Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1143/2014 від 22 жовтня 2014 року про запобігання проникненню і поширенню інвазійних чужорідних видів та управління ними

2. Держави-члени інформують Комісію та інші держави-члени про види, які вони вважають інвазійними чужорідними видами, що становлять загрозу для держави-члена, та про інструменти, застосовані згідно з параграфом 1.

1. Держави-члени за 18 місяців від дати затвердження переліку Союзу повинні провести всебічний аналіз шляхів проникнення, через які відбувається ненавмисне введення та поширення інвазійних чужорідних видів на їхній території, а також у морських водах, означених у пункті (1) статті 3 Директиви 2008/56/ЄС, та ідентифікують шляхи проникнення, які вимагають пріоритетної дії ("пріоритетні шляхи проникнення") зважаючи на обсяг видів чи шкоду, яку потенційно завдають види, що потрапляють на території Союзу через такі шляхи проникнення.

2. Протягом трьох років від дати затвердження переліку Союзу кожна держава-член запроваджує та реалізує один єдиний план дій або низку планів дій, щоб вирішити питання пріоритетних шляхів проникнення, які вона ідентифікувала відповідно до параграфа 1. У плані дій повинні бути наведені часові графіки виконання дій та описані інструменти, які підлягають ухваленню, і, залежно від випадку, добровільні дії та кодекси належної практики, щоб вирішити питання пріоритетних шляхів та запобігти ненавмисному введенню та поширенню інвазійних чужорідних видів на територію або у межах території Союзу.

3. Держави-члени забезпечують координацію з метою запровадження одного єдиного плану дій або низки планів дій, координованих на належному регіональному рівні, згідно зі статтею 22(1). Якщо такі регіональні плани дій не запроваджено, держави-члени запроваджують та реалізують плани дій для своєї території, координовані, наскільки це можливо, на належному регіональному рівні.

4. У плани дій, зазначені в параграфі 2 цієї статті, повинні бути включені, зокрема, заходи на основі аналізу витрат та вигід, для того щоб:

(a) підвищити обізнаність;

(b) мінімізувати засмічення товарів, стандартизованих продуктів, транспортних засобів та обладнання особинами інвазійних чужорідних видів, у тому числі за рахунок інструментів, що врегульовують транспортування інвазійних чужорідних видів із третіх країн;

(c) забезпечити належні перевірки на кордонах Союзу, інші ніж офіційний контроль відповідно до статті 15.

5. План дій, запроваджений згідно з параграфом 2, повинен бути невідкладно переданий Комісії. Держави-члени переглядають свої плани дій і передають їх Комісії принаймні кожні шість років.

1. За 18 місяців від дати затвердження переліку Союзу, держави-члени запроваджують систему нагляду за інвазійними чужорідними видами, що становлять загрозу всьому Союзу, або включають її у свою існуючу систему збору й фіксації даних щодо виявлення присутності в довкіллі інвазійних чужорідних видів шляхом спостереження, моніторингу або застосування інших процедур, щоб запобігати поширенню інвазійних чужорідних видів на територію Союзу або в її межах.

2. Система нагляду, зазначена в параграфі 1 цієї статті, повинна:

(a) охоплювати територію, у тому числі морські територіальні води, держави-члена, щоб визначати присутність та розповсюдження нових, а також уже осаджених інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу;

(b) бути достатньо динамічною, щоб оперативно виявляти появу в довкіллі на території або на частині території держави-члена будь-яких інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу, про чию присутність не було відомо раніше;

(c) бути створеною на основі відповідних положень щодо оцінювання та моніторингу, встановлених у рамках права Союзу або міжнародних договорів, бути сумісною з ними й не дублювати їх, та використовувати інформацію, надану існуючими системами нагляду та моніторингу, визначеними у статті 11 Директиви 92/43/ЄЕС, статті 8 Директиви 2000/60/ЄС і статті 11 Директиви 2008/56/ЄС;

(d) враховувати відповідний транскордонний вплив та транскордонні особливості, наскільки це можливо.

