Договір про заснування Європейської Спільноти (Договір про заснування Європейського економічного співтовариства)

1. Аби виконати завдання, що їх доручено ЄСЦБ, ЄЦБ, згідно з положеннями цього Договору та за умов, закладених у Статуті ЄСЦБ, належить:

- створити регламенти тою мірою, якою це потрібно, щоб виконати завдання, визначені в абзаці першому пункту 3.1 статті 3, пункті 19.1 статті 19, статті 22 та пункті 25.2 статті 25 Статуту ЄСЦБ, та у випадках, що їх закладають акти Ради, зазначені в частині шостій статті 107,

- прийняти рішення, потрібні, аби виконати завдання, що їх доручено ЄСЦБ за цим Договором та Статутом ЄСЦБ,

- робити рекомендації та надавати висновки.

2. Регламент має загальне застосування. Він є обов'язковим у всіх своїх елементах та має пряме застосування в усіх державах-членах.

Рекомендації та висновки не мають обов'язкової сили.

Рішення є обов'язковим в усіх своїх елементах для тих, кому його адресовано.

До регламентів та рішень, що їх ухвалює ЄЦБ, належить застосовувати статті 253, 254 та 256.

ЄЦБ може вирішити оприлюднити свої рішення, рекомендації та висновки.

3. ЄЦБ в межах та на умовах, що їх, згідно з закладеною в частині шостій статті 107 процедурою ухвалить Рада, буде уповноважений накладати штрафи чи періодичні грошові стягнення на підприємства за недотримання зобов'язань, що випливають з його регламентів та рішень.

1. Як відступ від положень статті 300, Рада, за рекомендацією ЄЦБ чи за рекомендацією Комісії та після консультацій з ЄЦБ, заради досягнення консенсусу, згідного з метою цінової стабільності, після консультацій з Європейським Парламентом може одностайно укладати формальні угоди про систему курсів обміну екю на позаспільнотні валюти, згідно з процедурою, закладеною в частині третій щодо умов, зазначених у ній. Рада, за рекомендацією ЄЦБ, чи за рекомендацією Комісії та після консультацій з ЄЦБ, заради досягнення консенсусу, згідного з метою цінової стабільності, може кваліфікованою більшістю встановлювати, допасовувати чи скасовувати центральний курс екю в межах системи валютних курсів. Голові Ради належить інформувати Європейський Парламент про встановлення, узгіднення чи скасування центрального курсу екю.

(*) Статтю змінено Ніццьким договором ( 994_261).

2. За браком системи курсів обміну щодо однієї чи кількох позаспільнотних валют, як зазначено в частині першій, Рада, за рекомендацією Комісії та після консультацій з ЄЦБ, чи за рекомендацією ЄЦБ, може формулювати загальні орієнтири політики валютного курсу щодо цих валют. Ці загальні орієнтири не повинні порушувати головної мети ЄСЦБ, а саме, підтримування цінової стабільності.

3. Як відступ від положень статті 300, якщо угоди з питань, пов'язаних із валютним режимом чи режимом валютних курсів, мають бути предметом переговорів між Спільнотою та однією чи кількома державами чи міжнародними організаціями, Раді, за рекомендацією Комісії та після консультацій з ЄЦБ, належить кваліфікованою більшістю вирішити, якими мають бути умови переговорів про ці угоди та укладання їх. У цих умовах належить забезпечити дотримання єдиної позиції Спільноти. Комісії належить повною мірою брати участь у переговорах.

Угоди, укладені згідно з цією частиною, є обов'язковими для інституцій Спільноти, ЄЦБ та держав-членів.

4. З урахуванням частини першої, Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з ЄЦБ, належить кваліфікованою більшістю визначити позицію Спільноти на міжнародному рівні щодо питань особливого значення для економічного та валютного союзу та її представництва, із дотриманням розподілу повноважень, закладеного в статтях 99 та 105.

5. Без порушення компетенції та угод Спільноти стосовно економічного та валютного союзу, держави-члени можуть провадити переговори в міжнародних органах та укладати міжнародні угоди.

1. До складу Керівної Ради ЄЦБ входять члени Правління ЄЦБ та керівники національних центральних банків.

2. (a) До складу Правління входять Голова, Заступник голови та чотири інші члени.

(b) Голову, Віце-голову та інших членів Правління належить призначати урядам держав-членів за спільною згодою на рівні голів держав чи урядів, за рекомендацією Ради та після її консультацій з Європейським Парламентом та Керівною Радою ЄЦБ, з-поміж осіб, що мають визнаний статус та досвід професійної діяльності в грошово-кредитній та банківській сферах.

Їх належить призначати на строк вісім років без права переобрання.

Членами Правління можуть бути лише громадяни держав-членів.

1. Голова Ради та член Комісії можуть брати участь у засіданнях Керівної Ради ЄЦБ без права голосу.

Голова Ради може подавати пропозиції до обговорення Керівній Раді ЄЦБ.

2. Голову ЄЦБ належить запрошувати взяти участь у засіданнях Ради, коли вона обговорює питання, дотичні до мети й завдань ЄСЦБ.

3. ЄЦБ належить подавати річну доповідь про діяльність ЄСЦБ та про грошово-кредитну політику в минулому та поточному роках Європейському Парламентові, Раді та Комісії, а також Європейській Раді. Голові ЄЦБ належить подавати цю доповідь Раді та Європейському Парламентові, що може на цій підставі провести загальну дискусію.

Голову ЄЦБ та інших членів Правління, на запит Європейського Парламенту чи з їхньої власної ініціативи, можуть заслухати компетентні комітети Європейського Парламенту.

