Узагальнення практики розгляду судами деяких питань, повязаних із відновленням втраченого судового провадження, у тому числі на тимчасово окупованій території і в зоні АТО

Звертаємо увагу судів, що сам по собі факт відсутності інформації про справу та ухвалене в ній судове рішення в АСДС або в ЄДРСР не можуть бути підставою для висновку про неможливість відновлення втраченого судового провадження, а особливо у випадках, якщо судове рішення у втраченому провадженні було ухвалене до запровадження цих електронних баз даних. Суд під час розгляду такої категорії справ має використовувати інформацію, у тому числі копії документів, що збереглися у суді, наявні в учасників такого судового провадження або третіх осіб, які можуть свідчити про факт існування судового провадження та ухвалення у ньому судового рішення.

Так, всупереч наведеному, у справі № 409/1547/16-ц (провадження № 2-в/409/62/16) Білокуракинський районний суд Луганської області закрив провадження у справі про відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі Артемівського районного суду м. Луганська № 2-4366/09 про стягнення аліментів, посилаючись на те, що рішення у цій справі було ухвалене у 2009 році, тобто до запровадження у Артемівському районному суді м. Луганська електронної системи документообігу суду. При цьому суд не взяв до уваги надані заявницею документи, зокрема фотокопію виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду.

Особливості щодо засобів доказування у цій категорії справ передбачені статтею 407 ЦПК. Так, відповідно до частини першої цієї статті під час розгляду справи суд використовує ту частину провадження, що збереглася, документи, видані зі справи фізичним чи юридичним особам до втрати провадження, копії цих документів, інші довідки, папери, відомості, що стосуються справи, виконавчого провадження. Як вже зазначалося, суд має сприяти заявнику в отриманні доказів, необхідних для відновлення втраченого судового провадження, на що звернув увагу ВСУ у своїх роз'ясненнях, викладених у ППВСУ № 2.

Водночас під час розгляду цієї категорії справ у судів досить часто виникають проблеми з отриманням письмових доказів стосовно втраченого судового провадження у справах, розглянутих у період, коли не було можливості робити копії матеріалів справ, записувати такі копії на цифрові носії, а ті документи, які збереглися в суді або у осіб, які брали участь у таких справах, пошкоджені, тому є пошкодженими або нерозбірливими. Це в основному стосується справ, провадження у яких здійснювалось ще за часів існування Української Радянської Соціалістичної Республіки і до 2006 року. У таких випадках для встановлення змісту таких документів, що є можливим лише із застосуванням спеціальних знань, суд може розглянути доцільність призначення у справі відповідної експертизи.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦПК суд може допитати як свідків осіб, які були присутніми під час вчинення процесуальних дій, осіб (їх представників), які брали участь у справі, а в необхідних випадках - осіб, які входили до складу суду, що розглядав справу, з якої втрачено провадження, а також осіб, які виконували судове рішення. Тобто у цій нормі чітко визначено коло осіб, які можуть бути допитані судом як свідки і, відповідно, чиї показання можуть бути засобами доказування у справах про відновлення втраченого судового провадження.

Виходячи зі змісту зазначеної норми, а також з аналізу матеріалів справ, надісланих для підготовки узагальнення, доказами у цій категорії справ можуть бути показання:

1) секретаря судового засідання, судового розпорядника, свідків, експертів, перекладачів, спеціалістів, осіб, які надавали правову допомогу (особи, які були присутніми під час вчинення процесуальних дій);

2) сторін, третіх осіб, їхніх представників, представників органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (особи (їх представники), які брали участь у справі);

3) у необхідних випадках - суддів усіх ланок судової системи, які брали участь у її розгляді або перегляді, а також народних засідателів (особи, які входили до складу суду, що розглядав справу, з якої втрачено провадження);

4) державних виконавців, працівників органів та посадових осіб, які здійснюють примусове виконання рішення відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (особи, які виконували судове рішення).

Так, у справі № 2114/2-в-5/11 Комсомольським районним судом м. Херсона під час розгляду справи про відновлення втраченого судового провадження було допитано як свідків секретарів судового засідання, які були присутніми під час розгляду справи, провадження у якій було втрачено, а також головуючий суддя, який постановив рішення у цій справі. На підставі показань зазначених осіб у сукупності з іншими доказами судом було постановлено рішення від 13 березня 2012 року про відновлення втраченого судового провадження.

