Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 575/2013 від 26 червня 2013 року про пруденційні вимоги для кредитних установ та про внесення змін до Регламенту (ЄС) № 648/2012

У таких випадках вимога до власних коштів для покриття специфічного ризику не застосовується до жодної позиції.

4. Компенсація в розмірі 80% застосовується, коли величини обох частин завжди рухаються у протилежному напрямку та існує точна відповідність у розрізі референтного зобов'язання, строку погашення референтного зобов'язання та кредитного деривативу і валюти базисної експозиції. Крім того, основні характеристики кредитного деривативного контракту не повинні спричиняти істотне відхилення зміни ціни кредитного деривативу від змін ціни готівкової позиції. Тією мірою, якою операція передбачає передачу ризику, компенсація в розмірі 80% специфічного ризику застосовується до сторони операції з вищою вимогою до власних коштів, а вимоги для покриття специфічного ризику іншої сторони повинні дорівнювати нулю.

5. Часткова компенсація надається, за винятком випадків, передбачених у параграфах 3 та 4, у таких випадках:

(a) позиція підпадає під дію параграфа 3(b), проте існує розбіжність активів між референтним зобов'язанням і базисною експозицією. Однак позиції відповідають таким вимогам:

(i) референтне зобов'язання має такий самий або нижчий рівень пріоритетності порівняно з базисним зобов'язанням;

(ii) базисне зобов'язання та референтне зобов'язання стосуються того самого боржника і містять положення щодо перехресного дефолту або перехресної дострокової виплати, які можуть бути виконані у примусовому порядку;

(b) позиція підпадає під дію параграфа 3(a) або параграфа 4, проте існує розбіжність валюти або строку погашення між кредитним захистом і базисним активом. Така розбіжність валюти враховується у вимозі до власних коштів для покриття валютного ризику;

(c) позиція підпадає під дію параграфа 4, проте існує розбіжність активів між готівковою позицією та кредитним деривативом. Однак базисний актив включається до (постачальних) зобов'язань у кредитній деривативній документації.

З метою надання часткової компенсації, замість додавання вимог до власних коштів для покриття специфічного ризику для кожної сторони операції, застосовується тільки вища із двох вимог до власних коштів.

6. У всіх інших випадках, які не підпадають під дію параграфів 3-5, розрахування вимог до власних коштів для покриття специфічного ризику повинен здійснюватися окремо для обох сторін позицій.

У випадку кредитних деривативів із покриттям ризику першого дефолту та кредитних деривативів із покриттям ризику n-го дефолту застосовується такий підхід до компенсації, яка надається згідно зі статтею 346:

(a) якщо установа отримує кредитний захист для ряду референтних суб'єктів базисних зобов'язань кредитного деривативу на умовах, що перший дефолт активу призводить до виплати і що така кредитна подія призводить до припинення дії контракту, установа може компенсувати специфічний ризик референтного суб'єкта, до якого, згідно з таблицею 1 у статті 336, застосовується найнижчий відсоток вимоги для покриття специфічного ризику з-поміж референтних суб'єктів;

(b) якщо n-го дефолт з-поміж експозицій призводить до виплати за кредитним захистом, покупець захисту може компенсувати специфічний ризик, тільки якщо захист також був отриманий для дефолтів від 1 до n-1 або якщо дефолти n-1 уже відбулися. У таких випадках для продуктів з покриттям ризику n-го дефолту застосовується методологія, визначена в пункті (a) для кредитних деривативів з покриттям ризику першого дефолу, з відповідними змінами.

1. Без обмеження інших положень у цій секції, позиції в компаніях колективного інвестування підпадають під дію вимоги до власних коштів для покриття ризику позиції, що включає специфічний і загальний ризик, у розмірі 32%. Без обмеження статті 353, що розглядається разом зі зміненим підходом до золота, визначеним у статті 352(4) і статті 367(2)(b), позиції в компаніях колективного інвестування підпадають під дію вимоги до власних коштів для покриття ризику позиції, що включає специфічний і загальний ризик, і валютного ризик в розмірі 40%.

2. Якщо у статті 350 не передбачено інше, не допускається неттінг між базисними інвестиціями компанії колективного інвестування та іншими позиціями, утримуваними установою.

Компанії колективного інвестування повинні мати право на застосування підходу, визначеного у статті 350, якщо дотримано усі такі умови:

(a) проспект або еквівалентний документ компанії колективного інвестування повинен містити усі зазначені нижче елементи:

(i) перелік категорій активів, у які компанії колективного інвестування дозволено інвестувати;

(ii) якщо застосовуються інвестиційні ліміти, відносні ліміти та методології їх розрахування;

(iii) якщо дозволяється леверидж, максимальний рівень левериджу;

(iv) якщо дозволено здійснення позабіржових операцій з позабіржовими фінансовими деривативами, операцій репо або надання чи взяття у позику цінних паперів, політику обмеження ризику контрагента, що виникає з таких операцій;

(b) діяльність компанії колективного інвестування повинна відображатися в піврічних і річних звітах, щоб дати можливість оцінити активи та зобов'язання, доходи та операції за звітний період;

(c) акції або паї компанії колективного інвестування підлягають погашенню готівкою за рахунок активів компанії на щоденній основі за запитом володільця паїв;

(d) інвестиції в компанію колективного інвестування повинні бути відокремлені від активів управителя компанії колективного інвестування;

(e) має здійснюватися належне оцінювання ризиків компанії колективного інвестування установою, що інвестує;

(f) управління компанією колективного інвестування повинне здійснюватися особами, нагляд за якими здійснюється відповідно до Директиви 2009/65/ЄС або еквівалентного законодавства.

