Зокрема, зобов’язані особи повинні підвищити рівень і характер моніторингу ділових відносин, щоб визначати, чи такі операції або діяльність видаються підозрілими.
3. Під час оцінювання ризиків відмивання грошей і фінансування тероризму держави-члени і зобов’язані особи повинні враховувати принаймні фактори ситуацій з потенційно вищим ризиком, визначені у додатку III.
4. До 26 червня 2017 року європейські наглядові органи повинні видати настанови компетентним органам та кредитним і фінансовим установам відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 про фактори ризику, що повинні враховуватись, і заходи, що повинні вживатись у ситуаціях, що в них доцільне вжиття заходів з посиленої належної перевірки клієнтів. З 1 січня 2020 року ЕВА, у відповідних випадках, видає такі настанови. Особлива увага повинна приділятися характеру і розміру бізнесу та, у відповідних випадках і пропорційно, повинні визначатися конкретні заходи.
1. Стосовно ділових відносин або операцій, що в них беруть участь треті країни з високим ступенем ризику, визначені відповідно до статті 9(2), держави-члени повинні вимагати від зобов’язаних осіб ужиття таких заходів з посиленої належної перевірки клієнтів:
(a) отримання додаткової інформації про клієнта та бенефіціарного власника (власників);
(b) отримання додаткової інформації про очікуваний характер ділових відносин;
(c) отримання інформації про джерело походження коштів і статків клієнта та бенефіцарного власника (власників);
(d) отримання інформації про причини запланованих або здійснених операцій;
(e) отримання дозволу вищого керівництва на встановлення або продовження ділових відносин;
(f) здійснення поглибленого моніторингу ділових відносин шляхом підвищення кількості й частоти застосування засобів контролю, а також обрання моделей операцій, що потребують додаткової перевірки.
Держави-члени можуть вимагати від зобов’язаних осіб забезпечити, у відповідних випадках, щоб перший платіж здійснювався через рахунок, відкритий на ім’я клієнта в кредитній установі, де діють стандарти належної перевірки клієнтів, що є не нижчими за стандарти, викладені в цій Директиві.
2. На додаток до заходів, зазначених у параграфі 1, й відповідно до міжнародно-правових зобов’язань Союзу, держави-члени повинні вимагати застосування зобов’язаними особами, у відповідних випадках, одного або декількох пом’якшувальних заходів до фізичних і юридичних осіб, які здійснюють операції за участю третіх країн із високим ступенем ризику, визначених відповідно до статті 9(2). Такі заходи повинні складатися з одного або декількох таких елементів:
(a) застосування додаткових елементів посиленої належної перевірки;
(b) запровадження відповідних посилених механізмів повідомлення або систематичного повідомлення про фінансові операції;
(c) обмеження ділових відносин або операцій з фізичними або юридичними особами з третіх країн, визначених як країни з високим ступенем ризику відповідно до статті 9(2).
3. На додаток до заходів, зазначених у параграфі 1, держави-члени повинні, у відповідних випадках, застосовувати один або декілька таких заходів щодо держав з високим ступенем ризику, визначених відповідно до статті 9(2), згідно з міжнародно-правовими зобов’язаннями Союзу:
(a) відмова у створенні дочірніх компаній, філій або представництв зобов’язаних осіб з відповідної країни, або інше з огляду на те, що відповідна зобов’язана особа походить з держави, яка не має належних режимів боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму;
(b) заборона створення дочірніх підприємств, філій або представництв зобов’язаних осіб у відповідній країні або іншим чином з огляду на те, що відповідна філія або представництво може бути у державі, яка не має належних режимів боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму;
(c) вимога посиленого нагляду або посилених вимог до зовнішнього аудиту для філій і дочірніх компаній зобов’язаних осіб, розташованих у відповідній країні;
(d) вимога щодо посилення вимог для зовнішнього аудиту для фінансових груп стосовно будь-якої з їхніх філій та дочірніх компаній, розташованих у відповідній країні;
(9) вимога до кредитних та фінансових установ щодо здійснення перегляду і зміни або, за потреби, припинення кореспондентських відносин з установами-респондентами у відповідній країні.
4. Під час прийняття або застосування заходів, визначених у параграфах 2 і 3, держави-члени повинні враховувати, у відповідному випадку, відповідні обчислення, оцінки або звіти, підготовлені міжнародними організаціями та суб’єктами нормотворчості з компетенціями у сфері запобігання відмиванню грошей і боротьби з фінансуванням тероризму щодо ризиків, які походять з окремих третіх країн.
5. Держави-члени повинні повідомити Комісію перед введенням в дію або застосуванням заходів, зазначених у параграфах 2 і 3.
Стосовно транскордонних кореспондентських відносин, що включають здійснення платежів на користь установи-респондента з третьої країни, держави-члени повинні, на додаток до заходів з належної перевірки клієнтів, встановлених у статті 13, вимагати від своїх кредитних і фінансових установ ужиття таких заходів під час встановлення ділових відносин:
(a) збирання достатньої інформації про установу-респондента для забезпечення повного розуміння характеру діяльності респондента та визначення репутації установи і якості нагляду на основі загальнодоступної інформації;
(b) оцінювання засобів контролю установи-респондента стосовно боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму;
(c) отримання дозволу вищого керівництва до встановлення нових кореспондентських відносин;
(d) документування відповідних обов’язків кожної установи;
(e) стосовно рахунків, використовуваних для платежів, упевнитися в тому, що установа-респондент перевірила ідентифікаційні дані клієнтів, які мають безпосередній доступ до рахунків установи-кореспондента, і провела належну перевірку таких клієнтів, а також що вона здатна надати установі-кореспонденту на її вимогу відповідні дані щодо перевірки клієнтів.
