідним пунктом ст. 93 КК.

У зв'язку з наведеним необхідно внести відповідні уточнення до зазначеної постанови Пленуму.

Як показало вивчення справ, кваліфікація злочинів проти правосуддя у судів та правоохоронних органів особливих труднощів не викликає.

За ст. 176(2) КК суди обгрунтовано кваліфікують погрозу судді, висловлену з метою перешкодити прийняттю законного чи домогтися бажаного для особи рішення, а так само висловлену вже після вирішення справи.

Підсудний Б. під час судового слідства, проголошення вироку та ознайомлення його з протоколом судового засідання в Ленінському районному суді м. Полтави у нецензурній формі ображав головуючого у справі суддю Г., що було пов'язано з розглядом цієї справи. Крім того, під час проголошення вироку та ознайомлення з протоколом судового засідання у приміщенні суду Б. висловлював погрозу вбивством Г. словами: "Скільки ти мені дав, стільки й будеш жити..." Вироком Полтавського районного суду від 17 березня 1998 р. Б. обгрунтовано засуджено за сукупністю статей 176(2), 176(3) КК.

Суди в цілому правильно кваліфікують дії підсудних за ст. 176(2) КК незалежно від того, як сприймав погрозу потерпілий і чи мала винна особа намір та реальну можливість здійснити її, що не завжди враховують органи дізнання і попереднього слідства. Встановлено випадки, коли не визнавалася злочином погроза вбивством чи знищенням майна щодо судді, оскільки, на думку дізнавача, слідчого чи прокурора, не було підстав вважати погрозу реальною.

Дізнавач Ватутінського районного відділу міліції у м. Києві Х.М. та його брат Х.Б. у зв'язку з розглядом суддею Залізничного районного суду м. Києва адміністративної справи висловили погрозу позбавити життя та скомпрометувати його як суддю. За заявою судді на підставі постанови голови Київського міського суду йому було забезпечено особисту охорону.

Прокуратурою Залізничного району м. Києва у порушенні кримінальної справи щодо Х.М. і Х.Б. за ознаками ст. 176(2) КК відмовлено у зв'язку з тим, що не було виявлено обставин, які б свідчили про наявність реальної небезпеки для життя, здоров'я та майна судді чи його близьких родичів. На підставі статей 3, 8 Закону від 5 жовтня 1995 р. "Про боротьбу з корупцією" Х.М. піддано штрафу(3). Таке вирішення питання про відповідальність викликає сумнів.

Під образою судді, відповідальність за яку передбачено ст. 176(3) КК, слід розуміти нецензурні чи брутальні висловлювання, непристойні жести та інші аналогічні дії, які принижують честь і гідність судді, а так само непристойну оцінку особистих його якостей або поведінки, якщо вони мали місце у зв'язку зі здійсненням правосуддя. Сама по собі негативна оцінка діяльності судді, у тому числі й невірна за своєю суттю, не утворює складу цього злочину, якщо за своєю формою не була непристойною (п. 16 постанови N 4.

Зауважень щодо кваліфікації судами злочину, передбаченого ст. 176(3) КК, не виникло. Проте трапляються помилки при оцінці дій осіб, які вчинили хуліганство у приміщенні суду.

Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови N 3 звернув увагу судів на те, що образа судді у зв'язку з його діяльністю по здійсненню правосуддя, а також погроза вбивством, насильством чи знищенням майна щодо судді у зв'язку зі здійсненням правосуддя, якщо вони поєднані з грубим порушенням громадського порядку і явною неповагою до суспільства, повинні кваліфікуватись за відповідною частиною ст. 206 КК та ст. 176(3) чи ст. 176(2) КК.

Суди не завжди враховували ці роз'яснення Пленуму, що викликало помилки в юридичній оцінці дій винних.

Комінтернівським районним судом м. Харкова у грудні 1996 р. засуджено Ш., яка, перебуваючи у кабінеті судді Київського районного суду м. Харкова з приводу з'ясування причин відкладення її цивільної справи, грубо порушувала громадський порядок, висловлюючи явну неповагу до суспільства та проявляючи особливу зухвалість, вигукувала нецензурні висловлювання на адресу судді та погрожувала йому розправою, через що тимчасово було припинено нормальну роботу районного суду.

Незважаючи на те, що в даному випадку були наявні ознаки злочинів, передбачених статтями 176(2) і 176(3) КК, дії Ш. слідчим та судом кваліфіковано лише за ч. 2 ст. 206 КК.

Практика призначення кримінальних покарань

Із аналізу застосування кримінальних покарань у вивчених справах убачається, що за злочини проти правосуддя та порядку управління призначено покарання: у вигляді позбавлення волі - 30% засуджених (у тому числі до 8% - із застосуванням ст. 44 КК, засуджено умовно - 22, відстрочено виконання вироку - 36, призначено виправні роботи - 3, штраф - 4% засуджених, стільки ж звільнено від відбування покарання відповідно до Закону від 26 червня 1997 р. "Про амністію з нагоди першої річниці Конституції України", до смертної кари засуджено одну особу (за ст. 190(1) КК.

Покарання у вигляді позбавлення волі призначається переважно особам, засудженим за умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням службових обов'язків, або особам, які раніше засуджувалися за вчинення злочинів.

У вивчених справах постановлені судами вироки за м'якістю призначеного покарання не скасовувались. Практика призначення судами покарань особливих зауважень не викликає, рішення судів у цілому відповідають вимогам ст. 39 КК.

Як свідчать результати узагальнення, посягання на життя, здоров'я, честь, гідність, майно суддів, працівників правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, є поширеними і мають тенденцію до збільшення. Закони "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" та "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" виконуються не повною мірою.

Пленум Верховного Суду України постановив довести до відома Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України про необхідність невідкладного створення належних умов для функціонування судів і діяльності суддів та правоохоронних органів, здійснення практичних заходів щодо посилення державного захисту суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві (п. 1 постанови N 10).

Суди в цілому додержують чинного законодавства у справах про посягання на життя, здоров'я, гідність, майно суддів, працівників правоохоронних органів у зв'язку з виконанням службових обов'язків. Разом з тим мають місце недоліки в розгляді та вирішенні справ. Допускалися судами помилки в юридичній оцінці дій осіб, які застосували насильство, заподіяли тілесні ушкодження працівникові міліції при виконанні ним службових обов'язків по охороні громадського порядку та у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу службових обов'язків; у кваліфікації дій винних за сукупністю злочинів.