У позовній заяві Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація в особі Служби у справах неповнолітніх (фактично в особі Служби у справах дітей) як третю особу вказала прокуратуру Шевченківського району м. Києва. У попередньому судовому засіданні за клопотанням представника адміністрації судом було проведено заміну третьої особи - прокуратури Шевченківського району м. Києва на орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації.
Таким чином, у розгляді справи орган опіки та піклування брав участь як особа, яка звернулася до суду із позовом у порядку ст. 45 ЦПК України, та як третя особа, що є процесуальне необґрунтованим та порушенням принципу цивільного судочинства - процесуальної несумісності.
На нашу думку, у конкретному випадку звернення до суду органу опіки та піклування передбачає і його обов'язкову участь у розгляді справи про позбавлення батьківських прав, відповідно до ст. 19 СК України, а тому немає необхідності залучати до участі у справі орган опіки та піклування як третю особу.
Необхідно звернути увагу, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх" від 7 лютого 2007 р. внесено зміни до Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх", відповідно до яких, зокрема, здійснення соціального захисту дітей покладено на служби у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад.
Ст. 71 КпШС України, який втратив чинність, при розгляді справ про позбавлення батьківських прав було передбачено необхідну участь у судовому засіданні прокурора.
Чинний СК України не передбачає обов'язкової участі прокурора при розгляді справ про позбавлення батьківських прав.
Відповідно до ст. 45 ЦПК України суд може залучити прокурора до участі у справі для надання висновку.
Окремі судді районних судів м. Києва залучають прокурора до участі у справі та визначають його участь у справі обов'язковою. Як і у справах про усиновлення, виявлено випадки участі прокурора у справі без обговорення та вирішення судом питання про залучення його до участі у справі як учасника цивільного процесу, що випливає із протоколів та журналів судових засідань, в яких зазначаються, як правило, лише відомості про виступ прокурора в судових дебатах, який зводиться до підтримання позову та його задоволення.
Наприклад, у справі за позовом Токманової-Саган О.В. до Токманова М.О., третя особа: Служба у справах неповнолітніх Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав Шевченківський районний суд м. Києва після постановлення ухвали про призначення справи до розгляду направив прокурору повідомлення про розгляд справи з проханням направити прокурора для участі у справі.
За змістом частини четвертої ст. 19 СК України при розгляді судом спорів про позбавлення та поновлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п'ята ст. 19 СК України) .
Із проаналізованих цивільних справ випливає, що, як правило, орган опіки та піклування бере участь у справах про позбавлення батьківських прав як третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. У рішенні судді не зазначають як третю особу і на якій стороні бере участь орган опіки та піклування у цих справах.
У розглянутих Подільським районним судом м. Києва справах N 2-4554/07, N 2-2223/07, N 2-4508/07 та інших процесуальний статус органу опіки та піклування визначено суддею як зацікавлена особа, а в позовній заяві позивач зазначив орган опіки та піклування як третю особу. Визначення у вказаних справах суддею Подільського районного суду м. Києва процесуального статусу органу опіки та піклування здійснювалося шляхом вказівки суддею в рішенні на участь органу опіки та піклування як зацікавленої особи.
Наприклад, вступну частину рішення Подільського районного суду м. Києва у справі N 2-2296/07 від 24 липня 2007 р. викладено так: "...розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом Бережної Л.Г. до Бережної Т.М., зацікавлена особа - Відділ опіки та піклування Подільського району м. Києва".
У теорії цивільного процесуального права напрацьовано юридичні критерії, які визначають умови залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: 1) обов'язкова наявність матеріально-правових відносин між третьою особою і однією із сторін; 2) преюдиціальна пов'язаність матеріально-правових відносин третьої особи й однієї із сторін з правовідносинами позивача і відповідача в справі; 3) матеріально-правові відносини третьої особи й однієї із сторін повинні передбачати можливість спору про право цивільне між третьою особою й особою, на стороні якої вона виступає.
Органи опіки та піклування беруть участь у справі не з метою захисту свого суб'єктивного інтересу, а на підставі закону (ст. 19 СК України) з метою здійснення покладених на них обов'язків для захисту інтересів громадян та держави.
З огляду на викладене орган опіки та піклування не може брати участі у справі як третя особа, а його процесуальне становище визначається на підставі статей 26, 45 ЦПК України як особи, яка бере участь у справі - органу, якому законом надано права захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Судді помилково визначають процесуальне становище органу опіки та піклування у справах про позбавлення батьківських прав як третіх осіб.
Проблемним питанням на практиці через невизначеність у законі є питання щодо участі конкретного органу опіки та піклування у справах про позбавлення батьківських прав - за місцем проживання дитини чи за місцем проживання відповідача (відповідачів), якого позбавляють батьківських прав.