1. Цим створено Грошово-кредитний комітет, щоб сприяти координації політик держав-членів у повному обсязі, потрібному для функціювання внутрішнього ринку.

Його завдання є такими:

- стежити за економічною та фінансовою ситуацією в державах-членах та Спільноті та за загальними системами платежів держав-членів і регулярно доповідати Раді та Комісії,

- на запит Ради, Комісії чи з власної ініціативи, готувати висновки та подавати їх цим інституціям,

- без порушення статті 207, сприяти готуванню роботи Ради, зазначеної у статтях 59, 60, частинах другій, третій, четвертій та п'ятій статті 99, статтях 100, 102, 103, 104, частині другій статті 116, частині шостій статті 117, статтях 119, 120, частині другій статті 121 та частині першій статті 122,

- перевіряти, щонайменше один раз на рік, ситуацію у сфері пересування капіталу та свободи платежів, що є наслідком застосування цього Договору та заходів, що їх ухвалила Рада; перевірці належить охоплювати всі заходи, пов'язані з пересуванням капіталу та платежів; Комітетові належить доповідати Комісії та Раді про результати цих перевірок.

Державам-членам та Комісії належить призначити по два члени Комітету.

2. З початком третьої стадії належить створити Економіко-фінансовий комітет. Грошово-кредитний комітет, що його обумовлено в частині першій, належить ліквідувати.

Завдання Економіко-фінансового комітету є такими:

- на запит Ради, Комісії чи з власної ініціативи готувати висновки та подавати їх цим інституціям,

- стежити за економічною та фінансовою ситуацією в державах-членах та Спільноті та регулярно доповідати про неї Раді та Комісії, зокрема з питань фінансових відносин з третіми країнами та міжнародними установами,

- без порушення статті 207 сприяти готуванню роботи Ради, зазначеної у статтях 59, 60, частині другій, третій, четвертій та п'ятій статті 99, статтях 100, 102, 103, 104, частині шостій статті 105, частині другій статті 106, частинах п'ятій та шостій статті 107, статтях 111, 119, частині другій та третій статті 120, частині другій статті 122 та частинах четвертій та п'ятій статті 123, а також виконувати інші дорадчі й підготовчі завдання, що їх покладає на нього Рада,

- перевіряти, щонайменше один раз на рік, ситуацію у сфері пересування капіталу та свободи платежів, що є наслідком застосування цього Договору та заходів, що їх ухвалила Рада; перевірці належить охоплювати всі заходи, пов'язані з пересуванням капіталу та платежів; Комітетові належить доповідати Комісії та Раді про результати цих перевірок.

Державам-членам, Комісії та ЄЦБ належить призначити не більше, ніж по два члени Комітету.

3. Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з ЄЦБ та Комітетом, зазначеним у цій статті, належить кваліфікованою більшістю закласти докладні положення щодо складу Економіко-фінансового комітету. Голові Ради належить поінформувати про це рішення Європейський Парламент.

4. Додатково до завдань, сформульованих у частині другій, якщо й доти, доки є зазначені у статтях 122 та 123 держави-члени, щодо яких чинний відступ, Комітетові належить стежити за грошово-кредитною й фінансовою ситуацією та загальною системою платежів у таких державах-членах і регулярно доповідати з цих питань Раді та Комісії.

Щодо питань, що їх регулюють частина четверта статті 99, стаття 104 за винятком частини чотирнадцятої, статті 111, 121 та 122, частина четверта та п'ята статті 123, Рада чи держава-член можуть звернутися до Комісії з запитом надати рекомендацію чи пропозицію, як буде доцільно. Комісії належить вивчити цей запит та невідкладно подати свої висновки Раді.

1. Другий етап створення економічного та валютного союзу належить почати 1 січня 1994 року.

2. До цієї дати:

(a) кожній державі-членові належить:

- ухвалити, в разі потреби, належні заходи на дотримання заборон, закладених у статтях 56, 101 та частині першій статті 102,

- ухвалити, в разі потреби та щоб уможливити оцінювання, обумовлене у абзаці (b), багаторічні програми, спрямовані на забезпечення тривалої конвергенції, потрібної, щоб досягти економічного та валютного союзу, особливо щодо цінової стабільності та міцних національних фінансів;

(b) Раді, на підставі доповіді Комісії, належить оцінювати поступ, що його досягнуто щодо економічної та валютної конвергенції, зокрема щодо цінової стабільності та міцних національних фінансів, та поступ у імплементації законодавства Спільноти щодо внутрішнього ринку.

3. Положення статті 101, частини першої статті 102, частини першої статті 103 та статті 104, за винятком частин першої, дев'ятої, одинадцятої та чотирнадцятої, належить застосовувати від початку другого етапу.

Положення частини другої статті 100, частин першої, дев'ятої та одинадцятої статті 104, статей 105, 106, 108, 111, 112, 113 та частин другої та четвертої статті 114 належить застосовувати від початку третього етапу.

4. На другому етапі державам-членам належить намагатися уникати надмірного урядового державного дефіциту.

5. Протягом другого етапу кожній державі-членові належить доцільним чином почати процес, що веде до незалежності її центрального банку, згідно зі статтею 109.

1. Починаючи другий етап, належить створити Європейський валютний інститут (далі ЄВІ), якому належить почати виконувати свої обов'язки; він є суб'єктом права, ним належить керувати Раді, до складу якої входять Голова ЄВІ та керівники національних центральних банків, одному з яких належить бути Заступником голови ЄВІ.

Голову належить призначати урядам держав-членів за спільною згодою на рівні голів держав чи урядів, за рекомендацією Ради ЄВІ та після консультацій з Європейським Парламентом і Радою. Голову належить добирати з осіб, що мають визнаний статус та досвід професійної діяльності в грошово-кредитній та банківській сферах. Головою ЄВІ можуть бути лише громадяни держав-членів.

