Директива Європейського Парламенту і Ради 94/62/ЄС від 20 грудня 1994 року про паковання та відходи паковання

1. Ця Директива має на меті гармонізувати національні інструменти стосовно управління у сфері паковання та відходів паковання для того, щоб, з одного боку, запобігати будь-якому їх впливу на довкілля всіх держав-членів, а також третіх країн, або зменшувати такий вплив, забезпечуючи таким чином високий рівень охорони довкілля, та, з іншого боку, забезпечувати функціонування внутрішнього ринку і не допускати перешкод для торгівлі та спотворення й обмеження конкуренції в межах Співтовариства.

2. З цією метою, ця Директива встановлює положення, спрямовані, як першочерговий пріоритет, на запобігання утворенню відходів паковання та, як додаткові фундаментальні принципи, - на повторне використання паковання, рециклінг та інші форми відновлення відходів паковання, а отже на зменшення обсягів остаточного видалення таких відходів, щоб сприяти переходу до циркулярної економіки.

1. Сфера застосування цієї Директиви охоплює все паковання, введене в обіг на ринку Співтовариства, та всі відходи паковання, що їх використовують чи випускають на промислових підприємствах, у комерційних структурах, установах, магазинах, сфері послуг, домогосподарствах або на будь-якому іншому рівні, незалежно від використовуваного матеріалу.

2. Ця Директива застосовується без порушення чинних вимог щодо якості паковання, як-от тих, що стосуються безпечності, охорони здоров’я та гігієни упакованих продуктів, чинних вимог щодо транспортування чи положень Директиви Ради 91/689/ЄЕС від 12 грудня 1991 року про небезпечні відходи (- 1).

Для цілей цієї Директиви:

1. "паковання" означає всі вироби, виготовлені з будь-яких матеріалів будь-якої природи, призначені для вміщення, захисту, переміщення, доставки та представлення товарів, від сировини до готових продуктів, від виробника до користувача чи споживача. Предмети, "що не підлягають поверненню", використовувані для тих самих цілей, також вважаються пакованням.

"Паковання" складається виключно з:

(a) товарного паковання або первинного паювання, тобто паювання, задуманого таким чином, щоб становити одиницю товару для кінцевого користувача чи споживача у місці купівлі;

(b) групового паковання або вторинного паковання, тобто паковання, задуманого таким чином, щоб становити у місці купівлі групу певної кількості одиниць товару, незалежно, чи продається остання як така кінцевому користувачу або споживачу, чи вона слугує лише як засіб поповнення поличок у пункті продажу; його можна зняти з продукту, не завдаючи шкоди його характеристикам;

(c) транспортного паковання або третинного паковання, тобто паковання, задуманого таким чином, щоб полегшувати переміщення і транспортування певної кількості одиниць товару чи групових паковань для того, щоб запобігати фізичному пошкодженню під час переміщення і транспортування. Транспортне паковання не включає контейнери для автомобільних, залізничних, морських чи авіаційних перевезень.

Визначення поняття "паковання" надалі ґрунтується на критеріях, наведених нижче. Предмети, перелік яких наведено у додатку I, є ілюстративними прикладами застосування цих критеріїв.

Предмети вважаються паюванням, якщо вони відповідають згаданому вище означенню без шкоди іншим

(i) функціям, які паковання також може виконувати, окрім випадків, коли предмет є невід’ємною частиною продукту і необхідний для того, щоб уміщувати, утримувати чи зберігати той продукт протягом його строку служби, і всі елементи призначені для використання, споживання чи видалення разом.

(ii) Предмети, розроблені та призначені для наповнення у пункті продажу, та предмети "одноразового використання", які продають, наповнюють або які розроблені та призначені для наповнення у пункті продажу, вважаються пакованням за умови, що вони виконують функцію паковання.

(iii) Компоненти паковання та допоміжні елементи, інтегровані у паковання, вважаються частиною паковання, в яке вони інтегровані. Допоміжні елементи, які навішені безпосередньо на продукт або прикріплені до нього і які виконують функцію паковання, вважаються пакованням, окрім випадків, коли вони є невід’ємною частиною цього продукту, і всі елементи призначені для споживання чи видалення разом.

1a. "пластик" означає полімер у розумінні статті 3(5) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1907/2006 (- 2), до якого могли бути додані добавки або інші речовини і який здатний функціонувати як основний структурний компонент пакетів для покупок;

1b. "пластикові пакети для покупок" означає пакети для покупок, з ручками або без ручок, виготовлені з пластику, які надаються споживачам у пункті продажу товарів чи продуктів.

1c. "тонкі пластикові пакети для покупок" означає пластикові пакети для покупок зі стінками товщиною менше 50 мікронів.

1d. "надтонкі пластикові пакети для покупок" означає пластикові пакети для покупок зі стінками товщиною менше 15 мікронів, які потрібні в гігієнічних цілях або надаються як первинне паковання для нефасованих харчових продуктів, коли це допомагає запобігти втраті харчових продуктів;

1e. "оксорозкладні пластикові пакети для покупок" означає пластикові пакети для покупок, виготовлені з пластикових матеріалів, які включають домішки, що каталізують розкладання пластикового матеріалу на мікрофрагменти;

2. "відходи паковання" означає будь-яке паковання або пакувальний матеріал, що підпадають під означення відходів, установлене у статті 3 Директиви 2008/98/ЄС, за винятком виробничих залишків;

2a. "паковання багаторазового використання" означає паковання, що було задумане, розроблене та введене в обіг для забезпечення протягом свого життєвого циклу множинних використань чи обігів шляхом повторного наповнення або повторного використання для тієї самої цілі, для якої воно було задумане;

