Узагальнення практики розгляду судами цивільних справ про усиновлення дітей, позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та піклування над дітьми

Аналіз судової практики свідчить, що районні суди ухвалювали рішення про усиновлення в заочному провадженні.

Наприклад, Шевченківський районний суд м. Києва 26 березня 2008 року ухвалив заочне рішення у справі за заявою К., К., зацікавлені особи - Т., Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація, відділ реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції м. Києва про усиновлення дитини.

Ухвалення заочного рішення в окремому провадженні не відповідає вимогам процесуального закону, оскільки ЦПК України передбачає заочний розгляд справи лише у справах позовного провадження. Крім того, закон передбачає обов'язкову участь у справі органу опіки та піклування, а тому справу не може бути розглянуто без участі представника цього органу.

Згідно із частиною третьою ст. 6 ЦПК України закритий судовий розгляд допускається за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, з метою таємниці усиновлення.

Таким чином, вирішення питання про закритий судовий розгляд має вирішуватися судом залежно від клопотання заявника чи заінтересованих осіб.

Із матеріалів цивільних справ про усиновлення вбачається, що клопотання про закритий судовий розгляд заявники викладали в позовних заявах - просили забезпечити таємницю усиновлення.

За умови відсутності клопотання про забезпечення таємниці усиновлення, справа має розглядатися за загальним правилом у відкритому судовому засіданні.

Згідно із частиною сьомою ст. 6 ЦПК України про розгляд справи в закритому судовому засіданні суд зобов'язаний постановити мотивовану ухвалу в нарадчій кімнаті, яка оголошується негайно.

У більшості справ суди не вирішують клопотання про розгляд справи у закритому судовому засіданні. Процесуальні дії суду полягають у зазначенні у вступній частині рішення про розгляд справи у закритому судовому засіданні.

Позитивною є практика судів про вирішення вказаного клопотання у попередньому судовому засіданні та вказівка про розгляд справи у закритому судовому засіданні в ухвалі про призначення справи до судового розгляду.

Відповідно до ст. 285 СК України встановлено обмеження права іноземця на таємницю усиновлення дитини, яка є громадянином України.

Усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, не є таємним, якщо у державі, в якій усиновлювач постійно проживає і в яку мас переїхати дитина, усиновлення не є таємним (частина перша ст. 285 СК України) .

Усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, і якщо ця особа в Україні постійно не проживає, не є таємним (частина друга ст. 285 СК України) .

Справи про усиновлення дітей іноземними громадянами розглядалася судами у відкритому судовому засіданні.

Виявлено також, що суди допускають порушення вимог п. 2-1 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" ЦПК України щодо обов'язкового фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу з 1 січня 2008 року.

У Подільському районному судді м. Києва простежується така практика розгляду справ: справа призначається у попереднє судове засідання з метою її розгляду та ухвалення рішення, учасника процесу подають суду письмові заява про фіксування судового розгляду без технічного запасу і розгляд справи фіксується у протоколі судового засідання.

Попереднє засідання проводиться з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК для судового розгляду, з винятками, встановленими главою, що регулює провадження до судового розгляду (частина одинадцята ст. 130 ЦПК України) .

Таким чином, з 1 січня 2008 року попереднє судове засідання має фіксуватися технічними засобами з виготовленням журналу судового засідання.

Рішення у справах про усиновлення може бути ухвалено лише в судовому засіданні.

Так, Подільський районний суд м. Києва 15 квітня 2008 року ухвалив рішення в попередньому судовому засіданні у справі за заявою громадян Італії Джерачі Вінченцо та Гуарезі Марія, заінтересовані особи - Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини при Міністерстві Україна у справах сім'ї, молоді та спорту, відділ опіки та піклування Подільського району м. Києва, відділ РАЦС Подільського району м. Києва, дитячий будинок "Малятко", Дзюбенко Т.А., фіксуючи хід судового засідання у протоколі судового засідання.

Подільський районний суд м. Києва 21 лютого 2008 року ухвалив у попередньому судовому засіданні рішення у справі за заявою Мартеллі Аллесіо та Пеккіа Анна Марія про усиновлення, заінтересовані особи - Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини при Міністерстві України у справах сім'ї, молоді, спорту, відділ опіки та піклування Подільського району м. Києва, відділ РАЦС Подільського району м. Києва, відділ РАЦС Оболонського району м. Києва, дитячий будинок "Малятко". У справі наявні письмові заяви від заявників, представника органу опіки та піклування Подільської районної у м. Києві державної адміністрації, прокурора Подільського району м. Києва з проханням проводити судове засідання у справі без застосування звукозаписувального технічного засобу.

