Директива Ради 1999/31/ЄС від 26 квітня 1999 року про захоронення відходів

1. Для підтримки переходу Союзу до циркулярної економіки та виконання вимог Директиви Європейського Парламенту і Ради 2008/98/ЄС (- 1), зокрема її статей 4 і 12, ця Директива має на меті забезпечити поступове зменшення захоронення відходів, зокрема відходів, придатних для рециклінгу або інших операцій з відновлення, а також - за допомогою суворих експлуатаційних і технічних вимог стосовно відходів та полігонів - передбачити заходи, процедури і настанови для запобігання чи зменшення, наскільки це можливо, негативних наслідків для довкілля від захоронення відходів упродовж усього життєвого циклу полігона, зокрема, забруднення поверхневих і підземних вод, ґрунту і повітря та для глобального довкілля, включаючи парниковий ефект, а також будь-якого пов’язаного з цим ризику для здоров’я людини.

2. Що стосується технічних характеристик полігонів, ця Директива містить - для тих полігонів, щодо яких є застосовною Директива 96/61/ЄС - відповідні технічні вимоги для конкретизації загальних вимог зазначеної директиви. Відповідні вимоги Директиви 96/61/ЄС вважаються виконаними, якщо дотримані вимоги цієї Директиви.

Для цілей цієї Директиви:

(a) застосовуються терміни та означення "відходи", "небезпечні відходи", "відходи, що не є небезпечними", "муніципальні відходи", "утворювач відходів", "володілець відходів", "управління відходами", "роздільне збирання", "відновлення", "підготовка до повторного використання", "рециклінг" та "видалення", встановлені у статті 3 Директиви 2008/98/ЄС;

(e) "інертні відходи " означає відходи, що не зазнають жодних істотних фізичних, хімічних чи біологічних трансформацій. Інертні відходи не розчиняються, не горять та не вступають в інші фізичні чи хімічні реакції, біологічно не розкладаються та негативно не впливають на інші речовини, з якими вони контактують, у спосіб, що може призвести до забруднення довкілля чи нанесення шкоди здоров’ю людини. Загальна здатність до утворення фільтрату і вміст забруднювальних речовин у відходах та екотоксичність фільтрату повинні бути незначними, і зокрема не становити загрози для якості поверхневих та/або підземних вод;

(f) "підземне сховище " означає об’єкт довгострокового зберігання відходів у глибокій геологічній порожнині, такій як соляна чи калійна шахта;

(g) "полігон відходів " означає місце видалення відходів для їх захоронення на поверхні землі чи в землі (тобто під землею), включаючи:

- внутрішні місця видалення відходів (тобто, полігон, де утворювач відходів сам здійснює видалення відходів у місці утворення), та

- постійне місце (тобто, на більше ніж один рік), яке використовують для тимчасового зберігання відходів,

але виключаючи:

- об’єкти, де відходи вивантажують, щоб їх можна було підготувати до подальшого транспортування для відновлення, оброблення чи видалення в іншому місці, та

- місця зберігання відходів, перед їх відновленням чи обробленням, на строк, як правило, до трьох років, або

- місця зберігання відходів, перед їх видаленням, на строк до одного року;

(h) "оброблення " означає фізичні, термічні, хімічні чи біологічні процеси, у тому числі сортування, які змінюють характеристики відходів, щоб зменшити їх об’єм чи небезпечні властивості, полегшити поводження з ними або сприяти їх відновленню;

(i) "фільтрат " означає будь-яку рідину, що просочується через захоронені відходи та виділяється з полігона або утримується в ньому;

(j) "звалищний газ " означає всі гази, утворені захороненими відходами;

(k) "елюат " означає розчин, отриманий в результаті лабораторного випробування на вилуговування;

(l) "оператор " означає будь-яку фізичну чи юридичну особу, відповідальну за полігон відходів відповідно до внутрішнього законодавства держави-члена, де розташований полігон; ця особа може змінюватися на різних етапах - від підготовки до післяексплуатаційного догляду;

(m) "біорозкладні відходи " означає будь-які відходи, що здатні до анаеробного чи аеробного розкладання, такі як харчові та садові відходи, а також папір і картон;

(o) "заявник " означає будь-яку особу, яка звертається за дозволом на діяльність із захоронення відходів відповідно до цієї Директиви;

(p) "компетентний орган " означає орган, призначений державами-членами відповідальним за виконання обов’язків, що випливають із цієї Директиви;

(q) "рідинні відходи " означає будь-які відходи у рідинному стані, включаючи стічні води, але виключаючи осад;

(r) "віддалене поселення " означає поселення:

- з чисельністю населення не більше ніж 500 осіб на муніципалітет чи селище і не більше ніж п’ять осіб на квадратний кілометр, та

- відстань від якого до найближчої міської агломерації, з населенням щонайменше 250 осіб на квадратний кілометр, становить не менше ніж 50 км, або яке має утруднений доступ дорогами до тих найближчих агломерацій через суворі метеорологічні умови впродовж більшої частини року.

У найвіддаленіших регіонах у розумінні статті 349 Договору, держави-члени можуть вирішити застосовувати таке означення:

"віддалене поселення" означає поселення:

- з чисельністю населення не більше ніж 2000 осіб на поселення і не більше ніж п’ять осіб на квадратний кілометр, або з чисельністю більше ніж 2000, але менше ніж 5000 осіб на поселення і не більше ніж п’ять осіб на квадратний кілометр, і утворення відходів у якому не перевищує 3000 тон на рік, та

- відстань від якого до найближчої міської агломерації, з населенням щонайменше 250 осіб на квадратний кілометр, становить не менше ніж 100 км, і яке немає доступу до неї дорогами.