2b. "комбіноване паковання" означає паковання, виготовлене з двох або більше шарів різних матеріалів, які не можуть бути розділені вручну і становлять єдину цілісну одиницю, що складається з внутрішньої ємності та зовнішньої оболонки, яке наповнюють, зберігають, транспортують та спорожнюють як таке;

2c. застосовуються терміни та означення "відходи", "управління відходами", "збирання", "роздільне збирання", "запобігання", "повторне використання", "оброблення", "відновлення", "рециклінг", "видалення" та "схема розширеної відповідальності виробника", установлені в статті 3 Директиви 2008/98/ЄС;

11. "суб’єкти господарювання" у сфері паковання означає постачальників пакувальних матеріалів, виробників паковання та суб’єктів, що займаються перетворенням, наповненням та утилізацією паковання, імпортерів, торговців і дистриб’юторів, органи та організації, створені згідно із законодавством;

12. "добровільна угода" означає офіційну угоду, укладену між компетентними державними органами держави-члена та відповідними економічними секторами, яка повинна бути відкритою для всіх партнерів, що бажають виконувати умови угоди і мають намір працювати для досягнення цілей цієї Директиви.

1. Держави-члени забезпечують, щоб, на додаток до заходів, вжитих відповідно до статті 9, здійснювались інші заходи запобігання утворенню відходів паковання та мінімізації впливу паковання на довкілля.

Такі інші превентивні заходи можуть складатися з національних програм, стимулів - через схеми розширеної відповідальності виробника - до мінімізації впливу паковання на довкілля або подібних інструментів, ухвалених, у відповідних випадках, за консультацій із суб’єктами господарювання, організаціями споживачів та екологічними організаціями, і розроблених, щоб поєднати та використати переваги численних ініціатив, що реалізуються в державах-членах стосовно запобігання утворенню відходів паковання.

Держави-члени використовують економічні інструменти та інші заходи, щоб стимулювати застосування ієрархії управління відходами, зокрема ті, що вказані у додатку IVa до Директиви 2008/98/ЄС, або інші відповідні інструменти та заходи.

1a. Держави-члени вживають заходів, щоб досягти стійкого скорочення споживання тонких пластикових пакетів для покупок на їхній території.

Такі заходи можуть включати застосування національних цільових показників скорочення, підтримання або впровадження економічних інструментів, а також маркетингові обмеження як відступ від статті 18, за умови, що ці обмеження є пропорційними і недискримінаційними.

Такі заходи можуть варіюватися залежно від впливу на довкілля тонких пластикових пакетів для покупок, коли їх відновлюють або видаляють, їхніх компостувальних властивостей, довговічності або їх конкретного передбачуваного використання.

Заходи, що їх вживають держави-члени, повинні включати одне або обидва з наведеного нижче:

(a) ухвалення інструментів, які гарантують, що річний рівень споживання не перевищуватиме 90 тонких пластикових пакетів для покупок на людину до 31 грудня 2019 року та 40 тонких пластикових пакетів для покупок на людину до 31 грудня 2025 року, або визначення еквівалентних цільових показників за масою. Надтонкі пластикові пакети для покупок можуть бути виключені з національних цілей щодо скорочення споживання;

(b) ухвалення інструментів, які гарантують, що до 31 грудня 2018 року, буде припинено безкоштовне надання тонких пластикових пакетів для покупок у пункті продажу товарів чи продуктів, крім випадків, коли будуть впроваджені рівнозначно дієві інструменти. Надтонкі пластикові пакети для покупок можуть бути виключені з таких заходів.

З 27 травня 2018 року держави-члени звітують про щорічне споживання тонких пластикових пакетів для покупок, коли вони надають Комісії дані про паковання та відходи паковання відповідно до статті 12.

До 27 травня 2016 року Комісія повинна ухвалити імплементаційний акт, що встановлює методологію розрахунку щорічного споживання тонких пластикових пакетів для покупок на людину та адаптує формати звітування, ухвалені згідно зі статтею 12(3). Такий імплементаційний акт ухвалюється згідно з регуляторною процедурою, зазначеною в статті 21(2).

1b. Без порушення статті 15, держави-члени можуть впроваджувати заходи, такі як економічні інструменти та національні цільові показники скорочення споживання, стосовно будь-яких видів пластикових пакетів для покупок, незалежно від товщини їх стінок.

1c. Комісія та держави-члени, принаймні протягом першого року, що настає після 27 листопада 2016 року, повинні активно заохочувати кампанії з інформування та підвищення обізнаності громадськості стосовно негативного впливу на довкілля надмірного споживання тонких пластикових пакетів для покупок.

2. Комісія сприяє запобіганню утворення відходів шляхом заохочення розробки відповідних європейських стандартів згідно зі статтею 10. Стандарти повинні бути спрямовані на мінімізацію впливу паковання на довкілля відповідно до статей 9 і 10.

1. Відповідно до ієрархії управління відходами, встановленої у статті 4 Директиви 2008/98/ЄС, держави-члени вживають заходів, щоб стимулювати збільшення частки паковання багаторазового використання, введеного в обіг, та систем повторного використання паковання в екологічно безпечний спосіб і відповідно до Договору, без шкоди для гігієни харчових продуктів або безпеки споживачів. Такі заходи можуть включати, зокрема:

(a) використання депозитних систем повернення паковання;

(b) установлення якісних або кількісних цільових показників;

(c) використання економічних стимулів;

(d) установлення мінімального відсотка паковання багаторазового використання, що вводиться в обіг щороку, для кожного потоку паковання.