Стосовно операцій або ділових відносин з політично значущими особами держави-члени повинні, на додаток до викладених у статті 13 заходів з належної перевірки клієнтів, вимагати від зобов’язаних осіб:
(a) мати належні системи управління ризиками, включаючи ризик-орієнтовані процедури, для визначення того, чи клієнт або бенефіціарний власник клієнта є політично значущою особою;
(b) вживати такі заходи у випадках ділових відносин з політично значущими особами:
(i) отримувати дозвіл вищого керівництва на встановлення або продовження ділових відносин із такими особами;
(ii) вживати достатні заходи для визначення джерела походження статків і джерела походження коштів, що використовуються в ділових відносинах або операціях із такими особами;
(iii) здійснювати поглиблений поточний моніторинг таких ділових відносин.
1. Кожна держава-член повинна видати і забезпечувати актуальність списку, який вказує на точні функції, які, відповідно до національного права, підзаконних актів та адміністративних норм, є визначними публічними функціями для цілей пункту (9) статті 3. Держава-член повинна надіслати кожній міжнародній організації, акредитованій на її території, запит щодо створення і забезпечення актуальності списку визначних публічних функцій у цій міжнародній організації для цілей пункту (9) статті 3. Зазначені списки повинні бути надіслані Комісії і можуть бути оприлюднені.
2. Комісія повинна створити список усіх чітко визначених функцій, які належать до визначних публічних функцій на рівні установ та органів Союзу. Список повинен також включати будь-яку функцію, що може бути довірена представникам третіх країн і міжнародних органів, акредитованих на рівні Союзу.
3. Комісія повинна створити на основі списків, зазначених у параграфах 1 і 2 цієї статті, єдиний список усіх визначних публічних функцій для цілей пункту (9) статті 3. Цей єдиний список повинен бути загальнодоступним.
4. Функції, включені до списку, зазначеного у параграфі 3 цієї статті, повинні виконуватися відповідно до умов, встановлених у статті 41(2).
Держави-члени повинні вимагати від зобов’язаних осіб вжиття розумних заходів для визначення того, чи бенефіціари за договором страхування життя або за договором іншої пов’язаної з інвестиціями страхової діяльності та/або, якщо необхідно, бенефіціарний власник бенефіціара є політично значущими особами. Зазначені заходи повинні вживатися не пізніше моменту виплати або повного чи часткового відступлення договору страхування. У разі виявлення вищих ризиків держави-члени повинні, на додаток до викладених у статті 13 заходів з належної перевірки клієнтів, вимагати від зобов’язаних осіб:
(a) інформувати вище керівництво перед виплатою страхових сум за договором страхування;
(b) проводити посилене ретельне вивчення ділових відносин із страхувальником в цілому.
Якщо політично значуща особа більше не виконує визначну публічну функцію в державі-члені або третій країні або визначну публічну функцію в міжнародній організації, зобов’язані особи повинні принаймні протягом 12 місяців враховувати тривалий ризик, що його являє собою така особа, та вживати відповідних та чутливих до ризику заходів, поки ця особа не вважатиметься такою, що більше не є джерелом ризику, притаманного політично значущим особам.
Зазначені в статтях 20-21 заходи також поширюються на членів сім’ї публічних посадових осіб або на осіб, які, як відомо, є тісно пов’язаними з політично значущими особами.
Держави-члени повинні заборонити кредитним і фінансовим установам вступати в кореспондентські відносини з банком-оболонкою або продовжувати вести такі відносини. Вони повинні вимагати вжиття зазначеними установами належних заходів для забезпечення того, щоб вони не встановлювали або не продовжували кореспондентські відносини з кредитною або фінансовою установою, щодо якої відомо, що вона дозволяє використання своїх рахунків банком-оболонкою.
СЕКЦІЯ 4
Виконання зобов’язань третіми особами
Держави-члени можуть дозволяти зобов’язаним особам покладатися на виконання третіми особами вимог щодо належної перевірки клієнтів, встановлених у пунктах (a), (b) і (c) першого підпараграфа статті 13(1). Однак кінцеву відповідальність за дотримання зазначених вимог несе зобов’язана особа, що покладається на третю особу.
1. Для цілей цієї секції "треті особи" означають зобов’язаних осіб, зазначених у статі 2, організації-члени або федерації таких зобов’язаних осіб або інші установи чи особи, розташовані в державі-члені або третій країні, які:
(a) застосовують вимоги щодо належної перевірки клієнтів і вимоги щодо обліку, що відповідають визначеним у цій Директиві вимогам; та
(b) відповідають вимогам цієї Директиви, нагляд за якими здійснюється у спосіб, який відповідає секції 2 глави VI.
2. Держави-члени повинні заборонити зобов’язаним особам покладатися на третіх осіб, що мають осідок у третіх країнах із високим ступенем ризику. Держави-члени можуть звільнити філії та дочірні компанії з контрольним пакетом акцій зобов’язаних осіб, що мають осідок у Союзі, від такої заборони, якщо ці філії та дочірні компанії з контрольним пакетом акцій повністю дотримуються групових політик і процедур відповідно до статті 45.
1. Держави-члени повинні забезпечити отримання зобов’язаними особами від третьої особи, на яку вони покладаються, необхідної інформації стосовно вимог щодо належної перевірки клієнтів, встановлених у пунктах (a),(b) і(c) першого підпараграфа статті 13(1).
2. Держави-члени повинні забезпечити вжиття зобов’язаними особами, до яких спрямовується клієнт, достатніх заходів для забезпечення своєчасного надання третьою особою, на вимогу, відповідних копій даних для ідентифікації та перевірки, включаючи, за наявності, дані, отримані за допомогою засобів електронної ідентифікації, відповідних довірчих послуг, визначених у Регламенті (ЄС) № 910/2014, або будь-якого іншого безпечного, віддаленого або електронного процесу ідентифікації, регульованого, визнаного, схваленого або прийнятого відповідними національними органами.
Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентний орган держави-члена походження (щодо групових політик і процедур) і компетентний орган держави-члена ведення діяльності (щодо філій і дочірніх компаній) міг виходити з дотримання зобов’язаною особою положень, ухвалених відповідно до статей 26 і 27 за допомогою його групової програми, якщо виконуються всі зазначені нижче умови:
(a) зобов’язана особа покладається на інформацію, надану третьою особою, яка належить до тієї самої групи;
(b) зазначена група вживає заходів із належної перевірки клієнтів, застосовує правила обліку і програми протидії відмиванню грошей і фінансуванню тероризму відповідно до цієї Директиви або еквівалентних правил;
(c) нагляд за ефективним виконанням вимог, зазначених у пункті (b), здійснюється на рівні групи компетентним органом держави-члена походження або третьої країни.
Ця секція не поширюється на аутсорсингові або агентські відносини, якщо згідно з договором надавач послуг аутсорсингу або агент повинен вважатися таким, що входить до складу зобов’язаної особи.
ГЛАВА III
ІНФОРМАЦІЯ ПРО БЕНЕФІЦІАРНИХ ВЛАСНИКІВ
1. Держави-члени повинні забезпечити застосування до корпоративних та інших юридичних осіб, створених на їхній території, вимоги щодо отримання та зберігання достатньої, достовірної та актуальної інформації про їхніх бенефіціарних власників, включаючи деталі щодо бенефіціарних інтересів таких власників. Держави-члени повинні забезпечити вжиття дієвих, пропорційних і стримувальних заходів або санкцій, які застосовуються внаслідок порушень цієї статті.
Держави-члени повинні забезпечити зобов’язання зазначених осіб надавати, на додаток до інформації про їхнього юридичного власника, інформацію про бенефіціарного власника зобов’язаним особам, коли зобов’язані особи вживають заходів з належної перевірки клієнтів відповідно до глави II.
Держави-члени повинні вимагати від бенефіціарних власників корпоративних або інших юридичних осіб, включаючи власність на підставі акцій, прав голосу, часткової участі, акцій на пред’явника або контроль за допомогою інших засобів, надання цим установам усієї інформації, необхідної для забезпечення дотримання корпоративною або іншою юридичною особою вимог першого підпараграфа.
2. Держави-члени повинні вимагати своєчасного доступу компетентних органів та підрозділів фінансової розвідки до інформації, зазначеної в параграфі 1.
3. Держави-члени повинні забезпечити зберігання інформації, зазначеної у параграфі 1, в центральному реєстрі в кожній державі-члені, наприклад, у комерційному реєстрі, реєстрах компаній відповідно до статті 3 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/101/ЄС (- 17) або публічному реєстрі. Держави-члени повинні повідомити Комісії про характеристики таких національних механізмів. Інформація про бенефіціарних власників, що міститься в цій базі даних, може збиратися відповідно до національних систем.
4. Держави-члени повинні вимагати відповідності, точності та актуальності інформації, яка зберігається в центральному реєстрі, зазначеному у параграфі 3, та впроваджувати механізми для реалізації цієї мети. Такі механізми повинні включати вимоги до зобов’язаних осіб і, якщо доцільно та якщо ці вимоги не заважають виконанню їхніх функцій, повідомляти компетентним органам про будь-які невідповідності, які вони виявляють між інформацією про бенефіціарних власників, доступною у центральних реєстрах, та інформацією про бенефіціарних власників, наявною в них. У випадку повідомлень про невідповідності держави-члени повинні забезпечити вжиття належних заходів для своєчасного усунення невідповідностей і, у відповідних випадках, внесення відповідного повідомлення до центрального реєстру в проміжний період.
5. Держави-члени повинні забезпечити доступність інформації про бенефіцарних власників у всіх випадках для:
(a) компетентних органів і підрозділів фінансової розвідки без будь-яких обмежень;
(b) зобов’язаних осіб у рамках належної перевірки клієнтів відповідно до глави II;
(c) будь-якого представника громадськості.
Особам, зазначеним у пункті (c), повинен бути наданий дозвіл на доступ принаймні до імені, місяця і року народження, країни проживання і громадянства бенефіціарного власника, а також характеру і обсягу бенефіціарного володіння.
Держави-члени можуть, відповідно до умов, визначених національним правом, надати доступ до додаткової інформації, яка уможливлює визначення бенефіціарного власника. Додаткова інформація повинна включати принаймні дату народження і контакті дані відповідно до правил захисту персональних даних.
5а. Держави-члени можуть обрати, чи надавати доступ до інформації, яка міститься у їхніх національних реєстрах, зазначених у параграфі 3, на умовах онлайн-реєстрації і сплати збору, який не повинен перевищувати адміністративну вартість надання доступу до інформації, включаючи вартість утримання й вдосконалення реєстру.
6. Держави-члени повинні забезпечити можливість своєчасного та необмеженого доступу компетентних органів та підрозділів фінансової розвідки до всієї інформації, яка зберігається в центральному реєстрі, зазначеному у параграфі 3, без звернення до відповідної установи. Держави-члени повинні також дозволяти своєчасний доступ зобов’язаних осіб під час ужиття заходів з належної перевірки клієнтів відповідно до глави II.
Компетентні органи, яким надано доступ до центрального реєстру, зазначеного в параграфі 3, повинні бути органами публічної влади з визначеними повноваженнями для боротьби з відмиванням грошей або фінансуванням тероризму, а також податковими органами, наглядовими органами зобов’язаних осіб та органами, які здійснюють функцію розслідування або переслідування відмивання грошей, пов’язаних предикатних злочинів і фінансування тероризму, розшуку та арешту або заморожування та конфіскації активів, одержаних злочинним шляхом.
7. Держави-члени повинні забезпечити здатність компетентних органів і підрозділів фінансової розвідки надавати своєчасно і безкоштовно компетентним органам і підрозділам фінансової розвідки інших держав-членів інформацію, зазначену у параграфах 1 і 3.
8. Держави-члени повинні вимагати, щоб зобов’язані особи не покладалися виключно на центральний реєстр, зазначений у параграфі 3, для виконання вимог щодо належної перевірки клієнтів відповідно до глави II. Зазначені вимоги повинні виконуватися з використанням ризик-орієнтованого підходу.
9. За виняткових обставин, які повинні бути встановлені в національному праві, якщо доступ, зазначений у пунктах (b) і (c) першого підпараграфа параграфа 5, може створити диспропорційний ризик для бенефіціарного власника, ризик шахрайства, викрадення, шантажу, вимагань, переслідування, насильства або залякування, або якщо бенефіціарний власник є неповнолітнім або іншим чином юридично недієздатним, держава-член може надати виключення з такого доступу до інформації про бенефіціарного власника, повністю або частково, на індивідуальній основі. Держави-члени повинні забезпечити надання зазначеного виключення на основі детальної оцінки виняткової природи обставин. Права на адміністративний перегляд рішення про виключення та на ефективний засіб судового захисту повинні бути гарантовані. Держава-член, яка надала виключення, повинна щорічно оприлюднювати статистичні дані про кількість наданих виключень, вказані підстави і передавати такі дані Комісії.
Виключення, надані відповідно до першого підпараграфа цього параграфа, не повинні застосовуватися до кредитних і фінансових установ, або до зобов’язаних осіб, зазначених у пункті 3(b) статті 2(1), які є публічними посадовими особами.
10. Держави-члени повинні забезпечити взаємозв’язок центральних реєстрів, зазначених у параграфі 3 цієї статті, за допомогою Європейської центральної платформи, створеної згідно зі статтею 22(1) Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/1132 (- 18). Підключення центральних реєстрів держав-членів до платформи повинне здійснюватися відповідно до технічних специфікацій і процедур, встановлених імплементаційними актами, ухваленими Комісією відповідно до статті 24 Директиви (ЄС) 2017/1132 і статті 31а цієї Директиви.
Держави-члени повинні забезпечити доступ до інформації, зазначеної в параграфі 1 цієї статті, через систему взаємозв’язку реєстрів, створену згідно зі статтею 22(1) Директиви (ЄС) 2017/1132, відповідно до національних законодавчих актів держав-членів про імплементацію параграфів 5, 5а та 6 цієї статті.
Доступ до інформації, зазначеної у параграфі 1, повинен надаватися за допомогою національних реєстрів і через систему взаємозв’язку реєстрів на період не менше п’яти років і не більше 10 років після видалення корпоративної або іншої юридичної особи з реєстру. Держави-члени повинні співпрацювати між собою та з Комісією з метою імплементації різних типів доступу відповідно до цієї статті.
1. Держави-члени повинні забезпечити застосування цієї статті до трастів та видів правових утворень, таких як, між іншим, фідуції (fiducie), деякі види установ з управління майном (Treuhand) або установ довірчої власності (fideicomiso), якщо структура або функції таких суб’єктів подібні до структури або функцій трастів. Держави-члени повинні визначити характеристики для встановлення того, чи структура або функції правових утворень подібні до структури або функцій трастів, стосовно таких правових утворень, що регулюються їхнім правом.
Кожна держава-член повинна вимагати, щоб довірчі власники будь-якого експрес трасту, управління яким здійснюється в зазначеній державі-члені, отримували та зберігали достатню й актуальну інформацію про бенефіціарних власників трасту. Така інформація повинна включати ідентифікаційні дані:
(a) засновника (засновників);
(b) довірчого власника (власників);
(c) піклувальника (піклувальників) (якщо є);
(d) бенефіціарів або класу бенефіціарів;
(e) будь-якої іншої фізичної особи, що фактично контролює траст.
Держави-члени повинні забезпечити вжиття дієвих, пропорційних і стримувальних заходів або санкцій у разі порушення цієї статті.
2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб довірчі власники або особи, що виконують еквівалентні функції у подібних правових утвореннях, відповідно до параграфа 1 цієї статті, розкривали свій статус і своєчасно надавали зазначену в параграфі 1 цієї статті інформацію зобов’язаним особам, коли вони як довірчі власники або як особи, що виконують еквівалентні функції у подібних правових утвореннях, вступають у ділові відносини або здійснюють одиничну операцію понад порогові значення, визначені в пунктах (b), (c) і (d) статті 11.
3. Держави-члени повинні вимагати своєчасного доступу компетентних органів та підрозділів фінансової розвідки до інформації, зазначеної в параграфі 1.
3a. Держави-члени повинні вимагати, щоб інформація про бенефіціарних власників експрес трастів і бенефіціарів подібних правових утворень, зазначених у параграфі 1, зберігалася в центральному реєстрі бенефіціарних власників, створеному державою-членом, в якій має осідок чи проживає довірчий власник трасту або особа, що виконує еквівалентні функції в подібних правових утвореннях.
Якщо місце ведення діяльності або місце проживання довірчого власника трасту або особи, що виконує еквівалентні функції в подібних правових утвореннях, розташоване за межами Союзу, зазначена в параграфі 1 інформація повинна зберігатись у центральному реєстрі, створеному державою-членом, в якій довірчий власник трасту або особа, що виконує еквівалентні функції в подібних правових утвореннях, вступає у ділові відносини або набуває нерухомість на ім’я трасту або подібного правового утворення.
Якщо довірчі власники трасту або особи, що виконують еквівалентні функції в подібних правових утвореннях, мають осідок чи проживають у різних державах-членах або якщо довірчий власник трасту або особа, що виконує еквівалентні функції в подібних правових утвореннях, неодноразово вступає в ділові відносини від імені трасту або подібного правового утворення в різних державах-членах, свідоцтво про підтвердження реєстрації або витяг з інформації про бенефіціарних власників, що зберігається в реєстрі однією державою-членом, може вважатися достатнім для того, щоб вважати обов’язок стосовно реєстрації виконаним.
4. Держави-члени повинні забезпечити доступ у всіх випадках до інформації про бенефіціарних власників трасту або подібного правового утворення для:
(a) компетентних органів і підрозділів фінансової розвідки без будь-яких обмежень;
(b) зобов’язаних осіб у рамках належної перевірки клієнтів відповідно до глави II;
(c) будь-якої фізичної або юридичної особи, яка може продемонструвати законний інтерес;
(d) будь-якої фізичної або юридичної особи, що подає письмовий запит стосовно трасту або подібного правового утворення, що є утримувачем або власником контрольної частки в будь-якій корпоративній або іншій юридичній особі, відмінній від зазначених у статті 30(1), у формі прямого або опосередкованого володіння на праві власності, в тому числі у формі акцій на пред’явника або у формі контролю за допомогою інших засобів.
Інформація, до якої надається доступ фізичним або юридичним особам, зазначеним у пунктах (c) і (d) першого підпараграфа, повинна складатися з імені, місяця і року народження, країни проживання та громадянства бенефіціарного власника, а також характеру і обсягу бенефіціарного володіння.
Держави-члени можуть, відповідно до умов, визначених національним правом, надати доступ до додаткової інформації, яка уможливлює визначення бенефіціарного власника. Зазначена додаткова інформація повинна включати принаймні дату народження та контактні дані відповідно до правил захисту даних. Держави-члени можуть забезпечити ширший доступ до інформації, яка міститься в реєстрі, відповідно свого національного права.
Компетентні органи, яким надано доступ до центрального реєстру, зазначеного в параграфі 3а, повинні бути органами публічної влади з визначеними повноваженнями для боротьби з відмиванням грошей або фінансуванням тероризму, а також податковими органами, наглядовими органами зобов’язаних осіб та органами, які здійснюють функцію розслідування або переслідування відмивання грошей, пов’язаних предикатних злочинів і фінансування тероризму, розшуку та арешту або заморожування та конфіскації активів, одержаних злочинним шляхом.
4a. Держави-члени можуть обрати, чи надавати доступ до інформації, яка міститься у їхніх національних реєстрах, зазначених у параграфі 3а, на умовах онлайн-реєстрації і сплати збору, який не повинен перевищувати адміністративну вартість надання доступу до інформації, включаючи вартість утримання й вдосконалення реєстру.
5. Держави-члени повинні вимагати відповідності, точності та актуальності інформації, яка зберігається в центральному реєстрі, зазначеному у параграфі 3а, та впроваджувати механізми для реалізації цієї мети. Такі механізми повинні включати вимоги до зобов’язаних осіб і, якщо доцільно та якщо ці вимоги не заважають виконанню їхніх функцій, повідомляти компетентним органам про будь-які невідповідності, які вони виявляють між інформацією про бенефіціарних власників, доступною у центральних реєстрах, та інформацією про бенефіціарних власників, наявною в них. У випадку повідомлення про невідповідність держави-члени повинні забезпечити вжиття належних заходів для своєчасного усунення невідповідностей і, за потреби, внести відповідне уточнення до центрального реєстру.
6. Держави-члени повинні забезпечити, щоб зобов’язані особи не покладалися виключно на центральний реєстр, зазначений у параграфі 4, для виконання вимог щодо належної перевірки клієнтів, встановлених у главі II. Зазначені вимоги повинні виконуватися з використанням ризик-орієнтованого підходу.
7. Держави-члени повинні забезпечити здатність компетентних органів і підрозділів фінансової розвідки надавати своєчасно і безкоштовно компетентним органам і підрозділам фінансової розвідки інших держав-членів інформацію, зазначену у параграфах 1 і 3.
7а. За виняткових обставин, які повинні бути встановлені в національному праві, якщо доступ, зазначений у пунктах (b), (c) і (d) першого підпараграфа параграфа 4, може створити диспропорційний ризик для бенефіціарного власника, ризик шахрайства, викрадення, шантажу, вимагань, переслідування, насильства або залякування, або якщо бенефіціарний власник є неповнолітнім або іншим чином юридично недієздатним, держава-член може передбачити звільнення від такого доступу до інформації про бенефіціарного власника, повністю або частково, на індивідуальній основі. Держави-члени повинні забезпечити надання зазначеного виключення на основі детальної оцінки виняткової природи обставин. Права на адміністративний перегляд рішення про виключення та на ефективний засіб судового захисту повинні бути гарантовані. Держава-член, яка надала виключення, повинна щорічно оприлюднювати статистичні дані про кількість наданих виключень, вказані підстави і передавати такі дані Комісії.
Виключення, надані відповідно до першого підпараграфа, не повинні застосовуватися до кредитних і фінансових установ, а також до зобов’язаних осіб, зазначених у пункті 3(b) статті 2(1), які є публічними посадовими особами.
Якщо держава-член вирішить застосувати виключення, відповідно до першого підпараграфа, вона не повинна обмежувати доступ до інформації з боку компетентних органів та підрозділів фінансової розвідки.
9. Держави-члени повинні забезпечити взаємозв’язок центральних реєстрів, зазначених у параграфі 3a цієї статті, за допомогою Європейської центральної платформи, створеної згідно зі статтею 22(1) Директиви (ЄС) 2017/1132. Підключення центральних реєстрів держав-членів до платформи повинне здійснюватися відповідно до технічних специфікацій і процедур, встановлених імплементаційними актами, ухваленими Комісією відповідно до статті 24 Директиви (ЄС) 2017/1132 і статті 31а цієї Директиви.
Держави-члени повинні забезпечити доступність інформації, зазначеної в параграфі 1 цієї статті, за допомогою системи взаємопов’язаних реєстрів, створеної згідно зі статтею 22(2) Директиви (ЄС) 2017/1132, відповідно до положень національного законодавства держав-членів про імплементацію параграфів 4 і 5 цієї статті.
Держави-члени повинні вживати належних заходів для того, щоб тільки актуальна і достовірна інформація про бенефіціарних власників, зазначена в параграфі 1, надавалася через їхні національні реєстри та системи взаємозв’язку реєстрів, і щоб доступ до такої інформації відповідав правилам захисту даних.
Доступ до інформації, зазначеної у параграфі 1, повинен надаватися через національні реєстри і через систему взаємозв’язку реєстрів на період не менше п’яти років і не більше 10 років після припинення існування підстав для реєстрації інформації про бенефіціарних власників відповідно до параграфа 3а. Держави-члени повинні співпрацювати з Комісією з метою імплементації різних типів доступу відповідно до параграфів 4 і 4а.
10. Держави-члени повинні повідомити Комісію про категорії, опис характеристик, назви та, якщо застосовно, правову основу трастів і подібних правових утворень, зазначених у параграфі 1, до 10 липня 2019 року. Комісія повинна опублікувати консолідований список таких трастів і подібних правових утворень в Офіційному віснику Європейського Союзу до 10 вересня 2019 року.
