План дій у надзвичайних ситуаціях на Чорному морі до Протоколу про співробітництво в боротьбі з забрудненням Чорного моря нафтою й іншими шкідливими речовинами внаслідок надзвичайних ситуацій

1. Стаття IX Конвенції про захист Чорного моря від забруднення (Бухарестська Конвенція) від 1992 року закликає Договірні сторони до співробітництва з метою запобігання, зменшення та боротьби з забрудненням морського навколишнього середовища Чорного моря, яке виникає внаслідок надзвичайних ситуацій, відповідно до Протоколу про співробітництво в боротьбі з забрудненням Чорного моря нафтою й іншими шкідливими речовинами внаслідок надзвичайних ситуацій (Протокол про надзвичайні ситуації).

2. У Статті 2 Протоколу про надзвичайні ситуації зазначено, що Договірні сторони повинні намагатися підтримувати й сприяти планам дій при надзвичайних ситуаціях для боротьби з забрудненням моря нафтою й іншими шкідливими речовинами індивідуально або через двостороннє чи багатостороннє співробітництво.

3. Договірні сторони погодилися прийняти План дій у надзвичайних ситуаціях на Чорному морі (далі - План) для швидкого й ефективного реагування на інциденти забруднення моря, внаслідок якого сталося або може статися погіршення навколишнього середовища Чорного моря.

4. План дій у надзвичайних ситуаціях на Чорному морі містить у собі дві частини:

Частина 1: Реагування на Нафтові Розливи

Частина 2: Реагування на інші, ніж нафта, шкідливі речовини (у стадії розробки).

5. Договірні сторони відзначили наступне:

- Транспортування інших, ніж нафта, шкідливих речовин в районі Чорного моря обмежено, навіть якщо збільшення перевезень було зареєстровано протягом декількох минулих років.

- Протокол від 2000 року вносить зміни до Конвенції Про Забезпечення готовності на випадок забруднення нафтою, боротьбу з ним і співробітництво (OPRC) від 1990 року, що охоплює Інциденти Забруднення Небезпечними і Шкідливими Речовинами (OPRC, 1990-HNS Протокол, 2000) був прийнятий у 2000 році, і що міжнародні рекомендації стосовно розвитку Планів дій у надзвичайних ситуаціях забруднення небезпечними і шкідливими речовинами (HNS) все ще не ухвалені,

і домовилися, що Частина 2 Плану дій при надзвичайних ситуаціях у Чорному морі повинна бути підготовлена згідно з відповідними Міжнародними Рекомендаціями до 2006 року.

6. Як тимчасовий захід, Договірні сторони домовилися як тільки можливо й адекватно застосовувати вимоги для обміну інформацією між ними відповідно до Принципів Зв'язку й Експлуатації, які викладено у Частині I Плану дій у надзвичайних ситуаціях на Чорному морі.

1. ВСТУП

1.1. Загальні відомості

Чорне море - найбільш ізольоване морське навколишнє середовище Європи, один з найбільш чутливих до людського втручання регіонів. Площу поверхні Чорного моря можна порівняти з Балтійським чи Північним морями. Чорне море має величезний водозбірний басейн, що охоплює одну третину Європи і зокрема основні частини територій сімнадцяти країн.

Забруднення нафтою і нафтові розливи визнаються як одні з головних загроз морському навколишньому середовищу Чорного моря. Присутність ризику, пов'язаного з активними перевезеннями, вимагає координації всіх ресурсів реагування на надзвичайні ситуації на національному і регіональному рівні.

Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (Бухарестська Угода) від 1992 року і Протокол про співробітництво в боротьбі з забрудненням Чорного моря нафтою й іншими шкідливими речовинами внаслідок надзвичайних ситуацій (Протокол про надзвичайні ситуації) забезпечують законодавчу базу для дій стосовно регіонального співробітництва у боротьбі з випадками забруднення моря. Ратифікуючи ці домовленості, Договірні сторони юридично зобов'язалися і твердо виразили своє політичне бажання почати, індивідуально і спільно, дії, необхідні для ефективної готовності і реагування на інциденти забруднення моря. Крім того, у пункті 11 Міністерської Декларації про захист Чорного моря (Одеська Декларація) від 1993 року, Міністри, відповідальні за захист морського навколишнього середовища держав, які розташовані на вздовж узбережжя Чорного моря, взяли на себе зобов'язання: "розвити національні і регіональні плани дій у надзвичайних ситуаціях на Чорному морі відповідно до вимог, встановлених Конвенцією про захист Чорного моря від забруднень у надзвичайних ситуаціях".

Стратегічний План Дій по Відновленню і Захисту Чорного моря, прийнятий на Міністерській конференції, яка проводилася у Стамбулі, у Туреччині, у жовтні 1996 року, установив принципи, політику та дії при плануванні і реагуванні на надзвичайні ситуації, а також визначив чіткі задачі і крайні терміни для Регіонального Плану дій у надзвичайних ситуаціях:

"Параграф 50 - План дій у надзвичайних ситуаціях на Чорному морі повинен бути ухвалений. Рекомендується, щоб Стамбульська Комісія відповідно до рекомендацій її Консультативної групи по аспектах охорони навколишнього середовища і безпеки морських перевезень, ухвалила подібний план до грудня 2000 року".

Робоча програма, підготовлена відповідно до положень Стратегічного Плану Дій і підтримана делегатами Договірних сторін у 1998 році, установила визначені стадії підготовки Регіонального Плану дій у надзвичайних ситуаціях і відповідного графіка.