2. Держава-член може вирішити досягти скорегованого рівня цільових показників, про які йдеться в пунктах (f)-(i) статті 6(1), на певний рік, з урахуванням середньої частки, за попередні три роки, товарного паковання багаторазового використання, введеного в обіг уперше та використаного повторно в рамках системи повторного використання паковання.

Скорегований рівень розраховується шляхом віднімання:

(a) від цільових показників, установлених у пунктах (f) і (h) статті 6(1), частки товарного паковання багаторазового використання, про яке йдеться у першому підпараграфі цього параграфа, у всьому обсягу товарного паковання, введеного в обіг, та

(b) від цільових показників, установлених у пунктах (g) і (i) статті 6(1), частки товарного паковання багаторазового використання, про яке йдеться у першому підпараграфі цього параграфа, що складається з відповідного пакувального матеріалу, у всьому обсягу товарного паковання, що складається з того пакувального матеріалу, введеного в обіг.

Для розрахунку відповідного скорегованого рівня цільових показників враховується не більше п’яти відсоткових пунктів такої частки.

3. Держава-член може враховувати обсяги дерев’яного паковання, відремонтованого для повторного використання, у розрахунку цільових показників, установлених у пункті (f), пункті (g)(ii), пункті (h) і пункті (i)(ii) статті 6(1).

4. Щоб забезпечити уніфіковані умови застосування параграфів 2 і 3 цієї статті, Комісія до 31 березня 2019 року ухвалює імплементаційні акти, що встановлюють правила для розрахунку, верифікації та звітування даних та для розрахунку цільових показників згідно з параграфом 3 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 21(2).

5. До 31 грудня 2024 року Комісія вивчає дані щодо паковання багаторазового використання, надані державами-членами відповідно до статті 12 та додатка III, щоб розглянути можливість установлення кількісних цільових показників щодо повторного використання паковання, включаючи правила розрахунку та будь-які подальші заходи зі сприяння повторному використанню паковання. З цією метою Комісія подає Європейському Парламенту і Раді звіт, що супроводжується, у відповідному випадку, законодавчою пропозицією.

1. Для дотримання цілей цієї Директиви держави-члени вживають необхідних заходів, щоб досягти таких цільових показників на всій їхній території:

(a) не пізніше 30 червня 2001 року, від мінімум 50% до максимум 65% за масою відходів паковання буде відновлюватись або спалюватись в установках зі спалювання відходів з відновленням енергії;

(b) не пізніше 31 грудня 2008 року, мінімум 60% за масою відходів паковання буде відновлюватись або спалюватись в установках зі спалювання відходів з відновленням енергії;

(c) не пізніше 30 червня 2001 року, від мінімум 25% до максимум 45% за масою усієї кількості пакувальних матеріалів, що містяться у відходах паковання, буде піддаватись рециклінгу, з мінімальним показником 15% за масою для кожного пакувального матеріалу;

(d) не пізніше 31 грудня 2008 року, від мінімум 55% до максимум 80% за масою відходів паковання буде піддаватись рециклінгу;

(e) не пізніше 31 грудня 2008 року, для матеріалів, що містяться у відходах паковання, будуть досягнуті такі мінімальні цільові показники щодо рециклінгу:

(i) 60% за масою для скла;

(ii) 60% за масою для паперу та картону;

(iii) 50% за масою для металів;

(iv) 22,5% за масою для пластику, ураховуючи виключно матеріал, який знову рециклінгують у пластик;

(v) 15% за масою для деревини;

(f) не пізніше 31 грудня 2025 року, мінімум 65 % за масою усіх відходів паковання буде піддаватись рециклінгу;

(g) не пізніше 31 грудня 2025 року, будуть досягнуті такі мінімальні цільові показники щодо рециклінгу для таких конкретних матеріалів, що містяться у відходах паковання:

(i) 50 % за масою для пластику;

(ii) 25 % за масою для деревини;

(iii) 70 % за масою для чорних металів;

(iv) 50 % за масою для алюмінію;

(v) 70 % за масою для скла;

(vi) 75 % за масою для паперу та картону;

(h) не пізніше 31 грудня 2030 року, мінімум 70 % за масою усіх відходів паковання буде піддаватись рециклінгу;

(i) не пізніше 31 грудня 2030 року, будуть досягнуті такі мінімальні цільові показники щодо рециклінгу для таких конкретних матеріалів, що містяться у відходах паковання:

(i) 55 % за масою для пластику;

(ii) 30 % за масою для деревини;

(iii) 80 % за масою для чорних металів;

(iv) 60 % за масою для алюмінію;

(v) 75 % за масою для скла;

(vi) 85 % за масою для паперу та картону.

1a. Без порушення пунктів (f) і (h) параграфа 1, держава-член може відкласти кінцеві терміни досягнення цільових показників, зазначених у пункті (g)(i)-(vi) та пункті (i)(i)-(vi) параграфа 1, на строк до п’яти років, за таких умов:

(a) відступ обмежений до максимум 15 відсоткових пунктів від одного цільового показника або розділений між двома цільовими показниками,

(b) в результаті відступу рівень рециклінгу для одного цільового показника не стає нижчим 30 %,

(c) в результаті відступу рівень рециклінгу для одного цільового показника, зазначеного у пункті (g)(v) і (vi) та пункті (i)(v) і (vi) параграфа 1, не стає нижчим 60 %, та

(d) щонайпізніше за 24 місяці до кінцевого терміну, встановленого у пункті (g) або (i) параграфа 1 цієї статті, держава-член повідомляє Комісії про свій намір відкласти відповідний кінцевий термін і подає план імплементації згідно з додатком IV до цієї Директиви. Держава-член може об’єднати зазначений план з планом імплементації, поданим згідно з пунктом (b) статті 11(3) Директиви 2008/98/ЄС.

1b. Протягом трьох місяців з дати отримання плану імплементації, поданого згідно з пунктом (d) параграфа 1a, Комісія може звернутись із запитом до держави-члена переглянути зазначений план, якщо Комісія вважає, що план не відповідає вимогам, установленим у додатку IV. Відповідна держава-член повинна подати переглянутий план протягом трьох місяців з дати отримання запиту Комісії.

1c. До 31 грудня 2024 року Комісія переглядає цільові показники, встановлені у пунктах (h) та (i) параграфа 1, з метою їх збереження або, у відповідних випадках, їх збільшення. З цією метою Комісія подає Європейському Парламенту і Раді звіт, що супроводжується, у відповідному випадку, законодавчою пропозицією.

4. Держави-члени, у відповідних випадках, заохочують використання матеріалів, отриманих з рецикльованих відходів паковання, для виробництва паковання та інших продуктів шляхом:

(a) поліпшення ринкових умов для таких матеріалів;

(b) перегляду чинних нормативно-правових актів, що перешкоджають використанню таких матеріалів.

6. Заходи та цільові показники, зазначені в параграфі 1, повинні бути опубліковані державами-членами і бути предметом інформаційної кампанії для широкої громадськості та суб’єктів господарювання.

7. Греція, Ірландія та Португалія, з огляду на їхні особливі ситуації, а саме, відповідно, велике число малих островів, наявність сільських та гірських районів та нинішній низький рівень споживання паковання, можуть вирішити:

(a) досягти, не пізніше 30 червня 2001 року, нижчих цільових показників, ніж ті, що встановлені в параграфах 1(a) і (c), але повинні досягти щонайменше 25 % щодо відновлення або спалювання в установках зі спалювання відходів з відновленням енергії;

(b) відкласти в той же час досягнення цільових показників, передбачених у параграфах 1(a)і (c) на пізніший термін, який, однак, повинен бути не пізніше ніж 31 грудня 2005 року;

(c) відкласти досягнення цільових показників, зазначених у параграфах 1(b), (d) і (e) до дати, яку вони самі встановлять, але не пізніше ніж 31 грудня 2011 року.

10. Державам-членам, які впровадили або впроваджуватимуть програми, що виходять за рамки максимальних цільових показників, передбачених параграфом 1, і які забезпечують з цією метою відповідні потужності для рециклінгу та відновлення, дозволяється реалізовувати такі цільові показники в інтересах високого рівня охорони довкілля, за умови, що ці заходи не допускають спотворення внутрішнього ринку та не перешкоджають дотриманню іншими державами-членами положень цієї Директиви. Держави-члени інформують Комісію про впровадження таких заходів. Комісія підтверджує ці заходи після того, як у співпраці з державами-членами, пересвідчиться, що вони узгоджуються зі згаданими вище міркуваннями і не становлять засобу довільної дискримінації або прихованого обмеження торгівлі між державами-членами.

11. Держави-члени, які вступили до Європейського Союзу на підставі Договору про приєднання від 16 квітня 2003 року, можуть відкласти досягнення цільових показників, зазначених у параграфі 1(b), (d) і (e) до дати, яку вони самі встановлять, але не пізніше ніж 31 грудня 2012 року для Чеської Республіки, Естонії, Кіпру, Литви, Угорщини, Словенії та Словаччини; 31 грудня 2013 року для Мальти; 31 грудня 2014 року для Польщі; та 31 грудня 2015 року для Латвії.

1. У цілях розрахунку, чи цільові показники, встановлені у пунктах (f)-(i) статті 6(1), були досягнуті:

(a) держави-члени розраховують масу відходів паковання, утворених та рецикльованих за відповідний календарний рік; Кількість відходів паковання, утворених у державі-члені, може вважатися рівною кількості паковання, введеного в обіг на ринку тієї держави-члена за той самий рік;

(b) маса рецикльованих відходів паковання розраховується як маса паковання, що стали відходами, які - пройшовши всі необхідні операції з перевірки, сортування та інших попередніх операцій для вилучення відходових матеріалів, що не призначені для подальшого перероблення, і для забезпечення високоякісного рециклінгу - піддають операції з рециклінгу, в результаті якої відходові матеріали фактично переробляють у продукти, матеріали чи речовини.

2. Для цілей пункту (a) параграфа 1, маса рецикльованих відходів паковання вимірюється, коли відходи піддають операції з рециклінгу.

Як відступ від першого підпараграфа, маса рецикльованих відходів паковання може бути виміряна на виході з будь-якої операції сортування, за умови що:

(a) такі вихідні відходи у подальшому піддають рециклінгу;

(b) масу матеріалів або речовин, які вилучають у подальших операціях, що передують операції з рециклінгу, і які в подальшому не піддають рециклінгу, не включають до маси відходів, заявлених як рецикльовані.

3. Держави-члени створюють дієву систему контролю якості та простежуваності відходів паковання, щоб гарантувати виконання умов, встановлених у пункті (a) параграфа 1 цієї статті та у пунктах (a) і (b) параграфа 2 цієї статті. Щоб гарантувати достовірність і точність зібраних даних щодо рецикльованих відходів паковання, система може складатися з електронних реєстрів, створених відповідно до статті 35(4) Директиви 2008/98/ЄС, технічних специфікацій вимог до якості відсортованих відходів, або середніх показників втрат відсортованих відходів для різних видів відходів та практик управління відходами, відповідно. Середні показники втрат використовуються тільки у тих випадках, коли достовірні дані не можуть бути отримані в інший спосіб, і обчислюються на основі правил розрахунку, встановлених делегованим актом, ухваленим згідно зі статтею 11a(10) Директиви 2008/98/ЄС.

