Директива 2005/60/ЄС Європейського Парламенту та Ради про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання коштів та фінансування тероризму

Держави-члени можуть дозволяти установам та особам, на яких поширюється дія цієї Директиви, покладати на треті сторони виконання вимог статей 8 (1) (a), (b) та (c). Однак, остаточна відповідальність за виконання таких заходів лежить на установі або особі, якої стосується ця Директива та яка доручила виконання третій стороні.

1. Якщо держава-член дозволяє кредитній та фінансовій установі, визначеній у статті 2 (1) (1) або (2), розташованій на її території, покладатись на третю сторону всередині країни, ця держава-член повинна у будь-якому разі дозволяти установам та особам, визначеним статтею 2 (1), розташованим на її території, визнавати та акцептувати відповідно до положень статті 14 результати виконання вимог заходів обачливості щодо клієнта, визначених статтею 8 (1) (a) - (c), що здійснюються відповідно до цієї Директиви установою, визначеною у статті 2 (1) (1) або (2), у іншій державі-члені, за винятком пунктів обміну валюти та пунктів пересилання грошей або пунктів переказу грошей, та дотримуватись вимог, визначених статтями 16 та 18, навіть якщо документи або дані, на яких ґрунтуються ці вимоги, відрізняються від тих, що вимагає держава-член, до юрисдикції якої відноситься клієнт.

2. Якщо держава-член дозволяє пунктам обміну валюти та пунктам пересилання грошей або пунктам переказу грошей, визначеним статтею 3 (2) (a), розташованим на її території, покладатись на третю сторону всередині країни, ця держава-член повинна у будь-якому разі дозволяти їм визнавати та акцептувати відповідно до статті 14 результати виконання вимог заходів обачливості щодо клієнта, визначених статтею 8 (1) (a) - (c), що здійснюються відповідно до цієї Директиви тією самою групою установ у іншій державі-члені та дотримуються вимог, визначених статтями 16 та 18, навіть якщо документи або дані, на яких ґрунтуються ці вимоги, відрізняються від тих, що вимагає держава-член, до юрисдикції якої відноситься клієнт.

3. Якщо держава-член дозволяє особам, визначеним у статті 2 (1) (3) (a) - (c), розташованим на її території, покладатись та третю сторону всередині країни, ця держава-член повинна у будь-якому разі дозволяти їм визнавати та акцептувати відповідно до положень статті 14 результати виконання вимог заходів обачливості щодо клієнта, визначених статтею 8 (1) (a) - (c), що здійснюються відповідно до цієї Директиви особою, визначеною у статті 2 (1) (3) (a) - (c), у іншій державі-члені та дотримуватись вимог, визначених статтями 16 та 18, навіть якщо документи або дані, на яких ґрунтуються ці вимоги, відрізняються від тих, що вимагає держава-член, до юрисдикції якої відноситься клієнт.

1. Для цілей цієї частини під "третіми сторонами" розуміються установи та особи, визначені у статті 2, або подібні установи та особи, що знаходяться у третіх країнах та підпадають під такі вимоги:

(a) обов'язкова професійна реєстрація, передбачена законодавством;

(b) застосування вимог заходів належної обачливості щодо клієнта, вимог збереження документів відповідно до або рівноцінно до положень цієї Директиви та їх відповідність вимогам цієї Директиви знаходиться під контролем у відповідності з частиною 2 Розділу V або вони знаходяться у третій країні, яка застосовує рівноцінні вимоги відповідно до положень цієї Директиви.

2. Держави-члени повинні інформувати одна одну та Комісію про випадки, коли вони вважають, що третя сторона виконує вимоги, викладені у пункті 1 (b).

Коли Комісія приймає рішення відповідно до статті 40 (4), держави-члени забороняють установам та особам, на яких поширюється ця Директива, покладатись на треті сторони з третьої країни, зацікавлених у виконанні вимог, визначених статтею 8 (1) (a) - (c).

1. Треті сторони негайно надають інформацію, запитувану у відповідності з вимогами, визначеними статтею 8 (1) (a) - (c), установі або особі, яка підпадає під дію цієї Директиви, до якої відноситься клієнт.