Із положень ст. 19 СК України випливає, що у справі про позбавлення батьківських прав має брати участь орган опіки та піклування за місцем проживання дитини, батько чи (та) мати якої позбавляються батьківських прав. Такою переважно і є судова практика.
За змістом частини четвертої ст. 19 СК України саме орган опіки та піклування повинен провести обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні та на підставі цих відомостей надати висновок щодо розв'язання спору.
Законом не визначено: чи повинен орган опіки та піклування надавати разом з висновком акт обстеження умов проживання дитини чи інших осіб.
Із проаналізованих справ вбачається, що досить часто орган опіки та піклування зазначений вище акт разом з висновком не надає. Такі акти надаються при поданні позовної заяви позивачем.
Непоодинокими є випадки складання акта обстеження умов проживання дитини загальноосвітніми школами, в яких навчається дитина, і навіть ЖЕКами.
Наявність акта обстеження умов проживання дитини, складеного іншими установами чи організаціями, не звільняє орган опіки та піклування від складання такого акта, відповідно до вимог ст. 19 СК України.
Вирішуючи справи про усиновлення та позбавлення батьківських прав, необхідно звертати увагу, що відділ опіки та піклування служби у справах дітей є її структурним підрозділом. Відповідно до п. 14 Типового положення про службу у справах дітей юридичною особою є служба.
Служба у справах дітей відповідної районної у м. Києві державної адміністрації має брати участь як заінтересована особа у справах про усиновлення (ст. 253 ЦПК України) та відповідно до ст. 45 ЦПК України як особа, яка бере участь у справі - орган опіки та піклування на підставі закону (ст. 19 СК України) , участь якого є обов'язковою при розгляді справ про позбавлення батьківських прав.
Згідно із ст. 12 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, надається, зокрема, можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується її, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
Стаття 171 СК України визначено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Таким чином, у справах про позбавлення батьківських прав має брати участь дитина, якщо вона може висловити свою думку.
Із проаналізованих справ лише в одній, за позовом Курової Є.П. до Курової І.В., Бобирєва О.В., третя особа - Орган опіки та піклування Печерської районної у м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав та призначення опікуном, судом заслуховувалася думка дитини.
Закон не визначає процесуального статусу дитини у справах про позбавлення батьківських прав та особливостей її участі у справі, що потребує відповідного роз'яснення Верховного Суду України для забезпечення однакової судової практики.
Вимоги до заяви про усиновлення та позовної заяви про позбавлення батьківських прав Справи про усиновлення
Зміст заяви про усиновлення визначено ст. 252 ЦПК України. Водночас заява про усиновлення повинна відповідати і вимогам ст. 119 ЦПК України.
Як роз'яснено у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 р. "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", враховуючи специфіку справ про усиновлення, суди при прийнятті заяв повинні перевіряти відповідність форми та змісту такого документа як вимогам, визначеним у ст. 252 ЦПК, так і вимогам, що випливають із глави 18 "Усиновлення" СК, а саме: чи наведено в заяві відомості про усиновителів, про дитину, яку бажають усиновити, про її батьків, братів та сестер; чи викладено мотиви, з яких особа хоче усиновити дитину; чи сформульовано прохання про внесення відповідних змін до актового запису про народження останньої. У разі недотримання зазначених вимог настають наслідки, передбачені ст. 121 ЦПК.
До заяви про усиновлення дитини за наявності мають бути додані такі документи:
- копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, при усиновленні дитини одним із подружжя;
- медичний висновок про стан здоров'я заявника;
- довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи;
- документ, що підтверджує право власності або користування жилим приміщенням;
- інші документи, визначені законом.
Згідно із частиною третьою ст. 253 ЦПК України суд у разі необхідності може вимагати подання інших документів.
Необхідність подання інших документів має визначатися суддями на підставі закону - СК України.
Такими документами можуть бути: письмова згода батьків (ст. 217 СК України) ; письмова згода закладу охорони здоров'я або навчального закладу на усиновлення дитини, яка не має батьків і перебуває у цьому закладі (частина перша ст. 222 СК України) ; письмова згода опікуна або піклувальника на усиновлення дитини, над якою встановлено опіку або піклування, або над батьками якої встановлено опіку або піклування (частина перша ст. 221 СК України) , рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою, недієздатною (ст. 220 СК України) ; встановлення у судовому порядку режиму окремого проживання подружжя (частина третя ст. 120 СК України) .