Статут ЄВІ закладено в Протоколі, доданому до цього Договору.

2. ЄВІ належить:

- зміцнювати співпрацю національних центральних банків,

- посилювати координацію грошово-кредитної політики держав-членів, щоб забезпечити цінову стабільність,

- стежити за функціюванням європейської валютної системи,

- провадити консультації щодо питань, що належать до компетенції національних центральних банків та впливають на стабільність фінансових установ та ринків,

- перебрати завдання Європейського фонду валютної співпраці, що його належить зліквідувати; умови ліквідації закладено в Статуті ЄВІ,

- сприяти використанню екю і наглядати за її розвитком, зокрема за усталеним функціюванням клірингової системи екю.

3. Щоб підготувати третій етап, ЄВІ належить:

- підготувати заходи та процедури, потрібні, щоб провадити єдину грошово-кредитну політику на третьому етапі,

- сприяти, в разі потреби, гармонізації правил та методів збирання, обробляння та поширення статистичних даних в межах своєї компетенції,

- підготувати правила операцій, що їх належить виконувати національним центральним банкам в рамках ЄСЦБ,

- сприяти ефективності транскордонних платежів,

- наглядати за технічним готуванням банкнот екю.

Не пізніше 31 грудня 1996 року ЄВІ належить окреслити регуляторну, організаційну та логістичну структуру, що її потребує ЄСЦБ, щоб виконувати свої завдання на третьому етапі. Цю структуру належить подати на затвердження ЄЦБ на дату його заснування.

4. ЄВІ може більшістю в дві третини членів своєї Ради:

- формулювати висновки чи рекомендації щодо загальної орієнтації грошово-кредитної політики та політики валютного курсу, а також щодо дотичних заходів, впроваджуваних у кожній державі-члені,

- подавати висновки чи рекомендації урядам та Раді щодо політик, що можуть впливати на внутрішню чи зовнішню грошово-кредитну ситуацію у Спільноті та, зокрема, на функціювання європейської валютної системи,

- давати рекомендації грошово-кредитним органам влади держав-членів щодо провадження їхньої грошово-кредитної політики.

5. ЄВІ може одностайно вирішити оприлюднити свої висновки та рекомендації.

6. Раді належить провадити консультації з ЄВІ щодо пропонованих актів Спільноти в межах його компетенції.

У рамках та за умов, що їх, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом та ЄВІ, належить кваліфікованою більшістю сформулювати Раді, органам влади держав-членів належить провадити консультації з ЄВІ щодо будь-якого проекту законодавчого положення в межах його компетенції.

7. Рада, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом та ЄВІ, може одностайно давати ЄВІ інші завдання щодо готування третього етапу.

8. У випадку коли цей Договір обумовлює консультативну роль ЄЦБ, посилання на ЄЦБ належить, до заснування ЄЦБ, читати як посилання на ЄВІ.

9. Протягом другого етапу термін ЄЦБ, використаний у статтях 230, 232, 233, 234, 237 і 288, належить читати як ЄВІ.

Склад валют у кошику екю не належить змінювати.

Від початку третього етапу вартість екю належить незворотно зафіксувати згідно з частиною четвертою статті 123.

1. Якщо держава-член зазнала труднощів, чи якщо є наявною серйозна загроза постання труднощів щодо балансу її платежів через нерівновагу сумарного балансу її платежів чи через тип валюти, що перебуває в її розпорядженні, та якщо такі труднощі можуть загрожувати функціюванню спільного ринку чи поступовій реалізації спільної торгівельної політики, Комісії належить негайно вивчити становище зацікавленої держави та дії, яких ця держава вживає чи може вжити згідно з положеннями цього Договору, використовуючи всі наявні засоби. Комісії належить визначити заходи, яких вона рекомендує вжити зацікавленій державі-членові.

Якщо заходів, що вживає держава-член, та тих, що запропонувала Комісія, не є досить, аби подолати труднощі, що вже виникли чи загрожують виникнути, Комісії, після консультацій з комітетом, зазначеним у статті 114, належить рекомендувати Раді надати взаємну допомогу та пропонувати належні методи допомоги.

Комісії належить регулярно інформувати Раду про стан та розвиток ситуації.

2. Раді належить кваліфікованою більшістю надавати таку взаємну допомогу; їй належить ухвалити директиви чи рішення, що закладають умови та деталі такої допомоги. Взаємна допомога може набувати форми:

(a) скоординованого підходу до чи в рамках будь-яких інших міжнародних організацій, до яких держави-члени можуть звернутися по допомогу;

(b) заходів, потрібних, щоб уникнути відхилень торгівлі, якщо держава-член, що зазнає труднощів, зберігає чи знову впроваджує кількісні обмеження щодо третіх країн;

(c) надання обмежених кредитів інших держав-членів за їхньою згодою.

3. Якщо Рада не надала взаємної допомоги, що її порекомендувала Комісія, чи якщо наданої взаємної допомоги та вжитих заходів не досить, то тоді Комісії належить уповноважити державу, що зазнала труднощів, вжити захисних заходів, умови й деталі яких належить визначити Комісії.

Рада може кваліфікованою більшістю скасувати це вповноваження й змінити умови й деталі.

4. З урахуванням частини шостої статті 122, дія цієї статті припиняється від початку третього етапу.

1. Якщо держава-член зазнає раптової кризи балансу платежів і негайно не вжито заходів в сенсі частини другої статті 119, вона може, як запобіжний захід, вжити потрібних захисних заходів. Такі заходи повинні спричинити якнайменше збурення функціювання внутрішнього ринку; їхній обсяг не повинен перевищувати того, що вкрай потрібно, аби подолати посталі раптові труднощі.

