Директива Європейського Парламенту і Ради 2014/17/ЄС від 4 лютого 2014 року про кредитні договори для споживачів, що стосуються житлової нерухомості, і внесення змін до Директив 2008/48/ЄС та 2013/36/ЄС та до Регламенту (ЄС) № 1093/2010

(56) Для різних елементів, які можна взяти до уваги при оцінюванні кредитоспроможності окремих видів кредитних договорів можуть знадобитися конкретні положення. Наприклад, для кредитних договорів, що стосуються нерухомого майна, в яких чітко прописано, що нерухомість не повинна використовуватися як будинок, квартира або будь-яке інше місце проживання споживача або членів його сім’ї (договір придбання нерухомості для здачі в оренду), держави-члени повинні мати можливість уточнити, що під час визначення вартості можливості споживача погасити кредит буде враховуватися майбутній дохід від оренди. У тих державах-членах, де згадане положення не передбачено національним законодавством, кредитори можуть вирішити залучити обачне оцінювання майбутнього доходу від оренди. Оцінювання кредитоспроможності не передбачає передачу кредитору відповідальності за будь-які наступні випадки порушення споживачем зобов’язань за кредитним договором.

(57) Рішення кредитора про надання кредиту повинно узгоджуватися з результатами оцінювання кредитоспроможності. Наприклад, спроможність кредитора перекласти частину кредитного ризику на третю сторону не повинна змусити його ігнорувати висновки оцінки кредитоспроможності шляхом надання кредитного договору споживачеві, який, швидше за все, не зможе його погасити. Держави-члени повинні мати можливість транспонувати цей принцип шляхом висування вимог до компетентних органів вживати необхідних заходів, в рамках нагляду, та проводити моніторинг дотримання процедур оцінювання кредитоспроможності кредиторів. Однак, позитивне оцінювання кредитоспроможності не становить зобов’язання кредитора надати кредит.

(58) Відповідно до рекомендацій Ради з фінансової стабільності, оцінювання кредитоспроможності повинно базуватися на інформації про фінансово-економічний стан споживача, зокрема про його доходи і витрати. Згадана інформація може бути отримана з різних джерел, в тому числі від споживача, і кредитор зобов’язаний відповідним чином перевірити таку інформацію перш ніж надати кредит. У зв’язку з цим, споживачі повинні надавати інформацію для полегшення оцінювання кредитоспроможності, оскільки ненадання інформації може призвести до відмови надати кредит, на який вони претендують, якщо тільки така інформація не може бути отримана з іншого джерела. Без порушення положень приватного договірного права, держави-члени повинні забезпечити, щоб кредитори не могли розірвати кредитний договір через те, що - після підписання кредитного договору вони усвідомили, що оцінювання кредитоспроможності було проведено неналежним чином через відсутність повної інформації на момент проведення такого оцінювання. Однак, це не повинно обмежувати можливості держав-членів дозволяти кредиторам розірвати кредитний договір, якщо може бути встановлено, що споживач навмисне надав неточну або викривлену інформацію під час оцінювання кредитоспроможності або навмисно не надав інформацію, наявність якої призвела б до негативного результату оцінювання кредитоспроможності, або якщо є інші вагомі причини відповідно до законодавства ЄС. Хоча застосування санкцій до споживачів за те, що вони не в змозі надати конкретну інформацію або оцінки, або за те, що вони вирішили припинити розгляд заявки на кредит, було б недоречним, держави-члени повинні бути в змозі передбачити застосування санкцій в тих випадках, якщо споживач свідомо передає неповну або недостовірну інформацію, щоб отримати позитивну оцінку кредитоспроможності, зокрема, коли повна і точна інформація може призвести до негативної оцінки кредитоспроможності, і, таким чином, споживач не зможе виконати умови договору.

(59) Перевірка інформації в базі даних кредитів є корисним елементом оцінювання кредитоспроможності. Деякі держави-члени вимагають від кредиторів оцінювати кредитоспроможність споживачів на основі перевірки інформації у відповідній базі даних. Кредитори повинні мати можливість звертатись за консультацією до бази даних кредитів протягом життєвого циклу кредиту тільки для того, щоб бути в змозі ідентифікувати і оцінити потенційний ризик невиконання платіжних зобов’язань. Така консультація з банківською базою даних кредитів повинна підлягати відповідним гарантіям, для забезпечення її використання з метою раннього виявлення та усунення кредитного ризику в інтересах споживача, а не для інформування комерційних переговорів. Відповідно до Директиви Європейського Парламенту і Ради 95/46/ЄС від 24 жовтня 1995 року про захист фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних та про вільний рух таких даних (-14), кредитори повинні інформувати споживачів про перевірку їх інформації у базі даних кредитів до проведення такої перевірки, а споживачі повинні мати право на доступ до інформації про них, яка зберігається в таких базах даних кредитів, для того, щоб, в разі необхідності, мати можливість виправити, видалити або блокувати персональні дані стосовно споживачів, що їх опрацьовують в базі даних, якщо вони неточні або були неправомірно опрацьовані.

