Директива 2000/31/ЄС Європейського парламенту та Ради "Про деякі правові аспекти інформаційних послуг, зокрема, електронної комерції, на внутрішньому ринку" ("Директива про електронну комерцію") (укр/рос)

2. Без нанесення шкоди самостійності професійних органів та об'єднань держави-члени та Комісія заохочують професійні об'єднання та органи до розробки кодексів поведінки на рівні Співтовариства з метою визначити види інформації, яка може надаватись в цілях комерційного повідомлення відповідно до норм, про які йдеться в пункті 1.

3. При розробці пропозиції щодо ініціатив в межах Співтовариства, потреба в яких виникає у зв'язку із необхідністю забезпечити належне функціонування внутрішнього ринку щодо інформації, про яку йдеться в пункті 2, Комісія приділяє належну увагу кодексам поведінки, що застосовуються на рівні Співтовариства та діють у тісному співробітництві із відповідними професійними об'єднаннями та органами.

4. Ця Директива застосовується додатково до директив Співтовариства щодо доступу, реалізації діяльності в межах професій, що регулюються законодавством ЄС.

1. Держави-члени гарантують, що їх правова система передбачає укладення контрактів за допомогою електронних засобів. Держави-члени також, зокрема, забезпечують, що правові вимоги до процесу укладення контрактів ні створюють перешкоди для використання контрактів, укладених в електронному вигляді, ні призводять до позбавлення таких контрактів законної сили через укладення їх в електронній формі.

2. Держави-члени можуть передбачити, що пункт 1 не застосовується до всіх чи визначених контрактів, які підпадають під одну з наступних категорій:

a) контракти, які передбачають появу чи передачу прав на нерухоме майно, окрім прав оренди;

b) контракти, що вимагають відповідно до закону залучення судів, державних органів чи професій, що передбачають реалізацію державних повноважень;

c) контракти про поручительство та майнове забезпечення, що надається особами, які діють в цілях, що лежать поза межами їх комерційної чи професійної діяльності;

d) контракти, що регулюються сімейним правом чи спадковим правом.

3. Держави-члени вказують Комісії на категорії, що містяться в пункті 2, до яких не застосовується пункт 1. Держави-члени кожні п'ять років подають до Комісії звіт про застосування пункту 2 із поясненням причин зберігання в силі категорії, що передбачається в пункті 2(b), до якого не застосовуються положення пункту 1.

1. На додаток до інших вимог до інформації, що визначені законодавством держав Співтовариства, держави-члени забезпечують, якщо інше не узгоджено сторонами, які не є споживачами, що принаймні наступна інформація надається постачальником послуг чітко, повно та однозначно під першим номером в порядку, визначеному одержувачем послуг:

a) різні технічні заходи на шляху до укладення контракту;

b) чи буде укладений контракт прийнятий постачальником послуг та чи буде він доступним;

c) технічні засоби ідентифікації та виправлення помилок вводу до розміщення запиту;

d) мови, запропоновані для укладення контракту.

2. Держави-члени забезпечують, якщо інше не узгоджено між сторонами, які не є споживачами, повідомлення постачальником послуг про дотримання ним будь-якого відповідного кодексу поведінки та інформацію щодо способу консультації із цими кодексами електронним шляхом.

3. Умови контракту та загальні умови, що висуваються до одержувача, мають бути доступні таким чином, щоб він міг їх зберігати та відновлювати.

Пункти 1 та 2 не застосовуються до контрактів, укладених виключно шляхом обміну електронною поштою чи еквівалентних індивідуальних повідомлень.

1. Держави-члени забезпечують, якщо інше не узгоджено між сторонами, які не є споживачами, що у випадку, якщо одержувач послуг розміщує свій запит за допомогою технологічних засобів, застосовуються наступні принципи:

- постачальник послуг має безвідкладно та за допомогою електронних засобів підтвердити отримання запиту одержувача,

- вважається, що запит та підтвердження отримання надходять в той момент, коли сторони, яким вони адресовані, здатні отримати доступ до них.

