Ці виплати проводяться відповідними органами страхування, яким МВС перераховує страхові платежі, і ці органи в разі спору є належними відповідачами.
88. У справах про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, постанова органів Державної автомобільної інспекції про обставини цієї пригоди, дії і вину її учасників є одним з доказів, який оцінюється судом за правилами ст. 62 ЦПК.
Згідно зі ст. 31 ЦПК для суду, який розглядає цивільну справу, є обов'язковим лише вирок суду в кримінальній справі, що набрав законної сили, в питаннях, чи мали місце дії, про правові наслідки яких йдеться в цивільній справі, та чи вчинені вони даною особою.
89. Якщо позов про відшкодування шкоди, заподіяної при зіткненні автотранспортних засобів різних володільців (іншій особі, а не володільцю), пред'явлено до одного із володільців цих засобів, суд, виходячи з того, що в таких випадках перед потерпілими володільці цих засобів несуть солідарну відповідальність, має роз'яснити позивачеві його право заявити зазначені вимоги і до інших володільців джерел підвищеної небезпеки.
У тому разі, коли позивач не заявив про притягнення до участі в справі інших володільців як співвідповідачів, суд може з своєї ініціативи притягти їх до участі у справі як третіх осіб на стороні відповідача і з врахуванням вибору позивача відповідно до ст. 175 ЦК покласти обов'язок по відшкодуванню шкоди на обраного позивачем боржника по солідарному обов'язку, який після виконання солідарного зобов'язання має право зворотної вимоги до кожного з решти володільців джерел підвищеної небезпеки.
90. Відповідно до ст. 453 ЦК суд визначає спосіб відшкодування шкоди, заподіяної майну особи. Тому при відсутності можливості задовольнити вимоги позивача про відшкодування шкоди в натурі суд не відмовляє в позові, а зобов'язує особу, відповідальну за шкоду, повністю відшкодувати заподіяні збитки.
91. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 16 постанови від 01.11.96 N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно заслуженій особі в разі скасування вироку як неправосудного.
Оскільки ст. 62 Конституції України і Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" вичерпно визначено випадки, підстави і порядок відшкодування шкоди, завданої при здійсненні правосуддя, до якої не віднесено шкоди, що виникла внаслідок здійснення правосуддя в цивільних справах, заяви про відшкодування такої шкоди, відповідно до п. 1 ст. 136 і п. 1 ст. 227 ЦПК не підлягають судовому розгляду.
92. Згідно з ч. 1 ст. 440(1) ЦК моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Тому у випадках, коли встановлено, що відсутня вина заподіювача моральної шкоди, на нього не може бути покладено обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди, якщо інше прямо не передбачено законом.
Цьому положенню відповідають роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, дані у п. 10 постанови від 31.03.95 N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" про те, що в разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірними винними діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них; на осіб, які заподіяли шкоду спільно (взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром) покладається солідарна відповідальність по її відшкодуванню; при заподіянні особі моральної шкоди обов'язково по її відшкодуванню покладається на винних осіб, незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона; відповідно до ст. 454 ЦК розмір відшкодування моральної шкоди може бути зменшено судом з урахуванням ступеня вини заподіювача і потерпілого та майнового стану відповідача (громадянина).
93. У тому разі, коли неправомірними діями, якими порушено право власності громадянина (в тому числі право власності на землю або право користування земельною ділянкою), йому завдані фізичні або психічні страждання, він на підставі ст.ст. 440, 440(1) ЦК має право вимагати від винної особи відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди.
Публікація газетою статті з відомостями, що не відповідають дійсності, не означає, що автор статті і редакція газети були об'єднані єдиним наміром - опорочити честь та гідність позивача, і мають солідарно відповідати за моральну шкоду.
Факт заподіяння моральної шкоди, відповідно до ст. 30 ЦПК, повинен доказати позивач. Чинне законодавство не визначає певних засобів доказування, якими може підтверджуватися цей факт. У необхідних випадках для з'ясування обставин, що стосуються заподіяної моральної шкоди, судом може бути призначена відповідна судово-медична, психологічна чи інша експертиза.
