Директива Європейського Парламенту і Ради 2010/13/ЄС від 10 березня 2010 року про координацію певних положень, встановлених законами, нормативно-правовими або адміністративними актами в державах-членах стосовно надання аудіовізуальних медіапослуг (Директива про аудіовізуальні медіапослуги)

Ця глава не застосовується до телевізійного мовлення, яке призначається для місцевих аудиторій та не є частиною національної мережі.

1. Телевізійна реклама та телепродаж повинні легко розпізнаватися та вирізнятися від редакційного контенту. Без обмеження використання нових рекламних технік, телевізійна реклама та телепродаж повинні повністю відрізнятися від інших складових програми за допомогою оптичних та/або акустичних та/або просторових засобів.

2. Самостійні блоки телевізійної реклами та телепродаж допускаються під час спортивних подій. Самостійні блоки телевізійної реклами та телепродаж, крім як під час трансляції спортивних подій, залишаються винятком.

1. У випадках, коли телевізійна реклама або телепродаж включені під час програм, держави-члени забезпечують, щоб цілісність програм, беручи до уваги звичайні перерви, тривалість та характер відповідних програм, а також права правоволодільців не були порушені.

2. Трансляція фільмів, створених для телебачення (за винятком багатосерійних фільмів, серіалів та документальних фільмів), кінематографічних творів та програм новин може перериватися на телевізійну рекламу та/або телепродаж відповідно до розкладу один раз на 30 хвилин. Трансляція програм для дітей може перериватися на телевізійну рекламу відповідно до розкладу один раз на 30 хвилин, за умови, що при цьому тривалість програми відповідно до розкладу становить більше 30 хвилин. Трансляція телепродажу під час програм для дітей заборонена. Під час трансляції релігійних служб телевізійна реклама або телепродаж заборонені.

Телепродаж лікарських засобів, які повинні отримувати дозвіл на реалізацію в розумінні Директиви 2001/83/ЄС, та телепродаж медичного лікування повинні бути заборонені.

Телевізійна реклама та телепродаж алкогольних напоїв повинні відповідати таким критеріям:

(a) вони не можуть бути спеціально спрямовані на неповнолітніх або, зокрема, зображувати неповнолітніх, які вживають такі напої;

(b) вони не повинні мати зв'язку між вживанням алкоголю та покращенням фізичних можливостей або керуванням автотранспортом;

(c) вони не повинні створювати враження, що вживання алкоголю сприяє соціальній або сексуальній успішності;

(d) вони не повинні стверджувати, що алкоголь має терапевтичні властивості або діє як стимулятор, заспокійливий засіб або може використовуватися як засіб для розв’язання особистих конфліктів;

(e) вони не повинні сприяти надмірному споживанню алкоголю або створювати негативний образ тверезості чи відмови від вживання алкоголю;

(f) вони не повинні підкреслювати високий вміст алкоголю як позитивну якість напоїв.

1. Співвідношення блоків телевізійної реклами та телепродажу в період між 6:00 до 18:00 не повинне перевищувати 20 % такого періоду. Співвідношення блоків телевізійної реклами та телепродажду в період між 18:00 до 24:00 не повинне перевищувати 20 % такого періоду.

2. Параграф 1 не застосовують до:

(a) повідомлень мовника у зв'язку з його власними програмами та супутніми продуктами, які прямо отримані з таких програм, або з програмами та аудіовізуальними медіапослугами від інших суб'єктів, які належать до тієї самої групи мовників;

(b) спонсорських оголошень;

(c) продакт-плейсменту;

(d) нейтральних рамок між редакційним контентом та блоками телевізійної реклами або телепродажу, а також між окремими блоками.

Вікна телепродажу повинні бути чітко визначені як такі за допомогою оптичних та акустичних засобів, та повинні тривати щонайменше протягом 15 хвилин без перерви.

Ця Директива застосовується mutatis mutandis до телевізійних каналів, присвячених виключно рекламі та телепродажам, а також до телевізійних каналів, присвячених виключно саморекламі.