2. Держави-члени гарантують, якщо інше не узгоджене між сторонами, які не є споживачами, надання постачальником послуг одержувачеві цих послуг доступу до ефективних технічних засобів, що дозволять йому виявляти та виправляти помилки вводу до розміщення запиту.

3. Пункт 1.1 та пункт 2 не застосовуються до контрактів, укладених виключно шляхом обміну електронною поштою чи еквівалентних індивідуальних повідомлень.

1. Якщо надаються інформаційні послуги, які складаються з передачі інформації, що надається одержувачем послуг, всередині мережі зв'язку або надання доступу до мережі зв'язку, держави-члени забезпечують звільнення постачальника послуг від відповідальності за передану інформацію при умові, що постачальник:

a) не є ініціатором передачі;

b) не обирає одержувача передачі; та

c) не обирає чи не змінює інформацію, що міститься в передачі.

2. Акти передачі та забезпечення доступу, про що йдеться в пункті 1, включають в себе автоматичне, проміжкове тимчасове зберігання переданої інформації, оскільки це робиться з єдиною метою - здійснення передачі в мережі зв'язку та передбачає, що інформація не зберігається довше, ніж це необхідно для передачі.

3. Ця стаття не впливає на можливість для суду чи адміністративного органу, відповідно до правової системи держав-членів, вимагати від постачальника послуг обмеження чи запобігання порушення.

1. Якщо надаються інформаційні послуги, які складаються з передачі в мережі зв'язку інформації, що надається одержувачем послуг, держави-члени забезпечують звільнення постачальника послуг від відповідальності за автономне, проміжкове тимчасове зберігання інформації, що здійснюється з єдиною метою - більш ефективної поступальної передачі інформації до інших одержувачів послуг за їх запитом за умови що:

a) постачальник послуг не змінює інформацію;

b) постачальник задовольняє умови доступу до інформації;

c) постачальник задовольняє правила оновлення інформації, які є широко визнаними та використовуються даною індустрією;

d) постачальник не перешкоджає законному використанню технологій, які широко визнані та використовуються індустрією, при отриманні даних про використання інформації; та

e) постачальник вдається до швидких дій з метою усунення можливості доступу чи відключення доступу до інформації, яку він зберігав, після того як він узнає, що інформація на початковій стадії передання була видалена з мережі або доступ до неї був відключений, чи суд або адміністративний орган наказав здійснити таке усунення чи відключення.

2. Ця стаття не впливає на можливість для суду чи адміністративного органу, відповідно до правової системи держав-членів, вимагати від постачальника послуг обмеження чи запобігання порушення.

1. Якщо надаються інформаційні послуги, які включають в себе зберігання інформації, що надається одержувачем послуг, держави-члени забезпечують звільнення постачальника послуг від відповідальності за інформацію, що була збережена за запитом одержувача послуг, при умові, що:

a) постачальник послуг не знає про незаконну діяльність чи інформацію, що стосується позовів про відшкодування збитків, не обізнаний із фактами чи обставинами, з яких випливає незаконна діяльність чи інформація; або

b) постачальник за умов обізнаності вдається до швидких дій з метою усунення можливості доступу чи відключення доступу до інформації.

2. Пункт 1 не застосовується, якщо одержувач послуг діє під егідою чи під контролем постачальника.

3. Ця стаття не впливає як на можливість для суду чи адміністративного органу, відповідно до правової системи держав-членів, вимагати від постачальника послуг обмеження чи запобігання порушення, так і на здатність держав-членів встановлювати процедури, що регулюють усунення можливості доступу чи відключення доступу до інформації.

1. Держави-члени не накладають на постачальників послуг ні загального обов'язку при наданні послуг, що регулюється статтями 12, 13 та 14, відслідковувати інформацію, яку вони передають чи зберігають, ні загального обов'язку здійснювати активний пошук фактів чи обставин, що вказують на незаконну діяльність.

2. Держави-члени можуть передбачити обов'язки для постачальників інформаційних послуг інформувати компетентні державні органи про підозрілу незаконну діяльність, що здійснюється, чи інформацію, що надається одержувачем послуг, або обов'язки повідомляти компетентні органи за їх запитом про інформацію, яка надає можливість ідентифікувати тих одержувачів послуг, з якими вони мають угоди про зберігання інформації.