2. Комісію та інші держави-члени належить інформувати про такі захисні заходи не пізніше часу, коли вони набирають чинності. Комісія може порекомендувати Раді надати взаємну допомогу згідно зі статтею 119.

3. Після того, як Комісія надала висновок, та після консультацій з комітетом, зазначеним у статті 114, Рада може кваліфікованою більшістю вирішити, що зацікавленій державі-членові належить виправити, зупинити чи скасувати захисні заходи, зазначені вище.

4. З урахуванням частини шостої статті 122, дія цієї статті припиняється від початку третього етапу.

1. Комісії та ЄВІ належить доповідати Раді про поступ держав-членів у виконанні зобов'язань щодо руху до економічного та валютного союзу. Цим доповідям належить містити дослідження сумісності національних законодавств цих держав-членів, зокрема установчих документів їхніх національних центральних банків, зі статтями 108 і 109 цього Договору та Статутом ЄСЦБ. Доповідям належить також містити дослідження того, чи досягнуто високого рівня стабільної конвергенції, зазначаючи, якою мірою кожна з цих держав-членів задовольняє такі критерії:

- досягнення високого рівня цінової стабільності; підставою оцінювання є рівень інфляції, що має бути близьким до рівня щонайбільше трьох держав-членів, що мають найкращі показники цінової стабільності,

- стабільність державного фінансового становища; підставою оцінювання є досягнення стану державного бюджету без надмірного дефіциту, що його визначають згідно з частиною шостою статті 104,

- дотримання нормальних меж коливань, обумовлених механізмом валютних курсів європейської валютної системи, протягом щонайменше двох років без девальвації щодо валюти будь-якої іншої держави-члена,

- тривалість конвергенції, що її досягла держава-член, та її участі в механізмі валютних курсів європейської валютної системи, що відображено в рівні довгострокової процентної ставки.

Чотири критерії, зазначені в цій частині, та дотичні строки, протягом яких їх належить задовольнити, докладно викладено у Протоколі, доданому до цього Договору. В доповідях Комісії та ЄВІ належить також враховувати розвиток екю, результати інтеграції ринків, стан та розвиток балансів поточних платежів, дослідження розвитку витрат праці на одиницю продукції та інших цінових показників.

2. На підставі цих доповідей Раді, за рекомендацією Комісії, належить кваліфікованою більшістю оцінити:

- чи виконала кожна держава-член умови, потрібні, щоб упровадити єдину валюту,

- чи виконала більшість держав-членів умови, потрібні, щоб упровадити єдину валюту, та рекомендувати отримані результати Раді у складі голів держав чи урядів. З Європейським Парламентом належить провести консультації, йому належить передати свій висновок Раді у складі голів держав чи урядів.

3. Належно враховуючи доповіді, зазначені в частині першій, та висновок Європейського Парламенту, зазначеного в частині другій, Раді у складі голів держав чи урядів належить кваліфікованою більшістю не пізніше 31 грудня 1996 року:

- на підставі рекомендацій, зазначених у частині першій, вирішити, чи виконала більшість держав-членів умови, потрібні, щоб упровадити єдину валюту,

- вирішити, чи доцільно Спільноті починати третій етап, і якщо так, то:

- встановити дату початку третього етапу.

4. Якщо дату початку третього етапу не встановлено до кінця 1997 року, третій етап належить почати 1 січня 1999 року. До 1 липня 1998 року Раді у складі голів держав чи урядів, повторивши процедури, обумовлені в частинах першій та другій, за винятком абзацу другого частини другої, враховуючи доповіді, зазначені в частині першій, та висновок Європейського Парламенту, належить кваліфікованою більшістю, на підставі рекомендацій Ради, зазначених в частині другій, засвідчити, які держави-члени виконують умови, потрібні щоб упровадити єдину валюту.

1. Якщо ухвалено рішення, що встановлює дату згідно з частиною третьою статті 121, Раді, на підставі рекомендацій, зазначених у частині другій статті 121, належить, за рекомендацією Комісії, кваліфікованою більшістю вирішити, чи є, та якщо так, то які держави-члени охоплено відступом, як визначено в частині третій цієї статті. Такі держави-члени в цьому Договорі надалі називано "держави-члени, щодо яких чинний відступ".

Якщо Рада підтвердила, які саме держави-члени виконують умови, потрібні, щоб запровадити єдину валюту згідно зі статтею четвертою статті 121, тих держав-членів, що не виконують цих умов, стосується відступ, як визначено в частині третій цієї статті. Такі держави-члени в цьому Договорі надалі називано "держави-члени, щодо яких чинний відступ".

2. Щонайменше один раз на два роки, або на запит держави-члена, щодо якої чинний відступ, Комісії та ЄЦБ належить доповідати Раді згідно з процедурою, зазначеною в частині першій статті 121. Після консультацій з Європейським Парламентом та обговорення в Раді у складі голів держав чи урядів, Раді, на пропозицію Комісії, належить кваліфікованою більшістю, на підставі критеріїв, сформульованих у частині першій статті 121, визначити, які з держав-членів, щодо яких чинний відступ, виконали потрібні умови, та скасувати відступ щодо зацікавлених держав-членів.

3. Відступи, зазначені в частині першій, охоплюють статті, що їх не належить застосовувати до зацікавлених держав-членів: частини дев'ята та одинадцята статті 104, частини перша, друга, третя та п'ята статті 105, статті 106, 110, 111 та абзац (b) частини другої статті 112.

Звільнення такої держави-члена та її національного центрального банку від прав та обов'язків у межах ЄСЦБ закладено в Підрозділі IX Статуту ЄСЦБ.