(60) Для того, щоб уникнути спотворення конкуренції серед кредиторів, необхідно забезпечувати для всіх кредиторів, в тому числі кредитних або некредитних установ, котрі надають кредитні договори, що стосуються житлової нерухомості, доступ на недискримінаційних умовах до всіх державних і приватних баз даних кредитів стосовно споживачів. Тому такі умови не повинні включати вимогу про заснування кредиторів як кредитні установи. Умови доступу, такі як вартість доступу до бази даних або вимоги надавати до бази даних інформацію на взаємній основі, необхідно продовжувати застосовувати. Держави-члени повинні мати можливість визначати, в межах своєї юрисдикції, чи можуть кредитні посередники мати доступ до таких баз даних.

(61) Якщо рішення відхилити заявку на кредит базується на даних, отриманих шляхом перевірки інформації в базі даних або в разі відсутності там даних, то кредитор повинен інформувати споживача про це та вказувати назву бази даних, в якій перевіряли інформацію, а також про будь-які інші елементи, що їх вимагає Директива 95/46/ЄС , з тим, щоб споживач міг реалізувати своє право на доступ та, якщо це обґрунтовано, на виправлення, стирання або блокування персональних даних стосовно нього та оброблених в ній. Якщо рішення відхилити заявку на кредит є наслідком негативного результату оцінювання кредитоспроможності, кредитор повинен без невиправданої затримки інформувати споживача про таку відмову. Держави-члени повинні мати можливість вільно вирішувати, чи вимагають вони від кредиторів додаткових пояснень причин відмови. Проте від кредитора не вимагається надання такої інформації, коли це заборонено іншим правом ЄС, таким як положення про відмивання грошей або фінансування тероризму. Така інформація не повинна надаватися, якщо це буде суперечити цілям публічної політики або громадської безпеки, таким як запобігання, розслідування, виявлення або карне переслідування за кримінальні правопорушення.

(62) Ця Директива поширюється на питання про використання персональних даних в контексті оцінювання кредитоспроможності споживача. Для забезпечення захисту персональних даних, до операцій з опрацювання даних, які здійснюють в контексті проведення такого оцінювання, необхідно застосовувати Директиву 95/46/ЄС .

(63) Надання консультацій у формі індивідуальної рекомендації є окремим видом діяльності, яка може бути, але не обов’язково поєднана з іншими аспектами кредитування або кредитного посередництва. Таким чином, для того, щоби бути в змозі зрозуміти характер послуг, що їм надають, споживачі повинні бути поінформовані про те, чи надаються або можуть бути надані консультаційні послуги, коли їх не надають, а також що таке консультаційні послуги. З огляду на важливість, яку споживачі надають використанню термінів "консультація" і "консультанти", доцільно, щоб держави-члени мали можливість забороняти використання цих термінів або подібних термінів, коли консультаційні послуги надаються споживачам. Буде доречним забезпечити, щоби держави-члени вводили захисні положення, якщо консультації описуються як незалежні, для того, щоб гарантувати, що спектр відповідних продуктів та умови винагороди співвідносяться зі сподіваннями споживачів щодо таких консультацій.

(64) Особи, які надають консультаційні послуги, повинні відповідати певним стандартам, щоб забезпечити надання споживачу продуктів, які враховують його потреби і обставини. Консультаційні послуги щодо доступних на ринку продуктів повинні ґрунтуватися на сумлінному і широкому аналізі пропонованих продуктів, якщо консультаційні послуги надають кредитори і прив’язані кредитні посередники або, якщо консультаційні послуги надають неприв’язані кредитні посередники. Особи, які надають консультаційні послуги, повинні мати можливість спеціалізуватися на певних "нішових" продуктах, таких як проміжне фінансування, за умови, що вони розглядають асортимент продукції в цій конкретній "ніші", і що споживачів чітко інформують про їхню спеціалізацію на таких "нішових" продуктах. У будь-якому випадку, кредитори і кредитні посередники повинні інформувати споживача про те, чи вони дають консультації щодо лише свого власного спектра продуктів, чи щодо широкого спектра, доступного на ринку, щоб гарантувати, що споживач розуміє, на чому базується рекомендація.

(65) Консультаційні послуги повинні базуватися на правильному розумінні фінансового становища споживача, вподобань і цілей на основі необхідної та актуальної інформації і розумних припущень щодо ризиків для становища споживача протягом життєвого циклу кредитного договору. Держави-члени повинні мати можливість уточнювати, як проходить процес оцінювання придатності певного продукту в контексті надання консультаційних послуг.