Проте, глава VI та статті 20 та 23 не застосовуються до таких каналів.

Без обмеження статті 4, держави-члени можуть, із належним дотриманням права Союзу, встановлювати вимоги, які відрізняються від зазначених у статті 20(2) та статті 23 щодо телевізійного мовлення, призначеного тільки для національної території, яке не може безпосередньо або опосередковано отримуватися громадськістю в одній або більше інших державах-членах.

1. Без обмеження інших положень, ухвалених державами-членами згідно з цивільним, адміністративним або кримінальним правом, будь-яка фізична або юридична особа незалежно від громадянства, чиїм законним інтересам, зокрема, честі і репутації було завдано шкоди внаслідок подання неправдивих фактів у телевізійній програмі, повинна мати право на відповідь або рівноцінні засоби захисту своїх прав. Держави-члени повинні забезпечити, щоб фактичному застосуванню права на відповідь або рівноцінних засобів захисту прав не перешкоджало встановлення необґрунтованих строків або умов. Відповідь повинна бути трансльована протягом розумного часу після обґрунтування вимоги на таку відповідь та в строк і спосіб, що відповідає трансляції програми, якої стосується вимога.

2. Право на відповідь або рівноцінні засоби захисту повинно існувати щодо всіх мовників, які перебувають під юрисдикцією держави-члена.

3. Держави-члени ухвалюють необхідні інструменти для запровадження права на відповідь або на вжиття рівноцінних засобів захисту прав, та визначають процедури для їх реалізації. Зокрема, вони повинні забезпечувати наявність достатнього часового діапазону та належність процедур, щоб у фізичних або юридичних осіб, які є резидентами або мають осідок в інших державах-членах, була змога належним чином реалізувати право або скористатися еквівалентними засобами захисту.

4. Заява про здійснення права на відповідь або вжиття еквівалентних засобів захисту може бути відхилена, якщо відповідь є не обґрунтованою відповідно до умов, викладених у параграфі 1, стосується караного діяння, призведе до відповідальності мовника згідно з цивільним процесуальним законодавством або порушить стандарти громадської порядності.

5. Необхідно передбачити положення щодо процедур, згідно з якими спори щодо реалізації права на відповідь або вжиття еквівалентних засобів захисту прав можуть бути предметом розгляду в судовому порядку.

1. Для цілей цієї Директиви, провайдер платформи спільного доступу до відео, що має осідок на території держави-члена у розумінні статті 3(1) Директиви 2000/31/ЄС, повинен вважатися таким, що підпадає під юрисдикцію такої держави-члена.

2. Провайдер платформи спільного доступу до відео, який не має осідку на території держави-члена відповідно до параграфа 1, повинен вважатися такими, що має осідок на території держави-члена для цілей цієї Директиви, якщо такий провайдер платформи спільного доступу до відео:

(a) має материнську компанію або дочірню компанію, що має осідок на території такої держави-члена; або

(b) є частиною групи та іншої компанії такої групи, що має осідок на території такої держави-члена.

Для цілей цієї статті:

(a) "материнська компанія" означає компанію, яка здійснює контроль над однією чи більше дочірніх компаній;

(b) "дочірня компанія" означає компанію, яка перебуває під контролем материнської компанії, включно з будь-якими дочірніми компаніями кінцевої материнської компанії;

(c) "група" означає материнську компанію, усі її дочірні компанії та усі інші компанії, що мають економічні та юридично-організаційні зв’язки з ними.

3. Для цілей застосування параграфа 2, якщо материнська компанія, дочірня компанія або інша компанія групи мають осідки в різних державах-членах, провайдер платформи спільного доступу до відео вважається таким, що має осідок у державі-члені, у якій її материнська компанія має осідок або, за відсутності такого осідку, у державі-члені, у якій її дочірня компанія має осідок або, за відсутності такого осідку, у державі-члені, у якій інша компанія групи має осідок.

4. Для цілей застосування параграфа 3, якщо існує кілька дочірніх компаній та усі вони мають осідки у різних державах-членах, провайдер платформи спільного доступу до відео вважається таким, що має осідок у державі-члені, у якій одна з дочірніх компаній вперше розпочала свою діяльність, за умови що вона підтримує стабільний та ефективний зв'язок з економікою такої держави-члена.

Якщо існує кілька інших компаній, які входять до склади групи, та усі вони мають осідки у різних державах-членах, провайдер платформи спільного доступу до відео вважається таким, що має осідок у державі-члені, у якій одна з таких компаній вперше розпочала свою діяльність, за умови що вона підтримує стабільний та ефективний зв’язок з економікою такої держави-члена.

5. Для цілей цієї Директиви, стаття 3 та статті 12-15 Директиви 2000/31/ЄС повинні застосовуватися до провайдерів платформ спільного доступу до відео, які вважаються такими, що мають осідок у державі-члені відповідно до параграфа 2 цієї статті.

6. Держави-члени повинні скласти список провайдерів платформ спільного доступу до відео, що мають осідок або вважаються такими, що мають осідок на їх території, із зазначенням критеріїв, визначених у параграфах 1-4, які лягли в основу визначення юрисдикції, а також повинні підтримувати актуальність такого списку. Держави-члени передають Комісії такий список та повідомляють про будь-які оновлення до нього.

Комісія повинна забезпечити, щоб такі списки були доступними у централізованій базі даних. У разі невідповідностей між списками. Комісія звертається до відповідної держави-члена для пошуку рішення. Комісія повинна забезпечити, щоб у національних регуляторних органів будь-якого рівня був доступ до такої бази даних. Комісія забезпечує публічний доступ до інформації у такій базі даних.

7. Якщо при застосуванні цієї статті відповідні держави-члени не дійдуть згоди щодо юрисдикції певної держави-члена, вони повинні донести це питання до уваги Комісії без невиправданої затримки. Комісія може звернутися із запитом до ERGA стосовно надання висновку з поставленого питання відповідно до пункту (d) статті 30b(3). ERGA надає такий висновок протягом 15 робочих днів з моменту подання Комісією запиту. Комісія інформує про це Контактний комітет.

1. Без обмеження статей 12-15 Директиви 2000/31/ЄС, держави-члени повинні забезпечити, щоб провайдери платформ спільного доступу до відео які перебувають під їхньою юрисдикцією, вживали належних заходів для захисту:

(a) неповнолітніх від програм, відео, створених користувачами, та аудіовізуальних комерційних повідомлень, які можуть завдати шкоди їх фізичному, психічному або моральному розвитку відповідно до статті 6a(1);

(b) загальної громадськості від програм, відео, створених користувачами, та аудіовізуальних комерційних повідомлень, що підбурюють до насильства або ненависті, спрямовані проти груп осіб або членів груп із будь-яких причин, зазначених у статті 21 Хартії;

(c) загальної громадськості від програм, відео, створених користувачами, та аудіовізуальних комерційних повідомлень, що містять контент, розповсюдження якого вважається діяльністю, що підпадає під визначення кримінального злочину згідно з правом Союзу, а саме: публічне провокування до вчинення терористичних злочинів як визначено у статті 5 Директиви (ЄС) 2017/541, злочини щодо дитячої порнографії як визначено у статті 5(4) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2011/93/ЄС (- 1), та злочини щодо расизму та ксенофобії як визначено у статті 1 Рамкового Рішення 2008/913/ЮВС.

2. Держави-члени забезпечують відповідність провайдерів платформ спільного доступу до відео, які перебувають під їхньою юрисдикцією, вимогам статті 9(1) стосовно аудіовізуальних комерційних повідомлень, щодо яких такі провайдери платформ спільного доступу до відео здійснюють маркетинг, продаж або упорядкування.

