Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2018/2002 від 11 грудня 2018 року про внесення змін до Директиви 2012/27/ЄС про енергоефективність

1. Якщо держави-члени вирішать виконувати свої зобов'язання щодо досягнення заощаджень, що вимагаються на підставі статті 7(1), шляхом ухвалення альтернативних інструментів політики, вони забезпечують, без обмеження статті 7(4) і (5), досягнення заощаджень енергії, що вимагаються на підставі статті 7(1), серед кінцевих споживачів.

2. Щодо усіх інструментів, інших ніж ті, що стосуються оподаткування, держави-члени запроваджують системи вимірювань, контролю та перевірки, відповідно до яких проводиться документальна перевірка принаймні статистично значущої частки та репрезентативної вибірки заходів з підвищення енергоефективності, впроваджених сторонами-учасницями або довіреними сторонами. Вимірювання, контроль і перевірка здійснюється незалежно від сторін-учасниць або довірених сторін.";

(5) До статті 9 внести такі зміни:

(a) назву викласти в такій редакції:

(b) у параграфі 1 перший підпараграф викласти в такій редакції:

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб тією мірою, якою це технічно можливо, фінансово обґрунтовано і пропорційно до потенційної заощадженої енергії, кінцеві споживачі електроенергії та природного газу були забезпечені, за конкурентними цінами, індивідуальними лічильниками, які точно відображають їхнє фактичне споживання енергії та надають інформацію про фактичний час використання.";

(c) параграф 3 видалити;

(6) додати такі статті:

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб кінцеві споживачі централізованого теплопостачання, централізованого охолодження та побутового гарячого водопостачання були забезпечені, за конкурентними цінами, лічильниками, які точно відображають їхнє фактичне споживання енергії.

2. Якщо опалення, охолодження чи побутова гаряча вода постачаються до будинку із централізованого джерела, що обслуговує багато будівель, або з системи централізованого теплопостачання чи охолодження, лічильник встановлюється на теплообміннику чи в місці постачання.

1. У багатоквартирних і багатоцільових будівлях із централізованим джерелом опалення чи охолодження, або з постачанням від системи централізованого теплопостачання чи охолодження, для обліку споживання опалення, охолодження чи побутової гарячої води кожною одиницею будівлі встановлюються індивідуальні лічильники, якщо це технічно можливо та результативно за витратами з точки зору пропорційності потенційній заощадженій енергії.

Якщо використання індивідуальних лічильників не є технічно можливим або результативним за витратами для вимірювання споживання тепла кожною одиницею будівлі, для вимірювання повинні використовуватися індивідуальні розподілювачі спожитого тепла, встановлені на кожному радіаторі, крім випадків, коли відповідна держава-член доведе, що встановлення таких приладів не буде результативним за витратами. У такому разі, можуть розглядатися альтернативні результативні за витратами методи вимірювання споживання тепла. Держава-член повинна чітко визначити та опублікувати загальні критерії, методики та/або процедури встановлення такої технічної нездійсненності та нерезультативності за витратами.

2. У нових багатоквартирних будівлях або житлових частинах багатоцільових будівель, які обладнані централізованим джерелом нагрівання для побутового гарячого водопостачання чи в яких постачання здійснюється від системи централізованого теплопостачання, для побутової гарячої води повинні бути передбачені індивідуальні лічильники, незважаючи на положення першого підпараграфа параграфа 1.

3. Якщо постачання до багатоквартирних або багатоцільових будівель здійснюється від системи централізованого теплопостачання чи охолодження, або якщо постачання до таких будинків здійснюється переважно від власних спільних систем опалення чи охолодження, держави-члени забезпечують наявність прозорих і загальнодоступних національних правил щодо розподілення витрат на опалення, охолодження та споживання побутової гарячої води у таких будівлях, щоб забезпечити прозорість і точність обліку індивідуального споживання. У відповідних випадках, такі правила включають настанови щодо способу розподілення витрат на енергію, що використовується для такого:

(a) побутової гарячої води;

(b) тепла, яке виділяє будинкова установка, для опалення площ загального користування, якщо сходи та коридори обладнані радіаторам);

(c) опалення чи охолодження квартир.

1. Для цілей статей 9a і 9b лічильники та розподілювачі спожитого тепла, встановлені після 25 жовтня 2020 року, повинні мати пристрої для дистанційного зчитування показів. Умови щодо технічної здійсненності та результативності за витратами, визначені в статті 9b(1), продовжують застосовуватися.