1. Держави-члени повинні застосовувати цю Директиву до будь-якого полігона відходів, як його означено у статті 2(g).

2. Без порушення чинного законодавства Співтовариства, зі сфери застосування цієї Директиви виключається таке:

- внесення осадів, включаючи осади стічних вод і донні осади від днопоглиблювальних робіт, та подібного матеріалу в ґрунт у цілях його удобрення чи покращення,

- використання на полігонах інертних відходів, придатних для перероблення/відновлення та заповнення або будівельних робіт,

- розміщення донних осадів, що не є небезпечними, вздовж русла невеликих водотоків, з яких вони були вийняті, та осадів, що не є небезпечними у поверхневих водах, включаючи водоносний горизонт та його підґрунт.

3. Управління відходами наземної видобувної промисловості, тобто відходами, що утворюються внаслідок проведення розвідувальних робіт, видобування, включаючи етап передвиробничих розробок, оброблення і зберігання мінеральних ресурсів та розроблення кар’єрів, повинно бути виключено зі сфери застосування цієї Директиви, якщо воно підпадає під дію інших законодавчих актів Союзу.

4. Без порушення положень Директиви 75/442/ЄЕС, держави-члени можуть на власний розсуд заявити, що статті 6(d), 7(i), 8(a)(iv), 10, 11(1)(a), (b) і (c), 12(a) і (c), додаток I, пункти 3 і 4, додаток II (окрім пункту 3, рівень 3, і пункту 4) і додаток III, пункти 3-5 цієї Директиви частково або повністю не застосовуються до:

(a) місць захоронення відходів для відходів, що не є небезпечними та для інертних відходів, які обслуговують острови, загальна потужність яких не перевищує 15000 тон або річний об’єм приймання відходів не перевищує 1000 тон, якщо такий полігон є єдиним на острові та якщо він призначений виключно для видалення відходів, утворених на тому острові. Після вичерпання ресурсу потужності такого полігона, будь-яке нове місце захоронення відходів, створене на острові, повинне відповідати вимогам цієї Директиви;

(b) місць захоронення відходів для відходів, що не є небезпечними та для інертних відходів у віддалених поселеннях, якщо таке місце захоронення відходів призначене для видалення відходів, утворених тільки тим віддаленим поселенням.

Не пізніше ніж через два роки після дати, визначеної у статті 18(1), держави-члени повинні нотифікувати Комісії список островів та віддалених поселень, звільнених від застосування положень цієї Директиви. Комісія опубліковує такий список островів та віддалених поселень.

5. Без порушення положень Директиви 75/442/ЄЕС, держави-члени можуть на власний розсуд заявити, що підземне сховище, як його означено у статті 2(f) цієї Директиви, може бути звільнене від застосування положень статті 13(d), додатка I, пункту 2, окрім першого абзацу, і пунктів 3-5, а також додатка III, пунктів 2, 3 і 5 цієї Директиви.

Кожен полігон відходів повинен бути класифікований і віднесений до одного з таких класів:

- полігон для небезпечних відходів,

- полігон для відходів, що не є небезпечними,

- полігон для інертних відходів.

1. Держави-члени повинні розробити національну стратегію для зменшення захоронення біорозкладних відходів не пізніше ніж за два роки після дати, визначеної у статті 18(1), та повідомити Комісію про цю стратегію. Ця стратегія повинна включати заходи для досягнення цільових показників, встановлених у параграфі 2, зокрема шляхом рециклінгу, компостування, вироблення біогазу або відновлення матеріалів/енергії. Протягом 30 місяців з дати, визначеної у статті 18(1), Комісія повинна надати Європейському Парламенту та Раді звіт з узагальненим викладом національних стратегій.

2. Ця стратегія повинна передбачати, що:

(a) не пізніше ніж за п’ять років після дати, визначеної у статті 18(1), захоронення біорозкладних муніципальних відходів повинно бути зменшене до 75 % від загальної кількості (за масою) біорозкладних муніципальних відходів, утворених у 1995 році або за останній рік, що передує 1995 року, щодо яких є стандартизовані дані Євростату;

(b) не пізніше ніж за вісім років після дати, визначеної у статті 18(1), захоронення біорозкладних муніципальних відходів повинно бути зменшене до 50 % від загальної кількості (за масою) біорозкладних муніципальних відходів, утворених у 1995 році або за останній рік, що передує 1995 року, щодо яких є стандартизовані дані Євростату;

(c) не пізніше ніж за 15 років після дати, визначеної у статті 18(1), захоронення біорозкладних муніципальних відходів повинно бути зменшене до 35 % від загальної кількості (за масою) біорозкладних муніципальних відходів, утворених у 1995 році або за останній рік, що передує 1995 року, щодо яких є стандартизовані дані Євростату.

Держави-члени, які у 1995 році або за останній рік, що передував 1995 року, щодо яких є стандартизовані дані Євростату, захоронювали більше ніж 80 % своїх зібраних муніципальних відходів, можуть відтермінувати досягнення цільових показників, встановлених у параграфах (a), (b) або (c) на період, що не перевищує чотири роки. Держави-члени, які мають намір застосовувати це положення, повинні заздалегідь повідомити Комісію про своє рішення. Комісія інформує про такі рішення інші держави-члени та Європейський Парламент.