Обсяг документів втраченого судового провадження, які підлягають відновленню, законодавцем віднесено на розсуд суду. Так, відповідно до частини першої статті 408 ЦПК на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд ухвалює рішення про відновлення втраченого провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити. У зв'язку з цим слід враховувати, що обсяг документів втраченого судового провадження, які підлягають відновленню, залежить від мети такого відновлення.

Як свідчать результати аналізу судової практики у цій категорії справ, метою відновлення втраченого судового провадження найчастіше є одержання завіреної копії судового рішення, виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні, апеляційне оскарження судового рішення, перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, скасування заходів забезпечення позову, вирішення питань, пов'язаних із зверненням судового рішення до виконання тощо. У зв'язку з цим в одних випадках є потреба у відновленні всіх матеріалів втраченого судового провадження, а в інших достатнім є лише часткове відновлення втраченого провадження. Так, для оскарження судового рішення, його перегляду за нововиявленими обставинами необхідним є не лише відновлення самого рішення, а й відновлення письмових доказів у справі, які досліджувались судом і результати оцінки яких відображені у такому рішенні. Проте для отримання завіреної копії судового рішення, скасування заходів забезпечення позову, для виконання судового рішення зазвичай немає потреби у відновленні інших документів з матеріалів справи, окрім самого судового рішення.

Так, Біловодський районний суд Луганської області у справі № 427/10455/13-ц (провадження № 2-в/408/2/16) за наслідками розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження дійшов висновку про доцільність відновлення лише рішення суду, що є необхідним для видачі заявнику дубліката виконавчого листа у справі, провадження у якій втрачено.

Слід зауважити, що деякі суди притримуються позиції, що в окремих випадках допустимим є відновлення не всього процесуального документа з втраченого провадження, а лише певних його частин, наприклад, резолютивної частини судового рішення. При цьому практика судів щодо відновлення лише резолютивної частини судового рішення є поширеною, зокрема, у випадках, коли метою відновлення провадження є отримання дубліката виконавчого документа у справі (наприклад, рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 11 квітня 2016 року у справі № 425/1097/16-ц (провадження № 2-в/425/8/16, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 грудня 2015 року в справі № 450/2724/15-ц (провадження № 2-в/450/3/15)). Звертаємо увагу, що, враховуючи призначення інституту відновлення втраченого судового провадження та неможливість особи іншим шляхом реалізувати захист свого порушеного, оспореного чи невизнаного права або охоронюваного законом інтересу, а також за умови неможливості відтворення повного змісту судового рішення, відновлення лише резолютивної частини судового рішення у таких випадках є допустимим.

Одним із проблемних питань, які виникають під час розгляду цієї категорії справ, є питання щодо доцільності відновлення судових рішень, які були скасовані судом апеляційної або касаційної інстанції, оскільки вони не мають правових наслідків щодо виникнення, зміни чи припинення правовідносин. Під час вирішення цього питання передусім необхідно виходити із мети відновлення втраченого провадження. Крім того, слід враховувати, що у разі, коли скасоване у справі рішення суду першої інстанції було предметом перевірки апеляційної і касаційної інстанцій, то не доцільно відновлювати зміст цього рішення, оскільки таке рішення не тягне за собою виникнення, зміну чи припинення правовідносин. У разі ж якщо рішення суду першої інстанції було скасоване апеляційним судом з ухваленням нового рішення, однак справа після цього була втрачена, а у справі було подано касаційну скаргу на рішення апеляційного суду, то відновленню підлягає як рішення апеляційного суду, яке оскаржується, так і рішення суду першої інстанції. Це зумовлено тим, що під час касаційного розгляду справи рішення апеляційного суду може бути скасовано і залишено в силі рішення суду першої інстанції, або через скасування рішення апеляційного суду справа може бути направлена на новий апеляційний розгляд.