4. У цілях розрахунку, чи встановлені у пунктах (f)-(i) статті 6(1) цільові показники були досягнуті, кількість біорозкладних відходів паковання, які піддають аеробному чи анаеробному обробленню, може бути зараховано до рецикльованих відходів, якщо за такого оброблення утворюється компост, дигестат або інший вихідний матеріал з подібною кількістю рецикльованого вмісту відносно вхідного матеріалу, що має бути використаний як рецикльований продукт, матеріал або речовина. Якщо вихідний матеріал використовують на землі, держави-члени можуть зараховувати його до рецикльованих відходів, лише у випадку, коли таке використання приносить користь сільському господарству чи покращує екологічну ситуацію.

5. Кількість відходових матеріалів паковання, які перестали бути відходами в результаті підготовчої операції перед переробленням, можуть бути враховані як рецикльовані, за умови що такі матеріали призначені для подальшого перероблення у продукти, матеріали або речовини, які будуть використовуватися за первинним призначенням або в інших цілях. Проте, матеріали, що втратили статус відходів, призначені для використання як палива чи інших засобів генерування енергії, або для спалювання, зворотного заповнення чи захоронення, не враховуються з точки зору досягнення цільових показників з рециклінгу.

6. У цілях розрахунку, чи встановлені у пунктах (f)-(i) статті 6(1) цільові показники були досягнуті, держави-члени можуть враховувати рециклінг металів, відокремлених після спалювання відходів, пропорційно до частки спалених відходів паковання за умови, що рецикльовані метали відповідають певним критеріям якості, встановленим в імплементаційному акті, ухваленому згідно зі статтею 11a(9) Директиви 2008/98/ЄС.

7. Відходи паковання, відправлені до іншої держави-члена у цілях рециклінгу в тій іншій державі-члені, можуть бути враховані з точки зору досягнення цільових показників, встановлених у пунктах (f)-(i) статті 6(1), тільки тією державою-членом, в якій такі відходи паковання були зібрані.

8. Відходи паковання, експортовані з Союзу, враховуються з точки зору досягнення цільових показників, встановлених у статті 6(1) цієї Директиви, державою-членом, в якій вони були зібрані, лише у випадку, коли дотримані вимоги параграфа 3 цієї статті і якщо, відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1013/2006 (- 3), експортер може довести, що перевезення відходів відповідає вимогам зазначеного Регламенту і що оброблення відходів за межами Союзу відбувалося в умовах, які в цілому еквівалентні вимогам відповідного екологічного права Союзу.

9. Щоб забезпечити уніфіковані умови застосування параграфів 1-5 цієї статті, Комісія до 31 березня 2019 року ухвалює імплементаційні акти, що встановлюють правила розрахунку, верифікації та звітування даних, зокрема стосовно маси утворених відходів паковання. Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 21(2).

1. Комісія, у співпраці з Європейським агентством з охорони довкілля, складає звіти про прогрес у досягненні цільових показників, встановлених у пунктах (f)-(i) статті 6(1), щонайпізніше за три роки до кожного кінцевого терміну, встановленого у зазначених статтях.

2. Звіти, про які йдеться у параграфі 1, повинні включати таке:

(a) приблизну оцінку досягнення цільових показників кожною державою-членом;

(b) список держав-членів, які ризикують не досягти цільових показників у визначені кінцеві терміни, разом з відповідними рекомендаціями для таких держав-членів;

(c) приклади найкращих практик, які використовують на території всього Союзу і які можуть слугувати настановами для досягнення цільових показників.

1. Для досягнення цілей, встановлених у цій Директиві, держави-члени вживають необхідних заходів, щоб гарантувати створення систем, які забезпечують:

(a) повернення та/або збирання використаного паковання та/або відходів паковання від споживача, іншого кінцевого користувача або з потоку відходів, для спрямування їх у найбільш відповідні альтернативні напрями управління відходами;

(b) повторне використання або відновлення, включаючи рециклінг паковання та/або зібраних відходів паковання.

Такі системи повинні бути відкриті для участі суб’єктів господарювання відповідних секторів і для участі компетентних органів публічної влади. Вони також повинні застосовуватись до імпортованих продуктів на недискримінаційних умовах, включаючи детальні домовленості та будь-які тарифи, встановлені для доступу до систем, і розроблятись таким чином, щоб не допускати створення бар’єрів для торгівлі чи спотворення конкуренції відповідно до Договору.

2. Держави-члени забезпечують, щоб до 31 грудня 2024 року були встановлені схеми розширеної відповідальності виробника стосовно всього паковання відповідно до статей 8 і 8a Директиви 2008/98/ЄС.

3. Заходи, про які йдеться у параграфах 1 і 2, повинні становити частину політики, що охоплює все паковання та відходи паковання, і враховувати, зокрема, вимоги стосовно охорони довкілля та здоров’я споживача, безпеки та гігієни, захисту якості, автентичності та технічних характеристик упакованих товарів і використовуваних матеріалів, а також захисту прав промислової та комерційної власності.

4. Держави-члени вживають заходів для сприяння високоякісному рециклінгу відходів паковання та дотримання необхідних стандартів якості для відповідних секторів рециклінгу. З цією метою стаття 11(1) Директиви 2008/98/ЄС застосовується до відходів паковання, у тому числі відходів комбінованого паковання.