Відповідно до вищезгаданих документів, Договірні сторони погодили належні зобов'язання, що насамперед стосуються: розвитку національного планування дій у надзвичайних ситуаціях і спроможності реагування на забруднення; розповсюдження інформації іншим Сторонам стосовно національної організації і компетентних національних органів влади; інформування інших Сторін про всі інциденти забруднення, їх наслідки та про вжиті дії; а також надання допомоги Стороні, яка просить допомогу. Крім того, кожна Договірна Сторона зобов'язана підтримувати і розвивати, самостійно чи через двостороннє або багатостороннє співробітництво, свої плани дій у надзвичайних ситуаціях на Чорному морі та засоби боротьби з забрудненням моря нафтою. Ці засоби повинні охоплювати, зокрема, обладнання, судна, авіаційну техніку і особовий склад, готові до дій у випадках надзвичайних ситуацій.

Для виконання зобов'язань, Договірні сторони району Чорного моря повинні бути готові до втручання їх органів влади та сил реагування на надзвичайні ситуації на національному й регіональному рівні. Національні заходи дотримання готовності і реагування є важливими для швидкої й ефективної дії. До таких відноситься чіткий розподіл обов'язків різних відповідальних органів влади стосовно вживання заходів та координації розвитку подій. Також важливим є існування обладнання для реагування на забруднення, що дозволяє постраждалій Стороні починати операцію з реагування та захищати найбільш вразливі ділянки протягом перших критичних годин. Тим часом, об'єднання ресурсів і експертиза забезпечують рентабельний й ефективний засіб боротьби з основним виливом, який неможливо здійснити існуючими ресурсами окремої країни. Тому підготовка регіонального співробітництва повинна розвиватися для об'єднаних дій з реагування і координації використання доступних ресурсів реагування. Також повинні бути визначені заздалегідь фінансові й адміністративні умови дій, які дозволяють швидко втручатися у випадку надзвичайної ситуації і без тривалих переговорів під час інциденту.

1.2. Мета і цілі

План ухвалений з метою впровадження Статті IX Бухарестської Конвенції і Статті 2 Протоколу про надзвичайні ситуації і становить Додаток до Протоколу про надзвичайні ситуації.

Мета Плану полягає в тому, щоб установити механізм взаємодопомоги, відповідно до якого компетентні національні органи влади Договірних сторін будуть співпрацювати, координувати й об'єднувати зусилля при реагуванні на інциденти забруднення моря, що забруднили чи загрожують забруднити їх узбережжя, територіальні води і виняткові економічні зони (далі - зони відповідальності) Договірних сторін, а також, якщо для реагування на інцидент сил однієї Договірної сторони недостатньо.

Загальна ціль Плану полягає в тому, щоб організувати швидке й ефективне реагування на нафтові розливи, що забруднюють або загрожують забруднити зону відповідальності однієї чи декількох Договірних сторін, а також, щоб полегшити співробітництво в області готовності і реагування на забруднення нафтою.

Для реалізації цієї мети визначені наступні цілі:

a) визначити ступінь співробітництва для виконання Плану між відповідальними національними органами влади, на оперативному рівні;

b) розподілити обов'язки і передбачити їх передачу від однієї з Договірних сторін іншій;

c) встановлювати принципи командування і зв'язку, та визначити відповідні структури;

d) забезпечувати дії суден і авіаційної техніки однієї з Договірних сторін, у зоні відповідальності інших Сторін;

e) визначити тип допомоги, що могла б бути забезпечена й умови надання допомоги;

f) визначити заздалегідь фінансові й адміністративні засоби, пов'язані зі спільними діями у випадку надзвичайної ситуації.

Для досягнення цих цілей, необхідно вжити наступних дій через виконання Регіонального Плану дій у надзвичайних ситуаціях:

- розробка належних заходів готовності й ефективних систем для виявлення й інформування про інциденти забруднення, що забруднюють або загрожують забруднити зону відповідальності Сторін;

- сприяння та впровадження регіонального співробітництва при плануванні дій у надзвичайних ситуаціях, операції по запобіганню, контролю і ліквідації для боротьби із забрудненням, яке спричинене нафтовими виливами;

- встановлення необхідних заходів для обмеження поширення і мінімізації небезпеки, викликаної нафтою;

- розвиток і здійснення програми курсів навчання і практичних навчань для різних рівнів персоналу, залученого до запобігання і боротьби з забрудненням нафтою;

- розвиток процедур для підвищення регіонального співробітництва.

Однак Договірні сторони погоджуються, що дії реагування у випадку інциденту забруднення моря, що виникло в зоні відповідальності однієї зі Сторін, будуть проводитися відповідно до положень національного Плану дій у надзвичайних ситуаціях зацікавленої Сторони.

1.3. Рамки й географічне охоплення

1.3.1. Цей План можна застосувати до всіх інцидентів забруднення, викликаних нафтою на Чорному морі. Географічне охоплення Плану визначене в Статті I Бухарестської Конвенції.

1.3.2. Цей План організовує заходи відповідальних національних органів влади від кожної Сторони, визначає структуру реагування і встановлює метод дій для персоналу, залученого до реагування на інцидент.

1.3.3. Цей План призначений для реагування на нафтові розливи, які заподіяли або можуть заподіяти шкоду навколишньому середовищу Чорного моря, зокрема випадки, коли тільки одна країна потерпає, але масштаб інциденту вимагає допомоги від іншої країни.

1.3.4. Встановлення зон відповідальності Договірних сторін відповідно до цього Плану не повинне торкатися прав і зобов'язань держав стосовно виняткових економічних зон і континентальних шельфів у повній відповідності до міжнародного права, і поточних процесів переговорів визначення кордонів морських областей.

1.4. Визначення, Акроніми і Скорочення

У даному Плані:

Нафта означає нафту в будь-якій формі, включаючи сиру нафту, паливну нафту, відстій, нафтові відходи й очищені продукти.

Морський нещасний випадок означає зіткнення суден, посадку на мілину чи інцидент навігації, або інша подія на борту судна або поза ним, що спричинили матеріальні збитки або несуть неминучу загрозу матеріального збитку судну або вантажу.