94. Положення ст. 56 Конституції України про право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, не стосується прав і обов'язків сторін у трудових правовідносинах, яким в Конституції присвячена ст. 43. Крім того, за порушення обов'язків роботодавець несе відповідальність сам, за нього держава або органи місцевого самоврядування відповідальності не несуть.
Тому не можна вважати, що у випадках незаконного звільнення на роботодавця на підставі ст. 55 Конституції може покладатись обов'язок по відшкодуванню працівникові моральної шкоди.
Суб'єктом передбаченої ст. 56 Конституції відповідальності може бути будь-який орган державної влади або місцевого самоврядування, який при здійсненні своїх повноважень діє від свого імені (в тому числі виборчі комісії по виборах народних депутатів України або депутата місцевих рад, органи місцевої самоорганізації).
95. Відповідно до роз'яснень, що дав пленум Верховного Суду у п. 9 постанови від 31.03.95 N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" у випадках, передбачених як ст. 440(1) ЦК, так і іншими законодавчими актами, розмір її відшкодування визначає суд в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації (останнє залежить від характеру діяльності потерпілого, посади, часу і зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, наміру, з яким діяв заподіювач шкоди тощо).
Якщо законодавством встановлені межі відшкодування моральної шкоди, суд визначає її розмір з урахуванням цих меж. У інших випадках певних меж немає, але суд до визначення їх має підходити зважено.
У будь-якому випадку суд повинен навести в рішенні мотиви, чому він дійшов висновку про заподіяння моральної (немайнової) шкоди та розмір її відшкодування або про відсутність такої шкоди.
96. На підставі ст. 7 ЦК громадяни або організації мають право вимагати по суду спростування відомостей щодо них, які не відповідають дійсності або викладені неправдиво і порочать їх честь, гідність чи ділову репутацію, та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої їх поширенням.
Дія цієї норми не стосується випадків, коли громадяни або організації вважають образливими для себе певні факти, дії, обставини, які не є поширенням відомостей безпосередньо проти них.
Неправомірна поведінка позивача, яка викликала висловлення відомостей, що не відповідають дійсності і принижують його честь і гідність, може враховуватися при вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, але не може бути підставою для відмови у спростуванні цих відомостей.
Редакція не звільняється від відповідальності на підставі ст. 42 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" за переопублікацію неправдивої інформації, якщо первинна публікація на цей час уже була спростована органом, який її надрукував.
97. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у п. 22(1) постанови від 28.09.90 N 7 "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" (із змінами, внесеними постановами Пленуму від 04.06.93 N 3, 31.03.95 N 4, 25.12.96 N 14 вимоги про відшкодування моральної шкоди, заявленні у справі за позовом про захист честі, гідності і ділової репутації, а також ці вимоги, заявлені самостійно, оплачуються державним митом за ставками, встановленими для позовів немайнового характеру.
За цими ставками, згідно зі ст.ст. 76, 80 ЦПК при задоволенні позову ці витрати присуджуються з відповідача на користь позивача, а якщо останній був звільнений від сплати державного мита, - в доход держави.
98. На підтвердження права на земельну ділянку сторони в земельному спорі повинні надавати суду документи, які згідно із законодавством можуть підтверджувати таке право.
99. Поділ земельної ділянки як спільної сумісної власності подружжя, може мати місце в тому разі, коли після рішення про її надання, землевпорядною організацією були встановлені межі ділянки в натурі (на місцевості) і особою, якій вона наділена, одержано документ, що посвідчує право власності на землю.
До одержання акта про права власності або право користування земельною ділянкою особа не має підстав вимагати усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, звільнення її тощо, і до її спадкоємців не може перейти право власності за спадщиною на земельну ділянку, про надання якої була розглянута заявою радою або не розглянута в установлений строк.
100. При вирішенні вимог про визнання незаконним рішення ради щодо розміру наданої громадянину земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибної ділянки), садівництва, дачного і гаражного будівництва суд має виходити з меж цих розмірів, встановленими ст.ст. 56, 57, 67 ЗК і визначених радою для їх надання в даній місцевості, наявності вільної землі для цих потреб, інших конкретних обставин справи. Якщо суд дійде висновку, що при визначенні розміру наданої земельної ділянки при наявності для цих цілей вільної землі радою були обмежені права порівняно з іншими особами, яким за такими ж умовами надавались земельні ділянки, він зобов'язує раду надати земельну ділянку у встановленому для таких випадків розмірі у даній місцевості, але не визначає її меж в натурі, що є компетенцією землевпорядних організацій, а не суду.
При визнанні недійсним (незаконним) рішення Ради з інших питань (вилучення, викупу, передачі, приватизації земельної ділянки тощо) суд одночасно відповідно до ст. 6 ЦК зобов'язує Раду усунути допущені порушення (повернути вилучену земельну ділянку, передати її у власність у розмірі, передбаченому земельним законодавством і т.ін.).
Надання земельної ділянки внаслідок зміни меж землекористування може бути визнане правомірним, якщо ця зміна відбулася в зв'язку з вилученням земельної ділянки в установленому ЗК порядку.
101. Згідно з роз'ясненнями, даними Пленумом Верховного Суду України у п. 15 постанови від 25.12.96 N 13 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" розміри збитків, заподіяних власникам землі й землекористувачам вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям у встановленому порядку земельних ділянок визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного підпорядкування) Рад відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 N 284.
У такому ж порядку визначаються збитки, заподіяні обмеженням прав власників та землекористувачів, погіршенням якості земель або приведенням їх у непридатний для використання за цільовим призначенням стан внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій і громадян, а також при недосягненні згоди між власниками землі або землекористувачами і підприємствами, установами, організаціями, на замовлення яких на тимчасово зайнятих земельних ділянках виконувалися розвідувальні роботи (ст. 26 ЗК).
При оспоренні рішень зазначених комісій суд може визначити розмір збитків відповідно до наданих йому інших доказів, в тому числі і висновків судових експертиз.
102. При вирішенні спорів щодо використання прибудинкової території багатоквартирного будинку державного житлового фонду, частку жилих приміщень в яких приватизовано, слід мати на увазі, що Пленум Верховного Суду України у п. 19 постанови N 13 від 25.12.96 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" роз'яснив, що відповідно до п. 5 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" в таких випадках питання про користування прибудинковою територією вирішується за правилами ч. 2 ст. 30 Земельного кодексу України, тобто шляхом поділу цієї території в установленому порядку або спільного користування нею, якщо поділ без шкоди для її раціонального використання неможливий.
103. Роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, дані у п. 17 постанови від 01.11.96, про те, що справи про адміністративні правопорушення, за вчинення яких законом передбачено конфіскацію приватного майна особи, повинні розглядатися тільки судом, стосуються і випадків, передбачених Митним кодексом України (надалі - МК).
Ст. 149 МК є спеціальною нормою закону, яка передбачає конфіскацію предметів, що є безпосередніми об'єктами порушення митних правил, незалежно від того чи ці предмети є власністю особи, яка вчинила порушення митних правил, а також незалежно від того, встановлена ця особа чи ні. Тому у випадках, коли не встановлено власника предметів, які переміщались через митний кордон України з порушенням відповідних митних правил, щодо їх долі застосовується ця спеціальна норма, а не загальна норма ст. 137 ЦК про безхазяйне майно.
Наведене не означає, що в тих випадках, коли зазначені предмети, що стали об'єктом порушення митних правил, вибули з володіння власника внаслідок протиправних дій інших осіб, він позбавляється права заявити вимоги на підставі ст. 145 ЦК про витребування свого майна.