Імплементація положень, викладених у попередньому підпараграфі, за жодних обставин не повинна призводити до досягнення цільового показника, встановленого у параграфі (c), у строк, пізніший ніж чотири роки після дати, визначеної у параграфі (c).

3. Держави-члени повинні вживати заходів для того, щоб не підлягали прийманню на полігон такі відходи:

(a) рідинні відходи;

(b) відходи, які в умовах полігона є вибухонебезпечними, корозієнебезпечними, окиснювальними, легкозаймистими або займистими, як визначено у додатку III Директиви 91/689/ЄЕС;

(c) відходи лікарень та інші клінічні відходи медичних і ветеринарних закладів, які є інфікувальними, як визначено Директивою 91/689/ЄЕС (властивість H9 у додатку III), та відходи, віднесені до категорії 14 (додаток I.A.) зазначеної Директиви;

(d) цілі використані шини, через два роки від дати, встановленої у статті 18(1), за винятком шин, що їх використовують як інженерний матеріал, та подрібнені використані шини, через п’ять років від дати, встановленої у статті 18(1) (в обох випадках за винятком велосипедних шин та шин із зовнішнім діаметром понад 1400 мм);

(e) будь-який інший вид відходів, що не відповідає критеріям приймання, визначеним відповідно до додатка II;

(f) відходи, що були роздільно зібрані для підготовки до повторного використання та рециклінгу відповідно до статті 11(1) Директиви 2008/98/ЄС і статті 22 цієї Директиви, за винятком відходів, утворених у результаті операцій з подальшого оброблення роздільно зібраних відходів, захоронення яких забезпечує найкращий екологічний результат відповідно до статті 4 зазначеної Директиви.

3a. Держави-члени повинні докладати зусиль для того, щоб станом на 2030 рік усі відходи, придатні для рециклінгу чи інших операцій з відновлення, зокрема у складі муніципальних відходів, не підлягали прийманню на полігон, за винятком відходів, захоронення яких забезпечує найкращий екологічний результат відповідно до статті 4 Директиви 2008/98/ЄС.

Держави-члени повинні включати інформацію про заходи, вжиті відповідно до цього параграфа, до планів управління відходами, зазначених у статті 28 Директиви 2008/98/ЄС, або до інших стратегічних документів, що охоплюють усю територію відповідної держави-члена.

4. Розбавлення суміші відходів суто для виконання критеріїв приймання відходів забороняється.

5. Держави-члени повинні вживати необхідних заходів, щоб гарантувати, що до 2035 року кількість захоронених муніципальних відходів буде зменшена до 10 % або менше від загальної кількості утворених муніципальних відходів (за масою).

6. Держава-член може відтермінувати кінцевий строк досягнення цільового показника, зазначеного у параграфі 5, на строк до п’яти років, за умови, що така держава-член:

(a) захоронювала більше ніж 60 % своїх муніципальних відходів, утворених у 2013 році, згідно з даними Спільного опитувальника ОЕСР та Євростату; та

(b) щонайпізніше за 24 місяці до кінцевого строку, встановленого у параграфі 5 цієї статті, повідомить Комісію про свій намір відтермінувати кінцевий строк і подасть план імплементації відповідно до додатка IV до цієї Директиви. Зазначений план може бути об’єднаний з планом імплементації, поданим відповідно до пункту (b) статті 11(3) Директиви 2008/98/EC.

7. Протягом трьох місяців з дати отримання плану імплементації, поданого відповідно до пункту (b) параграфа 6, Комісія може звернутись із запитом до держави-члена переглянути такий план, якщо Комісія вважає, що план не відповідає вимогам додатка IV. Відповідна держава-член повинна подати переглянутий план протягом трьох місяців з дати отримання запиту Комісії.

8. У разі відтермінування кінцевого строку відповідно до параграфа 6, держава-член повинна вжити необхідних заходів, щоб зменшити до 2035 року кількість захоронених муніципальних відходів до 25 % або менше від загальної кількості утворених муніципальних відходів (за масою).

9. До 31 грудня 2024 року Комісія повинна переглянути цільовий показник, встановлений в параграфі 5, щоб його зберегти або, у відповідних випадках, зменшити на основі кількісного цільового показника із захоронення відходів на душу населення та запровадження обмежень на захоронення відходів, що не є небезпечними, інших ніж муніципальні відходи. Для цього, Комісія повинна представити Європейському Парламенту і Раді доповідь, що супроводжується, у відповідному випадку, законодавчою пропозицією.

1. У цілях розрахунку, чи цільові показники, встановлені у статті 5(5) і (6), були досягнуті:

(a) маса муніципальних відходів, утворених і направлених на захоронення, розраховується за відповідний календарний рік;

(b) маса відходів, отриманих в результаті операцій з оброблення, що передують рециклінгу чи іншим процесам відновлення муніципальних відходів, таких як сортування чи механічне біологічне оброблення, які в подальшому захоронюють, включається до маси муніципальних відходів, звітованих як захоронені;

(c) маса муніципальних відходів, що їх піддають операціям із видалення шляхом спалювання, і маса відходів, вироблених у результаті операцій зі стабілізації біорозкладної фракції муніципальних відходів з метою подальшого захоронення, зараховується до відходів, звітованих як захоронені;

(d) маса відходів, вироблених під час рециклінгу чи інших операцій з відновлення муніципальних відходів, які в подальшому захоронюють, не включається до маси муніципальних відходів, звітованих як захоронені.