Відповідно до частини третьої статті 408 ЦПК за недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд ухвалою закриває розгляд заяви про відновлення провадження і роз'яснює особам, які беруть участь у справі, право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів. Результати аналізу судової практики у цій категорії справ засвідчили, що суди не завжди правильно застосовують цю норму, що часто призводить до безпідставного закриття розгляду заяви про відновлення втраченого провадження, тобто фактично до відмови заявнику у захисті його процесуального права щодо відновлення втрачених матеріалів цивільної справи.

Крім того, існують випадки коли суди за недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження в порушення частини третьої статті 408 ЦПК ухвалюють інше процесуальне рішення.

Так, у справі № 2-в-1/2011 Комсомольський районний суд м. Херсона постановив ухвалу про залишення заяви без розгляду у зв'язку з недостатністю матеріалів для відновлення втраченого провадження. Апеляційний суд цю ухвалу скасував і передав питання на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не звернув увагу на частину третю статі 408 ЦПК та помилково дійшов висновку про залишення заяви про відновлення втраченого судового провадження без розгляду, порушивши порядок, встановлений зазначеною нормою.

Також грубе порушення положень статті 408 ЦПК було допущено Пустомитівським районним судом Львівської області, який у справі № 450/1963/14-ц з підстав недоведеності ухвалив рішення про відмову в задоволенні заяви про відновлення втраченого провадження.

Разом з тим ряд проблем правозастосування зумовлений недоліками самої норми частини третьої статті 408 ЦПК. Слід зазначити, що ця норма врегульовує питання щодо процесуальних дій суду у разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження у справі, яка ініційована заявником, але не стосується справ, провадження у яких було відкрите за ініціативою суду. Зазначене призводить до застосування цієї норми за аналогією у ініційованих судами справах про відновлення втраченого судового провадження. У таких випадках суди зазвичай з посиланням на частину третю статті 408 ЦПК в резолютивній частині ухвал зазначають про закриття розгляду питання про відновлення втраченого судового провадження або про закриття розгляду справи про відновлення втраченого провадження. Беручи до уваги неврегульованість цього питання, така практика судів із застосуванням аналогії є допустимою.

Результати аналізу судової практики у цій категорії справ засвідчили що в багатьох випадках суди закривають розгляд заяв про відновлення втраченого провадження у зв'язку з недостатністю наданих заявниками документів для такого відновлення, ігноруючи при цьому роз'яснення ВСУ щодо сприяння судом заявнику у збиранні та витребуванні таких матеріалів. У таких випадках суди першої інстанції також не використовують передбачені статтею 407 ЦПК процесуальні повноваження щодо допиту свідків. Апеляційні суди, як правило, скасовують такі ухвали про закриття розгляду заяв про відновлення втраченого провадження та направляють справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Однією з підстав закриття розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження, як свідчить судова практика, є недоведеність заявником факту втрати судового провадження. Однак судам слід враховувати, що такої підстави для закриття розгляду заяви стаття 408 ЦПК не передбачає, а суд на підставі частини четвертої статті 10 ЦПК має сприяти з'ясуванню факту втрати справи, зокрема, шляхом витребування матеріалів справи з канцелярії або архіву суду, ініціювання службової перевірки місцезнаходження матеріалів справи, тощо. Зазвичай суди апеляційної інстанції звертають на це увагу та скасовують ухвали судів першої інстанції про закриття розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження з цієї підстави.

Зокрема, Апеляційний суд м. Києва у справі № 22 ц/796/12754/2014 ухвалою від 26 листопада 2014 року скасував ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2014 року, зазначивши про неправильне застосування судом першої інстанції статті 408 ЦПК та відсутність підстав для закриття розгляду заяви з причин недоведеності заявником факту втрати провадження та проведення службової перевірки щодо обставин втрати провадження.

Слід зазначити, що рішення суду про відновлення втраченого судового провадження має відповідати загальним вимогам, які встановлені главою 7 Розділу ІІІ ЦПК, зокрема вимогам статті 215 ЦПК щодо його змісту, з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою статті 408 ЦПК. Так, відповідно до частини другої статті 408 ЦПК у рішенні суду про відновлення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих суду і досліджених у судовому засіданні з участю всіх учасників цивільного процесу з утраченого провадження, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з утраченого провадження.