1. Рада, відповідно до умов, встановлених у Договорі, не пізніше ніж через два роки після набуття чинності цією Директивою, ухвалює рішення щодо маркування паковання.

2. Щоб полегшити збирання, повторне використання та відновлення, у тому числі рециклінг, на пакованні вказується природа використаного пакувального матеріалу (матеріалів), для цілей його (їх) ідентифікації та класифікації за відповідною галуззю промисловості на основі Рішення Комісії 97/129/ЄС (- 4).

3. Паковання повинне мати відповідне марковання або безпосередньо на самому пакованні, або на етикетці. Воно повинне бути чітко видимим і легко розбірливим. Марковання повинне бути достатньо довговічним і зносостійким, у тому числі після відкриття паковання.

До 27 травня 2017 року Комісія ухвалює імплементаційний акт, що встановлює специфікації етикеток або марковань, для забезпечення впізнавання на території всього Союзі біорозкладних і компостовних пластикових пакетів для покупок та надання споживачам правильної інформації про компостувальні властивості таких пакетів. Такий імплементаційний акт ухвалюється згідно з регуляторною процедурою, зазначеною в статті 21(2).

Щонайпізніше через 18 місяців після ухвалення зазначеного імплементаційного акта, держави-члени забезпечують, щоб біорозкладні та компостовні пластикові пакети для покупок були марковані відповідно до специфікацій, передбачених у тому імплементаційному акті.

1. Держави-члени забезпечують, що через три роки з дати набуття чинності цією Директивою, паковання може бути введено в обіг тільки у разі, якщо воно відповідає всім суттєвим вимогам, визначеним цією Директивою, включаючи додаток II.

2. Держави-члени, починаючи з дати, визначеної в статті 22(1), визнають таким, що відповідає всім суттєвим вимогам, встановленим у цій Директиві, включаючи додаток II, паювання, яке відповідає:

(a) відповідним гармонізованим стандартам, референтні номери яких були опубліковані в Офіційному віснику Європейських Співтовариств. Держави-члени опубліковують референтні номери національних стандартів, що транспонують ці гармонізовані стандарти;

(b) відповідним національним стандартам, зазначеним у параграфі 3, допоки у сферах, охоплених такими стандартами, немає гармонізованих стандартів.

3. Держави-члени надають Комісії текст своїх національних стандартів, зазначених у параграфі 2(b), які вони вважають такими, що відповідають вимогам, зазначеним у цій статті. Комісія негайно передає такі тексти іншим державам-членам.

Держави-члени опубліковують покликання на такі стандарти. Комісія забезпечує їх публікацію в Офіційному віснику Європейських Співтовариств.

4. Якщо держава-член або Комісія вважає, що стандарти, зазначені у параграфі 2, не повністю відповідають суттєвим вимогам, зазначеним у параграфі 1, Комісія або відповідна держава-член виносить це питання на розгляд Комітету, створеного згідно з Директивою 83/189/ЄЕС, наводячи для цього підстави. Комітет надає висновок без затримки.

У світлі висновку Комітету, Комісія інформує держави-члени, чи необхідно відкликати такі стандарти з публікацій, зазначених у параграфах 2 і 3.

5. До 31 грудня 2020 року Комісія вивчає можливість посилення суттєвих вимог з метою, зокрема, поліпшення проектування для повторного використання та сприяння високоякісному рециклінгу, а також посилення контролю за їх виконанням. З цією метою Комісія подає Європейському Парламенту і Раді звіт, що супроводжується, у відповідному випадку, законодавчою пропозицією.

Комісія сприяє, у відповідних випадках, підготовці європейських стандартів, що стосуються суттєвих вимог, зазначених у додатку II.

Комісія сприяє, зокрема, підготовці європейських стандартів, що стосуються:

- критеріїв та методології аналізу життєвого циклу паковання,

- методів вимірювання та верифікації присутності важких металів та інших небезпечних речовин у пакованні та їх вивільнення у довкілля з паковання та відходів паковання,

- критеріїв мінімального вмісту рецикльованих матеріалів у пакованні для відповідних видів паковання,

- критеріїв методів рециклінгу,

- критеріїв методів компостування та виробленого компосту,

- критеріїв маркування паковання.

1. Держави-члени забезпечують, щоб сума рівнів концентрації свинцю, кадмію, ртуті та шестивалентного хрому, присутніх у пакованні чи компонентах паковання, не перевищувала таких значень:

- 600 ppm за масою через два роки після дати, зазначеної в статті 22 (i);

- 250 ppm за масою через три роки після дати, зазначеної в статті 22 (i);

- 100 ppm за масою через п’ять років після дати, зазначеної в статті 22 (i).

2. Рівні концентрації, зазначені у параграфі 1, не застосовуються до паковання, що цілком виготовлене зі свинцевого кришталю, як визначено в Директиві 69/493/ЄЕС (- 5).

3. Комісія ухвалює делеговані акти відповідно до статті 21a з метою доповнення цієї Директиви шляхом визначення умов, за яких рівні концентрації, зазначені у параграфі 1 цієї статті, не застосовуються до рецикльованих матеріалів та до виробничих циклів, які є у закритому та контрольованому ланцюгу, а також шляхом визначення видів паковання, які звільняються від вимог, встановлених у третьому абзаці параграфа 1 цієї статті.

1. Держави-члени вживають необхідних заходів, щоб забезпечити створення баз даних про паковання та відходи паковання там, де вони ще не створені, на гармонізованій основі, з метою сприяння тому, щоб держави-члени та Комісія мали змогу здійснювати моніторинг реалізації цілей, встановлених у цій Директиві.