2. Держави-члени повинні створити дієву систему контролю якості та простежуваності захоронених муніципальних відходів, щоб гарантувати виконання умов, встановлених у параграфі 1 цієї статті. Вони можуть використовувати для цього систему, створену відповідно до статті 11a(3) Директиви 2008/98/ЄС.

3. Якщо муніципальні відходи перевозять до іншої держави-члена або вивозять із Союзу для цілей захоронення відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1013/2006 (- 2), вони зараховуються, відповідно до параграфа 1, до кількості відходів, захоронених державою-членом, у якій такі відходи були зібрані.

4. Щоб забезпечити уніфіковані умови застосування цієї статті, Комісія повинна до 31 березня 2019 року ухвалити імплементаційні акти, що встановлюють правила розрахунку, верифікації та звітування даних. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною в статті 17(2).

1. Комісія, у співпраці з Європейським агентством з охорони довкілля, повинна скласти звіт про прогрес у досягненні цільових показників, встановлених у статті 5(5) і (6), щонайпізніше за три роки до кожного кінцевого строку, встановленого у зазначеній статті.

2. Звіт, про який йдеться у параграфі 1, повинен включати таке:

(a) приблизну оцінку досягнення цільових показників кожною державою-членом;

(b) список держав-членів, які ризикують не досягти цільових показників у визначені кінцеві строки, разом з відповідними рекомендаціями для таких держав-членів;

(c) приклади найкращих практик, які використовують на території всього Союзу і які можуть слугувати настановами для досягнення цільових показників.

Комісія організовує регулярний обмін інформацією та найкращими практиками між державами-членами, включаючи, у відповідних випадках, регіональні та місцеві органи влади, щодо практичної імплементації вимог цієї Директиви.

Держави-члени повинні вживати заходів, щоб гарантувати, що:

(a) захоронюються тільки відходи, які були піддані обробленню. Це положення може не застосовуватися до інертних відходів, оброблення яких не є технічно можливим, та до будь-яких інших відходів, оброблення яких не сприяє досягненню цілей цієї Директиви, як визначено у статті 1, шляхом зменшення кількості відходів або ризиків для здоров’я людини чи довкілля.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб заходи, вжиті відповідно до цього пункту, не ставили під загрозу досягнення цілей Директиви 2008/98/ЄС, особливо стосовно ієрархії управління відходами та збільшення операцій з підготовки до повторного використання та рециклінгу, як визначено у статті 11 зазначеної Директиви;

(b) тільки небезпечні відходи, які відповідають критеріям, встановленим відповідно до додатка II, направляються на полігон небезпечних відходів;

(c) полігон для відходів, що не є небезпечними може бути використаний для захоронення:

(i) муніципальних відходів;

(ii) відходів, що не є небезпечними будь-якого іншого походження, які відповідають критеріям приймання відходів на полігон відходів, що не є небезпечними, встановленим відповідно до додатка II;

(iii) стабільних, нереактивних небезпечних відходів (наприклад, затверділих, засклянілих), здатність яких до вилуговування подібна до тієї, що властива відходам, що не є небезпечними, про які йдеться у пункті (ii), які відповідають відповідним критеріям приймання відходів, встановленим відповідно до додатка II. Такі небезпечні відходи не дозволяється захоронювати у відсіках, призначених для біорозкладних відходів, що не є небезпечними,

(d) місця захоронення відходів інертних відходів використовуються тільки для інертних відходів.

Держави-члени повинні вжити заходів для того, щоб заявка на дозвіл на діяльність із захоронення відходів обов’язково містила принаймні таке:

(a) ідентифікаційні дані заявника та оператора, якщо це різні особи;

(b) опис видів і загальну кількість відходів, передбачених до захоронення;

(c) пропоновану потужність ділянки видалення;

(d) опис ділянки, у тому числі її гідрогеологічні та геологічні характеристики;

(e) пропоновані методи запобігання забрудненню та його зменшення;

(f) пропонований план експлуатації, моніторингу та контролю;

(g) пропонований план щодо процедур закриття та післяексплуатаційного догляду;

(h) у випадку, якщо згідно з Директивою Ради 85/337/ЄЕС від 27 червня 1985 року про оцінювання впливу деяких державних і приватних проектів на довкілля (- 3) необхідно провести оцінювання впливу, - інформацію, представлену виконавцем проекту відповідно до статті 5 згаданої Директиви;

(i) фінансове забезпечення зі сторони заявника, або будь-який інший його еквівалент, відповідно до вимог статті 8(a)(iv) цієї Директиви.

Після задоволення заявки на дозвіл, ця інформація надається компетентним органам статистики держав-членів та Співтовариства на їхній запит для статистичних цілей.