2. Відповідні копії ідентифікаційних та підтверджувальних даних та інша відповідна документація про особу клієнта або бенефіціара негайно направляється на запит третьою стороною до установи або особи, яка підпадає під дію цієї Директиви, до якої відноситься клієнт.

Ця частина не застосовується до субдоговірних або агентських стосунків у випадку, коли на основі контракту зовнішній постачальник послуг або агент має розглядатись як частина установи або особи, на яку поширюється дія цієї Директиви.

Держави-члени вимагають, щоб установи та особи, на яких поширюється дія цієї Директиви, приділяли особливу увагу будь-якій діяльності, яку вони вважають особливо сприятливою за своїм характером для відмивання коштів або фінансування тероризму та, зокрема, складні чи незвичні великі операції та всі незвичні схеми операцій, які не мають очевидної економічної чи юридичної мети.

1. Кожна держава-член створює ПФР для ефективної боротьби з відмиванням коштів та фінансуванням тероризму.

2. Такий ПФР має бути створений як центральний національний підрозділ. Він відповідає за отримання (за наявності достатніх повноважень - запит), аналіз та направлення до компетентних органів, розкриття інформації, що ймовірно стосується відмивання коштів, фінансування тероризму або вимагається національним законодавством чи нормами. Він має бути забезпечений відповідними ресурсами для виконання своїх завдань.

3. Держави-члени забезпечують безпосередній або опосередкований, на тимчасовій основі, доступ ПФР до фінансової, адміністративної та правоохоронної інформації, необхідної для належного виконання завдань ПФР.

1. Держави-члени вимагають від установ та осіб, на яких поширюється дія цієї Директиви, та відповідно від їх директорів та співробітників цих установ співпрацювати повністю:

(a) швидко інформуючи ПФР за власною ініціативою, якщо установа або особа, на які поширюється дія цієї Директиви, знають, підозрюють чи мають достатні підстави підозрювати, що здійснюється спроба, вчиняється або вчинено відмивання коштів чи фінансування тероризму;

(b) швидко забезпечуючи ПФР на його вимогу всією необхідною інформацією відповідно до порядку, встановленому законодавством.

2. Інформація, зазначена у пункті 1, направляється до ПФР держави-члена, на території якої знаходиться установа чи особа, яка направляє цю інформацію. Зазвичай, направляють інформацію особа чи особи, уповноважені відповідно до порядку, визначеного статтею 34.

1. У разі обмежень, передбачених статтею 22 (1), якщо особа визначена статтею 2 (1) (3) (a), та (b), держави-члени можуть призначати відповідний саморегулюючий орган для відповідних професій як орган, який замість ПФР слід інформувати в першій інстанції. Без упередженості щодо пункту 2 визначений саморегулюючий орган передає у таких випадках інформацію до ПФР швидко та повністю.

2. Держави-члени не зобов'язані застосовувати вимоги, зазначені статтею 22 (1), до нотаріусів, незалежних професійних юристів, аудиторів, зовнішніх бухгалтерів та податкових радників щодо інформації, яку вони отримують від одного зі своїх клієнтів у процесі засвідчення правого статусу свого клієнта або під час виконання завдання, захисту або представництва свого клієнта у судовому процесі чи у зв'язку з судовим провадженням, включаючи пораду щодо ініціювання або уникнення провадження незалежно, чи була така інформація отримана до, під час або після такого провадження.

1. Держави-члени вимагають, щоб установи та особи, на яких поширюється дія цієї Директиви, утримувались від проведення операцій, про які вони знають чи підозрюють у зв'язку з відмиванням коштів або фінансуванням тероризму, поки вони не виконають необхідні дії, згідно зі статтею 22 (1) (a). У відповідності із законодавством держав-членів установам можуть бути надані вказівки не здійснювати операцію.

2. Якщо існує підозра, що операція посилить відмивання коштів або фінансування тероризму, та коли утримання в такий спосіб неможливе чи може звести нанівець зусилля з відслідковування вигодоодержувачів, які підозрюються у відмиванні коштів або фінансуванні тероризму, після цього відповідні установи та особи негайно повідомляють ПФР.

1. Держави-члени забезпечують, якщо в ході перевірок установ та осіб, на яких поширюється дія даної Директиви, компетентними органами, визначеними статтею 37 або в інший спосіб, такі органи виявлять факти, що можуть стосуватися відмивання коштів чи фінансування тероризму, вони швидко інформують ПФР.