Для задоволення вказаних клопотань такі заяви не можуть мати для суду правового значення, оскільки ЦПК України в імперативній формі визначено про повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу з 1 січня 2008 р.

Виявлено ухвалення судами рішення у попередньому судовому засіданні без належної підготовки справи - відсутності необхідних доказів на підтвердження встановлення визначених СК України юридичних фактів.

Наприклад, Святоніжинський районний суд м. Києва 23 липня 2007 року у попередньому судовому засідати ухвалив рішення у справі за заявою П., заінтересовані особи - П., орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації про усиновлення дитини. Проте із матеріалів справи випливає, що заявник із заявою не надав медичного висновку про стан свого здоров'я, довідку з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копії декларації про доходи. Вказані докази не було надано заявником і у попередньому судовому засіданні.

Під час розгляду справ про усиновлення суди допускають порушення й інших норм ЦПК України.

Відповідно до частини другої ст. 159 ЦПК України справа розглядається одним і тим самим складом суду. У разі зміни одного із суддів під час судового розгляду справа розглядається спочатку.

Наприклад, Деснянський районний суд м. Києва 17 березня 2008 року у попередньому судовому засіданні розпочав розгляд справи за заявою Г., заінтересовані особи - Служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, відділ реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції в м. Києві, відділ реєстрації актів привільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, Київський міський будинок дитина "Берізка" про усиновлення в одному складі - суддя і два народних засідателі, у справі після дослідження матеріалів справи, було оголошено перерву. 28 березня 2008 року суд продовжив розгляд справи, перейшовши до судових дебатів, незважаючи на те, що у справі змінився один із народних засідателів.

Статтею 224 СК України визначено обставини, які повинен враховувати суд, ухвалюючи рішення у справі про усиновлення дитини.

Аналіз цивільних справ про усиновлення дає підстави стверджувати, що суди не завжди при ухваленні рішення враховують визначені ст. 224 СК України обставини, які мають істотне значення.

Наприклад, 13 квітня 2007 року Шевченківський районний суд м. Києва розглянув та ухвалив рішення у справі за позовом Н., зацікавлені особи: орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації про усиновлення. Заява про усиновлення надійшла до суду 30 березня 2007 року, рішення ухвалено за один день до повноліття дитини, яка народжена 14 квітня 1989 р. Із справи вбачається, що заявник одружився із матір'ю дитини 7 березня 2001 року. За таких обставин виникає питання щодо мотиву усиновлення дитини, яка незабаром стане повнолітньою.

У рішенні суд не мотивував належним чином мотив усиновлення дитини, лише зазначив, що "усиновлення дитини піде їй на користь, оскільки вона є неповнолітньою, залишилася без батька, фактично перебуває на утриманні як своєї матері, так і заявника, який є її вітчимом".

Справи про позбавлення батьківських прав розглядаються у позовному провадженні.

Як убачається із витребуваних матеріалів цивільних справ, суди до розгляду справ цієї категорії підходять дещо спрощено.

Більшість справ цієї категорії розглядається без участі відповідача, без належного його повідомлення про час і місце розгляду справи, за відсутності відомостей про час і місце розгляду справи.

Відповідно до частини другої ст. 60 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Із більшості справ убачається, що позивачі у позовній заяві просили суд викликати у судове засідання свідків. У попередньому судовому засіданні суд не вирішив клопотання позивачів про виклик свідків.

Обставини справи встановлювалися судами на підставі лише дослідження письмових доказів, як правило, висновку органу опіки та піклування, що випливає із рішень судів, в яких про встановлені обставини зазначається саме з посиланням на зазначений висновок.

Водночас непоодинокі випадки надання органами опіки та піклування формальних висновків у справі, які судами не оцінюються критично.

Наприклад, у справі за позовом прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах неповнолітніх Хуторського О.О., Хутірського Б.О. до Хуторської О.О., третя особа - Служба у справах неповнолітніх Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, КМБД "Берізка" про позбавлення батьківських прав, висновок органу опіки та піклування, який складається із трьох невеликих абзаців зводиться до констатації того, що мати залишила своїх дітей, вихованням не займається, не цікавиться їх життям та станом здоров'я, не утримує матеріально, один малолітній знаходиться у бабусі, а інший - у БД "Берізка". Враховуючи інтереси дітей, на підставі рішення опікунської ради орган опіки та піклування вважає доцільним позбавити батьківських прав відповідача.

Узагальненням судової практики у справах про позбавлення батьківських прав також встановлено, що судді не звертають уваги на те, що, відповідно до частини першої ст. 57 ЦПК України, доказове значення у справі мають пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків.