Держави-члени повинні вживати заходів, щоб забезпечити, що:

(a) компетентний орган не видає дозвіл на діяльність із захоронення відходів, якщо він не пересвідчився, що виконані такі вимоги:

(i) без порушення статті 3(4) і (5), проект полігона відповідає усім вимогам цієї Директиви, у тому числі додатків до неї;

(ii) управління місцем захоронення відходів буде здійснювати фізична особа, яка є технічно компетентною для управління ділянкою; забезпечено професійний і технічний розвиток та навчання операторів і персоналу полігона відходів;

(iii) експлуатація полігона передбачає вжиття необхідних заходів для запобігання аваріям та обмеження їхніх наслідків;

(iv) перед початком операцій із захоронення заявником було або буде надано достатні гарантії у вигляді фінансового забезпечення чи будь-якого іншого еквіваленту, на основі умов, що мають бути визначені державами-членами, щоб забезпечити виконання обов’язків (у тому числі положень про післяекплуатаційний догляд), які виникають на підставі дозволу, виданого відповідно до положень цієї Директиви, та дотримання процедур закриття згідно з вимогами статті 13. Таке забезпечення чи його еквівалент повинні зберігатися так довго, як того вимагає діяльність із технічного обслуговування та післяекплуатаційного догляду ділянки відповідно до статті 13(d). Держави-члени на власний розсуд можуть заявити, що цей пункт не застосовується до полігонів інертних відходів.

(b) проект полігона узгоджений з відповідним планом або планами управління відходами, зазначеними у статті 7 Директиви 75/442/ЄЕС;

(c) перед початком операцій із видалення компетентний орган обов’язково проводить інспекційну перевірку ділянки, щоб переконатися, що вона відповідає усім умовам дозволу. Це жодною мірою не зменшує відповідальність оператора згідно з умовами дозволу.

Для конкретизації та доповнення положень статті 9 Директиви 75/442/ЄЕС і статті 9 Директиви 96/61/ЄС, дозвіл на діяльність із захоронення відходів повинен містити принаймні таке:

(a) клас полігона відходів;

(b) перелік визначених видів і загальну кількість відходів, що їх дозволено зберігати на полігоні;

(c) вимоги до підготовки полігона, операцій із захоронення та процедур моніторингу і контролю, включаючи плани дій у разі надзвичайних ситуацій (додаток III, пункт 4.B), а також попередні вимоги до операцій закриття та післяекплуатаційного догляду;

(d) обов’язок заявника звітувати принаймні раз на рік компетентному органу про види і кількості захоронених відходів та про результати програми моніторингу відповідно до вимог статей 12 і 13 та додатка III.

Держави-члени повинні вживати заходів, щоб забезпечити, що всі витрати, пов’язані зі створенням та експлуатацією місця захоронення відходів, включаючи, наскільки це можливо, витрати на фінансове забезпечення чи його еквівалент, зазначені у статті 8(a)(iv), та кошторисні витрати на закриття та післяекплуатаційний догляд ділянки протягом щонайменше 30 років, покриваються тарифом, який буде стягувати оператор за захоронення будь-якого виду відходів на такій ділянці. З дотриманням вимог Директиви Ради 90/313/ЄЕС від 7 червня 1990 року про свободу доступу до інформації про довкілля (- 4), держави-члени повинні забезпечувати прозорість процесу збирання і використання будь-якої необхідної інформації про витрати.

1. Держави-члени повинні вживати заходів, щоб забезпечити, що перед прийманням відходів на місце захоронення відходів:

(a) володілець або оператор - до чи на момент доставки, або за доставки першої партії з серії доставок, якщо вид відходів залишається незмінним - може підтвердити відповідними документами, що обумовлені відходи можуть бути прийняті на ділянку відповідно до визначених у дозволі умов і що вони відповідають критеріям приймання, встановленим у додатку II;

(b) оператор дотримується такого порядку приймання відходів:

- перевірка документів на відходи, у тому числі документів, що вимагаються згідно зі статтею 5(3) Директиви 91/689/ЄЕС, та, у відповідних випадках, документів, що вимагаються згідно з Регламентом Ради (ЄЕС) № 259/93 від 1 лютого 1993 року про нагляд і контроль за перевезеннями відходів у межах Європейського Співтовариства, до нього та поза його межі (- 5);

- візуальний контроль відходів на в’їзді та у місці складування, а також, за доцільності, верифікація відповідності опису, що міститься в документах на відходи, поданих володільцем. Якщо для імплементації положень додатка II, пункт 3, рівень 3, необхідно взяти репрезентативні проби, результатів їх аналізу зберігаються, а відбирання проб здійснюється відповідно до додатка II, пункт 5. Такі проби зберігаються щонайменше один місяць;

- ведення реєстру кількостей та характеристик захоронених відходів, із зазначенням їхнього походження, дати доставлення, ідентифікаційних даних утворювача або збирача у випадку муніципальних відходів, а також, у випадку небезпечних відходів, точного місця розташування на ділянці. Ця інформація надається компетентним органам статистики держав-членів і Співтовариства на їхній запит для статистичних цілей;

(c) оператор полігона завжди надає письмове підтвердження про отримання кожної доставки відходів, прийнятих на ділянку;

(d) без порушення положень Регламенту (ЄЕС) № 259/93, якщо відходи не підлягають прийманню на полігон, оператор невідкладно повідомляє компетентний орган про неприйняття таких відходів.

2. У випадку місць захоронення відходів, звільнених від вимог цієї Директиви на підставі статей 3(4) і (5), держави-члени повинні вживати необхідних заходів, щоб передбачити:

- регулярний візуальний контроль відходів у місці складування, щоб забезпечити приймання на полігон тільки відходів, що не є небезпечними з острова або віддаленого поселення; та

- ведення реєстру кількостей відходів, що їх захоронюють на ділянці.