Аналіз матеріалів цивільних справ про усиновлення свідчить, що у більшості випадків при зверненні до суду заявник разом із заявою про усиновлення надає висновок органу опіки та піклування про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини, а також акт обстеження умов життя заявника, складений за місцем його проживання; свідоцтво про народження дитини;
медичний висновок про стан здоров'я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток; у випадках, встановлених законом, згоду батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення, тобто ті письмові докази, які визначено частинами другою - третьою ст. 253 ЦПК України. Суди не вимагали подання від заявника чи органу опіки та піклування інших документів, ніж ті, що визначено частиною другою ст. 252 ЦПК України та частиною третьою ст. 253 ЦПК України, що зумовлено відсутністю у розглянутих справах обставин, які необхідно підтверджувати документами, відповідно до статей 120, 220, 217, 222, 221 СК України.
В окремих справах встановлено, що у заяві про усиновлення заявники просили суд зобов'язати орган опіки та піклування надати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини.
Матеріали узагальнення свідчать, що окремі судді формально підходять до вимог закону щодо змісту заяви про усиновлення та не враховують положення вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 р..
Так, суддею Святошинського районного суду м. Києва у справі за заявою П., Л., заінтересовані особи: Орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, Відділ реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві було відкрито провадження та зазначено, що надано всі необхідні матеріали. Із матеріалів справи вбачається, що позовна заява не відповідає вимогам ст. 252 ЦПК України: не зазначено відомості про стан здоров'я дитини. До заяви не додано медичний висновок про стан здоров'я заявника відповідної форми, а надано медичну довідку щодо придатності до керування транспортним засобом.
Як випливає із п. 9 Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2003 р. і чинного на момент вирішення справи (п. 9), заявники повинні надати висновок про стан здоров'я за формою, згідно із додатком 4.
Трапляються випадки залишення заяви про усиновлення без руху з підстав, що не ґрунтуються на вимогах закону. У більшості справ за відсутності у заяві про усиновлення відомостей про стан здоров'я дитини, за умови її відповідності іншим вимогам процесуального закону, судді відкривають провадження у справі.
Так, суддею Деснянського районного суду м. Києва було відкрито провадження у справі за заявою Х., заінтересовані особи: Х., Л., Служба, у справах неповнолітніх Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації. Відділ реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві про усиновлення. Проте у заяві про усиновлення не зазначено відомості про стан здоров'я дитини.
Суддею Печерського районного суду м. Києва постановлено ухвалу про залишення заяви без руху, зокрема, з тих підстав, що "неправильно зазначено заінтересовану особу (усиновлену дитину), неповно зазначена назва органу опіки та піклування Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, до участі у справі не залучено як заінтересовану особу матір усиновленої дитини".
Водночас суд не звернув уваги, що заявник не виклав мотивів, з яких він хоче усиновити дитину, у заяві тільки зазначено: "за спільним сімейним рішенням виникла необхідність звернутися в суд з заявою про усиновлення". Крім того, питання залучення заінтересованих осіб до участі у справі має вирішуватися в попередньому судовому засіданні.
Суддя Подільського районного суду м. Києва відкрив провадження у справі за заявою Ж., заінтересовані особи: Ж., Служба у справах неповнолітніх Подільської районної у м. Києві державної адміністрації про усиновлення, але не звернув уваги, що згоду на усиновлення другого з подружжя нотаріально не засвідчено. Не було усунено вказаний недолік і під час розгляду справи.
Суддя Шевченківського районного суду м. Києва залишив без руху заяву С. заінтересовані особи: Служба у справах неповнолітніх Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації. Відділ реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві на тій, зокрема, підставі, що не додано висновок органу опіки та піклування про доцільність усиновлення та відповідність інтересам дитини.
З урахуванням виявлення непоодиноких випадків залишення заяви про усиновлення без руху з підстави ненадання заявником висновку органу опіки та піклування про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини, медичного висновку про стан здоров'я дитини, її фізичний та розумовий розвиток, виникає запитання: чи є вказана підстава достатньою для залишення заяви без руху відповідно до ст. 121 ЦПК України.
Статтею 252 ЦПК України не передбачено обов'язку заявника додати до заяви висновок органу опіки та піклування та медичний висновок про стан здоров'я дитини. Такий обов'язок покладено на орган опіки та піклування.
З огляду на викладене зазначені процесуальні дії судді щодо залишення заяви про усиновлення без руху у зв'язку з ненаданням висновку органу опіки та піклування не відповідають чинному процесуальному законодавству.
Крім загального переліку документів, частиною третьою ст. 253 ЦПК України визначено документи, які додатково додаються до заяви про усиновлення, особами без громадянства, що постійно проживають за межами України, або іноземцями.
