Директива Європейського Парламенту і Ради 2014/17/ЄС від 4 лютого 2014 року про кредитні договори для споживачів, що стосуються житлової нерухомості, і внесення змін до Директив 2008/48/ЄС та 2013/36/ЄС та до Регламенту (ЄС) № 1093/2010

(c) ставка запозичення, із зазначенням, чи вона фіксована, змінна або фіксовано-змінна, разом з даними про будь-які витрати, включені до загальної вартості кредиту для споживача;

(d) загальна сума кредиту;

(f) якщо застосовно, строк дії кредитного договору;

(g) якщо застосовно, розмір внесків на погашення;

(h) якщо застосовно, загальна сума, яку повинен сплатити споживач;

(i) якщо застосовно, кількість внесків на погашення;

(j) якщо застосовно, попередження про те, що можливі коливання обмінного курсу можуть вплинути на суму, яку повинен сплатити споживач.

3. Інформація, перелічена в параграфі 2, за винятком інформації, переліченої в пунктах (a), (b) або (j), повинна бути уточнена за допомогою репрезентативного прикладу і всюди відповідати такому репрезентативному прикладу. Держави-члени повинні встановити критерії для визначення репрезентативного прикладу.

4. Якщо обов’язково укласти договір відносно супутніх послуг, зокрема страхування, для отримання кредиту або для отримання його на умовах, за яких його реалізують, і вартість такої послуги не можна визначити заздалегідь, зобов’язання укласти такий договір також повинно бути чітко, стисло зазначено та помітно виділено разом із APRC.

5. Інформація, зазначена в параграфах 2 і 4, повинна бути розбірливо написана або чітко озвучена, у відповідних випадках, залежно від носія реклами.

6. Держави-члени можуть вимагати включення стислого та пропорційного попередження про специфічні ризики, пов’язані з кредитними договорами. Вони повинні негайно нотифікувати Комісію про такі вимоги.

7. Ця стаття не обмежує Директиву 2005/29/ЄС .

1. Держави-члени повинні дозволяти пакетні продажі, але забороняти прив’язані продажі.

2. Незважаючи на параграф 1, держави-члени можуть передбачати, що кредитор може вимагати від споживача або члена його сім’ї чи близького родича:

(a) відкрити або зберігати платіжний або ощадний рахунок, якщо єдиною метою такого рахунку є накопичення коштів для погашення кредиту, обслуговування кредиту, об’єднання ресурсів для того, щоб отримати кредит, або надання додаткової гарантії кредитору на випадок невиконання платіжних зобов’язань;

(b) придбати або зберігати інвестиційний продукт або особистий пенсійний продукт, якщо такий продукт, який в основному пропонує інвестору дохід після виходу на пенсію, також слугує для надання кредиторові додаткового забезпечення на випадок невиконання платіжних зобов’язань або для накопичення коштів для погашення кредиту, обслуговування кредиту або об’єднання ресурсів для того, щоб отримати кредит;

(c) укласти окремий кредитний договір в поєднанні із кредитним договором за спільної власності для того, щоб отримати кредит.

3. Незважаючи на параграф 1, держави-члени можуть дозволяти прив’язані продажі, якщо кредитор може довести відповідним компетентним органам, що пропоновані прив’язані продукти або категорії продуктів (які пропонують на взаємно подібних умовах та які не доступні окремо) вочевидь вигідні споживачам, враховуючи доступність та ціни на відповідні продукти, пропоновані на ринку. Цей параграф застосовується тільки до продуктів, які реалізують після 20 березня 2014 року.

4. Держави-члени можуть дозволяти кредиторам вимагати від споживача оформити страховий поліс, пов’язаний з кредитним договором. У таких випадках держави-члени повинні забезпечити, щоб кредитор приймав такий страховий поліс від постачальника, який не є постачальником, якому він віддає перевагу, якщо рівень гарантії такого полісу еквівалентний рівню полісу, який запропонував кредитор.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб кредитори або, у застосовних випадках, прив’язані кредитні посередники або їх призначені представники на постійній основі надавали чітку та зрозумілу загальну інформацію про кредитні договори на папері або на іншому довговічному носії, або в електронній формі. Крім того, держави-члени можуть передбачати, що загальну інформацію надають неприв’язані кредитні посередники.

(a) Така загальна інформація повинна містити, принаймні, таке:

(a) ідентифікаційні дані та географічну адресу особи, яка надає інформацію;

(b) цілі, для яких можна використовувати кредит;

(c) форми забезпечення, у тому числі, якщо застосовно, можливість його місцезнаходження в іншій державі-члені;

(d) можливий строк дії кредитних договорів;

(e) типи доступної ставки запозичення: фіксована, змінна або фіксовано-змінна, із коротким описом параметрів фіксованої ставки і змінної ставки, включно з відповідними наслідками для споживача;

(f) якщо доступні позики в іноземній валюті - зазначення іноземної валюти (іноземних валют), включно з поясненням наслідків для споживача, якщо кредит деномінований в іноземній валюті;

(g) репрезентативний приклад загальної суми кредиту, загальної вартості кредиту для споживача, загальної суми, яку повинен сплатити споживач, а також APRC;

(h) можливі додаткові витрати, не включені в загальну вартість кредиту для споживача, які необхідно сплатити у зв’язку із кредитним договором;

(i) вибір можливостей, доступних для повернення кредиту кредиторові, у тому числі кількість, періодичність та суму регулярних внесків на погашення;

(j) у застосовних випадках, чітку і стислу заяву про те, що дотримання умов кредитного договору не гарантує погашення загальної суми кредиту за кредитним договором;

(k) опис умов, безпосередньо пов’язаних з достроковим погашенням;

(l) чи необхідна оцінка майна і, якщо застосовно, хто несе відповідальність за забезпечення проведення оцінювання, і чи виникнуть будь-які пов’язані витрати для споживача;

(m) зазначення супутніх послуг, які споживач зобов’язаний придбати для отримання кредиту, або для отримання кредиту на умовах, за яких його реалізують і, якщо застосовно, уточнення, що супутні послуги можна придбати у постачальника, який не є кредитором; і

(n) загальне попередження про можливі наслідки невиконання зобов’язань, зв’язаних з кредитним договором.