Інцидент забруднення означає подію або ряд подій, які мають одне й те саме походження, що спричинила або може призвести до розливу нафти або іншої шкідливої речовини і яка загрожує або може поставити під погрозу морське навколишнє середовище або узбережну зону відповідальності однієї або більше держав, і яка вимагає надзвичайних дій або іншого негайного реагування.

План означає План дій у надзвичайних ситуаціях на Чорному морі до Протоколу про співробітництво в боротьбі з забрудненням Чорного моря нафтою й іншими шкідливими речовинами у надзвичайних ситуаціях.

Договірні сторони стосується наступних держав: Республіка Болгарія, Грузія, Румунія Російська Федерація, Республіка Туреччина й Україна.

Сторона, яка звертається по допомогу означає Договірну сторону, що просить про допомогу іншу Договірну сторону і (або) Сторони.

Сторона, що надає допомогу означає Договірну сторону, що погоджується надати допомогу іншій Стороні.

Зона відповідальності означає узбережжя, територіальні води, і виняткові економічні зони Договірних сторін відповідно до міжнародного права.

Керівна Держава означає Сторону, в зоні відповідальності якої відбувся інцидент на морі й яка активізувала План і (або) звернулася з проханням надати допомогу в рамках Плану, чи Сторону, якій була передана роль Керівної Держави. Керівна Держава здійснює Оперативне Командування Спільних Дій Реагування і назначає Верховного Оперативного Командувача (ВОК).

Керівний орган означає Оперативний Орган Керівної Держави.

Урядовий орган означає назначений компетентний національний орган влади, який несе політичну й урядову відповідальність за дії у випадках забруднення моря.

Оперативний орган означає назначений компетентний національний орган влади, який несе оперативну відповідальність за дії у випадках забруднення моря.

Оперативне командування означає загальну координацію та контроль Спільних Операцій Реагування, зокрема як національні ресурси, так і команди реагування, устаткування й інші ресурси (авіація, судна), надані як допомога іншими Сторонами. Командування здійснюється Оперативним органом Керівної Держави через Верховного Оперативного Командувача (ВОК).

Оперативний контроль означає пряме керування персоналом, ресурсами і підрозділами, що беруть участь у Спільних Операціях Реагування, зокрема видача розпоряджень та надання інформації, необхідної для виконання дій з реагування. Контроль здійснюється Національним Оперативним Командувачем (НОК) Сторін, що беруть участь у діях, або офіцерами, які делеговані цими Сторонами.

Тактичне командування означає направлення та контроль за виконанням визначених задач команд і (або) підрозділів на місці дій. Командування здійснюється керівниками таких команд і (або) командувачами підрозділів.

Верховний оперативний командувач (ВОК) означає назначеного офіцера Керівної Держави, що здійснює загальне оперативне командування всіх Спільних Дій Реагування, розпочатих у рамках Плану.

Національний оперативний командувач (НОК) означає офіцера, призначеного Оперативним органом, що здійснює оперативний контроль всіх національних ресурсів реагування на забруднення, які можуть бути задіяні, якщо є запит, в Спільних Діях Реагування. (Примітка. НОК - бажано, але не обов'язково, той же самий офіцер, що виконує обов'язки Оперативного Командувача відповідно до Національного Плану дій у надзвичайних ситуаціях.) Після початку активації Плану, НОК Керівної Держави приймає роль ВОК, у той час як НОКи країн, що надають допомогу, і які працюють під оперативним командуванням ВОК, все-таки зберігають оперативний контроль над їх власними командами реагування й самостійних підрозділів реагування (судна, авіація).

Офіцер Зв'язку означає офіцера від Сторони, що бере участь у Спільних Діях Реагування, який входить до штату ВОК з метою забезпечення необхідною інформацією стосовно національних ресурсів, які надані як допомога Керівній Державі і спрощують зв'язок з його (її) відповідним НОК.

Офіцер по зв'язках з громадськістю означає офіцера, який відповідає за інформування громадськості про розвиток подій і консультування ВОК стосовно реакції громадськості.

Центр Реагування на надзвичайні ситуації означає офіс, в якому цілодобово знаходяться люди і який обладнаний необхідним комунікаційним устаткуванням, що було встановлено кожною Стороною в рамках Плану. Офіс буде служити оперативним пунктом дій НОК або ВОК відповідно, при активації Плану.

Спільний Центр Реагування на надзвичайні ситуації (СЦРНС) означає Центр Реагування на надзвичайні ситуації Керівної Держави.

Команда реагування означає групу персоналу, яка надіслана для надання допомоги від однієї Сторони до іншої для того, щоб взяти участь як незалежний підрозділ в діях реагування. Сюди входять також екіпажі суден, авіації та інших самостійних підрозділів, або персонал, який допомагає в діях по прибиранню берега. Протягом спільних дій реагування, команди реагування діють під тактичним командуванням їхніх керівників, оперативним контролем їхнього відповідного НОК та під загальним оперативним командуванням ВОК.

Дії на морі означають будь-які заходи, зокрема втручання в джерело забруднення, спостереження з повітря, обмеження поширення забруднювача, збирання забруднювача, застосування речовин для боротьби з забрудненням з суден та авіації, або будь-якої інші дії розпочаті у відкритому морі (не на березі) з метою реагування на інцидент забруднення, а також обмеження поширення, полегшення видалення забруднювача і пом'якшення наслідків інциденту.

Дії на березі (дії по очищенню берега) означають будь-які дії, розпочаті на березі чи в прибережній зоні моря, для того, щоб зібрати, видалити або знищити забруднювач і зменшити його вплив чи дію.

Повідомлення про забруднення (POLREP) означає повідомлення, яким Керівна Держава повідомляє іншим зацікавленим Сторонам про розвиток ситуації.