2. Держави-члени забезпечують, щоб наглядові органи, уповноважені відповідно до законодавства здійснювати нагляд за фондовими, обмінними та фінансовими похідними ринками, інформували ПФР у випадку виявлення фактів, що можуть свідчити про відмивання коштів або фінансування тероризму.

Розкриття інформації, передбаченої статтями 22 та 23, установою чи особою, на яких поширюється дія цієї Директиви, або працівником чи директором такої установи або особи сумлінно, як передбачено статтями 22 (1) та 23, не становить порушення будь-яких обмежень щодо розкриття інформації, які визначаються контрактом або будь-якими законодавчими, регулюючими чи адміністративними положеннями, та не тягне за собою жодної відповідальності з боку установи чи особи або їх директорів чи співробітників.

Держави-члени вживають належних заходів для захисту співробітників установ чи осіб, на яких поширюється дія даної Директиви, які звітують в установах або до ПФР про підозру у відмиванні коштів або фінансування тероризму, проти погроз чи ворожих дій проти них.

1. Установи та особи, на яких поширюється дія цієї Директиви, та їх директори і співробітники не повинні розкривати клієнту, якого це стосується, та третім особам факт того, що інформація була передана у відповідності зі статтями 22 та 23 або що може вестися, або ведеться розслідування по факту відмивання коштів чи фінансування тероризму.

2. Заборона, яку викладено в пункті 1, не стосується розкриття компетентним органам, про які йдеться в статті 37, включаючи саморегулюючі органи, або розкриття для правоохоронних цілей.

3. Заборона, викладена в пункті 1, не повинна перешкоджати розкриттю між установами держав-членів або третіх країн за умови, що вони відповідають вимогам, викладеним в статті 11 (1), які належать до тієї ж самої групи, як це визначено статтею 2 (12) Директиви 2002/87/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 16 грудня 2002 року про додатковий нагляд за кредитними установами, страховими підприємствами та інвестиційними фірмами у фінансовому конгломераті.

4. Заборона, викладена в пункті 1, не повинна перешкоджати розкриттю між особами, визначеними в статті 2 (1) (3) (a) та (b), з держав-членів або третіх країн, які накладають вимоги, еквівалентні до тих, що викладені в цій Директиві, що виконують професійну діяльність в якості працівника або інакше, в межах однієї й тієї ж юридичної особи чи мережі. У цій статті "мережа" означає більшу структуру, до якої належить особа, та яка поділяє спільну власність, управління або відповідний контроль.

5. Для установ або осіб, визначених у статті 2 (1) (1), (2) або (3) (a) та (b) у випадках, пов'язаних з одним клієнтом або однією й тією ж операцією, що залучає дві або більше установи чи осіб, заборона, викладена в пункті 1, не повинна перешкоджати розкриттю між відповідними установами або особами, за умови, що вони знаходяться в державі-члені чи у третій державі, яка накладає вимоги, еквівалентні визначеним цією Директивою, та що вони належать до однієї й тієї ж професійної категорії та є суб'єктом однакових зобов'язань щодо професійної таємниці та захисту персональних даних. Інформаційний обмін має використовуватися лише з метою запобігання відмиванню коштів та фінансуванню тероризму.

6. Якщо особа, про яку йдеться в статті 2 (1) (3) (a) та (b), намагається відмовити клієнта від незаконної діяльності, це не може бути розкриттям в межах значення пункту 1.

7. Держави-члени інформують одна одну та Комісію про випадки, коли вони вважають, що третя держава відповідає умовам, визначеним пунктами 3, 4 та 5.

Якщо Комісія приймає рішення згідно зі статтею 40 (4), держави-члени мають заборонити розкриття між установами та особами, на яких поширюється дія цієї Директиви, та зацікавленими установами та особами з третьої держави.

Держави-члени вимагають від установ та осіб, на яких поширюється дія цієї Директиви, зберігати такі документи та інформацію для використання при проведенні будь-якого розслідування або для аналізу можливого відмивання коштів, або фінансування тероризму ПФР, або іншими компетентними органами відповідно до національного законодавства:

(a) в процесі вжиття заходів належної обачності щодо клієнта, копії або посилання на необхідні докази за період щонайменше п'ять років після завершення стосунків із клієнтом;

(b) у випадку ділових стосунків та операцій, підтверджувальний доказ та записи, що складаються з оригіналів документів або копій, які приймаються при судовому розгляді відповідно до положень національного законодавства, за період щонайменше п'ять років після здійснення операцій або закінчення ділових стосунків.