(66) Здатність споживача погасити кредит до закінчення строку дії кредитного договору може відігравати важливу роль у сприянні конкуренції на внутрішньому ринку і вільному пересуванню громадян Союзу, а також може допомогти у забезпеченні гнучкості протягом життєвого циклу кредитного договору, потрібної для сприяння фінансовій стабільності згідно з рекомендаціями Ради з фінансової стабільності. Проте, існують значні відмінності між національними принципами та умовами, за яких споживачі мають можливість виплатити кредит, і умовами, за яких таке дострокове погашення може відбутися. Визнаючи існування різноманітних механізмів іпотечного кредитування та спектра наявних продуктів, певні стандарти, які стосуються дострокової виплати кредиту, є суттєвими на рівні Союзу для забезпечення можливості споживачів виконати свої договірні зобов’язання до дати, узгодженої в кредитному договорі, і впевненості в тому, що вони можуть порівняти різні пропозиції і вибрати кращий продукт для задоволення своїх потреб. Таким чином, держави-члени повинні забезпечити, за допомогою законів або інших засобів, таких як договірні положення, щоб споживачі мали право на дострокове погашення. Тим не менш, держави-члени повинні мати можливість визначати умови для реалізації такого права. Такі умови можуть включати в себе часові обмеження на реалізацію права, різні підходи залежно від типу ставки запозичення, або обмеження, що стосуються умов, за яких таке право може бути реалізовано. Якщо дострокове погашення здійснюється в межах періоду з фіксованою ставкою запозичення, реалізація такого права може залежати від наявності законного інтересу з боку споживача, зазначеного державою-членом. Такий законний інтерес, наприклад, може виникнути у випадку розлучення або втрати роботи. Умови, встановлені державами-членами, можуть передбачати, що кредитор має право на справедливу і об’єктивно обґрунтовану компенсацію можливих витрат, безпосередньо зв’язаних з достроковим погашенням кредиту. Якщо держави-члени встановили, що кредитор має право на компенсацію, така компенсація повинна бути справедливою і об’єктивно виправданою компенсацією можливих витрат, безпосередньо зв’язаних з достроковим погашенням кредиту, відповідно до національних правил щодо компенсацій. Сума компенсації не повинна перевищувати фінансові втрати кредитора.

(67) Важливо забезпечити достатню прозорість для надання споживачу чіткого уявлення про характер зобов’язань, взятих в інтересах збереження фінансової стабільності, а також про можливу гнучкість в період дії кредитного договору. Необхідно надавати споживачам інформацію про ставку запозичення протягом терміну дії договірних відносин, а також на переддоговірній стадії. Держави-члени повинні бути в змозі підтримувати або вводити заборону або обмеження односторонніх змін ставки запозичення з боку кредитора. Держави-члени повинні бути в змозі передбачати, що якщо ставка запозичення змінюється, споживач має право на отримання оновленого графіку погашення.

(68) Хоча кредитні посередники і відіграють центральну роль у розподілі кредитних договорів, що стосуються житлової нерухомості в межах Союзу, залишаються значні відмінності між національними положеннями про ведення господарської діяльності та наглядом за кредитними посередниками; такі положення створюють перешкоди започаткуванню та здійсненню діяльності кредитних посередників на внутрішньому ринку. Відсутність можливості для кредитних посередників вільно здійснювати свою діяльність по всьому Союзу перешкоджає нормальному функціонуванню внутрішнього ринку кредитних договорів, що стосуються житлової нерухомості. Визнаючи різноманітність типів суб’єктів, залучених до кредитного посередництва, необхідно встановити певні стандарти на рівні Союзу, щоб забезпечити високий рівень професіоналізму та високий рівень надання послуг.

(69) Перед тим як кредитні посередники матимуть можливість здійснювати свою діяльність, вони повинні пройти процедуру надання допуску, яку здійснює компетентний орган їхньої держави-члена розташування головного офісу, а також бути під постійним наглядом для забезпечення дотримання ними жорстких професійних вимог принаймні в тому, що стосується компетентності, доброї репутації і страхування професіональної відповідальності. Такі вимоги необхідно застосовувати принаймні на рівні установ. Однак, держави-члени можуть уточнювати, чи застосовуються такі вимоги допуску до діяльності до окремих працівників кредитного посередника. Держава-член розташування головного офісу може також передбачати додаткові вимоги, наприклад вимогу для акціонерів кредитного посередника мати добру репутацію або для прив’язаного кредитного посередника бути прив’язаним лише до одного кредитора, якщо такі вимоги пропорційні та сумісні з іншим законодавством Союзу. Відповідна інформація про допущених кредитних посередників повинна бути розміщена в публічному реєстрі. Прив’язані кредитні посередники, які працюють виключно з одним кредитором за умови його повної та безумовної відповідальності, повинні мати можливість отримати допуск до діяльності компетентним органом під егідою кредитора, від імені якого ці посередники працюють. Держави-члени повинні мати право зберігати або вводити обмеження щодо організаційно-правової форми деяких кредитних посередників, незалежно від того, чи діють вони виключно у ролі юридичних або фізичних осіб. Держави-члени повинні мати право вільно вирішувати, чи всі кредитні посередники будуть внесені в один реєстр чи необхідні різні реєстри, залежно від того, чи кредитний посередник прив’язаний чи виступає у ролі незалежного кредитного посередника. Крім того, держави-члени повинні мати право вільно зберігати або вводити обмеження щодо можливості стягнення зборів зі споживачів кредитними посередниками, прив’язаними до одного або декількох кредиторів.

(70) У деяких державах-членах кредитні посередники можуть вирішити користуватися послугами призначених представників для здійснення діяльності від їхнього імені. Держави-члени повинні мати можливість застосовувати спеціальний режим, встановлений цією Директивою, стосовно призначених представників. Проте, держави-члени повинні мати можливість не вводити такий режим або дозволяти іншим суб’єктам виступати в ролі, аналогічній ролі призначених представників, за умови, що такі суб’єкти підпадають під такий самий режим, що й кредитні посередники. Правила щодо призначених представників, викладені в цій Директиві, не зобов’язують держав-членів дозволяти призначеним представникам здійснювати діяльність в межах їхньої юрисдикції, якщо тільки призначені представники не розглядаються як кредитні посередники відповідно до цієї Директиви.

(71) Для забезпечення дієвого нагляду компетентних органів за діяльністю кредитних посередників, кредитний посередник, який є юридичною особою, повинен мати допуск в державі-члені, в якій розміщено його зареєстрований офіс. Кредитний посередник, який не є юридичною особою, повинен мати допуск в державі-члені, в якій розміщено його головний офіс. Крім того, держави-члени повинні вимагати, щоб головний офіс кредитного посередника завжди знаходився в державі-члені розташування головного офісу і щоби він фактично здійснював там свою діяльність.

(72) Вимоги допуску повинні дозволяти кредитним посередникам здійснювати свою діяльність в інших державах-членах, відповідно до принципів свободи підприємницької діяльності і свободи надання послуг, за умови, що компетентні органи провели відповідну процедуру нотифікації. Навіть у тих випадках, коли держави-члени вирішують допустити усіх окремих співробітників кредитного посередника, повідомлення про намір надавати послуги повинно бути зроблено на базі кредитного посередника, а не його окремих співробітників. Однак, незважаючи на те, що ця Директива передбачає рамки здійснення діяльності в межах Союзу для всіх допущених кредитних посередників, в тому числі кредитних посередників, прив’язаних лише до одного кредитора, ця Директива не передбачає таких рамок для призначених представників. У таких випадках, призначені представники, які бажають здійснювати діяльність в іншій державі-члені, повинні відповідати вимогам допуску для кредитних посередників, викладеним в цій Директиві.

(73) У деяких державах-членах, кредитні посередники можуть здійснювати діяльність відносно кредитних договорів, пропонованих некредитними і кредитними установами. В принципі, допущені кредитні посередники повинні мати можливість здійснювати діяльність на всій території Союзу. Проте, допуск, наданий компетентними органами держави-члена розташування головного офісу, не повинен створювати можливості для кредитних посередників надавати послуги, пов’язані з кредитними договорами, що їх некредитні установи пропонують споживачам в державі-члені, в якій діяльність таких некредитних установ заборонена.

(74) Держави-члени повинні бути в змозі визначати, що особи, які здійснюють діяльність в сфері кредитного посередництва лише епізодично в процесі своєї професійної діяльності, такі як адвокати або нотаріуси, не підлягають процедурі надання допуску до діяльності, викладеній в цій Директиві, за умови, що така професійна діяльність регулюється і що відповідні правила не забороняють здійснення, на епізодичній основі, діяльності в сфері кредитного посередництва. Однак, таке звільнення від процедури надання допуску, встановленої в цій Директиві, означає, що такі особи не можуть отримати вигоду від паспортного режиму, передбаченого у цій Директиві. Особи, які в рамках своєї професійної діяльності лише представляють кредитора або відсилають споживачів до кредитора, наприклад, шляхом інформування споживача про існування конкретного кредитора або кредитного посередника або певного типу продукту, що його пропонує кредитор або кредитний посередник без будь-якої додаткової реклами або залучення в представленні, пропозиції, проведенні підготовчої роботи або укладенні кредитного договору, не повинні розглядатися як кредитні посередники для цілей цієї Директиви. Крім того, позичальники, які просто передають кредитний договір споживачу шляхом суброгації, без здійснення будь-яких інших видів діяльності в сфері кредитного посередництва, не можуть розглядатися як кредитні посередники для цілей цієї Директиви.

(75) Для того, щоб забезпечити рівні умови конкуренції для всіх кредиторів і сприяти фінансовій стабільності в процесі подальшої гармонізації, держави-члени повинні забезпечувати наявність відповідних інструментів для допуску некредитних установ, що надають кредитні договори, які стосуються житлової нерухомості і нагляду за ними. Відповідно до принципу пропорційності, ця Директива не повинна встановлювати докладні умови допуску кредиторів, які пропонують такі кредитні договори, і які не є некредитними організаціями або нагляду за ними, як це визначено в Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 575/2013 від 26 червня 2013 року про пруденційні вимоги до кредитних установ та інвестиційних фірм (-15). На сьогодні кількість таких установ, що діють в межах Союзу, є обмеженою, як і їхня частка на ринку та кількість держав-членів, в яких вони діють, особливо після фінансової кризи. З тієї самої причини в цій Директиві не передбачено введення "паспорту" для таких установ.

(76) Держави-члени повинні встановлювати правила щодо санкцій, застосовних до порушень положень національного законодавства, ухваленого відповідно до цієї Директиви, і забезпечувати їх виконання. Хоча вибір санкцій залишається на розсуд держав-членів, передбачені санкції повинні бути дієвими, пропорційними і стримувальними.

(77) Споживачі повинні мати доступ до позасудових процедур розгляду скарг і вимог відшкодування збитків для вирішення спорів, що виникають через права та обов’язки, встановлені в цій Директиві, між кредиторами і споживачами, а також між кредитними посередниками і споживачами. Держави-члени повинні забезпечувати обов’язкову участь кредиторів і кредитних посередників в такому альтернативному вирішенні спорів. Для забезпечення безперебійного функціонування процедур альтернативного вирішення спорів у випадках, які стосуються транскордонної діяльності, держави-члени повинні вимагати та заохочувати до співпраці один з одним органи, відповідальні за позасудове врегулювання скарг і вимог відшкодування. В цьому контексті, органи, відповідальні за позасудове врегулювання скарг і вимог відшкодування в державах-членах, необхідно заохочувати до участі в FIN-NET, мережі з вирішення фінансових спорів щодо національних позасудових схем, відповідальних за проведення роботи зі спорами між споживачами та постачальниками фінансових послуг.

(78) З метою забезпечення послідовної гармонізації та врахування змін на ринках кредитних договорів, у розвитку кредитних продуктів або в економічних умовах, і для подальшого уточнення конкретних вимог цієї Директиви, Комісія повинна мати повноваження, відповідно до статті 290 ДФЄС, ухвалювати акти в зв’язку із внесенням змін в стандартне формулювання або інструкцій заповнення ESIS або внесенням змін в коментарі або оновлення припущень, використаних для обчислення APRC. Особливо важливо, щоб Комісія в ході підготовчої роботи проводила належні консультації, у тому числі на рівні експертів. Під час підготування та розроблення делегованих актів, Комісія повинна забезпечувати одночасну, своєчасну та належну передачу відповідних документів Європейському Парламенту і Раді.

(79) З метою сприяння спроможності кредитних посередників надавати свої послуги на транскордонній основі, для цілей співпраці, обміну інформацією та вирішення спорів між компетентними органами, компетентними органами, відповідальними за допуск кредитних посередників до діяльності, повинні бути компетентні органи під егідою Європейського наглядового органу (Європейського органу банківського нагляду (EBA)), відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1093/2010 від 24 листопада 2010 року про створення Європейського наглядового органу (Європейського органу банківського нагляду) (-16), або інших національних органів, за умови, що вони співпрацюють з органами, які діють під егідою EBA для виконання своїх обов’язків відповідно до цієї Директиви.

(80) Держави-члени повинні призначати компетентні органи, уповноважені забезпечувати дотримання положень цієї Директиви, і забезпечувати надання їм повноважень проводити розслідування та повноваження у сфері правозастосування, а також надання достатніх ресурсів, необхідних для виконання їхніх обов’язків. Компетентні органи можуть, щодо деяких аспектів цієї Директиви, діяти шляхом звернення до судів, компетентних приймати юридичне рішення, у тому числі, де це доречно, шляхом оскарження. Це дозволить державам-членам, зокрема, у випадках, де положення цієї Директиви були транспоновані в цивільне право, залишати забезпечення виконання цих положень у веденні зазначених вище органів і судів. Держави-члени повинні мати можливість призначати різні компетентні органи для забезпечення виконання широкого кола зобов’язань, встановлених у цій Директиві. Наприклад, щодо деяких положень держави-члени можуть призначати компетентні органи, відповідальні за забезпечення захисту прав споживачів, в той час як щодо інших положень вони можуть ухвалювати рішення призначити пруденційних наглядачів. Можливість призначати різні компетентні органи не повинна впливати на зобов’язання щодо постійного спостереження і співробітництва між компетентними органами, як передбачено в цій Директиві.

(81) Необхідно переглянути ефективність функціонування цієї Директиви, а також прогрес у створенні внутрішнього ринку з високим рівнем захисту споживачів, у сфері кредитних договорів, що стосуються житлової нерухомості. В цьому перегляді, крім іншого, необхідно: оцінити відповідність та вплив цієї Директиви, чи залишається сфера застосування цієї Директиви належною; проаналізувати надання кредитних договорів некредитними установами; оцінити необхідність подальших заходів, у тому числі паспорту некредитних установ; вивчити необхідність введення додаткових прав та обов’язків для післядоговірної стадії кредитних договорів.

(82) Якщо заходів вживатимуть лише держави-члени, це призведе до різних зведень правил, які можуть підірвати функціонування внутрішнього ринку або створити йому нові перешкоди. Оскільки ціль цієї Директиви, а саме створення ефективного і конкурентного внутрішнього ринку кредитних договорів, що стосуються житлової нерухомості, та водночас забезпечення високого рівня захисту споживачів не може бути достатньою мірою досягнута державами-членами, а отже з огляду на дієвість заходів, може бути краще досягнута на рівні Союзу, Союз може ухвалювати інструменти згідно з принципом субсидіарності, як зазначено у статті 5 Договору про Європейський Союз. Відповідно до принципу пропорційності, як зазначено у згаданій статті, ця Директива не виходить за межі необхідного для досягнення такої цілі.

(83) Держави-члени можуть вирішити транспонувати певні аспекти, які охоплює ця Директива, в національне законодавство через пруденційне право, наприклад, оцінювання кредитоспроможності споживача, в той час як інші аспекти будуть транспоновані через цивільне або кримінальне право, наприклад, зобов’язання, які стосуються відповідальних позичальників.

(84) Згідно зі Спільною політичною декларацією держав-членів та Комісії про пояснювальні документи від 28 вересня 2011 року (-17), держави-члени зобов’язалися супроводжувати, коли це обґрунтовано, нотифікацію про їхні транспозиційні інструменти одним або кількома документами, в яких пояснюється співвідношення між складовими частинами директиви та відповідними частинами національних транспозиційних інструментів. Стосовно цієї Директиви, законодавець вважає, що передача таких документів є обґрунтованою.

(85) Європейський інспектор із захисту даних висловив свою позицію 25 липня 2011 року (-18) на підставі статті 28(2) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 45/2001 від 18 грудня 2000 року про захист фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних інституціями та органами Співтовариства та про вільний рух таких даних (-19),

УХВАЛИЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Ця Директива встановлює спільні рамки для деяких аспектів законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень держав-членів щодо договорів, що стосуються споживчого кредиту, забезпеченого заставою або іншим способом, а також пов’язаних з житловою нерухомістю, в тому числі зобов’язання оцінити кредитоспроможність перед наданням кредиту, як основи для розробки ефективних стандартів укладення кредитних договорів, що стосуються житлової нерухомості в державах-членах, а також для конкретних пруденційних і наглядових вимог, в тому числі для створення кредитних посередників, призначених представників, некредитних установ і нагляду за ними.

1. Ця Директива не перешкоджає державам-членам зберігати або вводити суворіші положення для захисту споживачів за умови, що такі положення узгоджуються із зобов’язаннями держав-членів відповідно до законодавства Союзу.

2. Незважаючи на положення параграфа 1, держави-члени не повинні зберігати або вводити у своєму національному законодавстві положення, які розходяться з положеннями, встановленими в статті 14(2) і частині А додатка II щодо стандартної переддоговірної інформації з використанням Європейської стандартизованої інформаційної форми (ESIS), і в статті 17(1)-(5), (7) і (8) та додатку I щодо загального узгодженого стандарту Союзу для розрахунку процентної ставки в річному обчисленні (APRC).

1. Цю Директиву застосовують до:

(a) кредитних договорів, забезпечених нерухомістю або іншим порівнянним забезпеченням, що зазвичай використовується в державі-члені для житлової нерухомості, або забезпечених правами, пов’язаними з житловою нерухомістю; і

(b) кредитних договорів, метою яких є придбання або збереження прав власності на землю або на будівлю, яку вже побудували або планують побудувати.

2. Цю Директиву не застосовують до:

(a) Кредитних договорів на придбання з довічним утриманням, за якими кредитор:

(i) виплачує одноразову суму або періодичні платежі або іншим чином сплачує суму кредиту в обмін на суму, отриману від майбутнього продажу житлової нерухомості або прав, пов’язаних з житловою нерухомістю; і

(ii) не вимагатиме погашення кредиту до настання для споживача однієї або декількох конкретних життєвих ситуацій, визначених державою-членом, якщо тільки споживач не порушив свої договірні зобов’язання, що дозволяє кредиторам припинити кредитний договір;

(b) кредитних договорів, за якими працедавець надає кредит своїм працівникам для побічної діяльності і пропонує такий кредитний договір на безвідсотковій основі або з APRC нижчою, ніж ті, що переважають на ринку, і які зазвичай не пропонуються широкому загалу;

(c) кредитних договорів, за якими кредит надається на безвідсотковій основі і без будь-яких додаткових трат, за винятком таких, що покривають витрати, безпосередньо пов’язані із забезпеченням кредиту;

(d) кредитних договорів у формі овердафту, за якими кредит повинен бути погашений протягом одного місяця;

(e) кредитних договорів, які є результатом врегулювання, досягнутого в суді або іншому органі, передбаченому законодавством;

(f) кредитних договорів, що стосуються відтермінованого платежу, без комісій, існуючого боргу, і які не підпадають під дію пункту (а) параграфа 1.

3. Держави-члени можуть вирішити не застосовувати:

(a) статті 11 і 14 та додаток II стосовно кредитних договорів для споживачів, забезпечені нерухомістю або іншим порівнянним забезпеченням, що зазвичай використовується в державі-члені для житлової нерухомості, або забезпечені правами, пов’язаними з житловою нерухомістю, метою яких не є купівля житлової нерухомості або збереження прав на неї за умови, що держави-члени застосовують до таких кредитних договорів положення статей 4 і 5 та додатків II і III до Директиви 2008/48/ЄС ;

(b) цю Директиву до кредитних договорів, пов’язаних із нерухомістю, якщо кредитний договір передбачає, що нерухомість в будь-якому випадку не буде використовуватися як будинок, квартира або інше місце проживання споживача або члена його сім’ї, а буде використовуватися як дім, квартира або інше місце проживання на основі договору оренди;

(c) цю Директиву до кредитних договорів, що стосуються кредитів, виданих обмеженому колу осіб відповідно до норми законодавства з метою, яка становить загальний інтерес, безвідсотково або за нижчою ставкою запозичення, ніж ті, що переважають на ринку, або на інших умовах, які є більш сприятливими для споживача, ніж ті, що переважають на ринку і з ставкою запозичення не вище, ніж ті, що переважають на ринку;

(d) цю Директиву до проміжних позик;

(e) цю Директиву до кредитних договорів, за якими кредитор є організацією в рамках статті 2(5) Директиви 2008/48/ЄС .