У цьому документі використовуються такі основні абревіатури:

2. ПОЛІТИКА І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

2.1. Обмін інформацією

Договірні сторони повинні належним чином інформувати одна одну через Чорноморську комісію про будь-які зміни в оперативних положеннях (додатки 1, 2, 3, 4, 5).

Англійська мова повинна використовуватися у всіх комунікаціях, пов'язаних з Планом.

2.2. Призначені Національні Компетентні органи і контактні пункти

Інформація стосовно призначених Компетентних національних органів і контактних пунктів розміщена і регулярно обновлюється в Додатку 1.

2.3. Зустрічі національних оперативних органів, відповідальних за виконання Плану

Національні оперативні органи, визначені в пункті 2.2, повинні проводити регулярні зустрічі, як мінімум один раз на рік, щоб обговорити питання, пов'язані з виконанням Плану, реагуванням на фактичні інциденти, організацією навчальних курсів і (або) вправ та іншими відповідними питаннями.

Регулярні зустрічі будуть по черзі проводитися на території кожної Договірної сторони, у порядку алфавіту.

Національний Оперативний орган Договірної сторони, що проводить у себе зустріч, повинен готувати, у співробітництві з національними оперативними органами інших Сторін, порядок денний і випускати остаточний звіт такої щорічної зустрічі. Остаточний звіт повинен надсилатися до Чорноморської комісії і розповсюджений серед Договірних сторін та інших зацікавлених сторін. Оперативний орган Договірної Сторони, що проводить у себе зустріч, також забезпечує секретарські послуги й інше матеріально-технічне забезпечення для безперешкодного проведення таких зустрічей.

2.4. Спільні навчальні курси й тренування

Договірні сторони повинні проводити періодично (принаймні раз на рік) спільні навчальні курси і (або) спільні тренування. Головними цілями цих навчальних курсів і тренувань повинні бути:

- поліпшення рівня співробітництва і координації роботи оперативного персоналу й особливо команд реагування різних Договірних сторін;

- перевірка командної структури Плану;

- досягнення задовільного рівня зв'язку між персоналом і особливо між командами реагування, які беруть участь у Спільних Діях Реагування;

- набуття знань у використанні устаткування, виробів й інших засобів, що можуть використовуватися у Спільних Діях Реагування;

- надання можливості персоналу різних Договірних сторін набувати досвід у спільній роботі.

Договірні сторони повинні по черзі проводити на своїй території подібні навчальні курси або тренування. Країна-організатор повинна організувати курс навчання або тренувань і забезпечити необхідне матеріально-технічне забезпечення; однак витрати на учасників і засоби, які використовуються в спільних тренуваннях, оплачують відповідні Договірні сторони. Розробка програми, тривалість та інші відповідні деталі стосовно проведення таких курсів і тренувань повинні бути вирішені на щорічних зустрічах Договірних сторін.

Договірні сторони можуть також погодитися комбінувати проведення спільних курсів і тренувань.

Такі навчальні курси і тренування будуть організовані на основі моделі курсів навчання ІМО OPRC. Повідомлення про проведення таких курсів і тренувань повинні бути надіслані Договірною стороною-організатором через ЧК на щорічних зустрічах КГ ЕБМП.

2.5. Перегляд і внесення змін до Плану

Як виняток зі стандартної процедури, для внесення виправлень до Протоколів Бухарестської Конвенції (Стаття XXI Параграфи 2 і 3) Договірні сторони повинні створити нову і швидку процедуру внесення змін до оперативних положень Плану (Додатки 1, 2, 3, 4, 5).

Зміни до оперативних положень набувають чинності після повідомлення Чорноморської комісії всіх Договірних сторін за допомогою циркулярного листа.

3. ЕЛЕМЕНТИ РЕАГУВАННЯ ТА ПЛАНУВАННЯ

3.1. Прийняття ролі Керівної Держави

Керівна роль у виконанні Плану повинна здійснюватися Оперативним органом Договірної сторони, зона відповідальності якої забруднена або під погрозою забруднення внаслідок інциденту забруднення, і яка активізувала Плану.

Керівна Держава буде відповідальна за:

- спостереження за забрудненням;

- оцінку ситуації;

- прогноз руху плями;

- здійснення Оперативного Командування Спільними Діями Реагування.

Керівна роль повинна бути передана від однієї Договірної сторони іншій у випадку, якщо велика частина забруднювача перемістилася з зони відповідальності Договірної сторони, яка постраждала спочатку й активізувала План, в зону відповідальності іншої Сторони, і (або) коли головні дії реагування перемістилися до іншої такої Договірної сторони.

Коли інцидент забруднення, який відбувся в зоні відповідальності однієї з Договірних сторін, безпосередньо загрожує інтересам іншої Сторони, то Договірні сторони можуть також погодитися, через прямі переговори їх Оперативних органів, що Договірна сторона, інтереси якої перебувають під загрозою, візьме керівну роль.

3.2. Національний оперативний Командувач (НОК) / Верховний оперативний Командувач (ВОК)

З метою виконання Плану, Оперативний орган кожної Договірної сторони повинен призначити офіцера, який здійснює оперативний контроль над всіма діями реагування своєї Договірної сторони, зокрема керування персоналом (команди реагування), устаткуванням самостійними підрозділами (судна, авіація). Ці офіцери називаються Національними Оперативними Командувачами (НОК).

Після того, як План активований і розпочаті Спільні Дії Реагування, НОК Керівної Держави бере на себе роль Верховного Оперативного Командуючого ВОК). ВОК несе повну відповідальність за всі рішення і розпочаті дії по боротьбі з забрудненням і пом'якшенням його наслідків, здійснює координацію Спільних Дій Реагування. ВОК, що працює в зв'язку з його (її) Керівним органом, здійснює оперативне командування Спільними Діями Реагування.

НОКи Сторін, що надають допомогу, працюють під повним оперативним командуванням ВОК, але в той же час зберігають оперативний контроль за роботою персоналу, устаткуванням й самостійними підрозділами своїх відповідних Сторін.