2. Бази даних, про які йдеться у параграфі 1, повинні включати дані на основі додатка III, і надавати, зокрема, інформацію про величину, характеристики та еволюцію потоків паковання та відходів паковання на рівні окремих держав-членів, у тому числі інформацію про токсичність чи небезпечність пакувальних матеріалів та компонентів, використовуваних для їх виготовлення.

3a. Держави-члени надсилають Комісії дані, що стосуються імплементації пунктів (a)-(i) статті 6(1), та дані щодо паковання багаторазового використання за кожний календарний рік.

Вони надсилають такі дані в електронному вигляді протягом 18 місяців після закінчення звітного року, за який зібрані дані. Дані надсилають у форматі, встановленому Комісією на основі додатка III відповідно до параграфа 3d цієї статті.

Перший звітний період, що стосується цільових показників, встановлених у пунктах (f)-(i) статті 6(1), та даних щодо паковання багаторазового використання, починається у перший повний календарний рік після ухвалення імплементаційного акта, який встановлює формат для звітування відповідно до параграфа 3d цієї статті, і повинен охоплювати дані за такий звітний період.

3b. Дані, що їх держави-члени надсилають відповідно до цієї статті, повинні супроводжуватися звітом про перевірку якості та звітом про заходи, вжиті згідно зі статтею 6a(3) і (8), включно з детальною інформацією про середні показники втрат, у відповідних випадках.

3c. Комісія виконує аналіз даних, надісланих відповідно до цієї статті, і опубліковує звіт про результати свого аналізу. Звіт повинен містити оцінку організації процесу збору даних, джерел даних та методології, використаної в державах-членах, а також повноти, достовірності, своєчасності та узгодженості таких даних. Оцінка може включати конкретні рекомендації щодо вдосконалення. Звіт складається після першого надсилання даних державами-членами, і після цього - кожні чотири роки.

3d. До 31 березня 2019 року Комісія ухвалює імплементаційні акти, що встановлюють формат для надсилання даних відповідно до параграфа 3a цієї статті. Для цілей звітування про імплементацію пунктів (a)-(e) статті 6(1) цієї Директиви, держави-члени використовують формат, встановлений у Рішенні Комісії 2005/270/ЄС (- 6). Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 21(2) цієї Директиви.

4. Держави-члени враховують особливі проблеми малих та середніх підприємств у зв’язку з наданням детальних даних.

6. Держави-члени вимагають, щоб усі задіяні суб’єкти господарювання надавали компетентним органам достовірні дані про їхній сектор, як того вимагає ця стаття.

Протягом двох років з дати, зазначеної в статті 22 (1), держави-члени вживають заходів, щоб гарантувати, що користувачі паковання, і в тому числі споживачі, отримують необхідну інформацію про:

- системи повернення, збирання та відновлення, що їм доступні,

- їхню роль у сприянні повторному використанню, відновленню та рециклінгу паковання та відходів паковання,

- значення марковання на пакованні, що присутнє на ринку,

- відповідні елементи планів управління у сфері паковання та відходів паковання, як зазначено у статті 14.

Держави-члени також сприяють проведенню кампаній з інформування та підвищення обізнаності споживачів.

Для реалізації цілей і заходів, зазначених у цій Директиві, держави-члени включають у плани управління відходами, що вимагаються на підставі статті 17 Директиви 75/442/ЄЕС, окремий розділ про управління у сфері паковання та відходів паковання, у тому числі заходи, вжиті згідно зі статтями 4 і 5.

Діючи на основі відповідних положень Договору, Рада ухвалює економічні інструменти, щоб сприяти реалізації цілей, установлених цією Директивою. За відсутності таких інструментів, держави-члени, відповідно до принципів, що регулюють політику Співтовариства у сфері охорони довкілля, зокрема, принципу "забруднювач платить", та зобов’язань, що виникають з Договору, можуть ухвалювати інструменти для реалізації зазначених цілей.

1. Без обмеження положень Директиви 83/189/ЄЕС, перед ухваленням таких інструментів держави-члени нотифікують Комісії проекти актів, які вони мають намір ухвалити в рамках цієї Директиви, виключаючи інструменти фіскального характеру, але включаючи технічні специфікації, пов’язані з фіскальними інструментами, які стимулюють дотримання таких технічних специфікацій, щоб дати змогу Комісії розглянути їх у світлі чинних положень, дотримуючись у кожному випадку процедури, передбаченої зазначеною вище Директивою.

2. Якщо пропонований акт є також інструментом технічного характеру в розумінні Директиви 83/189/ЄЕС, заінтересована держава-член може вказати, дотримуючись процедур нотифікації, зазначених у цій Директиві, що нотифікація однаково дійсна і стосовно Директиви 83/189/ЄЕС.

Держави-члени повинні не перешкоджати введенню в обіг на їхній території паковання, яке відповідає положенням цієї Директиви.

1. Комісія ухвалює імплементаційні акти, необхідні для адаптування системи ідентифікації, про яку йдеться у статті 8(2) та статті 10, другий параграф, шостий абзац, до науково-технічного прогресу. Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 21(2).

2. Комісія, відповідно до статті 21а, уповноважена ухвалювати делеговані акти з метою внесення змін до ілюстративних прикладів для визначення паювання, наведених у додатку I.

Комісія, відповідно до статті 21а, уповноважена ухвалювати делеговані акти з метою доповнення цієї Директиви, якщо це необхідно для розв’язання труднощів, що виникають при застосуванні положень цієї Директиви, зокрема, у зв’язку з інертними пакувальними матеріалами, введеними в обіг на ринку Союзу в дуже малих кількостях (тобто, приблизно 0,1 % за масою), первинним пакованням для медичних виробів та фармацевтичних продуктів, пакованням малого розміру та пакованням преміум класу.