4. У частинах першій, другій та третій статті 105, статтях 106, 110, 111 та абзаці (b) частини другої статті 112 вислів "держави-члени" належить читати як "держави-члени, щодо яких не є чинним відступ".

5. Право голосу держав-членів, щодо яких чинний відступ, належить зупиняти, коли Рада ухвалює заходи, зазначені в статтях цього Договору, перелічених у частині третій.

У цьому разі, як відступ від статті 205 та частини першої статті 250, кваліфіковану більшість належить визначати як дві третини голосів представників держав-членів, щодо яких не є чинним відступ, зважених згідно з частиною другою статті 205. Якщо ухвалення певного акта потребує одностайності, то потрібна одностайність цих держав-членів.

6. Статті 119 та 120 належить далі застосовувати до держав-членів, щодо яких чинний відступ.

1. Негайно потому, як, згідно з частиною третьою статті 121, ухвалено рішення про дату початку третього етапу чи, за певних обставин, негайно після 1 липня 1998 року:

(*) Статтю змінено Ніццьким договором.

- Раді належить ухвалити положення, зазначені в частині шостій статті 107,

- урядам держав-членів, щодо яких не є чинним відступ, належить, згідно з процедурою, сформульованою в статті 50 Статуту ЄСЦБ, призначити Голову, Заступника голови та інших членів Правління ЄЦБ. Якщо наявні держави-члени, щодо яких чинний відступ, то кількість членів Правління може бути меншою, ніж обумовлено в частині першій статті 11 Статуту ЄСЦБ, але за жодних обставин не може бути меншою за чотири.

Відразу по призначенні Правління належить заснувати ЄСЦБ та ЄЦБ, що їм належить готуватися до повного функціювання, як викладено в цьому Договорі та Статуті ЄСЦБ. Повне здійснення їхніх повноважень належить почати від першого дня третього етапу.

2. Відразу по тому, як створено ЄЦБ, йому належить, у разі потреби, перебрати завдання ЄВІ. Із заснуванням ЄЦБ ЄВІ належить ліквідувати; умови ліквідації закладено в Статуті ЄВІ.

3. Якщо та доти, доки є держави-члени, щодо яких чинний відступ, та без порушення частини третьої статті 107, Загальній Раді ЄЦБ, зазначеній у статті 45 Статуту ЄСЦБ, належить становити третій орган ЄЦБ, уповноважений приймати рішення.

4. У перший день третього етапу Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з ЄЦБ, одностайним голосуванням держав-членів, щодо яких не є чинним відступ, належить ухвалити курси обміну, що незворотно фіксують їхні валюти, та за незворотно зафіксованим курсом яких екю заступає ці валюти та стає самостійною валютою. Цей захід не змінює зовнішньої вартості екю. Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з ЄЦБ, кваліфікованою більшістю держав-членів, щодо яких не є чинним відступ, належить вжити інших заходів, потрібних, аби швидко впровадити екю в цих державах-членах як єдину валюту. Належить застосовувати друге речення частини п'ятої статті 122.

5. Якщо згідно з процедурою, сформульованою в частині другій статті 122, вирішено скасувати відступ, Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з ЄЦБ, належить одностайним голосуванням держав-членів, щодо яких не є чинним відступ, та зацікавленої держави-члена, ухвалити курс, за яким екю заступає валюту зацікавленої держави-члена, та вжити інших заходів, потрібних, щоб впровадити екю як єдину валюту в зацікавленій державі-члені.

1. До початку третього етапу кожній державі-членові належить трактувати свою політику валютного курсу як питання спільного інтересу. Водночас державам-членам належить враховувати досвід співпраці в межах європейської грошово-кредитної системи та створення екю, а також шанувати наявні повноваження у цій сфері.

2. Від початку третього етапу та доти, доки є держави-члени, щодо яких чинний відступ, частину першу належить за аналогією застосовувати до політики валютного курсу цих держав-членів.

Державам-членам та Спільноті, згідно з цим Розділом, належить розробити скоординовану стратегію зайнятості, зокрема сприяння висококваліфікованій, підготованій робочій силі, що здатна пристосовуватися до нових умов, а також ринкам праці, здатним реагувати на економічні зміни з огляду на досягнення цілей, визначених в статті 2 Договору про Європейський Союз та статті 2 цього Договору.

1. Державам-членам належить через свої політики зайнятості сприяти досягненню мети, зазначеної в статті 125, у спосіб, узгоджений з загальними настановами економічних політик держав-членів та Спільноти, ухвалених згідно з частиною другою статті 99.

2. Державам-членам належить вважати сприяння зайнятості питанням спільного інтересу та в рамках роботи Ради координувати свої дії щодо цього згідно з положеннями статті 128, враховуючи національні звичаї стосовно функцій адміністрації та працівників (1).

(1) Англійською management and labour, французькою - partenaires sociaux, буквальний український відповідник - "соціальні партнери" (прим. пер.).

1. Спільноті належить сприяти досягненню високого рівня зайнятості, заохочуючи до співпраці держави-члени та підтримуючи і, в разі потреби, доповнюючи їхні дії. Водночас належить шанувати компетенції держав-членів.

2. Завдання досягти високого рівня зайнятості належить брати до уваги під час формулювання й виконання політик та діяльності Спільноти.

1. На підставі спільної річної доповіді Ради та Комісії, Європейській Раді належить щорічно розглядати ситуацію у сфері зайнятості в Спільноті та ухвалювати висновки з цього питання.