Для звільнення ВОК від частини його (її) обов'язків стосовно здійснення оперативного контролю за національними ресурсами Керівний орган, під час активації Плану, може призначити іншого офіцера, що буде здійснювати безпосередній оперативний контроль за національних ресурсами, задіяних у Спільних Діях Реагування і який буде діяти як НОК Керівної Держави.

У здійсненні функцій ВОК йому (їй) допомагає Команда Підтримки (порівняй пункт 3, 4).

Відповідна інформація стосовно НОКів наведена в Додатку 1. Обов'язком Оперативного органу кожної Договірної Сторони є постійне поновлення цієї інформації.

3.3. Центри Реагування на Надзвичайні Ситуації (Спільний Центр Реагування на Надзвичайні Ситуації)

У рамках цього Плану кожна Договірна сторона повинна створити Центр Реагування на Надзвичайні Ситуації (ЦРНС), в якому цілодобово знаходяться люди, що буде обладнаний відповідною системою комунікацій і буде мати необхідні засоби для того, щоб використовуватися як штаб Оперативного Командування у випадку Спільних Дій Реагування.

У разі потреби, кожна Договірна сторона може створити більш ніж один ЦРНС.

У випадку активації Плану, ЦРНС Керівної Держави повинен взяти на себе роль Спільного Центру Реагування на Надзвичайні Ситуації (СЦРНС). СЦРНС повинен служити штабом Верховного Оперативного Командувача (ВОК) і головного центру зв'язку всіх комунікацій, пов'язаних з виконанням Плану.

Альтернативні місця дислокації СЦРНС, ближче до місця інциденту, можуть бути уточнені, якщо в цьому є необхідність, на розсуд Керівної Держави.

Коли керівна роль передається від однієї Договірної сторони іншій, ЦРНС Договірної сторони, яка бере на себе керівну роль, автоматично перетворюється на СЦРНС.

Відповідна інформація стосовно ЦРНС(ів) кожної Сторони викладена в Додатку 1. Обов'язком Оперативного органу кожної Сторони є постійне поновлення цієї інформації.

3.4. Команди Підтримки

З метою допомоги НОК і (або) ВОК кожна Договірна сторона повинна створити свою національну Команду Підтримки, яка складається з представників різних відповідних громадських органів влади, національних служб і промисловості, зокрема нафтової та судноплавної галузей промисловості.

У випадку активації Плану, Команди Підтримки повинні працювати з їхніх відповідних національних Центрів Реагування на Надзвичайні Ситуації.

Роль Команд Підтримки є консультативною і містить у собі функції:

a) забезпечення допомоги НОК/ВОК у випадку активізації Плану;

b) забезпечення консультації для НОК/ВОК стосовно, зокрема, методів і технологій боротьби з забрудненням нафтою, безпеки навігації і порятунку, безпеки морського навколишнього середовища, рибного лову, (радіо) зв'язку, інформування громадськості і компенсації за збиток, заподіяний забрудненням нафтою;

c) підтримки в координуванні дій національних громадських органів влади, служб і промислових підприємств, що можуть взяти участь у Спільних Діях Реагування, зокрема стосовно надання персоналу, устаткування й інших ресурсів, матеріально-технічного забезпечення, імміграційних і митних формальностей;

d) моніторинг звітів, що надходять, й оцінка ситуації;

e) координування всіх повідомлень стосовно стану інциденту забруднення і передача їх відповідним національним органам влади.

Після завершення дій реагування, Команда Підтримки проводить, разом з їх відповідним НОК:

- перегляд пост-інцидентних звітів НОК/ВОК про процес боротьби з інцидентом забруднення для того, щоб провести аналіз і представити рекомендації й удосконалення до існуючого Плану і до відповідних Національних Планів Реагування на Надзвичайні Ситуації;

- передачу своїм відповідним національним органам влади відповідних звітів і рекомендацій, зокрема пост-інцидентних звітів НОК/ВОК, звіти Команди Підтримки про пророблену роботу і рекомендації стосовно внесення змін до Плану чи його Додатків.

3.5. Структура Командування

Структура Командування Спільними Діями Реагування показана на Діаграмі 1.

Структура Командування складається з 3 компонентів:

а) Оперативне командування, яке складається з прийняття рішень стосовно стратегії реагування, визначення задач різних груп команд і підрозділів, здійснення загального командування і координації всіх ресурсів, що беруть участь у Спільних Діях Реагування. Після активації Плану, Оперативне Командування Спільними Діями Реагування здійснюється Оперативним органом Керівної Держави (Керівний орган) через її НОК що після активації Плану бере на себе роль ВОК.

b) Оперативний контроль, що складається з видачі наказів визначеним групам команд і підрозділів, відповідно до стратегії і задач, визначених Оперативним командуванням. Оперативний контроль за національними ресурсами здійснюється НОКами відповідних Договірних сторін. Оперативний контроль за ресурсами Керівної Держави здійснюється офіцером, який має повноваження НОК замість офіцера, який взяв на себе роль ВОК.

c) Тактичне Командування складається зі спрямування та нагляду за діями кожної команди чи підрозділу. Тактичне Командування здійснюється Керівником кожної команди чи Командувачем кожного підрозділу, що бере участь у діях реагування.

Зв'язок між Керівним органом і Договірною стороною, що надає допомогу, повинен підтримуватися, відповідно до обставин, типу і важливості наданої допомоги, у один з наступних способів:

a) прямим телексом, телефаксом, телефоном і (чи) радіо-контактами між Керівним органом (ВОК) і Оперативними органами (НОК) Договірних сторін, що надають допомогу;

b) через Офіцера Зв'язку, відрядженого у Керівну Державу Оперативним органом Договірної сторони, що надає допомогу, з наступним включенням його в штат ВОК. Його (її) обов'язки складаються в наданні необхідної інформації стосовно ресурсів, наданих як допомога, і полегшенні комунікацій з його (її) відповідним НОК, ЦРНС і (або) Командами реагування й самостійними підрозділами, що беруть участь у діях;

c) через НОК Сторони, яка надає допомогу, та особисто відвідує ділянку розливу і бере участь у Спільних Діях Реагування.