Документи усиновлювачів, які є громадянами інших держав, мають бути у встановленому законодавством порядку легалізовані, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Такі документи повинні бути перекладені українською мовою, а переклад має бути засвідчений нотаріально (частина п'ята ст. 252 ЦПК України) .
Із проаналізованих цивільних справ про усиновлення за заявами іноземних громадян встановлено, що останні відповідали визначеним ЦПК України вимогам.
Водночас на практиці виникають проблеми щодо перевірки повноважень компетентного органу відповідної держави, який надає висновок про умови життя заявників і можливість бути усиновлювачами, а також на в'їзд усиновленої дитини та її постійне проживання в конкретній країні.
У всіх проаналізованих справах судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи сплачено в розмірах, визначених законодавством.
Справи про позбавлення батьківських прав
Позовна заява про позбавлення батьківських прав має відповідати вимогам ст. 119 ЦПК України.
У всіх проаналізованих справах судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи сплачено в розмірах, визначених законодавством.
Виявлено випадки залишення суддями позовної заяви без руху з підстав, які не передбачено ЦПК України.
Так, у справі за позовом Земцової Л.І. до Земцова В.Б. про позбавлення батьківських прав суддя Печерського районного суду м. Києва в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 18 жовтня 2007 р. як одну із підстав залишення заяви без руху зазначила: "з позовної заяви вбачається, що відповідач написав заяву про відмову від батьківських прав, однак позивачка не долучає заяву до позову".
У конкретному випадку пропозиція судді надати письмовий доказ не може бути підставою для залишення заяви без руху, оскільки згідно із п. 6 частини другої ст. 119 ЦПК України позивач зобов'язаний лише зазначити докази, що підтверджують кожну обставину. За змістом частини першої ст. 131 ЦПК України сторони зобов'язані подати докази до або під час попереднього судового засідання.
Привертає до себе увагу також те, що у більшості справ у позовних заявах про позбавлення батьківських прав позивачі викладають обставини, якими обґрунтовують свої вимоги, але не зазначають докази, що підтверджують кожну обставину. Проте судді відкривають провадження у справі за такими заявами.
Крім того, практика свідчить, що після скасування таких постанов інші судді приймають аналогічні рішення, а апеляційний суд практично позбавлений можливості дієво на них реагувати.
З урахуванням цього, а також того, що законодавство більшості країн Європи не передбачає можливості оскарження прокурором постанов суду про відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття лід варту, було б варто на законодавчому рівні переглянути таку можливість і в Україні.
Підготовка справи до розгляду Справи про усиновлення
Статтею 253 ЦПК України врегульовано питання підготовки справи до розгляду, визначено процесуальні дії судді на стадії цивільного процесу - провадження у справі до судового розгляду (само так ця стадія названа в главі 3 розділу III ЦПК України) або підготовка справи до розгляду (визначено ст. 153 ЦПК України) з метою своєчасного та правильного її вирішення.
Із системного аналізу положень ЦПК України випливає, що підготовка справи до розгляду розпочинається з моменту постановлення суддею ухвали про відкриття провадження у справі й триває до постановлення ухвали про призначення справи до судового розгляду.
При розгляді справ про усиновлення на практиці виникає питання щодо обов'язкового проведення попереднього судового засідання у цих справах.
Згідно із частиною третьою ст. 253 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені законом.
Згідно із частиною сьомою ст. 130 ЦПК України попереднє судове засідання є обов'язковим для кожної справи, за винятком випадків, встановлених цим Кодексом.
Із системного тлумачення положень статей 130, 253 ЦПК України випливає, що проведення попереднього судового засідання у справах про усиновлення має бути обов'язковим.
Положення ЦПК України щодо обов'язкового проведення попереднього судового засідання у справах про усиновлення не завжди враховувалися і дотримувалися суддями районних судів м. Києва.
Так, з 7 справ, які було розглянуто Голосіївським районним судом м. Києва у першому півріччі 2008 року та направлено до апеляційного суду м. Києва у зв'язку із узагальненням судової практика, у 5 справах призначено попереднє судове засідання.
З 2 справ, які було розглянуто Дарницьким, районним судом м. Києва у 2007 році та направлено до апеляційного суду м. Києва у зв'язку із узагальненням судової практика, в 1 справі призначено попереднє судове засідання.
З 12 справ, які було розглянуто Деснянським районним судом м. Києва у 2007 році та направлено до апеляційного суду м. Києва, у 6 справах було призначено попереднє судове засідання, а з 10 справ у першому півріччі 2008 року - попереднє судове засідання призначено у 7 справах.