2. На підставі висновків Європейської Ради, Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, Економіко-соціальним комітетом, Комітетом регіонів та Комітетом з питань зайнятості, належить щороку кваліфікованою більшістю окреслювати настанови, що їх державам-членам належить враховувати у своїх політиках зайнятості. Цим настановам належить бути згідними з загальними настановами, що їх ухвалено згідно з частиною другою статті 99.

3. Кожній державі-членові належить подавати до Ради та Комісії річну доповідь щодо головних заходів із виконання політики зайнятості з огляду на настанови щодо зайнятості, зазначені в частині другій.

4. Раді на підставі доповідей, зазначених у частині третій, та діставши думку Комітету з питань зайнятості, належить щороку вивчати, як держави-члени виконують політики зайнятості з огляду на настанови щодо зайнятості. Рада, за рекомендацією Комісії, може, якщо вважає за доцільне з огляду на це вивчення, кваліфікованою більшістю робити рекомендації державам-членам.

5. На підставі результатів такого вивчення Раді та Комісії належить подавати спільну річну доповідь Європейській Раді про стан зайнятості у Спільноті та про виконання настанов щодо зайнятості.

Рада, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251 та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом та Комітетом регіонів, може ухвалити стимулювальні заходи, що заохочують співпрацю держав-членів та підтримують їхні дії у сфері зайнятості через ініціативи, спрямовані на розвиток обміну інформацією та найкращим досвідом, забезпечення порівняльного аналізу та рекомендацій, а також на розповсюджування інноваційних підходів та досвіду оцінювання, зокрема з використанням дослідних проектів.

Ці заходи не повинні містити приписів щодо гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів.

Раді, після консультацій з Європейським Парламентом, належить заснувати Комітет з питань зайнятості з дорадчим статусом, щоб сприяти координації держав-членів щодо політик зайнятості та ринку праці. Завданнями Комітету є:

- стежити за ситуацією у сфері зайнятості та політиками зайнятості в державах-членах та в Спільноті,

- без порушення статті 207, формулювати висновки на запит Ради чи Комісії або з власної ініціативи, та сприяти готуванню заходів Ради, зазначених у статті 128.

Виконуючи завдання, Комітетові належить консультуватися з адміністрацією та працівниками.

Кожній державі-членові та Комісії належить призначити по два члени Комітету.

Запроваджуючи митний союз, держави-члени мають на меті, заради спільного інтересу, сприяти гармонійному розвиткові світової торгівлі, поступовому скасовуванню обмежень міжнародної торгівлі та прямих іноземних інвестицій, а також знижуванню митних та інших бар'єрів.

У спільній торгівельній політиці належить враховувати сприятливий вплив на зростання конкурентоспроможності підприємств у державах-членах, що його може мати скасування мита між цими державами.

1. Без порушення зобов'язань, що їх держави-члени взяли на себе в рамках інших міжнародних організацій, їм належить поступово гармонізувати системи надавання допомоги експортові до третіх країн тією мірою, якою це потрібно, щоб забезпечити неспотворену конкуренцію між підприємствами Спільноти.

На пропозицію Комісії Раді належить кваліфікованою більшістю видавати будь-які потрібні директиви.

2. Попередні положення не належить застосовувати до такого повернення мита чи зборів еквівалентної дії чи до такого відшкодування непрямих податків, зокрема податків з обігу, акцизних зборів чи інших непрямих податків, які дозволено у випадку, коли продукцію з держави-члена експортовано до третьої країни, тією мірою, якою таке повернення чи відшкодування не перевищує суми, прямо чи опосередковано накладеної на експортовану продукцію.

1. Спільну торгівельну політику належить ґрунтувати на однакових принципах, зокрема стосовно змін тарифних ставок, укладання тарифних та торгівельних угод, досягнення однаковості заходів лібералізації, політики експорту та захисту торгівлі, таких як ті, що їх належить вживати у разі демпінгу чи субсидій.

(*) Статтю змінено Ніццьким договором.

2. Комісії належить подавати Раді пропозиції щодо реалізації спільної торгівельної політики.

3. У разі потреби провести переговори та укласти угоду з однією чи кількома державами чи міжнародними організаціями, Комісії належить подати рекомендації Раді, яка уповноважує Комісію почати потрібні переговори. Обов'язком Ради та Комісії є забезпечити узгодженість угод, що є предметом переговорів, із внутрішніми політиками та правилами Спільноти.

Комісії належить провадити ці переговори, консультуючися зі спеціальним комітетом, що його належить призначити Раді, щоб допомогти Комісії у виконанні цього завдання та в рамках директив, які Рада може йому дати. Комісії належить регулярно доповідати спеціальному комітетові про перебіг переговорів. Належить застосовувати дотичні положення статті 300.

4. Здійснюючи повноваження, які на неї покладає ця стаття, Раді належить діяти кваліфікованою більшістю.

5. Частини від першої до четвертої належить застосовувати до переговорів та укладання угод у сфері торгівлі послугами та торгівельних аспектів інтелектуальної власності тією мірою, якою зазначені частини не охоплюють таких угод та без порушення частини шостої.

Як відступ від частини четвертої, Раді належить діяти одностайно, коли вона провадить переговори та укладає угоду в одній чи кількох сферах, зазначених в абзаці першому, якщо така угода містить положення, що потребують одностайного ухвалення внутрішніх правил, чи коли вони дотичні до сфери, в якій Спільнота ще не здійснює, через ухвалення внутрішніх правил, повноваження, яких їй надає цей Договір.

Раді належить діяти одностайно щодо проведення переговорів та укладання горизонтальної угоди, тією мірою, якою вона дотична до попереднього абзацу чи абзацу другого частини шостої.

Ця частина не впливає на право держав-членів зберігати чинність наявних угод та укладати угоди з третіми країнами чи міжнародними організаціями тією мірою, якою такі угоди згідні з правом Спільноти та іншими дотичними міжнародними угодами.