2. Лічильники та розподілювачі спожитого тепла, які не мають можливості дистанційного зчитування показів, але вже були встановлені, повинні отримати таку можливість або бути заміненими пристроями з можливістю дистанційного зчитування до 01 січня 2027 року, окрім випадків, коли відповідна держава-член доведе, що це не буде результативним за витратами.";

(7) До статті 10 внести такі зміни:

(a) назву викласти в такій редакції:

(b) у параграфі 1 перший підпараграф викласти в такій редакції:

1. Якщо кінцеві споживачі не мають інтелектуальних лічильників, як зазначено в директивах 2009/72/ЄС і 2009/73/ЄС, держави-члени до 31 грудня 2014 року повинні забезпечити надійність, точність і ґрунтування на фактичному споживанні згідно з пунктом 1.1 додатка VII інформації для виставлення рахунків за газ та електроенергію, коли це є технічно можливим і економічно виправданим.";

(8) доповнити статтею такого змісту:

1. Якщо встановлені лічильники або розподілювачі спожитого тепла, держави-члени забезпечують, щоб інформація для виставлення рахунків та про споживання була надійною, точною та ґрунтувалася на фактичному споживанні чи показів розподілювача спожитого тепла відповідно до пунктів 1 і 2 додатка VIIa для всіх кінцевих користувачів, а саме фізичних або юридичних осіб, які закуповують опалення, охолодження чи побутову гарячу воду для власного кінцевого використання, або фізичних чи юридичних осіб, які займають окрему будівлю чи приміщення у багатоквартирній або багатоцільовій будівлі, до якої опалення, охолодження чи побутова гаряча вода постачаються з централізованого джерела, та які не мають прямого чи індивідуального договору з постачальником енергії.

Це зобов'язання може виконуватися за допомогою системи регулярного самостійного зняття показів лічильників кінцевим споживачем або кінцевим користувачем, через яку він повідомляє показники своїх лічильників, якщо держави-члени передбачать таке, крім випадків обліку споживання на нижчих ступенях розподілу за допомогою розподілювачів спожитого тепла на підставі статті 9b. Лише у разі, якщо кінцевий споживач або кінцевий користувач не надав показів лічильника за відповідний розрахунковий період, рахунки виставляються на основі розрахункового споживання або фіксованого тарифу.

2. Держави-члени повинні:

(a) вимагати, щоб, у разі наявності інформації для виставлення рахунків за енергію та про споживання за попередні періоди або показів розподілювача спожитого тепла кінцевих користувачів, така інформація, на вимогу кінцевого користувача, надавалася надавачу енергетичних послуг, визначеному кінцевим користувачем;

(b) забезпечувати кінцевим споживачам можливість електронного надання інформації для виставлення рахунків і самих рахунків;

(c) забезпечувати, щоб усім кінцевим користувачам разом із рахунками надавалася чітка та зрозуміла інформація відповідно до пункту 3 додатка VIIa; та

(d) сприяти кібербезпеці та забезпечувати приватність і захист даних кінцевих користувачів відповідно до застосовного права Союзу.

Держави-члени можуть передбачити, що, на вимогу кінцевого споживача, надання інформації для виставлення рахунків не вважається вимогою оплати. У таких випадках держави-члени забезпечують, щоб пропонувалися гнучкі механізми для фактичних платежів.

3. Держави-члени повинні вирішити, хто відповідає за надання інформації, зазначеної у параграфах 1 і 2, кінцевим користувачам у разі відсутності прямого чи окремого договору з постачальником енергії.";

(9) Статтю 11 викласти в такій редакції:

Держави-члени забезпечують безкоштовне отримання кінцевими споживачами всіх своїх рахунків та інформації для виставлення рахунків за спожиту енергію, а також належного та безкоштовного доступу до даних про своє споживання.";

(10) доповнити статтею такого змісту:

1. Держави-члени забезпечують безкоштовне отримання кінцевими користувачами всіх своїх рахунків та інформації для виставлення рахунків за спожиту енергію, а також належного та безкоштовного доступу до даних про своє споживання.