Держави-члени забезпечують вжиття провайдерами платформ спільного доступу до відео, які перебувають під їхньою юрисдикцією, належних заходів для забезпечення дотримання вимог статті 9(1) стосовно аудіовізуальних комерційних повідомлень, щодо яких такі провайдери платформ спільного доступу до відео не здійснюють маркетинг, продаж або упорядкування, беручи до уваги обмежений контроль, який такі провайдери платформ спільного доступу до відео здійснюють щодо таких аудіовізуальних комерційних повідомлень.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб провайдери платформ спільного доступу до відео чітко інформували користувачів, коли програми та відео, створені користувачами, містять аудіовізуальні комерційні повідомлення, за умови що такі повідомлення були заявлені згідно з пунктом (c) третього підпараграфа параграфа 3 або що провайдеру відомо про цей факт.

Держави-члени повинні заохочувати використання співрегулювання та сприяти впровадженню саморегулювання через кодекси поведінки, як передбачено у статті 4a(1), що має на меті ефективне зниження впливу на дітей аудіовізуальних комерційних повідомлень стосовно харчових продуктів та напоїв, що містять поживні речовини та речовини з поживним або фізіологічним ефектом, зокрема жири, трансжирні кислоти, сіль або соду та цукор, надмірне вживання яких у загальному раціоні не рекомендується. Такі кодекси повинні бути спрямовані на те, щоб аудіовізуальні комерційні повідомлення не наголошували на позитивних якостях поживних аспектів таких харчових продуктів та напоїв.

3. Для цілей параграфів 1 та 2, повинні бути визначені належні заходи у світлі характеру відповідного контенту, його потенційної шкоди, характеристик категорій осіб, які підлягають захисту, та прав і законних інтересів про які йде мова, у тому числі тих, що стосуються провайдерів платформ спільного доступу до відео та користувачів, які створили або вивантажили контент, а також із урахуванням загальних суспільних інтересів.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб усі провайдери платформ спільного доступу до відео, які перебувають під їхньою юрисдикцією, застосовували такі заходи. Такі заходи повинні бути практично здійсненними та пропорційними, при цьому вони повинні враховувати розмір платформи спільного доступу до відео та характер послуг, які вони надають. Такі заходи не повинні призводити до будь-яких заходів контролю ex-ante або фільтрування вивантаженого контенту, які не відповідають статті 15 Директиви 2000/31/ЄС. Для цілей захисту неповнолітніх, як передбачено у пункті (a) параграфа 1 цієї статті, найбільш шкідливий контент повинен бути предметом найсуворіших заходів контролю доступу.

Такі заходи повинні складатися із, залежно від випадку:

(a) включення та застосування вимог, зазначених у параграфі 1, до умов та положень надання послуг платформ спільного доступу до відео;

(b) включення та застосування вимог, визначених у статті 9(1), до умов та положень надання послуг платформ спільного доступу до відео стосовно аудіовізуальних комерційних повідомлень, щодо яких провайдери платформ спільного доступу до відео не здійснюють маркетинг, продаж або упорядкування;

(c) впровадження функціональності для користувачів, які вивантажують відео, створені користувачами, яка дає їм змогу заявляти про те, що такі відео містять аудіовізуальні комерційні повідомлення, якщо це їм відомо або якщо можливо обґрунтовано очікувати, що їм це відомо;

(d) створення та забезпечення функціонування прозорих та дружніх до користувачів механізмів, які дають користувачам платформ спільного доступу повідомляти або позначати до відома провайдера платформи спільного доступу до відео відповідний контент, зазначений у параграфі 1, розміщений на його платформі;

(e) створення та забезпечення функціонування систем, через які провайдери платформ спільного доступу до відео пояснюють користувачам платформ спільного доступу, яке значення надається повідомленням та позначенням, згаданим у пункті (d);

(f) створення та забезпечення функціонування системи перевірки віку для користувачів платформ спільного доступу щодо контенту, який може завдати шкоди фізичному, психічному або моральному розвитку неповнолітніх;