1. Держави-члени та Комісія заохочують:

a) розробку кодексів поведінки на рівні Співтовариства торговельними, професійними та споживацькими об'єднаннями чи організаціями, метою чого є належне запровадження статей 5-15;

b) добровільну передачу проектів кодексів на національному рівні чи на рівні Співтовариства Комісії;

c) доступність цих кодексів поведінки в електронному вигляді на мовах держав Співтовариства;

d) повідомлення держав-членів та Комісії торговельними, професійними та споживацькими об'єднаннями чи організаціями про їх оцінку своїх кодексів поведінки та їх впливу на практику, звички чи звичаї в сфері електронної комерції;

e) розробку кодексів поведінки в сфері захисту неповнолітніх та людської гідності.

2. Держави-члени та Комісія заохочують залучення об'єднань та організації, що представляють споживачів, до розробки й імплементації кодексів поведінки, які становлять сферу їх інтересів і складені відповідно до пункту 1(a). Якщо необхідно, з метою забезпечення особливих потреб більш слабких об'єднань, з ними мають проводитись консультації.

1. Держави-члени забезпечують, що в умовах відсутності узгодженості між постачальником інформаційних послуг та одержувачем послуг їх законодавство не перешкоджає використовувати позасудові механізми, доступні згідно національному законодавству, до вирішення спорів, включаючи відповідні електронні засоби.

2. Держави-члени заохочують органи, відповідальні за позасудове вирішення спорів, зокрема, спорів, стороною яких є споживач, діяти у такий спосіб, який передбачає адекватні процесуальні гарантії для зацікавлених сторін.

3. Держави-члени заохочують органи, відповідальні за позасудове вирішення спорів, повідомляти Комісію про важливі рішення, що приймаються ними в сфері інформаційних послуг, та передавати будь-яку іншу інформацію про практику, використання чи звичаї в галузі електронної комерції.

1. Держави-члени забезпечують, що судові позови, які передбачаються національним законодавством про діяльність в сфері інформаційних послуг, надають можливість швидкого прийняття актів, включаючи тимчасові, метою яких є обмеження будь-якого підозрілого порушення та попередження нанесення будь-якої шкоди інтересам.

2. Додаток до Директиви 98/27/ЄС доповнюється наступним чином:

"11. Директива 2000/31/ЄС Європейського парламенту та Ради від 8 червня 2000 року про визначені правові аспекти надання інформаційних послуг, зокрема, в сфері електронної комерції, на внутрішньому ринку (Директива про електронну комерцію) (OJ L 178, 17.07.2000, p.1)."

1. Держави-члени мають адекватні засоби контролю та розслідування, необхідні для ефективної імплементації цієї Директиви, забезпечують надання постачальником послуг необхідної їм інформації.

2. Держави-члени співробітничають із іншими державами-членами; з цією ж метою вони обирають один чи декілька контактних пунктів, інформацію з яких вони повідомляють іншим державам-членам та Комісії.

3. Держави-члени якомога швидше та згідно із національним законодавством надають допомогу та інформацію, щодо яких надсилають запит інші держави-члени та Комісія, включаючи відповідні електронні засоби.

4. Держави-члени створюють контактні пункти, які доступні принаймні за допомогою електронних засобів та з яких одержувачі послуг та постачальники послуг можуть:

a) отримати загальну інформацію як про контрактні права та обов'язки, так і про механізми подання скарг та відшкодування збитків у випадку спорів, включаючи практичні аспекти, залучені при використанні таких механізмів;

b) отримати детальну інформацію про органи, об'єднання чи організації, з яких вони можуть отримати подальшу інформацію чи практичну допомогу.

5. Держави-члени заохочують повідомлення Комісії про будь-які важливі адміністративні чи судові рішення, прийняті на їх території стосовно спорів в сфері інформаційних послуг, а також про практику, використання та звичаї в сфері електронної комерції. Комісія повідомляє іншим державам-членам про ці рішення.