Відповідно до ст. 184 ЦПК України, якщо сторона, третя особа, їхні представники заявляють, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, вони за їх згодою можуть бути допитані як свідки згідно із статтями 180 - 182 цього Кодексу.

Вказане положення є новелою в цивільному процесі, неоднозначно сприймається науковцями та практиками. Проте незалежно від ставлення практиків до вказаного положення цивільного процесуального закону, судді повинні пропонувати стороні надати пояснення під присягою та роз'яснювати, що інакше пояснення не будуть вважатися доказом у справі.

У всіх надісланих для узагальнення справах сторони, їхні представники давали пояснення як особи, які беруть участь у справі. У жодній справі із протоколу судового засіданні не вбачається, що суд пропонував стороні дати пояснення, відповідно до ст. 184 ЦПК України та роз'яснював наслідки такої відмови.

Не звертають уваги судді і на те, що відповідно до ст. 19 СК України саме орган опіки та піклування, а не опікунська рада подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору.

Наприклад, Деснянський районний суд м. Києва 13 грудня 2007 року ухвали в рішення у справі за позовом Скітейкіної О.В. до Скітейкіна І.В., третя особа - Орган опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав. У справі наявний висновок опікунської ради Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації.

Виявлено випадки необґрунтованого розгляду справи про позбавлення батьківських прав у закритому судовому засіданні.

Так, Шевченківський районний суд м. Києва 17 жовтня 2007 року розглянув у закритому судовому засіданні справу за позовом Служби у справах неповнолітніх Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації в інтересах неповнолітнього Шелифост Д.С. до Шелифост А.В., Шелифост, С.М., третя особа - Відділ опіки та піклування Служби у справах неповнолітніх Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення прав та стягнення аліментів. Розгляд справи у закритому судовому засіданні судом не мотивовано.

Відповідно до частини другої ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Неоднозначною є практика судів щодо застосування положення ст. 166 СК України про стягнення аліментів. В окремих випадках суди безпідставно відмовляють у стягненні аліментів на дитину.

Наприклад, Шевченківський районний суд м. Києва відмовив у позові в частині стягнення аліментів у справі за позовом Служби у справах неповнолітніх Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації в інтересах неповнолітнього Шелифост Д.С. до Шеллифост А.В., Шелифост С.М., третя особа - Відділ опіка та піклування Служби у справах неповнолітніх Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. Відмову в позові в частині стягнення аліментів суд мотивував одним реченням: "На час розгляду справи суд не вбачає правових підстав для задоволення позову в цій частині".

Так, Шевченківський районний суд м. Києва 6 вересня 2007 року ухвалив рішення у справі за позовом Служби у справах неповнолітніх Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації в Інтересах Дмитренка Б.А. до Дмитренка А.М., третя особа - Відділ опіки та піклування Служби у справах неповнолітніх Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, яким позов задоволив частково, в частині стягнення аліментів у позові відмовив з посиланням на ст. 193 СК України, мотивуючи відмову так: "неповнолітній Дмитренко Б.А. не перебуває у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому закладі".

У цьому випадку суд неправильно застосував норму матеріального права, оскільки відповідно до ст. 166 СК України стягнення аліментів не пов'язується із перебуванням дитини у певній установі.

Трапляються випадки неправильного розподілу судових витрат у вказаних справах у разі задоволення позову в частині стягнення аліментів.

Наприклад, Шевченківський районний суд м. Києва 21 листопада 2007 року розглянув справу у закритому судовому засіданні за позовом К. в інтересах неповнолітніх К., К., до К., третя особа - Орган опіки та піклування управління освіта Шевченківського району м. Києва, про позбавлення батьківських прав та задовольнив позов, позбавив батьківських прав К., передав неповнолітніх дітей - органам опіки та піклування, стягнув з К. аліменти на утримання неповнолітніх дітей на користь установи, де будуть утримуватись діти, стягнув "з К. на користь держави державне мито в розмірі 8 грн. 50 коп., на користь територіального управління державної судової адміністрації України в м. Києві 7 грн. 50 коп. за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи".

У конкретному випадку суд не звернув уваги, що позови про стягнення аліментів є майновими, відповідно до ст. 80 ЦПК України ціна позову у позовах про стягнення аліментів визначається сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців.

Як роз'яснив Верховний Суд України у постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", якщо позов про позбавлення батьківських прав заявлений із декількох підстав, суди повинні перевіряти та обґрунтовувати в рішенні кожну з них. Проте суди не завжди звертають увагу на вказане положення.

Верховний Суд України у зазначеній вище постанові Пленуму також роз'яснив, що не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських прав унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших незалежних від неї причин.

Суди не повною мірою дотримуються роз'яснень Верховного Суду України, викладених у зазначеній вище постанові.

Так, Шевченківський районний суд м. Києва 16 лютого 2007 року ухвалив рішення у справі за позовом прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах малолітнього Д. до Д., третя особа - Орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, яким позов задовольнив та позбавив відповідача батьківських прав.

Судом було встановлено, що відповідач 10 січня 2006 р. народила сина Д.

З 12 грудня 2006 року і до дати розгляду справи судом відповідач знаходилася на лікуванні у лікарні, страждає на хронічне психічне захворювання. У рішенні суду зазначено, що мати від дитини не відмовлялася. Дитина залишена в лікувальному закладі у зв'язку з тяжким захворюванням матері (шизофренія) та необхідністю лікувати її у спеціалізованому стаціонарі.

У рішенні суд також посилається на висновок опікунської ради, хоча в матеріалах справи наявний висновок Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, в основу якого покладено висновок опікунської ради. Згідно з цим висновком орган опіки та піклування не заперечує проти позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки остання не займається утриманням малолітнього та не може забезпечити повноцінне його існування, усунулась від виховання та утримання дитини.

У матеріалах справи відсутній акт умов проживання відповідача, складений органом опіки та піклування, а наявний акт - складений працівниками ЖЕКу.

З огляду на викладене випливає, що суд не виконав вимоги про повне, всебічне та об'єктивне з'ясування обставин справи, не оцінив критично висновок органу опіки та піклування в сукупності з наявними медичними довідками про стан здоров'я матері дитини. Вбачається, що в конкретному випадку необхідно було вирішити питання про відібрання дитини від відповідача без позбавлення батьківських прав.

Із більшості справ випливає, що суди ухвалювали рішення про задоволення позову та позбавлення батьківських прав відповідача (відповідачів). І лише у незначній кількості справ суди ухвалювали рішення про відмову у позові.

Наприклад, Голосіївський районний суд м. Києва 5 грудня 2007 року ухвалив рішення у справі за позовом Думанської І.В. до Гончаренка О.М., третя особа - Служба у справах неповнолітніх Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, яким у позові відмовив з тих підстав, що між сторонами склалися неприязні стосунки, зокрема: з приводу користування однією квартирою, існують також інші спірні відносини між сторонами, що безпосередньо впливає на виховання дітей та їхні стосунки з батьками. Із рішення випливає, що сторони разом з неповнолітніми С.О.Гончаренко, 1990 року народження, та А.О.Гончаренко 1997 року народження, зареєстровані та проживають в одній квартирі, шлюб між сторонами розірвано.

Рішення суду повинно бути законними і обґрунтованим (частина перша ст. 213 ЦПК України) .

Зміст рішення визначено ст. 215 ЦПК України.

Статтею 224 СК України визначено обставини, які необхідно встановити суду і викласти у мотивувальній частині рішення суду у справах про усиновлення.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", ухвалюючи рішення згідно із ст. 255 ЦПК України та ст. 224 СК України, суд повинен обгрунтувати задоволення чи відхилення заяви про усиновлення. Уразі її задоволення в резолютивній частині рішення необхідно навести відомості про заявника (заявників), повністю зазначивши його прізвище, ім'я, по батькові, день, місяць і рік народження, а також про його громадянство. За наявності клопотання заявників суд вирішує клопотання про зміну прізвища, імені та по батькові, дати й місця народження дитини відповідно до статей 229 - 231 СК. При цьому слід мати на увазі, що зміни вносяться не до свідоцтва, а до актового запису про народження дитини.

У результаті проведення узагальнення вбачається, що суди не завжди дотримуються вимог ст. 255 ЦПК України та ст. 224 СК щодо зазначення необхідних відомостей про усиновителя в резолютивній частині рішення та не враховують роз'яснення вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України.

Найчастіше у рішенні суду не зазначаються відомості про громадянство усиновителів, проте вказуються інші - місце проживання та місце реєстрації усиновителів.

У справах про усиновлення суди викладають у різних варіантах резолютивну частину, вживають такі формулювання в частині задоволення вимоги про усиновлення: "усиновити", "надати дозвіл на усиновлення", "встановити, що усиновили", "визнати усиновлювачем", "оголосити заявника усиновлювачем".

Наприклад:

"Усиновити Г., число, місяць, рік народження - В. число, місяць, рік народження, який проживає: зазначено адресу"(*).

"Встановити, що Л., число, місяць, рік народження та Л. число, місяць, рік народження, які мешкають: зазначено адресу - усиновили Д., число, місяць, рік народження."

"Надати дозвіл В., число, місяць, рік народження на усиновлення Г., число місяць, рік народження".

"Визнати Б., число, місяць, рік народження, уродженця м. Києва, батьком дитини - Д., число, місяць, рік народження.

Визнати Б., число, місяць та рік народження, уродженку м. Києва, матір'ю дитини Д., число, місяць, рік народження".

"Усиновити К., неповнолітню дитину К., число, місяць, рік народження".

"Усиновити Б., число, місяць, рік народження П.".

"Оголосити Д., число, місяць, рік народження, уродженця м. Києва, громадянина України, який проживає за адресою: зазначено адресу, усиновлювачем С., число, місяць, рік народження".

З урахуванням положень частини другої ст. 224 СК України, відповідно до яких суд постановляє рішення, яким оголошує особу усиновлювачем дитини, видається, що найбільш прийнятним є викладення резолютивної частини у справах про усиновлення таким чином: оголосити заявника усиновлювачем.

Наприклад, Дарницький районний суд м. Києва 4 жовтня 2007 року ухвалив рішення у справі про усиновлення. Резолютивну частину викладено так:

"Заяву громадянина Сполучених Штатів Америки Хоеджі Крістофера Сіна, 27 грудня 1973 року народження, уродження м. Хантінгтон Біч штату Каліфорнія Сполучених Штатів Америки, що проживає за адресою: 1900, Хітон Драйв, Гарланд, Техас 75042 США про усиновлення неповнолітнього Волкова Андрія Ростиславовича, 17.11.93 року народження задовольнити.

Зобов'язати відділ РАЦС Дарницького РУЮ м. Києва внести зміни до актового запису про народження Волкова Андрія Ростиславовича, проведеного відділом РАЦС Мінського РУЮ в м. Києві за N 2492 від 2 грудня 1992 року, якими змінити прізвище дитини "Волков" на "Ходжі" та ім'я "Андрій" на "Ендрю Шон", місце та дату народження дитина залишити без змін, ім'я по батькові не зазначати та записати батьками дитини Ходжі Крістофера Сіна."

У резолютивній частині рішення у цій справі судом викладено висновок лише про задоволення заяви про усиновлення та відсутній висновок по суті вимог заявника.

По-різному викладають суди в резолютивнім частині рішення висновок у частині вирішення питання про зміну імені, прізвища та по батькові дитини, дати і місця: народження усиновленої дитини:

Наприклад:

"Відділу РАГС внести зміни в актовий запис N __ від число, місяць, рік /свідоцтво про народження серія, номер та дата видачі, видане відділом РАГС Подільського району м. Києва (повторне)."

"Зобов'язати відділ РАГС Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві внести зміни в актовий запис про народження N __ під число, місяць, рік народження дитини К., вказавши її батьком - К., число, місяць, рік народження, гр-на України, що зареєстрований за адресою: зазначено адресу та проживає за адресою: зазначено адресу та змінити к графі мати прізвище з К., на К., відповідно до запису акта про укладення шлюбу N __ від число, місяць, рік народження, виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровського районного управління юстиції м. Києва.

Прізвище дитини змінити з К. на К., по батькові дитини змінити з Д. на Р., ім'я та дату народження залишити без змін".

Викладається резолютивна частина і таким чином:

"Внести зміни до актового запису N ______, число, місяць, рік народження, складеного..............".

"У актовому записі N ___ від число, місяць, рік народження, вчиненому відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, про народження Ш., записати батьком Ш., число, місяць, рік народження, уродженця м. Львів, громадянина України, зареєстрованого у м. Києві, зазначено адресу".

"У запис за N __ від число, місяць, рік народження, вчинений відділом реєстрації актів громадянського стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві про народження С., внести зміни: в графу громадянина замість прізвища С.-Д., в графу по батькові замість С.-А.; в графу батько з а міст із С.-Д."

Суди викладають резолютивну частину без використання: терміна "зобов'язати" у тих випадках, коли державний орган цивільного стану не брав участі у справі як заінтересована особа, і у тих, коли був учасником цивільного процесу.

Викладення змісту резолютивної частини в частині вирішення питання про зміну імені, прізвища та по батькові у формі "зобов'язати відповідний відділ реєстрації актів цивільного стану внести зміни", на нашу думку, є зайвим, з огляду на повноваження органів реєстрації актів цивільного стану.

