Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 952/2013 від 9 жовтня 2013 року про встановлення Митного кодексу Союзу

2. Якщо митний борг виникна основі статті 79 або 82 чи якщо повідомлення про митний борг зумовлене поствипускним контролем, на суму ввізного чи вивізного мита нараховується пеня з дати виникнення митного боргу до дати повідомлення про нього.

Ставка пені визначається згідно з параграфом 1.

3. Митні органи можуть не нараховувати пеню, якщо на основі документально підтвердженої оцінки ситуації боржника встановлено, що її нарахування призведе до серйозних економічних або соціальних труднощів.

4. Митні органи повинні не нараховувати пеню, якщо сума окремого стягнення становить менше 10 євро.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати порядок зупинення строку сплати суми ввізного чи вивізного мита, що відповідає митному боргу, згідно зі статтею 108(3) та період зупинення.

1. З урахуванням викладених у цій секції умов суми ввізного чи вивізного мита підлягають поверненню або надається звільнення від їх сплати на будь-якій із таких підстав:

(a) надмірно нараховані суми ввізного чи вивізного мита;

(b) дефектні товари або товари, що не відповідають умовам договору;

(c) помилка компетентних органів;

(d) справедливість.

Якщо суму ввізного чи вивізного мита сплачено та відповідну митну декларацію визнано недійсною відповідно до статті 174, така сума підлягає поверненню.

2. Митні органи повинні повернути зазначену в параграфі 1 суму ввізного чи вивізного мита або звільнити від її сплати, якщо вона становить 10 євро чи більше, крім випадків, коли відповідна особа вимагає повернення меншої суми або звільнення від її сплати.

3. Якщо митні органи вважають, що рішення про повернення або звільнення від сплати необхідно ухвалити на підставі статті 119 чи 120, відповідна держава-член повинна передати Комісії матеріали для ухвалення рішення в будь-якому з таких випадків:

(a) якщо митні органи вважають, що особливі обставини є результатом невиконання Комісією своїх зобов'язань;

(b) якщо митні органи вважають, що Комісія зробила помилку у розумінні статті 119;

(c) якщо обставини справи стосуються результатів розслідування Союзу, проведеного відповідно до Регламенту Ради (ЄС) № 515/97 від 13 березня 1997 року про взаємну допомогу між адміністративними органами держав-членів і співпрацю між останніми та Комісією для забезпечення правильного застосування законодавства з митних питань і питань сільського господарства (-5) або відповідно до будь-якого іншого законодавства Союзу чи будь-якої угоди між Союзом та країнами або групами країн, що передбачає проведення таких розслідувань Союзу;

(d) якщо сума, за яку відповідна особа може понести відповідальність за однією чи більше ввізних або вивізних операцій, дорівнює чи перевищує 500000 євро в результаті помилки або особливих обставин.

Незважаючи на перший підпараграф, матеріали не передаються в будь-якому з таких випадків:

(a) якщо Комісія вже ухвалила рішення у справі, що стосувалася подібних питань фактичного і правового характеру;

(b) якщо Комісія вже розглядає справу, що стосується подібних питань фактичного і правового характеру.

4. Якщо самі митні органи протягом зазначених у статті 121(1) строків виявлять, що суму ввізного чи вивізного мита може бути повернено або від її сплати може бути звільнено відповідно до статей 117, 119 або 120, вони повинні повернути таку суму або звільнити від її сплати за власною ініціативою з урахуванням компетенції з ухвалення рішення.

5. Рішення про повернення або звільнення від сплати не ухвалюється, якщо ситуація, що призвела до повідомлення про митний борг, є результатом введення в оману з боку боржника.

6. Повернення не є підставою для сплати відсотків відповідними митними органами.

Втім, відсотки підлягають сплаті, якщо рішення про повернення не виконано протягом трьох місяців із дати ухвалення такого рішення, якщо тільки недотримання цього строку не спричинено обставинами, що не залежали від волі митних органів.

У таких випадках відсотки підлягають сплаті з дати закінчення тримісячного строку до дати повернення. Відсоткова ставка визначається відповідно до статті 112.

7. Якщо митні органи помилково ухвалили рішення про повернення або звільнення від сплати, початковий митний борг підлягає відновленню, якщо тільки строк його давності не завершився відповідно до статті 103.

У таких випадках будь-які сплачені згідно з другим підпараграфом параграфа 6 відсотки підлягають відшкодуванню.

1. Сума ввізного чи вивізного мита підлягає поверненню або від її сплати повинно бути звільнено, якщо сума, що відповідає первинно повідомленому митному боргу, перевищує суму, що підлягає сплаті, або боржника повідомлено про митний борг всупереч пункту (с) або (d) другого підпараграфа статті 102(1).

2. Якщо заява про повернення чи про звільнення від сплати ґрунтується на існуванні, на момент прийняття декларації для випуску для вільного обігу, зниженої або нульової ставки ввізного мита на товари за тарифною квотою, то рішення про застосування тарифної стелі або інших сприятливих тарифних заходів, повернення або звільнення від сплати ухвалюється за умови виконання на момент подання заяви разом із необхідними документами будь-якої з таких умов:

(a) у разі тарифної квоти: її обсяг не вичерпано;

(b) в інших випадках: звичайну ставку мита не запроваджено знову.