6. Рада не може укладати угоди, якщо вони містять положення, що виходять за межі внутрішніх повноважень Спільноти, зокрема приводять до гармонізації законів чи підзаконних актів держав-членів у сферах, де цей Договір виключає таку гармонізацію.

З огляду на це, як відступ від абзацу першого частини п'ятої, угоди у сферах торгівлі культурними та аудіовізуальними послугами, освітніх послуг, соціальних послуг та послуг з охорони здоров'я належать до спільної компетенції Спільноти та держав-членів. Отже, проведення переговорів щодо таких угод, на додаток до рішення Спільноти, що його ухвалено згідно з дотичними положеннями статті 300, потребує спільної згоди держав-членів. Угоди, що є предметом таких переговорів, належить укладати Спільноті та державам-членам спільно.

Переговори та укладання міжнародних угод у сфері транспорту регулюють положення Розділу V та стаття 300.

7. Без порушення абзацу першого частини шостої, Рада, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, може одностайно поширити застосування частин від першої до четвертої на міжнародні переговори та угоди щодо інтелектуальної власності тією мірою, якою їх не охоплює частина п'ята.

Аби забезпечити, щоб виконанню заходів торгівельної політики, що їх держави-члени вживають згідно з цим Договором, не перешкоджали відхилення торгівлі чи щоб відмінності між такими заходами не призводили до економічних труднощів в одній чи кількох державах-членах, Комісії належить рекомендувати методи потрібної співпраці держав-членів. За браком цього Комісія може вповноважити держав-членів вжити потрібних захисних заходів, умови та деталі яких їй належить визначити.

У термінових випадках державам-членам належить самостійно звертатися до Комісії із запитом про повноваження щодо потрібних заходів. Комісії належить ухвалити рішення якомога швидше. Зацікавленим державам-членам належить сповістити інших держав-членів про заходи. Комісія може в будь-який час вирішити, що зацікавленим державам-членам належить змінити чи скасувати зазначені заходи.

Добираючи таких заходів, належить надавати пріоритет тим, що завдають найменшого збурення функціюванню спільного ринку.

У межах сфери застосування цього Договору Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, належить вживати заходів, спрямованих на зміцнення митної співпраці держав-членів та їх з Комісією. Цим заходам не належить торкатися застосування національного кримінального права чи здійснювання національного правосуддя.

Спільнота та держави-члени, пам'ятаючи про засадничі соціальні права, сформульовані в Європейській Соціальній Хартії, що її підписано в Турині 18 жовтня 1961 року, та в Хартії Спільноти від 1989 року про засадничі права працівників, мають на меті сприяти зайнятості, поліпшувати умови життя та праці, щоб уможливити гармонізацію цих сфер і водночас не втратити досягнутого поліпшення, дбати про належний соціальний захист, діалог між адміністрацією та працівниками та розвиток людських ресурсів заради досягнення тривалого високого рівня зайнятості та боротьби проти вилучання.

З цією метою Спільнота та держави-члени виконують заходи з урахуванням відмінності національних звичаїв, зокрема у сфері договірних відносин, та потреби підтримувати конкурентоспроможність економіки Спільноти.

Вони певні, що такий розвиток випливатиме не лише з функціювання спільного ринку, що сприяє гармонізації соціальних систем, а й з процедур, обумовлених у цьому Договорі, та зі зближення положень, закладених у законах та підзаконних чи адміністративних актах.

1. Щоб досягти мети статті 136, Спільнота підтримує та доповнює діяльність держав-членів у таких сферах:

(*) Статтю змінено Ніццьким договором.

(a) поліпшення, зокрема, робочого довкілля, щоб захистити здоров'я та безпеку працівників;

(b) умови праці;

(c) соціальне забезпечення та соціальний захист працівників;

(d) захист працівників після закінчення трудового договору;

(e) інформування та консультування працівників;

(f) представництво та колективний захист інтересів працівників та роботодавців, зокрема право працівників брати участь у керуванні, з урахуванням частини п'ятої;

(g) умови працевлаштування громадян третіх країн, що на законних підставах перебувають на території Спільноти;

(h) інтеграція осіб, вилучених із ринку зайнятості, без порушення статті 150;

(i) рівність чоловіків та жінок щодо їхніх можливостей на ринку праці та ставлення до них на роботі;

(j) боротьба проти соціального вилучання;

(k) модернізація систем соціального захисту без порушення абзацу (c).

2. З цією метою Рада:

(a) може ухвалювати заходи, що заохочують співпрацю держав-членів через ініціативи, спрямовані на поглиблення знань, розвиток обміну інформацією та найкращим досвідом, розповсюджування інноваційних підходів та досвіду оцінювання, за винятком будь-якої гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів;

(b) може видавати директиви, щоб ухвалювати мінімальні вимоги, що їх належить поступово впроваджувати у сферах, зазначених в абзацах від (a) до (i) частини першої з урахуванням умов та технічних норм, застосовуваних у кожній державі-членові. У таких директивах належить уникати накладання адміністративних, фінансових чи правових обмежень, що перешкоджають створенню та розвиткові малих та середніх підприємств.

Раді належить діяти згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, після консультацій з Комітетом регіонів та Економіко-соціальним комітетом, за винятком сфер, зазначених в абзацах (c), (d), (f) та (g) частини першої, коли Раді, на пропозицію Комісії, належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом та згаданими комітетами. Рада, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, може одностайно вирішити застосовувати процедуру, зазначену в статті 251, до абзаців (d), (f) та (g) частини першої цієї статті.