1. Держави-члени вимагають від кредитних та фінансових установ, на які поширюється дія цієї Директиви, вживати, де це можливо, у своїх філіях та дочірніх кампаніях, що знаходяться у мажоритарній власності, розташованій у третіх країнах, заходів, щонайменше еквівалентних визначеним у цій Директиві відносно належної обачності щодо клієнта та ведення обліку.

У разі, якщо законодавство третьої країни не забезпечує застосування таких еквівалентних заходів, держава-член вимагає від зацікавлених кредитних та фінансових установ таким чином інформувати компетентні органи відповідно своєї держави-члена.

2. Держави-члени та Комісія інформують одна одну про випадки, коли законодавство третьої країни не дозволяє вживати всі заходи, які вимагаються першим підпунктом пункту 1, та з метою вирішення цього питання можуть здійснюватися скоординовані дії.

3. Держави-члени вимагають, щоб у разі, якщо законодавство третьої країни не дозволяє вживати заходів, що вимагаються у першому підпункті пункту 1, кредитні або фінансові установи вживали додаткових заходів для ефективного управління ризиком відмивання коштів або фінансування тероризму.

Держави-члени вимагають, щоб їх кредитні та фінансові установи мали системи, що дозволяють швидко та в повному обсязі відповідати на запити ПФР або інших установ згідно з їх національним законодавством щодо того, чи підтримують або підтримували вони протягом останніх п'яти років ділові стосунки із зазначеною фізичною чи юридичною особою та про характер цих ділових стосунків.

1. Держави-члени забезпечують власну спроможність переглядати ефективність своїх систем боротьби з відмиванням коштів та фінансуванням тероризму шляхом ведення комплексної статистики з питань, пов'язаних із ефективністю таких систем.

2. Така статистика має щонайменше охоплювати численні звіти про підозрілі операції, надані ПФР, заходи, вжиті за цими звітами, та щорічний підрахунок кількості розслідуваних справ, чисельності осіб, підданих кримінальному переслідуванню, та чисельності осіб, засуджених у справах про відмивання коштів або фінансування тероризму, та кількості майна, що було заморожене, арештоване або конфісковане.

3. Держави-члени забезпечують публікацію консолідованого огляду цих статистичних звітів.

1. Держави-члени вимагають від установ та осіб, на яких поширюється дія даної Директиви, встановлювати адекватну та відповідну політику та процедури належної обачності щодо клієнта, звітування, ведення обліку, внутрішнього контролю, оцінки ризику, управління ризиком, управління процесом відповідності та співробітництво для попередження та запобігання операцій, пов'язаних з відмиванням коштів, та фінансуванням тероризму.

2. Держави-члени вимагають, щоб кредитні та фінансові установи, на яких поширюється дія цієї Директиви, передавали, коли це необхідно, інформацію щодо відповідної політики та процедур філіям та дочірнім компаніям, що знаходяться у мажоритарній власності, розташованим у третіх країнах.

1. Держави-члени вимагають, щоб установи та особи, на яких поширюється дія цієї Директиви, вживали належних заходів щодо ознайомлення своїх відповідних працівників із чинними положеннями, які розроблені на основі цієї Директиви.

Такі заходи включають участь відповідних працівників у спеціальних постійних навчальних програмах з метою допомогти їм розпізнавати операції, що можуть бути пов'язані з відмиванням коштів або фінансуванням тероризму та для навчання їх як діяти в цих випадках.

Коли фізична особа, яка підпадає під одну з категорій, визначену в статті 2 (1) (3), здійснює професійну діяльність в якості працівника юридичної особи, зобов'язання, визначені у цій частині, мають скоріше застосовуватися до юридичної, ніж до фізичної особи.

2. Держави-члени забезпечують, щоб установи та особи, на яких поширюється дія цієї Директиви, мали доступ до оновленої інформації про практику відмивання коштів або фінансування тероризму, та про ознаки, які допомагають виявляти підозрілі операції.