2. Держави-члени можуть зобов’язати кредиторів включати інші типи попереджень, доречні у відповідній державі-члені. Вони повинні негайно повідомити Комісію про такі вимоги.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоби кредитор і, в застосовних випадках, кредитний посередник або призначений представник надавали споживачеві персоналізовану інформацію, необхідну щоби порівняти кредити, доступні на ринку, оцінити їхні наслідки й ухвалити рішення про те, чи укладати кредитний договір, повністю усвідомлюючи ситуацію:

(a) без надмірних зволікань після того, як споживач надав необхідну інформацію про свої потреби, фінансову ситуацію і вподобання відповідно до статті 20; і

(b) завчасно, до того, як споживач буде зв’язаний будь-яким кредитним договором або пропозицією.

2. Персоналізовану інформацію, зазначену в параграфі 1, необхідно надавати на папері або на іншому довговічному носії за допомогою ESIS, як передбачено в додатку II.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у випадку надання споживачеві пропозиції, зобов’язальної для кредитора, таку пропозицію надавали на папері або іншому довговічному носії, з прикладеним ESIS, якщо:

(a) ESIS не була надана споживачеві раніше; або

(b) параметри пропозиції відрізняються від відомостей, що міститься в наданої раніше ESIS.

4. Держави-члени можуть передбачити обов’язкове надання ESIS перед наданням пропозиції, зобов’язальної для кредитора. Якщо держава-член передбачила повторне надання ESIS, вона повинна вимагати його лише якщо були виконані вимоги пункту (b) параграфа 3.

5. Держави-члени, які до 20 березня 2014 року впровадили інформаційну форму, яка відповідає вимогам до інформації, еквівалентним тим, що викладені в додатку II, можуть продовжувати використовувати її для цілей цієї статті до 21 березня 2019 року.

6. Держави-члени повинні визначити період часу принаймні в сім днів, протягом якого споживач матиме достатньо часу щоби порівняти пропозиції, оцінити їхні наслідки та ухвалити рішення, повністю усвідомлюючи ситуацію.

Держави-члени повинні визначити, що період, зазначений у першому підпараграфі, надається: або для роздумів перед укладенням кредитного договору, або для використання права на відмову після укладення кредитного договору, або для першого і другого разом.

Якщо держава-член визначає період для роздумів перед укладенням кредитного договору:

(a) пропозиція повинна бути зобов’язальною для кредитора протягом всього періоду для роздумів; і

(b) споживач може прийняти пропозицію в будь-який час протягом періоду роздумів.

Держави-члени можуть передбачити, що споживачі не можуть прийняти пропозицію протягом періоду, коротшого за перші 10 днів періоду роздумів.

Якщо ставка запозичення або інші витрати, що застосовуються до пропозиції, визначаються на основі продажу пріоритетних облігацій або інших інструментів довгострокового фінансування, держави-члени можуть передбачити, що ставка запозичення або інші витрати можуть відрізнятися від значень, вказаних в пропозиції відповідно до вартості пріоритетної облігації або іншого інструменту довгострокового фінансування.

Якщо споживач має право на відмову відповідно до другого підпараграфа цього параграфа, стаття 6 Директиви 2002/65/ЄС не застосовується.

7. Кредитор і, якщо застосовно, кредитний посередник або призначений представник, який постачив ESIS споживачу, визнається таким, що виконав вимоги щодо надання інформації споживачу перед укладенням дистанційного договору, як встановлено в статті 3(1) Директиви 2002/65/ЄС , і буде вважатися таким, що відповідає вимогам статті 5(1) зазначеної Директиви , лише якщо він принаймні постачив ESIS перед укладанням договору.

8. Держави-члени не повинні змінювати шаблон ESIS, крім випадків, передбачених у додатку II. Будь-яка додаткова інформація, яку кредитор або, якщо застосовно, кредитний посередник або призначений представник може надати споживачеві або зобов’язаний надати споживачеві відповідно до національного законодавства, наводиться в окремому документі, який може бути доданий до ESIS.

9. Комісія повинна мати повноваження ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 40 для внесення змін у стандартне формулювання в частині A додатка II, або інструкції в частині B з метою задовольнити потреби в інформації або попередженнях стосовно нових продуктів, які не реалізовували до 20 березня 2014 року. Однак, такі делеговані акти не повинні змінювати структуру або формат ESIS.

10. Якщо комунікацію здійснюють за допомогою голосової телефонії, як зазначено в статті 3(3) Директиви 2002/65/ЄС , опис основних характеристик фінансової послуги, що надається відповідно до другого абзацу пункту (b) статті 3(3) згаданої Директиви , повинен містити, щонайменше, елементи, згадані в розділах 3-6 частини A додатка II до цієї Директиви.