(g) створення та забезпечення функціонування легких у користуванні систем, які дозволяють користувачам платформ спільного доступу виставляти рейтинг контенту, зазначеного у параграфі 1;

(h) створення систем батьківського контролю, які є підконтрольними кінцевим користувачам стосовно контенту, який може завдати шкоди фізичному, психічному або моральному розвитку неповнолітніх;

(i) створення та забезпечення функціонування прозорих, легких у користуванні та ефективних процедур для опрацювання та врегулювання скарг користувачів, поданих провайдеру платформи спільного доступу до відео, запроваджених на виконання заходів, зазначених у пунктах (d)-(h);

(j) запровадження ефективних заходів та інструментів з підвищення медіаграмотності та підвищення обізнаності користувачів про такі заходи та інструменти.

Персональні дані неповнолітніх, які зібрано або в інший спосіб згенеровано провайдерами платформ спільного доступу до відео відповідно до пунктів (f) та (h) третього підпараграфа, не повинні опрацьовуватися для комерційних цілей, таких як прямий маркетинг, профайлінг та рекламування з поведінковим таргетингом.

4. Для цілей впровадження заходів, зазначених у параграфах 1 та 3 цієї статті, держави-члени повинні заохочувати використання співрегулювання, як передбачено у статті 4a(1).

5. Держави-члени повинні запровадити необхідні механізми для оцінки доцільності заходів, зазначених у параграфі 3, яких вживають провайдери платформ спільного доступу до відео. Держави-члени повинні доручити проведення оцінювання таких заходів національним регуляторним органам.

6. Держави-члени можуть встановлювати обов’язок використання провайдерами платформ спільного доступу до відео заходів, які є більш детальними або суворішими, ніж заходи, визначені у параграфі 3 цієї статті. При ухваленні інструментів, що впроваджують такі заходи, держави-члени повинні дотримуватися вимог, встановлених застосовним правом Союзу, зокрема, передбачених статтями 12-15 Директиви 2000/31/ЄС або статтею 25 Директиви 2011/93/ЄС.

7. Держави-члени повинні забезпечити доступність засобів позасудового захисту для врегулювання спорів, що можуть виникати між користувачами та провайдерами платформ спільного доступу до відео стосовно застосування параграфів 1 та 3. Такі механізми повинні сприяти неупередженому врегулюванню спорів і не повинні позбавляти користувача правового захисту, передбаченого національним правом.

8. Держави-члени повинні гарантувати, що у користувачів збережеться право на судовий захист своїх прав, пов'язаних із провайдерами платформ спільного доступу до відео згідно з параграфами 1 та 3.

9. Комісія заохочує провайдерів платформ спільного доступу до відео обмінюватися найкращими практиками щодо кодексів поведінки зі співрегулювання, зазначених у параграфі 4.

10. Держави-члени та Комісія можуть сприяти впровадженню саморегулювання через кодекси поведінки Союзу, як зазначено у статті 4a(2).

1. Створення Контактного комітету відбувається під егідою Комісії. Він складається з представників компетентних органів держав-членів. Його очолює представник Комісії. Комітет засідає за ініціативою голови або на вимогу делегації держави-члена.

2. Контактний комітет має такі завдання:

(a) сприяння ефективній імплементації цієї Директиви шляхом регулярних консультацій стосовно будь-яких практичних проблем, що виникають у результаті її застосування та, зокрема, застосування статті 2, а також стосовно будь-яких інших питань, обмін думками щодо яких вважатиметься корисним;

(b) надання висновків із власної ініціативи або на вимогу Комісії стосовно застосування державами-членами положень цієї Директиви;

(c) виконувати роль форуму для обміну поглядами стосовно питань, що розглядаються в звітах, які держави-члени повинні подавати відповідно до статті 16(3), та стосовно їх методології;

(d) обговорення результатів регулярних консультацій, які проводить Комісія із представниками організацій мовників, продюсерами, споживачами, виробниками, провайдерами послуг, профспілками та творчими спільнотами;

(e) сприяння обміну інформацією між державами-членами і Комісією про ситуацію і розвиток регуляторних заходів щодо аудіовізуальних медіапослуг, беручи до уваги політику Союзу в аудіовізуальному секторі, а також відповідні розробки в технічній сфері;

(f) вивчати будь-які зміни у секторі, з приводу яких обмін думками вважатиметься корисним.