3.6. Забезпечення зв'язку

Мережа комунікацій, встановлена Сторонами відповідно до Додатка 3, повинна використовуватися для всіх обмінів інформацією стосовно виконання Плану.

a) Телекс або телефакс повинні використовуватися для всіх переговорів між Оперативними органами, ВОК, НОК і їхніми відповідними Командами Підтримки, особливо у випадку надзвичайної ситуації.

Телефонні і радіокомунікації можуть також використовуватися; однак, усі рішення, інформація стосовно ситуації, яка склалася на місці дій і, зокрема, запити про допомогу і відповіді на такі запити повинні бути підтверджені телексом або телефаксом.

b) Оперативні комунікації між СЦРНС, ВОК, НОКами, керівниками команд і підрозділів й інших учасників дій реагування повинні здійснюватися з використанням спеціальних каналів УКВ (див. Додаток 3), портативних телефонів та інших відповідних засобів.

Комунікації, що використовуються у випадку Спільних Дій Реагування, показані на Діаграмі 2.

c) Англійська мова повинна використовуватися у всіх комунікаціях, пов'язаних з виконанням Плану.

3.7. Планування Реагування

Реагування на інцидент забруднення в межах зони відповідальності кожної Договірної сторони повинне проводитися відповідно до положень Національного Плану Реагування на Надзвичайні Ситуації (НПРНС) Керівної Держави під загальним оперативним командуванням Керівного органу, яке здійснюється через ВОК.

Щоб спростити безперешкодне проведення Спільних Дій Реагування Договірні сторони повинні повідомити одна одну про відповідні частини їх НПРНС, зокрема про частини, що описують:

- національну організацію реагування;

- ймовірні джерела виливів нафти, уразливих ресурсів і пріоритетів захисту;

- ресурси для реагування на випадкове забруднення, доступні на національному рівні;

- правила використання диспергентів;

- національні заходи по усуненню нафтових відходів;

- матеріально-технічне забезпечення, доступне в межах країни.

Копії англійських перекладів цих частин НПРНС, або бажано повні версії НПРНС додаються до Плану в Додатку 5.

Карти з позначенням можливих джерел забруднення, екологічно вразливі зони (див. ІМО Рішення А720(17), яке додається як Додаток 1), пріоритети для захисту, зони, де використання диспергентів дозволене, обмежене чи забороняється, у межах зони відповідальності кожної Договірної Сторони, подаються в Додатку 2.

Рішення про стратегію реагування, яка буде застосована під час кожного окремого інциденту забруднення, і планування визначених дій повинне знаходитись у відповідальності ВОК. При прийнятті такого рішення ВОК повинен діяти за схемою, викладеною в пункті 3.8.

Точні вказівки стосовно дії суден і авіації Договірних сторін, які надають допомогу, у межах зони відповідальності іншої Договірної сторони, викладені в Додатку 5.

3.8. Стратегія реагування

Основний напрямок стратегії, що повинна бути застосована Оперативними органами Договірних сторін при реагуванні на морські інциденти забруднення в рамках Плану, повинний містити в собі наступне:

- оцінка серйозності інциденту, з огляду на, принаймні, наступні критерії:

- місце, де трапився інцидент;

- тип забруднювача;

- кількість забруднювача, що вже розлився і (або) який може розлитися;

- можливість транспортування забруднювача;

- ступінь ризику для людського життя і (або) потенційної небезпеки для здоров'я;

- небезпека пожежі (вибуху);

- токсичність забруднювача, який розлився;

- розміри потенційної шкоди природним ресурсам;

- потенціал пошкодження цінній власності і (або) ймовірність серйозних економічних наслідків;

- активація Національного Плану Реагування на Надзвичайні Ситуації і повідомлення інших Договірних сторін;

- вибір відповідних методів реагування;

- оцінка доступних і необхідних ресурсів реагування;

- активація Плану і запит про допомогу;

- виконання відібраних методів реагування, використання національних ресурсів і ресурсів Договірних сторін, що надають допомогу;

- переоцінка ситуації і внесення необхідних змін у діях реагування;

- завершення дій реагування;

- завершення виконання Плану;

- повернення до країни походження персоналу, устаткування й інших засобів, наданих як допомога іншими Договірними сторонами.

Діаграма 1: СТРУКТУРА КОМАНДУВАННЯ

Діаграма 2: СИСТЕМА ЗВ'ЯЗКУ

4. ДІЇ З РЕАГУВАННЯ НА НАДЗВИЧАЙНУ СИТУАЦІЮ

4.1. Фази реагування

Для цілей цього Плану, дії з реагування на забруднення були поділені на чотири чіткі фази:

Фаза I - Повідомлення

Фаза II - Оцінка й активація Плану

Фаза III - Спільні дії реагування на морі

Фаза IV - Спільні дії реагування на березі

Розуміється, що відповідно до обставин можуть мати місце одночасно кілька фаз (частково або цілком).

Фаза I

Повідомлення і перевірка інформації стосовно інцидентів забруднення повинні бути проведені на національному рівні відповідно до НПРНС.

Незалежно від необхідності активації Плану, Оперативне командування Договірної сторони, в зоні відповідальності якої відбувся інцидент забруднення, повинно, після одержання та підтвердження звіту про інцидент, негайно повідомити Оперативні органи інших Договірних сторін (порівняй з пунктом 2.1 та 5.2) через їхні Національні Контактні Пункти.

Оперативний орган повинен також привести в готовність інші відповідні Органи влади у своїй власній країні, зокрема НОК, згідно з їхнім НПРНС.

Фаза II

Оперативний орган Договірної сторони, яка постраждала від інциденту або Договірна сторона, яка ймовірно постраждає першою, повинна оцінити і визначити, з огляду на серйозність інциденту, зокрема місце його виникнення, характер (природу) і кількість забруднювача, необхідний рівень реагування і чи необхідно активувати План.

Перед активацією Плану, Оперативний орган постраждалої Сторони повинен активувати свій НПРНС.

Рішення активувати План повинно бути прийнято Оперативним органом Договірної сторони, яка постраждала від інциденту або яка ймовірно постраждає першою, згідно з принципами, описаними в пункті 3.8.

Після того, як таке рішення було прийнято. Оперативний орган постраждалої Договірної сторони або Сторони, яка ймовірно постраждає першою, повинен узяти на себе роль Керівного органу, а також:

a) повідомити Оперативним органам інших Договірних сторін через їхні призначені Національні Контактні Пункти, і відповідно до процедури, описаної в пункті 5.2, що План був активований, і що його НОК узяв на себе роль ВОК;

b) активувати свій власний ЦРНС, що повинен узяти на себе роль СЦРНС;

c) активувати свою власну Команду Підтримки;

d) призначити ВОК, який буде разом з Керівним органом та його (її) Командою Підтримки, формулювати стратегію реагування на інцидент і оцінювати потребу в допомозі від інших Договірних сторін. ВОК розпочне фази III і IV операції реагування відповідно;

e) зробити запит, на основі вимог і поради ВОК, про допомогу від інших Договірних сторін.

Фаза III

Головні цілі Спільних Дій Реагування на морі полягають у тому, щоб зупинити виливання забруднювача із джерела, обмежити його поширення і просування і видалити максимально можливу кількість забруднювача з морської поверхні перш, ніж він досягне берегів однієї зі Сторін.

Спільні Дії Реагування на морі повинні проводитися відповідно до процедур, описаних у НПРНС керівної Договірної сторони. Оперативне командування із Спільних Дій Реагування повинне виконуватися Керівним органом через ВОК. Використання повинне насамперед бути зроблене на основі національних ресурсів, що повинні постачатися, у міру необхідності, персоналом і засобами інших Договірних сторін, які надаються як допомога на запит Керівного органа. Персонал і засоби Сторін, які надають допомогу, повинні працювати під безпосереднім Оперативним Контролем і Тактичним Командуванням їхніх відповідних НОКів і командувачів підрозділами або керівників груп.

Під час Спільних Дій Реагування, ЦРНС Керівної Держави, що взяла на себе роль СЦРНС, буде служити головним центром зв'язку і штабом ВОК.

Фаза IV

Головні цілі Спільних Дій Реагування [На березі] полягають у тому, щоб захистити екологічно вразливі прибережні зони й інші уразливі ресурси від впливу забруднювача й видалити забруднювач, який досягнув берега, з метою запобігання забрудненню інших прибережних зон.

Ця фаза також включає обробку і остаточне усунення зібраного забруднювача і (або) забрудненого матеріалу пляжу.

Принципи, згадані у Фазі III, повинні також застосовуватися до Фази IV.

Щоб збільшити ефективність Спільних Дій Реагування на березі, СЦРНС може бути переміщений, на розсуд Керівного органу, до адекватного альтеративного штабу ближче до місця дій. У таких випадках, Керівний орган повинен належним чином повідомити Оперативні органи Договірних сторін, які надають допомогу.

4.2. Спостереження за розливом

Для спостереження за просуванням розливу та його поводженням, пріоритет повинен бути відданий повітряному спостереженню, хоча будь-які інші придатні засоби (кораблі, судна) також можуть використовуватися, якщо літаки не можна задіяти негайно.

Спостереження за розливом і його просуванням і передача відповідних звітів іншим Договірним сторонам, перед активацією Плану, є обов'язком Договірної Сторони, в зоні відповідальності якої стався інцидент забруднення. Після активації Плану ця відповідальність лягає на ВОК, що повинен вжити всі необхідні заходи, щоб гарантувати регулярне спостереження за розливом і його просуванням і поведінкою, щоб належним чином оцінити ситуацію і вибрати адекватні заходи реагування. Для цієї мети ВОК може попросити допомоги у інших Договірних сторін.

Договірні сторони погоджуються дозволити, у разі потреби, польоти над їх територією (територіальними водами) літакам інших Сторін з метою спостереження за розливом у рамках Плану і після визначеного запиту, зробленого Договірною стороною, у територіальних водах або узбережжі якої стався інцидент забруднення. У цьому запиті Керівний орган повинен точно визначити мету місії і план польотів.

Інструкції стосовно дій, у рамках Плану, літаків (та (або) суден) однієї Договірної сторони в межах повітряного простору, території та (або) територіальних вод іншої Договірної сторони наведені в Додатку 5.

Інформація про літаки, які підходять для спостереження за розливом (зокрема їхні технічні характеристики і спеціалізоване устаткування, якщо такі є), до яких кожна Договірна сторона має доступ, подається у Додатку 4.

Аеропорти в межах території керівної Договірної сторони, які могли б використовуватися літаками спостереження Договірної сторони, що надає допомогу, яка діє на основі запиту в повітряному просторі керівної Договірної сторони, внесені до списку, разом з навігаційною і технічною інформацією у Додатку 4.

Звітні процедури, які повинні виконуватися в рамках Плану спостерігачами/пілотами/командами літаків спостереження, подаються в Додатку 6.

4.3. Запити про допомогу в рамках Плану

Після активації Плану, Договірна сторона, що активізувала План може попросити допомогу в інших Договірних сторін, у кожному з випадків, описаних у пункті 1.2.

