Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України засуджені особи можуть звільнятися від відбування основного покарання з випробуванням. Призначені при цьому додаткові покарання, відповідно до ст. 77 КК України, виконуються самостійно. Як засвідчило узагальнення, суди у вироках не завжди зазначають, що особа звільняється від відбування лише основного покарання.
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 13 липня 2010 року В.А.В. визнано винним та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки, та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 3 роки та покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. Як зазначено у вироку апеляційного суду м. Києва від 12 січня 2011 року при призначенні покарання суд неправомірно застосував кримінальний закон, звільнивши засудженого від відбування додаткового покарання.
Аналогічної помилки допустився Деснянський районний суд м. Києва у вироку від 22 листопада 2010 року, який звільняючи від відбування покарання з випробуванням засудженого за ч. 2 ст. 286 КК України К.В.А. не вказав, що він звільняє його від відбування покарання з випробуванням лише в частині основного покарання. Вироком апеляційного суду м. Києва дану помилку виправлено.
В основному, суди дотримуються вимог кримінального закону, при звільненні неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням, правильно посилаючись при такому звільненні на ст.ст. 75, 104 КК України та покладаючи на них обов'язки, передбачені ст. 76 КК України і вірно визначають тривалість іспитового строку.
Значна кількість вироків районних суддів скасовано у зв'язку з безпідставним звільненням засуджених від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Практика застосування ст. 75 КК України показує, що приймаючи рішення про звільнення від відбуття покарання з випробуванням, місцеві суди не завжди належним чином ураховували тяжкість злочину, особу винного, та інші обставини справи, які в цілому не давали підстави вважати можливим виправлення особи без ізоляції від суспільства.
Прикладом такого є скасування вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 9 листопада 2011 року щодо Т.С.В. засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України до 2 років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України частково приєднано не відбуту частину покарання за вироком Дарницького районного суду м. Києва від 13 березня 2008 року, остаточно призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України Т.С.В. звільнено від відбуття покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 2 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України, коли поза увагою суду фактично залишилися дані про особу винного, який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення тяжких злочинів проти власності, скоїв нові злочини під час не відбутої частини покарання за попередніми вироками, ніде не працює, що свідчить про небажання останнього виправлятися та припинити злочинну діяльність.
Подібні підстави були при скасуванні вироку Солом'янського районного суду м. Києва від 12.09.2011 р. щодо Ю.Д.В.; вироку Дніпровського районного суду м. Києва в частині звільнення від відбування покарання з застосуванням ст. 75 КК України засудженого за ч. 2 ст. 309 КК України Ч.Ю.С.
Мали місце випадки. коли районні суди не враховували вказівок апеляційного суду про безпідставність застосування до обвинувачених ст. 75 КК України і при повторному розгляді справи призначали покарання із застосуванням ст. 75 КК України: вирок Печерського районного суду м. Києва щодо С.І.В.; вирок Деснянського районного суду м. Києва щодо Б.Р.С, засудженого за ч. 3 ст. 364, ст. 198, ст. 70 КК України.
Поряд із порушенням вимог кримінального закону при постановленні вироків із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України, місцеві суди допускають порушення кримінально-процесуального закону, що є наслідком скасування вироку та направлення справи на додаткове розслідування.
Також скасовувалися вироки щодо осіб засуджених із застосуванням ст. 75 КК України із поверненням справ прокурору для проведення додаткового розслідування.
Основною причиною є порушення права засудженого на захист, істотна неповнота та неправильність досудового слідства, яка не можуть бути усунуті під час судового слідства.
Так, вироком Дарницького районного суду м. Києва від 3 листопада 2010 року К.С.А. засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування цього покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 27 січня 2011 року вирок скасовано з поверненням справи прокурору для проведення додаткового розслідування. Причиною цього стало порушення слідчим вимог ст. 45 КПК України про обов'язкову участь захисника у справах про злочини осіб, які через свої психічні вади не можуть реалізувати своє право на захист.
