4. До 26 червня 2017 року європейські наглядові органи повинні видати настанови компетентним органам та кредитним і фінансовим установам, відповідно до статті 16 Регламентів (ЄС) № 1093/2010, (ЄС) № 1094/2010 та (ЄС) № 1095/2010 про фактори ризику, що повинні враховуватись, і заходи, що повинні вживатись у ситуаціях, що в них доцільне вжиття заходів з посиленої комплексної перевірки клієнтів. Особлива увага повинна приділятися природі й розміру бізнесу та, у відповідних випадках і пропорційно, повинні визначатися конкретні заходи.
1. Стосовно ділових відносин або транзакцій, що в них беруть участь треті країни з високим ступенем ризику, визначені відповідно до статті 9(2), держави-члени повинні вимагати від зобов'язаних осіб ужиття таких заходів з посиленої комплексної перевірки клієнтів:
(a) отримання додаткової інформації про клієнта та бенефіціарного власника або власників;
(b) отримання додаткової інформації про очікуваний характер ділових відносин;
(c) отримання інформації про джерело походження грошей і статків клієнта та бенефіцарного власника або власників;
(d) отримання інформації про причини здійснення запланованих або здійснених транзакцій;
(e) отримання дозволу вищої ланки керівництва на встановлення або продовження ділових відносин;
(f) здійснення поглибленого моніторингу ділових відносин шляхом підвищення кількості й частоти застосування засобів контролю, а також обрання моделей транзакцій, що потребують додаткового вивчення.
Держави-члени можуть вимагати від зобов’язаних осіб забезпечити за потреби, щоб перший платіж здійснювався через рахунок, відкритий на ім’я клієнта в кредитній установі, де діють стандарти комплексної перевірки клієнтів, що є не нижчими за стандарти, викладені в цій Директиві.
2. На додаток до заходів, зазначених у параграфі 1, й відповідно до міжнародно-правових обов’язків Союзу, держави-члени повинні вимагати застосування зобов’язаними особами, у відповідних випадках, одного або більшої кількості пом’якшувальних заходів до фізичних і юридичних осіб, які здійснюють транзакції за участю третіх країн із високим ступенем ризику, визначених відповідно до статті 9(2). Ці заходи повинні складатися з одного або більшої кількості таких елементів:
(a) застосування додаткових елементів посиленої комплексної перевірки;
(b) запровадження відповідних посилених механізмів повідомлення або систематичного повідомлення про фінансові транзакції;
(c) обмеження ділових відносин або транзакцій з фізичними або юридичними особами з третіх країн, що їх визначено як країни з високим ступенем ризику відповідно до статті 9(2).
3. На додаток до заходів, зазначених у параграфі 1, держави-члени повинні за потреби застосовувати один або декілька таких заходів щодо держав з високим ступенем ризику, визначених відповідно до статті 9(2) згідно з міжнародно-правовими обов’язками Союзу:
(a) відмова у створенні дочірніх компаній, філій або представництв зобов’язаних осіб з відповідної країни, або іншим чином з огляду на те, що відповідна зобов’язана особа походить з держави, яка не має належних режимів боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму;
(b) відмова у створенні дочірніх підприємств, філій або представництв зобов’язаних осіб у відповідній країні або іншим чином з огляду на те, що відповідна філія або представництво може бути у державі, яка не має належних режимів боротьби з відмиванням грошей або фінансуванням тероризму;
(c) вимога посиленого нагляду або посилених вимог до внутрішнього аудиту для філій і дочірніх компаній зобов’язаних осіб, розташованих у відповідній країні;
(d) вимога щодо посилення вимог для зовнішнього аудиту для фінансових груп стосовно будь-якої з їхніх філій або дочірніх компаній, розташованих у відповідній країні;
(e) вимога до кредитних або фінансових установ щодо здійснення перегляду і доповнення або, за потреби, припинення кореспондентських відносин з установами-респондентами у відповідній країні.
4. Під час прийняття або застосування заходів, визначених у параграфах 2 і 3, держави-члени повинні враховувати, залежно від випадку, відповідні оцінки, думки або звіти, створені міжнародними організаціями та суб’єктами нормотворчості з компетенціями у сфері запобігання відмиванню грошей і боротьби з фінансуванням тероризму щодо ризиків, які походять з окремих третіх країн.
5. Держави-члени повинні надіслати Комісії повідомлення перед прийняттям або застосуванням заходів, зазначених у параграфах 2 і 3.
Стосовно транскордонних кореспондентських відносин, що включають здійснення платежів на користь установи-респондента з третьої країни, держави-члени повинні, на додаток до заходів з комплексної перевірки клієнтів, викладених у статті 13, вимагати від їхніх кредитних і фінансових установ ужиття таких заходів при започаткуванні ділових відносин:
(a) збирання достатньої інформації про установу-респондента для забезпечення повного розуміння характеру діяльності респондента та визначення репутації установи і якості нагляду на основі загальнодоступної інформації;
(b) оцінювання засобів контролю установи-респондента стосовно боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму;
(c) отримання дозволу вищої ланки керівництва до встановлення нових кореспондентських відносин;
(d) документування відповідних обов’язків кожної установи;
(e) стосовно рахунків, використовуваних для платежів, упевнитися в тому, що установа-респондент перевірила ідентифікаційні дані клієнтів, які мають безпосередній доступ до рахунків установи-кореспондента, і провела комплексну перевірку таких клієнтів, а також що вона здатна надати установі-кореспонденту на її вимогу відповідні дані щодо перевірки клієнтів.
Стосовно транзакцій або ділових відносин з публічними посадовими особами держави-члени повинні, на додаток до викладених у статті 13 заходів з комплексної перевірки клієнтів, вимагати від зобов’язаних осіб:
(a) мати належні системи управління ризиками, включаючи ризик-орієнтовані процедури, для визначення того, чи клієнт або бенефіціарний власник клієнта є публічною посадовою особою;
(b) вживати таких заходів у випадках ділових відносин з публічними посадовими особами:
(i) отримувати дозвіл вищої ланки керівництва на встановлення або продовження ділових відносин із такими особами;
(ii) вживати достатніх заходів для визначення джерела походження матеріальних цінностей і джерела походження грошей, що використовуються в ділових відносинах або транзакціях із такими особами;
(iii) здійснювати поглиблений поточний моніторинг таких ділових відносин.
1. Кожна держава-член повинна видати і забезпечувати актуальність списку, який вказує на точні функції, які, відповідно до національного права, підзаконних актів та адміністративних норм, являють собою важливі публічні функції для цілей пункту (9) статті 3. Держава-член повинна надіслати кожній міжнародній організації, акредитованій на її території, запит щодо створення і забезпечення актуальності списку важливих публічних функцій у цій міжнародній організації для цілей пункту (9) статті 3. Зазначені списки повинні бути надіслані на Комісії і можуть бути оприлюднені.
2. Комісія повинна створити список усіх чітко визначених функцій, які визначаються як важливі публічні функції на рівні установ та органів Союзу. Список повинен також включати будь-яку функцію, що може бути довірена представникам третіх країн і міжнародних органів, акредитованих на рівні Союзу.
3. Комісія повинна створити на основі списків, зазначених у параграфах 1 і 2 цієї статті, єдиний список усіх важливих публічних функцій для цілей пункту (9) статті 3. Цей єдиний список повинен бути загальнодоступним.
4. Функції, включені до списку, зазначеного у параграфі 3 цієї статті, повинні виконуватися відповідно до умов, викладених у статті 41(2).
Держави-члени повинні вимагати від зобов'язаних осіб вжиття розумних заходів для визначення того, чи бенефіціари за договором страхування життя або за договором іншої пов'язаної з інвестиціями страхової діяльності та/або, якщо необхідно, бенефіціарний власник бенефіціара є публічними посадовими особами. Зазначені заходи повинні вживатися не пізніше моменту виплати або повного чи часткового відступлення договору страхування. У разі виявлення вищих ризиків держави-члени повинні, на додаток до викладених у статті 13 заходів з комплексної перевірки клієнтів, вимагати від зобов'язаних осіб:
(a) інформувати вищу ланку керівництва перед виплатою страхових сум за договором страхування;
(b) проводити посилену перевірку в цілому ділових відносин із страхувальником.
Якщо публічна посадова особа більше не виконує важливої публічної функції в державі-члені або третій країні або важливої публічної функції в міжнародній організації, зобов'язані особи повинні принаймні протягом 12 місяців враховувати тривалий ризик, що його являє собою така посадова особа, та вживати відповідних та чутливих до ризику заходів, поки ця особа не вважатиметься такою, що більше не є джерелом ризику, притаманного публічним посадовим особам.
Зазначені в статтях 20-21 заходи також поширюються на членів сім’ї публічних посадових осіб або на осіб, що, як відомо, тісно пов'язані з публічними посадовими особами.
Держави-члени повинні заборонити кредитним і фінансовим установам вступати в кореспондентські відносини з номінальним банком або продовжувати вести такі відносини. Вони повинні вимагати вжиття зазначеними установами належних заходів для забезпечення того, щоб вони не розпочинали або не продовжували кореспондентські відносини з кредитною або фінансовою установою, щодо якої відомо, що вона дозволяє використання своїх рахунків номінальним банком.
СЕКЦІЯ 4
Виконання зобов’язань третіми особами
Держави-члени можуть дозволяти зобов'язаним особам покладатися на виконання третіми особами вимог щодо комплексної перевірки клієнтів, що викладені в пунктах (a), (b) і (c) першого підпараграфа статті 13(1). Однак кінцеву відповідальність за дотримання зазначених вимог несе зобов'язана особа, що покладається на третю особу.
1. Для цілей цієї секції "треті особи" означає зобов'язані особи, зазначені в статі 2, організації-члени або федерації таких зобов’язаних осіб або інші установи чи особи, розташовані в державі-члені або третій країні, які:
(a) застосовують вимоги щодо комплексної перевірки клієнтів і вимоги щодо обліку, що відповідають визначеним у цій Директиві вимогам; та
(b) відповідають вимогам цієї Директиви, нагляд за якими здійснюється у спосіб, який відповідає секції 2 глави VI.
2. Держави-члени повинні заборонити зобов'язаним особам покладатися на третіх осіб, що мають осідок у третіх країнах із високим ступенем ризику. Держави-члени можуть звільнити філії та дочірні компанії з контрольним пакетом акцій зобов'язаних осіб, що мають осідок у Союзі, від такої заборони, якщо ці філії та дочірні компанії з контрольним пакетом акцій повністю дотримуються групових політик і процедур відповідно до статті 45.
1. Держави-члени повинні забезпечити отримання зобов’язаними особами від третьої особи, що на неї вони покладалися, необхідної інформації стосовно вимог щодо комплексної перевірки клієнтів, встановлених у пунктах (a), (b) і (c) першого підпараграфа статті 13(1).
2. Держави-члени повинні забезпечити вжиття зобов’язаними особами, що до них спрямовується клієнт, достатніх заходів для забезпечення своєчасного надання третьою особою на вимогу відповідних копій даних для ідентифікації та верифікації, включаючи, за наявності, дані, отримані за допомогою засобів електронної ідентифікації, відповідних довірчих послуг, визначених у Регламенті (ЄС) № 910/2014, або будь-якого іншого безпечного, віддаленого або електронного процесу ідентифікації, регульованого, визнаного, схваленого або прийнятого відповідними національними органами влади.
Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентний орган держави-члена місцезнаходження (щодо групових політик і процедур) і компетентний орган держави-члена ведення діяльності (щодо філій і дочірніх компаній) міг розглянути дотримання зобов'язаною особою положень, ухвалених відповідно до статей 26 і 27, за допомогою його групової програми, якщо виконуються всі зазначені нижче умови:
(a) зобов'язана особа покладається на інформацію, надану третьою особою, яка належить до тієї самої групи;
(b) зазначена група вживає заходів із комплексної перевірки клієнтів, застосовує правила обліку і програми протидії відмиванню грошей і фінансуванню тероризму відповідно до цієї Директиви або еквівалентних правил:
(c) нагляд за ефективним виконанням вимог, зазначених у пункті (b), здійснюється на рівні групи компетентним органом держави-члена місцезнаходження або третьої країни.
Ця секція не поширюється на аутсорсингові або агентські відносини, якщо згідно з договором надавач послуг аутсорсингу або агент повинен вважатися таким, що входить до складу зобов’язаної особи.
ГЛАВА III
ІНФОРМАЦІЯ ПРО БЕНЕФІЦІАРНИХ ВЛАСНИКІВ
1. Держави-члени повинні забезпечити застосування до корпоративних та інших юридичних осіб, створених на їхній території, вимоги щодо отримання та зберігання достатньої, достовірної та актуальної інформації про їхніх бенефіціарних власників, включаючи деталі щодо бенефіціарних інтересів таких власників. Держави-члени повинні забезпечити вжиття дієвих, пропорційних і стримувальних заходів або санкцій, які застосовуються внаслідок порушень цієї статті.
Держави-члени повинні забезпечити зобов'язання зазначених осіб надавати, на додаток до інформації про їхнього юридичного власника, інформацію про бенефіціарного власника зобов'язаним особам, коли зобов'язані особи вживають заходів з комплексної перевірки клієнтів відповідно до глави II.
Держави-члени повинні вимагати від бенефіціарних власників корпоративних або інших юридичних осіб, включаючи власність за акціями, правами голосу, частковою участю, акціями на пред'явника або контроль за допомогою інших засобів, надання цим установам усієї інформації, необхідної для забезпечення дотримання корпоративною або іншою юридичною особою вимог першого підпараграфа.
2. Держави-члени повинні вимагати своєчасного доступу компетентних органів та органів фінансової розвідки до інформації, зазначеної в параграфі 1.
3. Держави-члени повинні забезпечити зберігання інформації, зазначеної у параграфі 1, в центральному реєстрі в кожній державі-члені, наприклад, у комерційному реєстрі, реєстрах компаній, відповідно до статті 3 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/101/ЄС (- 16), або публічному реєстрі.
Держави-члени повинні повідомити Комісії про характеристики цих національних механізмів. Інформація про бенефіціарних власників, що міститься в цій базі даних, може збиратися відповідно до національних систем.
4. Держави-члени повинні вимагати відповідності, точності та актуальності інформації, яка зберігається в центральному реєстрі, зазначеному у параграфі 3, та впроваджувати механізми для реалізації цієї мети. Такі механізми повинні містити вимоги до зобов'язаних осіб і, якщо доцільно та остільки ці вимоги не заважають виконанню їхніх функцій, до компетентних органів повідомляти про будь-які протиріччя, які вони виявляють між інформацією про бенефіціарних власників, доступною у центральних реєстрах, та інформацією про бенефіціарних власників, доступною для них. У випадку повідомлених протиріч, держави-члени повинні забезпечити вжиття належних заходів для вирішення протиріч у своєчасний спосіб і, у відповідних випадках, внесення спеціального повідомлення до центрального реєстру в проміжковий період.
5. Держави-члени повинні забезпечити доступність інформації про бенефіцарних власників у всіх випадках для:
(a) компетентних органів і органів фінансової розвідки без будь-яких обмежень;
(b) зобов'язаних осіб, у рамках комплексної перевірки клієнтів відповідно до глави II;
(c) будь-якого члена громадськості.
Особам, зазначеним у пункті (c), повинен бути наданий дозвіл на доступ принаймні до імені, місяця і року народження, країни проживання і громадянства бенефіціарного власника, а також природи і міри утримуваного бенефіціарного інтересу.
Держави-члени можуть, відповідно до умов, визначених національним правом, надати доступ до додаткової інформації, яка уможливлює визначення бенефіціарного власника. Додаткова інформація повинна включати принаймні дату народження і контакті дані відповідно до правил захисту персональних даних.
5а. Держави-члени можуть обрати, чи надавати доступ до інформації, яка міститься у їхніх національних реєстрах, зазначених у параграфі 3, на умовах онлайн-реєстрації і сплати збору, який не повинен перевищувати адміністративну вартість надання доступу до інформації, включаючи вартість утримання й вдосконалення реєстру.
6. Держави-члени повинні забезпечити можливість своєчасного та необмеженого доступу компетентних органів та органів фінансової розвідки до всієї інформації, яка зберігається в центральному реєстрі, зазначеному у параграфі 3, без звернення до відповідної установи. Держави-члени повинні також дозволяти своєчасний доступ зобов'язаних осіб під час ужиття заходів з комплексної перевірки клієнтів відповідно до глави II.
Компетентні органи, яким надано доступ до центрального реєстру, зазначеного в параграфі 3, повинні бути органами публічної влади з визначеними повноваженнями для боротьби з відмиванням грошей або фінансуванням тероризму, а також податковими органами, керівниками зобов'язаних осіб та органів, які здійснюють функцію розслідування або переслідування відмивання грошей, пов'язаних предикатних злочинів і фінансування тероризму, розшуку та арешту або заморожування та конфіскації активів, одержаних злочинним шляхом.
7. Держави-члени повинні забезпечити здатність компетентних органів і органів фінансової розвідки надавати своєчасно і безкоштовно компетентним органам і органам фінансової розвідки інших держав-членів інформацію, зазначену у параграфах 1 і 3.
8. Держави-члени повинні вимагати, щоб зобов'язані особи не покладалися виключно на центральний реєстр, зазначений у параграфі 3, для виконання вимог щодо комплексної перевірки клієнтів відповідно до глави II. Зазначені вимоги повинні виконуватися з використанням ризик-орієнтованого підходу.