Держави-члени повинні вживати заходів, щоб процедури контролю та моніторингу на етапі експлуатації відповідали принаймні таким вимогам:

(a) оператор полігона протягом етапу експлуатації реалізує програму контролю та моніторингу, як визначено у додатку III;

(b) оператор повідомляє компетентний орган про будь-які значні негативні екологічні наслідки, виявлені в результаті процедур контролю та моніторингу, і виконує рішення компетентного органу щодо характеру та часових рамок коригувальних заходів, які слід здійснити. Такі заходи здійснюються коштом оператора.

З періодичністю, що має бути визначена компетентним органом, але у будь-якому випадку принаймні раз на рік, оператор повинен звітувати компетентним органам, на основі узагальнених даних, про всі результати моніторингу в цілях підтвердження дотримання умов дозволу та розширення знань щодо поведінки відходів на полігонах;

(c) контроль якості аналітичних операцій у рамках процедур контролю та моніторингу, та/або аналізів, зазначених у статті 11(1)(b), здійснюється компетентними лабораторіями.

Держави-члени, повинні вживати заходів, щоб, за доцільності, відповідно до дозволу, забезпечити, що:

(a) процедура закриття полігона або його частини розпочинається:

(i) коли виконані відповідні умови, визначені у дозволі; або

(ii) з дозволу компетентного органу, на запит оператора; або

(iii) на підставі обґрунтованого рішення компетентного органу;

(b) полігон або його частина можуть вважатися остаточно закритими лише після того, як компетентний орган здійснив заключну інспекційну перевірку на місці, оцінив усі звіти, подані оператором, та повідомив оператора про свій дозвіл на закриття. Це жодною мірою не зменшує відповідальність оператора згідно з умовами дозволу;

(c) після остаточного закриття полігона, оператор є відповідальним за його технічне обслуговування, моніторинг і контроль на етапі післяексплуатаційного догляду на такий період часу, який компетентний орган вважає необхідним, беручи до уваги час, протягом якого полігон може становити небезпеку.

Оператор повідомляє компетентний орган про будь-які значні негативні екологічні наслідки, виявлені в результаті процедур контролю, і виконує рішення компетентного органу щодо характеру та часових рамок коригувальних заходів, які слід здійснити;

(d) на такий період часу, протягом якого, як вважає компетентний орган, полігон може становити небезпеку для довкілля, та без порушення будь-якого законодавства Співтовариства чи національного законодавства стосовно відповідальності володільця відходів, оператор ділянки є відповідальним за моніторинг та аналіз звалищного газу і фільтрату з ділянки та режиму підземних вод на прилеглій до неї території, відповідно до додатка III.

Держави-члени повинні вживати заходів для того, щоб полігони, на які було надано дозвіл, або які вже функціонують на момент транспозиції цієї Директиви, не могли продовжувати функціонувати, якщо, якомога швидко і щонайпізніше протягом восьми років після дати, встановленої у статті 18(1), не будуть здійснені такі кроки:

(a) протягом одного року після дати, встановленої у статті 18(1), оператор полігона підготовлює та представляє компетентним органам для затвердження план очищення ділянки, включаючи елементи, перелічені в статті 8, та всі коригувальні заходи, які оператор вважає такими, що будуть необхідні для виконання вимог цієї Директиви, за винятком вимог додатка I, пункт 1;

(b) після представлення плану очищення, компетентні органи ухвалюють остаточне рішення про те, чи можна продовжувати діяльність на основі згаданого плану та цієї Директиви. Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для якнайскорішого закриття, відповідно до статей 7(g) і 13, ділянок, на які не було надано дозвіл на продовження діяльності відповідно до статті 8;

(c) на основі затвердженого плану очищення ділянки компетентний орган дозволяє необхідні роботи та визначає перехідний період для виконання плану. Будь-який наявний полігон відходів повинен бути приведений у відповідність до вимог цієї Директиви, за винятком вимог додатка I, пункт 1, протягом восьми років після дати, встановленої у статті 18(1);

(d)

(i) протягом одного року після дати, встановленої у статті 18(1), до полігонів для небезпечних відходів застосовуються статті 4, 5 і 11 та додаток II;

(ii) протягом трьох років після дати, встановленої у статті 18(1), до полігонів для небезпечних відходів застосовується стаття 6.

1. Держави-члени повинні звітувати Комісії дані, що стосуються імплементації статті 5(2), (5) і (6) за кожний календарний рік.

Вони звітують дані в електронному вигляді протягом 18 місяців після закінчення звітного року, за який зібрані дані. Дані звітують у форматі, встановленому Комісією відповідно до параграфа 5 цієї статті.

Перший звітний період щодо імплементації статті 5(5) і (6) починається у перший повний календарний рік після ухвалення імплементаційного акта, який встановлює формат для звітування відповідно до параграфа 5 цієї статті, і повинен охоплювати дані за такий звітний період.

2. Держави-члени повинні звітувати дані, що стосуються імплементації статті 5(2), до 1 січня 2025 року.

3. Дані, які держави-члени звітують відповідно до цієї статті, повинні супроводжуватися звітом про перевірку якості.

4. Комісія робить огляд даних, наданих відповідно до цієї статті, і публікує звіт про результати свого огляду. Звіт повинен містити оцінку організації збирання даних, джерела даних та методологію, використану в державах-членах, а також повноту, надійність, своєчасність та узгодженість тих даних. Оцінка може включати конкретні рекомендації щодо вдосконалення. Звіт повинен бути складений після першого звітування даних державами-членами, і після цього складатися кожні чотири роки.

5. До 31 березня 2019 року, Комісія повинна ухвалити імплементаційні акти, що встановлюють формат для звітування даних, про який йдеться у параграфі 1 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною в статті 17(2).

Щоб сприяти досягненню цілей, встановлених у цій Директиві, держави-члени використовують економічні інструменти та інші заходи, щоб стимулювати застосування ієрархії управління відходами. Такі інструменти та заходи можуть включати ті, що зазначені у додатку IVa до Директиви 2008/98/ЄС, або інші відповідні інструменти та заходи.

Комісія ухвалює імплементаційні акти, щоб встановити метод визначення коефіцієнта фільтрації для полігонів відходів, на місцях та для всієї протяжності ділянки. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною в статті 17(2).

Комісія ухвалює імплементаційні акти з метою розроблення стандарту Союзу з відбирання проб відходів. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною в статті 17(2). До ухвалення таких імплементаційних актів, держави-члени можуть застосовувати національні стандарти та процедури.

Комісія проводить перегляд додатків і, в разі необхідності, представляє відповідні законодавчі пропозиції.

1. Комісії допомагає комітет, створений згідно зі статтею 39 Директиви 2008/98/ЄС. Такий комітет є комітетом у розумінні Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 182/2011 (- 6).

2. У разі покликання на цей параграф, застосовується стаття 5 Регламенту (ЄС) № 182/2011.

Якщо комітет не надає жодного висновку, Комісія не ухвалює проект імплементаційного акта, і застосовується третій підпараграф статті 5(4) Регламенту (ЄС) № 182/2011.

1. Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог цієї Директиви, не пізніше ніж через два роки після набуття нею чинності. Вони негайно інформують про них Комісію.

Якщо держави-члени ухвалюють такі інструменти, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційної публікації. Методи здійснення такого покликання визначають держави-члени.

2. Держави-члени передають Комісії тексти положень національного права, які вони ухвалюють у сфері регулювання цієї Директиви.

Ця Директива набуває чинності в день її публікації в Офіційному віснику Європейських Співтовариств.

Цю Директиву адресовано державам-членам.

1.1. При виборі місця розташування полігона повинні бути враховані вимоги стосовно:

(a) відстаней від межі ділянки до житлових і рекреаційних зон, водотоків, водойм та інших сільськогосподарських або міських об’єктів;

(b) наявності підземних вод, прибережних вод чи природоохоронних зон на території;

(c) геологічних і гідрогеологічних умов території;

(d) ризику затоплення, просідання ґрунту, зсувів чи лавин на ділянці;

(e) охорони природи чи культурної спадщини території.

1.2. Полігон відходів може бути дозволений, лише якщо характеристики ділянки стосовно згаданих вище вимог, чи коригувальні заходи, які слід здійснити, вказують на те, що полігон не становить серйозної екологічної загрози.

Стосовно характеристик полігона та метеорологічних умов, повинні вживатися належні заходи для:

- контролю води, що потрапляє у тіло полігона внаслідок атмосферних опадів,

- запобігання потраплянню поверхневих і підземних вод у захоронені відходи,

- збирання забрудненої води і фільтрату. Якщо оцінка, базована на розгляді місця розташування полігона та відходів, які він прийматиме, показує, що полігон не становить потенційної загрози для довкілля, компетентний орган може вирішити, що це положення не застосовується,

- очищення забрудненої води і фільтрату, зібраних з полігона, до відповідного стандарту, що вимагається для їх відведення.

Зазначені вище положення можуть не застосовуватися до полігонів для інертних відходів.

3.1. Полігон повинен бути розташований і спроектований таким чином, щоб відповідати необхідним умовам для запобігання забрудненню ґрунту, підземних чи поверхневих вод та забезпечення ефективного збирання фільтрату, відповідно до вимог секції 2. Захист ґрунту, підземних і поверхневих вод повинен забезпечуватись комбінацією геологічного бар’єра і протифільтраційного екрана основи полігона на етапі експлуатації/в активній фазі, та комбінацією геологічного бар’єра і протифільтраційного екрана поверхні полігона в пасивній фазі/після закриття.

3.2. Геологічний бар’єр визначається геологічними і гідрогеологічними умовами нижче і в безпосередній близькості від місця захоронення відходів, які забезпечують достатню утримувальну здатність, щоб запобігти потенційним ризикам для ґрунту і підземних вод.

Основа і сторони полігона повинні складатися з шару мінерального ґрунту, який відповідає вимогам щодо коефіцієнта фільтрації і товщини, що з точки зору захисту ґрунту, підземних і поверхневих вод забезпечує комбінований ефект, принаймні еквівалентний таким вимогам:

- полігон для небезпечних відходів, K менше або дорівнює 1,0 * 10-9 м/с; товщина більше або дорівнює 5 м,

- полігон для відходів, що не є небезпечними, K менше або дорівнює 1,0 * 10-9 м/с; товщина більше або дорівнює 1 м,

- полігон для інертних відходів. K менше або дорівнює 1,0 * 10-7 м/с; товщина більше або дорівнює 1 м,

м/с: метри в секунду.

Якщо природний геологічний бар’єр не відповідає вищевказаним умовам, він може бути доповнений штучно і посилений іншими засобами, що забезпечують рівноцінний захист. Штучно створений геологічний бар’єр повинен мати товщину не менше 0,5 метра.

3.3. Щоб забезпечити зведення до мінімуму накопичення фільтрату в основі полігона, на додаток до описаного вище геологічного бар’єра, повинна бути передбачена система збирання фільтрату та система защільнення відповідно до таких принципів:

Збирання фільтрату та защільнення основи

Держави-члени можуть встановлювати загальні або спеціальні вимоги до полігонів інертних відходів та до характеристик згаданих вище технічних засобів.

Якщо компетентний орган, після розгляду потенційних небезпек для навколишнього середовища, вважає, що запобігання утворенню фільтрату є необхідним, може бути рекомендовано защільнення поверхні полігона. Рекомендації щодо защільнення поверхні є такими:

3.4. Якщо, на основі оцінення екологічних ризиків з урахуванням, зокрема положень Директиви 80/68/ЄЕС (- 7), компетентний орган вирішив, відповідно до секції 2 ("Контроль вод та поводження з фільтратом"), що збирання та оброблення фільтрату не є необхідним, або якщо було встановлено, що полігон не становить потенційної небезпеки для ґрунту, підземних чи поверхневих вод, вимоги параграфів 3.2 і 3.3 можуть бути відповідно пом’якшені. У випадку полігонів інертних відходів, такі вимоги можуть бути адаптовані згідно з національним законодавством.

4.1. Належні заходи повинно бути вжиті для того, щоб контролювати накопичення та міграцію звалищного газу (додаток III).

4.2. Звалищний газ повинен збиратися на всіх полігонах, які приймають біорозкладні відходи, а також оброблятися та використовуватися. Якщо зібраний газ не може бути використаний для вироблення енергії, він повинен бути спалений.

4.3. Збирання, оброблення і використання звалищного газу, згідно з параграфом 4.2, повинно здійснюватися у спосіб, що мінімізує шкоду для довкілля чи погіршення його стану, а також ризик для здоров’я людини.

Належні заходи повинно бути вжиті для того, щоб мінімізувати незручності та небезпеки, пов’язані з полігоном відходів, зокрема через:

- викиди запахів і пилу,

- матеріали, що переносяться вітром,

- шум і рух транспорту,

- птахів, шкідників і комах,

- сполуки і аерозолі,

- пожежі.

Полігон повинен бути обладнаний таким чином, щоб бруд, що утворюється на ділянці, не поширювався на дороги загального користування та прилеглі землі.

Складування відходів на ділянці необхідно здійснювати у такий спосіб, щоб забезпечити стабільність маси відходів і пов’язаних структур, особливо стосовно уникнення їх зсування. Якщо встановлено штучний бар’єр, необхідно переконатися, що геологічна основа, з урахуванням морфології полігона, є достатньо стабільною, щоб запобігти просіданню, що може спричинити ушкодження бар’єра.

Полігон повинен бути надійно охороненим від вільного доступу на ділянку. Ворота повинні бути замкнені у позаробочий час. Система контролю та доступу до кожного об’єкта повинна передбачати програму заходів для виявлення та попередження несанкціонованого скидання відходів на об’єктах полігона.

Для цілей тимчасового зберігання металічної ртуті строком більше ніж 1 рік застосовуються такі вимоги:

- Металічна ртуть повинна зберігатися окремо від інших відходів.

- Контейнери повинні зберігатися у колекторах із належним покриттям без тріщин і пошкоджень, непроникних для металічної ртуті та з місткістю, достатньою для утримування кількості складованої ртуті.

- Сховище повинно бути улаштоване інженерними або природними бар’єрами, які забезпечують належний захист навколишнього середовища від викидів ртуті та місткість, достатню для утримування загальної кількості складованої ртуті.

- Підлога сховища повинна бути покрита стійким до впливу ртуті защільнювальним матеріалом. Повинен бути передбачений нахил зі збиральним резервуаром.

- Сховище повинно бути обладнане протипожежною системою.

- Розміщення у сховищі повинно бути організоване у спосіб, що забезпечує легке виймання всіх контейнерів.

1. Вступ

У цьому додатку сформульовано:

- загальні принципи приймання відходів на різні класи полігонів. Майбутня процедура класифікування відходів повинна ґрунтуватися на цих принципах,

- настанови щодо попередніх процедур приймання відходів, якими необхідно керуватися до розроблення єдиної класифікації відходів і процедури приймання. Ця процедура, разом із відповідними процедурами відбирання проб, буде розроблена технічним комітетом, про який йдеться у статті 16 цієї Директиви. Технічний комітет повинен розробити критерії, яким повинні відповідати деякі небезпечні відходи для того, щоб вони підлягали прийманню на полігони для відходів, що не є небезпечними. Ці критерії повинні враховувати, зокрема, коротко-, середньо- та довгострокову поведінку таких відходів з точки зору утворення фільтрату. Ці критерії повинні бути розроблені протягом двох років з моменту набуття чинності цією Директивою. Технічний комітет також повинен розробити критерії, яким повинні відповідати відходи для того, щоб вони підлягали прийманню до підземних сховищ. Ці критерії повинні враховувати, зокрема те, що відходи не повинні вступати в реакцію ні між собою, ні з гірською породою.