1. Якщо установа отримує дані про базисні інвестиції компанії колективного інвестування на щоденній основі, установа може повністю переглянути такі базисні інвестиції для розрахування вимог до власних коштів для покриття ризику позиції, що включає специфічний і загальний ризик. Згідно з таким підходом, позиції в компаніях колективного інвестування вважаються позиціями за базисними інвестиціями компанії колективного інвестування. Неттінг дозволяється між позиціями за базисними інвестиціями компанії колективного інвестування та іншими позиціями, які утримуються установою, за умови, що установа утримує достатню кількість акцій або паїв для погашення/ створення в обмін на базисні інвестиції.

2. Установи можуть розраховувати вимоги до власних коштів для покриття ризику позиції, що включає специфічний і загальний ризик, за позиціями в компаніях колективного інвестування, припускаючи, що такі позиції представляють позиції, необхідні для відтворення складу та результатів зовнішнього індексу або фіксованого кошика інструментів власного капіталу або боргових цінних паперів, зазначених у пункті (a), за таких умов:

(a) мета мандату компанії колективного інвестування полягає у відтворенні складу та результатів зовнішнього індексу або фіксованого кошика інструментів власного капіталу або боргових цінних паперів;

(b) між щоденною зміною ціни компанії колективного інвестування та індексом або кошиком інструментів власного капіталу або боргових цінних паперів, якого вона стосується, може бути чітко встановлений коефіцієнт кореляції в розмірі 0,9 за мінімальний період тривалістю шість місяців.

3. Якщо установа не отримує дані про базисні інвестиції компанії колективного інвестування на щоденній основі, установа може розраховувати вимоги до власних коштів для покриття ризику позиції, що включає специфічний і загальний ризик, на таких умовах:

(a) припускається, що компанія колективного інвестування спочатку інвестує в максимальному обсязі, дозволеному згідно з її мандатом, у класи активів із найвищою вимогою до власних коштів для покриття специфічного та загального ризику окремо, а потім продовжує здійснювати інвестиції в порядку спадання до досягнення максимального загального інвестиційного ліміту. Позиція в компанії колективного інвестування вважається прямою участю у припущеній позиції;

(b) установи повинні враховувати максимальну непряму експозицію, якої вони можуть досягти при проведенні позиції за позиковими коштами через компанію колективного інвестування в ході розрахуванні вимоги до власних коштів для покриття специфічного та загального ризику окремо, пропорційно збільшуючи позицію в компанії колективного інвестування до досягнення максимальної експозиції за базисними статтями інвестицій згідно з мандатом.

(c) якщо вимога до власних коштів для покриття специфічного та загального ризику разом згідно із цим параграфом перевищує вимогу, визначену у статті 348(1), максимальний розмір вимоги до власних коштів обмежується зазначеним рівнем.

4. Установи можуть доручити зазначеним нижче третім особам здійснення розрахування та повідомлення вимог до власних коштів для покриття ризику позицій у компаніях колективного інвестування, які підпадають під дію параграфів 1-4, згідно з методами, визначеними в цій главі:

(a) депозитарію компанії колективного інвестування за умови, що компанія колективного інвестування інвестує виключно в цінні папери та зберігає всі цінні папери в такого депозитарія;

(b) для інших компаній колективного інвестування - управлінській компанії колективного інвестування за умови, що управлінська компанія компанії колективного інвестування відповідає критеріям, визначеним у статті 132(3)(a).

Правильність розрахування повинна бути підтверджена зовнішнім аудитором.

Якщо сума загальної чистої валютної позиції установи та її чистої позиції за золотом, розрахованих згідно з процедурою, визначеною у статті 352, у тому числі для будь-яких валютних позицій або позицій за золотом, для яких вимоги до власних коштів розраховують із використанням внутрішньої моделі, перевищує 2% її загальних власних коштів, установа повинна розраховувати вимогу до власних коштів для покриття валютного ризику. Вимога до власних коштів для покриття валютного ризику є сумою загальної чистої валютної позиції та чистої позиції за золотом у звітній валюті, помноженою на 8%.

1. Чиста відкрита позиція установи за кожною валютою (включно зі звітною валютою) та за золотом розраховується як сума зазначених нижче елементів (додатних або від'ємних):

(a) чиста спотова позиція (тобто всі статті активів мінус усі статті зобов'язань, включно з нарахованими процентами, у відповідній валюті або, для золота, чиста спотова позиція за золотом);

(b) чиста форвардна позиція, що являє собою всі суми, які підлягають отриманню, мінус всі суми, які підлягають сплаті, за форвардними валютними операціями та форвардними операціями із золотом, включно з валютними ф'ючерсами та ф'ючерсами на золото і основною сумою за валютними свопами, не включеною у спотову позицію;

(c) безвідкличні гарантії та подібні інструменти, за якими точно будуть пред'явлені вимоги і які можуть бути невідшкодовними;

(d) чистий дельта-еквівалент або еквівалент на основі коефіцієнта дельта назального портфеля валютних опціонів і опціонів на золото;

(e) ринкова вартість інших опціонів.