3. Держави-члени забезпечують, де доцільно, вчасний зворотний зв'язок щодо ефективності звітів та подальші дії за звітами щодо підозри у відмиванні коштів або фінансуванні тероризму.

1. Держави-члени забезпечують, щоб з метою законного ведення діяльності пункти обміну валюти і траста та компанії, що надають послуги, отримали ліцензії та були реєстровані, а також щоб казино отримували ліцензію. Без негативного впливу на подальше законодавство Співдружності держави-члени забезпечують, щоб пункти пересилання грошей або пункти переказу грошей отримали ліцензії з метою законного ведення діяльності.

2. Держави-члени вимагають від компетентних органів відмовляти у реєстрації та ліцензуванні юридичним особам, зазначеним у пункті 1, якщо вони не встановили, що особи, які дійсно здійснюють керівництво або будуть керувати діяльністю цих юридичних осіб, або їх бенефіціари, є відповідними та належними особами.

1. Держави-члени вимагають від компетентних установ щонайменше ефективного моніторингу та вжиття необхідних заходів для забезпечення відповідності вимогам цієї Директиви з боку всіх установ та осіб, на яких поширюється дія цієї Директиви.

2. Держави-члени забезпечують, щоб компетентні установи мали належні повноваження, включаючи імперативні повноваження щодо надання будь-якої інформації, що відноситься до моніторингу відповідності та здійснювати перевірки, і належні ресурси для виконання своїх функцій.

3. Щодо кредитних та фінансових установ і казино компетентні органи повинні мати розширені повноваження щодо нагляду, особливо можливість проведення перевірок на місцях.

4. Щодо фізичних та юридичних осіб, про яких йдеться у статті 2 (1) (3) (a) - (e), держави-члени можуть дозволити застосування функцій, зазначених в пункті 1, відповідно до ступеня ризику.

5. Щодо осіб, про яких йдеться в статті 2 (1) (3) (a) та (b), держави-члени можуть дозволити саморегулюючим органам застосування функцій, зазначених в пункті 1, забезпечуючи їх відповідність пункту 2.

Комісія надає таку допомогу, яка буде необхідною для сприяння співробітництву, включаючи обмін інформацією між ПФР країн Співтовариства.

1. Держави-члени забезпечують, щоб фізичні та юридичні особи, що підпадають під дію цієї Директиви, несли відповідальність за порушення національних нормативно-правових актів, прийнятих на виконання цієї Директиви. Покарання має бути ефективним, пропорційним та переконливим.

2. Без перешкоди праву держав-членів накладати кримінальне покарання держави-члени забезпечують відповідно до їх національного законодавства можливість вжиття належних адміністративних заходів або можливість накладення адміністративних санкцій щодо кредитних та фінансових установ за порушення національних положень, прийнятих відповідно до цієї Директиви. Держави-члени мають забезпечити ефективність, пропорційність та переконливість цих заходів або санкцій.

3. Щодо юридичних осіб держави-члени забезпечують, щоб юридичні особи принаймні несли відповідальність за порушення, визначені в пункті 1, якщо ці порушення вчинені заради отримання прибутку будь-якою особою, яка діє особисто або як частина органу юридичної особи, здійснюючи керівництво юридичною особою, на основі:

(a) повноважень представляти юридичну особу;

(b) повноважень приймати рішення від імені юридичної особи або

(c) повноважень здійснювати контроль у межах юридичної особи.

4. На додаток до пункту 3 держави-члени забезпечують, щоб юридичні особи несли відповідальність за недостатнє здійснення нагляду чи контролю особою, визначеною у пункті 3, якщо в результаті цього було здійснене порушення, визначене у пункті 1, на користь юридичної особи особою, що їй підпорядковується.