1. Кожна держава-член призначає одного або більше національних регуляторних органів будь-якого рівня. Держави-члени забезпечують їх правову відокремленість та функціональну незалежність від своїх урядів та будь-яких інших публічних або приватних органів. Це не повинно обмежувати можливостей держав-членів щодо створення регуляторів для здійснення нагляду за різними секторами.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб національні регуляторні органи будь-якого рівня здійснювали свої повноваження неупереджено та прозоро відповідно до цілей цієї Директиви, зокрема, в дусі медіаплюралізму, культурного та мовного розмаїття, захисту споживачів, доступності, відсутності дискримінації, належного функціонування внутрішнього ринку та сприяння добросовісній конкуренції.

Національні регуляторні органи будь-якого рівня не повинні запитувати або отримувати від будь-якого іншого органу вказівки щодо виконання завдань, покладених на них згідно з положеннями національного права, що імплементує право Союзу. Такі дії не повинні перешкоджати здійсненню нагляду згідно з національним конституційним правом.

3. Держави-члени повинні чітко визначити у законі компетенції та повноваження національних регуляторних органів будь-якого рівня, а також способи забезпечення їх підзвітності.

4. Держави-члени повинні забезпечити наявність у національних регуляторних органів будь-якого рівня адекватних фінансових та людських ресурсів для ефективного виконання покладених на них функцій та для сприяння роботі ERGA. Держави-члени повинні забезпечити наявність у національних регуляторних органів будь-якого рівня власних річних бюджетів, які повинні бути публічними.

5. Держави-члени повинні визначити у національному праві умови та процедури призначення та звільнення керівників національних регуляторних органів будь-якого рівня або членів колегіального органу, що виконують цю функцію, включно з тривалістю їх мандату. Такі процедури повинні бути прозорими, недискримінаційними та гарантувати необхідний рівень незалежності. Керівник національного регуляторного органу будь-якого рівня, члени колегіального органу, що виконують цю функцію в рамках національного регуляторного органу будь-якого рівня, мають бути звільнені у разі, якщо вони більше не відповідають вимогам, необхідним для виконання їхніх обов'язків, заздалегідь встановлених на національному рівні. Рішення про звільнення повинне бути належним чином обґрунтоване, повідомлене заздалегідь та оприлюднене для громадськості.

6. Держави-члени повинні забезпечити наявність на національному рівні ефективних механізмів оскарження. Орган оскарження, яким може бути суд, повинен бути незалежним від сторін, що беруть участь у процесі оскарження.

Упродовж розгляду скарги рішення національного регуляторного органу будь-якого рівня залишається чинним, якщо не застосовано тимчасових заходів відповідно до національного права.

1. Держави-члени забезпечують, щоб національні регуляторні органи будь-якого рівня вживали необхідних заходів для надання інформації, яка є необхідною для застосування положень цієї Директиви, зокрема, статей 2, 3 та 4, одна одній та Комісії.

2. У контексті обміну інформацією, зазначеного у параграфі 1, якщо національні регуляторні органи будь-якого рівня отримують інформацію від провайдера медіапослуги під їхньою юрисдикцією, про те, що він надасть послугу, що повністю або переважним чином спрямована на аудиторію в іншій державі-члені, національний регуляторний орган будь-якого рівня у державі-члені. під чиєю юрисдикцією він перебуває, повинен поінформувати національний регуляторний орган будь-якого рівня у цільовій державі-члені.