Суперечливість та неконкретність пред'явленого обвинувачення, що позбавляло засудженого в повній мірі реалізувати своє право на захист, стали причиною скасування з поверненням справи прокурору на додаткове розслідування, ухвалою апеляційного суду м. Києва від 9 лютого 2011 року, вироку Подільського районного суду м. Києва від 10 листопада 2011 року, яким Іваненка І.В. засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України на 5 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 20 грудня 2011 року скасовано з направленням справи на новий судовий розгляд вирок Подільського районного суду м. Києва, яким А.В.С. було засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. Причиною скасування вироку суду став необґрунтований розгляд справи за правилами ч. 3 ст. 299 КПК України, в той час коли засуджений лише частково визнавав свою вину. Крім того, по справі підсудному не було надано останнє слово.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 27 вересня 2011 року скасовано з направленням справи на новий судовий розгляд вирок Печерського районного суду м. Києва від 17 червня 2011 року, яким К.І.В. засуджено за ч. 2 ст. 368 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах влади, державного управління та місцевого самоврядування, правоохоронних органах, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків строком на 3 роки, з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого. На підставі ст. 75 КК України К.І.В. звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. Причиною скасування вироку стали істотні порушення кримінального та кримінально-процесуального законів. Поряд з іншими порушеннями, які стали причиною скасування вироку, колегія суддів зазначила, що в порушення вимог ст. 77 КК України, суд першої інстанції призначив засудженому К.І.В. додаткове покарання у виді конфіскації майна, яке не застосовується при звільненні особи від відбування покарання з випробуванням.
В ухвалі апеляційного суду м. Києва від 27 квітня 2011 року, якою скасовано, з направленням справи на новий судовий розгляд, вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 5 червня 2007 року, яким К.Д.В., Ш.В.А., П.О.Б. засуджених за ч. 4 ст. 191 КК України відповідно на 5 років, 4 роки, 4 роки 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з розпорядженням товарно-матеріальними цінностями строком на 2 роки та на підставі ст. 75 КК України звільнені від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, кожен, зазначено, що поряд з іншими, допущеними судом істотними порушеннями кримінально-процесуального закону, суд зовсім не мотивував свій висновок щодо застосування ст.ст. 75, 76 КК України.
Більшість справ, пов'язаних зі звільненням засуджених від відбування покарання з випробуванням, розглядаються судами з застосуванням положень ч. 3 ст. 299 КПК України, що не звільняє суди від обов'язку ретельно встановлювати дані про особу обвинувачених, підсудних. Невиконання цієї вимоги може призвести до засудження невстановленої особи.
Так, вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 2 березня 2011 року К.О.А. та Ч.О.В. визнано винними та засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі, кожен, та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки, з покладенням обов'язків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.
В апеляційному порядку вирок не переглядався.
Із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами звернувся прокурор м. Києва, в якій зазначив, що за прізвищем "Калетинський" засуджено іншу особу - Х.О.С., про що встановлено під час перевірки скарги К.О.А. в порядку ст.ст. 400-5, 400-8 КПК України. Ці обставини суду при постановленні вироку відомі не були.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 27 вересня 2011 року вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 2 березня 2011 року щодо К.О.А. скасовано, матеріали справи щодо нього виділені в окреме провадження і направлені прокурору Шевченківського району м. Києва на нове розслідування.
Узагальнення судової практики з питання, що аналізується, дозволяє також зробити висновки про те, що в ряді випадків місцеві суди, за наявності до того достатніх підстав, не вирішували питання про звільнення засуджених від відбування призначених покарань з випробуванням.
Ухвалами апеляційного суду м. Києва змінювалися вироки шляхом застосування положень ст.ст. 75, 76 КК України.
Як приклад, можливо навести такі судові рішення.
Вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 20 січня 2011 року П.С.П. засуджено за ч. 2 ст. 186, 69 КК України на 3 роки позбавлення волі.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2011 року вирок змінено. На підставі ст. 75 КК України, П.С.П. звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 3 роки та з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. При цьому апеляційний суд врахував обставини, які пом'якшують покарання, позитивні характеристики, думку потерпілого, який не має претензій до засудженого і вважав за необхідне обрати покарання, не пов'язане з позбавленням волі, визнавши, що ці обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 14 лютого 2011 року Ш.Б.М. засуджена за ч. 2 ст. 186; ч. 1 ст. 304, 70 КК України на 4 роки позбавлення волі. Цим же вироком Д.І.А. засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі, та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 травня 2011 року, вирок щодо Д.І.А. залишено без зміни, а щодо Ш.Б.М. змінено в частині призначеного покарання. На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. Згідно ухвали суду, судом першої інстанції при призначенні Ш.Б.М. покарання не врахував молодий вік засудженого, повне визнання вини та щире каяття, позитивні характеристики, наявність постійного місця роботи та проживання, наявність хронічних захворювань, а також позицію потерпілого, який просив не позбавляти засудженого волі.
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 2 березня 2011 року Х.М.С. засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2011 року вирок змінено та Х.М.С. звільнено від відбуття призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки та на нього покладені обов'язки згідно ст. 76 КК України. Застосування ст. 75 КК України апеляційний суд мотивував наявністю обставини, яка пом'якшує покарання - щирим каяттям, відсутністю обставин, які обтяжують покарання, конкретними обставинами вчинення злочину, згідно яких пішохід рухався по проїзній частині.
Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 14 серпня 2010 року К.В.П. був засуджений за ч. 2 ст. 307; ч. 2 ст. 309, 70 КК України на 5 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням обов'язків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України. Цим же вироком Ш.М.Р. був засуджений за ч. 2 ст. 309, ч. 4 ст. 70 КК України на 3 роки 3 місяці позбавлення волі.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 6 червня 2011 року вирок змінено. З урахуванням того, що Ш.М.Р. за місцем мешкання характеризується позитивно, має постійне місце роботи, є вдівцем, має на утриманні 3-х неповнолітніх дітей, один з яких являється інвалідом з дитинства і потребує особливої уваги з боку батька, щире каяття засудженого та його активне сприяння розкриттю злочину, в тому числі і встановлення особи, яка збувала наркотичні засоби, колегія суддів прийшла до висновку про можливість виправлення Ш.М.Р. без відбування покарання та звільнила його від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки та покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Ухвалою апеляційного суду від 3 квітня 2012 року змінено вирок Печерського районного суду м. Києва від 29 листопада 2011 року, яким, Т.О.А., К.С.А., Х.Ю.Г., Р.С.В., П.О.С., засуджено за ст. 28 ч. 3, ст. 301 ч. 3 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права займатися діяльністю, пов'язаною з виготовленням кіно і відеопродукції, строком на 3 роки та з конфіскацією порнографічних предметів, кіно та відеопродукції, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, засобів їх виготовлення, розповсюдження і демонстрування. Прийнявши до уваги, що всі засуджені раніше не судимі, повністю визнали свою вину та щиро розкаялися у вчиненому, мають постійне місце проживання, за якими характеризуються позитивно, від їх злочинних дій не наступило жодних негативних наслідків, після вчинення злочину працевлаштувалися на роботу, а також врахувавши їх сімейні обставини та молодий вік, колегія суддів визнала за можливе звільнити їх від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з покладенням на них, передбачених ст. 76 КК України обов'язків, оскільки їх виправлення та попередження вчинення ними нових злочинів можливе без ізоляції їх від суспільства.
Апеляційним судом міста Києва скасовано вирок щодо В.О.С., у зв'язку з застосуванням ст. 79 КК України засудженої за ч. 2 ст. 185 КК України, про вагітність якої стало відомо після постановлення вироку.
Слід звернути увагу на касаційну практику перегляду судових рішень апеляційного суду м. Києва та місцевих судів м. Києва, постановлених із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України.
Основною причиною скасування ухвал апеляційного суду м. Києва стало те, що при прийнятті рішення про звільнення засуджених від відбування покарання з випробуванням не враховано ступінь тяжкості вчинених злочинів, обставини їх скоєння, дані про особу засуджених, характер і розмір заподіяної шкоди.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2011 року скасовано ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 грудня 2010 року, якою змінено вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 8 жовтня 2010 року щодо С.О.К. Перекваліфіковано його дії з ч. 2 на ч. 1 ст. 308 КК України та призначено покарання у виді 3 років 3 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України С.О.К. звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки та з покладенням на нього обов'язків передбачених ст. 76 КК України. В ухвалі суду касаційної інстанції зазначено, що заслуговує на увагу посилання прокурора про необґрунтованість застосування апеляційним судом звільнення С.О.К. від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, оскільки судом належним чином не враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини його скоєння, займану С.О.К. посаду та розмір отриманого хабара (5000 доларів США).
З тих же мотивів скасовано ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 листопада 2010 року. В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 червня 2011 року зазначено, що приймаючи рішення про звільнення засудженого К.П.В. від відбування призначеного покарання з випробуванням, судом не в повній мірі враховано той факт, що протягом нетривалого періоду засудженим було вчинено декілька злочинів, в тому числі й тяжких, а в результаті його злочинних дій до державного бюджету не надійшло майже 3 млн. гривень податків.
Скасовуючи вирок Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2010 року, яким С.О.Д. засуджено за ч. 2 ст. 368 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків строком на 1 рік, з конфіскацією майна та на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 3 березня 2011 року, якою вказаний вирок змінено, в порядку ст. 365 КК України, виключено застосування до засудженого додаткового покарання у виді конфіскації майна, а в решті залишено без зміни, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 13 жовтня 2011 року зазначила, що звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням є безпідставним. Зокрема, в ухвалі вказано, що "призначаючи С.О.Д. мінімальну міру покарання, передбачену ч. 2 ст. 368 КК України, суди правильно врахували сімейні обставини засудженого, стан його здоров'я та дані, що позитивно його характеризують, але, на думку колегії суддів, як окремо, так і у своїй сукупності, вони не знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, і тому не дають підстав вважати можливим виправлення засудженого без відбування покарання, адже судами не було встановлено, що вчинення С.О.Д. тяжкого корисливого злочину сталося саме внаслідок збігу якихось життєвих обставин".
Ряд ухвал апеляційного суду міста Києва скасовано судом касаційної інстанції через порушення вимог кримінально-процесуального закону.
Так, вироком Оболонського районного суду м. Києва від 28 січня 2010 року К.І.А. засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України на 2 роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 1 рік. На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік, з покладенням обов'язку повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання. Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 7 квітня 2010 року вирок щодо К.І.А. змінено і за ч. 1 ст. 286 КК України призначено покарання - штраф 8500 гривень без позбавлення права керувати транспортними засобами. В решті вирок залишено без зміни.
За касаційним поданням прокурора, ухвалою Верховного Суду України від 21 грудня 2010 року ухвалу апеляційного суду скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд. Як зазначено в ухвалі Верховного Суду, апеляційний суд за наслідками розгляду апеляції засудженого фактично скасував звільнення К.І.А. від відбування призначеного йому основного покарання з випробуванням і призначив інше, хоча й більш м'яке, але покарання, яке належить виконувати реально. Таким рішенням апеляційний суд погіршив становище засудженого. Крім того, ухвалив його усупереч ч. 2 ст. 378 КПК України, за відсутності апеляцій прокурора чи потерпілого.
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 17 березня 2010 року К.О.С. засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 21 липня 2010 року вирок залишено без зміни.
Ухвалою Верховного Суду України від 8 лютого 2011 року, за касаційною скаргою захисника, ухвалу апеляційного суду скасовано, а справу направлену на новий апеляційний розгляд. Як вказано в ухвалі Верховного Суду, при апеляційному розгляді не дотримано вимог ст. 377 КПК України про те, що при залишенні апеляції без задоволення, в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено, зокрема, суть апеляції та підстави, через які її визнано необґрунтованою. Відхиляючи апеляцію, апеляційний суд не перевірив наведені доводи апеляції про порушення права підсудного на захист та однобічність судового слідства і безпідставно вказав про те, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім доказам по справі. Також в ухвалі апеляційного суду вказано, що вирок у частині вирішення цивільного позову захисником не оскаржений, що суперечить змісту поданої апеляції з доповненням до неї. Усупереч вимогам ст. 377 КПК України, в ухвалі апеляційного суду не зазначено про те, що апеляція захисника стосується також вирішення цивільного позову, і не викладено підстав, через які його апеляцію, в цій частині, визнано необґрунтованою.