Згідно з ч. 3 ст. 139 МК конфіскація предметів, які є безпосередніми об'єктами порушення митних правил, і предметів із спеціально виготовленими тайниками, що використовувалися для переміщення через митний кордон України з приховуванням таких предметів, проводиться незалежно від часу вчинення чи виявлення порушення митних правил. При застосуванні цієї норми МК належить виходити із загальних положень ст. 25 Кодексу України про адміністративні правопорушення, згідно з якими оплатне вилучення предметів і конфіскація можуть застосовуватися як основні, так і додаткові адміністративні стягнення та що за одне правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення. Оскільки при звільненні від основного стягнення за пропуском строку стягнення. Оскільки при звільненні від основного стягнення за пропуском строку накладення адміністративних стягнень, передбаченого ст. 139 МК, відповідно до зазначених загальних положень конфіскація окремо як додаткове адміністративне стягнення не може застосовуватися, правило ч. 3 ст. 139 МК про застосування конфіскації незалежно від часу вчинення чи порушення митних правил застосування конфіскації незалежно від часу вчинення чи порушення митних правил стосується лише випадків, передбачених ст. 115 МК, для яких конфіскація є основним адміністративним стягненням.
При неможливості в цих випадках конфіскації предметів в натурі з осіб, які вчинили правопорушення, може бути стягнена вартість цих предметів на підставі ст. 149 МК також незалежно від часу вчинення чи виявлення правопорушення. Оскільки законодавством не встановлено інше, при стягненні вартості таких предметів з особи, яка порушила митні правила, слід виходити з цін, за якими вони мали (могли) бути реалізовані (алкогольні і тютюнові вироби, товари ввезені на територію України без митного оформлення тощо), а якщо вони реалізовані за більшу ціну, - з фактично одержаної правопорушником суми.
104. Відповідно до ст. 37 Закону України "Про дорожній рух" переобладнання транспортних засобів, що призвело до зміни облікових даних механічного транспортного засобу, не відображене у його реєстраційних документах, невідповідність реєстраційних даних записам у свідоцтві про реєстрацію (технічному паспорті, технічному або реєстраційному талоні) може бути підставою для заборони експлуатації транспортних засобів із вилученням державних номерних знаків, а не вилученням самого транспортного засобу.
Вилучення транспортного засобу у зазначених випадках або заборона експлуатації транспортних засобів із вилученням державних номерних знаків у випадках, не передбачених ст. 37 Закону "Про дорожній рух", може бути оскаржено в суд у порядку, встановленому гл. 31-А ЦПК, і є підставою для визнання незаконними цих дій органів, що здійснюють контроль в сфері дорожнього руху.
105. У разі скасування постанови у справі про адміністративне порушення і закриття в ній провадження, особа, до якої було незаконно застосовано адміністративний арешт, виправні роботи, конфіскація майна або штраф, має право на відшкодування заподіяної цим моральної шкоди.
Відповідно до ст.ст. 12, 13 Закону України від 01.12.94 "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" за заявою зазначеної особи питання про відшкодування моральної шкоди вирішується ухвалою суду, який розглядав по першій інстанції справу про адміністративне правопорушення.
Відшкодування моральної шкоди провадиться якщо незаконне застосування адміністративних стягнень завдало моральної втрати громадянинові, призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Мінімальний розмір заподіяної шкоди адміністративним арештом не може визначитися менше встановленої межі за час перебування під слідством і судом (не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом).
Ухвала про відшкодування за рахунок коштів державного бюджету моральної шкоди може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до положень цивільного процесуального законодавства.
Якщо заходи адміністративного стягнення застосувалися незаконно не судом, відшкодування матеріальної та моральної шкоди провадиться відповідно до положення ст. 56 Конституції на загальних підставах.
106. При визначенні правовідносин за часом їх виникнення, на які поширюється дія глави 31-А ЦПК, слід виходити з тих законодавчих актів, якими вводилось оскарження до суду дій службових осіб, оскарження дій органів управління, розширювалась сфера незаконних рішень, дій і бездіяльності, що підлягали оскарженню до суду.
Зокрема, постановою Верховної Ради СРСР від 02.11.89 "Про введення в дію Закону СРСР "Про порядок оскарження в суд неправомірних дій органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян" було встановлено, що цей Закон поширюється на правовідносини, що виникли після 1 липня 1990 р.