3. Держава-член може доручити адміністрації та працівникам, на їхній спільний запит, виконувати директиви, що їх ухвалено згідно з частиною другою.

У такому разі їй належить забезпечити, щоб адміністрація та працівники, за домовленістю, вжили потрібних заходів не пізніше дати транспонування директиви згідно зі статтею 249. Зацікавленій державі-членові належить робити будь-які потрібні кроки, що уможливлюють її будь-коли ґарантувати досягнення результатів, що їх обумовлює ця директива.

4. Положення, що їх ухвалено згідно з цією статтею,

- не впливають на право держав-членів визначати засадничі принципи своїх систем соціального забезпечення та не повинні істотно впливати на їхню фінансову рівновагу,

- не перешкоджають будь-якій державі-членові зберігати чи впроваджувати суворіші захисні заходи, сумісні з цим Договором.

5. Цю статтю не належить застосовувати до оплати праці, права збиратися, права страйкувати чи права застосовувати локаут.

1. Комісія має завдання сприяти консультаціям між адміністрацією та працівниками на рівні Спільноти та ухвалювати всі дотичні заходи, що допомагають їхньому діалогові, забезпечуючи збалансовану підтримку сторін.

2. З цією метою, перш ніж подавати пропозиції у сфері соціальної політики, Комісії належить провадити консультації з адміністрацією та працівниками щодо можливих напрямів дій Спільноти.

3. Якщо після таких консультацій Комісія вважає певний захід Спільноти доцільним, їй належить провести консультації з адміністрацією та працівниками щодо змісту запланованої пропозиції. Адміністрації та працівникам належить передати до Комісії висновок чи, в разі потреби, рекомендацію.

4. З нагоди такої консультації, адміністрація та працівники можуть повідомити Комісію про свій намір ініціювати процес, обумовлений у статті 139. Процедура не повинна тривати довше, ніж дев'ять місяців, хіба що зацікавлені адміністрація і працівники та Комісія спільно вирішать продовжити цей період.

1. Діалог між адміністрацією та працівниками на рівні Спільноти, за їхнім бажанням, може мати наслідком установлення договірних відносин, зокрема укладення угод.

(*) Статтю змінено Ніццьким договором.

2. Угоди, укладені на рівні Спільноти, належить виконувати згідно з процедурами та звичаями, притаманними соціальним партнерам та державам-членам, чи, у випадках, що їх охоплює стаття 137, на спільний запит сторін, що підписали угоду, згідно з рішеннями, що їх належить ухвалити Раді на пропозицію Комісії.

Раді належить діяти кваліфікованою більшістю, за винятком випадків, коли угода, про яку йдеться, містить одне чи більше положень стосовно однієї зі сфер, що згідно з частиною другою статті 137 потребують одностайності. У такому разі Раді належить діяти одностайно.

Щоб досягти мети статті 136 та без порушення інших положень цього Договору, Комісії належить заохочувати співпрацю держав-членів і допомагати координувати їхню діяльність у всіх сферах соціальної політики згідно з цим Підрозділом, зокрема таких:

- зайнятість,

- трудове право та умови праці,

- професійне навчання та підвищування кваліфікації,

- соціальне забезпечення,

- запобігання виробничому травматизмові та професійним хворобам,

- гігієна праці,

- право збиратися та вести колективні переговори між роботодавцями та працівниками.

З цією метою Комісії належить близько контактувати з державами-членами, а саме, організовувати дослідження, видавати висновки, готувати консультації щодо проблем, які постають на національному рівні чи на рівні міжнародних організацій.

Перш ніж видавати висновки, обумовлені в цій статті, Комісії належить провадити консультації з Економіко-соціальним комітетом.

1. Кожній державі-членові належить забезпечувати застосування принципу однакової плати працівникам чоловічої та жіночої статі за однакову роботу чи роботу, що має однакову вартість.

2. На цілі цієї статті, "плата" означає звичайну основну чи мінімальну заробітну платню, оклад чи будь-яку іншу винагороду готівкою чи в натуральній формі, що її працівник безпосередньо чи опосередковано отримує від роботодавця за свою роботу.

Однакова плата без дискримінації за ознакою статі означає:

(a) що плату за однакову роботу, оплачувану відрядно, обчислюють на підставі такої самої одиниці виміру;

(b) що плата за однакову роботу, оплачувану погодинно, є однаковою.

3. Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом, належить ухвалити заходи, щоб забезпечити застосування принципу однакових можливостей та однакового ставлення до чоловіків та жінок у питаннях праці та зайнятості, зокрема принципу однакової плати за однакову роботу чи за роботу, що має однакову вартість.

4. Маючи на меті забезпечити цілковиту рівність чоловіків та жінок на роботі, принцип однакового ставлення не повинен заважати будь-якій державі-членові зберігати чи запроваджувати заходи, що надають окремі переваги недостатньо представленій статі, щоб полегшити професійну діяльність, запобігти появі несприятливих умов професійної кар'єри чи скомпенсувати їх.

Державам-членам належить докладати зусиль, щоб зберегти наявну еквівалентність систем оплачуваних відпусток.

Комісії належить щороку складати доповідь про поступ у прямуванні до мети статті 136, зокрема про демографічне становище у Спільноті. Їй належить подавати доповідь Європейському Парламентові, Раді та Економіко-соціальному комітетові.

Європейський Парламент може закликати Комісію складати доповіді щодо особливих проблем, пов'язаних із ситуацією в соціальній сфері.

Раді, після консультацій з Європейським Парламентом, належить заснувати Комітет соціального захисту з дорадчим статусом, щоб сприяти співпраці держав-членів та держав-членів і Комісії у сфері політик соціального захисту. Комітет має такі завдання: