Узагальнення судової практики щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України (ст. 377-1 ЦПК)

Деякі суди при розгляді подань державних виконавців про обмеження у праві виїзду з України:

- відмовляють у задоволенні таких подань із посиланням на те, що суду не надано доказів про наявність у боржника закордонного паспорта, не враховуючи при цьому, що ст. 377-1 ЦПК не передбачено необхідності надання суду будь-яких доказів щодо наявності чи відсутності паспорта і визначено самеобмеження у праві виїзду як таке, а не способи обмеження цього права;

- у резолютивній частині ухвали вказують про вилучення паспорта;

- задовольняють подання державних виконавців щодо вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, посилаючись на п. 1 постанови Пленуму ВСУ від 22 грудня 2006 р. № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", а не на норми ст. 377-1 ЦПК;

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2014 р. (справа № 523/10080/14-ц) було задоволено подання державного виконавця Суворовського ВДВС ОМУЮ щодо встановлення із вилученням паспорта громадянина України для виїзду за кордон тимчасового обмеження Особи П. у праві виїзду за межі України до повної сплати заборгованості за виконавчими листами, що знаходяться на виконанні у зведеному виконавчому провадженні Суворовського ВДВС ОМУЮ.

При цьому суддя посилався на п. 1 постанови Пленуму ВСУ від 22 грудня 2006 р. № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", згідно з яким тимчасове затримання або вилучення паспорта у таких випадках здійснюється судом, органами прокуратури і под., не врахувавши, що у даному випадку розглядається не заява про забезпечення позову, подана на стадії розгляду цивільної справи, а подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, подане на стадії виконання судового рішення.

- зазначають в ухвалі про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України конкретний документ, який підлягає вилученню (закордонний паспорт або паспорт громадянина України), зокрема його номер та серію, ким, коли виданий, замість того, щоб зазначити про задоволення чи відмову в задоволенні подання.

У справі № 389/474/14 ухвалою Знам"янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 березня 2014 р. відмовлено в задоволенні подання державного виконавця ВДВС Знам"янського МРУЮ про тимчасове обмеження виїзду за межі України боржника Н. до виконання зобов"язань з тих підстав, що державним виконавцем не надано доказів, що в боржника Н. є закордонний паспорт і він має намір виїжджати за межі України та ухиляється від виконання зобов"язань.

Ще один приклад: ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 27 листопада 2013 р. (справа № 148/7071/13) подання старшого державного виконавця ВДВС Тульчинського районного управління юстиції у Вінницькій області про встановлення тимчасового обмеження боржнику К. задоволено частково. Обмежено боржника К. у праві виїзду за межі України. У частині щодо вилучення паспорта в боржника К. у задоволенні подання відмовлено на підставі того, що державний виконавець не зазначив, який саме паспорт - громадянина України чи закордонний - підлягає вилученню. ЦПК не містить норм про віднесення до юрисдикції судів розгляду питань щодо тимчасовогозатримання або вилучення паспорта та не передбачає процедуру розгляду таких питань судом.Відповідно до ст. 377-1 ЦПК суд вирішує питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, а право вибору способу виконання такого обмеження належить органу, до компетенції якого входить питання забезпечення виїзду за межі України, тобто - Державної прикордонної служби України.

Участь державного виконавця під час розгляду судом його подання є обов"язковою в силу закону (ч. 2 ст. 377-1 ЦПК), а не внаслідок постановлення судом відповідної ухвали.

Неявка державного виконавця не перешкоджає розгляду подання.

За потреби суд постановляє ухвалу про витребування в порядку ст. 88 Закону № 606-ХІV матеріалів виконавчого провадження.

У разі неявки до суду державного виконавця на судовий виклик та/або неподання до суду витребуваних документів виконавчого провадження суд відмовляє в задоволенні подання.

Так, Хортицьким районним судом м. Запоріжжя 11 червня 2014 р. (справа № 337/3929/14-ц) розглянуто подання державного виконавця Хортицького ВДВС Запорізького МУЮ С., погоджене з начальником Хортицького ВДВС ЗМУЮ Ю., про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника С. за відсутності державного виконавця.

Також Бердянським міськрайонним судом Запорізької області 14 листопада 2013 р. (справа № 310/12746/13-ц) розглянуто подання державного виконавця ВДВС Бердянського МУЮ Запорізької області про тимчасове обмеження боржника Д. у праві виїзду за межі України за відсутності державного виконавця на підставі його заяви про це.

Ще один приклад: ухвалою Путильського районного суду Чернівецької області від 3 грудня 2014 р. задоволено подання начальника ВДВС Путильського району Чернівецької області та тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України Особи К. до виконання цією Особою своїх зобов"язань. Розгляд подання відбувся без участі державного виконавця і навіть за відсутності заяви про розгляд справи без його участі (справа № 721/1111/14-ц).

Неявка державного виконавця не перешкоджає розгляду подання. Проте у випадку необхідності з"ясування судом обґрунтованості внесеного подання явку державного виконавця до суду може бути визнано обов"язковою. У випадку неявки до суду державного виконавця, якщо його явку визнано судом обов"язковою, та/або неподання до суду витребуваних документів виконавчого провадження суд повинен відмовляти у задоволенні подання, як це вже зазначалося в аналізі судової практики ВСУ від 1 лютого 2013 р.

Так, ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 27 червня 2014 р. (справа № 509/2344/14-ц) у задоволенні подання державного виконавця ВДВС Овідіопольського РУЮ Одеської області було відмовлено. При цьому суд виходив з того, що державний виконавець не надав для огляду в судовому засіданні копію виконавчого провадження.

Ще один приклад: ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 4 грудня 2014 р. скасовано ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 15 жовтня 2014 р. (справа № 591/7614/14-ц) про тимчасове обмеження боржника Д. у праві виїзду за межі України. Своє рішення про відмову в задоволенні подання апеляційний суд мотивував тим, що місцевий суд, розглянувши подання без участі державного виконавця і без дослідження матеріалів виконавчого провадження, допустив неповноту з"ясування фактичних обставин та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для встановлення такого обмеження. При цьому суд першої інстанції не звернув уваги, що рішення, яке підлягає примусовому виконанню, оскаржено відповідачем в апеляційному порядку, про що він повідомляв до відділу ДВС.

Аналіз вивчених справ свідчить, що в разі нестачі необхідної інформації про стан виконання рішення боржником суди, розглядаючи такі подання, не постановляли ухвали про витребування в порядку ст. 88 Закону № 606-ХІV для вивчення матеріалів виконавчого провадження, а обмежувалися матеріалами подання державних виконавців і за результатами розгляду цих подань постановляли ухвали про їх задоволення або відмову в задоволенні, незалежно від наданих доказів у справі.

Наприклад, ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 березня 2014 р. відмовлено в задоволенні подання державного виконавця ВДВС Кіровоградського районного управління юстиції про обмеження у праві виїзду за межі України боржника В., оскільки доказів, викладених у поданні, та наміру покинути територію України не було підтверджено (справа № 1109/676/12).

На думку ВСУ така судова практика є неправильною. Оскільки необхідно постановити ухвалу про витребування матеріалів виконавчого провадження для належного вивчення доказів і тільки після цього постановляти ухвалу про задоволення або відмову в поданні державних виконавців.

11. Ухилення боржника від виконання зобов"язань

Відповідно до п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-ХІV державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право в разі ухилення боржника від виконання зобов"язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов"язань за рішенням.

Ухилення від виконання зобов"язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), позначає з об"єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов"язків, у зв"язку з чим і здійснюється примусове виконання.

Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов"язань повинен вже відбутися і бути об"єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження. Обов"язок щодо підтвердження цих обставин належними доказами покладається на державного виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.

Так, ухвалою Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 19 березня 2014 р. відмовлено в задоволенні подання ВДВС Онуфріївського РУЮ про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника Д. Відмову вмотивовано відсутністю доказів про вжиття державним виконавцем будь-яких заходів стосовно встановлення місця знаходження боржника, його майна, місця роботи, джерел існування (справа № 399/371/14).

За змістом п. 3 роз"яснень постанови Пленуму ВССУ від 7 лютого 2014 р. № 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" підставою для звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України згідно зі ст. 377-1 ЦПК є доведення факту зловживання боржником процесуальними правами чи невиконання обов"язків, передбачених ст. 12 Закону № 606-ХІV.

Найбільш поширеними підставами відмови у задоволенні судом подань державних виконавців є:

1) відсутність відомостей про обізнаність боржника про наявність відкритого щодо нього виконавчого провадження та роз"яснення боржнику його обов"язків;

2) неповнота вчинення виконавчих дій;

3) відсутність доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов"язань;

4) відсутність відомостей про наявність чи відсутність майна боржника чи існування у нього реальної можливості виконати рішення суду;

5) неврахування наявності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення;

6) встановлення строків добровільного виконання зобов"язань за рішенням суду або іншого органу.

Значну частину опрацьованих у процесі узагальнення судових рішень про тимчасове обмеження права виїзду за межі країни було мотивовано наявністю лише двох обставин - статусом особи як боржника у виконавчому провадженні та непогашенням нею боргу в добровільному порядку.

Відповідно до висновків, викладених ВCУ при проведенні аналізу судової практики від 1 лютого 2013 р. щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, ухилення боржника від виконання своїх зобов"язань є оціночним поняттям. Доведення факту ухилення боржника від виконання зобов"язання покладається на державного виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов"язань, а за ухилення від їх виконання. У зв"язку з цим із метою всебічного і повного з"ясування усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов"язків учасників спірних правовідносин суду належить з"ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов"язання в повному обсязі або частково.