3. Якщо регуляторний орган будь-якого рівня у державі-члені, чия територія є цільовою для провайдера медіапослуги, який перебуває під юрисдикцією іншої держави-члена. надсилає запит стосовно діяльності такого провайдера до регуляторного органу будь-якого рівня у державі-члені, під чиєю юрисдикцією перебуває такий провайдер медіапослуги, останній регуляторний орган будь-якого рівня повинен зробити все можливе для розгляду запиту протягом двох місяців, проте без обмеження суворіших часових обмежень, що застосовуються відповідно до цієї Директиви. У разі отримання запиту регуляторний орган будь-якого рівня цільової держави-члена повинен надати будь-яку інформацію регуляторному органу будь-якого рівня держави-члена юрисдикції, яка може допомогти йому у розгляді запиту.

1. Цим створено Групу європейських регуляторів аудіовізуальних медіапослуг (ERGA).

2. Вона складається з представників національних регуляторних органів будь-якого рівня у сфері аудіовізуальних медіапослуг, первинною відповідальністю яких є здійснення нагляду за аудіовізуальними медіапослугами, або якщо національний регуляторний орган будь-якого рівня відсутній, з інших представників, обраних згідно зі встановленими процедурами. Представник Комісії бере участь у засіданнях ERGA.

3. ERGA має такі завдання:

(a) надання технічних експертних знань Комісії:

- стосовно її завдань у забезпеченні послідовної імплементації цієї Директиви в усіх державах-членах.

- з питань, що стосуються аудіовізуальних медіапослуг у рамках її компетенції;

(b) обмін досвідом та найкращими практиками щодо застосування регулятивних рамок для аудіовізуальних медіапослуг, зокрема, щодо доступності та медіаграмотності;

(c) співпраця та надання її членам інформації, необхідної для застосування цієї директиви, зокрема, стосовно статей 3, 4 та 7;

(d) надання висновків на запит Комісії стосовно технічних та фактологічних аспектів різних питань відповідно достатті 2(5c), статті 3(2) та (3), пункту (c) статті 4(4) та статті 28a(7).

4. ERGA ухвалює свій внутрішній регламент.

У сферах, які не координуються цією Директивою, вона не впливає на права і обов'язки держав-членів, що виникають з чинних конвенцій стосовно телекомунікацій або трансляцій.

Держави-члени передають Комісії текст основних положень національного права, які вони ухвалюють у сфері регулювання цієї Директиви.

Комісія здійснює моніторинг застосування державами-членами цієї Директиви.

Не пізніше 19 грудня 2022 року та кожні три роки після цієї дати Комісія повинна подавати звіт про застосування цієї Директиви Європейському Парламенту, Раді та Європейському економічно- соціальному комітету.

Не пізніше 19 грудня 2026 року Комісія повинна подати Європейському Парламенту та Раді оцінювання ex post щодо впливу цієї Директиви та її доданої вартості у супроводі, якщо доцільно, пропозицій щодо її перегляду.

Комісія інформує Контактний комітет та ERGA про всі роботи та діяльність.

Комісія повинна забезпечити, щоб уся інформація, яку вона отримує від держав-членів стосовно будь-яких інструментів, які вони ухвалюють у сферах, що координуються цією Директивою, передавалася Контактному комітету та ERGA.

1. Держави-члени забезпечують просування та вжиття заходів щодо розвитку навичок медіаграмотності.

2. До 19 грудня 2022 року та кожні три роки після того держави-члени повинні звітувати перед Комісією про виконання параграфа 1.

3. Комісія повинна, після консультацій із Контактним комітетом, видати настанови щодо наповнення таких звітів.

Директиву 89/552/ЄЕС, зі змінами, внесеними директивами, зазначеними у частині A додатка I, скасовано без обмеження зобов'язань держав-членів щодо кінцевих термінів транспозиції до національного права директив, зазначених у частині B додатка I.

Покликання на скасовану директиву необхідно тлумачити як покликання на цю Директиву та читати відповідно до кореляційної таблиці, наведеної у додатку II.

Ця Директива набуває чинності на 20-й день після її публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Цю Директиву адресовано державам-членам.