Коефіцієнт дельта, який використовується для цілей пункту (d), є коефіцієнтом дельта відповідної біржі. Для позабіржових опціонів або якщо коефцієнт дельта не доступний на відповідній біржі, установа може розрахувати коефіцієнт дельта самостійно, використовуючи належну модель, з дозволу компетентних органів. Дозвіл надається, якщо модель належним чином оцінює коефіцієнт зміни вартості опціону або варанта відносно незначних змін ринкової ціни базисного інструмента.

Установа може включити чистий майбутній дохід/ витрати, які ще не нараховані, але які повністю хеджовані, якщо вона систематично так чинить.

Установа може розбити чисті позиції за складеними валютами на складові валюти згідно з чинними квотами.

2. Будь-які позиції, які установа навмисно відкрила з метою хеджування проти негативного впливу обмінного курсу на співвідношення капіталу згідно зі статтею 92(1), можуть бути, за умови отримання дозволу від компетентних органів, виключені з розрахунку чистих відкритих валютних позицій. Такі позиції повинні мати неторговий або структурний характер і включати будь-які варіації умов їхнього виключення за наявності окремого дозволу компетентних органів. Такий самий підхід згідно з такими самими умовами може застосовуватися до позицій, які має установа і які пов'язані з елементами, що вже були вирахувані при розрахуванні власних коштів.

3. Установа може застосувати чисту поточну вартість під час розрахування чистої відкритої позиції за кожною валютою та за золотом за умови, що установа застосовує такий підхід на систематичній основі.

4. Чисті короткі та довгі позиції за кожною валютою, іншою ніж звітна валюта, і чисті короткі та довгі позиції за золотом конвертують за спотовим курсом у звітну валюту. Потім їх окремо підсумовують для отримання суми чистих коротких позицій і суми чистих довгих позицій, відповідно. Більша із цих двох сум є загальною чистою валютною позицією установи.

5. Установи повинні належним чином враховувати інші ризики, пов'язані з опціонами, крім дельта-ризику, у вимогах до власних коштів.

6. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, які визначають набір методів для врахування у вимогах до власних коштів інших ризиків, крім дельта-ризику, у спосіб, який є пропорційним до обсягу та складності операцій установи щодо опціонів.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

До набуття чинності технічними стандартами, зазначеними в першому підпараграфі, компетентні органи можуть продовжувати застосовувати наявні національні підходи, якщо компетентні органи застосовували такі підходи до 31 грудня 2013 року.

1. Для цілей статті 352 у випадку компаній колективного інвестування необхідно враховувати фактичні валютні позиції компанії колективного інвестування.

2. Установи можуть доручити зазначеним нижче третім особам звітування про валютні позиції в компанії колективного інвестування:

(a) депозитарній установі компанії колективного інвестування за умови, що компанія колективного інвестування інвестує виключно в цінні папери та зберігає всі цінні папери в такій депозитарній установі;

(b) для інших компаній колективного інвестування - управлінській компанії колективного інвестування за умови, що управлінська компанія компанії колективного інвестування відповідає критеріям, визначеним у пункті (a) статті 132(3).

Правильність розрахування повинна бути підтверджена зовнішнім аудитором.

3. Якщо установа не отримує дані про валютні позиції в компанії колективного інвестування, припускається, що компанія колективного інвестування інвестувала в максимальному обсязі, дозволеному згідно з мандатом компанії колективного інвестування, у валюту і установи повинні, для позицій торгового портфеля, враховувати максимальну непряму експозицію, якої вони можуть досягти, при розрахуванні вимог до власних коштів для покриття валютного ризику. Це здійснюється шляхом пропорційного збільшення позиції в компанії колективного інвестування до досягнення максимальної експозиції за базисними статтями інвестицій згідно з інвестиційним мандатом. Припущена позиція компанії колективного інвестування за валютою вважається окремою валютою згідно з підходом до інвестицій у золоті за умови додавання загальної довгої позиції до загальної довгої відкритої валютної позиції і загальної короткої позиції до загальної короткої відкритої валютної позиції, якщо доступний напрямок інвестування компанії колективного інвестування. Неттінг між такими позиціями не дозволяється до розрахування.

1. Установи можуть передбачати нижчі вимоги до власних коштів для позицій за відповідними тісно корельованими валютах. Валютна пара вважається тісно корельованою, тільки якщо розрахована на основі щоденних даних про обмінний курс за попередні три або п'ять років ймовірність настання втрат за рівними та протилежними позиціями за такими валютами протягом наступних 10 робочих днів, що становить 4% або менше від вартості відповідної узгодженої позиції (оціненої у звітній валюті), перебуває на рівні принаймні 99% в разі використання трирічного періоду спостереження і 95% в разі використання п'ятирічного періоду спостереження. Вимога до власних коштів для узгодженої позиції за двома тісно корельованими валютами дорівнює 4%, помноженим на вартість узгодженої позиції.

2. При розрахуванні вимог, передбачених у цій главі, установи можуть не враховувати позиції за валютами, які підпадають під дію юридично зобов'язальної міжурядової угоди про обмеження її коливання відносно інших валют, охоплених тією самою угодою. Установи повинні розраховувати узгоджені позиції за такими валютами та застосовувати до них вимогу до власних коштів не нижче половини максимально дозволеного коливання, встановленого у відповідній міжурядовій угоді для відповідних валют.

3. EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів, у яких визначається перелік валют, для яких доступний підхід, визначений у параграфі 1.

ЕВА подає Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 01 січня 2014 року.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

4. Вимога до власних коштів для узгоджених позицій за валютами держав-членів, які беруть участь у другому етапі економічного та монетарного союзу, можуть розраховуватися як 1,6% вартості таких узгоджених позицій.

5. У загальну чисту відкриту позицію згідно зі статтею 352(4) включаються тільки неузгоджені позиції за валютами, зазначеними у цій статті.

6. Якщо щоденні дані про обмінний курс за попередні три або п'ять років стосовно рівних і протилежних позицій за валютною парою протягом наступних 10 робочих днів свідчать, що між такими валютами існує ідеальна додатна кореляція і установа завжди може зіткнутися з нульовим спредом між курсами покупця/ продавця за відповідними торговельними операціями, установа може, за наявності чіткого дозволу її компетентного органу, застосовувати вимогу до власних коштів у розмірі 0% до кінця 2017 року.

Згідно зі статтями 356-358, установи повинні розраховувати вимогу до власних коштів для покриття товарного ризику згідно з одним із методів, визначених у статтях 359, 360 або 361.

1. Установи, що здійснюють додаткову діяльність, пов'язану із сільськогосподарськими товарами, можуть визначати вимоги до власних коштів для їхніх фізичних товарних запасів наприкінці кожного року на наступний рік у разі виконання всіх зазначених нижче умов:

(a) у будь-який час впродовж року вона утримує власні кошти для покриття такого ризику в сумі, що не нижча середню вимогу до власних коштів для покриття такого ризику, розрахована на консервативній основі на наступний рік;

(b) вона оцінює на консервативній основі очікувану волатильність для величини, що розраховується відповідно до пункту (a);

(c) її середня вимога до власних коштів для покриття такого ризику не перевищує 5% її власних коштів або 1 мільйон євро та, з урахуванням волатильності, оціненої згідно з пунктом (b), очікувані максимальні вимоги до власних коштів не перевищують 6,5% власних коштів;

(d) установа на безперервній основі здійснює моніторинг того, чи оцінки, визначені згідно з пунктами (a) і (b) досі відповідають реальному стану справ.

2. Установи повинні повідомити компетентні органи про використання ними можливості, передбаченої в параграфі 1.

1. Кожна позиція за товарами або товарними деривативами повинна бути виражена у стандартних одиницях вимірювання. Спотова ціна кожного товару повинна бути виражена у звітній валюті.

2. Позиції за золотом або деривативами на золото вважаються такими, що піддаються валютними ризику, і до них застосовується підхід згідно з главою 3 або 5, у відповідних випадках, для цілей розрахування товарного ризику.

3. Для цілей статті 360(1) перевищення довгими позиціями установи її коротких позицій, або навпаки, за тим самим товаром або ідентичними товарними ф'ючерсами, опціонами та варантами, є її чистою позицією за кожним товаром. Деривативні інструменти вважаються, як встановлено у статті 358, позиціями за базисним товаром.

4. Для цілей розрахування позиції за товаром зазначені нижче позиції вважають позиціями за тим самим товаром:

(a) позиції за різними підкатегоріями товарів у випадках, коли такі підкатегорії є взаємозамінними;

(b) позиції за подібними товарами, якщо вони є близькими замінниками і між змінами ціни можна чітко встановити мінімальну кореляцію в розмірі 0,9 за мінімальний період тривалістю один рік.

1. Товарні ф'ючерси та форвардні зобов'язання з купівлі або продажу окремих товарів повинні включатися у вимірювальну систему як умовні суми у стандартних одиницях вимірювання, і їм присвоюють строк погашення із зазначенням дати припинення дії.

2. Товарні свопи, за якими одна сторона операції здійснюється за фіксованою ціною, а інша - за поточною ринковою ціною, вважаються серією позицій, які дорівнюють умовній сумі контракту, де, у відповідних випадках, одна позиція відповідає кожній виплаті за свопом і належить до діапазонів строків погашення, зазначених у статті 359(1). Позиції є довгими позиціями, якщо установа сплачує фіксовану ціну і отримає плаваючу ціну, і короткими позиціями, якщо установа отримує фіксовану ціну і сплачує плаваючу ціну. Товарні свопи, де сторони операції стосуються різних товарів, підлягають звітуванню у відповідній звітній таблиці згідно з підходом на основі диференціації за строками погашення.

3. Опціони та варанти на товари або на товарні деривативи розглядаються так, ніби вони є позиціями, вартість яких дорівнює вартості базисного інструмента, якого стосується опціон, помноженій на коефіцієнт дельта для цілей цієї глави. Останні позиції можуть бути зараховані проти будь-яких компенсувальних позицій за ідентичними базисними товарами або товарними деривативами. Коефіцієнт дельта повинен відповідати коефіцієнту дельта відповідної біржі. Для позабіржових опціонів або якщо коефцієнт дельта не доступний на відповідній біржі, установа може розрахувати коефіцієнт дельта самостійно, використовуючи належну модель, з дозволу компетентних органів. Дозвіл надається, якщо модель належним чином оцінює коефіцієнт зміни вартості опціону або варанта відносно незначних змін ринкової ціни базисного інструмента.