До 26 червня 2020 року Комісія повинна надати звіт Європейському Парламенту і Раді з оцінкою того, чи всі трасти і подібні правові утворення відповідно до параграфа 1, що регулюються правом держав- членів, були належним чином визначені і на них були покладені зобов’язання, встановлені в цій Директиві. Комісія повинна вживати у відповідних випадках належних заходів для реагування на інформацію, яка міститься у зазначеному звіті.
Стаття 31а. Імплементаційні акти
На додаток до імплементаційних актів, ухвалених Комісією відповідно до статті 24 Директиви (ЄС) 2017/1132 і в рамках сфери застосування статей 30 і 31 цієї Директиви, Комісія повинна за потреби ухвалити шляхом імплементаційних актів технічні специфікації і процедури, необхідні для створення взаємозв’язків між центральними реєстрами держав-членів відповідно до статей 30(10) і 31(9), щодо:
(a) технічних специфікацій, які визначають групу технічних даних, необхідних для здійснення платформою її функцій, а також методу зберігання, використання та захисту таких даних;
(b) спільних критеріїв, відповідно до яких інформація про бенефіціарних власників доступна через систему взаємозв’язку реєстрів, залежно від рівня доступу, що надається державами-членами;
(c) технічних деталей надання доступу до інформації про бенефіціарних власників;
(d) технічні умови доступності послуг, що надаються системою взаємозв’язку реєстрів;
(e) технічних методів реалізації різних типів доступу до інформації про бенефіціарних власників на підставі статті 30(5) і статті 31(4);
(f) способів оплати, якщо за доступ до інформації про бенефіціарних власників стягується плата відповідно до статті 30(5a) і статті 31(4a), з урахуванням доступних механізмів оплати, таких як дистанційні платіжні операції.
Ухвалення таких імплементаційних актів повинно відбуватися з дотриманням експертної процедури, згідно зі статтею 64a(2).
У своїх імплементаційних актах Комісія повинна намагатися повторно використовувати перевірені технології та наявні практики. Комісія повинна забезпечити, щоб розробка систем не потребувала витрат, які перевищують ті, які є абсолютно необхідними для імплементації цієї Директиви. Імплементаційні акти Комісії повинні характеризуватися прозорістю, обміном досвідом та інформацією між Комісією і державами-членами.
ГЛАВА IV
ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ЩОДО ЗВІТУВАННЯ
СЕКЦІЯ 1
Загальні положення
1. Кожна держава-член повинна створити підрозділ фінансової розвідки для запобігання, виявлення та ефективної боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму.
2. Держави-члени повинні письмово повідомити Комісії назви та адреси відповідних підрозділів фінансової розвідки.
3. Кожний підрозділ фінансової розвідки повинен бути незалежним та автономним, що означає, що орган фінансової розвідки повинен мати повноваження й спроможність, необхідні для вільного здійснення його функцій, включаючи спроможність приймати незалежні рішення для аналізу, запиту й розповсюдження певної інформації. Підрозділ фінансової розвідки як центральний національний підрозділ повинен бути відповідальним за отримання та аналіз повідомлень про підозрілі операції та іншої інформації про відмивання грошей, пов’язані предикатні злочини або фінансування тероризму. Підрозділ фінансової розвідки повинен бути відповідальним за надання компетентним органам результатів свого аналізу та будь-якої додаткової важливої інформації, якщо існують підстави для підозри у відмиванні грошей, пов’язаних предикатних злочинах або фінансуванні тероризму. Він повинен мати змогу отримати додаткову інформацію від зобов’язаних осіб.
Держави-члени повинні надавати підрозділам фінансової розвідки відповідні фінансові, людські або технічні ресурси для виконання їхніх завдань.
4. Держави-члени повинні забезпечити своєчасний доступ, прямий або опосередкований, своїх підрозділів фінансової розвідки до фінансової, адміністративної або правозастосовчої інформації, яку вони вимагають для належного виконання своїх завдань. Підрозділи фінансової розвідки повинні бути здатними відповісти на запити компетентних органів про надання інформації у своїх відповідних державах-членах, якщо такі запити на інформацію зумовлені занепокоєнням щодо відмивання грошей, пов’язаних предикатних злочинів або фінансування тероризму. Рішення щодо проведення аналізу або розповсюдження інформації приймають підрозділи фінансової розвідки.
5. Якщо існують об’єктивні причини для припущення, що надання такої інформації негативно вплине на поточні розслідування чи аналіз, або, у виняткових випадках, якщо розкриття такої інформації вочевидь буде непропорційне законним інтересам фізичної або юридичної особи чи буде неналежним з огляду на цілі, для яких таку інформацію було запитано, підрозділ фінансової розвідки не повинен бути зобов’язаний виконувати запит про надання інформації.
6. Держави-члени повинні вимагати від компетентних органів надання зворотного зв’язку підрозділам фінансової розвідки про використання інформації, наданої відповідно до цієї статті, і результати розслідувань або перевірок, здійснених на основі зазначеної інформації.
7. Держави-члени повинні забезпечити повноваження підрозділу фінансової розвідки щодо вжиття термінових заходів, безпосередньо або опосередковано, якщо існує підозра, що операція пов’язана з відмиванням грошей або фінансуванням тероризму, припинити або скасувати згоду на операцію, яка здійснюється, з метою аналізу операції, підтвердити підозру й надати результати аналізу компетентним органам. Підрозділ фінансової розвідки повинен мати повноваження на вжиття таких заходів, безпосередньо або опосередковано, на запит підрозділу фінансової розвідки іншої держави-члена в терміни та відповідно до умов, визначених у національному праві підрозділу фінансової розвідки, який отримав запит.
8. Аналітична функція підрозділу фінансової розвідки повинна складатися з:
(a) операційного аналізу, який стосується індивідуальних випадків і чітко визначених цілей або відповідної обраної інформації, залежно від типу і обсягу отриманого розкриття й очікуваного використання інформації після її розповсюдження; та
(b) стратегічного аналізу наявних тенденцій і методів відмивання грошей і фінансування тероризму.
9. Без обмеженнястатті 34(2), в контексті своїх функцій, кожний підрозділ фінансової розвідки повинен мати змогу запитувати, отримувати та використовувати інформацію від будь-якої зобов’язаної особи для цілей, визначених у параграфі 1 цієї статті, навіть якщо попереднє повідомлення не було подано відповідно до статті 33(1) або 34(1).
1. Держави-члени повинні впроваджувати централізовані автоматизовані механізми, такі як центральні реєстри або центральні електронні системи пошуку даних, які дозволяють своєчасно ідентифікувати будь-яких фізичних або юридичних осіб, які утримують або контролюють платіжні та банківські рахунки, які визначаються за допомогою IBAN, відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 260/2012 (- 19), і депозитні сейфи, які утримуються кредитною установою на її території. Держави-члени повинні повідомити Комісії характеристики зазначених національних механізмів.
2. Держави-члени повинні забезпечити, своєчасно та без обмежень, безпосередній доступ національним підрозділам фінансової розвідки до інформації, яка зберігається у централізованих механізмах, зазначених у параграфі 1 цієї статті. Інформація повинна бути доступною для національних компетентних органів з метою виконання ними обов’язків згідно з цією Директивою. Держави-члени повинні забезпечити спроможність підрозділу фінансової розвідки своєчасно надати інформацію, яка зберігається у централізованих механізмах, зазначених у параграфі 1, будь-якому з інших підрозділів фінансової розвідки відповідно до статті 53.
3. Така інформація повинна бути доступною для пошуку через централізовані механізми, зазначені у параграфі 1:
- для клієнта-власника рахунку і будь-якої особи, що діє від імені клієнта: ім’я разом з іншими ідентифікаційними даними, які вимагаються відповідно до положень національного права, що транспонують пункт (a) статті 13(1), або унікальним ідентифікаційним номером;
- для бенефіціарного власника-утримувача рахунку клієнта: ім’я разом з іншими ідентифікаційними даними, які вимагаються відповідно до положень національного права, що транспонують пункт (a) статті 13(1), або унікальним ідентифікаційним номером;
- для банківського або платіжного рахунку: номер IBAN і дата відкриття та закриття рахунку;
- для депозитного сейфу: ім’я орендаря разом з іншими ідентифікаційним даними, необхідними відповідно до положень національного права, що транспонують статтю 13(1), або унікальним ідентифікаційним номером і тривалість строку оренди.
4. Держави-члени можуть розглянути можливість встановлення вимог щодо забезпечення доступності іншої інформації, яка вважається суттєво важливою для виконання підрозділами фінансової розвідки їхніх обов’язків відповідно до цієї Директиви, і надання можливості її пошуку через централізовані механізми.
5. До 26 червня 2020 року Комісія повинна надати звіт Європейському Парламенту і Раді з оцінкою умов, технічних специфікацій і процедур для забезпечення безпечного та ефективного зв’язку між централізованими автоматизованими механізмами. Зазначений звіт повинен за потреби супроводжуватися законодавчою пропозицією.
1. Держави-члени повинні надати підрозділам фінансової розвідки і компетентним органам доступ до інформації, яка дозволяє своєчасно ідентифікувати фізичних або юридичних осіб, які володіють нерухомим майном, за допомогою реєстрів або електронних систем отримання інформації, якщо такі реєстри або системи є доступними.
2. До 31 грудня 2020 року Комісія повинна надати звіт Європейському Парламенту і Раді з оцінкою необхідності та пропорційності гармонізації інформації, яка вноситься до реєстрів, та з оцінкою необхідності взаємозв’язку між цими реєстрами. Зазначений звіт повинен за потреби супроводжуватися законодавчою пропозицією.
1. Держави-члени повинні вимагати від зобов’язаних осіб і, якщо застосовно, їхніх директорів і працівників співпрацювати повною мірою шляхом своєчасного:
(a) інформування підрозділів фінансової розвідки, включаючи шляхом надсилання повідомлення, за власною ініціативою, якщо зобов’язана особа знає, підозрює або має обґрунтовані підстави підозрювати, що кошти, незалежно від суми, є доходами, одержаними від злочинної діяльності, або пов’язані з фінансування тероризму, і шляхом швидкого реагування на запити підрозділів фінансової розвідки щодо додаткової інформації у таких випадках; і
(b) надання безпосередньо підрозділам фінансової розвідки всіх необхідних даних на їхній запит.
Усі підозрілі операції, включаючи спроби здійснення операцій, повинні бути повідомлені.
2. Особа, призначена відповідно до пункту (a)статті 8(4), повинна передавати інформацію, зазначену в параграфі 1 цієї статті, підрозділам фінансової розвідки держави-члена, на території якої має осідок зобов’язана особа, що передає інформацію.
1. Як відступ від статті 33(1), держави-члени можуть, у випадку зобов’язаних осіб, зазначених у пункті 3(a), (b) і (d) статті 2(1), призначити відповідний належний професійний саморегулівний орган відповідальним за отримання інформації, зазначеної в статті 33(1).
Без обмеження параграфа 2, призначений саморегулівний орган у випадках, зазначених у першому підпараграфі цього параграфа, повинен своєчасно та в повному обсязі передавати інформацію підрозділу фінансової розвідки.
2. Держави-члени не повинні застосовувати обов’язки, визначені у статті 33(1), до нотаріусів, інших незалежних правників, аудиторів, зовнішніх бухгалтерів і податкових консультантів лише в тій мірі, в якій таке виключення стосується інформації, яку вони отримують від одного зі своїх клієнтів під час визначення правової позиції цього клієнта або під час виконання завдання представляти інтереси або захищати клієнта під час судового провадження, включаючи надання порад щодо ініціювання або уникнення цього провадження, незалежно від того, чи таку інформацію отримано до, протягом або після такого провадження.