Здійснюючи аналіз помилок, пов'язаних з ухваленням судами рішення у цій категорії справ, передусім звертаємо увагу, що досить поширеною є помилка щодо форми судового рішення про відновлення втраченого судового провадження. Так, непоодинокими є випадки, коли суд, задовольняючи заяву про відновлення втраченого судового провадження, постановляє ухвалу, а не рішення (наприклад, ухвала Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 лютого 2014 року в справі № 2/750/1/13 (провадження № 2-в/750/1/14), ухвала Комсомольського районного суду м. Херсона від 16 квітня 2013 року в справі № 667/403/13-ц, ухвала Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 травня 2015 року в справі 235/2746/13-ц (провадження № 2в/235/5/2015)).

Однак найбільше проблем на практиці у судів виникає у зв'язку з викладенням змісту рішення про відновлення втраченого судового провадження. Вимоги щодо змісту судового рішення у цій категорії справ викладені у частині другій статті 408 ЦПК. Так, відповідно до цієї норми у рішенні суду про відновлення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих суду і досліджених у судовому засіданні з участю всіх учасників цивільного процесу з утраченого провадження, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з утраченого провадження. Звертаємо увагу, що зазначені відомості мають бути викладені судом в мотивувальній частині рішення про відновлення втраченого судового провадження.

Разом з тим у зв'язку з відсутністю законодавчого врегулювання в суддів виникає найбільше питань щодо викладення резолютивної частини рішення, а саме необхідності наведення в ній переліку документів з матеріалів цивільної справи, які відновлюються, а також викладення їх змісту. Результати аналізу судової практики засвідчили наявність у суддів різного розуміння щодо цього питання.

Зокрема, у переважній більшості рішень в цій категорії справ судами у резолютивній частині рішення зазначається лише про відновлення втраченого судового провадження без наведення переліку відновлених матеріалів, їх реквізитів та без викладення їх змісту (наприклад, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 грудня 2014 року в справі № 466/172/14-ц, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2015 року в справі № 761/39033/14-ц, рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 13 жовтня 2015 року в справі № 428/5836/15-ц, рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 13 березня 2012 року в справі № 2114/2-в-5/11 та інші). Неординарні позиції відображено, зокрема, у рішенні Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 14 травня 2015 року в справі № 486/2205/14-ц, в резолютивній частині якого суд зазначив лише про відновлення втраченого судового провадження в частині 2-го тому цивільної справи, а також у рішенні Миколаївського районного суду Миколаївської області від 03 липня 2014 року в справі № 480/251/14-ц, в резолютивній частині якого суд зазначив лише про часткове відновлення матеріалів справи, навіть не конкретизувавши у якій частині провадження відновлено.

Деякі суди в резолютивній частині рішення про відновлення втраченого судового провадження зазначають перелік відновлених документів та їх реквізити (наприклад, рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 24 червня 2015 року в справі № 227/787/14-ц, рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 03 листопада 2015 року в справі № 223/476/14-ц, ухвала (рішення по суті) Куйбишевського районного суду Запорізької області від 10 грудня 2015 року в справі № 244/842/14-ц та інші.)

Також у судовій практиці в цій категорії справ досить часто зустрічаються рішення про повне або часткове відновлення втраченого судового провадження (в частині судового рішення), у яких суд викладає лише резолютивну частину відновленого судового рішення, яким було закінчено провадження у справі (наприклад, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 березня 2014 року в справі № 335/1796/14-ц, рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 10 липня 2014 року в справі № 399/584/14-ц, рішення Біловодського районного суду Луганської області від 10 березня 2016 року в справі № 2-2408/12).

З огляду на наведену судову практику звертаємо увагу, що незалежно від заявленої мети відновлення втраченого судового провадження, резолютивна частина рішення про відновлення такого провадження обов'язково має містити повний текст відновленого судового рішення, яким було закінчено провадження у справі.Це зумовлено тим, що наведений судом текст відновленого рішення у справі фактично замінює його втрачений оригінал. У зв'язку з цим відсутність в резолютивній частині рішення суду, ухваленого у порядку статті 408 ЦПК, змісту відновленого судового рішення може унеможливити реалізацію особою, яка зверталась до суду з заявою про відновлення втраченого провадження, своїх прав відповідно до визначеної мети. Винятком, як вже зазначалося, можуть бути лише випадки неможливості відновлення судом повного тексту судового рішення, а відновлення та викладення судом його резолютивної частини є достатнім для реалізації особою захисту свого порушеного, оспореного чи невизнаного права або охоронюваного законом інтересу (наприклад, отримання дубліката виконавчого документа, скасування заходів забезпечення позову тощо).

Враховуючи зазначене, правильною є практика апеляційних судів, які, переглядаючи постановлені в порядку 408 ЦПКрішення, повертають справу до суду першої інстанції для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення, якщо у рішенні про відновлення втраченого судового провадження відсутній повний текст відновленого рішення, яким було закінчено провадження. При цьому результати аналізу змісту ухвалених судами додаткових рішень у цій категорії справ засвідчили, що суди часто у таких рішеннях наводять повний текст не лише рішення, яким було закінчено провадження, а й інших процесуальних документів у справі (наприклад, додаткове рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 14 грудня 2015 року в справі № 223/476/14-ц, додаткове рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 25 вересня 2015 року в справі № 227/787/14-ц).

Звертаємо увагу, що наведені додаткові рішення у справах про відновлення втраченого провадження демонструють приклад правильного викладення резолютивної частини тексту рішення про відновлення втраченого судового провадження. У зв'язку з цим судам слід враховувати, що залежно від заявленої мети відновлення втраченого судового провадження може бути потреба у відтворенні в резолютивній частині рішення суду повного тексту не лише судового рішення, яким було закінчено провадження, а й проміжних ухвал суду, пов'язаних з рухом справи. Такий висновок знаходить підтвердження у практиці ВССУ, який рішенням від 08 серпня 2012 року відновив частину втраченого судового провадження у справі № 6-27688св11, а саме: ухвалу про призначення справи до судового розгляду та рішення ВССУ з викладенням їх повного тексту.

Крім того, в окремих випадках також залежно від мети відновлення втраченого судового провадження в резолютивній частині рішення, постановленого в порядку 408 ЦПК,окрім повного тексту відновленого судового рішення доцільним є зазначення переліку всіх відновлених матеріалів справи із зазначенням їх реквізитів (зокрема, протоколи судових засідань, заяви, клопотання, письмові докази тощо). Прикладом може слугувати справа Куйбишевського районного суду Запорізької області № 244/377/14-ц, у якій резолютивна частина рішення від 15 січня 2016 року містить повний текст відновленого рішення та перелік відновлених матеріалів справи.

Окрім розглянутих у попередніх розділах цього узагальнення питань судової практики у цій категорії справ, окремого аналізу потребують питання правозастосування, які пов'язані з відновленням судового провадження, втраченого на тимчасово окупованій території України та території проведення АТО.

Особливістю таких справ про відновлення втраченого судового провадження є їх підсудність, яка визначається не відповідно до статті 404 ЦПК, а спеціальним законодавством.

Проблемних питань, пов'язаних з визначенням підсудності справ про відновлення судового провадження, втраченого на тимчасово окупованій території АРК, під час проведення узагальнення виявлено не було. У таких справах підсудність, як встановлено Законом № 1207-VII, визначається Апеляційним судом м. Києва, який на підставі статті 12 цього Закону постановляє про це окрему ухвалу та передає матеріали заяви про відновлення втраченого судового провадження визначеному ним районному суду м. Києва (наприклад, ухвала Апеляційного суду м. Києва від 04 грудня 2014 року в справі № 22-ц-вп/796/996/2014).

Водночас результати проведеного узагальнення засвідчили наявність проблем, пов'язаних з дотриманням судами правил підсудності у справах про відновлення судового провадження, втраченого на території проведення АТО. Помилки судів першої інстанції, пов'язані з вирішенням зазначеного питання, було проаналізовано у третьому розділі цього узагальнення про дотримання судами відповідних вимог законодавства. При цьому, як було встановлено, апеляційні суди зазвичай звертають увагу на такі помилки та скасовують ухвали судів першої інстанції, постановлені з порушенням вимог щодо підсудності в цій категорії справ.

Звертаємо також увагу, що в цій категорії справ суди не завжди правильно вирішують питання щодо необхідності доказування факту втрати судового провадження на території проведення АТО. Деякі суди, враховуючи загальновідомий факт проведення антитерористичної операції в окремих районах Донецької та Луганської областей, не вимагають від заявників надання доказів втрати судового провадження у справах, які перебували на розгляді в судах, які були розташовані у таких районах.

Наприклад, рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 25 травня 2015 року в справі № 236/216/15-ц про відновлення втраченого провадження, у якому суд зазначив, що з огляду на загальновідомий факт проведення АТО на території міста Донецька та виходу частини міста з-під контролю України суд вважає обґрунтованим твердження заявниці про втрату судового провадження.

Інші ж суди, під час вирішення питання про відкриття провадження у справі вимагають від заявників доведення факту та обставин втрати судового провадження на території проведення АТО.

Наприклад, ухвала Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2014 року у справі № 185/11527/14-ц, якою суд повернув заяву про відновлення втраченого провадження, зокрема, у зв'язку з тим, що місцевий суд повернув заяву, оскільки заявником не надано доказів на підтвердження втрати судового провадження.

У зв'язку з цим судам під час вирішення зазначеного питання слід керуватись нормативно-правовими актами України, що визначають які райони та населені пункти Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованою територією (зокрема, Постанова Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 252 VIII "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення"). Якщо суд, у провадженні якого знаходилась справа, матеріали якої просить відновити заявник, знаходився на такій території і матеріали цієї справи не було передано згідно з визначеною Законом № 1632-VII та розпорядженнями ВССУ підсудністю, факт втрати судового провадження не потребує доведення заявником.

Такий підхід з посиланням на згадані нормативно-правові акти застосовано Куйбишевським районним судом Запорізької області в справі № 244/377/14-ц (провадження № 2-в/319/1/2016). Так, у рішенні від 15 січня 2016 року суд на підставі нормативно-правових актів, які визначають м. Донецьк Донецької області тимчасово-окупованою територією України, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, дійшов висновку, що є всі підстави вважати, що матеріали цивільної справи № 244/377/14-ц, що перебували в провадженні Сніжнянського міського суду Донецької області, були втрачені, оскільки суд знаходиться на окупованій території.

Крім того, зазначений підхід узгоджується з позицію ВССУ, викладеною в ухвалі від 09 вересня 2015 року в справі № 6-19073св15. Скасовуючи ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 29 січня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 20 травня 2015 року, ВССУ зазначив, зокрема, що місцевий суд (ухвалу якого залишено без змін апеляційним судом), закриваючи розгляд заяви про відновлення провадження на підставі частини третьої статті 408 ЦПК, виходив з того, що обставини втрати матеріалів судової справи ґрунтуються на припущеннях. При цьому місцевий суд не звернув уваги на заявлені обставини щодо втрати судового провадження Ясинуватським міськрайонним судом Донецької області під час проведення в районі міста антитерористичної операції.

Отримані з Апеляційного суду м. Києва матеріали засвідчили, що деякі районні суди м. Києва всупереч Закону № 1207-VII, який чітко визначає, що Автономна Республіка Крим та м. Севастополь є тимчасово окупованою територією України, не визнають втратою в контексті норм розділу ІХ ЦПК знаходження матеріалів справи в приміщеннях судів на території Автономної Республіки Крим.

Так, у справі № 752/21274/14-ц (провадження № 2-в/752/2/15) Голосіївський районний суд м. Києва ухвалою від 16 лютого 2015 року залишив без розгляду заяву про відновлення втраченого судового провадження з тих підстав, що цивільна справа, провадження у якій просить відновити заявник, не втрачена, а знаходиться в Гагаринському районному суді м. Севастополя. Ця ухвала заявником до апеляційного суду не оскаржувалась.

Крім того, у справі № 75736108/14-ц Печерський районний суд м. Києва ухвалою від 04 грудня 2014 року відмовив у прийнятті заяви про відновлення втраченого судового провадження, оскільки з заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що справа не втрачена, а перебуває в Гагаринському районному суді м. Севастополя. Апеляційний суд 17 березня 2015 року цю ухвалу скасував.

Труднощі під час розгляду справ зазначеної категорії також виникають через неможливість належного повідомлення про час та місце розгляду справи учасників провадження, останнє відоме місце проживання (перебування) яких знаходиться на тимчасово-окупованій території України або на території проведення АТО. Оскільки відправлення поштової кореспонденції у населені пункти, розташовані на такій території, не здійснюється, тому суди, як правило, здійснюють повідомлення таких осіб про місце, дату та час розгляду справи через оголошення у пресі (за аналогією з частиною дев'ятою статті 74 ЦПК) та/або розміщення повідомлення на сторінці відповідного суду офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет.

Зокрема, повідомлення заінтересованої особи у справі про відновлення втраченого провадження про розгляд справи зазначеними способами здійснювалось Слов'янським міськрайонним судом Донецької області в справі № 243/7597/15-ц (провадження № 2 в/243/7/2015), Троїцьким районним судом Луганської області в справі № 433/506/16-ц, Куйбишевським районним судом Запорізької області в справі № 244/842/14-ц (провадження № 2-в/319/1/2015).

Враховуючи відсутність законодавчого вирішення зазначеного питання, а також характер справ про відновлення втраченого судового провадження, у яких відсутній спір про право та не вирішуються питання щодо суб'єктивних матеріальних прав, свобод чи інтересів, повідомлення учасників процесу про судовий розгляд у такій категорії справ у наведені вище способи слід вважати належним в контексті статті 74 ЦПК. Водночас звертаємо увагу судів на необхідність вжиття усіх інших можливих заходів для повідомлення учасників процесу про розгляд справи, у тому числі, шляхом використання засобів зв'язку учасників судового процесу (номер телефону, адреса електронної пошти тощо) за наявності такої інформації у матеріалах справи. Такі засоби зв'язку (за наявності) також мають використовуватись судом для надіслання заінтересованим особам у справі про відновлення втраченого провадження копій рішень та ухвал суду.

Одним із найбільш проблемних питань у справах про відновлення судового провадження, втраченого на тимчасово окупованій території України та території проведення АТО, є те, що суд зазвичай позбавлений можливості витребувати у фізичних чи юридичних осіб, які знаходяться на такій території, будь-які документи, що у них збереглися і стосуються відновлюваного судового провадження. Це, у свою чергу, може значно ускладнити відновлення втрачених матеріалів справи і навіть мати наслідком закриття розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження у разі, якщо наданих заявником та зібраних судом матеріалів буде недостатньо для такого відновлення.

Результати проведеного узагальнення засвідчили наявність великої кількості проблемних питань, пов'язаних з розглядом судами справ про відновлення втраченого судового провадження. Помилки, що допускаються судами під час розгляду цієї категорії справ, зумовлені передусім відсутністю належного законодавчого регулювання цього інституту, а також наявністю незначної судової практики вирішення судами зазначених справ.

У зв'язку з цим досить часто у судів виникали труднощі щодо визначення суб'єктного складу осіб, які мають право ініціювати відновлення втраченого судового провадження, щодо визначення підсудності заяв, щодо підстав та порядку відкриття провадження в цій категорії справ за ініціативою суду, щодо підстав визнання судового провадження таким, що втрачене, та особливостей доказування у цій категорії справ тощо. При цьому, як свідчать дані судової статистики, кількість справ цієї категорії у провадженні судів щорічно зростає.

Окремі проблеми правозастосування виникають під час розгляду справ про відновлення судового провадження, втраченого на тимчасово окупованій території України та території проведення АТО, зокрема, проблема належного повідомлення учасників провадження, які проживають (перебувають) на такій території, про час та місце розгляду справи, збирання документів, необхідних для відновлення втраченого судового провадження, тощо.

Повноцінне функціонування процесуального інституту відновлення втраченого судового провадження та його правильне застосування судами потребує внесення законодавчих змін, спрямованих на деталізацію норм щодо порядку розгляду судами цієї категорії справ, а також врегулювання проблемних питань, пов'язаних з відновленням судових проваджень, втрачених на тимчасово окупованій території України та території проведення АТО.