Держави-члени визначають санкції, що застосовуються до порушень положень національного законодавства, прийнятого відповідно до цієї Директиви, та вживають заходів, необхідних для його реалізації. Санкції, які вони накладають, ефективні, пропорційні до здійсненого порушення.

1. До 17 липня 2003 року та після цього кожні два роки Комісія подає до Європейського парламенту, Ради та Комітету з економічних та соціальних питань звіт про застосування цієї Директиви разом із пропозиціями про її адаптацію до правового, технічного та економічного розвитку в сфері інформаційних послуг (у випадку необхідності), зокрема, звертаючи увагу на попередження злочинів, захист неповнолітніх, захист прав споживача та ефективне функціонування внутрішнього ринку.

2. При вивченні потреби адаптації цієї Директиви у звіті, зокрема, міститься аналіз необхідності прийняття пропозицій щодо відповідальності постачальників гіперзв'язку та послуг щодо розміщення, процедур повідомлення та розміщення та накладення відповідальності. Звіт також містить аналіз потреби в додаткових умовах щодо звільнення від відповідальності, що передбачається статтями 12 та 13, у зв'язку із технічним розвитком та можливістю застосування принципів внутрішнього ринку до комерційних повідомлень, відправлених електронною поштою без згоди одержувача.

1. Держави-члени приймають законодавчі, нормативні й адміністративні положення, необхідні для виконання даної Директиви, не пізніше 17 січня 2002 року. Вони негайно сповіщають про це Комісію.

2. Коли держави-члени приймають такі акти, про які йдеться в пункті 1, останні повинні містити посилання на цю Директиву чи супроводжуватися таким посиланням у разі їх офіційної публікації. Методи, за якими робиться таке посилання, встановлюються державами-членами.

Ця Директива набирає чинності в день її публікації в Офіційному журналі Європейських Співтовариств.

Ця Директива адресована державам-членам.

Вчинено в Люксембурзі 8 червня 2000 року.

Як передбачено в статті 3(3), стаття 3(1) та (2) не застосовується до:

- авторського права, суміжних прав, прав, про які йдеться в Директиві 87/54/ЄЕС (1) та Директиві 96/9/ЄС (2), а також до прав промислової власності,

- випуску електронних грошей установами, по відношенню до яких держави-члени застосували один з відступів, передбачених в статті 8(1) Директиви 2000/46/ЄС (3),

- статті 44(2) Директиви 85/611/ЄЕС (4),

- статті 30 та Розділу IV Директиви 92/49/ЄЕС (5), Розділу IV Директиви 92/96/ЄЕС (6), статей 7 та 8 Директиви 88/357/ЄЕС (7) та статті 4 Директиви 90/619/ЄЕС (8),

(1) OJ L 24, 27.01.1987, p.36.

(2) OJ L 77, 27.03.1996, p.20.

(3) Ще не опублікована в Офіційному журналі.

(4) OJ L 375, 31.12.1985, p.3. Директива з поправками, востаннє внесеними Директивою 95/26/ЄС (OJ L 168, 18.07.1995, p.7).

(5) OJ L 228, 11.08.1992, p.1. Директива, з поправками, востаннє внесеними Директивою 95/26/ЄС.

(6) OJ L 360, 09.12.1992, p.2. Директива, з поправками, востаннє внесеними Директивою 95/26/ЄС.

(7) OJ L 172, 04.07.1988, p.1. Директива, з поправками, востаннє внесеними Директивою 92/49/ЄС.

(8) OJ L 330, 29.11.1990, p.50. Директива, останній раз доповнена Директивою 92/96/ЄС.

- свободи сторін обирати закон, що застосовується до їх контракту,

- контрактних зобов'язань стосовно контрактів, укладених споживачами,

- формальної чинності контрактів, які створюють чи передають права на нерухоме майно, якщо на такі контракти поширюються обов'язкові формальні вимоги законодавства держави-члена, на території якого розташоване нерухоме майно,

- дозволу на передання комерційних повідомлень електронною поштою без згоди одержувача.

Переклад здійснено Центром порівняльного права при Міністерстві юстиції України.