3. Саморегулівні органи, призначені державами-членами, повинні оприлюднювати щорічний звіт, який містить інформацію про:
(a) заходи, вжиті на підставі статей 58, 59 і 60;
(b) кількість отриманих повідомлень про порушення, як зазначено у статті 61, якщо застосовно;
(c) кількість повідомлень, отриманих саморегулівним органом, вказаних у параграфі 1, та кількість повідомлень, направлених саморегулівним органом підрозділу фінансової розвідки, якщо застосовно;
(d) якщо застосовно, кількість і опис заходів, вжитих відповідно до статей 47 і 48 для здійснення моніторингу дотримання зобов’язаними особами їхніх зобов’язань відповідно до:
(i) статей 10-24 (належна перевірка клієнтів);
(ii) статей 33, 34 і 35 (повідомлення про підозрілі операції);
(iii) статті 40 (ведення обліку); і
(iv) статей 45 і 46 (внутрішній контроль).
1. Держави-члени повинні вимагати від зобов’язаних осіб утримуватися від здійснення операцій, щодо яких вони знають або підозрюють про зв’язок з доходами від злочинної діяльності або фінансуванням тероризму, до вжиття ними необхідних заходів відповідно до пункту (a) першого підпараграфа статті 33(1) і дотримуватися будь-яких подальших конкретних інструкцій підрозділу фінансової розвідки або компетентних органів згідно з законодавством відповідної держави-члена.
2. Коли утримання від операцій, зазначених у параграфі 1, є неможливим або може завадити зусиллям, спрямованим на переслідування бенефіціарів підозрюваної операції, відповідні зобов’язані особи повинні негайно після цього інформувати підрозділ фінансової розвідки.
1. Держави-члени повинні забезпечити обов’язок компетентних органів своєчасно інформувати підрозділ фінансової розвідки, якщо під час здійснення перевірок стосовно зобов’язаних осіб компетентними органами, зазначеними у статті 48, або будь-яким іншим шляхом, зазначені органи викривають факти, які можуть бути пов’язані з відмиванням грошей або фінансуванням тероризму.
2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб наглядові органи, уповноважені відповідно до законодавства чи положень наглядати за фондовими ринками, валютними ринками та ринками похідних фінансових інструментів, повідомляли підрозділ фінансової розвідки про відомі їм факти, які можуть бути пов’язані з відмиванням грошей або фінансуванням тероризму.
Добросовісне розкриття інформації зобов’язаною особою або працівником чи директором такої зобов’язаної особи відповідно до статей 33 і 34 не повинно становити порушення будь-яких обмежень стосовно розкриття інформації, встановлених відповідно до контракту або будь-якої законодавчого, регуляторного або адміністративного положення, і не повинно зумовлювати будь-яку відповідальність зобов’язаної особи або її директорів чи працівників навіть за обставин, коли вони не усвідомлювали основну злочинну діяльність, що лежить в основі, і незалежно від того, чи незаконна діяльність мала місце.
1. Держави-члени повинні забезпечити юридичний захист осіб, включаючи працівників і представників зобов’язаної особи, що здійснюють внутрішнє повідомлення або повідомлення підрозділу фінансової розвідки про підозру відмивання грошей або фінансування тероризму, від погроз, помсти або ворожих дій, зокрема, від несприятливих або дискримінаційних дій на робочому місці.
2. Держави-члени повинні забезпечити право осіб, які зазнають погроз, помсти або ворожих дій, або несприятливих чи дискримінаційних дій на робочому місті внаслідок внутрішнього повідомлення або повідомлення підрозділу фінансової розвідки про підозру відмивання грошей або фінансування тероризму, на безпечне подання скарги відповідним компетентним органам. Без обмеження конфіденційності інформації, зібраної підрозділами фінансової розвідки, держави-члени повинні також забезпечити право зазначених осіб на ефективний засіб правового захисту їхніх прав, передбачених у цьому параграфі.
СЕКЦІЯ 2
Заборона розкриття
1. Зобов’язані особи, їхні директори та працівники не повинні повідомляти відповідним клієнтам або іншим третім особам про те, що інформація передається, буде або була передана відповідно до статті 33 або 34 або про проведення чи ймовірність проведення аналізу відмивання грошей або фінансування тероризму.
2. Заборона, встановлена в параграфі 1, не повинна включати розкриття інформації компетентним органам, у тому числі саморегулівним органам, або розкриття для цілей правозастосування.
3. Заборона, встановлена в параграфі 1 цієї статті, не повинна перешкоджати розкриттю інформації між кредитними установами і фінансовими установами держав-членів, за умови, що вони належать до тієї самої групи, або між зазначеними установами та їхніми філіями, або дочірніми компаніями з контрольним пакетом акцій, що мають осідок у третіх країнах, якщо зазначені філії та дочірні компанії з контрольним пакетом акцій повністю дотримуються політик у межах групи і процедур, включаючи процедури обміну інформацією в рамках групи, відповідно до статті 45, і що групові політики і процедури відповідають вимогам, визначеним у цій Директиві.
4. Заборона, встановлена в параграфі 1, не повинна перешкоджати розкриттю інформації у відносинах між зобов’язаними особами відповідно до пункту (3)(a) та (b) статті 2(1), або особами з третіх країн, що встановлюють вимоги, еквівалентні викладеним у цій Директиві, при виконанні ними їхньої професійної діяльності, незалежно від того, чи є вони працівниками, чи ні, в тій самій юридичній особі або більшій структурі, до якої належить особа і яка має спільну власність, управління або контроль відповідності.
5. Щодо зобов’язаних осіб, зазначених у пунктах (1), (2), (3)(a) і (b) статті 2(1), у випадках стосовно того самого клієнта і тієї самої операції, що в ній беруть участь дві або більше зобов’язаних особи, заборона, встановлена в параграфі 1 цієї статті, не повинна перешкоджати розкриттю інформації у відносинах між відповідними зобов’язаними особами, якщо вони походять з держави-члена, або є особами в третій країні, яка встановлює вимоги, еквівалентні вимогам, встановленим в цій Директиві, та якщо вони належать до тієї самої професійної категорії і на них поширюються зобов’язання щодо збереження професійної таємниці та захисту персональних даних.
6. Якщо зобов’язані особи, зазначені в пункті 3(a) і(b) статті 2(1), прагнуть утримати клієнта від участі у злочинній діяльності, це не становить розкриття інформації в розумінні параграфа 1 цієї статті.