Теоретично невиконання зобов"язання може бути зумовлено об"єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб"єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов"язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Проте лише самостійне невиконання боржником зобов"язань протягом строку, вказаного державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов"язків.

Так, ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 вересня 2013 р. задоволено подання державного виконавця про встановлення тимчасового обмеження в праві виїзду за межі України Особи Б. до виконання зобов"язань, покладених на неї постановою Хмельницького окружного адміністративного суду. При цьому суд не виявив жодних обставин, які вказували б на доведеність факту ухилення Особи Б. від виконання своїх зобов"язань.

Із матеріалів іншої справи вбачається, що ухвала Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 18 червня 2013 р. (провадження № 6/685/19/13) про задоволення подання державного виконавця стовно встановлення тимчасового обмеження в праві виїзду за межі України боржника Н. не відповідає вимогам ст. 377-1 ЦПК. Відповідно до наданих державним виконавцем документів не підтверджено факту ухилення боржника Н. від виконання зобов"язання, визначеного вимогою управління Пенсійного фонду України.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов"язань, покладених на нього рішенням суду, повинен вже відбутися і бути об"єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Лише в поодиноких випадках суди під час розгляду подань з"ясовували, чи вручено у встановленому порядку копію постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику, тобто чи він повідомлений про здійснення примусового виконання виконавчого документа щодо нього. Адже відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону № 606-ХІV копія постанови про відкриття виконавчого провадження надсилається боржнику рекомендованим листом із повідомленням про вручення за адресою, зазначеною у виконавчому документі, - лише за таких обставин особа вважається належно повідомленою.

Здебільшого в матеріалах подань немає таких доказів - належного вручення боржнику копії постанови про відкриття виконавчого провадження, а також повідомлення державному виконавцеві про місце і час розгляду його подання судом першої інстанції.

Ухвалою Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23 січня 2014 р. відмовлено в задоволенні подання державного виконавця ВДВС Новоукраїнського РУЮ про обмеження у праві виїзду за межі України боржника С. через відсутність у матеріалах подання доказів про вручення боржнику виконавчих документів, постанови про відкриття виконавчого провадження та відомостей про перевірку майнового стану боржника за місцем проживання (справа № 396/58/14).

Також ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 листопада 2014 р. скасовано ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 11 вересня 2014 р. про відмову в задоволенні подання державного виконавця ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника Т. з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Причиною скасування ухвали районного суду є відсутність у матеріалах справи доказів вручення державному виконавцю повістки на дату призначення розгляду подання відповідно до вимог ст. 76 ЦПК.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що вирішення питання про тимчасове обмеження конституційного права за поданням державного виконавця за його відсутності не є виправданим, оскільки саме він зобов"язаний довести суду необхідність обмеження права боржника Т. у виконавчому провадженні, надавши відповідні матеріали.

Непоодинокими є випадки, коли суд першої інстанції задовольняв подання державного виконавця, не перевіривши, чи є особа, стосовно якої порушується питання про обмеження у праві виїзду за кордон, боржником за виконавчим документом або керівником боржника - юридичної особи, щодо якої звертається державний виконавець з поданням.

Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду м. Києва від 17 липня 2013 р. скасовано ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2011 р. та постановлено нову ухвалу, якою відмовлено в задоволенні подання старшого державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві про тимчасове обмеження Особи К. як керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України до виконання зобов"язань за виданим Господарським судом м. Києва наказом від 9 лютого 2010 р. № 6/705 про стягнення з TOB "Р." на користь ПАТ "Д.Б.У." боргу в розмірі 3 188 доларів США та 13 769 грн.

Підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та постановлення нової про відмову в задоволенні подання стало те, що на момент звернення державного виконавця до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України Особа К. вже не був керівником ТОВ "Р.", що підтверджувалося доданим до апеляційної скарги наказом директора ТОВ "Р." № 2-К від 1 грудня 2011 р. про звільнення Особи К. з посади директора на підставі протоколу зборів засновників товариства № 12.

Ще один приклад. Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 23 липня 2014 р. скасовано ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 4 червня 2014 р. (справа № 591/3921/14-ц) і постановлено нову ухвалу про відмову в задоволенні подання головного державного виконавця ВДВС Сумського МУЮ про тимчасове обмеження Особи Д. у праві виїзду за межі України.

Застосовуючи таке обмеження, місцевий суд не взяв до уваги, що Особа Д. є колишнім керівником юридичної особи - боржника і вже не впливає на її фінансово-економічний стан, отже, не має стосунку до погашення боргів товариством перед стягувачем.

Таким чином, ВСУ ще раз звертає увагу судів, що особа, яка має невиконані договірні, аліментні та ін. зобов"язання за судовим рішенням або рішенням іншого органу (посадової особи), не може вважатися винною та бути позбавленою конституційного права на свободу пересування, вільний вибір місця проживання та права вільно залишати територію України (ст. 33 Конституції України).

Тільки у разі недоведення боржником своєї вини та ухилення від виконання зобов"язання суд може тимчасово обмежити особу в праві виїзду за межі України (ст. 377-1 ЦПК), причому на момент звернення до суду з поданням державного виконавця факт ухилення боржника від виконання зобов"язань повинен вже відбутися і бути об"єктивно наявним та доведеним, що має вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

12. Застосування практики ЄСПЛ

Відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 р. № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (із змінами й доповненнями, унесеними згідно із Законом України від 16 жовтня 2012 р. № 5463-VI) регулює відносини, що виникають у зв"язку з обов"язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції та протоколів до неї; із упровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення кількості заяв до ЄСПЛ проти України.

Застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ в Україні як джерела права врегульовано главою 4 та статтями 17-18 цього Закону. Зокрема, у них йдеться про таке:

1. Із метою посилання на текст Конвенції суди використовують офіційний переклад Конвенції українською мовою.

2. Для посилання на рішення та ухвали ЄСПЛ та на ухвали Комісії суди використовують переклади текстів рішень ЄСПЛ та ухвал Комісії, надрукованих у виданні, передбаченому ст. 6 цього Закону.

3. У разі відсутності перекладу рішення та ухвали ЄСПЛ чи ухвали Комісії суд користується оригінальним текстом.

4. У разі виявлення мовної розбіжності між перекладом та оригінальним текстом суд користується оригінальним текстом.

5. У разі виявлення мовної розбіжності між оригінальними текстами та/або в разі потреби мовного тлумачення оригінального тексту використовується відповідна практика ЄСПЛ.

Статтею 19 зазначеного Закону № 3477-ІV врегульовано застосування у сфері законодавства та в адміністративній практиці органу представництва, який відповідальний за забезпечення представництва України в ЄСПЛ та координацію виконання його рішень, а також забезпечує постійну перевірку чинних законів і підзаконних актів на відповідність Конвенції та практиці ЄСПЛ, передовсім у сферах, що стосуються діяльності правоохоронних органів, кримінального провадження, позбавлення свободи. За результатами передбаченої ч. 3 цієї статті перевірки зазначений орган представництва подає до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо внесення змін до чинних законів та підзаконних актів із метою приведення їх у відповідність до вимог Конвенції та відповідної практики ЄСПЛ.

У мотивувальній частині кожного рішення за необхідності мають бути посилання на Конвенцію та на рішення ЄСПЛ (п. 12 постанови Пленуму ВСУ від 18 грудня 2009 р. № 14 "Про судове рішення у цивільній справі").

З метою впровадження в українське судочинство базових європейських стандартів прав людини судам слід керуватися рішеннями ЄСПЛ у справах, де відповідачем є не тільки Україна, а й інші держави - учасники Конвенції.

У зв"язку з наведеним звертаємо увагу судів на рішення ЄСПЛ у справі "Хлюстов проти Росії" від 11 липня 2013 р. (скарга № 28975/05), яке набуло статусу остаточного 11 жовтня 2013 р.

13. Окремі питання розгляду справ про тимчасове обмеження виїзду за межі України

У процесі проведення узагальнення було виявлено такі помилки, допущені судами під час розгляду справ цієї категорії:

а) деякі суди, керуючись тим, що подання підлягають розгляду негайно, не виконували вимог процесуального закону про постановлення ухвал щодо відкриття провадження у справах цієї категорії (ст. 122 ЦПК).

Наприклад, ухвалою Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 2 квітня 2013 р. відмовлено у відкритті провадження за поданням ВДВС Компаніївського РУЮ про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта ФОП - Особи Р. до виконання зобов"язання за виконавчим листом № 1170/2а-4374/11 від 29 лютого 2012 р. на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК. Суд помилково дійшов висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (справа № 391/308/13).

б) відповідно до ч. 10 і ч. 11 ст. 6 та ст. 197 ЦПК хід судового засідання фіксується технічними засобами. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, зроблений судом. У деяких справах, що надійшли для узагальнення судової практики, суди допустили невиконання вимог щодо обов"язкового фіксування судового засідання справи за допомогою технічних засобів - під час розгляду справи журнал судового засідання, як цього вимагає ч. 1 ст. 198 ЦПК, не вівся, фіксування судового засідання справи за допомогою технічних засобів не здійснювалося.

Ухвалою Петрівського районного суду Кіровоградської області від 5 грудня 2014 р. задоволено подання ВДВС Петрівського РУЮ про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника Б. (справа № 400/1570/14). Згідно з матеріалами справи державний виконавець у судове засідання не з"явився, проте судом було складено протокол судового засідання, в журналі судового засідання записів щодо цієї справи не було.

Також Заставнівський районний суд Чернівецької області, розглядаючи справу за поданням ВДВС Заставнівського РУЮ Чернівецької області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України особи, фіксування судового засідання справи за допомогою технічних засобів не здійснював, а під час розгляду справи було складено протокол судового засідання, журнал судового засідання не вівся.

в) мали місце поодинокі факти постановлення ухвал про тимчасове обмеження особи у праві виїзду за межі України без присутності секретаря судового засідання, що є порушенням ст. 377-1 ЦПК.

Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 травня 2013 р. відмовлено в задоволенні подання старшого державного виконавця ВДВС Кіцманського районного управління юстиції про тимчасове обмеження особи у праві виїзду за межі України. Зазначену ухвалу постановлено суддею одноособово без присутності секретаря судового засідання, що є порушенням вимог ч.1 ст. 198 ЦПК стосовно одночасного фіксування судового засідання технічними засобами та веденням журналу секретарем судового засідання.

Аналогічні ухвали винесено Комінтернівським районним судом м. Харкова (справа № 641/1899/13-ц від 5 березня 2013 р.) та Болехівським міським судом Івано-Франківської області (справа № 349-1435/14-ц від 25 вересня 2014 р.).

г) деякі суди повідомляли боржників судовими повістками та викликали їх в судове засідання, що не передбачено нормами ЦПК (ч. 2 ст. 377-1), які регулюють порядок розгляду питань про тимчасове обмеження у праві виїзду громадян за межі України.

Так, ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької областівід 10 січня 2014 р. (провадження № 6/688//2/14) подання державного виконавця від 17 грудня 2013 р. про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України Особі 1 задоволено. У матеріалах справи є повідомлення про виклик у судове засідання не лише державного виконавця, а й боржника та зацікавленої особи.

Ухвалою Устинівського районного суду Кіровоградської області від 16 грудня 2014 р. (справа № 403/997/14) задоволено подання ВДВС Устинівського РУЮ про обмеження у праві виїзду боржника Т. до погашення заборгованості за аліментами в сумі 70 814, 21 грн. Судом здійснено виклик у судове засідання боржника Т. та стягувача М. Крім того, до матеріалів справи судом не долучено ухвали про задоволення подання.

д) деякі суди постановлялиухвали, якими задовольнялися подання державного виконавця щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, керуючись Закон України від 11 грудня 2003 р. № 1382-ІV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", який регулює інші правовідносини, посилаючись при цьому на його пріоритетність перед Законом № 3857-ХІІ.

14. Форма судового рішення

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про державну виконавчу службу" державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України.

ВСУ наголошує на тому, що, враховуючи окремі положення Конституції України, ч. 1 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України), а також ч. 3 ст. 208 (судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду) і ч. 1 ст. 209 ЦПК (суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду), вирішення судом по суті подання державного виконавця про обмеження боржника у праві виїзду за межі України (задоволення, відмова в задоволенні подання) має здійснюватися шляхом ухвалення судового рішення у формі ухвали, постановленої іменем України.

Переважною більшістю судів за наслідками розгляду подань державних виконавців постановлялися саме ухвали, а не рішення, оскільки спір по суті вже був вирішений, а розглядалися процесуальні питання, пов"язані з невиконанням рішення суду. Постановлені судами ухвали за своєю формою та змістом повинні відповідати вимогам статей 208-210 ЦПК.

Аналіз справ даної категорії засвідчив, що суди загалом дотримуються вимог відповідних статей, однак мають місце випадки постановлення ухвал без зазначення "іменем України".

Так, Новоушицьким районним судом Хмельницької області в ухвалах від 27 січня 2014 р. не зазначено "іменем України" у справах № 6/680/57/14, № 6/686/18/14, № 6/686/17/14, № 6/686/13/14, № 6/686/24/14, № 6/686/53/14, № 6/686/19/14, № 6/686/23/14.

Такі ж порушення мали місце й у практиці Кам"янець-Подільського, Красилівського, Ізяславського, Дунаєвецького, Ярмолинецького, Славутського, Чемеровецького та інших місцевих судів Хмельницької області та Київського і Приморського районного суду м. Одеси, а також Фрунзівського, Кілійського та Саратського районних судів Одеської області.

Решта процесуальних ухвал з приводу подання, повернення подання до належного суду або визнання його неподаним тощо мають постановлятися без зазначення "іменем України".

15. Зміст судового рішення

Відповідно до статей 208-210, 377-1 ЦПК вступна частина ухвали повинна містити: час та місце її постановлення; повне найменування суду, що прийняв ухвалу; прізвище та ініціали судді і секретаря судового засідання; ім"я, прізвище, по батькові державного виконавця, який брав участь у справі (згідно зі ст. 377-1 ЦПК), а також предмет подання.

В описовій частині ухвали зазначається суть питання, яке вирішується, зокрема: зміст і підстави внесеного подання, пояснення державного виконавця, якщо він брав участь у розгляді подання, а також вказуються докази, подані державним виконавцем на підтвердження внесеного подання.

Мотивувальна частина ухвали повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновків, і норми закону, якими керувався суд, постановляючи ухвалу. У цій частині ухвали слід наводити встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, із яких суд виходив при вирішенні подання. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалося подання, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має наводити відповідні мотиви.

У практиці місцевих судів виникали проблеми з формулюванням мотивувальної та резолютивної частин ухвали.

Найбільш поширеним недоліком ухвал, постановлених за наслідками розгляду подань у порядку ст. 377-1 ЦПК, є відсутність достатньої аргументації щодо необхідності застосування вказаного обмеження та оцінки доказів, поданих державним виконавцем.

Мали місце поодинокі факти, коли в ухвалах була зовсім відсутня мотивувальна частина.

У багатьох ухвалах про задоволення подання в мотивувальній частині продубльовано зміст подання державного виконавця без посилання на конкретні докази на підтвердження висновку про ухилення боржника від виконання зобов"язань, покладених на нього судовим рішенням чи рішенням інших органів (посадових осіб), або ж повністю відсутній такий висновок.

Ухвалою Деражнянського райсуду Хмельницької області від 7 лютого 2014 р. (провадження № 6/673/7/14) тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України боржника Ч. до виконання ним рішення про стягнення аліментів.

Мотивувальна частина ухвали, крім змісту матеріальних та процесуальних норм, містить одне речення: "Боржник ухиляється від виконання зобов"язань, покладених на нього рішенням суду, не сплачує відповідних коштів". Як в поданні державного виконавця, так і в ухвалі суду немає посилань на факти ухилення від виконання рішення суду та не зазначено доказів на підтвердження цих обставин.

У справі № 669/1280/14-ц за поданням ВДВС Білогірського РУЮ Хмельницької області щодо Особи С. в мотивувальній частині ухвали суду від 30 жовтня 2014 р. зазначено тільки відомості про невиконання Особою С. своїх зобов"язань як боржника та наведено зміст ст. 6 Закону № 3857-ХІІ і ст. 377-1 ЦПК.

Резолютивна частина ухвали має містити висновок суду із вирішуваного питання, зокрема про задоволення або відмову в задоволенні подання щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, а також строк і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження. У цій же частині ухвали повинні міститися такі дані: прізвище, ім"я, по батькові боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи, число, місяць і рік народження та ідентифікаційний код, місце реєстрації для боржника - фізичної особи або юридична адреса для боржника - юридичної особи і фактичне місце проживання або знаходження відповідно для фізичних та юридичних осіб, також з обов"язковим зазначенням громадянства країни боржника.

У резолютивній частині ухвали не повинно бути висновків про тимчасове затримання чи вилучення документа, що дає право на виїзд з України і в"їзд в Україну та посвідчує особу, або висновків про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника, без тимчасового затримання чи вилучення паспорта або іншого документа, який посвідчує особу та надає право виїзду і в"їзду з (в) України.

У цій частині ухвали також зазначається, до якого моменту діють обмеження, тобто до виконання якого зобов"язання, покладеного на боржника рішенням суду, і що є підставою для їх припинення. Враховуючи наведене, в ухвалі слід зазначати зміст резолютивної частини рішення, яке перебуває на виконанні та на підставі якого вноситься подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Так, ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 27 листопада 2014 р. (справа № 460/3836/14-ц) подання Головного державного виконавця ВДВС Яворівського РУЮ Львівської області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України задоволено. Тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України громадянина України до повного фактичного виконання рішення.

Викладення таким чином резолютивної частини має місце в практиці й інших судів, зокрема Мостиського районного суду Львівської області (справа № 448/1949/13-ц), без зазначення ПІБ боржника, його фактичного місця проживання, ідентифікаційного коду, номера подання державного виконавця та ін.

Звертаємо увагу судів на те, що незазначення в резолютивній частині ухвали числа, місяця і року народження або місця реєстрації фізичної особи, щодо якої встановлюється обмеження, фактично унеможливлює виконання ухвали.

Із метою забезпечення реалізації права на апеляційне оскарження суди в резолютивній частині ухвали повинні правильно зазначати строки і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

З урахуванням положень ст. 210 ЦПК, яка визначає зміст ухвали суду, вважаємо, що резолютивну частину ухвали суду, постановлену в порядку ст. 377-1 ЦПК про задоволення подання, може бути сформульовано приблизно так:

- для місцевого суду:

"Подання державного виконавця відділу державної виконавчої служби управління юстиції задовольнити.

Громадянина України (або вказати громадянство держави - боржника, особу без громадянства) прізвище, ім"я, по батькові (число, місяць і рік народження, ідентифікаційний код, місце реєстрації) тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України до моменту фактичного виконання рішення районного суду від (число, місяць, рік) про (зміст резолютивної частини рішення або частини рішення, яка залишилася невиконаною).

Апеляційну скаргу на ухвалу суду може бути подано до Апеляційного суду ____________ області через ___________ районний суд протягом 5 днів з дня її проголошення.

Якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 5 днів із дня отримання копії ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Копію ухвали надіслати ДВС або органу, який звертався з поданням до суду (Державна автомобільна інспекція, Пенсійний фонд України, нотаріус та ін.) про виконання зобов"язань за рішенням";

- для апеляційного суду:

"Апеляційну скаргу ____________________ задовольнити (або задовольнити частково, відхилити).

Подання державного виконавця ______________ відділу державної виконавчої служби ___________МУЮ задовольнити (відмовити).

Ухвалу _____________ районного суду від (число, місяць, рік) скасувати та постановити нову ухвалу (направити на новий розгляд, задовольнити).

Громадянина України (або вказати громадянство держави - боржника, особу без громадянства) прізвище, ім"я, по батькові (число, місяць і рік народження, ідентифікаційний код, місце реєстрації) тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України до моменту фактичного виконання рішення районного суду від (число, місяць, рік) про (зміст резолютивної частини рішення або частини рішення, яка залишилася невиконаною).

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Копію ухвали надіслати ДВС або органу, який звертався з поданням до суду (Державна автомобільна інспекція, Пенсійний фонд України, нотаріус та ін.) про виконання зобов"язань за рішенням".

16. Облік подань та справ

Стаття 377-1 ЦПК міститься в розділі VI "Процесуальні питання, пов"язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)", що зумовлює певну специфіку у формуванні справ стосовно розгляду цих питань.

Відповідно до п. 2.15 Інструкції з діловодства у місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17 грудня 2013 р. № 173 (далі - Інструкція № 173), зі змінами та доповненнями, внесеними наказом ДСА від 20 січня 2016 р., яка набрала чинності з 1 січня 2014 р., реєстрація та облік судових справ зазначеної категорії в місцевому загальному суді здійснюється під індексом "6" - справи щодо розгляду питань у порядку виконання судових рішень у цивільних справах.

Згідно з п. 2.16 Інструкції № 173 реєстрація та облік судових справ цієї категорії в суді апеляційної інстанції здійснюється під індексом "22-ц" - цивільні справи з апеляційними скаргами на рішення та ухвали, винесені місцевим судом.

Усі матеріали справ за такими поданнями повинні долучатися до відповідних цивільних справ. У разі відсутності відповідного індексу під час реєстрації матеріалів використовується номер справи за номенклатурою справ суду. Окремі справи формуються лише тоді, коли судове рішення, щодо якого внесено подання, клопотання чи заява, постановлено іншим судом.

Справи про тимчасове обмеження у праві виїзду громадян за межі України слід було б визначити в Інструкції № 173 окремим рядком, оскільки така невизначеність призводить до того, що на сьогодні неможливо з"ясувати дійсний стан справ (відсутня статистична звітність) із вирішення питань зазначеної категорії справ.

Чинна Інструкція з діловодства не містить положень про особливості реєстрації подань державних виконавців, зокрема про обмеження у праві виїзду за межі України, незважаючи на наявність розділу 24 "Особливості проходження справ у суді із заявами про перегляд судових рішень у цивільних та адміністративних справах за нововиявленими обставинами, а також зі зверненнями у порядку виконання судових рішень у цивільних та адміністративних справах", у п. 24.2 якого зазначено, що забезпечення проходження в суді апеляційної інстанції справ із заявами про перегляд судових рішень у цивільних та адміністративних справах за нововиявленими обставинами, а також зі зверненнями в порядку виконання судових рішень у цивільних та адміністративних справах здійснюється за правилами, встановленими цим розділом, розділом 23 та чинним законодавством.

Рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 р. № 30 (у редакції рішення Ради від 2 квітня 2015 р. № 25) затверджено Положення про автоматизовану систему документообігу суду (далі - Положення про АСДС) зі змінами і доповненнями, унесеними рішеннями Ради станом на 15 вересня 2016 р. № 58.

Згідно з п. 2.2.4 Положенняпро АСДС кожній судовій справі надається ЄУН, який формується автоматизованою системою автоматично в суді першої інстанції та залишається незмінним незалежно від проходження судової справи в інстанціях чи надходження судової справи за підсудністю з іншого суду будь-якої юрисдикції, у тому числі в разі повторного надходження судової справи після її належного оформлення, та який повинен обов"язково вказуватися судами всіх інстанцій в судовому рішенні.

Структура ЄУН судової справи є такою: код суду першої інстанції (три цифри) / номер судової справи за порядком у поточному році / рік реєстрації (дві цифри). Наприклад: 512/362/16.

На виконання вимог закону надається інформація щодо дати надходження судової справи до суду, єдиного унікального номера судової справи, номера провадження (за наявності), прізвища учасників процесу, дати та часу призначення судової справи до розгляду, місця проведення судового засідання, дати розгляду судової справи, а також інформація про надходження апеляційних чи касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, заяв про перегляд судових рішень ВСУта їх розгляду(пп. 2.8.1. п. 2.8. Положення про АСДС)

У цьому переліку відсутні справи за поданням державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

З огляду на зміст Інструкції з діловодства та Положення про АСДС можна дійти висновку, що в разі надходження до суду подання державного виконавця на підставі положень ст. 377-1 ЦПК воно реєструється як окрема справа, якій присвоюється ЄУН та номер провадження з індексом "6"; справа передається на автоматичний розподіл для визначення головуючого. Така справа не підшивається (долучається) до відповідної справи навіть тоді, коли вона слухалася і знаходиться в тому суді, до якого надійшло подання державного виконавця.

Проте в ході проведення узагальнення було виявлено різні підходи до обліку (індексу) справ та їх оформлення.

Мали місце факти приєднання подання державного виконавця про тимчасове обмеження боржників у праві виїзду за межі України до цивільної справи, тому окремі суди надіслали для узагальнення судової практики цивільні справи про стягнення боргу, у яких містяться матеріали за поданнями державних виконавців.

Окрім помилок у реєстрації подань трапляється і неправильне формування (оформлення) справ (наприклад, ухвалу суду підшито перед поданням державного виконавця).

Установлено, що в межах одного суду по-різному формуються справи: відповідно до ст. 377-1 ЦПК подання державних виконавців або оформлюються окремою справою, або підшиваються до цивільної справи, в якій ухвалено звернуте до виконання рішення.

Вважаємо правильною практику тих судів, які усі подання державних виконавців у порядку ст. 377-1 ЦПК формують як окремі справи з присвоєнням нового номера справи, що відповідає вимогам Інструкції № 173.

17. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства

Відповідно до ст. 9 Закону України від 22 вересня 2011 р. № 3773-VІ "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (зі змінами від 19 травня 2016 р.; редакція діє з 18 червня 2016 р.) іноземці та особи без громадянства в"їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України (це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку).

Іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю в пунктах пропуску через державний кордон зобов"язані подати свої біометричні дані для їх фіксації. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Також ч. 3 і ч. 4 ст. 22 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що виїзд з України іноземця або особи без громадянства може бути за рішенням суду тимчасово відкладено до виконання ним майнових зобов"язань перед фізичними та юридичними особами в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. За наявності підстав, зазначених у ч. 2 і ч. 3 цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в"їзд в Україну або тимчасово обмежується право виїзду з України.

Так, наприклад, Білопольським районним судом Сумської області (справа № 573/ 541/14-ц) правильно обмежено право виїзду за межі України боржника, громадянина РФ, за поданням державного виконавця ВДВС Білопільського районного управління юстиції Сумської області.

Суд виходив з того, що боржник ухилявся від сплати боргу на загальну суму 123 984 грн за виконавчими документами та пояснював своє рішення неможливістю реалізувати своє майно. Це стало підставою вважати, що боржник О., громадянин РФ, може виїхати за межі України та не виконати свої майнові зобов"язання.

Аналогічною є справа № 139/120/13-ц Мурованокуриловецького районого суду Вінницької області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянина РФ К. На підставі виконавчого листа ВДВС громадянина РФ К. було зобов"язано сплачувати Особі Г. на утримання повнолітньої дочки Особи З. аліменти в розмірі 500 грн щомісячно до закінчення нею навчання в Київському університеті ім. Б. Грінченка, сума заборгованості становила 5 766 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України від 5 листопада 2009 р. № 1710-VI "Про прикордонний контроль" (зі змінами станом на 15 квітня 2014 р.) іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в"їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у ч. 1 і ч. 3 ст. 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено в пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв"язку з відсутністю документів, необхідних для в"їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв"язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених ст. 6 Закону № 3857-ХІІ, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.

Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову в перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову в перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші невиконані майнові зобов"язання перед державою, фізичними або юридичними особами, їм заборонено в"їзд або виїзд в/з Україну(и).

Відповідно до п. 4 ст. 20 Закон України "Про Державну прикордонну службу України", статей 13 і 14, ч. 2 ст. 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", ст. 80 Закону № 606-ХІV наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - Адміністрація ДПС) від 5 грудня 2011 р. № 946 затверджено Інструкцію про порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в"їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - Інструкція).

У п. 2.1 розділу II Інструкції зазначено, що рішення про заборону в"їзду в Україну іноземцю (далі - рішення про заборону в"їзду в Україну) приймається органом охорони державного кордону, якщо:

а) при клопотанні про в"їзд в Україну іноземець подав про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;