1. До 2 січня 2016 року в держав-членів повинні з’явитися споруди у повністю робочому стані для здійснення офіційного контролю, необхідного для запобігання навмисному введенню на територію Союзу інвазійних чужорідних видів, що загрожують усьому Союзу. Такий офіційний контроль застосовується до категорій товарів, що входять до кодів комбінованої номенклатури, наведених у переліку Союзу, відповідно до статті 4(5).

2. Компетентні органи проводять належний контроль на основі ризику для товарів, обумовлених у параграфі 1 цієї статті, який дозволяє пересвідчитися, що:

(a) вони не входять до переліку Союзу; або

(b) на них поширюється чинний дозвіл, як це зазначено у статті 8.

3. Контроль, зазначений у параграфі 2 цієї статті, що складається з документальних, ідентифікаційних та, якщо необхідно, фізичних перевірок, відбувається під час введення на територію Союзу товарів, зазначених у параграфі 1 цієї статті. Якщо правом Союзу щодо офіційного контролю вже передбачені конкретні заходи офіційного контролю на прикордонних пунктах згідно з Регламентом (ЄС) № 882/2004 та директивами 91/496/ЄЕС і 97/78/ЄС чи на пунктах пропуску згідно з Директивою 2000/29/ЄС для категорій товарів, зазначених у параграфі 1 цієї статті, держави-члени покладають відповідальність за проведення контролю, зазначеного в параграфі 2 цієї статті, на компетентні органи, яким доручено завдання проводити такі заходи контролю згідно зі статтею 4 Регламенту (ЄС) 882/2004 чи з пунктом (g) статті 2(1) Директиви 2000/29/ЄС.

4. Опрацювання товарів, зазначених у параграфі 1, у вільних митних зонах чи вільних митних складах та поміщення їх під митні процедури випуску для вільного обігу, транзиту, митного зберігання, перероблення на митній території, перероблення під митним контролем та тимчасовий ввіз вимагає надання митним органам таких декларацій:

(a) відповідного в’їзного документа, належним чином заповненого компетентними органами, зазначеними в параграфі 3 цієї статті, що підтверджує виконання умов, зазначених у параграфі 2 цієї статті, у випадках, коли заходи контролю проведені на прикордонних пунктах згідно з Регламентом (ЄС) № 882/2004 і директивами 91/496/ЄЕС та 97/78/ЄС чи на пунктах пропуску згідно з пунктом (j) статті 2(1) Директиви 2000/29/ЄС. Зазначені в ньому митні процедури повинні бути дотримані; або

(b) якщо товари не підлягають офіційному контролю згідно з правом Союзу, інше документальне підтвердження того, що заходи контролю були проведені із задовільними результатами, та сформований на його основі в’їзний документ.

Такі документи також можуть бути подані в електронній формі.

5. Якщо в результаті контролю встановлено факти недотримання цього Регламенту:

(a) митні органи повинні призупинити поміщення під митні процедури або затримати товари;

(b) компетентні органи, зазначені у параграфі 3, повинні затримати товари.

У разі затримання товарів, їх зберігання довіряють компетентному органу, відповідальному за застосування цього Регламенту. Такий орган провадить діяльність згідно з національним законодавством. Держави-члени можуть делегувати окремі функції іншим органам.

6. Витрати, виниклі під час проведення перевірки, а також у результаті будь-якого недотримання вимог, покривають коштом фізичної або юридичної особи на території Союзу, яка завезла товари на територію Союзу, за винятком випадків, коли відповідна держава-член визначить інакше.

7. Держави-члени запроваджують процедури для забезпечення обміну відповідною інформацією та ефективної й дієвої координації та співпраці між усіма органами, залученими до перевірки, зазначеної в параграфі 2.

8. Комісія, разом з усіма державами-членами, розробляє на основі найкращих практик настанови та навчальні програми, щоб сприяти ідентифікації та виявленню інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу Союзу, а також проведенню ефективних та дієвих заходів контролю.

9. У разі надання дозволів згідно зі статтею 8, у митній декларації або відповідних повідомленнях на адресу прикордонного пункту повинен бути вказаний чинний дозвіл, що охоплює заявлені товари.

1. Держави-члени використовують систему нагляду, запроваджену згідно зі статтею 14, та інформацію, зібрану в результаті офіційного контролю, передбаченого статтею 15, щоб підтверджувати раннє виявлення випадків введення чи присутності інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу.

2. Держави-члени невідкладно повідомляють Комісію в письмовій формі про раннє виявлення випадків введення або присутності інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу, та інформують інші держави-члени, зокрема про:

(a) появу на їхній території або на частині їхньої території будь-якого виду, внесеного до переліку Союзу, про чию присутність на їхній території або на частині їхньої території не було відомо раніше;

(b) повторну появу на їхній території або на частині їхньої території будь-якого виду, внесеного до переліку Союзу, після оголошення про його викорінення.

1. Після раннього виявлення і за три місяці після передання повідомлення про раннє виявлення, зазначене у статті 16, держави-члени застосовують заходи раннього виявлення й повідомляють про такі заходи Комісію та інформують інші держави-члени.

2. Під час застосування заходів з викорінення, держави-члени забезпечують дієвість використовуваних методів для досягнення повного та остаточного видалення популяції відповідного інвазійного чужорідного виду, з належною турботою про здоров’я людини та про довкілля, особливо нецільових видів та їхніх оселищ, і при цьому забезпечують уникнення тваринами в усіх випадках, коли цьому можна запобігти, болю, тривожності чи страждання.

3. Держави-члени здійснюють моніторинг дієвості викорінення. Держави-члени можуть використовувати для таких цілей систему нагляду, передбачену у статті 14. Моніторинг також повинен включати оцінювання впливу на нецільові види, у відповідних випадках.

4. Держави-члени інформують Комісію про дієвість вжитих заходів та повідомляють Комісії, коли популяцію інвазійного чужорідного виду, що становить загрозу всьому Союзу, знищено. Вони також надають таку інформацію іншим державам-членам.

1. Держава-член може, на основі надійних наукових даних, вирішити протягом двох місяців від дати виявлення інвазійного чужорідного виду, зазначеного у статті 16, не застосовувати заходи з викорінення, у разі виконання принаймні однієї з таких умов:

(a) демонстрації технічної нездійсненності викорінення внаслідок відсутності можливості застосувати доступні методи викорінення в навколишньому середовищі, у якому інвазійний чужорідний вид осаджений;

(b) аналіз витрат і вигід на основі наявних даних з обґрунтованим рівнем визначеності показує, що в довгостроковій перспективі витрати будуть винятково високими та непропорційними вигодам від викорінення;

(c) методи викорінення недоступні, або доступні, але мають дуже серйозні негативні наслідки для здоров’я людини, для довкілля та інших видів.

Відповідна держава-член невідкладно повідомляє Комісію про своє рішення у письмовій формі. До повідомлення мають бути долучені докази, зазначені в пунктах (a), (b) та (c) першого підпараграфа.

2. Комісія за допомогою імплементаційних актів може ухвалити рішення про відхилення рішення, про яке було повідомлено згідно з другим підпараграфом параграфа 1, у разі невиконання викладених у ньому умов.

3. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 27(2). Проекти імплементаційних актів подають на розгляд Комітету, зазначеного у статті 27(1), протягом двох місяців з дати отримання повідомлення держави-члена.

4. Держави-члени забезпечують запровадження локалізаційних заходів, щоб запобігати подальшому поширенню інвазійного чужорідного виду в інші держави-члени, коли на підставі параграфа 1 не було вжито жодних заходів з викорінення.

5. Якщо Комісія відхиляє рішення, про яке було повідомлено згідно з другим підпараграфом параграфа 1 цієї статті, відповідна держава-член невідкладно застосовує заходи з викорінення, зазначені у статті 17.

6. Якщо Комісія не відхиляє рішення, про яке повідомлено згідно з другим підпараграфом параграфа 1 цієї статті, інвазійний чужорідний вид підлягає заходам з управління, зазначеним у статті 19.

1. За 18 місяців, протягом яких інвазійний чужорідний вид присутній у переліку Союзу, держави-члени повинні впровадити дієві інструменти управління для тих інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу, масштабну поширеність яких на своїй території виявили держави-члени, щоб мінімізувати їхній вплив на біорізноманіття, пов’язані екосистемні послуги та, у застосовних випадках, на здоров’я людини чи економіку.

Такі заходи з управління повинні бути пропорційними впливу на довкілля та відповідати конкретним обставинам держав-членів, мати в основі аналіз витрат і вигід, а також включати, наскільки це можливо, заходи з відновлення, зазначені у статті 20. Вони повинні бути пріоритезовані на основі оцінювання ризиків та їх результативності за витратами.

2. Заходи з управління включають летальні чи нелетальні фізичні, хімічні чи біологічні дії, спрямовані на викорінення, контроль популяції чи локалізацію популяції інвазійного чужорідного виду. У відповідних випадках, заходи з управління повинні включати дії, застосовані до екосистеми, що приймає, спрямовані на підвищення її стійкості до поточних та майбутніх інвазій. Комерційне використання вже осаджених інвазійних чужорідних видів може бути дозволене тимчасово в рамках заходів з управління, спрямованих на їх викорінення, контроль популяції чи локалізацію, за чіткого обґрунтування доцільності та за умови, що запроваджені всі належні інструменти контролю, щоб запобігати будь-якому подальшому поширенню.

3. Під час застосування заходів з управління та методів відбору, передбачених для використання, держави-члени належним чином піклуються про здоров’я людини та про довкілля, особливо нецільові види та їхні оселища, і забезпечують, коли заходи спрямовані на тварин, уникнення тваринами в усіх випадках, коли цьому можна запобігти, болю, тривожності чи страждання.

4. Система нагляду, передбачена у статті 14, повинна бути створена й використовуватися для моніторингу діяльності, викорінення, контролю популяції чи локалізаційних заходів під час мінімізації впливу на біорізноманіття, пов’язані екосистемні послуги та, у застосованих випадках, на здоров’я людини чи економіку. Моніторинг також повинен включати оцінювання впливу на нецільові види, у відповідних випадках.

5. Якщо є значний ризик поширення в іншу державу-член інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу, держави-члени, в яких такий вид присутній, негайно повідомляють про це інші держави-члени та Комісію. У належних випадках, відповідні держави-члени запроваджують інструменти управління, погоджені спільно. Якщо поширення може також зачепити треті країни, уражена держава-член докладає зусиль, щоб поінформувати треті країни, які перебувають під загрозою.

1. Держави-члени здійснюють належні заходи з відновлення, щоб допомогти відтворити екосистему, яка занепала, була пошкоджена або знищена інвазійними чужорідними видами, що становлять загрозу всьому Союзу, за винятком випадків, коли на основі наявних даних і з обґрунтованим рівнем визначеності аналіз витрат і вигід показує, що видатки на такі заходи у довгостроковій перспективі будуть винятково високими та непропорційними вигодам від відновлення;

2. Заходи з відтворення, зазначені в параграфі 1, повинні включати принаймні:

(a) заходи, спрямовані на підвищення здатності екосистеми, яка страждає від руйнівних впливів, спричинених присутністю інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу, опиратися руйнівним впливам, нейтралізувати їх, пристосовуватись до них та відновлюватись після них;

(b) заходи, спрямовані на запобігання повторній інвазії після завершення кампанії з викорінення.

Згідно з принципом "забруднювач платить" та без обмеження положень Директиви Європейського Парламенту і Ради № 2004/35/ЄС (- 23), держави-члени повинні намагатися відшкодовувати видатки на заходи, необхідні для запобігання, мінімізації чи пом’якшення негативного впливу інвазійних чужорідних видів, у тому числі витрати на охорону довкілля та ресурси, а також витрати на відновлення.

1. Держави-члени під час виконання своїх зобов’язань за цим Регламентом докладають усіх зусиль, щоб забезпечувати тісну координацію з усіма відповідними державами-членами, і, якщо це практично та доцільно, використовувати існуючі споруди, створені в рамках регіональних та міжнародних договорів. Зокрема, відповідні держави-члени докладають зусиль, щоб забезпечувати координацію з іншими державами-членами, яких об’єднують:

(a) спільні морські субрегіони згідно зі статтею 4(2) Директиви 2008/56/ЄС, що стосується морських видів;

(b) спільний біогеографічний регіон згідно з пунктом (iii) пункту (c) статті 1 Директиви 92/43/ЄЕС, що стосується неморських видів;

(c) спільні кордони;

(d) один річковий басейн згідно з пунктом (13) статті 2 Директиви 2000/60/ЄС, що стосується прісноводних видів; або

(e) будь-який інший спільний інтерес.

На запит заінтересованої держави-члена, Комісія вчиняє дії зі сприяння координації.

2. Держави-члени, під час виконання своїх зобов’язань за цим Регламентом, докладають зусиль, щоб у відповідних випадках співпрацювати з третіми країнами, у тому числі шляхом використання існуючих споруд, створених у рамках регіональних та міжнародних договорів, з метою досягнення цілей цього Регламенту.

3. Держави-члени можуть також застосовувати положення, такі як ті, що зазначені в параграфі 1 цієї статті, щоб забезпечувати координацію та співпрацю з іншими відповідними державами-членами стосовно інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу Союзу, ідентифікованих у національних переліках, затверджених згідно зі статтею 12(1). Держави-члени можуть також запровадити механізми співпраці на належному рівні для таких інвазійних чужорідних видів. Такі механізми можуть включати обмін інформацією та даними, плани дій щодо шляхів проникнення та обмін найкращими практиками управління, контролю та викорінення інвазійних чужорідних видів, системи раннього оповіщення та програми, пов’язані з підвищенням обізнаності громадськості чи освітою.

Держави-члени можуть підтримувати або запроваджувати більш жорсткі національні правила з метою запобігання введенню, осадженню та поширенню інвазійних чужорідних видів. Такі інструменти повинні бути сумісними з ДФЄС, та про них повинна бути повідомлена Комісія згідно з правом Союзу.

1. До 1 червня 2019 року і відтак кожні шість років держави-члени оновлюють та передають Комісії таке:

(a) опис, чи його оновлену версію, системи нагляду на основі статті 14 та офіційної системи контролю за чужорідними видами, що потрапляють на території Союзу, на основі статті 15;

(b) інформацію про розповсюдження інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу, або регіональну загрозу згідно зі статтею 11(2), присутніх на їхній території, у тому числі інформацію, що стосується міграційних та репродуктивних закономірностей;

(c) інформацію про види, які вважаються інвазійними чужорідними видами, що становлять загрозу для держави-члена, на підставі статті 12(2);

(d) плани дій, зазначені у статті 13(2);

(e) зведену інформацію, що охоплює всю національну територію, щодо заходів з викорінення, вжитих згідно зі статтею 17, заходів з управління, що їх виконують згідно зі статтею 19, їхню дієвість та їхній вплив на нецільові види;

(f) кількість дозволів, зазначених у статті 8, та мету, з якою їх було надано;

(g) інформацію про заходи, вжиті для інформування громадськості щодо присутності інвазійних чужорідних видів та щодо будь-яких який дій, вжиття яких вимагають від громадян;

(h) інспектування, що їх вимагають положення статті 8(8); та

(i) інформацію про видатки на дії, вчинені на дотримання цього Регламенту, за їх наявності.

2. До 5 листопада 2015 року держави-члени повинні повідомити Комісію та поінформувати інші держави-члени про компетентні органи, відповідальні за застосування цього Регламенту.

3. До 1 червня 2021 року Комісія повинна переглянути застосування цього Регламенту, у тому числі перелік Союзу, плани дій, зазначені у статті 13(2), систему нагляду, митний контроль, зобов’язання щодо викорінення та зобов’язання щодо управління, і внести на розгляд Європейського Парламенту і Ради звіт, який може бути поданий у супроводі законодавчих пропозицій щодо внесення змін у цей Регламент, у тому числі змін до переліку Союзу. Такий перегляд також включає перевірку дієвості імплементаційних положень щодо інвазійних чужорідних видів, що становлять регіональну загрозу, потреби і технічної здійсненності внесення видів, що є корінними на території Союзу, до переліку Союзу, а також з приводу того, чи підвищення дієвості планів дій та інструментів, що їх запроваджують держави-члени, потребує подальшої гармонізації.

4. Комісія за допомогою імплементаційних актів визначає технічні формати звітування, щоб спростити та оптимізувати для держав-членів процедуру виконання обов’язку звітування стосовно інформації відповідно до параграфа 1 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 27(2).

1. Комісія послідовно запроваджує систему інформаційної підтримки, необхідну, щоб полегшити застосування цього Регламенту.

2. До 2 січня 2016 року така система повинна включити механізм підтримки даних, що з’єднує між собою існуючі системи даних щодо інвазійних чужорідних видів, з приділенням особливої уваги інформації щодо інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу, і таким чином полегшити звітування відповідно до статті 24.

Механізм підтримки даних, зазначений у першому підпараграфі, повинен стати інструментом, що допомагає Комісії та державам-членам опрацьовувати відповідні повідомлення, здійснювати які вимагає стаття 16(2).

3. До 2 січня 2019 року механізм підтримки даних, зазначений у параграфі 2, повинен стати механізмом обміну інформацією про інші аспекти застосування цього Регламенту.

Він може також включати інформацію про інвазійні чужорідні види, що становлять загрозу для держави-члена, та про шляхи проникнення, оцінювання ризику, заходи з управління та викорінення.

Під час запровадження планів дій відповідно до статті 13 цього Регламенту та за впровадження інструментів управління відповідно до статті 19 цього Регламенту, держави-члени забезпечують надання громадськості завчасних та актуальних нагод для участі в їх підготовлені, зміні чи перегляді, шляхом використання механізмів, уже визначених державами-членами згідно з другим підпараграфом статті 2(3) Директиви 2003/35/ЄС.

1. Комісії допомагає комітет. Такий комітет є комітетом у розумінні

Регламенту (ЄС) № 182/2011 і може для виконання своїх завдань використовувати допомогу наукового форуму, зазначеного у статті 28.

2. У разі покликання на цей параграф, застосовують статтю 5 Регламенту (ЄС) № 182/2011.

3. Якщо комітет не надав жодного висновку, Комісія не ухвалює проект імплементаційного акта, і застосовують третій підпараграф статті 5 (4) Регламенту (ЄС) № 182/2011.

Комісія забезпечує участь представників наукової спільноти, призначених державами-членами, у дорадництві щодо будь-яких наукових питань, пов’язаних із застосуванням цього Регламенту, зокрема що стосується статей 4, 5, 10 та 18. Такі представники зустрічаються на науковому форумі. Внутрішній регламент такого форуму визначає Комісія.

1. Повноваження ухвалювати делеговані акти надано Комісії відповідно до умов, установлених у цій статті.

2. Повноваження ухвалювати делеговані акти, зазначені у статті 5(3), надано Комісії на п’ятирічний період із 1 січня 2015 року. Комісія складає звіт про виконання делегованих повноважень не пізніше ніж за дев’ять місяців до закінчення п’ятирічного періоду. Делеговані повноваження автоматично подовжують на періоди такої самої тривалості, якщо Європейський Парламент або Рада не ухвалять рішення проти такого подовження не пізніше ніж за три місяці до закінчення кожного такого періоду.

3. Делеговані повноваження, зазначені у статті 5(3), можуть бути в будь-який час відкликані Європейським Парламентом або Радою. Рішення про відкликання припиняє дію делегованого повноваження, вказаного в такому рішенні. Воно набуває чинності на наступний день після його публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу або в пізнішу дату, вказану в рішенні. Воно не впливає на чинність будь-якого делегованого акта, що вже набув чинності.

4. Як тільки Комісія ухвалює делегований акт, вона надає його одночасно Європейському Парламенту і Раді.

5. Делегований акт, ухвалений відповідно до статті 5(3), набуває чинності, лише якщо ні Європейський Парламент, ні Рада не висловили жодних заперечень протягом двох місяців після повідомлення зазначеного акта Європейському Парламенту і Раді або якщо до початку періоду його чинності Європейський Парламент і Рада повідомили Комісії, що вони не матимуть заперечень. Такий період подовжують на два місяці з ініціативи Європейського Парламенту або Ради.

1. Держави-члени встановлюють положення щодо санкцій, застосовних у разі порушення цього Регламенту. Держави-члени вживають усіх необхідних заходів, щоб забезпечити їх застосування.

2. Передбачені санкції повинні бути дієвими, пропорційними і стримувальними.

3. Передбачені санкції можуть включати, між іншим:

(a) штрафи;

(b) вилучення інвазійних чужорідних видів, що становлять загрозу всьому Союзу;

(c) негайне призупинення або відкликання дозволу, наданого згідно зі статтею 8.

4. До 2 січня 2016 року держави-члени повинні надати Комісії положення, зазначені в параграфі 1, та повинні невідкладно повідомляти про внесення будь-яких подальших змін до них.

1. Як відступ від пунктів (b) і (d) статті 7(1), власникам домашніх тварин, яких тримають не для комерційних цілей, що належать до інвазійних чужорідних видів, внесених до переліку Союзу, дозволено тримати їх до природного кінця життя тварин за дотримання таких умов:

(a) тварин завели до їх внесення у перелік Союзу;

(b) тварини перебувають на контрольованому утриманні та запроваджені всі належні заходи, щоб забезпечити відсутність можливості відтворення чи виходу з-під контролю.

2. Компетентні органи здійснюють усі обґрунтовані кроки, щоб інформувати некомерційних власників про ризики, пов’язані з триманням тварин, зазначених у параграфі 1, а також про заходи, яких слід вживати для мінімізації ризиків відтворення та виходу з-під контролю, за допомогою підвищення обізнаності та освітніх програм, організованих державами-членами.

3. Некомерційним власникам, які не можуть забезпечити дотримання умов, викладених у параграфі 1, не дозволено тримати таких тварин. Держави-члени можуть запропонувати їм можливість забрати у них їхніх тварин. Якщо це трапиться, повинна бути забезпечена належна турбота про благополуччя тварин.

4. Тварин, зазначених у параграфі 3 цієї статті, можуть тримати заклади, зазначені у статті 8, або об’єкти, створені державами-членами для таких цілей.

1. Суб’єктам, які утримують комерційний запас особин інвазійних чужорідних видів, придбаних до їх включення в перелік Союзу, дозволено у термін до двох років після внесення видів у такий перелік утримувати і транспортувати живих особин або здатних до відтворення частин, що належать до таких видів, з метою продажу або передання їх дослідним закладам або закладам збереження ex-situ та для цілей медикаментозної діяльності, зазначеної у статті 8, за умови, що особин утримують та транспортують на контрольованому утриманні та що запроваджені всі належні інструменти, які забезпечують відсутність можливості відтворення або виходу з-під контролю; або для забою чи гуманного селективного забою таких особин з метою витратити їхні запаси.

2. Продаж або передання живих особин некомерційним користувачам дозволено протягом одного року після внесення видів до переліку Союзу за умови, що особини перебувають на контрольованому утриманні і запроваджені всі належні інструменти, щоб забезпечити відсутність можливості відтворення чи виходу з-під контролю.

3. У разі надання дозволу згідно зі статтею 6 Регламенту (ЄС) № 708/2007 на вид аквакультури, що відтак внесений до переліку Союзу, і якщо при цьому тривалість цього дозволу перевищує строк, зазначений у параграфі 1 цієї статті, держава-член відкликає дозвіл згідно зі статтею 12 Регламенту (ЄС) № 708/2007 до кінця періоду, зазначеного у параграфі 1 цієї статті.

Цей Регламент набуває чинності 1 січня 2015 року.

Цей Регламент обов’язковий у повному обсязі та підлягає прямому застосуванню у всіх державах-членах.

__________