З 8 справ, які було розглянуто у першому півріччі 2008 року Дніпровським районним судом м. Києва та направлено до апеляційного суду м. Києва у зв'язку із узагальненням судової практики, у 7 справах призначено попереднє судове засідання.
З 4 справ, які було розглянуто Оболонським районним судом м. Києва у першому півріччі 2008 року та надіслано до апеляційного суду м. Києва у зв'язку із узагальненням судової практики, у 2 справах призначено попереднє судове засідання. У 2007 році у всіх справах призначено попереднє судове засідання.
З 7 справ, які було розглянуто Печерським районним судом м. Києва у 2007 році та направлено для узагальнення судової практики, попереднє судове засідання призначено у 7 справах, у першому півріччі 2008 року - з 4 справ попереднє судове засідання призначено у 2.
У всіх 12 справах, які було розглянуто Подільським районним судом м. Києва у 2007 році та направлено для узагальнення судової практики, призначалося попереднє судове засідання, у першому півріччі 2008 року - у всіх 16 справах призначено попереднє судове засідання.
З 5 справ, які було розглянуто Солом'янським районним судом м. Києва у 2007 році та направлено для узагальнення судової практики, у 5 справах призначено попереднє судове засідання, у першому півріччі 2008 року з 8 справ - попереднє судове засідання призначено у 6.
З 19 справ, які було розглянуто Святошинським районним судом м. Києва у 2007 році та направлено для узагальнення судової практики, у 12 справах призначалося попереднє судове засідання, у першому півріччі 2008 року - з 8 справ попереднє судове засідання призначалася у 6 справах.
У всіх справах про усиновлення, розглянутих Шевченківським районним судом м. Києва, у зазначеному періоді було призначено попереднє судове засідання.
Відповідно до частини першої ст. 253 ЦПК України суддя під час підготовки справи про усиновлення дитини до розгляду вирішує питання про участь у ній як заінтересованих осіб відповідного органу опіки та піклування, а у справах, провадження в яких відкрито за заявами іноземних громадян, - уповноваженого органу виконавчої влади.
Орган опіки та піклування повинен подати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини/до якого мають бути додані:
- акт обстеження умов життя заявника, складений за місцем його проживання;
- свідоцтво про народження дитини;
- медичний висновок про стан здоров'я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток;
- у випадках, встановлених законом, згода батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення (частини друга - третя ст. 253 ЦПК України) .
У разі ненадання заявником зазначеного висновку органу опіки та піклування з документами, визначеними частиною третьою ст. 253 ЦПК України, питання про надання органом опіки та піклування висновку та необхідних документів має вирішуватися в попередньому судовому засіданні.
Узагальненням встановлено, що, як правило, орган опіки та піклування подає суду лише висновок, оскільки передбачені частиною третьою ст. 253 ЦПК України документи надаються заявником разом із заявою про усиновлення.
Відповідно до ст. 253 ЦПК України під час підготовки справи про усиновлення суддя мас вирішити питання щодо кола заінтересованих у розгляді справи осіб.
У ЦПК України не визначено, який саме орган опіки та піклування як заінтересована особа повинен брати участь у справі про усиновлення. Таке питання виникає на практиці.
Наприклад, заявники Г. та Г., заінтересована особа - Служба у справах неповнолітніх Печерської районної у м. Києві державної адміністрації про усиновлення звернулися до Святошинського районного суду м. Києва. Із матеріалів справи вбачається, що дитина, яку бажають усиновити заявники, проживає з останніми, які є її опікунами. У матеріалах справи наявний висновок Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини, але участь у справі брав орган опіки та піклування Печерської районної у м. Києві державної адміністрації.
Святошинський районний суд м. Києва 11 квітня 2008 року розглянув справу за заявою Б., заінтересовані особа - Служба у справах дітей. Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, відділ РАЦС Святошинського районного управління юстиції у м. Києві про удочеріння та задовольнив заяву. Із матеріалів справи випливає, що дитина проживає із заявником в Оболонському районі м. Києва (справу відкрито з порушенням правил підсудності), висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини надано Службою у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, а у справі брав участь орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації.
В окремих випадках у справі про усиновлення як заінтересовані особи брали участь два органи опіки та піклування, що свідчить про нез'ясування судом питання про участь у справі належного органу опіки та піклування.
Наприклад, Голосїївський районний суд м. Києва 11 березня 2008 року розглянув справу за заявою Б. та Б., заінтересовані особа - орган опіки та, піклування Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування, Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, відділ реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції м. Києва та відділ реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції м. Києва про удочеріння. Із матеріалів справи вбачається, що дівчинку, яку бажають усиновити заявники, було знайдено в Оболонському районі м. Києва та доставлено в інфекційне відділення КМДКЛ N 1 Оболонського району м. Києва. Висновок у справі про доцільність усиновлення дитини надано Службою у справах неповнолітніх Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації.
Відповідно до Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2003 року N 1377, висновок щодо можливості особи стати усиновителем надає орган опіки та піклування за місцем проживання заявника, а висновок про доцільність усиновлення і його відповідність інтересам дитини - за місцем проживання дитини.
Відповідний порядок надання висновків встановлено Порядком провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 року N 905, який набрав чинності з 1 грудня 2008 року.
Видається, що правильною є практика тих районних судів м. Києва, які як заінтересовану особу у справах про усиновлення залучають орган опіки та піклування за місцем проживання дитини, яку усиновляють, оскільки саме цей орган опіки та піклування для надання висновку у справі з'ясовує всі обставини справи і в судовому засіданні через свого представника його підтримує та захищає інтереси усиновлюваної дитини.
У процесі узагальнення виявлено, що в окремих справах про усиновлення. попереднє судове засідання проводиться без участі заявника або органу опіки та піклування. Виникає питання щодо обов'язкової участі зазначених осіб у попередньому судовому засіданні та можливість його проведення без них.
Попереднє судове засідання проводиться з метою сприяння подальшому об'єктивному розгляду справи про усиновлення. Враховуючи специфіку справ про усиновлення, наявність імперативної норми про обов'язкову участь у судовому засіданні заявника та представника органу опіки та піклування, вважаємо, що у попередньому судовому засіданні участь заявника та представника органу опіки та піклування має бути обов'язковою. Питання про участь належного органу опіки та піклування має вирішуватися судом при підготовці справи до розгляду, а саме: в попередньому судовому засіданні.
Вважаємо правильною практику тих районних судів м. Києва, які у разі неявки в попереднє судове засідання заявника чи представника органу опіки та піклування за умови належного їх повідомлення про час і місце судового розгляду відкладають розгляд попереднього судового засідання та повторно викликають у судове засідання цих осіб.
У позовному провадженні відповідно до ст. 130 ЦПК України ухвалення рішення суду під час попереднього судового засідання є можливим у разі відмови від позову та визнання позову.
У справах окремого провадження відсутній спір про право, а тому ухвалення рішення в попередньому судовому засіданні є неможливим.
Виявлено ухвалення рішення у справах про усиновлення в попередньому судовому засіданні в колегіальному складі з участю народних засідателів, що дає підстави стверджувати про призначення справи у попереднє судове засідання з метою ухвалення рішення, а не з метою підготовки справи до розгляду.
Викладене свідчить про спрощений підхід окремих суддів до розгляду справ цієї категорії.
Справи про позбавлення батьківських прав
У всіх проаналізованих цивільних справах про позбавлення батьківських прав протягом вказаного періоду відповідно до вимог ст. 130 ЦПК України було призначено попереднє судове засідання. Водночас із протоколів та журналів судового засідання вбачається, що його проведення переважно є формальним, належної підготовки справи судді не проводять.
У більшості справ у попередньому судовому засіданні суд ухвалював рішення про задоволення позову. Рішення ухвалювалося у попередньому судовому засіданні у випадках надходження від відповідача заяви про згоду на позбавлення його батьківських прав, а також у випадках відсутності такої заяви.
У багатьох справах попереднє судове засідання проводилося без відповідача, якому навіть не направлялися судові повістки про виклик у попереднє судове засідання, а також за відсутності відомостей про вручення йому повістки.
Наприклад, у справі за позовом прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах неповнолітньої Авраменко Ю.С. до Авраменко Т.О., Авраменка С.М., третя особа - Служба у справах неповнолітніх Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав суддя Деснянського районного суду м. Києва 12 листопада 2007 року провела попереднє судове засідання без участі відповідачів. Із матеріалів справи вбачається, що в суду були відомості про вручення повістки С.М.Авраменку та відсутні такі відомості щодо Т.О.Авраменко. У попереднє судове засідання з'явилася лише представник органу опіки та піклування.
Так, Голосіївський районний суд м. Києва розглянув у попередньому судовому засіданні справу за позовом Служби у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації до С., третя особа - прокуратура Голосіївського району м. Києва, Ф. та ухвалив рішення. У справі наявна розписка про вручення повістки відповідачу та його заперечення проти позбавлення батьківських прав. Таким чином, суд розглянув справу та ухвалив рішення про позбавлення, відповідача батьківських прав на порушення вимог частини четвертої ст. 130 ЦПК України.
На порушення вимог ст. 171 СК України у попередньому судовому засіданні судді не вирішують питання про участь у справі дитини для з'ясування її думки при вирішенні питання, що стосується її життя.
Наприклад, Шевченківський районний суд м. Києва 16 жовтня 2007 року ухвалив рішення про задоволення позову у справі за позовом Гупало В.А. до Макаренко І.В., третя особа - Орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, не з'ясувавши думку дитини, щодо якої її матір було позбавлено батьківських прав, незважаючи на те, що на день розгляду справи дитині виповнилося 15 років.
Як один із позитивних прикладів серед проаналізованих справ про позбавлення батьківських прав можна навести справу Печерського районного суду м. Києва за позовом Островської С.Г. до Островського О.О., Островської О.О., третя особа - орган опіки та піклування Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та встановлення опіки, в якій суд заслухав думку дитини 1997 року народження.
Вирішення питання про заслуховування думки дитини, у судовому засіданні, на наш погляд, має вирішуватися в попередньому судовому засіданні з урахуванням думки сторін та представника органу опіки та піклування щодо стану здоров'я дитини та рівня її розумового розвитку.
Розгляд справи та ухвалення рішення суду Справи про усиновлення
Згідно із частиною четвертою ст. 234 ЦПК України розгляд справ про усиновлення проводиться судом у складі одного судді і двох народних засідателів.
Як правило, суди дотримуються вимог закону про розгляд справ про усиновлення колегією у складі одного судді і двох народних засідателів.
У практиці районних судів м. Києва мали місце випадки розгляду справ про усиновлення без участі народних засідателів. Так, Святошинський районний суд м. Києва із 20 справ, розглянутих у 2007 році та надісланих до апеляційного суду м. Києва для узагальнення судової практики, 7 справ розглянув без участі народних засідателів, а з 15 справ, розглянутих у першому півріччі 2008 року - 1 справу.
Необхідно зазначити, що, на думку суддів Дарницького районного суду м. Києва, яку викладено в короткому узагальненні розгляду судом справ вказаної категорії, участь народних засідателів у судовому розгляді справ про усиновлення порушує надану СК України гарантію про таємницю усиновлення.
Відповідно до ст. 254 ЦПК України справи про усиновлення розглядаються з обов'язковою участю заявника, органу опіки та піклування або уповноваженого органу виконавчої влади, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення.
Обов'язкова участь зазначених осіб у справі про усиновлення зумовлена специфікою справ про усиновлення та необхідністю заслухати їхні особисті пояснення.
Аналіз судової практики свідчить, що суди переважно дотримуються вимоги цивільного процесуального закону про обов'язкову участь заявника та органу опіки та піклування, уповноваженого органу виконавчої влади під час розгляду справи про усиновлення. За неявки заявника в судове засідання суди відкладали розгляд справи з метою забезпечення його обов'язкової участі підчас розгляду справи.
На жаль, траплялися випадки розгляду справ про усиновлення без участі заявника, органу опіки та піклування чи уповноваженого органу виконавчої влади.
Так, 24 вересня 2007 року Дніпровський районний суд м. Києва у попередньому судовому засіданні розглянув справу за заявою Б., Б., заінтересована особа - Служба у справах неповнолітніх Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про усиновлення дитини без участі представника органу опіка та піклування.
Із матеріалів цієї справи вбачається, що відомості про вручення повістки органу опіки та піклування відсутні, а також відсутній медичний висновок про стан здоров'я дитини, її фізичний і розумовий розвиток. Таким чином, суд не провів належної підготовки справи до розгляду та не розглянув її відповідно до вимог закону.
Наприклад, Дніпровським районним, судом м. Києва з 8 справ про усиновлення, розглянутих у першому півріччі 2008 року, 3 справи розглянуто без заявників, які направили суду клопотання про розгляд справа без їхньої участі.
З урахуванням імперативної норми про обов'язкову участь заявника у справі про усиновлення сули не повинні задовольняти клопотання заявника про розгляд справи без його участі.
Встановлення судом мотивів, на підставі яких особа бажає усиновити дитину, ставлення до виховання дитини, взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини (ст. 224 СК України) зумовлює обов'язкову участь заявника у справі про усиновлення.
Наприклад, Голосіївський районний суд м. Києва 22 квітня 2008 року розглянув справу про усиновлення з ухваленням рішення про задоволення заяви в попередньому судовому засіданні без участі заявника, а лише з участю представника заявника. Проте у рішенні суду зазначено: "вислухавши пояснення заявника".
Негативною є практика Подільського районного суду м. Києва, який у всіх проаналізованих справах про усиновлення іноземними громадянами (головуючий один і той самий суддя) розглянув справи без участі Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини, який направляв суду письмове клопотання про розгляд справи без його участі, зазначаючи про свою згоду на усиновлення (удочеріння).
Наприклад, Подільський районний суд м. Києва, 15 квітня 2008 року ухвалив рішення в попередньому судовому засіданні без участі представника Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитина у справі за заявою громадян Італії Джерачі Вінченцо та Гуарезі Марі, заінтересовані особи - Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини при Міністерстві України у справах сім'ї, молоді та спорту, відділ опіки та піклування Подільського району м. Києва, відділ РАЦС Подільського району м. Києва, дитячий будинок "Малятко", Дзюбенко Т.А.
За змістом положень ст. 218 СК України для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові та стану здоров'я.
В окремих матеріалах цивільних справ про усиновлення виявлено письмову згоду дитини на усиновлення без засвідчення її підпису. У таких випадках проблемним є. встановлення судом згоди дитини на усиновлення, якщо думку дитини не з'ясовував орган опіки та піклування.
У більшості справ про усиновлення суди не вирішують питання участі дитини в розгляді справи для надання нею згоди для усиновлення.
Необхідно звернути увагу, що відповідно до п. 72 Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 року N 905, для з'ясування, чи згодна дитина на усиновлення, представник служби у справах дітей у присутності представника дитячого або іншого закладу, в якому проживає (перебуває) дитина, чи прийомних батьків, батьків-вихователів, опікунів, піклувальників проводить бесіду з дитиною. Якщо дитина усвідомлює факт усиновлення, представник служби у справах дітей роз'яснює дитині його правові наслідки. Письмова згода дитини на усиновлення засвідчується представником служби у справах дітей.
Видається, що надання дитиною письмової згоди у формі заяви має бути підставою участі дитини під час розгляду справи для максимального врахування її інтересів.
Із проаналізованих справ випливає, що в окремих випадках судді вважають наявність письмової заяви дитини, в якій вона висловлює свою згоду на усиновлення, достатньою умовою для встановлення відповідного юридичного факту, і не вирішують питання про участь дитини в судовому засіданні, відповідно до вимог ст. 254 ЦПК України.
Обов'язковою є участь у процесі дитини, яку усиновляють, передбачає висловлення нею своєї думки щодо усиновлення. Залучення дитини до участі у справі залежить від суддівського бачення можливості її за віком і станом здоров'я усвідомлювати факт усиновлення. Питання про участь дитини в розгляді справи має вирішуватися в попередньому судовому засіданні з урахуванням думки органу опіки та піклування, наданого медичного висновку про стан здоров'я дитини, її фізичний та розумовий розвиток, щоб не допустити під час розгляду справи негативного впливу на дитину.
Судова практика щодо процесуальної участі дитини під час розгляду справи є різною. У багатьох справах суди не заслуховують думку дитини, незважаючи на те, що її вік та стан здоров'я дають їй можливість усвідомлювати факт усиновлення. В одних випадках у підготовчій частині судового розгляду встановлюється особа дитини, в інших - ні. Із протоколів та журналів судових засідань вбачається, що переважно в судовому засіданні заслуховується думка дитини щодо її усиновлення без встановлення її особи.
Наприклад, Подільський районний суд м. Києва у справах про усиновлення дітей іноземними громадянами, встановлює особу дитини та заслуховує її думку щодо усиновлення.
Із проаналізованих справ про усиновлення дитини іноземними громадянами випливає, що останні у більшості випадків просять змінити прізвище та ім'я дитини.
Згідно із частиною першою ст. 231 СК України за заявою усиновлювачів може бути змінено ім'я дитини. Для такої зміни потрібна згода дитини. Така згода не вимагається, якщо дитина живе в сім'ї усиновлювачів і звикла до нового імені.
Проте на практиці виникає питання щодо згоди дитини на зміну її імені, оскільки СК України не визначає форми такої згоди та вік дитини в цьому випадку.
Наприклад, у справі Подільського районного суду м. Києва, N 2-0-172/08 за заявою Джврачі Вінченцо та Гуарезі Марія, заінтересовані особи - Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини при Міністерстві України, у справах сім'ї, молоді та спорту, відділ опіки та піклування Подільського району м. Києва, відділ РАЦС Подільського району м. Києва, дитячий будинок "Малятко", Дзюбенко Т.А. про усиновлення заявники просили змінити ім'я дитини "Ольга" на "Ольга Андре". У справі є письмова заява дитини 1997 р. народження про те, що вона не заперечує щодо її усиновлення сім'єю заявників, але не висловлено думки щодо зміни її імені. У конкретному випадку виникає питання, якщо ім'я дитини (фактично зберігається, але до нього приєднується ще одне, чи є необхідною обов'язкова згода дитини на зміну імені.