1. З метою врахування технічних досягнень у боротьбі з відмиванням коштів або фінансуванням тероризму та для забезпечення єдиної імплементації цієї Директиви Комісія може згідно з процедурами, визначеними у статті 41 (2), вжити такі заходи у впровадження:

(a) роз'яснення технічних аспектів визначень у статті 3 (2) (a) та (d), (6), (7), (8), (9) та (10);

(b) встановлення технічних критеріїв оцінки ситуацій, які становлять низький ризик відмивання коштів або фінансування тероризму, як визначено у статті 11 (2) та (5);

(c) встановлення технічних критеріїв оцінки ситуацій, які становлять високий ризик відмивання коштів або фінансування тероризму, як визначено у статті 13;

(d) встановлення технічних критеріїв оцінки, коли згідно зі статтею 2 (2) є підстави не застосовувати цю Директиву до визначених юридичних або фізичних осіб, які час від часу та дуже обмежено здійснюють фінансову діяльність.

2. У будь-якому разі Комісія приймає перші заходи з імплементації, впроваджуючи пункти 1 (b) та l (d) до 15 червня 2006 року.

3. Враховуючи законодавство Співтовариства, розвиток економіки та зміни у міжнародних стандартах, Комісія згідно із процедурою, визначеною статтею 41 (2), затверджує статті 2 (1) (3) (e), 7 (b), 10 (1) та 11 (5) (a) і (d).

4. У разі виявлення Комісією, що третя країна не виконує вимоги статті 11 (1) або (2), статті 28 (3), (4) або (5), або в межах, визначених у пункті 1 (b) цієї статті або статті 16 (1) (b), або коли законодавство цієї третьої країни не дозволяє забезпечувати вжиття заходів, передбачених першим підпунктом статті 31 (1), вона має прийняти рішення щодо цього відповідно до процедури, визначеної в статті 41 (2).

1. Комісія допомагає Комітету з попередження відмивання коштів та фінансування тероризму (далі - "Комітет").

2. При зверненні до цього пункту слід застосовувати статті 5 та 7 Рішення 1999/468/ЄС, враховуючи положення статті 8 цього ж документа та забезпечуючи заходи з імплементації, прийняті відповідно до цієї процедури, які не змінюють істотні положення цієї Директиви.

Період, визначений у статті 5 (6) Рішення 1999/468/ЄС, має бути встановлений у три місяці.

3. Комітет ухвалює свій Регламент.

4. Без перешкоди імплементації заходам, які вже були прийняті, імплементація положень цієї Директиви щодо прийняття технічних правил та рішень згідно з процедурою, зазначеною в пункті 2, має бути призупинена на 4 роки після того, як ця Директива набере чинності. За пропозицією Комісії Європейський Парламент та Рада мають поновити зазначені положення відповідно до процедури, закладеної в статті 251 Договору, та з цією метою переглянути їх до закінчення чотирирічного терміну.

До 15 грудня 2009 року та протягом щонайменше трьох річних періодів із цього моменту Комісія складає звіт про імплементацію цієї Директиви й подає його до Європейського Парламенту та Ради. Для першого такого звіту Комісія має врахувати особливу оцінку дій юристів та інших незалежних юридичних діячів.

До 15 грудня 2010 Комісія має представити звіт до Європейського Парламенту та Ради щодо процентних співвідношень статті 3 (6), звертаючи особливу увагу на можливу доцільність та наслідки зменшення процентного співвідношення пунктів (a) (i), (b) (i) та (b) (iii) статті 3 (6) від 25 до 20%. Таким чином, звіт Комісії може містити пропозицію щодо змін до цієї Директиви.

Директива 91/308/ЄЕС визнається такою, що втратила силу.

Посилання на Директиву, що втратила чинність, мають вважатися посиланнями на цю Директиву та читатися відповідно до Кореляційної таблиці, наведеної у Додатку.

1. Держави-члени мають ввести в дію закони та інші нормативно-правові акти, необхідні для виконання вимог цієї Директиви до 15 грудня 2007 року. Вони мають негайно подати в Комісію текст цих положень та кореляційну таблицю співвідношення між прийнятими національними положеннями та положеннями цієї Директиви.

У процесі ухвалення державами-членами таких положень вони повинні містити посилання на цю Директиву або супроводжуватися такими посиланнями у випадку їх офіційної публікації. Держави-члени повинні визначити методи здійснення такого посилання.

2. Держави-члени направляють Комісії тексти основних положень національного законодавства, які вони приймають у сфері, на яку поширюється дія цієї Директиви.

Ця Директива набуває чинності на двадцятий день після її опублікування в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Ця Директива застосовується до держав-членів. Підписано у Страсбурзі, 26 жовтня 2005 року.