Постановою Верховної Ради України від 31.10.95 "Про порядок введення в дію Закону України "Про внесення змін до статей 235, 236 та глави 31-А Цивільного процесуального кодексу України" встановлено, що чинність цього Закону поширюється і на відносини, які раніше не були врегульовані, за умови, що вони виникли не раніше трьох місяців до введення Закону в дію. У даному разі мається на увазі під неврегульованими правовідносинами, оскарження яких до суду передбачене цим Законом (рішення, дії або бездіяльність державного органу, юридичної або службової особи під час здійснення ними управлінських функцій), а Закон СРСР від 02.11.89 оскарження їх до суду не передбачав, оскільки його дія поширювалася на більш вузьке коло правовідносин (дії органів державного управління, службових осіб).
На ці (врегульовані Законом України від 31.10.95, які не підлягали оскарженню в суд за Законом СРСР від 02.11.89) правовідносини дія глави 31-А ЦПК (в редакції Закону від 31.10.95) поширюються, якщо вони виникли після 11.12.95.
Ст. 55 Конституції України встановила, що кожному гарантується право на оскарження в суд рішень, дій чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб, тобто ще більш розширила коло правовідносин, які можуть бути предметом оскарження в суд у порядку, передбаченому гл. 31-А ЦПК. Меж чинності цих положень Конституції до неврегульованих гл. 31-А ЦПК (в новій редакції) правовідносин не встановлено. Тому коли йдеться про оскарження в суд відповідно до ст. 55 Конституції зазначених рішень, дій або бездіяльності (що не підлягали раніше оскарженню до суду), у цих правовідносинах слід виходити з того, що відповідно до ст. 3 ЦПК провадження в цивільних справах у судах України ведеться за цивільно-процесуальними законами, що діють на час розгляду справи, вчинення окремих процесуальних дій або виконання рішення суду (незалежно від часу виникнення спірних правовідносин). Інша річ, що розгляд у таких справах у судовому порядку може мати місце тоді, коли скарги не були розглянуті і вирішені до прийняття нової Конституції (до 28.06.96) в чинному на той час позасудовому порядку.
У плані викладеного слід розглядати питання про можливість застосування правил ст. 18 Закону України від 20.12.90 "Про міліцію", ст. 40 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президії Верховної Ради України від 29.07.91, про право працівника, звільненого зі служби в органах внутрішніх справ з ініціативи адміністрації, оскаржити звільнення в суд правовідносин, які виникли до введення в дію цих норм.
Зазначене оскарження в суд провадиться за правилами гл. 31-А ЦПК і в світлі названої вище постанови Верховної Ради СРСР (вона діє на території України відповідно до постанови Верховної Ради України від 12.09.91 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР" поширюється на правовідносини, що виникли після 30.06.90, і за умови, що до набрання чинності ст. 18 Закону "Про міліцію" і Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України скарги не були вирішені в чинному раніше порядку. Після введення в дію нової редакції гл. 31-А ЦПК (з 12.03.96) працівники цих органів можуть оскаржувати в суд не лише їх звільнення з служби, а й будь-які інші рішення, дії чи бездіяльність органів МВС чи їх посадових осіб, які порушують їх права і свободу (дисциплінарні стягнення тощо).
107. Затвердженим згідно із Законом "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.97 N 51 Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначено коло осіб яким вони видаються, перелік необхідних для цього документів органи, які їх видають та вирішують спірні питання (комісії при Київській і Житомирській облдержадміністраціях і при Міністерстві України з питань надзвичайних ситуацій та в справах ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи).
Відповідно до положень ст. 55 Конституції України і правил ст. 70 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо права громадян, які постраждали від цієї катастрофи, захищати у відповідних державних, судових органах свої законні інтереси та інтереси дітей, рішення зазначених комісій про вирішення спірних питань, відмову видати посвідчення, вилучення посвідчення може бути оскаржене до суду. Скарги на ці рішення суд розглядає в порядку, передбаченому главою 31-АЦПК.