Установи повинні належним чином враховувати інші ризики, пов'язані з опціонами, крім дельта-ризику, у вимогах до власних коштів.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, які визначають набір методів для врахування у вимогах до власних коштів інших ризиків, крім дельта-ризику, у спосіб, який є пропорційним до обсягу та складності операцій установи щодо опціонів.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

До набуття чинності технічними стандартами, зазначеними в першому підпараграфі, компетентні органи можуть продовжувати застосовувати наявні національні підходи, якщо компетентні органи застосовували такі підходи до 31 грудня 2013 року.

5. Якщо установа є одним із зазначених нижче суб'єктів, вона повинна враховувати відповідні товари при розрахуванні вимоги до власних коштів для покриття товарного ризику:

(a) особою, яка здійснює передачу товарів або гарантованих прав стосовно права власності на товари за договором репо;

(b) особою, що надає товари в позику за договором товарного кредитування.

1. Установа повинна застосовувати окрему диференціацію за строками погашення згідно з таблицею 1 для кожного товару. Усі позиції за таким товаром повинні бути віднесені до відповідних діапазонів строків погашення. Фізичні товарні запаси відносять до першого діапазону строків погашення - від 0 до 1 місяця (включно).

Таблиця 1

2. Позиції за тим самим товаром можуть підлягати взаємозаліку та відноситися до відповідних діапазонів строків погашення на нетто-основі для таких позицій:

(a) позиції за контрактами, строк погашення яких припадає на одну й ту саму дату;

(b) позиції за контрактами, різниця між строками погашення яких становить 10 днів, за умови, що такими контрактами торгують на ринках зі щоденним постачанням.

3. Потім установи розраховують суму довгих позицій та суму коротких позицій для кожного діапазону строків погашення. Перша сума, якій відповідає друга сума у відповідному діапазоні строків погашення, є узгодженими позиціями в такому діапазоні, а залишкова довга або коротка позиція є неузгодженою позицією в тому самому діапазоні.

4. Частина неузгодженої довгої позиції у відповідному діапазоні строків погашення, яка узгоджується із неузгодженою короткою позицією, або навпаки, у наступному діапазоні строків погашення, є узгодженою позицією між двома діапазонами строків погашення. Частина неузгодженої довгої позиції або неузгодженої короткої позиції, яка не може бути узгоджена таким чином, є неузгодженою позицією.

5. Вимога до власних коштів установи для кожного товару повинна розраховуватися на основі відповідної диференціації за строками погашення як сума таких елементів:

(a) сума узгоджених довгих і коротких позицій, помножена на відповідну ставку спреду, як зазначено у другому стовпці таблиці 1 для кожного діапазону строків погашення, і на спотову ціну товару;

(b) узгоджена позиція між двома діапазонами строків погашення для кожного діапазону строків погашення, у який переноситься неузгоджена позиція, помножена на 0,6%, що є коефіцієнтом перенесення, і на спотову ціну товару;

(c) залишкові неузгоджені позиції, помножені на 15%, що є прямим курсом, і на спотову ціну товару.

6. Загальна вимога до власних коштів установи для покриття товарного ризику розраховується як сума вимог до власних коштів, розрахованих для кожного товару згідно з параграфом 5.

1. Вимога до власних коштів установи для кожного товару, розраховується як сума зазначених нижче елементів:

(a) 15% чистої позиції, короткої або довгої, помножених на спотову ціну товару;

(b) 3% валової позиції, короткої або довгої, помножені на спотову ціну товару.

2. Загальна вимога до власних коштів установи для покриття товарного ризику розраховується як сума вимог до власних коштів, розрахованих для кожного товару згідно з параграфом 1.

Установи можуть використовувати мінімальний спред, коефіцієнт перенесення та прямий курс, визначені у таблиці 2 нижче, замість тих, які зазначені у статті 359, за умови, що установи:

(a) здійснюють значну товарну діяльність;

(b) мають належним чином диверсифікований портфель товарів;

(c) поки що не мають можливості застосовувати внутрішні моделі для цілей розрахування вимог до власних коштів для покриття товарного ризику.

Таблиця 2

Установи повинні повідомити компетентні органи про застосування ними цієї статті, надавши докази їхніх зусиль із впровадження внутрішньої моделі для цілей розрахування вимоги до власних коштів для покриття товарного ризику.

Для цілей цієї глави ризик позиції за обіговим борговим інструментом, інструментом власного капіталу або його деривативом можна розділити на два компоненти. Перший компонент є компонентом специфічного ризику, що повинен охоплювати ризик зміни ціни відповідного інструмента через фактори, пов'язані з його емітентом або, у випадку дериватива, емітентом базисного інструмента. Компонент загального ризику повинен охоплювати ризик зміни ціни інструмента: у випадку обігового боргового інструмента або боргового дериватива - через зміну розміру процентних ставок або у випадку інструмента власного капіталу або дериватива на інструменти власного капіталу - через загальні зміни на ринку інструментів власного капіталу, не пов'язані з будь-якими конкретними характеристиками окремих цінних паперів

1. Після перевірки відповідності установи вимогам у секціях 2, 3 та 4, залежно від випадку, компетентні органи надають установам дозвіл на розрахування вимог до власних коштів для покриття однієї або більше зазначених нижче категорій ризику шляхом використання їхніх внутрішніх моделей замість або в поєднанні з методами, зазначеними у главах 2-4:

(a) загальний ризик інструментів власного капіталу;

(b) специфічний ризик інструментів власного капіталу;

(c) загальний ризик боргових інструментів;

(d) специфічний ризик боргових інструментів;

(e) валютний ризик;

(f) товарний ризик.

2. Для категорій ризику, для яких установа не отримала дозволу, зазначеного в параграфі 1, на використання внутрішніх моделей, така установа продовжує розраховувати вимоги до власних коштів згідно з главами 2, 3 і 4, залежно від випадку. Дозвіл компетентних органів на використання внутрішніх моделей вимагається для кожної категорії ризику та надається, тільки якщо відповідна внутрішня модель охоплює значну частку позицій у межах певної категорії ризику.

3. Істотні зміни у використанні внутрішніх моделей, на використання яких установа отримала дозвіл, розширення використання внутрішніх моделей, на використання яких установа отримала дозвіл, зокрема, на додаткові категорії ризику, і початкове розрахування стресової вартості під ризиком згідно зі статтею 365(2) вимагають отримання окремого дозволу від компетентного органу.

Установи повинні повідомляти компетентні органи про всі інші розширення та зміни у використанні внутрішніх моделей, на використання яких установа отримала дозвіл.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) умови оцінювання істотності розширень і змін у використанні внутрішніх моделей;

(b) методологію оцінювання, згідно з якою компетентні органи дозволяють установам використовувати внутрішні моделі;

(c) умови, за яких частка позицій, яка охоплюється внутрішньою моделлю в межах категорії ризику, вважається значною, як зазначено в параграфі 2.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Кожна установа, яка використовує внутрішню модель, повинна, на додаток до вимог до власних коштів, які розраховуються відповідно до глав 2, 3 і 4 для категорій ризиків, для яких не був наданий дозвіл на використання внутрішньої моделі, виконувати вимогу до власних коштів, що є сумою пунктів (a) і (b):

(a) більшої з таких величин:

(i) значення вартості під ризиком за попередній день, розраховане згідно зі статтею 365(1) (VaRt-1 );

(ii) середнє значення щоденних значень вартості під ризиком, розрахованих згідно зі статтею 365(1) за кожен із попередніх шістдесяти робочих днів (VaRavg ), помножене на коефіцієнт множення (mc ) згідно зі статтею 366;

(b) більшої з таких величин:

(i) останнє значення стресової вартості під ризиком, розраховане згідно зі статтею 365(2) (sVaRt-1 ); та

(ii) середнє значення щоденних значень стресової вартості під ризиком, розрахованих у спосіб і з періодичністю, визначеними у статті 365(2), за попередні шістдесят робочих днів (sVaRavg ), помножене на коефіцієнт множення (ms ) згідно зі статтею 366.

2. Установи, які використовують внутрішню модель для розрахування вимоги до власних коштів для покриття специфічного ризику боргових інструментів, повинні виконувати додаткову вимогу до власних коштів, що є сумою пунктів (a) та (b) нижче:

(a) вимоги до власних коштів, розрахованої відповідно до статей 337 та 338 для покриття специфічного ризику за позиціями сек'юритизації та кредитними деривативами з покриттям ризику n-го дефолту в торговому портфелі, за винятком тих, які включені до вимоги до власних коштів для покриття специфічного ризику кореляційного торгового портфеля згідно із секцією 5, і, якщо застосовно, вимоги до власних коштів для покриття специфічного ризику згідно із секцією 6 глави 2 для позицій у компаніях колективного інвестування, для яких не виконані умови ні статті 350(1), ні статті 350(2);

(b) більшої з таких величин:

(i) останнє значення додаткового ризику дефолту та міграції, розраховане згідно із секцією 3;

(ii) середнє значення такого ризику за попередні 12 тижнів.

3. Установи, які мають кореляційний торговий портфель, що відповідає вимогам у статті 338(1)-(3), можуть виконувати вимогу до власних коштів на підставі статті 377 замість статті 338(4), розраховану як більша з таких величин:

(a) останнє значення ризику кореляційного торгового портфеля, розраховане згідно із секцією 5;

(b) середнє значення такого ризику за попередні 12 тижнів;

(c) 8% вимоги до власних коштів, що на момент розрахування останнього значення ризику, зазначеного в пункті (a), розраховувалася би згідно зі статтею 338(4) для всіх позицій, охоплених внутрішньою моделлю для кореляційного торгового портфеля.

1. Розрахування значення вартості під ризиком, зазначеного у статті 364, підпадає під дію таких вимог:

(a) щоденне розрахування значення вартості під ризиком;

(b) односторонній довірчий інтервал на рівні 99-го процентиля;

(c) 10-денний період утримання;

(d) ефективний період історичного спостереження тривалістю принаймні один рік, крім випадків, коли коротший період спостереження обґрунтований значним зростанням цінової волатильності;

(e) принаймні щомісячні оновлення набору даних.

Установа може використовувати значення вартості під ризиком, розраховані на основі періодів утримання, коротших за 10 днів, які доведені до 10 днів із використанням належної методології, що підлягає періодичному перегляду.

2. Крім того, установа повинна принаймні щотижня розраховувати "стресову вартість під ризиком" поточного портфеля згідно з вимогами, визначеними в першому параграфі, на основі вхідних даних моделі вартості під ризиком, приведених до історичних даних за безперервний 12-місячний період значного фінансового стресу стосовно портфеля установи. Вибір таких історичних даних повинен підлягати принаймні щорічному перегляду установою, яка повинна повідомити компетентні органи про результати такого перегляду. EBA повинен здійснювати моніторинг практик розрахування стресової вартості під ризиком і, відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, видавати настанови щодо таких практик.

1. Результати розрахунків, зазначених у статті 365, підлягають масштабуванню з використанням факторів множення (mc ) і (ms ).

2. Кожний із коефіцієнтів множення (mc ) та (ms ) повинен бути сумою принаймні 3 та надбавки між 0 і 1 згідно з таблицею 1. Розмір такої надбавки залежить від кількості перевищень за останні 250 робочих днів, що підтверджується установою шляхом тестування на історичних даних значення вартості під ризиком, як визначено у статті 365(1).

Таблиця 1

3. Установи розраховують щоденні перевищення на основі тестування на історичних даних гіпотетичних і фактичних змін вартості портфеля. Перевищення є одноденною зміною вартості портфеля, що перевищує пов'язане одноденне значення вартості під ризиком, розраховане на основі моделі установи. Для цілей визначення надбавки кількість перевищень повинна оцінюватися принаймні щоквартально і дорівнює більшому зі значень кількості перевищень при гіпотетичних і фактичних змінах вартості портфеля.

Тестування на історичних даних гіпотетичних змін вартості портфеля повинне ґрунтуватися на порівнянні вартості портфеля на кінець дня та, з огляду на припущення, що позиції не змінилися, його вартості на кінець наступного дня.

Тестування на історичних даних фактичних змін вартості портфеля повинне ґрунтуватися на порівнянні вартості портфеля на кінець дня та його фактичної вартості на кінець наступного дня, без урахування зборів, комісій і чистого процентного доходу.

4. Компетентні органи можуть в окремих випадках обмежити надбавку значенням, що застосовується для перевищень за результатами тестування на історичних даних гіпотетичних змін, якщо кількість перевищень, отримана за результатами тестування на історичних даних фактичних змін, не зумовлена недоліками внутрішньої моделі.

5. Щоб надати компетентним органам можливість здійснювати моніторинг відповідності коефіцієнтів множення на постійній основі, установи повинні повідомляти компетентні органи оперативно, але в будь-кому разі не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів, про перевищення, отримані в результаті використання їхньої програми тестування на історичних даних.

1. Будь-яка внутрішня модель, що використовується для розрахування вимог до капіталу для покриття ризику позиції, валютного ризику, товарного ризику, і будь-яка внутрішня модель для кореляційної торгівлі повинні відповідати всім зазначеним нижче вимогам:

(a) модель повинна точно охоплювати всі істотні цінові ризики;

(b) модель повинна охоплювати достатню кількість факторів ризику, залежно від рівня активності установи на відповідних ринках. Якщо фактор ризику включений до моделі ціноутворення установи, але не входить до моделі вимірювання ризиків, установа повинна мати змогу обґрунтувати компетентним органам таке невключення. Модель вимірювання ризиків повинна охоплювати нелінійні характеристики опціонів та інших продуктів, а також кореляційний ризик і базисний ризик. Якщо застосовуються замінники факторів ризику, вони повинні бути підкріплені належними історичними даними щодо ефективності їх використання для фактичної утримуваної позиції.

2. Будь-яка внутрішня модель, що використовується для розрахування вимог до капіталу для покриття ризику позиції, валютного ризику або товарного ризику повинна відповідати всім зазначеним нижче вимогам:

(a) модель повинна охоплювати набір факторів ризику, що відповідає процентним ставкам у кожній валюті, у якій установа утримує балансові та позабалансові позиції, чутливі до зміни процентної ставки. Установа повинна моделювати криві дохідності з використанням одного із загальноприйнятих підходів. Для істотних експозицій до процентного ризику в основних валютах і на основних ринках криву дохідності ділять не менше ніж на шість сегментів строку погашення для охоплення змін волатильності ставок уздовж кривої дохідності. Модель повинна також охоплювати ризик менш ніж ідеально корельованих змін між різними кривими дохідності;

(b) модель повинна охоплювати фактори ризику, які відповідають золоту та окремим валютам, у яких деноміновані позиції установи. Для компаній колективного інвестування необхідно враховувати фактичні валютні позиції компанії колективного інвестування. Установи можуть покладатися на звіти третіх осіб про валютну позицію компанії колективного інвестування, якщо правильність такого звіту забезпечена належним чином. Якщо установа не має даних про валютні позиції компанії колективного інвестування, така позиція підлягає виділенню і до неї застосовується підхід згідно зі статтею 353(3);

(c) у моделі повинен використовуватися окремий фактор ризику принаймні для кожного з ринків власного капіталу, на яких установа утримує значні позиції;

(d) у моделі повинен використовуватися окремий фактор ризику принаймні для кожного товару, за яким установа утримує значні позиції. Модель повинна також охоплювати ризик менш ніж ідеально корельованих змін між подібними, але не ідентичними товарами, а також експозицію до змін форвардних цін, що виникають з розбіжностей строків погашення. У ній також повинні бути враховані ринкові характеристики, зокрема дати постачання та можливість трейдерів закривати позиції;

(e) внутрішня модель установи повинна у консервативний спосіб оцінювати ризик, що виникає з менш ліквідних позицій і позицій з обмеженою прозорістю ціни за реалістичних ринкових сценаріїв. Крім того, внутрішня модель повинна відповідати стандартам щодо мінімального набору даних. Замінники повинні бути достатньо консервативними та застосовуватися тільки у випадках, коли доступних даних недостатньо або вони не відображають справжньої волатильності позиції або портфеля.

3. У будь-якій внутрішній моделі, що використовується для цілей цієї глави, установи можуть використовувати емпіричні кореляції в межах категорій ризиків та між ними, тільки якщо підхід установи до вимірювання кореляцій є надійним і реалізується із забезпеченням цілісності.

1. Будь-яка внутрішня модель, яка використовується для цілей цієї глави, повинна бути концептуально надійною, розрахованою і реалізованою із забезпеченням цілісності та повинна, зокрема, відповідати всім зазначеним нижче якісним вимогам:

(a) будь-яка внутрішня модель, яка використовується для розрахування вимог до капіталу для покриття ризику позиції, валютного ризику або товарного ризику, повинна бути тісно інтегрована у процес щоденного управління ризиками установи та повинна слугувати основою для звітування про ризик-експозиції перед вищим керівництвом;

(b) установа має відділ контролю ризиків, що є незалежним від відділів комерційної торгівлі і звітує безпосередньо вищому керівництву. Такий відділ відповідає за розроблення та реалізацію будь-якої внутрішньої моделі, що використовується для цілей цієї глави. Він повинен здійснювати початкову та постійну валідацію будь-якої внутрішньої моделі, що використовується для цілей цієї глави, і відповідає за загальну систему управління ризиками. Він повинен готувати і аналізувати щоденні звіти про результати будь-якої внутрішньої моделі, яка використовується для розрахування вимог до капіталу для покриття ризику позиції, валютного ризику та товарного ризику, і про належні заходи, які повинні бути вжиті в розрізі лімітів торгівлі;

(c) орган управління та вище керівництво установи повинні активно долучатися до процесу контролю ризиків, а щоденні звіти, підготовлені відділом контролю ризиків, повинні розглядатися на рівні керівництва з достатніми повноваженнями, щоб вимагати скорочення позицій, утримуваних окремими трейдерами, і вимагати зниження загальної ризик-експозиції установи;

(d) установа має достатню кількість працівників, які мають навички використання складних внутрішніх моделей, у тому числі тих, які використовуються для цілей цієї глави, у сферах торгівлі, контролю ризиків, аудиту та супроводу операцій;

(e) установа має встановлені процедури моніторингу і забезпечення відповідності документованому набору внутрішніх політик і засобів контролю стосовно загального функціонування її внутрішніх моделей, у тому числі тих, які використовуються для цілей цієї глави;

(f) будь-яка внутрішня модель, яка використовується для цілей цієї глави, повинна мати підтверджені історичні дані, які свідчать про її обґрунтовану точність у вимірюванні ризиків;

(g) установа повинна часто проводити ретельну програму стрес-тестування, включно зі зворотними стрес-тестами, що охоплює будь-яку внутрішню модель, яка використовується для цілей цієї глави, і результати зазначених стрес-тестів повинні переглядатися вищим керівництвом і відображатися і політиках і лімітах, які воно визначає. Зазначений процес, зокрема, повинен охоплювати неліквідність ринків, ризик концентрації, односторонній ринок, ризик настання несприятливий подій і ризик раптового дефолту, нелінійні характеристики продуктів, позиції зі значним збитком, позиції, які піддаються розриву цін та іншим ризикам, які можуть належним чином не охоплюватися внутрішніми моделями. Застосовувані потрясіння повинні відображати характер портфелів і час, який може знадобитися для хеджування ризиків або управління ними за складних ринкових умов;

(h) установа повинна здійснювати, у рамках свого регулярного внутрішнього процесу аудиту, незалежний перегляд своїх внутрішніх моделей, у тому числі тих, які використовуються для цілей цієї глави.

2. Перегляд, зазначений у пункті (h) параграфа 1, повинен включати діяльність відділів комерційної торгівлі, а також незалежного відділу контролю ризиків. Установа повинна проводити перегляд свого загального процесу управління ризиками принаймні раз на рік. Перегляд повинен охоплювати:

(a) належність документування системи та процесу управління ризиками й організації відділу контролю ризиків;

(b) інтеграцію оцінок ризиків у щоденне управління ризиками та цілісність управлінської інформаційної системи;

(c) процес, який використовує установа для затвердження моделей ризикового ціноутворення та систем оцінювання, що використовуються операційним і допоміжним персоналом;

(d) обсяг ризиків, охоплених моделлю вимірювання ризиків, і перевірку будь-яких істотних змін процесу вимірювання ризиків;

(e) точність і повноту даних про позиції, точність і відповідність припущень про волатильність і кореляцію, точність оцінки та розрахунків чутливості до ризику;

(f) процес перевірки, який установа використовує для оцінювання узгодженості, своєчасності та надійності джерел даних, що використовуються для застосування внутрішніх моделей, у тому числі незалежність таких джерел даних;