9. За виняткових обставин, які повинні бути встановлені в національному праві, якщо доступ, зазначений у пунктах (b) і (c) першого підпараграфа параграфа 5, може створити диспропорційний ризик для бенефіціарного власника, ризик шахрайства, викрадення, шантажу, вимагань, домагань, жорстокості або залякування, або якщо бенефіціарний власник є неповнолітнім або іншим чином юридично недієздатним, держава-член може звільнити від такого доступу до інформації про бенефіціарного власника, повністю або частково, на індивідуальній основі. Держави-члени повинні забезпечити надання зазначених звільнень на основі детальної оцінки виняткової природи обставин. Права на адміністративний перегляд рішення про звільнення та на ефективний засіб судового захисту повинні бути гарантовані. Держава-член, яка надала звільнення, повинна щорічно оприлюднювати статистичні дані про кількість наданих звільнень, зазначені причини та передавати дані Комісії.
Звільнення, надані відповідно до першого підпараграфа цього параграфа, не повинні застосовуватися до кредитних і фінансових установ, або до зобов'язаних осіб, зазначених у пункті 3(b) статті 2(1), які являють собою державних службовців.
10. Держави-члени повинні забезпечити взаємозв'язок центральних реєстрів, зазначених у параграфі 3 цієї статті, за допомогою Європейської центральної платформи, створеної згідно зі статтею 22(1) Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/1132 (- 17). Підключення центральних реєстрів держав-членів до платформи повинне здійснюватися відповідно до технічних специфікацій і процедур, встановлених імплементаційними актами, ухваленими Комісією відповідно до статті 24 Директиви (ЄС) 2017/1132 і статті 31a цієї Директиви.
Держави-члени повинні забезпечити доступ до інформації, зазначеної в параграфі 1 цієї статті, через систему взаємозв’язку реєстрів, створену згідно зі статтею 22(1) Директиви (ЄС) 2017/1132, відповідно до національних законодавчих актів держав-членів про імплементацію параграфів 5, 5a та 6 цієї статті.
Доступ до інформації, зазначеної у параграфі 1, повинен надаватися за допомогою національних реєстрів і через систему взаємозв’язку реєстрів на період не менше п'яти років і не більше 10 років після видалення юридичної особи з реєстру. Держави-члени повинні співпрацювати між собою та з Комісією з метою імплементації різних типів доступу відповідно до цієї статті.
1. Держави-члени повинні забезпечити застосування цієї статті до трастів та видів правових утворень, таких як, між іншим, fiducie, деякі види Treuhand або fideicomiso, якщо структура або функції таких утворень подібні до структури або функцій трастів. Держави-члени повинні визначити характеристики для встановлення того, чи структура або функції правових утворень подібні до структури або функцій трастів, стосовно таких утворень, що регулюються їхнім правом.
Кожна держава-член повинна вимагати, щоб довірчі власники будь-якого відкритого трасту, управління яким здійснюється в зазначеній державі-члені, отримували та зберігали достатню й актуальну інформацію про бенефіціарних власників трасту. Така інформація повинна включати ідентифікаційні дані:
(a) засновника(-ів);
(b) довірчого власника(-ів);
(c) піклувальника(-ів) (за наявності);
(d) бенефіціарів або класу бенефіціарів;
(e) будь-якої іншої фізичної особи, що фактично контролює траст.
Держави-члени повинні забезпечити вжиття дієвих, пропорційних і стримувальних заходів або санкцій у разі порушення цієї статті.
2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб довірчі власники або особи, що виконують еквівалентні функції у схожих правових утвореннях, відповідно до параграфа 1 цієї статті, розкривали свій статус і своєчасно надавали зазначену в параграфі 1 цієї статті інформацію зобов’язаним особам, якщо вони як довірчі власники або як особи, що виконують еквівалентні функції у схожих правових утвореннях, вступають у ділові відносини або здійснюють одноразову транзакцію понад ліміти, визначені в пунктах (b), (c) і (d) статті 11.
3. Держави-члени повинні вимагати своєчасного доступу компетентних органів та органів фінансової розвідки до інформації, зазначеної в параграфі 1.
3а. Держави-члени повинні вимагати, щоб інформація про бенефіціарних власників відкритих трастів і бенефіціарів схожих правових утворень, зазначених у параграфі 1, зберігалася в центральному реєстрі бенефіціарних власників, створеному державою-членом, де має осідок чи проживає довірчий власник трасту або особа, що виконує еквівалентні функції в схожих правових утвореннях.
Якщо місце ведення діяльності або місце проживання довірчого власника трасту або особи, що виконує еквівалентні функції в схожих правових утвореннях, розташоване за межами Союзу, зазначена в параграфі 1 інформація повинна зберігатись у центральному реєстрі, створеному державою-членом, де довірчий власник трасту або особа, що виконує еквівалентні функції в схожих правових утвореннях, вступає у ділові відносини або придбає нерухоме майно від імені трасту або схожого правового утворення.
Якщо довірчі власники трасту або особи, що виконують еквівалентні функції в схожих правових утвореннях, мають осідок чи проживають у різних державах-членах або якщо довірчий власник трасту або особа, що виконує еквівалентні функції в схожих правових утвореннях, більше одного разу вступає в ділові відносини від імені трасту або схожого правового утворення в різних державах-членах, свідоцтво про підтвердження реєстрації або витяг з інформації про бенефіціарних власників, що зберігається в реєстрі однією державою-членом, може вважатися достатнім для того, щоб вважати обов’язок стосовно реєстрації виконаним.
4. Держави-члени повинні забезпечити доступ у всіх випадках до інформації про бенефіціарних власників трасту або схожого правового утворення для:
(a) компетентних органів і органів фінансової розвідки без будь-яких обмежень;
(b) зобов’язаних осіб, у рамках комплексної перевірки клієнтів відповідно до глави II;
(c) будь-якої фізичної або юридичної особи, яка може продемонструвати легітимний інтерес;
(d) будь-якої фізичної або юридичної особи, що подає письмовий запит стосовно трасту або схожого правового утворення, що є держателем або власником контрольної частки в будь-якій корпоративній або іншій юридичній особі, відмінній від зазначених у статті 30(1), шляхом прямого або непрямого володіння на праві власності, в тому числі через акції на пред’явника або через контроль за допомогою інших засобів.
Інформація, доступ до якої надається фізичним або юридичним особам, зазначеним у пунктах (c) і (d) першого підпараграфа, повинна складатися з імені, місяця і року народження, країни проживання та громадянства бенефіціарного власника, а також природи і ступеню бенефіціарної частки, якою він володіє.
Держави-члени можуть, відповідно до умов, визначених національним правом, надати доступ до додаткової інформації, яка уможливлює визначення бенефіціарного власника. Зазначена додаткова інформація повинна включати принаймні дату народження та контактні дані відповідно до правил захисту даних. Держави-члени можуть забезпечити ширший доступ до інформації, яка міститься в реєстрі, відповідно до їхнього національного права.
Компетентні органи, яким надано доступ до центрального реєстру, зазначеного в параграфі 3а, повинні бути органами публічної влади з повноваженнями для боротьби з відмиванням грошей або фінансуванням тероризму, а також податковими органами, керівниками зобов’язаних осіб та органів, на які покладено функцію розслідування або переслідування відмивання грошей, пов’язаних предикатних злочинів і фінансування тероризму, розшуку та арешту або заморожування та конфіскації активів, одержаних злочинним шляхом.
4а. Держави-члени можуть обрати, чи надавати доступ до інформації, яка міститься у їхніх національних реєстрах, зазначених у параграфі 3, на умовах онлайн-реєстрації і сплати збору, який не повинен перевищувати адміністративну вартість доступу до інформації, включаючи вартість утримання і вдосконалення реєстру.
5. Держави-члени повинні вимагати відповідності, точності і актуальності інформації, яка зберігається в центральному реєстрі, зазначеному в параграфі 3а, та повинні впроваджувати механізми для реалізації цієї мети. Такі механізми повинні містити вимоги до зобов'язаних осіб і, якщо доцільно та остільки ці вимоги не заважають виконанню їхніх функцій, до компетентних органів повідомляти про будь-які протиріччя, які вони виявляють між інформацією про бенефіціарних власників, доступною у центральних реєстрах, та інформацією про бенефіціарних власників, доступною для них. У випадку повідомлення протиріч, держави-члени повинні забезпечити вжиття належних заходів для своєчасного вирішення протиріч з одночасним внесенням, за потреби, спеціального повідомлення до центрального реєстру.
6. Держави-члени повинні забезпечити, щоб зобов'язані особи не покладалися виключно на центральний реєстр, зазначений у параграфі 4, для виконання обов'язків щодо комплексної перевірки клієнтів, встановлених у Главі II. Зазначені вимоги повинні виконуватися з використанням ризик-орієнтованого підходу.
7. Держави-члени повинні забезпечити здатність компетентних органів і органів фінансової розвідки надавати своєчасно і безкоштовно компетентним органам і органам фінансової розвідки інших держав-членів інформацію, зазначену у параграфах 1 і 3.
7а. У виняткових випадках, що повинні бути передбачені в національному праві, якщо доступ, зазначений у пунктах (b), (c) і (d) першого підпараграфа параграфа 4, наразить бенефіціарного власника на диспропорційний ризик, ризик шахрайства, викрадення, шантажу, вимагання, домагань, жорстокості або залякування, або якщо бенефіціарний власник є неповнолітнім або з інших причин недієздатним, держави-члени можуть в окремих випадках не надавати такого доступу до всієї або частини інформації про бенефіціарних власників. Держави-члени повинні забезпечити надання зазначених звільнень на основі детальної оцінки виняткової природи обставин. Права на адміністративний перегляд рішення про звільнення та на ефективний засіб судового захисту повинні бути гарантовані. Держава-член, яка надала звільнення, повинна щорічно оприлюднювати статистичні дані про кількість наданих звільнень, зазначені причини та передавати дані Комісії.
Звільнення, надані відповідно до першого підпараграфа, не повинні застосовуватися до кредитних і фінансових установ, а також до зобов'язаних осіб, зазначених у пункті (3)(b) статті 2(1), які є посадовими особами.
Якщо держава-член вирішить застосувати звільнення відповідно до першого підпараграфа, вона не повинна обмежувати доступ до інформації з боку компетентних органів та органів фінансової розвідки.
9. Держави-члени повинні забезпечити взаємозв'язок центральних реєстрів, зазначених у параграфі 3а цієї статті, за допомогою Європейської центральної платформи, створеної згідно зі статтею 22(1) Директиви (ЄС) 2017/1132. Підключення центральних реєстрів держав-членів до платформи повинне здійснюватися відповідно до технічних специфікацій і процедур, встановлених імплементаційними актами, ухваленими Комісією відповідно до статті 24 Директиви (ЄС) 2017/1132 і статті 31а цієї Директиви.
Держави-члени повинні забезпечити доступність інформації, зазначеної в параграфі 1 цієї статті, за допомогою системи взаємопов'язаних реєстрів, створеної згідно зі статтею 22(2) Директиви (ЄС) 2017/1132, відповідно до положень національного права держав-членів про імплементацію параграфів 4 і 5 цієї статті.
Держави-члени повинні вживати належних заходів для того, щоб тільки актуальна і достовірна інформація про бенефіціарних власників, зазначена в параграфі 1, надавалася через їхні національні реєстри та системи взаємозв'язку реєстрів, і щоб доступ до такої інформації відповідав правилам захисту даних.
Доступ до інформації, зазначеної у параграфі 1, повинен надаватися через національні реєстри і через систему взаємозв'язку реєстрів на період не менше п'яти років і не більше 10 років після припинення існування підстав для реєстрації інформації про бенефіціарних власників, відповідно до параграфа 3а. Держави-члени повинні співпрацювати з Комісією з метою імплементації різних типів доступу відповідно до параграфів 4 і 4а.
10. Держави-члени повинні повідомити Комісії категорії, опис характеристик, назви та, якщо застосовно, правової основи діяльності трастів і схожих правових утворень, зазначених у параграфі 1, до 10 липня 2019 року. Комісія повинна опублікувати консолідований список таких трастів і схожих правових утворень в Офіційному віснику Європейського Союзу до 10 вересня 2019 року.
До 26 червня 2020 року Комісія повинна надати звіт Європейському Парламенту і Раді з оцінкою того, чи всі трасти і схожі правові утворення, відповідно до параграфа 1, що регулюються правом держав-членів, були належним чином визначені і стали нести зобов'язання, викладені в цій Директиві. Комісія повинна вживати у відповідних випадках належних заходів для реагування на інформацію, яка міститься у зазначеному звіті.
Стаття 31а. Імплементаційні акти
На додаток до імплементаційних актів, прийнятих Комісією відповідно до статті 24 Директиви (ЄС) 2017/1132 і в рамках сфери застосування статей 30 і 31 цієї Директиви, Комісія повинна за потреби ухвалити шляхом імплементаційних актів технічні специфікації і процедури, необхідні для створення взаємозв'язків між центральними реєстрами держав-членів, відповідно до статей 30(10) і 31(9), щодо:
(a) технічних специфікацій, які визначають групу технічних даних, необхідних для здійснення платформою її функцій, а також методу зберігання, використання та захисту таких даних;
(b) спільних критеріїв, відповідно до яких інформація про бенефіціарних власників доступна через систему взаємозв'язку реєстрів, залежно від рівня доступу, наданого державами-членами;
(c) технічних деталей надання доступу до інформації про бенефіціарних власників;
(d) технічних умов доступу до послуг, які надаються системою взаємозв’язку реєстрів;
(e) технічних методів реалізації різних типів доступу до інформації про бенефіціарних власників на підставі статті 30(5) і статті 31(4);
(f) способів оплати, якщо за доступ до інформації про бенефіціарних власників стягується плата відповідно до статті 30(5а) і статті 31(4а), з урахуванням доступних механізмів оплати, таких як дистанційні платіжні операції.
Ухвалення таких імплементаційних актів повинне відбуватися з дотриманням експертної процедури, згідно зі статтею 64a(2).
В своїх імплементаційних актах Комісія повинна намагатися повторно використовувати перевірені технології та наявні практики. Комісія повинна забезпечити, щоб розробка систем не потребувала витрат, які перевищують ті, які є абсолютно необхідними для імплементації цієї Директиви. Імплементаційні акти Комісії повинні характеризуватися прозорістю, обміном досвідом та інформацією між Комісією і державами-членами.
ГЛАВА IV
ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ЩОДО ЗВІТУВАННЯ
СЕКЦІЯ 1
Загальні положення
1. Кожна держава-член повинна створити орган фінансової розвідки для запобігання, виявлення та ефективної боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму.
2. Держави-члени повинні письмово повідомити Комісії назви та адреси зазначених органів фінансової розвідки.
3. Кожний орган фінансової розвідки повинен бути незалежним та автономним, що означає, що орган фінансової розвідки повинен мати повноваження й спроможність, необхідні для вільного здійснення його функцій, включаючи спроможність приймати незалежні рішення для аналізу, запиту й розповсюдження визначеної інформації. Орган фінансової розвідки як центральний національний підрозділ повинен бути відповідальним за отримання та аналіз повідомлень про підозрілі транзакції та іншої інформації про відмивання грошей, пов'язані предикатні злочини або фінансування тероризму. Орган фінансової розвідки повинен бути відповідальним за надання компетентним органам результатів його аналізу та будь-якої додаткової важливої інформації, якщо існують підстави для підозри у відмиванні грошей, пов'язаних предикатних злочинах або фінансуванні тероризму. Він повинен мати змогу отримати додаткову інформацію від зобов'язаних осіб.
Держави-члени повинні надавати органам фінансової розвідки відповідні фінансові, людські або технічні ресурси для виконання їхніх завдань.
4. Держави-члени повинні забезпечити своєчасний доступ, прямий або опосередкований, їхніх органів фінансової розвідки до фінансової, адміністративної або правозастосовчої інформації, яку вони вимагають для належного виконання своїх завдань. Органи фінансової розвідки повинні бути здатними відповісти на запити компетентних органів про надання інформації у їхніх відповідних державах-членах, якщо такі запити на інформацію зумовлені занепокоєнням щодо відмивання грошей, пов'язаних предикатних злочинів або фінансування тероризму. Рішення щодо проведення аналізу або розповсюдження інформації приймають органи фінансової розвідки.
5. Якщо існують об'єктивні причини для припущення, що надання такої інформації негативно вплине на поточні розслідування або аналіз, або, у виняткових випадках, якщо розкриття такої інформації вочевидь не відповідатиме законним інтересам фізичної або юридичної особи або буде неналежним з огляду на цілі, з якими таку інформацію було запитано, органи фінансової розвідки не зобов'язані виконувати запит на інформацію.
6. Держави-члени повинні вимагати від компетентних органів надання зворотного зв'язку органам фінансової розвідки про використання інформації, наданої відповідно до цієї статті, і результати розслідувань або перевірок, здійснених на основі зазначеної інформації.
7. Держави-члени повинні забезпечити повноваження органів фінансової розвідки щодо вжиття термінових заходів, безпосередньо або опосередковано, якщо існує підозра, що транзакція пов'язана з відмиванням грошей або фінансуванням тероризму, припинити або скасувати згоду на транзакцію, яка здійснюється, з метою аналізу транзакції, підтвердити підозру й надати результати аналізу компетентним органам. Органи фінансової розвідки повинні мати повноваження на вжиття таких заходів, безпосередньо або опосередковано, на запит органу фінансової розвідки іншої держави-члена на терміни та відповідно до умов, визначених у національному праві органів фінансової розвідки, які отримали запит.
8. Аналітична функція органів фінансової розвідки повинна складатися з:
(a) операційного аналізу, який стосується індивідуальних випадків і чітко визначених цілей або відповідної обраної інформації, залежно від типу і обсягу отриманого розкриття й очікуваного використання інформації після її розповсюдження; та
(b) стратегічного аналізу наявних тенденцій і методів відмивання грошей і фінансування тероризму.
9. Без обмеження статті 34(2), в контексті своїх функцій, кожний орган фінансової розвідки повинен мати змогу запитувати, отримувати та використовувати інформацію від будь-якої зобов’язаної особи для цілей, визначених параграфом 1 цієї статті, навіть якщо попередній звіт не було подано відповідно до статті 33(1) або 34(1).
1. Держави-члени повинні впроваджувати централізовані автоматизовані механізми, такі як центральні реєстри або центральні електронні системи пошуку даних, які дозволяють своєчасно ідентифікувати будь-яких фізичних або юридичних осіб, які утримують або контролюють платіжні та банківські рахунки, які визначаються за допомогою IBAN, відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 260/2012 (- 18), і депозитні сейфи, які утримуються кредитною установою на її території. Держави-члени повинні повідомити Комісії характеристики зазначених національних механізмів.
2. Держави-члени повинні забезпечити, своєчасно та без обмежень, безпосередній доступ національним органам фінансової розвідки до інформації, яка утримується у централізованих механізмах, зазначених у параграфі 1 цієї статті. Інформація повинна бути доступною для національних компетентних органів з метою виконання ними обов’язків згідно з цією Директивою. Держави-члени повинні забезпечити спроможність органу фінансової розвідки своєчасно надати інформацію, яка зберігається у централізованих механізмах, зазначених у параграфі 1, будь-якому з інших органів фінансової розвідки відповідно до статті 53.
3. Така інформація повинна бути доступною для пошуку через централізовані механізми, зазначені у параграфі 1:
- для клієнта-власника рахунку і будь-якої особи, що діє від імені клієнта: ім’я разом з іншими ідентифікаційними даними, які вимагаються відповідно до положень національного права, що транспонують пункт (a) статті 13(1), або унікальним ідентифікаційним номером;
- для бенефіціарного власника-утримувача рахунку клієнта: ім'я разом з іншими ідентифікаційними даними, які вимагаються відповідно до положень національного права, що транспонують пункт (a) статті 13(1), або унікальним ідентифікаційним номером;
- для банківського або платіжного рахунку: номер IBAN і дата відкриття та закриття рахунку;
- для депозитного сейфу: ім'я орендаря разом з іншими ідентифікаційним даними, необхідними відповідно до положень національного права, що транспонують статтю 13(1), або унікальним ідентифікаційним номером і тривалість строку оренди.
4. Держави-члени можуть розглянути можливість встановлення вимог щодо забезпечення доступності іншої інформації, яка вважається суттєво важливою для виконання органами фінансової розвідки їхніх обов'язків відповідно до цієї Директиви, і надання можливості її пошуку через централізовані механізми.
5. До 26 червня 2020 року Комісія повинна надати звіт Європейському Парламенту і Раді з оцінкою умов, технічних специфікацій і процедур для забезпечення безпечного та ефективного зв'язку між централізованими автоматизованими механізмами. Зазначений звіт повинен за потреби супроводжуватися законодавчою пропозицією.
1. Держави-члени повинні надати органам фінансової розвідки і компетентним органам доступ до інформації, яка дозволяє своєчасно ідентифікувати фізичних або юридичних осіб, які володіють нерухомим майном, за допомогою реєстрів або електронних систем отримання інформації, якщо такі реєстри або системи є доступними.
2. До 31 грудня 2020 року Комісія повинна надати звіт Європейському Парламенту і Раді з оцінкою необхідності та пропорційності гармонізації інформації, яка вноситься до реєстрів, та з оцінкою необхідності взаємозв’язку між цими реєстрами. Зазначений звіт повинен за потреби супроводжуватися законодавчою пропозицією.
1. Держави-члени повинні вимагати від зобов'язаних осіб і, якщо потрібно, їхніх директорів і працівників співпрацювати повною мірою шляхом своєчасного:
(a) інформування органів фінансової розвідки, включаючи шляхом подання звіту, за власною ініціативою, якщо зобов’язана особа знає, підозрює або має обґрунтовані підстави підозрювати, що гроші, незалежно від суми, є доходами, одержаними від злочинної діяльності, або пов'язані з фінансування тероризму, і шляхом швидкого реагування на запити органів фінансової розвідки щодо додаткової інформації у таких випадках; і
(b) надання безпосередньо органам фінансової розвідки всіх необхідних даних на їхній запит.
Усі підозрілі транзакції, включаючи спроби здійснення транзакцій, повинні бути повідомлені.
2. Особа, призначена відповідно до пункту (a) статті 8(4), повинна передавати інформацію, зазначену в параграфі 1 цієї статті, органам фінансової розвідки держави-члена, на чиїй території має осідок зобов'язана особа, що передає інформацію.
1. Як відступ від статті 33(1), держави-члени можуть, у випадку зобов'язаних осіб, перелічених у пункті 3(a), (b) і (d) статті 2(1), призначити відповідний належний професійний саморегульований орган відповідальним за отримання інформації, зазначеної в статті 33(1).
Без обмеження параграфа 2, призначений саморегульований орган, зазначений у першому підпараграфі цього параграфа, повинен своєчасно та безпосередньо передавати інформацію органам фінансової розвідки.
2. Держави-члени не повинні застосовувати обов’язки, визначені у статті 33(1), до нотаріусів, інших незалежних правників, аудиторів, зовнішніх бухгалтерів і податкових консультантів лише в тій мірі, в якій таке звільнення стосується інформації, яку вони отримують від одного з їхніх клієнтів під час визначення правової позиції цього клієнта або під час виконання завдання представляти інтереси або захищати клієнта під час судового провадження, включаючи надання порад щодо ініціювання або уникнення цього провадження, незалежно від того, чи таку інформацію отримано до, протягом або після такого провадження.
3. Саморегульовані органи, призначені державами-членами, повинні оприлюднювати щорічний звіт, який містить інформацію про:
(a) заходи, вжиті відповідно до статей 58, 59 і 60;
(b) кількість отриманих повідомлень про порушення, відповідно до статті 61, якщо застосовно;
(c) кількість звітів, отриманих саморегульованим органом, вказаних у параграфі 1, та кількість звітів, спрямованих саморегульованим органом органу фінансової розвідки, якщо застосовно;
(d) якщо застосовно, кількість і опис заходів, вжитих відповідно до статей 47 і 48 для здійснення моніторингу дотримання зобов'язаними особами своїх зобов'язань відповідно до:
(i) статей 10-24 (комплексна перевірка клієнтів);
(ii) статей 33, 34 і 35 (звітування про підозрілі транзакції);
(iii) статті 40 (ведення обліку); та
(iv) статей 45 і 46 (засоби внутрішнього контролю).
1. Держави-члени повинні вимагати від зобов'язаних осіб утримання від здійснення транзакцій, щодо яких вони знають про або підозрюють зв'язок з доходами від злочинної діяльності або фінансуванням тероризму, до вжиття ними необхідних заходів відповідно до пункту (a) першого підпараграфа статті 33(1) і дотримання будь-яких подальших конкретних інструкцій органів фінансової розвідки або компетентних органів згідно з правовою системою відповідної держави-члена.
2. Коли утримання від транзакцій, зазначених у параграфі 1, є неможливим або може завадити зусиллям, спрямованим на переслідування бенефіціарів підозрюваної операції, відповідні зобов'язані особи повинні після цього своєчасно інформувати органи фінансової розвідки.
1. Держави-члени повинні забезпечити обов'язок компетентних органів своєчасно інформувати органи фінансової розвідки, якщо під час здійснення перевірок стосовно зобов'язаних осіб компетентними органами, зазначеними у статті 48, або будь-яким іншим шляхом, зазначені органи викривають факти, які можуть бути пов'язані з відмиванням грошей або фінансуванням тероризму.
2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб наглядові органи, уповноважені законом чи постановами наглядати за фондовими ринками, біржами або ринками похідних фінансових інструментів, повідомляли органи фінансової розвідки про відомі їм факти, які можуть бути пов'язані з відмиванням грошей або фінансуванням тероризму.
Добросовісне розкриття інформації зобов'язаною особою або працівником, або директором такої зобов'язаної особи відповідно до статей 33 і 34 не повинне становити порушення або будь-яке обмеження стосовно розкриття інформації, яке накладається відповідно до контракту або будь-якої законодавчої, регуляторної або адміністративної норми, і не повинне зумовлювати будь-яку відповідальність зобов'язаної особи або її директорів або працівників навіть за обставин, коли вони не усвідомлювали основну злочинну діяльність і незалежно від того, чи незаконна діяльність мала місце.
1. Держави-члени повинні забезпечити юридичний захист осіб, включаючи працівників і представників зобов’язаної особи, що надають внутрішнє повідомлення про підозру відмивання грошей або фінансування тероризму або повідомлення органам фінансової розвідки, від загроз, помсти або ворожих дій, зокрема, від несприятливих або дискримінаційних дій на робочому місці.
2. Держави-члени повинні забезпечити право осіб, які зазнають загроз, помсти або ворожих дій, або несприятливих чи дискримінаційних дій на робочому місці, внаслідок повідомлення про підозри відмивання грошей або фінансування тероризму в рамках установи або органам фінансової розвідки, на безпечне подання скарги відповідним компетентним органам. Без обмеження конфіденційності інформації, зібраної органами фінансової розвідки, держави-члени повинні також забезпечити право зазначених осіб на ефективний засіб правового захисту їхніх прав, передбачених у цьому параграфі.
СЕКЦІЯ 2
Заборона розкриття
1. Зобов'язані особи, їхні директори та працівники не повинні повідомляти відповідним клієнтам або іншим третім особам про те, що інформація передається або була передана відповідно до статті 33 або 34 або про проведення чи ймовірність проведення аналізу відмивання грошей або фінансування тероризму.
2. Заборона, встановлена в параграфі 1, не повинна включати повідомлення компетентних органів, у тому числі саморегульованих органів, або повідомлення для цілей правозастосування.
3. Заборона, встановлена в параграфі 1 цієї статті, не повинна перешкоджати розкриттю інформації між кредитними установами і фінансовими установами держав-членів, за умови, що вони належать до тієї самої групи, або між зазначеними установами та їхніми філіями, або дочірніми компаніями з контрольним пакетом акцій, що мають осідок у третіх країнах, якщо зазначені філії та дочірні компанії з контрольним пакетом акцій повністю дотримуються групових політик і процедур, включаючи процедури обміну інформацією в рамках групи, відповідно до статті 45, і що групові політики і процедури відповідають вимогам, визначеним у цій Директиві.
4. Заборона, встановлена в параграфі 1, не повинна перешкоджати розкриттю інформації у відносинах між зобов'язаними особами, відповідно до пункту (3)(a) та (b) статті 2(1), або особами з третіх країн, що накладають вимоги, еквівалентні викладеним у цій Директиві, при виконанні ними своїх службових обов'язків та поза службою, в тій самій юридичній особі або більшій структурі, до якої належить особа і яка має спільну власність, управління або комплаєнс-контроль.
5. Щодо зобов'язаних осіб, зазначених у пунктах (1), (2), (3)(a) і (b) статті 2(1), у випадках стосовно того самого клієнта і тієї самої транзакції, що в ній беруть участь дві або більше зобов'язаних особи, заборона, встановлена в параграфі 1 цієї статті, не повинна перешкоджати розкриттю інформації у відносинах між відповідними зобов'язаними особами, якщо вони походять з держави-члена, або є особами в третій країні, яка встановлює вимоги, еквівалентні вимогам, що викладені в цій Директиві, та якщо вони належать до тієї самої професійної категорії і на них поширюються зобов'язання щодо збереження професійної таємниці та захисту персональних даних.
Якщо зобов'язані особи, зазначені в пункті 3(a) і (b) статті 2(1), прагнуть утримати клієнта від участі у злочинній діяльності, це не становить розкриття інформації в розумінні параграфа 1 цієї статті.
ГЛАВА V
ЗАХИСТ ДАНИХ, ЗБЕРІГАННЯ ЗАПИСІВ І СТАТИСТИЧНІ ДАНІ
1. Держави-члени повинні вимагати збереження зобов'язаними особами таких документів та інформації відповідно до національного права з метою запобігання, виявлення та розслідування органами фінансової розвідки або іншими компетентними органами можливого відмивання грошей або фінансування тероризму: