Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/2366 від 25 листопада 2015 року про платіжні послуги на внутрішньому ринку, про внесення змін до Директив 2002/65/ЄС, 2009/110/ЄС та 2013/36/ЄС і Регламенту (ЄС) № 1093/2010 та про скасування Директиви 2007/64/ ЄС

3. Компетентні органи відповідають за достовірність інформації, визначеної в параграфі 2, та за актуалізацію такої інформації.

4. EBA повинен розробити проекти регуляторних технічних стандартів, які встановлюють технічні вимоги щодо розроблення, ведення та обслуговування електронного центрального реєстру та щодо доступу до інформації, яка в ньому міститься. Технічні вимоги повинні забезпечувати, щоб до такої інформації могли вносити зміни лише компетентний орган та EBA.

EBA повинен подати Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів до 13 січня 2018 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

5. EBA повинен розробити проекти імплементаційних технічних стандартів щодо змісту та структури інформації, яка підлягає повідомленню відповідно до параграфа 1, включно зі спільним форматом та шаблоном, згідно з якими таку інформацію повинні надавати.

EBA повинен подати Комісії ці проекти імплементаційних технічних стандартів до 13 липня 2017 року.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Якщо будь-яка зміна впливає на достовірність інформації та доказів, наданих відповідно до статті 5, платіжна установа повинна без невиправданої затримки поінформувати про такі зміни компетентні органи своєї держави-члена розташування головного офісу.

1. Директиви 86/635/ЄЕС та 2013/34/ЄС, а також Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1606/2002 (-7) застосовні до платіжних установ mutatis mutandis.

2. Якщо не передбачено звільнення відповідно до Директиви 2013/34/ЄС та, у відповідних випадках, Директиви 86/635/ЄЕС, річну звітність та консолідовану звітність платіжних установ повинні перевіряти зовнішні аудитори або аудиторські фірми у розумінні Директиви 2006/43/ЄС.

3. Для цілей нагляду держави-члени повинні вимагати, щоб платіжні установи надавали окремо звітну інформацію про платіжні послуги та види діяльності, зазначені в статті 18(1), які є предметом аудиторського звіту. Такий звіт повинні готувати, у відповідних випадках, зовнішні аудитори або аудиторська фірма.

4. Обов’язки, встановлені в статті 63 Директиви 2013/36/ЄС, застосовні mutatis mutandis до зовнішніх аудиторів або аудиторських фірм платіжних установ у зв’язку з діяльністю з надання платіжних послуг.

1. Окрім надання платіжних послуг, платіжні установи повинні мати право займатися такими видами діяльності:

(a) надання операційних та тісно пов’язаних супутніх послуг на кшталт забезпечення виконання платіжних операцій, послуг обміну валюти, діяльності з відповідального зберігання та зі зберігання й опрацювання даних;

(b) експлуатація платіжних систем без обмеження статті 35;

(c) господарські види діяльності, крім надання платіжних послуг, беручи до уваги застосовні право Союзу та національне право.

2. Якщо платіжні установи займаються наданням однієї або більшої кількості платіжних послуг, вони можуть володіти лише платіжними рахунками, використовуваними виключно для платіжних операцій.

3. Будь-які кошти, які платіжні установи отримують від користувачів платіжними послугами для надання платіжних послуг, не є депозитом або іншими поворотними коштами в розумінні статті 9 Директиви 2013/36/ЄС, або електронними грошима, означення яких міститься в пункті (2) статті 2 Директиви 2009/110/ЄС.

4. Платіжні установи можуть надавати кредит, пов’язаний зі платіжними послугами, зазначеними в пунктах (4) та (5) додатка I, тільки за виконання всіх таких умов:

(a) кредит повинен мати допоміжний характер і надаватися виключно у зв’язку з виконанням платіжної операції;

(b) незважаючи на національні норми щодо надання кредиту через кредитні картки, кредит, наданий у зв’язку зі платежем та реалізований відповідно достатті 11(9)та статті 28, повинен бути виплачений протягом короткого періоду, який у жодному випадку не повинен перевищувати 12 місяців;

(c) такий кредит не повинні надавати з коштів, які отримано або які зберігаються для цілей виконання платіжної операції;

(d) власні кошти платіжної установи повинні в будь-який момент часу та з точки зору наглядових органів бути відповідними, беручи до уваги загальну суму наданого кредиту.

5. Платіжні установи не займаються господарською діяльністю з приймання депозитів або інших поворотних коштів у розумінні статті 9 Директиви 2013/36/ЄС.

6. Ця Директива не обмежує Директиву 2008/48/ЄС, інші не гармонізовані цією Директивою відповідні право Союзу або національні заходи щодо умов надання кредиту споживачам, які відповідають праву Союзу.

1. Якщо платіжна установа має намір надавати платіжні послуги через агента, вона повинна повідомити компетентним органам у своїй державі-члені розташування головного офісу таку інформацію:

(a) найменування та адреса агента;

(b) опис механізмів внутрішнього контролю, які використовуватиме агент для виконання зобов’язань щодо протидії відмиванню грошей та фінансуванню тероризму згідно з Директивою (ЄС) 2015/849; такий опис повинен бути невідкладно оновлений у випадку істотної зміни в даних, наданих у початковому повідомленні;

(c) ідентифікаційні дані директорів та осіб, відповідальних за управління агентом, якого передбачають використовувати для надання платіжних послуг, та, стосовно агентів, які не є надавачами платіжних послуг, докази того, що вони є кваліфікованими та належними особами;

(d) платіжні послуги платіжної установи, які агента уповноважено надавати; та

(e) якщо застосовно, унікальний ідентифікаційний код або номер агента.

2. Протягом 2 місяців після отримання інформації, зазначеної в параграфі 1, компетентний орган держави-члена розташування головного офісу повинен повідомити платіжну установу про те, чи внесено агента до реєстру, передбаченого в статті 14. Після внесення до реєстру агент може розпочати надання платіжних послуг.

3. Перш ніж вносити агента до реєстру, компетентні органи повинні, якщо вони вважають, що надана їм інформація не є достовірною, вжити подальших заходів для перевірки цієї інформації.

4. Якщо після вжиття заходів для перевірки інформації компетентні органи не переконані в достовірності інформації, наданої їм відповідно до параграфа 1, вони повинні відмовити у внесенні агента до реєстру, передбаченого встатті 14, та поінформувати про це платіжну установу без невиправданої затримки.

5. Якщо платіжна установа бажає надавати платіжні послуги в іншій державі-члені шляхом залученням агента або створення філії, вона повинна дотриматися процедур, визначених устатті 28.

6. Якщо платіжна установа має намір передати операційні функції, пов’язані з наданням платіжних послуг, на аутсорсинг, вона повинна поінформувати про це компетентні органи своєї держави-члена розташування головного офісу.

Аутсорсинг важливих операційних функцій, включно з ІТ-системами, не повинен бути організований таким чином, щоб істотно знижувати якість внутрішнього контролю платіжної установи та здатність компетентних органів моніторити та відстежувати виконання платіжною установою всіх обов’язків, установлених у цій Директиві.

Для цілей другого підпараграфа операційну функцію вважають важливою, якщо її неправильне виконання або невиконання мало би істотний негативний вплив на безперервне дотримання платіжною установою вимог, які обумовлюють її дозвіл, запитаний відповідно до цього розділу, виконання нею інших обов’язків, установлених у цій Директиві, її фінансові показники або надійність чи безперервність надаваних нею платіжних послуг. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у разі передачі платіжними установами на аутсорсинг важливих операційних функцій платіжні установи виконували такі умови:

(a) аутсорсинг не повинен мати наслідком делегування вищим керівництвом своєї відповідальності;

(b) відносини платіжної установи з її користувачами платіжних послуг та її обов’язки перед ними відповідно до цієї Директиви повинні не зазнати змін;

(c) умови, які платіжна установа повинна виконувати, щоб отримати дозвіл та зберегти його відповідно до цього розділу, не повинні бути порушені;

(d) жодна з інших умов, на підставі яких платіжній установі надано дозвіл, не повинна бути припинена або змінена.

7. Платіжні установи повинні забезпечити, щоб їхні агенти або філії, які діють від їхнього імені, інформували про це користувачів платіжних послуг.

8. Платіжні установи повинні повідомляти компетентні органи своєї держави-члена розташування головного офісу без невиправданої затримки про будь-які зміни у використанні суб’єктів, які здійснюють діяльність на умовах аутсорсингу, та, згідно з процедурою, передбаченою в параграфах 2, 3 та 4, агентів, включно з додатковими агентами.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у разі делегування платіжними установами операційних функцій третім сторонам такі платіжні установи вживали розумних заходів, щоб забезпечити виконання вимог цієї Директиви.

2. Держави-члени повинні вимагати, щоб платіжні установи залишалися повністю відповідальними за будь-які дії своїх працівників або будь-якого агента, філії чи суб’єкта, які здійснюють діяльність на умовах аутсорсингу.

Держави-члени повинні вимагати, щоб платіжні установи зберігали всі відповідні записи для цілей цього розділу протягом принаймні 5 років без обмеження Директиви (ЄС) 2015/849 або іншого відповідного права Союзу.

1. Держави-члени призначають у ролі компетентних органів, відповідальних за надання дозволу та пруденційний нагляд за платіжними установами, які повинні виконувати обов’язки, передбачені в цьому розділі, органи публічної влади, визнані національним правом або органами публічної влади, які чітко й однозначно уповноважені на те національним правом, включно з національними центральними банками.

Компетентні органи повинні гарантувати незалежність від економічних органів та уникати конфлікту інтересів. Без обмеження першого підпараграфа компетентними органами не призначають платіжні установи, кредитні установи, установи електронних грошей або поштові жироустанови.

Держави-члени повинні інформувати про це Комісію.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи, призначені відповідно до параграфа 1, мали всі повноваження, необхідні для виконання своїх обов’язків.

3. Держави-члени, на територіях яких існує більше одного компетентного органу з питань, охоплених цим розділом, повинні забезпечити, щоб ці органи тісно співпрацювали, щоб мати можливість ефективно виконувати свої відповідні обов’язки. Те саме застосовне, якщо органи, компетентні в питаннях, охоплених цим розділом, не є компетентними органами, відповідальними за нагляд за кредитними установами.

4. За виконання завдань компетентних органів, призначених відповідно до параграфа 1, відповідають компетентні органи держави-члена розташування головного офісу.

5. Параграф 1 не означає, що компетентні органи зобов’язані здійснювати нагляд за господарською діяльністю платіжних установ, крім надання платіжних послуг, та за видами діяльності, зазначеними в пункті (a) статті 18(1).

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб контроль, здійснюваний компетентними органами для перевірки безперервної відповідності положенням цього розділу, був пропорційним, достатнім та враховував ризики, яких зазнають платіжні установи.

Щоб перевірити відповідність положенням цього розділу, компетентні органи повинні, зокрема, мати право вживати таких заходів:

(a) вимагати, щоб платіжна установа надала будь-яку інформацію, потрібну для моніторингу відповідності, із зазначенням цілі запиту, залежно від випадку, і строку, протягом якого така інформація повинна бути надана;

(b) проводити виїзні інспекції платіжної установи, будь-якого агента чи філії, що надає платіжні послуги, за які несе відповідальність платіжна установа, або будь-якого суб’єкта, що здійснює діяльність на умовах аутсорсингу;

(c) видавати рекомендації, настанови та, у відповідних випадках, зобов’язальні адміністративні положення;

(d) призупиняти дію дозволів або відкликати дозволи відповідно до статті 13.

2. Без обмеження процедур відкликання дозволів та положень кримінального права держави-члени повинні передбачити, що їхні відповідні компетентні органи можуть, стосовно платіжних установ або тих, хто де-факто контролює господарську діяльність платіжних установ, які порушують закони, підзаконні нормативно-правові акти чи адміністративні положення щодо нагляду за їхньою господарською діяльністю з надання платіжних послуг або її здійснення, запроваджувати або застосовувати проти них санкції або заходи, спрямовані конкретно на припинення спостережуваних порушень або усунення причин таких порушень.

3. Незважаючи на вимоги статті 7,статті 8(1) та (2) та статті 9, держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи мали право вживати заходів, описаних у параграфі 1 цієї статті, щоб забезпечувати достатній капітал для платіжних послуг, зокрема якщо діяльність платіжної установи з надання неплатіжних послуг ослаблює або ймовірно ослабить фінансову стійкість платіжної установи.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб усі особи, які працюють або працювали на компетентні органи, а також експерти, які діють від імені компетентних органів, зобов’язалися зберігати професійну таємницю без обмеження випадків, охоплених кримінальним правом.

2. Під час обміну інформацією відповідно достатті 26 обов’язок зберігати професійну таємницю повинен бути суворо дотриманий для забезпечення захисту прав фізичних та юридичних осіб.

3. Держави-члени можуть застосовувати цю статтю з урахуванням mutatis mutandis статей 53-61 Директиви 2013/36/ЄС.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб рішення, які ухвалюють компетентні органи стосовно платіжної установи відповідно до законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень, ухвалених відповідно до цієї Директиви, могли бути оскаржені в суді.

2. Параграф 1 застосовний також до бездіяльності.

1. Компетентні органи різних держав-членів повинні співпрацювати один із одним та, у відповідних випадках, з ЄЦБ та національними центральними банками держав-членів, EBA та іншими відповідними компетентними органами, призначеними відповідно до права Союзу або національного права, застосовного до надавачів платіжних послуг.

2. Держави-члени повинні, на додаток, дозволити обмін інформацією між своїми компетентними органами та:

(a) компетентними органами інших держав-членів, відповідальними за надання дозволів та нагляд за платіжними установами;

(b) ЄЦБ та національними центральними банками держав-членів у ролі монетарних та наглядових органів та, у відповідних випадках, іншими органами публічної влади, відповідальними за нагляд за платіжними та системами розрахунків;

(c) іншими відповідними органами, призначеними згідно з цією Директивою, Директивою (ЄС) 2015/849 та іншими актами права Союзу, застосовним до надавачів платіжних послуг, зокрема законами, застосовними до відмивання грошей та фінансування тероризму;

(d) EBA як органом, що сприяє забезпеченню узгодженого та послідовного функціонування механізмів нагляду, зазначених у пункті (a) статті 1(5) Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Якщо компетентний орган держави-члена вважає, що в окремому питанні транскордонна співпраця з компетентними органами іншої держави-члена, згаданими в статті 26, 28, 29, 30 або 31 цієї Директиви, не відповідає відповідним умовам, визначеним у цих положеннях, вона може передати це питання на розгляд EBA та звернутися до нього по допомогу відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

2. Якщо до EBA звернулися по допомогу відповідно до параграфа 1 цієї статті, він повинен ухвалити рішення згідно зі статтею 19(3) Регламенту (ЄС) № 1093/2010 без невиправданої затримки. EBA може також допомагати компетентним органам у досягненні згоди з власної ініціативи відповідно до другого підпараграфа статті 19(1) указаного регламенту. В будь-якому випадку залучені компетентні органи повинні відкласти свої рішення до вирішення питання відповідно до статті 19 указаного регламенту.

1. Будь-яка платіжна установа, яка має дозвіл та бажає надавати платіжні послуги вперше в державі-члені, яка не є державою-членом розташування головного офісу, при використанні права на підприємницьку діяльність та свободу надання послуг повинна повідомляти таку інформацію компетентним органам в її державі-члені розташування головного офісу:

(a) найменування, адреса та, за наявності, номер дозволу платіжної установи;

(b) держава-член (або держави-члени), в якій (яких) вона має намір здійснювати діяльність;

(c) платіжна послуга (платіжні послуги), яку (які) передбачають надавати;

(d) якщо платіжна установа має намір використовувати агента, - інформація, зазначена в статті 19(1);

(e) якщо платіжна установа має намір використовувати філію, інформацію, - інформація, зазначена в пунктах (b) та (e)статті 5(1), стосовно господарської діяльності з надання платіжних послуг у державі-члені ведення діяльності, опис організаційної структури філії та ідентифікаційні дані осіб, відповідальних за управління філією.

Якщо платіжна установа має намір передати операційні функції, пов’язані з наданням платіжних послуг, на аутсорсинг іншим суб’єктам у державі-члені ведення діяльності, вона повинна поінформувати про це компетентні органи своєї держави-члена розташування головного офісу.

2. Протягом 1 місяця після отримання всієї інформації, зазначеної в параграфі 1, компетентні органи держави-члена розташування головного офісу повинні надіслати її компетентним органам держави-члена ведення діяльності.

Протягом 1 місяця після отримання інформації від компетентних органів держави-члена розташування головного офісу компетентні органи держави-члена ведення діяльності повинні оцінити цю інформацію та надати компетентним органам держави-члена розташування головного офісу відповідну інформацію у зв’язку із запланованим наданням платіжних послуг відповідною платіжною установою у рамках використання права на свободу підприємницької діяльності або свободи надання послуг. Компетентні органи держави-члена ведення діяльності повинні інформувати компетентні органи держави-члена розташування головного офісу, зокрема, про будь-які розумні підстави для занепокоєння у зв’язку із запланованим залученням агента або створенням філії для відмивання грошей та фінансування тероризму в розумінні Директиви (ЄС) 2015/849.

Якщо компетентні органи держави-члена розташування головного офісу не згодні з оцінкою компетентних органів держави-члена ведення діяльності, вони повинні мотивувати своє рішення для останніх.

Якщо оцінка компетентних органів держави-члена розташування головного офісу, зокрема в світлі інформації, отриманої від компетентних органів держави-члена ведення діяльності, не є позитивною, компетентний орган держави-члена розташування головного офісу повинен відмовити в реєстрації агента або філії або скасувати реєстрацію, якщо її вже виконано.

3. Протягом 3 місяців після отримання інформації, зазначеної в параграфі 1, компетентні органи держави-члена розташування головного офісу повинні повідомити своє рішення компетентним органам держави-члена ведення діяльності та платіжній установі.

Після внесення до реєстру, зазначеного в статті 14, агент або філія можуть розпочинати свою діяльність у відповідній державі-члені ведення діяльності.

Платіжна установа повинна повідомити компетентним органам держави-члена розташування головного офісу дату, з якої вона розпочинає свою діяльність через агента або філію у відповідній державі-члені ведення діяльності. Компетентні органи держави-члена розташування головного офісу повинні поінформувати про це компетентні органи держави-члена ведення діяльності.

4. Платіжна установа повинна повідомляти компетентні органи держави-члена розташування головного офісу без невиправданої затримки про будь-які відповідні зміни стосовно інформації, повідомленої згідно з параграфом 1, включно з додатковими агентами, філіями або суб’єктами, яким доручено здійснювати діяльність на умовах аутсорсингу в державах-членах ведення діяльності, в яких вона здійснює діяльність. Застосовна процедура, передбачена в параграфах 2 та 3.

5. EBA повинен розробити проекти регуляторних технічних стандартів, що визначатимуть засади співпраці та обміну інформацією між компетентними органами держави-члена місцезнаходження та держави-члена ведення діяльності, відповідно до цієї статті. У цих проектах регуляторних технічних стандартів повинні бути визначені метод, засоби та деталі співпраці стосовно повідомлення платіжних установ, що здійснюють діяльність на транскордонній основі, та зокрема обсяг інформації, яка підлягає поданню, та режим поводження з нею, включно зі спільною термінологією та стандартними формами для повідомлень, щоб забезпечити узгодженість та ефективність процесу повідомлення.

EBA повинен подати Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів до 13 січня 2018 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Для здійснення контролю та вжиття необхідних заходів, передбачених у цьому розділі та положеннях національного права, які транспонують розділи III та IV, відповідно до статті 100(4) стосовно агента або філії платіжної установи, розташованої на території іншої держави-члена, компетентні органи держави-члена розташування головного офісу повинні співпрацювати з компетентними органами держави-члена ведення діяльності.

У рамках співпраці відповідно до першого підпараграфа компетентні органи держави-члена розташування головного офісу повинні повідомляти компетентні органи держави-члена ведення діяльності про свій намір провести виїзну інспекцію на території останньої.

Однак компетентні органи держави-члена розташування головного офісу можуть делегувати компетентним органам держави-члена ведення діяльності завдання з проведення виїзних інспекцій відповідної установи.

2. Компетентні органи держави-члена ведення діяльності можуть вимагати, щоб платіжні установи, які мають агентів або філії в межах їхніх територій, звітували їм періодично про діяльність, здійснювану ними на їхніх територіях.

Такі звіти вимагають для інформаційних або статистичних цілей та, оскільки агенти та філії здійснюють господарську діяльність із надання платіжних послуг на підставі права на підприємницьку діяльність, для моніторингу виконання положень національного права, які транспонують розділи III та IV, такі агенти та філії зобов’язані дотримуватися вимог щодо збереження професійної таємниці, які є принаймні еквівалентними тим, що зазначені встатті 24.

3. Компетентні органи повинні надавати один одному всю суттєву та/або релевантну інформацію, зокрема у випадку порушень або підозр у вчиненні порушень агентом або філією та якщо такі порушення відбулися в контексті використання свободи надання послуг. У зв’язку з цим компетентні органи повинні повідомляти за запитом всю релевантну інформацію та з власної ініціативи всю суттєву інформацію, включно з інформацією про виконання платіжною установою умов згідно зі статтею 11(3).

4. Держави-члени можуть вимагати, щоб платіжні установи, які здійснюються діяльність на їхній території через агентів на підставі права на підприємницьку діяльність, головний офіс яких розташований в іншій державі-члені, призначили центральний контактний пункт на їхній території, щоб забезпечити належні комунікацію та звітування про виконання положень розділівIII та IV, без обмеження будь-яких положень про протидію відмиванню грошей та фінансуванню тероризму, а також сприяти здійсненню нагляду компетентними органами держави-члена розташування головного офісу та державами-членами ведення діяльності, в тому числі шляхом надання компетентним органам документів та інформації за запитом.

5. EBA повинен розробити проекти регуляторних технічних стандартів, які визначатимуть критерії, застосовні при встановленні, згідно з принципом пропорційності, обставин, за яких призначення центрального контактного пункту є доцільним, та функції таких контактних пунктів відповідно до параграфа 4.

Ці проекти регуляторних технічних стандартів повинні, зокрема, враховувати:

(a) загальний обсяг та вартість операцій, які виконує платіжна установа в державі-члені ведення діяльності;

(b) тип надаваних платіжних послуг; та

(c) загальну кількість агентів, що мають осідок у державі-члені ведення діяльності.

EBA повинен подати Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів до 13 січня 2017 року.

6. EBA повинен розробити проекти регуляторних технічних стандартів, що визначатимуть засади співпраці та обміну інформацією між компетентними органами держави-члена розташування головного офісу та держави-члена ведення діяльності відповідно до цього розділу та моніторити виконання положень національного права, які транспонують розділи III та IV. У цих проектах регуляторних технічних стандартів повинні бути визначені метод, засоби та деталі співпраці стосовно нагляду за платіжними установами, які здійснюють діяльність на транскордонній основі, та зокрема обсяг інформації, яка підлягає обміну, та режим поводження з нею, щоб забезпечити узгодженість та ефективність нагляду за платіжними установами, які надають платіжні послуги на транскордонній основі.

Ці проекти регуляторних технічних стандартів повинні також визначати засоби та деталі будь-якого звітування, якого вимагають держави-члени ведення діяльності від платіжних установ щодо пов’язаних із платежами видів господарської діяльності, здійснюваної на їхніх територіях, відповідно до параграфа 2, включно з частотою такого звітування.

EBA повинен подати Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів до 13 січня 2018 року.

7. Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в параграфах 5 та 6, згідно зі статтями 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Без обмеження відповідальності компетентних органів держави-члена розташування головного офісу, якщо компетентний орган держави-члена ведення діяльності з’ясовує, що платіжна установа, яка має агентів або філії на її території, не виконує положень цього розділу або положень національного права, які транспонують розділ III або IV, він повинен невідкладно поінформувати про це компетентний орган держави-члена розташування головного офісу.

Компетентний орган держави-члена розташування головного офісу після оцінення інформації, отриманої відповідно до першого підпараграфа, повинен без невиправданої затримки вжити всіх належних заходів для забезпечення того, щоб відповідна платіжна установа припинила ситуацію, в якій має місце така неврегульованість. Компетентні органи держави-члена розташування головного офісу повинні невідкладно повідомляти про ці заходи компетентні органи держави-члена ведення діяльності та компетентні органи будь-якої іншої відповідної держави-члена.

2. У надзвичайних ситуаціях, коли необхідні негайні дії для подолання серйозної загрози колективним інтересам користувачів платіжних послуг у державі-члені ведення діяльності, компетентні органи держави-члена ведення діяльності можуть паралельно зі транскордонною співпрацею між компетентними органами та до вжиття заходів компетентними органами держави-члена розташування головного офісу, як визначено в статті 29, вживати запобіжних заходів.

3. Будь-які запобіжні заходи згідно з параграфом 2 повинні бути належними та пропорційними відносно їхньої цілі захистити від серйозної загрози колективні інтереси користувачів платіжних послуг у державі-члені ведення діяльності. Вони не повинні призвести до отримання переваги користувачами платіжних послуг платіжної установи в державі-члені ведення діяльності над користувачами платіжних послуг платіжної установи в інших державах-членах.

Запобіжні заходи повинні мати тимчасовий характер та повинні бути припинені, коли виявлені серйозні загрози подолано, в тому числі з допомогою компетентних органів держави-члена розташування головного офісу або EBA або у співпраці з ними, як передбачено в статті 27(1).

4. Якщо це сумісно з надзвичайною ситуацією, компетентні органи держави-члена ведення діяльності повинні поінформувати компетентні органи держави-члена розташування головного офісу та компетентні органи будь-якої іншої відповідної держави-члена, Комісію та EBA заздалегідь і в будь-якому випадку без невиправданої затримки про запобіжні заходи, вжиті відповідно до параграфа 2, із зазначенням їх обґрунтування.

1. Будь-який захід, який вжито компетентними органами відповідно до статей 23, 28, 29 або 30 та який передбачає застосування санкції або обмежень щодо використання свободи надання послуг або свободи підприємницької діяльності, повинен бути належно обґрунтований та повідомлений відповідній платіжній установі.

2. Статті 28, 29 та 30 не обмежують обов’язку компетентних органів відповідно до Директиви (ЄС) 2015/849 та Регламенту (ЄС) 2015/847, зокрема відповідно до статті 48(1) Директиви (ЄС) 2015/849 та статті 22(1) Регламенту (ЄС) 2015/847 щодо нагляду та моніторингу виконання вимог, установлених у цих документах.

1. Держави-члени можуть звільняти або дозволити своїм компетентним органам звільняти фізичних або юридичних осіб, які надають платіжні послуги, зазначені в пунктах (1)-(6)додатка I, від застосування всієї процедури або її частини та всіх або деяких умов, визначених у секціях 1, 2 та 3, крім статей 14, 15, 22, 24, 25 та 26, якщо:

(a) середньомісячна загальна вартість платіжних операцій за попередні 12 місяців, виконаних відповідною особою, включно з будь-яким агентом, за якого вона несе повну відповідальність, не перевищує порогового значення, встановленого державою-членом, але в будь-якому випадку становить не більше 3 мільйонів євро. Ця вимога повинна бути оцінена на основі прогнозованої загальної суми платіжних операцій в її бізнес-плані, якщо компетентні органи не вимагають коригування цього плану; та

(b) жодну з фізичних осіб, які відповідають за управління господарською діяльністю та її функціонування, не звинувачували у злочинах, пов’язаних із відмиванням грошей або фінансуванням тероризму, або в інших фінансових злочинах.

2. Будь-яка фізична або юридична особа, зареєстрована відповідно до параграфа 1, повинна мати головний офіс або місце проживання на території тієї держави-члена, у якій вона фактично здійснює свою діяльність.

3. Осіб, зазначених у параграфі 1 цієї статті, вважають платіжними установами, однак стаття 11(9) та статті 28, 29 та 30 до них не застосовні.

4. Держави-члени можуть також передбачити, щоб будь-яка фізична або юридична особа, зареєстрована відповідно до параграфа 1 цієї статті, могла займатися лише конкретними видами діяльності, перерахованими в статті 18.

5. Особи, зазначені в параграфі 1 цієї статті, повинні повідомляти компетентні органи про будь-які зміни в своєму становищі, які пов’язані з умовами, визначеними в тому самому параграфі. Держави-члени повинні вжити необхідних заходів для забезпечення того, щоб у разі припинення відповідності умовам, визначеним у параграфах 1, 2 або 4 цієї статті, відповідні особи зверталися за отриманням дозволу протягом 30 календарних днів відповідно до статті 11.

6. Параграфи 1-5 цієї статті не застосовують до Директиви (ЄС) 2015/849 або національного права у сфері протидії відмиванню грошей.

1. Фізичні або юридичні особи, які надають лише платіжну послугу, зазначену в пункті (8)додатка I, звільнені від застосування процедури та умов, визначених у секціях 1 та 2, крім пунктів (a), (b), (e)-(h),(j), (l), (n), (p) та (q) статті 5(1), статті 5(3)та статей 14 та 15. Секція 3 застосовна за винятком статті 23(3).

2. Осіб, зазначених у параграфі 1 цієї статті, вважають платіжними установами, однак розділи III та IV до них не застосовні, крім статей41, 45 та 52, залежно від випадку, та статей 67, 69 та 95-98.

Якщо держава-член застосовує звільнення відповідно до статті 32, вона повинна до 13 січня 2018 року повідомити Комісію про своє рішення та в подальшому негайно повідомляти Комісію про будь-які зміни. Крім того, держава-член повинна інформувати Комісію про кількість відповідних фізичних та юридичних осіб та щороку про загальну вартість платіжних операцій, виконаних станом на 31 грудня кожного календарного року, як зазначено в пункті (a) статті 32(1).

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб правила доступу надавачів платіжних послуг-юридичних осіб, які мають дозволи або зареєстровані, до платіжних систем були об’єктивними, недискримінаційними та пропорційними та щоб вони не перешкоджали доступу більшою мірою, ніж це необхідно для убезпечення від конкретних ризиків на кшталт розрахункового ризику, операційного ризику та бізнес-ризику та для захисту фінансової та операційної стабільності платіжної системи.

Платіжні системи не повинні встановлювати до надавачів платіжних послуг, користувачів платіжних послуг або інших платіжних систем такі вимоги:

(a) обмежувальне правило щодо фактичної участі в інших платіжних системах;

(b) правило, яке дискримінує окремих надавачів платіжних послуг, що мають дозволи, або окремих зареєстрованих надавачів платіжних послуг в частині прав, обов’язків та прерогатив учасників;

(c) обмеження на основі інституційного статусу.

2. Параграф 1 не застосовують до:

(a) платіжних систем, визначених відповідно до Директиви 98/26/ЄС;

(b) платіжних систем, які складаються виключно з надавачів платіжних послуг, що належать до групи.

Для цілей пункту (a) першого підпараграфа держави-члени повинні забезпечити, щоб у випадку, коли учасник у визначеній системі дозволяє надавачу платіжних послуг, який має дозвіл або зареєстрований і який не є учасником системи, передавати документи на переказ через систему, цей учасник повинен за запитом надавати таку саму можливість в об’єктивний, пропорційний та недискримінаційний спосіб іншим надавачам платіжних послуг, які мають дозвіл або зареєстровані, згідно з параграфом 1.

Учасник повинен надати надавачу платіжних послуг, що подав запит, вичерпне обґрунтування будь-якої відмови.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб платіжні установи мали доступ до послуг, пов’язаних зі платіжними рахунками кредитних установ, на об’єктивній, недискримінаційній та пропорційній основі. Такий доступ повинен бути достатньо широким, щоб давати можливість платіжним установам надавати платіжні послуги без перешкод та ефективно.

Кредитна установа повинна надавати компетентному органу належним чином обґрунтовані причини будь-якої відмови.

1. Держави-члени повинні заборонити фізичним або юридичним особам, які не є ані надавачами платіжних послуг, ані особами, яких чітко й однозначно виключено зі сфери застосування цієї Директиви, надавати платіжні послуги.

2. Держави-члени повинні вимагати, щоб надавачі послуг, які здійснюють будь-який із видів діяльності, зазначених у пунктах (i) та (ii) пункту (k) статті 3, або обидва види діяльності одночасно, за якими загальна вартість платіжних операцій, виконаних протягом попередніх 12 місяців, перевищує 1 мільйон євро, надсилали повідомлення компетентним органам із описом пропонованих послуг та із зазначенням конкретного винятку, зазначеного в пункті (k)(i) та (ii) статті 3, який є застосовним до здійснюваного виду діяльності.

На основі такого повідомлення компетентний орган повинен ухвалити належним чином обґрунтоване рішення на основі критеріїв, зазначених у пункті (k) статті 3, якщо відповідний вид діяльності не кваліфікують як діяльність у межах обмеженої мережі, та поінформувати про це надавача послуг.

3. Держави-члени повинні вимагати, щоб надавачі послуг, які здійснюють один із видів діяльності, зазначених у пункті (l) статті 3, надсилали повідомлення компетентним органам та щороку надавали компетентним органам аудиторський висновок на засвідчення того, що здійснюваний ними вид діяльності відповідає межам, визначеним у пункті (l) статті 3.

4. Незважаючи на параграф 1, компетентні органи повинні інформувати EBA про послуги, повідомлені відповідно до параграфів 2 та 3, із зазначенням винятку, застосовного до здійснюваного виду діяльності.

5. Опис виду діяльності, повідомленого відповідно до параграфів 2 та 3 цієї статті, оприлюднюють у реєстрах, передбачених у статтях 14та 15.

1. Цей розділ застосовують до разових платіжних операцій, рамкових договорів та платіжних операцій, охоплених ними. Сторони можуть домовитися про те, що він не застосовний повністю або частково у випадку, коли користувач платіжних послуг не є споживачем.

2. Держави-члени можуть застосовувати положення цього розділу до мікропідприємств так само, як і до споживачів.

3. Ця Директива не обмежує Директиву 2008/48/ЄС, інші не гармонізовані цією Директивою відповідні право Союзу або національні заходи щодо умов надання кредиту споживачам, які відповідають праву Союзу.

Положення цього розділу не обмежують жодного положення права Союзу, яке містить додаткові вимоги щодо попередньої інформації.

Однак якщо Директива 2002/65/ЄС також застосовна, інформаційні вимоги, визначені в статті 3(1) указаної Директиви, крім пунктів 2(c)-(g), 3(a), (d) та (e), та 4(b) того самого параграфа, повинні бути замінені статтями 44, 45, 51 та 52 цієї Директиви.

1. Надавач платіжних послуг не повинен стягувати з користувача платіжних послуг плати за надання інформації відповідно до цього розділу.

2. Надавач платіжних послуг та користувач платіжних послуг можуть домовитися про плату за додаткову інформацію, або частіше надання інформації, або її передання за допомогою засобів комунікації, які не визначені в рамковому договорі, за запитом користувача платіжних послуг.

3. Якщо надавач платіжних послуг може встановлювати плату за інформацію відповідно до параграфа 2, така плата повинна бути розумною та відповідати фактичним витратам надавача платіжних послуг.

Держави-члени повинні встановити, що тягар доказування повинен бути покладений на надавача платіжних послуг, який повинен довести, що він виконав інформаційні вимоги, визначені в цьому розділі.

1. У випадку платіжних інструментів, що згідно з відповідним рамковим договором стосуються лише окремих платіжних операцій, які або не перевищують 30 євро, або мають витратний ліміт в розмірі 150 євро, або які використовують для зберігання коштів, розмір яких у будь-який момент часу не перевищує 150 євро:

(a) як відступ від статей 51, 52 та 56, надавач платіжних послуг повинен надавати платнику лише інформацію про основні характеристики платіжної послуги, включно зі способами використання платіжного інструменту, відповідальністю, стягуваними платами та іншою суттєвою інформацією, потрібною для ухвалення обґрунтованого рішення, та із зазначенням того, де можна легко отримати доступ до будь-яких інших інформації та умов, визначених у статті 52;

(b) може бути погоджено, що, як відступ від статті 54, від надавача платіжних послуг не вимагатимуть пропонувати зміни до умов рамкового договору в спосіб, передбачений у статті 51(1);

(c) може бути погоджено, що, як відступ від статей 57 та 58, після виконання платіжної операції:

(i) надавач платіжних послуг надає лише покликання або доступ до покликання, що дає користувачу платіжних послуг змогу ідентифікувати платіжну операцію, суму платіжної операції, будь-які плати та/або, у випадку декількох платіжних операцій того самого виду, виконаних на користь того самого отримувача платежу, інформацію про загальну суму та плати за такі платіжні операції;

(ii) від надавача платіжних послуг не вимагають надавати інформацію або доступ до інформації, зазначеної в пункті (i), якщо платіжний інструмент використовують анонімно або якщо надавач платіжних послуг не має технічної можливості її надати. Однак надавач платіжних послуг повинен надати платнику можливість перевіряти суму коштів, що зберігаються.

2. Для національних платіжних операцій держави-члени або їхні компетентні органи можуть скорочувати або подвоювати суми, зазначені в параграфі 1. Для наперед оплачених платіжних інструментів держави-члени можуть збільшувати такі суми до 500 євро.

1. Цю главу застосовують до разових платіжних операцій, не охоплених рамковим договором.

2. Якщо платіжне доручення на разову платіжну операцію передають із використанням платіжного інструменту, охопленого рамковим договором, надавач платіжних послуг не зобов’язаний надавати інформацію або доступ до інформації, яку вже надано користувачу платіжних послуг на основі рамкового договору з іншим надавачем платіжних послуг або яку буде надано йому відповідно до такого рамкового договору.

1. Держави-члени повинні вимагати, щоб перш ніж користувача платіжних послуг буде зобов’язано договором або пропозицією про разову платіжну послугу, надавач платіжних послуг надавав користувачу платіжних послуг легкий доступ до інформації та умов, визначених у статті 45, щодо його власних послуг. За запитом користувача платіжних послуг надавач платіжних послуг повинен надавати інформацію та умови в паперовій формі або на іншому довговічному носії інформації. Інформація та умови повинні бути викладені легко зрозумілими словами та в чіткій і зрозумілій формі офіційною мовою держави-члена, в якій запропоновано платіжну послугу, або будь-якою іншою мовою, погодженою сторонами.

2. Якщо договір про разову платіжну послугу укладено за запитом користувача платіжних послуг з використанням засобу дистанційної комунікації, який не дає змоги надавачу платіжних послуг виконати положення параграфа 1, надавач платіжних послуг повинен виконати свої обов’язки згідно з указаним параграфом одразу після виконання платіжної операції.

3. Обов’язки, встановлені в параграфі 1 цієї статті, можуть також бути виконані шляхом надання копії проекту договору про разову платіжну послугу або проекту платіжного доручення, включно з інформацією та умовами, визначеними в статті 45.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб надавач платіжних послуг надавав користувачу платіжних послуг таку інформацію та такі умови або доступ до них:

(a) набір даних або унікальний ідентифікатор, які користувач платіжних послуг має надати для належного ініціювання та виконання платіжного доручення;

(b) максимальний час виконання надаваної платіжної послуги;

(c) всі плати, що підлягають сплаті користувачем платіжних послуг надавачу платіжних послуг та, у відповідних випадках, деталізація цих плат;

(d) у відповідних випадках фактичний або референтний обмінний курс, застосовний до платіжної операції.

2. Крім того, держави-члени повинні забезпечити, щоб надавачі послуги ініціювання платежу перед ініціюванням надавали платнику таку чітку та зрозумілу інформацію або доступ до неї:

(a) найменування надавача послуги ініціювання платежу, географічну адресу його головного офісу та, у відповідних випадках, географічну адресу його агента або філії, що має осідок у державі-члені, в якій пропоновано платіжну послугу, та будь-які інші контактні дані, включно з адресою електронної пошти, використовуваної для зв’язку з надавачем послуги ініціювання платежу; та

(b) контактні дані компетентного органу.

3. У відповідних випадках до будь-якої іншої відповідної інформації та відповідних умов, визначених у статті 52, користувачу платіжних послуг повинен бути наданий легкий доступ.

На додаток до інформації та умов, визначених у статті 45, якщо платіжне доручення ініційоване через надавача послуги ініціювання платежу, надавач послуги ініціювання платежу повинен одразу після ініціювання надати всі такі дані або доступ до них платнику та, у відповідних випадках, отримувачу платежу:

(a) підтвердження успішного ініціювання платіжного доручення в надавача платіжних послуг, що обслуговує рахунок платника;

(b) покликання, що дає можливість платнику та отримувачу платежу ідентифікувати платіжну операцію та, у відповідних випадках, отримувачу платежу ідентифікувати платника, а також будь-яку інформацію, передавану у зв’язку з платіжною операцією;

(c) суму платіжної операції;

(d) у відповідних випадках суму будь-яких плат, що підлягають сплаті надавачу послуги ініціювання платежу за операцію та, у відповідних випадках, деталізацію таких плат.

Якщо платіжне доручення ініційоване через надавача послуги ініціювання платежу, він повинен надати надавачу платіжних послуг, що обслуговує рахунок платника, доступ до покликання на платіжну операцію.

Одразу після отримання платіжного доручення надавач платіжних послуг платника повинен надати платнику в спосіб, передбачений у статті 44(1), всі такі дані щодо власних послуг або доступ до них:

(a) покликання, що дає можливість платнику ідентифікувати платіжну операцію та, у відповідних випадках, інформацію стосовно отримувача платежу;

(b) суму платіжної операції у валюті, вказаній у платіжному дорученні;

(c) суму будь-яких плат за платіжну операцію, що підлягають сплаті платником та, у відповідних випадках, деталізацію сум таких плат;

(d) у відповідних випадках обмінний курс, використаний у платіжній операції надавачем платіжних послуг платника, або покликання на нього, якщо такий курс відрізняється від курсу, передбаченого відповідно до пункту (d)статті 45(1), та суму платіжної операції після такої конвертації валюти;

(e) дату отримання платіжного доручення.

Одразу після виконання платіжної операції надавач платіжних послуг отримувача платежу повинен надати отримувачу платежу в спосіб, передбачений устатті 44(1), всі такі дані щодо власних послуг або доступ до них:

(a) покликання, що дає можливість отримувачу платежу ідентифікувати платіжну операцію та, у відповідних випадках, платника, а також будь-яку інформацію, передавану у зв’язку з платіжною операцією;

(b) суму платіжної операції у валюті, в якій кошти перебувають у розпорядженні отримувача платежу;

(c) суму будь-яких плат за платіжну операцію, що підлягають сплаті отримувачем платежу та, у відповідних випадках, деталізацію сум таких плат;

(d) у відповідних випадках обмінний курс, використаний у платіжній операції надавачем платіжних послуг отримувача платежу, та суму платіжної операції до такої конвертації валюти;

(e) дату валютування для зарахування коштів.

Цю главу застосовують до платіжних операцій, охоплених рамковим договором.