1. Сума ввізного мита підлягає поверненню або від її сплати повинно бути звільнено, якщо повідомлення про митний борг стосується товарів, що їх не прийняв імпортер через те, що на момент випуску вони були дефектними або не відповідали умовам договору, згідно з яким їх ввезено.

Вважається, що дефектні товари включають товари, пошкоджені до їх випуску.

2. Незважаючи на параграф 3, рішення про повернення або про звільнення від сплати підлягає ухваленню за умови, що товари не були у використанні, крім такого початкового використання, що могло бути необхідним для того, щоб виявити, що вони були дефектними або не відповідали умовам договору, а також за умови, що їх переміщено за межі митної території Союзу.

3. Рішення про повернення або звільнення від сплати не ухвалюється, якщо:

(a) перед випуском для вільного обігу товари поміщено під спеціальну процедуру для випробування, якщо тільки не встановлено, що дефектність або невідповідність товарів умовам договору не можна було звичайним способом виявити у ході таких випробувань;

(b) дефектність товарів враховано при визначенні умов договору, зокрема ціни, до поміщення товарів під митну процедуру, внаслідок якої виник митний борг; або

(c) декларант продав товари після виявлення їх дефектності або невідповідності умовам договору.

4. Замість переміщення за межі митної території Союзу та за заявою відповідної особи митні органи дозволяють поміщення товарів під процедуру перероблення на митній території, в тому числі для знищення, або під процедуру зовнішнього транзиту, митного складу чи вільної зони.

1. У випадках, не зазначених у другому підпараграфі статті 116(1) та в статтях 117, 118 і 120, сума ввізного чи вивізного мита підлягає поверненню або від її сплати повинно бути звільнено, якщо внаслідок помилки компетентних органів сума, що відповідає первинно повідомленому митному боргу, була нижчою за суму, що підлягає сплаті, за умови виконання таких умов:

(a) боржник з об'єктивних причин не міг виявити таку помилку; та

(b) боржник діяв добросовісно.

2. Якщо встановлені в статті 117(2) умови не виконано, рішення про повернення або звільнення від сплати підлягає ухваленню, якщо незастосування зниженої чи нульової ставки мита було результатом помилки митних органів та митна декларація для випуску для вільного обігу містила всі відомості і була подана разом із усіма документами, необхідними для застосування зниженої чи нульової ставки.

3. Якщо ухвалено рішення про застосування преференційного режиму товарів у рамках системи адміністративної співпраці з органами країни або території, що не є частиною митної території Союзу, видача сертифіката такими органами, якщо він виявляється неправильним, становить помилку, яку з об'єктивних причин не можна було виявити у розумінні пункту (а) параграфа 1.

Проте видача неправильного сертифіката не становить помилки, якщо сертифікат ґрунтується на неправильних відомостях, що їх надав експортер, окрім випадків, коли очевидно, що органи, що видали сертифікат, знали чи повинні були знати про те, що товари не відповідали встановленим умовам застосування преференційного режиму.

Боржник вважається таким, що діяв добросовісно, якщо він може продемонструвати, що протягом періоду відповідних торговельних операцій він доклав належних зусиль, щоб забезпечити виконання всіх умов застосування преференційного режиму.

Боржник не може покладатись на доказ добросовісності, якщо Комісія опублікувала повідомлення в Офіційному віснику Європейського Союзу, де зазначено про наявність підстав для сумнівів у належному застосуванні преференційних домовленостей країною-бенефіціаром або територією-бенефіціаром.

1. У випадках, не зазначених у другому підпараграфі статті 116(1) та в статтях 117, 118 і 119, сума ввізного чи вивізного мита підлягає поверненню або від її сплати повинно бути звільнено з підстав справедливості, якщо митний борг виник за особливих обставин, за яких боржник не може вважатись відповідальним за введення в оману або очевидну недбалість.

2. Вважається, що зазначені в параграфі 1 особливі обставини існують, якщо з обставин справи зрозуміло, що боржник перебуває у винятковій ситуації порівняно з іншими операторами, які ведуть ту саму комерційну діяльність, та що за відсутності таких обставин він не зазнав би шкоди внаслідок стягнення суми ввізного чи вивізного мита.

1. Заяви про повернення або про звільнення від сплати відповідно до статті 116 подаються до митних органів протягом таких строків:

(a) щодо надмірно нарахованих сум ввізного чи вивізного мита, помилки компетентних органів і справедливості - протягом трьох років із дати повідомлення про митний борг;

(b) щодо дефектних товарів або товарів, що не відповідають умовам договору, - протягом одного року з дати повідомлення про митний борг;

(c) щодо визнання митної декларації недійсною - протягом строку, вказаного в правилах, що регулюють визнання її недійсною.

Строк, вказаний у пунктах (а) та (b) першого підпараграфа, продовжується, якщо заявник надасть докази того, що він не міг подати заяву протягом встановленого строку внаслідок дії непередбачуваних обставин або форс-мажору.

2. Якщо з огляду на наведені підстави митні органи не можуть ухвалити рішення про повернення чи звільнення від сплати суми ввізного чи вивізного мита, потрібно розглянути суть заяви про повернення або про звільнення від сплати з урахуванням інших підстав для повернення чи звільнення від сплати, зазначених у статті 116.

3. Якщо повідомлення про митний борг оскаржено згідно зі статтею 44, відповідний вказаний у першому підпараграфі параграфа 1 строк підлягає зупиненню з дати подання скарги на весь період розгляду скарги.

4. Якщо митний орган ухвалює рішення про повернення або звільнення від сплати згідно зі статтями 119 і 120, відповідна держава-член повинна повідомити про це Комісію.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, що встановлюють правила, яких вона повинна дотримуватись при ухваленні рішення згідно зі статтею 116(3), а саме щодо такого:

(a) умов прийняття матеріалів;

(b) строку ухвалення рішення і зупинення такого строку;

(c) повідомлення підстав, на яких Комісія має намір ухвалити своє рішення, до ухвалення рішення, що матиме негативний вплив на відповідну особу;

(d) повідомлення про рішення;

(e) наслідків неухвалення рішення або неповідомлення про таке рішення.

1. Комісія визначає шляхом імплементаційних актів процедурні норми щодо:

(a) повернення і звільнення від сплати за статтею 116;

(b) інформування Комісії відповідно до статті 121(4) та щодо інформації, що її потрібно надати.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

2. Комісія ухвалює згадане в статті 116(3) рішення шляхом імплементаційних актів.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(2) дорадчої процедури.

Якщо висновок зазначеного в статті 285(1) комітету необхідно отримати шляхом письмової процедури, застосовується стаття 285(6).

1. Без обмеження чинних положень щодо нестягнення суми ввізного чи вивізного мита, що відповідає митному боргу, в разі встановленої в судовому порядку неплатоспроможності боржника, митний борг при ввозі або вивозі погашається будь-яким із таких способів:

(a) якщо боржник більше не може бути повідомлений про митний борг відповідно до статті 103;

(b) шляхом сплати суми ввізного чи вивізного мита;

(c) з урахуванням параграфа 5, шляхом звільнення від сплати суми ввізного чи вивізного мита;

(d) якщо, стосовно товарів, задекларованих для митної процедури, що передбачає зобов'язання сплатити ввізне чи вивізне мито, митну декларацію визнано недійсною;

(e) якщо товари, що з них справляється ввізне чи вивізне мито, конфісковано або арештовано та одночасно з цим чи після цього конфісковано;

(f) якщо товари, що з них справляється ввізне чи вивізне мито, знищено під митним наглядом або здійснено відмову від них на користь держави;

(g) якщо зникнення товарів або невиконання зобов'язань, що виникають на підставі митного законодавства, спричинене повним знищенням або безповоротною втратою таких товарів унаслідок самої природи товарів або непередбачуваних обставин чи форс-мажору або внаслідок розпорядження митних органів; для цілей цього пункту товари вважаються безповоротно втраченими, якщо будь-яка особа зробила їх непридатними до використання;

(h) якщо митний борг виник відповідно до статті 79 або 82 та якщо виконано такі умови:

(i) невиконання зобов'язань, що призвело до виникнення митного боргу, не мало істотного впливу на належне здійснення відповідної митної процедури і не становило спроби введення в оману;

(ii) всі необхідні для врегулювання ситуації з товарами формальності згодом виконано;

(i) якщо товари, випущені для вільного обігу без стягнення мита чи за зниженою ставкою ввізного мита в силу їх кінцевого використання, вивезено з дозволу митних органів;

(j) якщо він виник відповідно до статті 78 та якщо скасовано формальності, виконані для забезпечення можливості застосування преференційного тарифного режиму відповідно до вказаної статті;

(k) якщо, з урахуванням параграфа 6, митний борг виник відповідно до статті 79 і митним органам надано підтвердження того, що товари не використовувались або не споживались і що їх переміщено за межі митної території Союзу.

2. Втім, у передбачених пунктом (е) параграфа 1 випадках для цілей санкцій за митні правопорушення вважається, що митний борг не погашено, якщо відповідно до законодавства держави-члена ввізне чи вивізне мито або існування митного боргу становлять підставу для визначення санкцій.

3. Якщо відповідно до пункту (g) параграфа 1 митний борг погашено щодо товарів, випущених для вільного обігу без стягнення мита чи за зниженою ставкою ввізного мита у зв'язку з їх кінцевим використанням, будь-який брухт або відходи, що є результатом їх знищення, вважаються товарами з третіх країн.

4. Чинні положення щодо стандартних ставок за безповоротну втрату, зумовлену природою товарів, підлягають застосуванню, якщо відповідна особа не може довести, що фактичні збитки перевищують збитки, розраховані шляхом застосування передбаченої для відповідних товарів стандартної ставки.

5. Якщо декілька осіб несуть відповідальність за сплату суми ввізного чи вивізного мита, що відповідає митному боргу, та якщо ухвалено рішення про звільнення від сплати, митний борг погашається тільки щодо особи чи осіб, що їх звільнено від сплати.

6. У зазначеному в пункті (к) параграфа 1 випадку митний борг не погашається щодо будь-якої особи чи осіб, які здійснили спробу введення в оману.

7. Якщо митний борг виник відповідно до статті 79, він погашається щодо особи, в поведінці якої не було жодної спроби введення в оману та яка сприяла боротьбі проти шахрайства.

Погашення митного боргу згідно з пунктом (h) статті 124(1) не перешкоджає державам-членам застосовувати санкції за недотримання митного законодавства.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати список порушень, що не мають істотного впливу на належне здійснення відповідної митної процедури, і доповнювати підпункт (і) пункту (h) статті 124(1).

1. На товари, переміщувані на митну територію Союзу, подається загальна декларація прибуття.

2. Передбачене в параграфі 1 зобов'язання не діє:

(a) щодо транспортних засобів і товарів, що ними перевозяться, якщо вони лише перетинають територіальні води чи повітряний простір митної території Союзу без зупинки на цій території; та

(b) в інших випадках за наявності достатніх підстав, пов'язаних із видом товарів або транспорту, або згідно з вимогами міжнародних угод.

3. Загальна декларація прибуття подається до митниці першого прибуття протягом встановленого строку до переміщення товарів на митну територію Союзу.

Митні органи можуть дозволити подання загальної декларації прибуття до іншої митниці, за умови що остання негайно повідомить чи надасть в електронній формі необхідну інформацію митниці першого прибуття.

4. Загальну декларацію прибуття подає перевізник.

Незважаючи на зобов'язання перевізника, загальну декларацію прибуття замість нього може подати одна з таких осіб:

(a) імпортер або вантажоодержувач чи інша особа, від імені або в інтересах якої діє перевізник;

(b) будь-яка особа, що може пред'явити відповідні товари в митниці прибуття або забезпечити їх пред'явлення в митниці прибуття.

5. Загальна декларація прибуття повинна містити відомості, необхідні для аналізу ризиків для цілей безпеки.

6. В окремих випадках, якщо всі зазначені в параграфі 5 відомості не можна отримати від зазначених у параграфі 4 осіб, інші особи, що володіють такими відомостями і відповідними правами на їх надання, можуть бути зобов'язані надати такі відомості.

7. Митні органи можуть дозволити подання загальної декларації прибуття за допомогою комерційних, портових або транспортних інформаційних систем, за умови що такі системи міститимуть необхідні дані для такої декларації і такі дані будуть доступними протягом встановленого строку до переміщення товарів на митну територію Союзу.

8. Митні органи можуть дозволити, щоб замість подання загальної декларації прибуття було подано повідомлення і наданий доступ до даних загальної декларації прибуття в комп'ютерній системі економічного оператора.

Зазначена в статті 127(3) митниця протягом певного строку забезпечує проведення аналізу ризиків, передусім для цілей безпеки, на основі зазначеної в статті 127(1) загальної декларації прибуття або зазначених у статті 127(8) даних і вживає необхідних заходів за результатами такого аналізу ризиків.

1. Декларант може за заявою отримати дозвіл на внесення однієї або більше змін до даних загальної декларації прибуття після її подання.

Внесення змін неможливе після будь-чого з такого:

(a) митні органи повідомили особу, що подала загальну декларацію прибуття, про свій намір оглянути товари;

(b) митні органи встановили, що дані загальної декларації прибуття є неправильними;

(c) товари вже пред'явлено митниці.

2. Якщо товари, стосовно яких подано загальну декларацію прибуття, не переміщено на митну територію Союзу, митні органи визнають недійсною таку декларацію в будь-якому з таких випадків:

(a) за заявою декларанта;

(b) протягом 200 днів після подання декларації.

1. Зазначена в статті 127(3) митниця може не вимагати подання загальної декларації прибуття стосовно товарів, на які до закінчення строку подання такої декларації подано митну декларацію. У такому разі митна декларація повинна містити принаймні дані, необхідні для загальної декларації прибуття. До моменту прийняття митної декларації відповідно до статті 172 вона має статус загальної декларації прибуття.

2. Зазначена в статті 127(3) митниця може не вимагати подання загальної декларації прибуття стосовно товарів, на які до закінчення строку подання такої декларації подано декларацію тимчасового зберігання. Така декларація повинна містити принаймні дані, необхідні для загальної декларації прибуття. До моменту пред'явлення задекларованих товарів митниці відповідно до статті 139 декларація тимчасового зберігання має статус загальної декларації прибуття.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати:

(a) випадки, в яких зобов'язання подавати загальну декларацію прибуття не діє відповідно до пункту (b) статті 127(2);

(b) зазначений у статті 127(3) та (7) встановлений строк, протягом якого необхідно подати загальну декларацію прибуття до переміщення товарів на митну територію Союзу, враховуючи вид товарів або транспорту;

(c) зазначені в статті 127(6) випадки та інших осіб, що можуть бути зобов'язані надати дані загальної декларації прибуття в таких випадках.

Шляхом імплементаційних актів Комісія визначає:

(a) процедурні норми щодо подання загальної декларації прибуття згідно зі статтею 127;

(b) процедурні норми і надання даних загальної декларації прибуття іншими особами, зазначеними в статті 127(6);

(c) строк, протягом якого потрібно провести аналіз ризиків і вжити необхідних заходів згідно зі статтею 128;

(d) процедурні норми щодо внесення змін до загальної декларації прибуття згідно зі статтею 129(1);

(e) процедурні норми щодо визнання недійсною загальної декларації прибуття відповідно до статті 129(2), враховуючи належне управління прибуттям товарів.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

1. Оператор морського чи повітряного судна, що прибуває на митну територію Союзу, повинен повідомити про його прибуття митницю першого прибуття після прибуття транспортного засобу.

Якщо інформація про прибуття морського чи повітряного судна відома митним органам, вони можуть не вимагати надання повідомлення, зазначеного в першому підпараграфі.

2. Митні органи можуть дозволити використання портових чи аеропортових систем або інших доступних способів передачі інформації для повідомлення про прибуття транспортного засобу.

1. Товари, переміщувані на митну територію Союзу, з моменту їх прибуття підлягають митному нагляду і можуть підлягати митному контролю. Якщо необхідно, вони підлягають таким заборонам та обмеженням, що виправдані, між іншим, потребами підтримання суспільної моралі, публічного порядку або громадської безпеки, захисту здоров'я та життя людей, тварин і рослин, охорони довкілля, захисту національних надбань, що мають художню, історичну або археологічну цінність, та захисту промислової або комерційної власності, - включаючи контроль прекурсорів наркотичних засобів, товарів, що порушують деякі права інтелектуальної власності, та грошових коштів, - а також щодо них вживаються заходи зі збереження та управління рибними ресурсами та заходи торговельної політики.

Вони продовжують перебувати під таким наглядом так довго, як це необхідно для визначення їхнього митного статусу, та не звільняються від нього без дозволу митних органів.

Без обмеження статті 254, товари Союзу не підлягають митному нагляду після визначення їхнього митного статусу.

Товари з третіх країн продовжують перебувати під митним наглядом до зміни їхнього митного статусу або до їх переміщення за межі митної території Союзу чи знищення.

2. Володілець товарів, що перебувають під митним наглядом, може з дозволу митних органів у будь-який час оглядати товари чи відбирати зразки, зокрема для визначення їх тарифної класифікації, митної вартості або митного статусу.

1. Особа, що переміщує товари на митну територію Союзу, повинна негайно перевезти їх за вказаним митними органами маршрутом і відповідно до їхніх розпоряджень, якщо такі є, до визначеної митними органами митниці, або до будь-якого іншого визначеного або затвердженого такими органами місця, або у вільну зону.

2. Товари, переміщувані у вільну зону, повинно бути переміщено в таку вільну зону безпосередньо, а саме морським чи повітряним шляхом або, у разі сухопутного перевезення, без перетину іншої частини митної території Союзу, якщо вільна зона прилягає до сухопутного кордону між державою-членом і третьою країною.

3. Будь-яка особа, що бере на себе відповідальність за перевезення товарів після їх переміщення на митну територію Союзу, стає відповідальною за дотримання зобов'язань, встановлених у параграфах 1 і 2.

4. На товари, що все ще перебувають за межами митної території Союзу, але можуть підлягати митному контролю з боку митного органу держави-члена на підставі угоди, укладеної з відповідною країною або територією, що не є частиною митної території Союзу, поширюється той самий режим, що передбачений для товарів, переміщуваних на митну територію Союзу.

5. Параграфи 1 і 2 не виключають застосування спеціальних правил щодо товарів, що транспортуються в межах прикордонних зон чи трубопроводами і проводами/дротами, а також щодо передачі інформації незначної економічної важливості, наприклад листів, листівок і друкованих матеріалів та їхніх електронних еквівалентів, що зберігаються на інших носіях, або щодо товарів, що їх перевозять подорожні, за умови що це не ставить під загрозу можливість здійснення митного нагляду і митного контролю.

6. Параграф 1 не застосовується до транспортних засобів і товарів, що ними перевозяться, які лише перетинають територіальні води чи повітряний простір митної території Союзу без зупинки на цій території.

1. Статті 127-130 і стаття 133 не діють у випадках, коли товари з третіх країн переміщено на митну територію Союзу після того, як вони тимчасово залишили таку територію морським або повітряним транспортом і їх було перевезено прямим маршрутом без зупинки за межами митної території Союзу.

2. Статті 127-130 і стаття 133 не діють у випадках, коли товари Союзу, що їхній митний статус товарів Союзу підлягає підтвердженню відповідно до статті 153(2), переміщено на митну територію Союзу після того, як вони тимчасово залишили таку територію морським або повітряним транспортом і їх було перевезено прямим маршрутом без зупинки за межами митної території Союзу.

3. Статті 127-130 і статті 133, 139 та 140 не діють у випадках, коли товари Союзу, що переміщуються без зміни їхнього митного статусу відповідно до статті 155(2), переміщено на митну територію Союзу після того, як вони тимчасово залишили таку територію морським або повітряним транспортом і їх було перевезено прямим маршрутом без зупинки за межами митної території Союзу.

1. Якщо з причини непередбачуваних обставин або форс-мажору встановлене в статті 135(1) зобов'язання неможливо виконати, особа, на яку покладено таке зобов'язання, чи будь-яка інша особа, що діє в інтересах такої особи, повинна негайно повідомити митні органи про цю ситуацію. Якщо непередбачувані обставини або форс-мажор не спричиняють повну втрату товарів, потрібно також повідомити митні органи про їх точне місцезнаходження.

2. Якщо внаслідок непередбачуваних обставин або форс-мажору морське чи повітряне судно у розумінні статті 135(6) змушене тимчасово зайти в порт або приземлитися на митній території Союзу та встановлене в статті 135(1) зобов'язання неможливо виконати, особа, яка перемістила це морське чи повітряне судно на митну територію Союзу, чи будь-яка інша особа, що діє в інтересах такої особи, повинна негайно повідомити митні органи про цю ситуацію.

3. Митні органи визначають заходи, що їх необхідно вжити для того, щоб дозволити митний нагляд за зазначеними в параграфі 1 товарами або - за вказаних у параграфі 2 обставин - морським або повітряним судном і будь-якими товарами, що на ньому перебувають, а також щоб забезпечити за потреби їх подальше перевезення до митниці або іншого місця, визначеного або затвердженого органами.

Комісія визначає шляхом імплементаційних актів процедурні норми щодо:

(a) повідомлення про прибуття згідно зі статтею 133;

(b) перевезення товарів згідно зі статтею 135(5).

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

1. Товари, переміщувані на митну територію Союзу, негайно після їх надходження до визначеної митниці чи будь-якого іншого визначеного або затвердженого митними органами місця або у вільну зону, пред'являє митниці одна з таких осіб:

(a) особа, що перемістила товари на митну територію Союзу;

(b) особа, від імені або в інтересах якої діє особа, що перемістила товари на таку територію;

(c) особа, що взяла на себе відповідальність за перевезення товарів після їх переміщення на митну територію Союзу.

2. Товари, переміщувані на митну територію Союзу морським або повітряним транспортом, що залишаються на борту тих самих транспортних засобів для перевезення, пред'являються митниці тільки в порту чи аеропорту, де їх розвантажують або перевантажують. Проте переміщувані на митну територію Союзу товари, що їх розвантажують або перевантажують на ті самі транспортні засоби під час їх перевезення, щоб уможливити розвантаження чи завантаження інших товарів, не пред'являються митниці в такому порту чи аеропорту.

3. Незважаючи на зобов'язання вказаної в параграфі 1 особи, пред'являти товари замість неї може одна з таких осіб:

(a) будь-яка особа, що невідкладно поміщає товари під митну процедуру;

(b) володілець дозволу на експлуатацію складів зберігання чи будь-яка особа, що здійснює діяльність у вільній зоні.

4. Особа, що пред'являє товари, повинна робити покликання на загальну декларацію прибуття або, у зазначених у статті 130 випадках, на митну декларацію чи декларацію тимчасового зберігання, подану на товари, крім випадків, коли зобов'язання подавати загальну декларацію прибуття не діє.

5. У разі пред'явлення митниці товарів з третіх країн, на які загальну декларацію прибуття не подано, і крім випадків, коли зобов'язання подавати таку декларацію не діє, одна із зазначених у статті 127(4) осіб повинна, без обмеження статті 127(6), негайно подати таку декларацію або замість неї подати митну декларацію чи декларацію тимчасового зберігання.

6. Параграф 1 не виключає застосування спеціальних правил щодо товарів, що транспортуються в межах прикордонних зон чи трубопроводами і проводами/дротами, а також щодо передачі інформації незначної економічної важливості, наприклад листів, листівок і друкованих матеріалів та їхніх електронних еквівалентів, що зберігаються на інших носіях, або щодо товарів, що їх перевозять подорожні, за умови що це не ставить під загрозу можливість здійснення митного нагляду і митного контролю.

7. Пред'явлені митниці товари не можна без дозволу митних органів переміщувати з місця, де їх було пред'явлено.

1. Розвантаження або перевантаження товарів з транспортного засобу, що їх перевозить, здійснюється виключно з дозволу митних органів у місцях, що такі органи визначають або затверджують.

Однак такий дозвіл не вимагається у разі неминучої загрози, що робить необхідним негайне розвантаження всіх або частини товарів. У такому разі митні органи повинні бути негайно поінформовані про це.

2. Митні органи можуть у будь-який час вимагати розвантаження та розпакування товарів для цілей їх огляду, відбору зразків або огляду транспортних засобів, що їх перевозять.

1. Стаття 135(2)-(6) і статті 139, 140 та 144-149 не застосовуються, якщо товари, що вже перебувають під процедурою транзиту, переміщуються на митну територію Союзу.

2. Статті 140 та 144-149 застосовуються до товарів з третіх країн, переміщуваних у рамках процедури транзиту, після пред'явлення таких товарів митниці призначення на митній території Союзу згідно з правилами, що регулюють процедуру транзиту.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати умови затвердження місць за статтею 139(1).

Комісія визначає шляхом імплементаційних актів процедурні норми щодо пред'явлення товарів митниці за статтею 139.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

Товари з третіх країн перебувають на тимчасовому зберіганні з моменту їх пред'явлення митниці.

1. На пред'явлені митниці товари з третіх країн подається декларація тимчасового зберігання, що містить усі дані, необхідні для застосування положень, що регулюють тимчасове зберігання.

2. Документи стосовно товарів, що перебувають на тимчасовому зберіганні, надаються митним органам, якщо цього вимагає законодавство Союзу або якщо це необхідно для митного контролю.

3. Декларацію тимчасового зберігання подає одна з осіб, зазначених у статті 139(1) або (3) щонайпізніше під час пред'явлення товарів митниці.

4. Крім випадків, коли зобов'язання подавати загальну декларацію прибуття не діє, декларація тимчасового зберігання повинна містити покликання на будь-яку загальну декларацію прибуття, подану на пред'явлені митниці товари, але це не стосується товарів, що вже перебували на тимчасовому зберіганні або поміщені під митну процедуру і не залишили митну територію Союзу.

5. Митні органи можуть дозволити подання декларації тимчасового зберігання також в одній із таких форм:

(a) покликання на будь-яку загальну декларацію прибуття, подану на відповідні товари, з наданням додатково до неї даних декларації тимчасового зберігання;

(b) маніфест або інший транспортний документ, за умови що він містить дані декларації тимчасового зберігання, в тому числі покликання на будь-яку загальну декларацію прибуття на відповідні товари.

6. Митні органи можуть дозволити подання декларації тимчасового зберігання за допомогою комерційних, портових або транспортних інформаційних систем, за умови що вони міститимуть необхідні дані для такої декларації і такі дані будуть доступними згідно з параграфом 3.

7. Статті 188-193 застосовуються до декларації тимчасового зберігання.

8. Декларація тимчасового зберігання може також використовуватись для:

(a) повідомлення про прибуття відповідно до статті 133; або

(b) пред'явлення товарів митниці відповідно до статті 139, якщо вона задовольняє викладені у зазначених положеннях умови.

9. Декларація тимчасового зберігання не вимагається, якщо щонайпізніше під час пред'явлення товарів митниці їхній митний статус товарів Союзу буде визначено відповідно до статей 153-156.

10. Митні органи повинні зберігати декларацію тимчасового зберігання або мати доступ до неї для цілей перевірки того, що товари, яких вона стосується, було згодом поміщено під митну процедуру або зворотно вивезено відповідно до статті 149.

11. Для цілей параграфів 1-10, якщо товари з третіх країн, переміщувані в рамках процедури транзиту, пред'явлено митниці призначенняна митній території Союзу, дані для відповідної транзитної операції вважаються декларацією тимчасового зберігання, за умови що вони відповідають вимогам для таких цілей. Проте володілець товарів може подати декларацію тимчасового зберігання після закінчення процедури транзиту.

1. Декларанту за заявою дозволяється вносити зміни до даних декларації тимчасового зберігання після її подання. Унаслідок внесення змін сфера дії декларації не може поширюватись на товари, на які вона не поширювалась на момент її подання.

Внесення змін неможливе після будь-чого з такого:

(a) митні органи повідомили особу, що подала декларацію, про свій намір оглянути товари;

(b) митні органи встановили, що дані декларації є неправильними.

2. Якщо товари, на які подано декларацію тимчасового зберігання, не пред'явлено митниці, митні органи визнають таку декларацію недійсною в будь-якому з таких випадків:

(a) за заявою декларанта;

(b) протягом 30 днів після подання декларації.

1. Товари, що перебувають на тимчасовому зберіганні, підлягають зберіганню тільки на складах тимчасового зберігання відповідно до статті 148 або, коли це обґрунтовано, в інших місцях, що їх визначили або затвердили митні органи.

2. Без обмеження статті 134(2), товари, що перебувають на тимчасовому зберіганні підлягають лише таким формам транспортної оброблення, що призначені для забезпечення їх збереження в незміненому стані без модифікації їхнього зовнішнього вигляду чи технічних характеристик.

3. Володілець зазначеного в статті 148 дозволу або особа, що зберігає товари у випадках, коли товари зберігаються в інших місцях, що їх визначили або затвердили митні органи, несе відповідальність за все зазначене нижче:

(a) забезпечення того, щоб товари, що перебувають на тимчасовому зберіганні, залишались підмитним наглядом;

(b) виконання зобов'язань, що виникають внаслідок зберігання товарів, що перебуваютьна тимчасовому зберіганні.

4. Якщо з будь-якої причини товари більше не можуть перебувати на тимчасовому зберіганні, митні органи повинні невідкладно вжити всіх необхідних для врегулювання ситуації з товарами заходів відповідно до статей 197, 198 і 199.

1. Дозвіл митних органів є необхідним для експлуатації складів тимчасового зберігання. Такий дозвіл не вимагається, якщо оператором складу тимчасового зберігання є сам митний орган.

Умови, за яких дозволяється експлуатація складів тимчасового зберігання, повинні бути викладені в дозволі.

2. Зазначений у параграфі 1 дозвіл надається тільки особам, що відповідають всім таким умовам:

(a) вони мають осідок на митній території Союзу;

(b) вони надають необхідну гарантію належного ведення діяльності; авторизований економічний оператор щодо митних спрощень вважається таким, що виконав цю умову, якщо експлуатацію складів тимчасового зберігання враховано у дозволі, зазначеному в пункті (а) статті 38(2);

(c) вони надають гарантію відповідно до статті 89.

Якщо надано комплексну гарантію, дотримання пов'язаних із цією гарантією зобов'язань контролюється відповідним аудитом.

3. Зазначений у параграфі 1 дозвіл надається, тільки якщо митні органи здатні здійснювати митний нагляд без запровадження адміністративних заходів, що є непропорційними відповідним економічним потребам.

4. Володілець дозволу повинен вести відповідний облік у формі, що її затвердили митні органи.

Облік повинен містити інформацію і дані, що дозволяють митним органам здійснювати нагляд за експлуатацією складів тимчасового зберігання, зокрема щодо ідентифікації товарів, що зберігаються, їхнього митного статусу та їх переміщення.

Авторизований економічний оператор щодо митних спрощень вважається таким, що виконав зобов'язання, зазначене в першому та другому підпараграфах, якщо його облік відповідає цілям діяльності з тимчасового зберігання.

5. Митні органи можуть дозволити володільцю дозволу переміщувати товари, що перебувають на тимчасовому зберіганні, між різними складами тимчасового зберігання, за умови що таке переміщення не призведе до збільшення ризику шахрайства, зокрема:

(a) таке переміщення відбувається під відповідальністю одного митного органу;

(b) таке переміщення є предметом тільки одного дозволу, виданого авторизованому економічному оператору щодо митних спрощень; або

(c) в інших випадках переміщення.

6. Якщо існує економічна потреба і митний нагляд не зазнаватиме негативного впливу, митні органи можуть дозволити зберігання товарів Союзу на складі тимчасового зберігання. Такі товари не вважаються товарами, що перебувають на тимчасовому зберіганні.

Товари з третіх країн, що перебувають на тимчасовому зберіганні, повинні бути поміщені під митну процедуру або зворотно вивезені протягом 90 днів.

Якщо не передбачено інше, декларант може вільно обирати, під яку митну процедуру поміщати товари, згідно з умовами такої процедури, незалежно від їхнього характеру чи кількості або від їхньої країни походження, відправлення чи призначення.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати:

(a) умови затвердження місць відповідно до статті 147(1);

(b) умови надання дозволу на експлуатацію складів тимчасового зберігання відповідно до статті 148;

(c) випадки переміщення згідно з пунктом (с) статті 148(5).

Комісія визначає шляхом імплементаційних актів процедурні норми щодо:

(a) подання декларації тимчасового зберігання відповідно до статті 145;

(b) внесення змін до декларації тимчасового зберігання відповідно до статті 146(1);

(c) визнання декларації тимчасового зберігання недійсною відповідно до статті 146(2);

(d) переміщення товарів, що перебувають на тимчасовому зберіганні, відповідно до статті 148(5).

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

1. Всі товари на митній території Союзу вважаються такими, що мають митний статус товарів Союзу, якщо тільки не буде встановлено, що вони не є товарами Союзу.

2. В окремих випадках, якщо передбачена параграфом 1 презумпція не застосовується, митний статус товарів Союзу повинно бути підтверджено.

3. В окремих випадках товари, повністю отримані на митній території Союзу, не мають митного статусу товарів Союзу, якщо їх отримано з товарів, що перебувають на тимчасовому зберіганні, або поміщено під процедуру зовнішнього транзиту, процедуру зберігання, процедуру тимчасового ввозу або процедуру перероблення на митній території.

Товари Союзу стають товарами з третіх країн в таких випадках:

(a) у разі їх переміщення за межі митної території Союзу, якщо норми про внутрішній транзит не застосовуються;

(b) у разі їх поміщення під процедуру зовнішнього транзиту, процедуру зберігання або процедуру перероблення на митній території, якщо це дозволяє митне законодавство;

(c) у разі їх поміщення під процедуру кінцевого використання та в подальшому здійснено відмову від них на користь держави або їх знищено, і після такого знищення залишаються відходи;

(d) у разі визнання недійсною декларації для випуску для вільного обігу після випуску товарів.

1. У зазначених у пунктах (b)-(f) статті 227(2) випадках товари зберігають свій митний статус товарів Союзу, тільки якщо цей статус встановлено за певних умов і передбаченими митним законодавством засобами.

2. В окремих випадках переміщення товарів Союзу без їх поміщення під митну процедуру з одного пункту в інший у межах митної території Союзу й тимчасово за межі такої території можливе без зміни їхнього митного статусу.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати:

(a) випадки, в яких передбачена в статті 153(1) презумпція не застосовується;

(b) умови спрощення порядку підтвердження митного статусу товарів Союзу;

(c) випадки, в яких зазначені в статті 153(3) товари не мають митного статусу товарів Союзу;

(d) випадки, в яких митний статус зазначених у статті 155(2) товарів не змінюється.

Комісія визначає шляхом імплементаційних актів процедурні норми щодо надання і перевіряння підтвердження митного статусу товарів Союзу.