Допомогу можуть просити у формі:

a) кваліфікованого персоналу реагування та зокрема команди реагування;

b) спеціальне устаткування для боротьби з забрудненнями;

c) вироби для обробки забруднення;

d) інші засоби, зокрема самостійні підрозділи такі як судна і літаки та (або) будь-яка комбінація з них.

Запит про допомогу повинен бути сформульований ясно та точно, використовуючи стандартну форму, визначену в Додатку 7. Форма повинна містити детальний опис виду необхідної допомоги, стосовно якої робиться запит, і мети, для якої персонал, устаткування, вироби та (або) інші засоби будуть використовуватися.

Договірна сторона, що одержує запит про допомогу, повинна негайно підтвердити одержання.

Обов'язок Договірної сторони чи Договірних сторін, які одержують запит про допомогу, становить надати цю допомогу потерпілій Договірній стороні як найшвидше, враховуючи що не треба вичерпати їх національні ресурси за межами помірного рівня готовності.

З метою надання швидкої допомоги за запитом, Договірні сторони повинні указати своє національне устаткування з реагування, вироби й інші засоби, які готові до транспортування по першому запиту, за винятком форс-мажорних обставин, інших надзвичайних ситуацій і обставин, коли виникає потреба в ремонті (технічному обслуговуванні).

Будь-який персонал та (або) засоби реагування, надані як допомога в рамках Плану, будуть діяти відповідно до загального Оперативного Командування ВОК і Керівного органу. Однак їх відповідні НОКи повинні зберігати оперативний контроль над ними.

Після рішення надати допомогу, зв'язок між Керівною Державою і сторонами, які надають допомогу, повинен здійснюватися, відповідно до обставин й типу і важливості такої допомоги, одним зі способів, описаних у пункті 3.5.

4.4. Спільні Дії Реагування

З метою виконання Плану, Спільні Дії Реагування (СДР) - це всі дії реагування на забруднення, у яких бере участь персонал, устаткування, вироби та (або) інші засоби, принаймні двох Договірних сторін.

СДР можуть проводитися на морі та на березі, зокрема визначені дії, описані в пункті 4.1.

Керівна Договірна сторона повинна повністю відповідати за СДР. Командна структура СДР описана в пункті 3.5.

Персонал, устаткування й інші засоби, надані як допомога іншими Договірними сторонами в рамках Плану, повинні виконувати свої задачі й обов'язки відповідно до рішень ВОК, під безпосереднім оперативним контролем своїх НОКів і тактичного командування своїх відповідних керівників груп і командувачів підрозділами (порівняйте з пунктом 3.5). Якщо команди реагування самостійних підрозділів передаються в розпорядження Керівної Держави, у такому випадку Сторона, яка надає допомогу, дає вказівки їх відповідним керівникам груп і командувачам підрозділами, які потім здійснюють тактичне командування деталями дій.

Протягом СДР, ВОК відповідає, крім загального оперативного командування, зокрема за координацію дій, початих національними силами (команди реагування, судна, літаки) Керівної Держави, разом із діями, початими засобами Договірних сторін, що надають допомогу.

Зв'язок між Договірною стороною, яка надає допомогу, і Керівною Державою, протягом СДР, повинен здійснюватися, відповідно до обставин, або через безпосередні контакти, через Офіцера зв'язку Договірної сторони, яка надає допомогу, що приєднується до складу ВОК, чи через НОКів, якщо вони особисто беруть участь у діях (порівняйте з пунктом 3.5).

Керівний Орган повинен призначити офіцера, відповідального за одержання персоналу, устаткування, виробів та (або) інших засобів від Договірних сторін, що надають допомогу, і для того, щоб спростити їхню участь у СДР з моменту їхнього прибуття в країну та до моменту їхнього від'їзду. Цей офіцер повинен тісно співробітничати з Центром зв'язку Договірної сторони, що надає допомогу.

4.5. Використання диспергентів

Кожна Договірна сторона повинна визначити свою політику відносно використання диспергентів у боротьбі з забрудненням нафтою й описати це в своєму НПРНС. Для цього Договірні сторони повинні керуватися "Інструкціями по використанню диспергентів".

Кожна Договірна сторона повинна повідомити інші Договірні сторони (порівняй з пунктом 3.7) про свою політику стосовно використання диспергентів. Інформація повинна містити принаймні список диспергентів, схвалених для використання в територіальних водах Договірної сторони і зон, де використання диспергентів дозволене, обмежене чи заборонено.

У випадку СДР Договірні сторони повинні дотримуватися умов попереднього дозволу на використання диспергентів. Дозвіл може дати тільки ВОК чи особа, призначена ним (нею).

У сфері відповідальності кожної конкретної Договірної сторони диспергенти будуть завжди використовуватися відповідно до положень НПРНС заінтересованої Договірної сторони.

Якщо не було вирішено інакше при прямих контактах між ВОК і НОКами Договірних сторін, які беруть участь у СДР, той же самий принцип повинен застосовуватися також у сферах відповідальності Договірних сторін.

Якщо Договірна сторона заборонила використання диспергентів у своїх територіальних водах, інші Договірні сторони, які беруть участь у СДР, повинні дотримуватися цього рішення.

4.6. Запит про додаткову допомогу від інших Договірних сторін

У випадку інциденту забруднення такої величини і характеру, що, на думку Керівного органу, об'єднані можливості і ресурси Договірних сторін не здатні з ним впоратися, Договірна сторона, що має керівну роль, може зробити запит про додаткову допомогу від інших Договірних сторін.

У таких обставинах і після консультацій з Керівним органом, інші Договірні сторони можуть також зробити запит, відповідно до їх потреб, про таку додаткову допомогу.

Якщо більш ніж одна Договірна сторона робить запит про допомогу від інших Договірних сторін, координація цих дій між Договірними сторонами повинна здійснюватися на рівні їхніх Оперативних органів.

4.7. Завершення Спільних Дій Реагування і деактивація Плану