Немає необхідності викладати резолютивну частину у формі "зобов'язати", оскільки, відповідно до частини сьомої ст. 255 ЦПК України для внесення змін до актового запису про народження усиновленої дитини або повнолітньої особи копія рішення суду надсилається до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення, а у справах про усиновлення дітей іноземцями - також до уповноваженого органу виконавчої влади.

Направлення рішення суду про усиновлення до державного органу реєстрації актів цивільного стану для внесення змін до актового запису усиновленої дитини є порядком виконання рішення, а тому немає потреби у резолютивній частині рішення зобов'язувати вказані органи вчинити дії щодо внесення змін в актовий запис.

Такий висновок випливає і з Положення про порядок зміни, доповнення, поновлення та анулювання актових записів цивільного стану, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 26 вересня 2002 року N 86/5 (у редакції наказу Мін'юсту від 10 грудня 2007 року N 1227/5) , а саме: підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є: рішення суду про усиновлення (удочеріння) (п. 2.9); підставою для внесення відповідних відміток у актові записи цивільного стану, у тому числі про анулювання та поновлення, є: рішення суду про усиновлення (удочеріння), про позбавлення або поновлення батьківських прав (п. 2.10); згідно з рішенням суду про усиновлення (удочеріння) із актовому записі про народження змінюються відомості щодо батьків, самої дитини, а також місця та дати народження, а за необхідності і дати реєстрації народження, якщо про це зазначено в рішенні суду. Якщо мати дитини перебуває у шлюбі з особою, яка усиновила (удочерила) її дитину і у зв'язку зі вступом у шлюб змінила прізвище, в актовому записі про народження дитини проводиться виправлення прізвища матері, на підставі рішення суду про внесення змін, доповнень або виправлень у актові записи цивільного стану вносяться зміни в актові записи цивільного стану, які зазначені в рішенні суду (п. 2.12).

Використання терміна "зобов'язати" означає, що на сторону в позовному провадженні, заінтересовану особу в окремому провадженні, яка брала участь у справі, покладається обов'язок вчинити певні дії. Отже, передбачається поширення на цих осіб законної сили рішення суду, що недопустимо без залучення особи до розгляду справи.

Тому використання термінології "зобов'язати відповідний державний орган реєстрації актів цивільного стану внести зміни", якщо відповідний орган не брав участі у справі як учасник цивільного процесу, є необґрунтованим з погляду законодавчої техніки та поширення законної сили судового рішення на заявника та заінтересованих осіб.

В окремих справах суд зобов'язував державний орган реєстрації актів цивільного сталу видати заявнику нове свідоцтво про народження дитини.

Наприклад, Солом'янський районний суд м. Києва у рішенні від 3 квітня 2008 року у справі за заявою Д., заінтересовані особи - Служба у справах дітей Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, Д., про усиновлення зобов'язав відділ реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису та видати нове свідоцтво про народження.

З огляду на положення ст. 233 СК України, відповідно до яких на підставі рішення суду про усиновлення в актовий запис про народження дитини або повнолітньої особи державний орган реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове свідоцтво про народження з урахуванням цих змін, а також на загальні норми реєстрації актів цивільного стану, викладені в Правилах реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року N 52/5, немає потреби зобов'язувати державний орган реєстрації актів цивільного стану видавати нове свідоцтво про народження дитини.

Як роз'яснив Верховний Суд України в постанові Пленуму від 30 березня 2007 року, після набрання рішенням законної сили його копія в порядку частини сьомої ст. 255 ЦПК направляється органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення необхідних змін до актового запису про народження усиновленої дитини або повнолітньої особи, а якщо дитина усиновлена іноземним громадянином, - також уповноваженому органу виконавчої влади. У разі якщо фактичне місце проживання особи, щодо якої подано заяву про усиновлення, не збігається з місцем її народження, копія рішення суду надсилається органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем народження такої особи. Суди виконують вимоги про направлення рішення органу державної реєстрації актів цивільного стану для виконання. Проте не завжди дотримуються роз'яснення Верховного Суду України щодо направлення копії рішення відповідному державному органу реєстрації актів цивільного стану.

Виявлено випадки, коли суд розглядає не всі вимоги, не зазначає мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги або заперечення.

Наприклад, у справі за позовом Шаповал М.В. в інтересах неповнолітнього Андрєєва М.С. до Андрєєвої Є.В., третя особа - Відділ опіки та піклування Служби у справах неповнолітніх Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав позивач просила позбавити відповідача батьківських прав, стягнути аліменти в розмірі частини всіх видів її доходів, призначити її опікуном.

Шевченківський районний суд м. Києва у рішенні від 15 листопада 2007 року зазначив про задоволення позову та позбавлення батьківських прав, а щодо інших вимог не виклав жодного мотиву про наявність чи відсутність підстав для стягнення аліментів, у мотивувальній частині суд зазначив ст. 164 ЦПК України, на підставі якої вирішено справу, але не зазначив конкретний пункт цієї статті як підстави позбавлення батьківських прав, не зазначено, якими доказами підтверджуються вимоги позивача, у резолютивній частині не викладено про відмову в позові в цій частині чи задоволення.

У справах про позбавлення батьківських прав особливих проблем у суддів при викладенні резолютивної частини рішення не виникає. Проте у більшості справ рішення належним чином не мотивовані.

Судові процесуальні документи є офіційними документами, а тому повинні бути викладені та оформлені грамотно.

Неправильне вживання юридичних термінів у судових рішеннях суттєво впливає на повагу до суду, знижує якість судового рішення.

На жаль, аналіз судової практики у справах про усиновлення та позбавлення батьківських прав свідчить, що досить часто у судових рішеннях вживається термінологія без урахування виду провадження, у якому розглядається справа, вживається недопустима абревіатура, неправильно зазначається найменування юридичних осіб, трапляються граматичні помилки, рішення викладаються спрощено, без належного викладення мотивувальної частини.

У справах про усиновлення судді часто вживають термінологію позовного провадження.

Наприклад, Солом'янський районний суд м. Києва у вступній частині рішення зазначив: "розглянувши справу за заявою П., треті особи - Служба у справах неповнолітніх Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, відділ РАЦС Солом'янського РУЮ у м. Києві про усиновлення";

- Святошинський районний суд м. Києва у рішенні від 26 листопада 2007 року у вступній частині зазначив: "розглянувши справу за позовною заявою Б. до П., треті особи: Орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, ВРАЦС Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, Б. про удочеріння".

Суддя Святошинського районного суду м. Києва 8 лютого 2008 р. постановила ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій зокрема викладено таке:

"за позовом С., С., заінтересовані особи - Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації. Відділ РАЦС Святошинського РУЮ м. Києва про усиновлення", "позивачем надано всі необхідні документи для проведення попереднього судового засідання", "зобов'язати позивача надати в судове засідання оригінали документів доданих до позовної заяви, заінтересованих осіб письмові пояснення по суті заявлених вимог".

Суддя Святошинського районного суду м. Києва в ухвалі про відкриття провадження у справі за заявою П., заінтересовані особи: П., орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації зазначила:

"У попереднє судове засідання викликати сторони: заявника, представника зацікавлених осіб";

Суддя Голосіївського районного суду м. Києва в ухвалі про відкриття провадження від 2 липня 2008 року у справі "за заявою С., зацікавлені особи: С., орган опіки та піклування Голосіївської РДА в м. Києві, Відділ РАЦС Голосіївського району м. Києва, прокуратура Голосіївського району про усиновлення" зазначила: "Запропонувати відповідачу (відповідачам) подати в зазначений строк письмові заперечення проти позову".

Суддя Шевченківського районного суду м. Києва із ухвалі про відкриття провадження у справі від 20 лютого 2007 року у справі "За заявою М., М., заінтересовані особи: Служба у справах неповнолітніх Шевченківської районної державної адміністрації, М., про усиновлення неповнолітньої М. зазначила: "У попереднє судове засідання викликати заявника і представника третьої особи", "запропонувати третій особі подати письмові заперечення проти заяви...."

У рішенні Святошинського районного суду м. Києва від 26 листопада 2007 року зазначено таке: "за позовною заявою Б., до П., треті особи - орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, ВРАЦС Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, Б., про удочеріння дитини", "позивач звернувся до суду з зазначеним позовом", "в судовому засіданні позиває позов підтримав", Відповідач П. із судове засідання повторно не з'явився", "суд, вислухавши пояснення позивача..., дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню", "позов задовольнити".

У рішенні Подільського районного суду м. Києва від 27 лютого 2007 року зазначено: "за заявою К. про усиновлення, зацікавлені особи: відділ опіки та піклування Подільського району м. Києва, відділ РАГС Подільського району м. Києва, Г.", "вислухавши пояснення сторін, зацікавлених осіб,..., суд вважає позов доведений та підлягає задоволенню".

Відповідно до частини четвертої ст. 235 ЦПК України справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Тому у судових рішеннях необхідно вживати термінологію "заінтересована особа", а не "зацікавлена особа".

Виявлено випадки непідписання суддями ухвал про відкриття провадження у справі.

Наприклад, у справі Солом'янського районного суду м. Києва N 2-0116/08 за заявою В., зацікавлені особа: служба у справах дітей Солом'янського районної у м. Києві державної адміністрації, В., про усиновлення суддя не підписав ухвали про відкриття провадження у справі.

1. Вивченням справ встановлено, що окремі судді не проводять підготовку справ до розгляду, не призначають попереднє судове засідання. Проблемним є питання щодо обов'язкової участі заявника та заінтересованих осіб - органу опіки та піклування чи уповноваженого органу виконавчої влади у попередньому судовому засіданні.

2. Спірним питанням при розгляді справ є визначення кола заінтересованих осіб у кожній конкретній справі. Необхідним є роз'яснення Верховного Суду України щодо кола осіб, які можуть та повинні брати участь у справах про усиновлення як заінтересованих осіб.

3. Невизначеним залишається процесуальний статус дитини та особливості заслуховування у судовому засіданні її думки про згоду на усиновлення.

4. Проблемним для суддів є визначення конкретного органу опіки та піклування, участь якого є обов'язковою при розгляді справи як заінтересованої особи: за місцем проживання дитини, за місцем проживання заявників чи за місцем знаходження дитини.

5. При розгляді справ про усиновлення виникають проблеми щодо участі прокурора та його процесуального статусу у справі, порядку залучення його судом до участі у справі, а також щодо змісту та форми висновку, який він має надати у справі у зв'язку з залученням до справи.

6. При розгляді справ про усиновлення дитини іноземними громадянами викликає труднощі перевірка судом повноважень організації, яка від імені компетентного органу відповідної держави складала висновок з усиновлення про умови життя іноземців та про наявність у них можливості бути усиновлювачами, а також встановлення того факту, що в іноземній державі дитині будуть забезпечені права в обсязі не меншому, ніж це встановлено законами України.

7. У судовій практиці виникають певні складнощі щодо оцінки висновку органів опіки та піклування про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини. Потребує визначення певних критеріїв щодо розкриття змісту оціночних понять, які містяться у ньому.

8. Проблемним на практиці також є застосування оціночних понять, зокрема положення частини другої ст. 208 СК України про врахування судом при усиновленні повнолітньої особи "інших обставин, що мають істотне значення", положення частини другої ст. 218 СК України "відповідає її віку та стану здоров'я" при вирішенні питання про можливість дитини усвідомлювати факт усиновлення та її обов'язкової участі у розгляді справи. Крім того, виникають труднощі щодо перевірки судами проінформованості дитини про правові наслідки усиновлення при дотриманні вимог ст. 218 СК України щодо згоди дитини на усиновлення.

9. При усиновленні дітей іноземними громадянами останні у переважній більшості випадків бажають змінити ім'я усиновлювальній дитині. Потребує роз'яснення застосування судами положення ст. 213 СК України щодо згоди дитини на зміну її імені, оскільки закон не передбачає, в якій формі має бути надана така згода та з якого віку.

10. На думку суддів, потребує роз'яснення застосування судом СК України у ситуації, якщо при розгляді судом заяв про усиновлення без згоди батька (матері), у випадку заперечення батька (матері) проти усиновлення виникає спір про право (спір стосовно виконання батьківських обов'язків, фактично вирішується питання про позбавлення батьківських прав в окремому провадженні). Проте главою 5 розділу IV ЦПК України не передбачено залишення заяви про усиновлення в такому випадку без розгляду.

11. Відповідно до ст. 207 СК України усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. У суддів виникає питання: які докази мають надавати іноземні громадяни на підтвердження свого бажання виховувати дитину.

12. Суди по-різному формулюють резолютивну частину рішення.

1. Проблемним є застосування ст. 19 СК України щодо обов'язкової участі конкретного органу опіки та піклування у справах цієї категорії: за місцем проживання дитини, за місцем проживання позивача чи за місцем проживання відповідача.

2. Невизначеним залишається процесуальний статус дитини та особливості її участі у розгляді справи для висловлення її думки при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав.

3. Проблемним на практиці є визначення процесуального статусу органу опіки та піклування у справах про позбавлення батьківських прав. Ці органи беруть участь у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, що не відповідає теорії цивільного процесуального права та положенням ЦПК України.

4. При розгляді справ про позбавлення батьківських прав неоднозначною є судова практика щодо участі прокурора у справі та визначення його процесуального статусу, порядку залучення його судом до участі у справі, а також щодо змісту та форми висновку, який він мас надати у справі у зв'язку із залученням до справи.

Викладені окремі проблемні питання, які виникають при розгляді справ вказаних категорій, потребують більш детального роз'яснення Верховного Суду України, а окремі положення СК України - більш чіткого законодавчого регулювання.