на утриманні неповнолітню дитину, не допускала будь-яких порушень громадського порядку, характеризується позитивно. Як зазначено в ухвалі апеляційного суду міста Києва від 5 березня 2012 року суд першої інстанції помилково застосував до Б.В.О. замість п. "г", п. "в" ст. 1 Закону "Про амністію", посилаючись на те, що вона має на утримані неповнолітню дитину. При цьому, суд не перевірив дані про наявність у неї дитини, оскільки такі дані в матеріалах справи відсутні і підлягають перевірці.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 12 березня 2012 року скасовано постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 7 грудня 2011 року, якою Н.О.П. звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2011 році" від 08.07.2011 року, а провадження у справі по обвинуваченню Н.О.П. у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України закрито. Своє рішення апеляційний суд обґрунтував тим, що відповідно до ст. 12 Закону України "Про амністію у 2011 році" від 08.07.2011 року, дія закону поширюється на осіб, до дня набрання ним чинності включно. Н.О.П. вчинив злочин 31.07.2011 року, тобто після набрання даного закону чинності. Згідно ст. 17 Закону України "Про амністію у 2011 році" від 08.07.2011 року передбачено, що закон набуває чинності з наступного дня після опублікування. Вказаний закон опубліковано в газеті "Голос України" № 135-136 від 27 липня 2011 року, набрав він чинності 28 липня 2011 року, а тому на Н.О.П. не розповсюджується.
Також скасовано постанову Дарницького районного суду м. Києва від 15 серпня 2011 року, якою кримінальну справу відносно Н.Д.В. закрито, а його звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 309 КК України на підставі п. "в" ст. 1, ст. 6 Закону України "Про амністію у 2011 році" від 08.07.2011 року. В ухвалі апеляційного суду м. Києва від 2 лютого 2012 року зазначено, що згідно з п. "з" ст. 7 Закону України "Про амністію у 2011 році" від 08.07.2011 року, амністія не застосовується до осіб, яких притягнуто до кримінальної відповідальності за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. Оскільки Н.Д.В. притягується до відповідальності за ч. 1 ст. 309 КК України за незаконне придбання, зберігання та перевезення наркотичного засобу без мети збуту, що мало місце 9 листопада 2010 року, тому до нього положення Закону України "Про амністію в 2011 році" не може бути застосовано.
Скасовано постанову Дарницького районного суду м. Києва від 29 вересня 2012 року, якою К.В.Б. звільнено від покарання, призначеного за вироком Печерського районного суду м. Києва від 21 квітня 2011 року за ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 357, ст. 70 КК України у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі на підставі п. "г" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2011 році" від 08.07.2011 року. В ухвалі апеляційного суду міста Києва від 12 квітня 2012 року, зазначено про порушення судом процесуального закону, оскільки матеріали справи не містять даних про отримання засудженим судової повістки, а засуджений стверджує, що порушено його право бути присутнім у судовому засіданні та давати пояснення з приводу поданого інспекцією подання про його звільнення від відбування покарання.
Мали місце випадки на стадії апеляційного перегляду задовольнялися заяви засуджених, вироки щодо них скасовувалися, особи звільнялися від кримінальної відповідальності на підставі положень Закону України "Про амністію у 2011 році" від 8 липня 2011 року, а кримінальні справи щодо них закривалися. У 2011 році таких рішень апеляційним судом міста Києва прийнято 18, а у 2012 році 13.
Таким чином, застосовуючи до особи амністію та звільняючи її від кримінальної відповідальності на цій підстав, судам слід ретельно перевіряти наявність підстав для її застосування, а також неухильно дотримуватися порядку розгляду таких заяв.
6. Висновки та пропозиції
1. Розглянути дане узагальнення на нараді із суддями районних судів міста Києва.
2. Рекомендувати суддям апеляційного суду міста Києва та місцевих судів м. Києва:
- звільняючи осіб від кримінальної відповідальності на підставі ст.ст. 45, 46, 47, 48 49 КК України та закриваючи кримінальні справи, судам слід безумовно дотримуватися визначених законом підстав та порядку звільнення;
- при вирішенні клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд повинен переконатися, що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК України; після цього можна постановити судове рішення у порядку визначеному кримінально-процесуальним законом;
- враховувати, що відсутність згоди особи за будь-яких обставин є перешкодою для закриття справи та звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючою обставиною;
- в разі звільнення особи від кримінальної відповідальності недопустимим вважати стягнення з особи судових витрат за проведені у справі експертизи.
- ретельно перевіряти таку обставину як визнання вини, оскільки протягом досудового слідства та розгляду справи у суді, особа не визнає своєї вини, а вже після заявленого клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності, вона визнає свою вину, що може свідчити не про щире каяття, а про бажання уникнути кримінальної відповідальності;
- при звільненні від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки, суди повинні перевіряти наявність підстав для застосування до особи цього інституту; обґрунтованість клопотань (у якому повинно бути зазначено мотивоване прохання загальних зборів колективу за місцем роботи або навчання обвинуваченої чи підсудної особи звільнити її від кримінальної відповідальності; поручительство колективу про те, що ця особа не допустить надалі суспільно небезпечної поведінки та про зобов'язання проводити з нею відповідну виховну роботу; та належність оформлення протоколів загальних зборів колективів (наявність у протоколах відомостей про загальну кількість працівників у трудовому колективі; кількість працівників присутніх на зборах); у судовому засіданні доцільно вислуховувати представників трудових колективу, який звернувся із клопотання про передачу на поруки; як вимагає ч. 2 ст. 288 КПК України також з'ясувати думку потерпілого;
- вирішуючи питання про наявність підстав для звільнення осіб від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності на підставі ст. 49 КК України, судам слід уважно з'ясовувати питання: чи минули визначені ст. 49 КК України строки давності; чи не ухилялася вона від слідства або суду та чи не вчинила вона нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого;
- при застосуванні положень ст.ст. 75, 76 КК України судам належним чином мотивувати у вироках, ухвалах, висновки про можливість звільнення засуджених від відбування покарання з випробуванням, посилаючись при цьому на конкретні фактичні дані, які стосуються ступеня тяжкості вчиненого злочину, його наслідків, даних про особу засудженого, обставини які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості скоєного;
- виважено підходити до призначення покарання у виді позбавлення волі з послідуючим звільненням засуджених від його відбування з випробуванням, у випадках, коли санкція закону, за яким особу визнано винною, нарівні з позбавленням волі на певний строк передбачає більш м'які види покарання, які засуджений буде відбувати реально та при визнанні засуджених винними у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів;
- при застосуванні положень ст. 75 КК України в обов'язковому порядку, вказувати, що особа звільнена від відбування з випробуванням лише основного покарання;
- при звільненні з випробуванням від відбування основного покарання осіб, засуджених за законом, санкція якого передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна, зазначати в мотивувальній частині вироку про те, що відповідно до вимог ст. 77 КК України підстави для призначення підсудному додаткового покарання у виді конфіскації майна відсутні, а у резолютивній частині про те, що покарання призначене без конфіскації майна.
3. Просити Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ України надати роз'яснення щодо застосування окремих положень закону, зокрема з наступних питань:
1. У зв'язку із чинністю КПК України 2012 року, в якому регламентовано порядок звільнення від кримінальної відповідальності (ст.ст. 285 - 289), а норми Кримінального закону залишилися не змінними, а тому, на нашу думку, потребує роз'яснення порядок застосування ст. 45 КК України.
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям за наявності вказаних у ст. 45 КК України умов є обов'язком, а не правом суду. При застосуванні цього інституту відповідно до порядку, встановленого ст. 7-2 КПК України (1960 року) не мала правового значення думка потерпілого. В той же час п. 3 ст. 286 КПК України (2012 року), передбачено, що перед направленням до суду клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності за ст.ст. 44 - 49 КК України, прокурор зобов'язаний ознайомити з ним потерпілого та з'ясувати його думку щодо можливості звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності. Також згідно п. 2 ст. 288 КПК України суд зобов'язаний з'ясувати думку потерпілого щодо можливості звільнення, підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Водночас незрозуміло яке рішення повинен прийняти суд, у випадку, коли потерпілий заперечує проти звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності. У пункті 4 ст. 288 КПК України передбачено, що суд ухвалою відмовляє у задоволенні клопотання лише у разі встановлення необґрунтованості клопотання, однак жодних застережень щодо не погодження потерпілого не має.
2. Згідно роз'яснень, що містяться у абз.п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23 грудня 2005 "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності", потерпілим може бути лише фізична особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду і яку визнано потерпілим відповідно до ч. 2 ст. 49 КПК України.
Водночас згідно положень ст. 55 КПК України (2012 року) потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.
З огляду на це потребує роз'яснення, чи може бути звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України у зв'язку із примиренням із потерпілим, коли таким визнано юридичну особу.
3. У зв'язку із вступом в дію КПК України 2012 року, яким передбачено укладення угоди про примирення (ст. 471 КПК України), виникла колізія у застосуванні ст. 46 КК України, яка полягає у наступному.
На підставі ст. 46 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності та закривається кримінальна справа ухвалою суду (ч. 3 ст. 288 КПК України 2012 року), тобто вирок не виноситься і особа не вважається судимою. Наведений порядок є сприятливий для особи, а ніж угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим.
Порядок затвердження угоди передбачено ст.ст. 468 - 476 КПК України (2012 року). У цьому випадку суд ухвалює вирок.
З огляду на це, слід роз'яснити, як діяти судам, коли одночасно є підстави для звільнення особи від відповідальності на підставі ст. 46 КК України і для укладення угоди по примирення.
| Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ | О.С. Юрдига |