108. Відповідно до п. 1 ст. 5 ЦПК справа про порушення черговості надання жилих приміщень чи їх розподіл і т.п., може бути порушена судом на вимогу особи, яка звернулась за захистом свого права або охоронюваного законом інтересу.
Якщо справа порушена за заявою особи, якій належить право вимог, суд повинен застосувати правила ст. 105 ЦПК.
Заяви (клопотання)-звернення громадян із проханням про сприяння в реалізації закріплених Конституцією чи чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності, народних депутатів України, депутатів місцевих Рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо їх діяльності згідно із Законом України "Про звернення громадян" розглядають органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи установ, організацій незалежно від форми власності, об'єднань громадян, підприємств, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань).
У разі нерозгляду такої заяви в установлений строк або безпідставної, у її задоволенні, на думку заявника, відмови у її задоволенні, він може оскаржити ці дії чи бездіяльність до суду в порядку, передбаченому главою 31-А ЦПК.
109. Згідно з ст. 373 ЦПК контроль за правильним і своєчасним виконанням судових рішень здійснює суддя того суду, при якому знаходиться судовий виконавець. Скарги на процесуальні дії судового виконавця по виконанню рішень або відмови у вчиненні таких дій можуть бути подані в цей суд і розглядаються ним у судовому засіданні.
У таких випадках, коли скарга стягувача або боржника, подана в передбаченому главою 31-А ЦПК порядку на дії або бездіяльність Головного управління юстиції в Криму Міністерства юстиції України або іншого відповідного управління юстиції, стосується процесуальних дій судового виконавця по виконанню судових рішень або відмови їх вчинити, суддя повинен роз'яснити заявнику, в якому порядку оскаржуються такі дії.
Якщо заявник не змінює суб'єкта оскарження, суддя розглядає справу в обраному ним порядку і вирішує скаргу по суті, виходячи з того, чи входило до повноважень управління юстиції вчинення зазначеної заявником дії та чи є в зв'язку з цим дії або бездіяльність такими, що порушують права або свободу заявника.
110. Оскільки законом не визначено переліку правових актів (крім актів, перевірка законності яких віднесена до компетенції Конституційного Суду України) із заявою про визнання незаконними яких прокурор може звернутися на підставі ст. 248(15) ЦПК до суду, предметом такого звернення може бути будь-який правовий акт як нормативного, так і ненормативного характеру, протест на який в порядку загального нагляду відповідна службова особа або орган відхилили чи нерозглянули у десятиденний строк після його надходження. Під правовим актом органу в цих випадках слід розуміти письмовий документ від імені органу, наділеного певними повноваженнями, зміст якого може вплинути на права і обов'язки інших осіб.
У зв'язку з тим, що Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено право прокурора на опротестування постанов у справах про адміністративні порушення і порядок розгляду протестів (ст.ст. 290, 293 цього Кодексу) правила глави 31-В ЦПК на такі випадки не поширюються.
111. Пов'язані з оголошенням громадянина померлим цивільно-правові спори, що розглядаються у позовному провадженні, можуть виникати тільки після набрання чинності рішенням суду про це.
Тому немає підстав застосовувати у справах про оголошення громадянина померлим загальних правил ч. 3 ст. 255 ЦПК щодо залишення без розгляду в справах окремого провадження заяв, якщо виникне спір про право, підвідомчий судам.
112. Затверджений відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637 Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, за яким у разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється районними (міськими) відділеннями (управліннями) соціального захисту населення, а в судовому порядку - встановлюється лише факт належності особі документа про трудовий стаж, якщо ім'я, по батькові та прізвище в ньому не збігається з її ім'ям, по батькові або прізвищем за паспортом, або свідоцтвом про народження, не позбавляє нікого конституційного права на судовий захист. Відповідно до ст. 104 згаданого Закону заінтересована особа може в передбаченому гл. 31-А ЦПК порядку оскаржити в суд прийняте за її заявою про призначення пенсії рішення органу, який призначає пенсії.
| Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України | |
Надруковано: "Інформаційно-довідковий бюлетень", N 2/12, 1997 р.