Скасувавши ухвалу апеляційного суду від 04.07.2011 р. відносно засудженого Дарницьким райсудом м. Києва за ст. 309 ч. 2, 307 ч. 2, 70, 75, 76 КК України Р.С.О., ВССУ зазначив, що ні суд першої інстанції, ні апеляційної не врахували того, що Р.С.О. вчинив злочин у сфері обігу особливо небезпечних наркотичних речовин (канабіс), а тому застосування до нього ст. 75 КК України є неприпустимим.
Печерським районним судом м. Києва Ц.А.О. засуджено за ст. 286 ч. 2 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України Ц. звільнено від відбування основного покарання з випробуванням. Ухвалою апеляційного суду від 15 липня 2011 р. вирок в частині вирішення цивільного позову змінено, збільшено суму, яка підлягала відшкодуванню за завдану злочином моральну шкоду з 70000 грн. до 250000 грн.
Скасовуючи ухвалу апеляційної інстанції колегія ВССУ зазначила, що при апеляційному розгляді справи не враховано невідповідність призначеного Ц. покарання, зокрема, звільнення від покарання з випробуванням, тяжкості вчиненого злочину. При цьому касаційний суд послався на те, що засуджена лише частково відшкодувала завдану злочином шкоду, раніше притягувалась до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху.
Скасувавши ухвалу апеляційного суду м. Києва від 1 серпня 2011 року, якою було змінено вирок Голосіївського районного суду м. Києва відносно С.Д.О., засудженого за ст. 289 ч. 2 КК України, - застосовано ст. 69 та ст. 75 КК України та звільнено засудженого від відбування покарання з випробуванням, касаційний суд зазначив, що ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням вимог ст.ст. 50, 65, 75 КК України, а призначене покарання не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. На переконання суддів касаційної інстанції звільнення С. від відбування покарання є необґрунтованим з огляду на тяжкість вчиненого злочину, який відноситься до особливо важких злочинів, при цьому не було враховано, що злочин вчинено проти безпеки руху та експлуатації транспортних засобів, злочином завдано потерпілій значної шкоди понад 520000 грн., яка не відшкодована.
Також, у 2011 році в касаційному порядку оскаржено 25 вироків апеляційного суду м. Києва, постановлених при апеляційному перегляді вироків місцевих судів, винесених із застосуванням положень ст.ст. 75, 76 КК України. З них 14 вироків залишено без зміни, 6 - змінено, 5 - скасовано з направленням справи на новий апеляційний розгляд.
У 2012 році оскаржено 16 вироків апеляційного суду міста Києва, із 40 постановлених, з яких 9 змінено, 7 скасовано з направленням справи на новий апеляційний розгляд.
Як правило, без зміни залишались вироки апеляційного суду м. Києва, якими скасовувались вироки місцевих судів в частині призначеного покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини, а цим особам призначались покарання, які належить відбувати реально.
Вироком апеляційного суду м. Києва від 3 лютого 2011 року скасовано вирок Печерського районного суду м. Києва від 30 листопада 2010 року щодо Д.І.С., що була цим вироком визнана винною та засуджена за ч. 5 ст. 191 КК України з застосуванням ст. 69 КК України на 5 років позбавлення волі, без конфіскації майна, з позбавленням права займати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю у всіх підприємствах, установах та організаціях строком на 3 роки та на підставі ст. 75 КК України звільнена від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. Зазначеним вироком апеляційного суду м. Києва Д.І.С. було призначено покарання за ч. 5 ст. 191 КК України, з застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю на підприємствах, установах та організаціях незалежно від форми власності строком на 3 роки та конфіскацією всього належного їй майна. Запобіжний захід засудженій змінено на тримання під вартою. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 червня 2011 року даний вирок залишено без зміни, а апеляції захисника - без задоволення.