1. До 27 листопада 2021 року Комісія представляє Європейському Парламенту і Раді звіт, що містить оцінку результативності - на рівні Союзу - передбачених у статті 4 (1а) заходів щодо боротьби зі смітінням, зміни поведінки споживачів та сприяння запобіганню утворення відходів. Якщо оцінка показує, що ухвалені інструменти не є результативними, Комісія вивчає інші можливі шляхи досягти скорочення споживання тонких пластикових пакетів для покупок, включаючи встановлення реалістичних і досяжних цільових показників на рівні Союзу, та, у відповідному випадку, представляє законодавчу пропозицію.

2. До 27 травня 2017 року Комісія представляє Європейському Парламенту і Раді звіт, що містить дослідження впливу використання оксорозкладних пластикових пакетів для покупок на довкілля та, у відповідному випадку, представляє законодавчу пропозицію.

3. До 27 травня 2017 року Комісія оцінює наслідки впливу, з точки зору життєвого циклу, різних рішень зі скорочення споживання надтонких пластикових пакетів для покупок, та, у відповідному випадку, представляє законодавчу пропозицію.

1. Комісії допомагає комітет, створений згідно зі статтею 39 Директиви 2008/98/ЄС. Такий комітет є комітетом у розумінні Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 182/2011 (- 7).

2. У разі покликання на цей параграф, застосовується стаття 5 Регламенту (ЄС) № 182/2011.

Якщо комітет не надає жодного висновку, Комісія не ухвалює проект імплементаційного акта, і застосовується третій підпараграф статті 5(4) Регламенту (ЄС) № 182/2011.

1. Повноваження ухвалювати делеговані акти надають Комісії з дотриманням умов, встановлених у цій статті.

2. Повноваження ухвалювати делеговані акти, зазначені у статтях 11(3) і 19(2) та статті 20, надаються Комісії на період у п’ять років з 04 липня 2018 року. Комісія складає звіт про здійснення делегованих повноважень не пізніше ніж за дев’ять місяців до закінчення п’ятирічного періоду. Делеговані повноваження автоматично подовжуються на періоди такої самої тривалості, якщо Європейський Парламент або Рада не ухвалять рішення проти такого подовження не пізніше ніж за три місяці до закінчення кожного такого періоду.

3. Делеговані повноваження, зазначені у статтях 11(3) і 19(2) та статті 20, можуть бути у будь-який час відкликані Європейським Парламентом або Радою. Рішення про відкликання припиняє делеговані повноваження, вказані в такому рішенні. Таке рішення набуває чинності на наступний день після його опублікування в Офіційному віснику Європейського Союзу, або з пізнішої дати, вказаної у ньому. Воно не впливає на чинність будь-яких уже введених в дію делегованих актів.

4. Перш ніж ухвалити делегований акт, Комісія проводить консультації з експертами, призначеними кожною державою-членом відповідно до принципів, викладених у Міжінституційній угоді від 13 квітня 2016 року про краще законотворення (- 8).

5. Як тільки Комісія ухвалює делегований акт, вона повинна одночасно повідомити про це Європейський Парламент і Раду.

6. Делегований акт, ухвалений згідно зі статтями 11(3) і 19(2) та статтею 20, набуває чинності, лише якщо з боку Європейського Парламенту чи Ради впродовж двох місяців з дати повідомлення Європейського Парламенту й Ради про цей акт, не було висловлено жодних заперечень, або якщо ще до закінчення цього періоду і Європейський Парламент, і Рада повідомили Комісії, що вони не заперечуватимуть. Такий період подовжують ще на два місяці з ініціативи Європейського Парламенту або Ради.

1. Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог цієї Директиви, до 30 червня 1996 року. Вони негайно інформують про це Комісію.

2. Якщо держави-члени ухвалюють такі інструменти, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у випадку їх офіційного опублікування. Методи здійснення такого покликання визначають держави-члени.

3. Крім того, держави-члени надають Комісії всі чинні закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, ухвалені у сфері регулювання цієї Директиви.

3a. За умови досягнення цілей, визначених у статті 4 і статті 6, держави-члени можуть транспонувати положення статей 4(1a) та 7 шляхом укладення угод між компетентними органами та відповідними економічними секторами.

Такі угоди повинні відповідати таким вимогам:

(a) угоди повинні мати механізми примусового виконання;

(b) в угодах визначають завдання з відповідними кінцевими термінами виконання;

(c) угоди опубліковують у національному офіційному віснику чи офіційному документі, однаково доступному для громадськості, та надсилають Комісії;

(d) досягнуті результати підлягають регулярному моніторингу, звітуванню компетентним органам та Комісії та оприлюдненню на умовах, визначених в угоді;

(e) компетентні органи забезпечують, щоб прогрес, досягнутий в рамках угоди, піддавали експертному аналізу;

(f) у випадку недотримання положень угоди, держави-члени імплементують відповідні положення цієї Директиви за допомогою законодавчих, регуляторних або адміністративних інструментів.

4. Вимоги до виготовлення паковання в жодному разі не повинні застосовуватися до паковання, використовуваного для певного продукту, до дати набуття чинності цієї Директивою.

5. Держави-члени протягом періоду, що не перевищує п’ять років з дати набуття чинності цієї Директивою, дозволяють вводити в обіг паковання, яке виготовлене до цієї дати і яке відповідає їхньому чинному національному законодавству.