11. Держави-члени повинні забезпечити, щоб, принаймні в тих випадках, коли права на відмову немає, кредитор або, якщо застосовно, кредитний посередник або призначений представник надавали споживачеві копію проекту кредитного договору під час надання пропозиції, зобов’язальної для кредитора. У випадках, коли є право на відмову, держави-члени повинні забезпечити, щоби кредитор або, якщо застосовно, кредитний посередник або призначений представник пропонували надати споживачеві копію проекту кредитного договору під час надання пропозиції, зобов’язальної для кредитора.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб завчасно перед здійсненням будь-якої діяльності в сфері кредитного посередництва, вказаної в пункті 5 статті 4, кредитний посередник або його призначений представник надавали споживачеві, на папері або на іншому довговічному носії, принаймні таку інформацію:

(a) ідентифікаційні дані та географічну адресу кредитного посередника;

(b) реєстр, до якого він включений, реєстраційний номер, якщо застосовно, а також способи перевірки такої реєстрації;

(c) чи кредитний посередник прив’язаний до одного/декількох кредиторів або працює виключно на одного/декількох кредиторів. Якщо кредитний посередник прив’язаний до одного/декількох кредиторів або працює виключно на одного/декількох кредиторів, він повинен надавати назви (імена) кредиторів, від імені яких він діє. Кредитний посередник може розкривати, що він є незалежним, якщо він відповідає умовам, встановленим відповідно до статті 22(4);

(d) чи надає кредитний посередник консультаційні послуги;

(e) якщо застосовно, комісію, що її споживач сплачує кредитному посереднику за його послуги або, якщо це неможливо, метод обчислення такої комісії;

(f) процедури, які дозволяють споживачам та іншим заінтересованим сторонам реєструвати внутрішні скарги на кредитних посередників і, якщо доречно, засоби, за допомогою яких можна вдатися до позасудових процедур розгляду скарг і вимог відшкодування;

(g) якщо застосовно, існування і, якщо відомо, суму комісійних або інших стимулів, що їх сплачує кредитор або третя сторона кредитному посереднику за його послуги стосовно кредитного договору. Якщо така сума не була відома під час розкриття інформації, кредитний посередник повинен проінформувати споживача про те, що фактична сума буде розкрита в ESIS в подальшому.

2. На прохання споживача, неприв’язані кредитні посередники, які отримують комісійні від одного або декількох кредиторів, надають інформацію про відмінності в рівні комісійних, що їх виплачують різні кредитори, які надають кредитні договори, пропоновані споживачеві. Споживач повинен бути проінформований про те, що він має право вимагати таку інформацію.

3. Якщо кредитний посередник стягує зі споживача збір і додатково отримує комісійні від кредитора або третьої сторони, кредитний посередник повинен роз’яснити споживачеві, чи будуть ці комісійні зараховані в рахунок такого збору, частково або повністю.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоби кредитний посередник передавав кредитору інформацію про збір, який споживач сплачує кредитному посереднику за його послуги, якщо такий є, з метою обчислення APRC.

5. Держави-члени повинні вимагати від кредитних посередників забезпечити, щоби крім розкриття інформації, що його вимагає ця стаття, їхній призначений представник розкривав споживачеві межі повноважень, в яких він діє, і кредитного посередника, якого він представляє, під час контактів з будь-яким споживачем або перш ніж мати з ним справу.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб кредитори і, якщо застосовно, кредитні посередники або їх призначені представники надавали споживачам адекватні пояснення щодо запропонованих кредитних договорів та будь-яких супутніх послуг, щоб надати споживачеві можливість оцінити, наскільки запропоновані кредитні договори та супутні послуги адаптовані до його потреб та фінансового становища.

Пояснення, якщо застосовно, повинні включати, зокрема, таке:

(a) переддоговірну інформацію, яку надають згідно зі:

(i) статтею 14, відносно кредиторів;

(ii) статтями 14 та 15, відносно кредитних посередників або призначених представників;

(b) суттєві характеристики запропонованих продуктів;

(c) специфічний вплив, який запропоновані продукти можуть мати на споживача, включно із наслідками невиконання споживачем платіжних зобов’язань; і

(d) якщо супутні послуги надаються пакетом разом із кредитним договором, необхідно зазначити, чи можна припинити окремо кожний елемент такого пакета і які в такому разі будуть наслідки для споживача.

2. Держави-члени можуть адаптувати спосіб і обсяг надання пояснень, зазначених в параграфі 1 (а також визначати особу, яка їх надає) до конкретних обставин, в яких кредитний договір пропонують, до особи, якій його пропонують, а також до характеру запропонованого кредиту.

1. APRC обчислюється згідно з математичною формулою, наведеною у додатку I.

2. Вартість відкриття й ведення спеціального рахунку, використання способів оплати як для трансакцій, так і для вибирання кредитних коштів з такого рахунку, а також інші витрати, пов’язані з платіжними трансакціями, повинні бути включені в загальну вартість кредиту для споживача, якщо відкриття або ведення рахунку є обов’язковим для отримання кредиту, або для його отримання за умов, за яких його реалізують.

3. Обчислення APRC повинні базуватися на припущенні, що кредитний договір залишатиметься чинним протягом узгодженого терміну, і що кредитор та споживач виконають свої зобов’язання відповідно до умов та в терміни, зазначені в кредитному договорі.

4. Стосовно кредитних договорів, які містять пункти, що дозволяють змінювати ставку запозичення і, якщо застосовно, розмір витрат, що містяться в APRC але не піддаються обчисленню на момент розрахування, APRC необхідно обчислювати виходячи з припущення, що ставка запозичення та інші витрати залишатимуться фіксованими відносно рівня, встановленого під час укладання договору.

5. Для кредитних договорів, в яких фіксована ставка запозичення узгоджена на початковий період тривалістю, принаймні, п’ять років, після завершення якого проводяться перемовини щодо ставки запозичення для узгодження нової фіксованої ставки на подальший значний період часу, обчислення додаткового прикладу APRC, розкритого в ESIS, стосується тільки початкового періоду фіксованої ставки і ґрунтується на припущенні, що наприкінці періоду застосування фіксованої ставки запозичення непогашена основна сума боргу буде виплачена.

У випадках, коли кредитний договір дозволяє змінювати ставку запозичення, держави-члени повинні забезпечити, щоби споживач був поінформований про можливі наслідки змінення для сум, що підлягають сплаті, та для APRC, принаймні за допомогою ESIS. Це здійснюється шляхом надання споживачу додаткової APRC, яка ілюструє потенційні ризики, зв’язані зі значним збільшенням ставки запозичення. У випадках, коли ставка запозичення не має верхнього обмеження, цю інформацію повинно супроводжувати попередження, яке наголошує, що загальна вартість кредиту для споживача, вказана в APRC, може змінитися. Це положення не повинно застосовуватися до кредитних договорів, якщо ставка запозичення фіксована на початковий період тривалістю принаймні п’ять років, після завершення якого проводяться перемовини щодо ставки запозичення для узгодження нової фіксованої ставки на подальший значний період часу, для якого в ESIS передбачено додатковий приклад APRC.

7. Якщо застосовно, для обчислення APRC необхідно використовувати додаткові припущення, викладені в додатку I.

8. Комісія повинна мати повноваження ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 40 для внесення змін до зауважень або для оновлення припущень, використаних для обчислення APRC, як зазначено у додатку I, зокрема, якщо зауваження або припущення, викладені в цій статті і в додатку I недостатні для одностайного обчислення APRC, або більше не адаптовані до комерційної ситуації на ринку.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоби до укладення кредитного договору кредитор провів ретельне оцінювання кредитоспроможності споживача. Таке оцінювання повинно належним чином враховувати чинники, що стосуються підтвердження можливості споживача виконати свої зобов’язання за кредитним договором.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоби процедури та інформація, на яких базується таке оцінювання, були встановлені, задокументовані та щоби їх підтримували.

3. Оцінюючи кредитоспроможність, не потрібно покладатись переважно на вартість житлової нерухомості, що перевищує суму кредиту, або на припущення, що вартість житлової нерухомості збільшиться, якщо тільки кредитний договір не було укладено з метою будівництва або реконструкції житлової нерухомості.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоби кредитор, якщо він укладає кредитний договір зі споживачем, не міг згодом скасувати або змінити кредитний договір на шкоду споживачеві на тій підставі, що оцінювання кредитоспроможності було проведено неправильно. Цей параграф не можна застосовувати, якщо було доведено, що споживач свідомо не надав або спотворив інформацію у розумінні статті 20.

5. Держави-члени повинні забезпечити, щоб:

(a) кредитор надавав кредит споживачу тільки якщо результат оцінювання кредитоспроможності вказує на те, що зобов’язання, які випливають із кредитного договору, можуть бути виконані у спосіб, який вимагає такий договір;

(b) відповідно до статті 10 Директиви 95/46/ЄС , кредитор заздалегідь інформує споживача про те, що необхідно звірятися з базою даних;

(c) якщо заявку на кредит відхилено, кредитор негайно інформує споживача про відмову та, якщо застосовно, про те, що рішення базується на автоматизованому опрацюванні даних. Якщо таке відхилення базується на результатах звіряння з базою даних, кредитор повинен проінформувати споживача про результат такої звірки та про базу даних, з якою звірялися.

6. Держави-члени повинні забезпечити, щоби кредитоспроможність споживача була повторно оцінена на основі оновленої інформації до будь-якого значного збільшення загальної суми кредиту, наданого після укладення кредитного договору, якщо такий додатковий кредит не був передбачений і включений до первісного оцінювання кредитоспроможності.

7. Ця стаття не обмежує Директиву 95/46/ЄС .

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоби на їхній території були розроблені надійні стандарти оцінювання вартості житлової нерухомості для цілей іпотечного кредитування. Держави-члени повинні вимагати від кредиторів забезпечувати оцінювання майна за такими стандартами або вживати розумних заходів, щоби забезпечити застосовування таких стандартів, якщо оцінювання проводить третя сторона. Якщо національні органи відповідають за регулювання діяльності незалежних оцінювачів, які здійснюють оцінювання майна, вони повинні забезпечувати, щоби такі оцінювачі діяли відповідно до чинних національних правил.

2. Держави-члени повинні забезпечувати, щоби внутрішні і зовнішні оцінювачі, які проводять оцінювання майна, були професійно компетентними та достатньо незалежними від процесу укладення кредитних договорів, щоби забезпечити неупереджену і об’єктивну оцінку, яка буде задокументована на довговічному носії, і копію якої буде зберігати кредитор.

1. Оцінювання кредитоспроможності, зазначене у статті 18, необхідно здійснювати на основі інформації про доходи та витрати споживача та інших фінансових та економічних обставин, яка є необхідною, достатньою та пропорційною. Кредитор повинен отримувати таку інформацію з відповідних внутрішніх або зовнішніх джерел, в тому числі від споживача, а також інформацію, надану кредитному посереднику або призначеному представнику в процесі розглядання заявки на кредит. Така інформація повинна бути належним чином перевірена, в тому числі шляхом покликання, якщо необхідно, на документацію, яку можна незалежно перевірити.

2. Держави-члени повинні забезпечувати, щоби кредитні посередники або призначені представники ретельно надавали необхідну інформацію, отриману від споживача, відповідному кредиторові, щоби уможливити проведення оцінювання кредитоспроможності.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб кредитори чітко і прямо зазначали на переддоговірній стадії, яку необхідну інформацію та які докази, що їх можна незалежно перевірити, повинен надати споживач, а також часові рамки, в які споживач повинен надати таку інформацію. Такі запити на інформацію повинні бути пропорційними і обмежуватися тим, що необхідно для проведення належного оцінювання кредитоспроможності. Держави-члени повинні дозволяти кредиторам вимагати роз’яснення отриманої інформації у відповідь на такий запит, якщо це необхідно для оцінювання кредитоспроможності.