2. Незважаючи на положення параграфа 1 цієї статті, розподіл витрат на інформацію для виставлення рахунків за індивідуальне споживання опалення, охолодження та побутової гарячої води у багатоквартирних і багатоцільових будівлях згідно зі статтею 9b здійснюється на некомерційних засадах. Витрати, виниклі в результаті доручення цієї задачі третій стороні, такій як надавачу послуг або місцевому постачальнику енергії, що охоплюють вимірювання, розподіл та облік фактичного індивідуального споживання у таких будівлях, можуть бути перекладені на кінцевих користувачів тільки за умови, що такі витрати є обґрунтованими.

3. Щоб забезпечити обґрунтованість витрат на послуги з обліку на нижчих ступенях розподілу, як зазначено у параграфі 2, держави-члени можуть стимулювати конкуренцію в зазначеному секторі послуг шляхом вжиття належних заходів, таких як рекомендування або сприяння іншим чином використанню тендерних процедур та/або взаємодійних пристроїв і систем, що полегшують зміну надавачів послуг.";

(11) статтю 15 доповнити параграфом такого змісту:

"2a. До 31 грудня 2020 року Комісія після консультацій із відповідними стейкхолдерами повинна підготувати спільну методологію задля заохочення операторів мереж до скорочення втрат, впровадження програми інвестування у результативну за витратами та енергоефективну інфраструктуру і належного врахування енергоефективності та гнучкості енергосистеми.";

(12) текст статті 20 доповнити такими параграфами:

"3a. Для залучення приватного фінансування у заходи з підвищення енергоефективності та енергомодернізації відповідно до Директиви 2010/31/ЄС, Комісія підтримує діалог як з публічними, так і з приватними фінансовими установами, щоб визначати можливі дії, яких вона може вживати.

3b. Дії, зазначені у параграфі 3 а, включають таке:

(a) залучення капітальних інвестицій в енергоефективність шляхом врахування ширшого впливу заощадження енергії для управління фінансовими ризиками;

(b) забезпечення кращих енергетичних і фінансових показників шляхом:

(i) подальшого вивчення, як інвестиції в енергоефективність підвищують цінність базисних активів;

(ii) підтвердних досліджень для оцінювання монетизації неенергетичних вигід від інвестицій в енергоефективність.

3c. Для цілей залучення приватного фінансування в заходи з підвищення енергоефективності та енергомодернізації, держави-члени повинні при імплементації цієї Директиви:

(a) шукати способи кращого використання енергетичних аудитів на підставі статті 8 для впливу на вироблення й ухвалення рішень;

(b) оптимально використати можливості та засоби, пропоновані в рамках ініціативи розумного фінансування для розумних будівель.

3d. До 1 січня 2020 року Комісія повинна надати державам-членам настанови щодо того, як розблокувати приватне інвестування.";

(13) у статті 22 параграф 2 викласти в такій редакції:

"2. Комісія уповноважена ухвалювати згідно зі статтею 23 делеговані акти для внесення змін до цієї Директиви шляхом адаптації до технічного прогресу значень, методів розрахунку, стандартного коефіцієнта первинної енергії та вимог додатків I-V, VII-X, XII.";

(14). До статті 23 внести такі зміни:

(a) параграф 2 викласти в такій редакції:

"2. Повноваження ухвалювати делеговані акти, зазначені у статті 22, надано Комісії на п'ятирічний період, починаючи з 24 грудня 2018 року. Комісія складає звіт про виконання делегованих повноважень не пізніше ніж за дев'ять місяців до закінчення такого п'ятирічного періоду. Делеговані повноваження автоматично подовжують на періоди такої самої тривалості, якщо Європейський Парламент або Рада не ухвалять рішення проти такого подовження не пізніше ніж за три місяці до закінчення кожного такого періоду.";

(b) доповнити параграфом такого змісту:

"3a. Перед ухваленням делегованого акта Комісія проводить консультації з експертами, призначеними кожною державою-членом, відповідно до принципів, установлених у Міжінституційній угоді від 13 квітня 2016 року про краще законотворення (*-2).

(15) до статті 24 внести такі зміни:

(a) доповнити параграфом такого змісту:

"4а. У контексті звіту про стан Енергетичного Союзу Комісія повинна звітувати про функціонування ринку вуглецю відповідно до статті 35(1) і пункту (c) статті 35 (2) Регламенту (ЄС) 2018/1999 з урахуванням наслідків імплементації цієї Директиви.";

(b) доповнити параграфами такого змісту:

"12. До 31 грудня 2019 року Комісія повинна оцінити дієвість імплементації визначення малих і середніх підприємств для цілей статті 8(4) і подати звіт Європейському Парламенту і Раді. У якнайкоротший строк після подання такого звіту Комісія, за необхідності, повинна ухвалити законодавчі пропозиції.

13. До 01 січня 2021 року Комісія повинна здійснити оцінювання потенціалу енергоефективності при перетворенні, трансформації, передачі, транспортуванні та зберіганні енергії та подати звіт Європейському Парламенту і Раді. За потреби, такий звіт повинен супроводжуватися законодавчими пропозиціями.

14. До 31 грудня 2021 року, якщо до того цього часу не будуть запропоновані зміни до положень щодо роздрібного ринку Директиви 2009/73/ЄС про спільні правила для внутрішнього ринку природного газу Комісія повинна здійснити оцінювання та подати Європейському Парламенту і Раді звіт щодо положень, що стосуються інформації про облік, інформації для виставлення рахунків та інформації для споживачів щодо природного газу, задля їх узгодження, у відповідних випадках, з відповідними положеннями Директиви 2009/72/ЄС щодо електроенергії, щоб посилити захист споживачів і надати кінцевим споживачам можливість отримувати частішу, чіткішу й актуальнішу інформацію про споживання ними природного газу та регулювати використання ними енергії. У якнайкоротший строк після подання такого звіту Комісія, за необхідності, повинна ухвалити законодавчі пропозиції.

15. До 28 лютого 2024 року й кожні п'ять років потому Комісія повинна оцінювати цю Директиву та подавати звіт Європейському Парламенту і Раді.

Таке оцінювання повинне включати:

(a) дослідження того, чи потрібно після 2030 року адаптувати вимоги й альтернативний підхід, встановлені у статті 5;

(b) оцінювання загальної дієвості цієї Директиви та потреби у подальшому коригуванні політики Союзу щодо енергоефективності відповідно до цілей Паризької угоди про зміну клімату 2015 року після 21-ї конференції сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (*-3), а також у світлі економічного та інноваційного розвитку.

Якщо це доцільно, такий звіт супроводжується пропозиціями щодо подальших заходів.

(16) до додатків внести зміни згідно з додатком до цієї Директиви.

1. Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог цієї Директиви, до 25 червня 2020 року.

Однак держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання пунктів 5-10 статті 1 та пунктів 3 і 4 додатка, до 25 жовтня 2020 року.

Вони повинні негайно надіслати Комісії текст таких інструментів.

Якщо держави-члени ухвалюють такі інструменти, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційної публікації. Держави-члени визначають, яким чином таке покликання має бути зроблено.

2. Держави-члени надсилають Комісії текст основних положень національного права, ухвалених ними у сфері регулювання цієї Директиви.

Ця Директива набуває чинності на третій день після її публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Цю Директиву адресовано державам-членам.

Вчинено в Страсбурзі 11 грудня 2018 року.

До додатків до Директиви 2012/27/ЄС внести такі зміни:

(1) у додатку IV виноску 3 викласти в такій редакції:

"(-3) Застосовно, якщо заощаджену енергію розраховують за первинною енергією з використанням висхідного підходу на основі споживання кінцевої енергії. До заощаджень у кВтгод електроенергії держави-члени застосовують коефіцієнт, встановлений за допомогою прозорої методології на основі національних обставин, що впливають на споживання первинної енергії, щоб забезпечити точний розрахунок реальних заощаджень. Такі обставини повинні бути обґрунтованими, придатними до перевірки та ґрунтуватися на об'єктивних і недискримінаційних критеріях. До заощаджень у кВт• год електроенергії держави-члени можуть застосовувати стандартний коефіцієнт 2,1 або використати право на власний розсуд визначити інший коефіцієнт, якщо вони можуть обґрунтувати його застосування. При цьому держави-члени повинні враховувати енергетичний баланс, включений до їхніх інтегрованих національних енергетичних і кліматичних планів, про які необхідно повідомити Комісію відповідно до Регламенту (ЄС) 2018/1999. До 25 грудня 2022 року і кожні чотири роки потому Комісія повинна переглядати стандартний коефіцієнт на основі даних спостережень. Такий перегляд здійснюється з урахуванням впливу на інші положення права Союзу, такі як Директива 2009/125/ЄС і Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/1369 від 04 липня 2017 року про встановлення рамки для енергетичного маркування та скасування Директиви 2010/30/ЄС (ОВ L 198, 28.07.2017, с. 1).";

(2) Додаток V викласти в такій редакції:

Спільні методи та принципи розрахунку впливу схем зобов'язань щодо енергоефективності чи інших інструментів політики згідно зі статтями 7, 7a і 7b та статтею 20(6)

1. Методи розрахунку заощадженої енергії, інші ніж ті, що виникають на підставі інструментів податкової політики, для цілей статей 7, 7a і 7b та статті 20(6).

Зобов'язані сторони, сторони-учасниці або довірені сторони чи органи публічної влади, що забезпечують виконання, можуть використовувати один або декілька з таких методів розрахунку заощадженої енергії:

(a) умовне заощадження, з покликанням на результати підвищення енергоефективності на аналогічних установках, підтверджені шляхом попереднього незалежного моніторингу. Загальний підхід називають "ex-ante";

(b) виміряне заощадження, де заощадження від впровадження заходу чи комплексу заходів визначається шляхом реєстрування фактичного зниження обсягу використання енергії, враховуючи такі чинники як додатковість, завантаженість, рівні виробництва і погодні умови, що можуть вплинути на споживання. Загальний підхід називають "ex post";

(c) масштабоване заощадження, де використовуються інженерні оцінювання заощадження. Цей підхід можна використовувати тільки у випадках, коли визначення надійних даних вимірювань для конкретної установки є складним або надмірно дорогим, наприклад при заміні компресора чи електромотора на прилад з іншою номінальною потужністю у кВт• год ніж та, для якої були виміряні незалежні показники заощадження енергії, або коли оцінювання здійснюють кваліфіковані чи акредитовані експерти, незалежні від зобов'язаних сторін, сторін-учасниць або довірених сторін, на основі встановлених на національному рівні методологій та еталонних параметрів;

(d) спостережене заощадження, де визначається реакція споживачів на поради, інформаційні кампанії, схеми маркування чи сертифікації, або інтелектуальні системи обліку. Цей підхід може застосовуватися тільки щодо заощаджень у результаті змін у поведінці споживачів. Його не використовують щодо заощаджень у результаті впровадження фізичних заходів.

2. При визначенні заощадження енергії завдяки заходу з підвищення енергоефективності, для цілей статей 7, 7a і 7b та статті 20(6), застосовують такі принципи:

(a) Повинно бути продемонстровано, що заощадження є додатковими до тих, які були б отримані у будь-якому разі, незалежно від діяльності зобов'язаних сторін, сторін-учасниць або довірених сторін чи органів публічної влади, що забезпечують виконання. Для визначення заощаджень, які можуть вважатися додатковими, держави-члени повинні враховувати те, як розвивалося би використання енергії та попит за відсутності відповідного інструменту політики, беручи до уваги принаймні такі фактори: тенденції споживання енергії, зміни у поведінці споживачів, технологічний прогрес і зміни, спричинені іншими заходами, що здійснюються на рівні Союзі та на національному рівні.

(b) Заощадження у результаті імплементації обов'язкового права Союзу вважаються тими заощадженнями, які були б отримані у будь-якому разі, і тому не повинні вважатися заощадженнями енергії для цілей статті 7(1). Як відступ від зазначеної вимоги, заощадження, пов'язані з модернізацією наявних будівель, можуть бути заявлені як заощадження енергії для цілей статті 7(1), за умови відповідності критерію значущості, зазначеному в пункті 3(h) цього додатка. Заощадження у результаті впровадження мінімальних національних вимог, встановлених для нових будівель до транспозиції Директиви 2010/31/ЄС, можуть бути заявлені як заощадження енергії для цілей пункту (a) статті 7(1) за умови відповідності критерію значущості, зазначеного в пункті 3(h) цього додатка та якщо держави-члени повідомили про такі заощадження у своїх національних планах дій з енергоефективності відповідно до статті 24(2).

(c) Може враховуватися лише заощадження енергії, що перевищує такі рівні:

(i) стандартів Союзу щодо показників викидів для нових пасажирських автомобілів і нових легкових комерційних транспортних засобів після імплементації регламентів Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 443/2009 (*-1) і (ЄС) № 510/2011 (*-2);

(ii) вимог Союзу щодо вилучення з ринку деяких пов'язаних з енергоспоживанням продуктів після імплементації імплементаційних інструментів на підставі Директиви 2009/125/ЄС.

(d) Дозволяються політики, ціллю яких є заохочення вищих рівнів енергоефективності продуктів, обладнання, транспортних систем, транспортних засобів і палива, будівель і будівельних елементів, процесів або ринків.

(e) Заходи, що сприяють впровадженню технологій відновлюваної енергії у малих масштабах на будівлях або в будівлях, можуть вважатися такими, що відповідають вимогам, для врахування як забезпечення заощаджень енергії, що вимагаються на підставі статті 7(1), за умови, що вони сприяють заощадженню енергії, та що їх можна перевірити, виміряти чи оцінити. Розрахунок заощадженої енергії повинен відповідати вимогам цього додатка.

(f) Щодо політик, які прискорюють впровадження ефективніших продуктів і транспортних засобів, заощадження можуть бути заявлені в повному обсязі за умови, що продемонстровано, що таке впровадження відбувається до закінчення середнього очікуваного строку служби продукту чи транспортного засобу або до того, як продукт або транспортний засіб зазвичай підлягає заміні, і що заощадження заявлене тільки щодо періоду до кінця середнього очікуваного строку служби продукту чи транспортного засобу, що підлягає заміні.

(g) Заохочуючи до впровадження заходів з підвищення енергоефективності, держави-члени, у відповідних випадках, повинні забезпечувати дотримання стандартів якості продуктів, послуг і підтримання чи запровадження заходів, якщо такі стандарти відсутні.

(h) Для врахування кліматичних відмінностей між регіонами, держави-члени можуть вирішити привести обсяг заощадження до стандартної величини чи узгодити різні обсяги заощадження енергії, відповідно до різниці у температурі в різних регіонах.

(i) Розрахунок заощадженої енергії повинен враховувати строк дії заходів і швидкість, з якою заощадження зменшується з плином часу. Такий розрахунок повинен врахувати заощадження від кожної окремої дії, що її буде досягнуто в період з дати імплементації до 31 грудня 2020 року або до 31 грудня 2030 року, відповідно. У якості альтернативи держави-члени можуть запровадити інший метод, який, за оцінками, забезпечує досягнення принаймні такого самого загального обсягу заощадження. Застосовуючи інший метод, держави-члени повинні забезпечувати, щоб загальний обсяг заощадженої енергії, розрахований за зазначеним методом, не перевищував обсягу заощадження енергії, який був би результатом їхнього розрахунку, якщо б вони враховували заощадження від кожної окремої дії, що його буде досягнуто в період з дати її імплементації до 31 грудня 2020 року або до 31 грудня 2030 року, відповідно. Держави-члени детально описують у своєму інтегрованому національному плані з енергетики та клімату, ухваленому на підставі Регламенту (ЄС) 2018/1999, інший метод і заходи, вжиті для забезпечення виконання цієї зобов'язальної вимоги щодо розрахунку.

3. Держави-члени забезпечують, щоб інструменти політики, ухвалені на підставі статті 7b і статті 20(6), виконували такі вимоги:

(a) інструменти політики та окремі дії мають наслідком заощадження енергії при кінцевому використанні, що може бути перевірено;

(b) чітко визначена відповідальність кожної сторони-учасниці, довіреної сторони чи органу публічної влади, що забезпечує виконання, у відповідних випадках;

(c) заощадження енергії, досягнуті чи ті, що повинні бути досягнуті, визначаються у прозорий спосіб;

(d) обсяг заощадженої енергії, що вимагається або повинен бути досягнутий відповідно до інструменту політики, виражається у споживанні кінцевої чи первинної енергії із використанням коефіцієнтів перетворення, визначених у додатку IV;

(e) надається та оприлюднюється щорічний звіт про заощадження енергії, досягнуті довіреними сторонами, сторонами-учасницями та органами публічної влади, що забезпечують виконання, а також дані про річну тенденцію щодо заощадження енергії;

(f) здійснюється моніторинг результатів і, якщо прогрес є незадовільним, вживаються належні заходи;

(g) заощадження енергії від окремої дії відноситься тільки до однієї сторони;

(h) діяльність сторони-учасниці, довіреної сторони чи органу публічної влади, що забезпечує виконання, продемонструвала свою значущість для досягнення відповідного заощадження енергії.

4. Для визначення заощадження енергії від пов'язаних із оподаткуванням інструментів політики, запроваджених на підставі статті 7b, застосовують такі принципи:

(a) враховується лише заощадження енергії, досягнуте завдяки інструментам податкової політики, що перевищує мінімальні рівні оподаткування, застосовні до палива згідно з вимогами Директиви Ради 2003/96/ЄС (*-3) або 2006/112/ЄС (*-4);

(b) цінова еластичність для цілей розрахунку впливу інструментів податкової політики (щодо енергії) повинна відображати чутливість попиту на енергію у зв'язку зі зміною цін і повинна оцінюватися на основі останніх і репрезентативних офіційних джерел даних;

(c) заощадження енергії в результаті супровідних інструментів податкової політики, у тому числі податкових стимулів або платежів до фонду, повинні враховуватися окремо.

5. Повідомлення про методологію

Держави-члени відповідно до Регламенту (ЄС) 2018/1999 повідомляють Комісію про пропоновану ними детальну методологію для функціонування схем зобов'язань щодо енергоефективності й альтернативні інструменти, зазначені у статтях 7a і 7b та статті 20(6). У випадках, не пов'язаних з оподаткуванням, таке повідомлення повинно містити дані про:

(a) рівень заощаджень енергії, що вимагається на підставі пункту (b) першого підпараграфа статті 7(1), або очікуваний обсяг заощаджень, якого необхідно досягнути за весь період з 01 січня 2021 року до 31 грудня 2030 року;

(b) зобов'язані сторони, сторони-учасниці або довірені сторони чи органи публічної влади, що забезпечують виконання;

(c) цільові сектори;

(d) інструменти політики та окремі дії, у тому числі очікуваний загальний обсяг сукупної заощадженої енергії для кожного інструмента;

(e) тривалість періоду дії зобов'язань для схеми зобов'язань щодо енергоефективності;

(f) дії, передбачені інструментом політики;

(g) методологію розрахунку, у тому числі із зазначенням того, як визначається додатковість і значущість, а також які методології та еталонні параметри застосовують до умовних і масштабованих заощаджень;

(h) строки дії заходів, а також як їх розраховують, і на чому вони ґрунтуються;

(i) підхід, вибраний для врахування кліматичних відмінностей у межах держави-члена;

(j) системи моніторингу та перевірки щодо інструментів на підставі статей 7a і 7b, і спосіб забезпечення їхньої незалежності від зобов'язаних сторін, сторін-учасниць або довірених сторін;

(k) щодо оподаткування:

(i) цільові сектори та сегмент платників податків;

(ii) орган публічної влади, що забезпечує виконання;

(iii) очікуваний обсяг заощаджень;

(iv) строк дії інструмента податкової політики; та

(v) методологію розрахунку, у тому числі використану цінову еластичність і спосіб її встановлення.

(3) у додатку VII назву викласти в такій редакції:

"Мінімальні вимоги до виставлення рахунків та інформації для виставлення рахунків на основі фактичного споживання електроенергії та газу";

(4) текст доповнити додатком такого змісту:

1. Виставлення рахунків на основі фактичного споживання чи показів розподілювача спожитого тепла

Щоб надати кінцевим користувачам можливість регулювати власне споживання енергії, рахунки повинні виставлятися на основі фактичного споживання чи показів розподілювача спожитого тепла щонайменше один раз на рік.

2. Мінімальна частота надання інформації для виставлення рахунків або інформації про споживання

З 25 жовтня 2020 року там, де встановлені лічильники та розподілювачі спожитого тепла з можливістю дистанційного зчитування, інформація для виставлення рахунків та про споживання на основі фактичного споживання чи показів розподілювача спожитого тепла повинна надаватися кінцевим споживачам принаймні щоквартально, на вимогу або якщо споживачі вирішили отримувати електронні рахунки, а в іншому разі - двічі на рік.

З 01 січня 2022 року там, де встановлені лічильники та розподілювачі спожитого тепла з можливістю дистанційного зчитування, інформація для виставлення рахунків та про споживання на основі фактичного споживання чи показів розподілювача спожитого тепла повинна надаватися кінцевим користувачам принаймні щомісячно. Вона також може надаватися через мережу Інтернет і оновлюватися так часто, як це дають змогу вимірювальні пристрої та системи, що використовуються. Опалення та охолодження можуть бути звільнені від цієї вимоги поза межами сезонів опалення/ охолодження.

3. Мінімальна інформація, що міститься у рахунку

Держави-члени забезпечують, щоб, кінцевим користувачам надавалася, у чіткому та зрозумілому вигляді в їхніх рахунках або разом із їхніми рахунками, якщо рахунки формуються на основі фактичного споживання чи показів розподілювача спожитого тепла, така інформація:

(a) поточні фактичні ціни та фактичне споживання енергії чи загальна вартість тепла та покази розподілювача спожитого тепла;

(b) інформація про використану паливну суміш та пов'язані з нею щорічні викиди парникових газів, у тому числі для кінцевих користувачів, що користуються централізованим теплопостачанням або централізованим охолодженням, і опис різних застосовних податків, зборів і тарифів. Держави-члени можуть обмежити обсяг вимоги надавати інформацію про викиди парникових газів таким чином, щоб вона стосувалася тільки постачання з систем централізованого теплопостачання із загальним номінальним споживанням теплової енергії, що перевищує 20 МВт;

(c) порівняння поточного споживання енергії кінцевим користувачем із споживанням за такий самий період попереднього року, у графічній формі, із коригуванням з огляду на клімат для опалення та охолодження;

(d) контактна інформація організацій кінцевих користувачів, енергетичних агентств або аналогічних органів, у тому числі адреси вебсайтів, де можна отримати інформацію про наявні заходи з підвищення енергоефективності, порівняльні профілі кінцевих користувачів, об'єктивні технічні специфікації енергоспоживчого обладнання;

(e) інформація про пов'язані процедури подання скарг, послуги омбудсмена чи альтернативні механізми врегулювання спорів, застосовні в державах-членах;

(f) результати порівняння із середнім приведеним або еталонним кінцевим користувачем у тій самій категорії користувачів. У разі використання електронних рахунків, такі порівняння, натомість, можуть бути доступними в мережі Інтернеті, і покликання на них можуть міститися в рахунках.

Рахунки, не складені на основі фактичного споживання чи показів розподілювача спожитого тепла, повинні містити чітке і зрозуміле пояснення того, як розрахована сума, визначена в рахунку, і принаймні інформацію, зазначену в пунктах (d) і (e).";

(5) у додатку IX пункт (g) четвертого параграфа частини 1 викласти в такій редакції:

"(g) Економічний аналіз: Опис ефектів

В економічних аналізах повинні бути враховані всі відповідні економічні наслідки.

Держави-члени можуть оцінювати та враховувати при виробленні й ухваленні рішень витрати та заощадження енергії від збільшення гнучкості постачання енергії та від оптимальнішої експлуатації електромереж, включно з уникненням витрат і заощадженнями від зменшення інвестицій в інфраструктуру, в аналізованих сценаріях.

Витрати та вигоди, зазначені в першому параграфі, повинні включати принаймні:

(i) Вигоди

- Вартість продукту (тепла та електроенергії) для споживача

- Зовнішні вигоди, такі як екологічні вигоди, вигоди у секторах скорочення викидів парникових газів, охорони здоров'я та безпеки, наскільки це можливо

- Наслідки для ринку праці, енергетичної безпеки та конкурентоспроможності, наскільки це можливо.

(ii) Витрати

- Капітальні витрати на основні засоби

- Капітальні витрати на пов'язані електромережі

- Змінні та фіксовані операційні витрати

- Витрати на енергію

- Витрати на охорону довкілля, здоров'я та безпеки, наскільки це можливо

- Витрати, пов'язані з ринком праці, енергетичною безпекою та конкурентоспроможністю, наскільки це можливо.";

(6) у додатку XII пункт (a) першого параграфа викласти в такій редакції:

"(a) встановити та оприлюднити свої стандартні правила щодо несення і розподілення витрат на технічну адаптацію, таку як приєднання до енергосистеми, зміцнення енергосистеми та впровадження нових енергосистем, вдосконалення експлуатації енергосистеми, а також правила щодо недискримінаційного застосування кодексів енергосистем, необхідних для інтеграції нових виробників, що постачають електроенергію, вироблену шляхом високоефективної когенерації, в об'єднану енергосистему;".