Вироки апеляційного суду міста Києва змінювались судом касаційної інстанції в основному шляхом пом'якшення призначеного засудженим покарання, в тому числі і шляхом застосування положень ст.ст. 75, 76 КК України. Так, ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 вересня 2011 року щодо З.Н.В. та від 20 вересня 2011 року щодо Т.Ю.В., дані особи, з урахуванням наявності на їх утриманні малолітніх дітей, були звільнені від відбування покарання, з випробуванням.
Основною причиною скасування вироків апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд було безпідставне, або належним чином не вмотивоване застосування положень ст.ст. 75, 76 КК України, а також не застосування цих положень Закону при наявності для того підстав.
Так, вироком апеляційного суду м. Києва від 17 грудня 2010 року П.О.Я. засуджено за ч. 3 ст. 212 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків строком на 3 роки та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 3 роки та з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 квітня 2011 року вирок скасовано, а кримінальну справу направлено на новий апеляційний розгляд. Приймаючи це рішення, суд касаційної інстанції зазначив, що суд апеляційної інстанції не мотивував, які саме дані про особу засудженого дають підстави для висновку про можливість його виправлення без відбування покарання. Злочин, у скоєнні якого визнаний винним П.О.Я. є тяжким, у результаті протиправних дій засудженого до бюджету не надійшли податки в сумі 1530381 грн., і ним не вжито будь-яких заходів для відшкодування заподіяної шкоди. Поза увагою суду залишилась попередня поведінка засудженого.
Змінивши вирок апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2011 року, яким скасовано вирок Шевченківського районного суду м. Києва відносно К.З.З., засудженого за ст. 309 ч. 2, 263 ч. 1, 70 КК України, - на 5 років позбавлення волі, від відбування якого він був звільнений на підставі ст.ст. 75, 76 КК України, та призначено за ст. 309 ч. 2 КК України 3 роки позбавлення волі, за ст. 263 ч. 1 КК України - 2 роки позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі, касаційний суд зазначив, що апеляційним судом було призначено К. покарання без врахування вимог ст. 65 КК України. Не враховано те, що засуджений вперше притягувався до кримінальної відповідальності, щиро кається у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочинів більш тяжкого злочину вчиненому іншими особами - ст. 307 ч. 3 КК України, молодий вік, позитивні характеристики, відсутність обставин, що обтяжують покарання.
В касаційному порядку скасовано окремі вироків місцевих судів м. Києва, постановлених із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України, які не переглядалися в апеляційному порядку.
Так ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2011 року скасовано вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 28 лютого 2011 року (М.В.М.), яким Б.Л.М. був засуджений за ч. 2 ст. 309; ч. 2 ст. 307, 70 КК України на 5 років позбавлення волі та на підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та з покладенням відповідних обов'язків. В ухвалі зазначено, що призначене засудженому покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, не відповідає тяжкості вчинених ним злочинів та його особі внаслідок м'якості.
Аналогічне рішення прийнято Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ухвала від 13 жовтня 2011 року) щодо вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 24 лютого 2011 року, яким Б.О.В. засуджено за ч. 2 ст. 307; ч. 2 ст. 364; ч. 1 ст. 368, 70 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на 3 роки, із позбавленням спеціального звання - старший сержант внутрішньої служби.
б) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального висновку (ст. 80 КК України):
Згідно статичних даних у провадженні місцевих судів міста Києва у 2011 році надійшло 4 справи про звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, які розглянуто та 3 задоволено.
Упродовж 2012 року до судів надійшло 3 справи такої категорії, які розглянуті та задоволено.
Проблемних питань при розгляді справ такої категорії не виникало.
в) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК України).
У 2011 році надійшла 51 справа, з яких одну повернуто, розглянуто 54, з врахуванням 4 нерозглянутих із 2010 року, задоволено 47.
У 2012 році надійшло 40 справ, всі розглянуто, із них 37 задоволено.
Інша інформація щодо розгляду вказаної категорії справ відсутня.
г) звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК України);
Справ такої категорії на розгляді місцевих судів міста Києва згідно наявних статистичних даних у 2011 - 2012 роках не перебувало.
д) звільнення від відбування покарання за хворобою (ст. 84 КК України);
У 2011 році надійшла одна справа такої категорії, яку розглянуто. Дані за 2012 рік щодо таких справ відсутні.
д) звільнення від відбування покарання на підставі закону України про амністію (ст.ст. 85, 86 КК України) та проблеми їх застосування.
Згідно статистичних даних районними судами міста Києва звільнено внаслідок амністії 6 осіб; у 2012 році звільнено - 29 осіб. Апеляційним судом міста Києва у 2011 році скасовано 18 вироків у зв'язку із закриттям провадженням у справі на підставі ЗУ "Про амністію у 2011 році" та у 2012 році 13 вироків.
Статтею 6 Закону України "Про амністію у 2011 році" від 8 липня 2011 року передбачено звільнення від кримінальної відповідальності в порядку та на умовах, визначених цим Законом, осіб, які підпадають під дію статті 1 цього Закону, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчинені до набрання чинності цим Законом.
За змістом вказаного Закону, особа звільняється від відповідальності або від покарання тільки у випадках, коли акт амністії поширюється на всі злочини, за вчинення яких її обвинувачують або за вчинення яких її засуджено, отже заборона застосування амністії до однієї зі статей сукупності злочинів не дає підстав для її застосування в цілому.
Найбільш поширеними порушеннями є застосування закону до особи, на яку дія Закону не поширюється; порушення порядку застосування амністії, зокрема без повідомлення потерпілого, а також застосування амністії до особи, до якої раніше амністія застосовувалася, однак визначені законом строки не пройшли.
З підстав неправильного застосування кримінального закону та істотного порушення положень п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК України скасовано постанову Подільського районного суду м. Києва від 22 серпня 2011 року, якою А.Я.В. звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 141 КК України (в редакції 1960 року), ст. 296 ч. 1, ч. 2 ст. 185 КК України на підставі п. "в" ст. 1, ст.ст. 6, 8 Закону України "Про амністію в 2011 році" від 08.07.2011 року, а провадження у справі закрито.
Як зазначено в ухвалі апеляційного суду міста Києва 24 січня 2012 року, А.Я.В. звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 141 КК (1960 року), який є тяжким, однак вказаний Закон розповсюджується на осіб, засуджених за умисні злочини, які згідно ст. 12 КК У не є тяжкими.
За апеляцією представника потерпілого, ухвалою апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2012 року скасовано постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2011 року, якою закрито кримінальну справу по обвинуваченню К.С.Ф. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 ККУ на підставі ст. 1 п. "є", ст. 6 Закону України "Про амністію у 2011 році" від 08.07.2011 року та звільнено його від кримінальної відповідальності.
На обґрунтування підстав скасування зазначено, що слідчий не повідомив потерпілого про направлення в суд подання про закриття справи, а суд про її розгляд.
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2011 року кримінальну справу про обвинувачення К.І.М. за ч. 1 ст. 185 КК України закрито зі звільненням його від кримінальної відповідальності на підставі п. "в" ст. 1, ст. 6 Закону України "Про амністію у 2011 році" від 08.07.2011 року. Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2012 року дану постанову скасовано, у зв'язку з тим, що відносно К.І.М. булл раніше закрита кримінальна справа внаслідок застосування акту амністії від 09.10.98 року. Суд першої інстанції звільняючи К.І.М. від кримінальної відповідальності не врахував положення п. "е" ст. 7 Закону України "Про амністію у 2011 році".
Визнано незаконною постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 14 вересня 2011 року застосовано до Б.В.О. п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2011 році" від 08.07.2011 року та звільнено її від відбування покарання, призначеного вироком Оболонського районного суду м. Києва від 16.06.2011 року, яким вона засуджена за ст. 185 ч. 1 на 1 рік позбавлення волі, із застосуванням ст. 75 КК України, оскільки має