Держави-члени не повинні дозволяти кредитору припиняти кредитний договір на тій підставі, що інформація, надана споживачем до укладення кредитного договору, була неповною.

Другий підпараграф повинен не перешкоджати державам-членам дозволяти кредитору припиняти кредитний договір, якщо доведено, що споживач навмисно приховав або викривив інформацію.

4. Держави-члени повинні мати інструменти для забезпечення обізнаності споживачів про необхідність надавати правильну інформацію у відповідь на запит, зазначений у першому підпараграфі параграфа 3, і що така інформація повинна бути настільки повною, наскільки це необхідно для проведення належного оцінювання кредитоспроможності. Кредитор, кредитний посередник або призначений представник повинні попередити споживача про те, що кредит не може бути наданий, якщо кредитор не в змозі провести оцінювання кредитоспроможності через те, що споживач відмовляється надавати інформацію або докази, необхідні для того, щоб оцінити його кредитоспроможність. Таке попередження може бути надано в стандартизованому форматі.

5. Ця стаття не обмежує Директиву 95/46/ЄС , зокрема її статтю 6.

1. Кожна держава-член повинна забезпечувати доступ всіх кредиторів з усіх держав-членів до баз даних, що використовуються в тій державі-члені, з метою оцінювання кредитоспроможності споживачів і виключно з метою контролю за дотриманням кредитних зобов’язань споживачів протягом усього строку дії кредитного договору. Умови такого доступу повинні бути недискримінаційними.

2. Параграф 1 застосовується як до баз даних, функціонування яких забезпечують приватні бюро кредитних історій або агентства кредитної інформації, так і до публічних реєстрів.

3. Ця стаття не обмежує Директиву 95/46/ЄС .

1. Держави-члени повинні забезпечувати, щоби кредитор, кредитний посередник або призначений представник прямо інформували споживача, чи надаються або можуть бути надані консультаційні послуги споживачу в контексті відповідної трансакції.

2. Держави-члени повинні забезпечувати, щоб перед наданням консультаційних послуг або, якщо застосовно, укладенням договору на надання консультаційних послуг, кредитор, кредитний посередник або призначений представник надавав споживачеві, на папері або іншому довговічному носії, таку інформацію:

(a) чи ґрунтуватиметься така рекомендація на розгляді лише їхнього власного спектра продуктів відповідно до пункту (b) параграфа 3, чи широкого спектра продуктів з усього ринку відповідно до пункту (с) параграфа 3, так, щоби споживач міг зрозуміти, на основі чого надано таку рекомендацію;

(b) якщо застосовно, збір, який споживач повинен сплатити за консультаційні послуги або метод обчислення такої суми, якщо її не можна встановити на момент розкриття інформації.

Інформацію, зазначену в пунктах (а) і (b) першого підпараграфа, можна надавати споживачеві у вигляді додаткової переддоговірної інформації.

3. Якщо споживачам надаються консультаційні послуги, держави-члени повинні забезпечити, на додаток до вимог, викладених у статтях 7 і 9, щоб:

(a) кредитори, кредитні посередники або уповноважені представники отримували необхідну інформацію щодо особистої ситуації та фінансового становища споживча, його вподобань та цілей, щоби порекомендувати прийнятні кредитні договори. Таке оцінювання повинно базуватись на актуальній на той час інформації і враховувати розумні припущення про ризики для ситуації споживача протягом усього строку дії запропонованого кредитного договору;

(b) кредитори, прив’язані кредитні посередники або призначені представники прив’язаних кредитних посередників розглядали достатньо велику кількість кредитних договорів у межах свого спектра продуктів і рекомендували кредитний договір або декілька кредитних договорів зі свого спектра продуктів, який (які) підходить потребам, фінансовому становищу і особистим обставинам споживача;

(c) неприв’язані кредитні посередники або призначені представники неприв’язаних кредитних посередників розглядали достатньо велику кількість кредитних договорів, які надають на ринку, і рекомендували кредитний договір або декілька кредитних договорів, які надають на ринку, який (які) відповідає (відповідають) потребам, фінансовому становищу і особистим обставинам споживача;

(d) кредитори, кредитні посередники або призначені представники діяли в найкращих інтересах споживача шляхом:

(i) інформування самих себе про потреби споживача та його обставини; і

(ii) рекомендування прийнятних кредитних договорів згідно з пунктами (а), (b) і (с); і

(e) кредитори, кредитні посередники або призначені представники надавали споживачеві свою рекомендацію на папері або на іншому довговічному носії.

4. Держави-члени можуть заборонити використання термінів "консультація" і "консультант" або подібних термінів, якщо консультаційні послуги споживачам надають кредитори, прив’язані кредитні посередники або призначені представники прив’язаних кредитних посередників.

Якщо держави-члени не забороняють використання термінів "консультація" та "консультант", вони повинні встановити такі умови використання термінів "незалежна консультація" або "незалежний консультант" для кредиторів, кредитних посередників або призначених представників, які надають консультаційні послуги:

(a) кредитори, кредитні посередники або призначені представники розглядають достатньо велику кількість кредитних договорів, які надають на ринку; і

(b) кредитори, кредитні посередники або призначені представники не отримують винагороду за такі консультаційні послуги від одного або декількох кредиторів.

Пункт (b) другого підпараграфа застосовується лише якщо кількість відповідних кредиторів не становить більшість ринку.

Держави-члени можуть встановлювати суворіші вимоги до використання кредиторами, кредитними посередниками або призначеними представниками термінів "незалежна консультація" або "незалежний консультант", в тому числі заборону отримувати винагороду від кредитора.

5. Держави-члени можуть передбачати для кредиторів, кредитних посередників і призначених представників зобов'язання попереджати споживача, якщо - з урахуванням фінансового становища споживача - кредитний договір може становити особливий ризик для споживача.

6. Держави-члени повинні забезпечити, щоб консультаційні послуги надавали лише кредитори, кредитні посередники або призначені представники.

Держави-члени можуть вирішити не застосовувати перший підпараграф до осіб:

(a) які здійснюють діяльність в сфері кредитного посередництва, вказану в пункті 5 статті 4, або надають консультаційні послуги, в рамках яких здійснюється така діяльність, або якщо послуги надаються на нерегулярній основі в ході професійної діяльності, і цю діяльність регулюють правові або регулятивні норми або кодекс поведінки щодо такої професії, що не виключає здійснення такої діяльності чи надання таких послуг;

(b) які є спеціалістами з питань неплатоспроможності та надають консультаційні послуги в контексті управління існуючими боргами, якщо таку діяльність регулюють правові або регулятивні норми, або публічні чи добровільні послуги консультування щодо заборгованості, не на комерційній основі; або

(c) які надають консультаційні послуги та не є кредиторами, кредитними посередниками або призначеними представниками, якщо такі особи мають допуск та нагляд за ними здійснюють компетентні органи згідно з вимогами до кредитних посередників відповідно до цієї Директиви.

Особи, які користуються відмовою, зазначеною у другому підпараграфі, не повинні користуватися правом надавати послуги на всій території Союзу, зазначеним у статті 32(1).

7. Ця стаття не обмежує статтю 16 і компетенцію держав-членів забезпечувати можливість надання послуг споживачам, щоб допомогти їм зрозуміти власні фінансові потреби і зрозуміти, які типи продуктів вірогідно задовольнять такі потреби.

1. Держави-члени повинні забезпечити наявність чинних регулятивних рамок під час укладання кредитного договору, якщо він стосується позики в іноземній валюті, щоби забезпечити щонайменше таке:

(a) споживач має право конвертувати валюту кредитного договору в альтернативну валюту, за встановлених умов; або

(b) запроваджені інші механізми для обмеження валютного ризику, якому піддається споживач в рамках кредитного договору.

2. Альтернативною валютою, зазначеною в пункті (а) параграфа 1 повинна бути або:

(a) валюта, в якій споживач в основному одержує дохід або має активи, з яких буде погашатися кредит, як зазначено на момент останнього оцінювання кредитоспроможності щодо кредитного договору; або

(b) валюта держави-члена, в якій споживач або був резидентом на момент укладення кредитного договору, або є резидентом на даний момент.

Держави-члени можуть визначити, чи обидва варіанти, зазначені в пунктах (а) і (b) першого підпараграфа, доступні споживачу чи тільки один, або можуть дозволити кредиторам визначити, чи обидва варіанти, зазначені в пунктах (а) і (b) першого підпараграфа, доступні споживачу чи тільки один.

3. Якщо споживач має право конвертувати валюту кредитний договір в альтернативну валюту відповідно до пункту (а) параграфа 1, держави-члени повинні забезпечити, щоби використовуваний для конвертації обмінний курс був ринковим обмінним курсом, застосовним у день здійснення конвертації, якщо інше не передбачено в кредитному договорі.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоби кредитор регулярно попереджав споживача на папері або на іншому довговічному носії - якщо споживач має позику в іноземній валюті - принаймні якщо загальна сума, яку повинен сплатити споживач, що залишається непогашеною, або регулярні внески на погашення відрізняються більш ніж на 20% від значення, яке можна отримати використавши обмінний курс валюти кредитного договору до валюти держави-члена, застосовний на дату укладення кредитного договору. Попередження повинно інформувати споживача про збільшення загальної суми, яку повинен сплатити споживач, встановлювати, якщо застосовно, право на конвертацію в альтернативну валюту і про умови такої конвертації, а також пояснювати будь-які інші застосовні механізми обмеження валютного ризику, якому піддається споживач.

5. Держави-члени можуть додатково регулювати позики в іноземній валюті за умови, що такі нормативні акти не застосовуватимуться зі зворотною силою.

6. Необхідно розкривати споживачеві механізми, застосовні відповідно до цієї статті, в ESIS та в кредитному договорі. Якщо кредитний договір не передбачає обмежень валютного ризику, якому споживач піддається через коливання курсу валют, що становлять менш ніж 20%, ESIS повинна містити умовний приклад впливу 20%-го коливання курсу валют.

Якщо кредитний договір є кредитом зі змінною ставкою, держави-члени повинні забезпечити, щоб:

(a) будь-які індекси або референтні ставки, які використовуються для обчислення ставки запозичення були чіткими, доступними, об’єктивними і такими, щоб їх могли перевірити сторони кредитного договору та компетентні органи; і

(b) особи, які надають індекси для обчислення ставок запозичення, або кредитори вели облік таких індексів за минулі періоди.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб споживач мав право повністю або частково виконати свої зобов’язання за кредитним договором раніше терміну закінчення такого договору. У таких випадках необхідно, щоби споживач мав право на зниження загальної вартості кредиту для споживача, яке складатиметься з відсотків і витрат протягом строку дії договору, який лишається.

2. Держави-члени можуть передбачати, що реалізація права, зазначеного в параграфі 1, можливе лише за певних умов. Такі умови можуть включати часові обмеження на реалізацію права, різні процедури, залежно від типу ставки запозичення або від моменту, на який споживач застосовує право, або обмеження стосовно обставин, за яких таке право може бути реалізоване.

3. Держави-члени можуть передбачати, що кредитор має право, в обґрунтованих випадках, на достатню та об’єктивну компенсацію можливих витрат, безпосередньо пов’язаних з достроковим погашенням, але не повинні накладати стягнення на споживача. Таким чином, сума компенсації не повинна перевищувати фінансові втрати кредитора. За таких умов держави-члени можуть передбачати, що компенсація не може перевищувати певний рівень, або може бути надана лише на певний період часу.

4. Якщо споживач прагне виконати свої зобов’язання за кредитним договором раніше терміну його закінчення, кредитор, отримавши відповідний запит, повинен надати споживачеві інформацію, необхідну для розгляду такого варіанту, на папері або на іншому довговічному носії. Така інформація повинна містити, принаймні, числовий виклад наслідків виконання зобов’язань споживача раніше терміну закінчення кредитного договору і чітко зазначати використані для цього припущення. Будь-які використані припущення повинні бути розумними та виправданими.

5. Якщо дострокове погашення припадає на період, для якого ставка запозичення є фіксованою, держави-члени можуть передбачити, щоби право, зазначене в параграфі 1, реалізовували за умови наявності законного інтересу з боку споживача.

1. Держави-члени повинні запровадити належні механізми для забезпечення того, щоб кредитори (або від їх імені) могли задовольняти претензії до забезпечення. Держави-члени повинні забезпечити, щоб кредитори вели відповідний облік стосовно типів нерухомості, які приймають як забезпечення, а також пов’язаних з цим політик надання іпотечних кредитів, що використовувались.

2. Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для забезпечення належного статистичного моніторингу ринку житлової нерухомості, у тому числі для цілей нагляду за ринком, у відповідних випадках шляхом заохочення розвитку та використання спеціальних індексів цін, які можуть бути публічними, приватними або публічно-приватними.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоби кредитор інформував споживача на папері або іншому довговічному носії про будь-яку зміну ставки запозичення перш ніж вона набере чинності. Така інформація повинна містити принаймні кількість платежів, які необхідно здійснити після того, як нова ставка запозичення набере чинності і, якщо кількість або періодичність платежів зміниться - деталі таких змін.

2. Проте, держави-члени можуть дозволяти сторонам погодитися в кредитному договорі, що споживачеві необхідно періодично надавати інформацію, зазначену в параграфі 1, якщо зміна ставки запозичення корелюється зі зміною референтної ставки, нова референтна ставка доведена до загального відома належними засобами, інформація про нову базову ставку є в наявності на території кредитора та її було надіслано особисто споживачеві разом із сумою нових періодичних внесків на погашення.

3. Кредитори можуть продовжувати періодично інформувати споживачів, якщо зміна ставки запозичення не корелюється зі зміною референтної ставки, якщо це було дозволено відповідно до національного законодавства до 20 березня 2014 року.

4. У разі якщо зміни ставки запозичення визначаються шляхом аукціону на ринках капіталу і, таким чином, кредитор не може проінформувати споживача про будь-яку зміну до того, як вона набере чинності, заздалегідь перед аукціоном кредитор повинен проінформувати споживача на папері або на іншому довговічному носії про наступну процедуру та вказати, як це може вплинути на ставку запозичення.

1. Держави-члени повинні вжити заходів на заохочення кредиторів виявляти належне терпіння доки не буде порушено провадження у справі про звернення стягнення.

2. Якщо кредитору дозволяється визначати та покладати видатки, що виникають через невиконання платіжних зобов’язань, на споживача, держави-члени можуть вимагати щоби такі видатки не були більшими, ніж це необхідно для компенсації витрат, який кредитор поніс в результаті такого невиконання.

3. У разі невиконання платіжних зобов’язань, держави-члени можуть дозволити кредиторам покладати додаткові видатки на споживача. У такому випадку держави-члени повинні встановити верхню межу таких видатків.

4. Держави-члени повинні не перешкоджати сторонам кредитного договору прямо погоджуватися з тим, що для погашення кредиту достатньо повернути або передати кредиторові забезпечення або кошти, отримані від його продажу.

5. Якщо ціна, отримана за нерухомість, впливає на розмір заборгованості споживача, держави-члени повинні запровадити процедури або інструменти для отримання максимально досяжної ціни за нерухомість, на яку було звернуто стягнення.

Якщо по завершенні провадження у справі про звернення стягнення залишається непогашений борг, держави-члени повинні забезпечити інструменти, які полегшують погашення, щоби захистити споживачів.

1. Для здійснення діяльності в сфері кредитного посередництва, вказаної в пункті 5 статті 4, повністю або частково, або для надання консультаційних послуг кредитні посередники повинні відповідним чином отримати допуск компетентного органа держави-члена розташування головного офісу. Якщо держава-член дозволяє категорію призначених представників відповідно до статті 31, такий призначений представник не повинен мати допуск як кредитний посередник відповідно до цієї статті.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб кредитні посередники отримували допуск за умови виконання принаймні таких професійних вимог, на додаток до вимог, передбачених в статті 9:

(a) Професійна відповідальність кредитних посередників повинна бути застрахована на територіях, на яких вони пропонують свої послуги, або покрита будь-якою іншою порівнянною гарантією відповідальності, що виникає через професійну недбалість. Однак, для прив’язаних кредитних посередників держава-член розташування головного офісу може передбачити, що таке страхування або порівнянні гарантії може надавати кредитор, від імені якого уповноважений діяти кредитний посередник.

Комісії делеговані повноваження ухвалювати і, за необхідності, вносити зміни в нормативні технічні стандарти встановлення мінімального розміру грошової відповідальності для страхування професійної відповідальності або порівнянної гарантії, зазначеної в першому параграфі цього пункту. Такі нормативні технічні стандарти необхідно ухвалювати відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

EBA повинен розробити проекти нормативних технічних стандартів встановлення мінімального розміру грошової відповідальності для страхування професійної відповідальності або порівнянної гарантії, зазначеної в першому параграфі цього пункту, для подання Комісії до 21 вересня 2014 року. EBA повинен переглянути і, за необхідності, розробити проект нормативних технічних стандартів для внесення змін у мінімальний розмір грошової відповідальності для страхування професійної відповідальності або порівнянної гарантії, зазначеної в першому параграфі цього пункту, для подання Комісії вперше до 21 березня 2018 року і потім кожні два роки.

(b) Фізична особа, зареєстрована як кредитний посередник, члени правління кредитного посередника, створеного як юридична особа, та фізичні особи, які виконують еквівалентні завдання в структурах кредитного посередника, який є юридичною особою але не має правління, повинні мати добру репутацію. Як мінімум - щодо них не повинно бути записів або будь-яких інших національних еквівалентів щодо серйозних кримінальних правопорушень, пов’язаних зі злочинами проти майна чи іншими злочинами, пов’язаними з фінансовою діяльністю, і вони не повинні бути визнані банкрутами в минулому, якщо тільки вони не були виправдані відповідно до національного законодавства.

(c) Фізична особа, зареєстрована як кредитний посередник, члени правління кредитного посередника, створеного як юридична особа, та фізичні особи, які виконують еквівалентні завдання в структурах кредитного посередника, який є юридичною особою але не має правління, повинні мати відповідний рівень знань і компетентності стосовно кредитних договорів. Держава-член розташування головного офісу повинна встановити відповідний рівень знань і компетентності відповідно до принципів, викладених в додатку III.

3. Держави-члени повинні забезпечити оприлюднення критеріїв, встановлених для того, щоб персонал кредитних посередників або кредиторів відповідав професійним вимогам.

4. Держави-члени повинні забезпечити внесення всіх допущених кредитних посередників, створених як фізичні чи як юридичні особи, в реєстр уповноваженого органу в їхній державі-члені розташування головного офісу. Держави-члени повинні забезпечити актуальність реєстру кредитних посередників та його доступність широкому загалу в Інтернеті.

Реєстр кредитних посередників повинен містити принаймні таку інформацію:

(a) імена керівних осіб, які несуть відповідальність за посередницьку діяльність. Держави-члени можуть вимагати реєстрації всіх фізичних осіб, які безпосередньо контактують з клієнтами на підприємстві, яке здійснює діяльність у сфері кредитного посередництва;

(b) держави-члени, в яких кредитний посередник веде господарську діяльність відповідно до принципів свободи підприємницької діяльності або свободи надання послуг, про що кредитний посередник повідомив компетентний орган держави-члена розташування головного офісу згідно зі статтею 32(3);

(c) кредитний посередник - прив’язаний чи неприв’язаний.

Держави-члени, які вирішили скористатися опцією, зазначеною в статті 30, повинні забезпечити щоби кредитор, від чийого імені діє прив’язаний кредитний посередник, був вказаний в реєстрі.

Держави-члени, які вирішили скористатися опцією, зазначеною в статті 31, повинні забезпечити щоби кредитний посередник або кредитор, від чийого імені діє уповноважений представник (у випадку призначеного представника прив’язаного кредитного посередника), був вказаний в реєстрі.

5. Держави-члени повинні забезпечити, щоб:

(a) у будь-якого кредитного посередника-юридичної особи був головний офіс в тій самій державі-члені, в якій у нього є зареєстрований офіс, якщо відповідно до її національного законодавства у нього є зареєстрований офіс;

(b) у будь-якого кредитного посередника, який не є юридичною особою, або у будь-якого кредитного посередника-юридичної особи, у якого немає зареєстрованого офісу на основі національного законодавства, був головний офіс в державі-члені, в якій він фактично здійснює свою основну діяльність.

6. Кожна держава-член повинна створити єдиний інформаційний пункт для швидкого і легкого доступу населення до інформації з національного реєстру, який повинен бути складений в електронному вигляді і регулярно оновлюватися. Такі інформаційні пункти повинні надавати ідентифікаційні дані компетентних органів кожної держави-члена.

EBA повинен публікувати на своєму веб-сайті текстове або гіпертекстове посилання на такі інформаційні пункти.

7. Держави-члени розташування головного офісу повинні забезпечити, щоби всі допущені кредитні посередники та призначені представники постійно дотримувалися вимог, визначених в параграфі 2. Цей параграф не обмежує статті 30 та 31.

8. Держави-члени можуть вирішити не застосовувати цю статтю до осіб, які здійснюють діяльність у сфері кредитного посередництва, вказану в пункті 5 статті 4, якщо послуги надаються на нерегулярній основі в ході професійної діяльності, і цю діяльність регулюють правові або регулятивні норми або кодекс поведінки щодо такої професії, що не виключає здійснення такої діяльності.

9. Ця стаття не застосовується до кредитних установ, авторизованих відповідно до Директиви 2013/36/ЄС, або до інших фінансових установ, які відповідно до національного законодавства підпадають під еквівалентний режим надання авторизацій і нагляду.

1. Без обмеження статті 31(1), держави-члени можуть дозволити, щоби прив’язані кредитні посередники, зазначені у пункті (а) пункту 7 статті 4, отримували допуск компетентних органів через кредитора, виключно від імені якого діє прив’язаний кредитний посередник.

У таких випадках кредитор несе повну та безумовну відповідальність за будь-які дії або бездіяльність прив’язаного кредитного посередника, який здійснює діяльність від імені кредитора у сферах, що їх регулює ця Директива. Держави-члени повинні вимагати від кредитора забезпечити, щоби такі прив’язані кредитні посередники відповідали, принаймні, професійним вимогам, викладеним у статті 29(2).