4. Держави-члени, які використовують опцію, згадану в пункті (b) параграфа 3 повинні забезпечити застосування на національному рівні належних рамок для цього типу кредиту.

5. Держави-члени, які використовують опцію, згадану в пункті (с) або (e) параграфа 3 повинні забезпечувати застосування адекватних альтернативних способів і методів реалізації, що забезпечують своєчасне отримання споживачами інформації про головні характеристики, ризики та вартість таких кредитних договорів на переддоговірній стадії, а також забезпечити, щоби реклама таких кредитних договорів була чесною, чіткою і не вводила в оману.

Для цілей цієї Директиви застосовують такі терміни та означення:

(1) "Споживач" означає споживача за визначенням пункту (а) статті 3 Директиви 2008/48/ЄС .

(2) "Кредитор" означає фізичну або юридичну особу, яка надає кредит або обіцяє надати кредит, що підпадає під сферу дії статті 3, в рамках свого фаху, сфери діяльності або професії;

(3) "Кредитний договір" означає договір, за яким кредитор надає або обіцяє надати споживачу кредит, що підпадає під сферу дії статті 3, у вигляді відкладеного платежу, позики або іншого аналогічного фінансування;

(4) "Супутня послуга" означає послугу, що її пропонують споживачеві вкупі з кредитним договором.

(5) "Кредитний посередник" означає фізичну або юридичну особу, яка не виступає в ролі кредитора або нотаріуса, і не займається лише представленням - прямим або опосередкованим - споживача кредитору або кредитному посереднику, і яка, в рамках свого фаху, сфери діяльності або професії, за винагороду в грошовій формі або будь-якій іншій погодженій формі фінансової компенсації:

(a) представляє або пропонує кредитні договори споживачам;

(b) допомагає споживачам шляхом проведення підготовчої роботи або інших переддоговірних адміністративних дій стосовно кредитних договорів, відмінних від дій, зазначених в пункті (а), або

(c) укладає кредитні договори зі споживачами від імені кредитора.

(6) "Група" означає групу кредиторів, які консолідуються для складання консолідованих звітів як це визначено в Директиві Європейського Парламенту і Ради 2013/34/ЄС від 26 червня 2013 року про річну фінансову звітність, консолідовану фінансову звітність та пов’язані з ними звіти деяких видів підприємств (-20);

(7) "Прив’язаний кредитний посередник" означає будь-якого кредитного посередника, який діє від імені та за повної і безумовної відповідальності:

(a) лише одного кредитора;

(b) лише однієї групи; або

(c) певної кількості кредиторів або груп, які не представляють більшість ринку.

(8) "Призначений представник" означає фізичну або юридичну особу, яка здійснює діяльність, зазначену в пункті 5, діє від імені та за повної і безумовної відповідальності лише одного кредитного посередника.

(9) "Кредитна установа" означає кредитну установу за визначенням пункту 1 статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013.

(10) "Некредитна установа" означає будь-якого кредитора, який не є кредитною установою.

(11) "Персонал" означає:

(a) будь-яку фізичну особу, яка працює на кредитора або кредитного посередника, безпосередньо бере участь у діяльності, яку охоплює ця Директива, або контактує зі споживачами в рамках діяльності, яку охоплює ця Директива;

(b) будь-яку фізичну особу, яка працює на призначеного представника, який контактує зі споживачами в межах діяльності, яку охоплює ця Директива;

(c) будь-яку фізичну особу, яка безпосередньо керує фізичними особами, зазначеними в пунктах (a) і (b), або здійснює нагляд над ними.

(12) "Загальна сума кредиту" означає загальну суму кредиту за визначенням пункту (l) статті 3 Директиви 2008/48/ЄС .

(13) "Загальна вартість кредиту для споживача" означає загальну вартість кредиту для споживача за визначенням пункту (g) статті 3 Директиви 2008/48/ЄС , що включає вартість визначення вартості майна, якщо така оцінка необхідна для отримання кредиту, але без урахування реєстраційних витрат, пов’язаних з передачею права власності на нерухомість. При цьому до вартості не входять будь-які витрати, які споживач несе за порушення зобов’язань, встановлених у кредитному договорі.

(14) "Загальна сума, яку повинен сплатити споживач" означає загальну суму, яку повинен сплатити споживач за визначенням пункту (h) статті 3 Директиви 2008/48/ЄС .

(15) "Процентна ставка в річному обчисленні" (APRC) означає загальну вартість кредиту для споживача, виражену в річних відсотках від загальної суми кредиту, у застосовних випадках, у тому числі витрати, зазначені в статті 17(2), яка дорівнює, в перерахуванні на рік, поточній вартості всіх майбутніх або існуючих зобов’язань (вибирання кредитних коштів, погашення, трати), узгоджених кредитором і споживачем.

(16) "Ставка запозичення" означає ставку запозичення за визначенням пункту (j) статті 3 Директиви 2008/48/ЄС .

(17) "Оцінка кредитоспроможності" означає оцінку перспективи виконання боргового зобов’язання, що випливає з кредитного договору.

(18) "Довговічний носій" означає довговічний носій за визначенням пункту (m) статті 3 Директиви 2008/48/ЄС .

(19) "Держава-член розташування головного офісу" означає:

(a) якщо кредитор або кредитний посередник є фізичною особою - державу-члена, в якій знаходиться її головний офіс;

(b) якщо кредитор або кредитний посередник є юридичною особою - державу-члена, в якій знаходиться її зареєстрований офіс або, якщо відповідно до її національного законодавства у неї немає зареєстрованого офісу - державу-члена, в якій знаходиться її головний офіс.

(20) "Держава-член ведення діяльності" означає державу-члена, крім держави-члена розташування головного офісу, в якій кредитор або кредитний посередник мають структурний підрозділ або надають послуги.

(21) "Консультаційні послуги" означає надання особистих рекомендацій споживачу щодо однієї або декількох трансакцій, пов’язаних з кредитним договором, і є окремим видом діяльності, відмінним від надання кредиту та діяльності в сфері кредитного посередництва, визначеного в пункті 5.

(22) "Компетентний орган" означає орган, призначений компетентним державою-членом відповідно до статті 5.

(23) "Проміжна позика" означає кредитний договір, який або не має фіксованого строку, або підлягає погашенню протягом 12 місяців, який споживач використовує як тимчасове рішення фінансування, переходячи до іншого фінансового рішення для нерухомості.

(24) "Умовне зобов’язання або гарантія" означає кредитний договір, який виступає в ролі гарантії для іншої, окремої, але пов’язаної трансакції, і в якому кредитні кошти, забезпечені нерухомістю, вибирають тільки у випадку настання події або подій, зазначених у договорі.

(25) "Кредитний договір за спільної власності" означає кредитний договір, в якому основна сума боргу базується на зазначених в договорі відсотках від вартості нерухомого майна на момент погашення або погашень основної суми.

(26) "Прив’язаний продаж" означає пропозицію або продаж кредитного договору пакетом з іншими відмінними фінансовими продуктами або послугами і окремо кредитний договір споживачу не доступний.

(27) "Пакетний продаж" означає пропозицію або продаж кредитного договору пакетом з іншими відмінними фінансовими продуктами або послугами, коли кредитний договір також доступний споживачу окремо, але не обов’язково на тих же умовах, які діють для товарів і послуг, пропонованих в пакеті зі супутніми послугами.

(28) "Кредит в іноземній валюті" означає кредитний договір, в якому кредит:

(a) деномінований у валюті, відмінній від тієї, в якій споживач отримує доход або володіє активами, з яких кредит повинен бути погашений; або

(b) деномінований у валюті, відмінній від валюти держави-члена, в якій споживач є резидентом.

1. Держави-члени повинні призначити національні компетентні органи, уповноважені забезпечувати застосування і виконання цієї Директиви, і забезпечити, щоб таким органам були надані слідчі повноваження та повноваження забезпечувати виконання, а також достатні ресурси, необхідні для ефективного і дієвого виконання своїх обов’язків.

Органи, зазначені в першому підпараграфі, повинні бути публічними органами або органами, офіційно визнаними національним законодавством, або публічними органами, прямо уповноваженими національним законодавством на такі дії. Вони не можуть бути кредиторами, кредитними посередниками або призначеними представниками.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи, всі особи, які працюють або працювали на компетентні органи, а також аудитори і експерти, підготовлені компетентними органами, були зобов’язані зберігати професійну таємницю. Жодна конфіденційна інформація, яку вони можуть отримати в ході виконання своїх обов’язків, не може бути розголошена будь-якій особі або будь-якому органу, крім стислого або загального викладення, без обмеження випадків, що підпадають під кримінальне законодавство або цю Директиву. Однак, це не повинно заважати компетентним органам обмінюватися конфіденційною інформацією або передавати її відповідно до національного законодавства та законодавства Союзу.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи, призначені як компетентні для застосування та забезпечення виконання статей 9, 29, 32, 33, 34 і 35 цієї Директиви належали до однієї, або до обох таких категорій:

(a) компетентні органи, як визначено у статті 4(2) Регламенту (ЄС) № 1093/2010;

(b) органи, інші ніж компетентні органи, зазначені у пункті (а), за умови, що національні закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення вимагають від таких органів, коли це необхідно, співпрацювати з компетентними органами, зазначеними в пункті (а) з метою виконання своїх обов’язків за цією Директивою, у тому числі для цілей співпраці з Європейським наглядовим органом (Європейським органом банківського нагляду) (EBA) відповідно до вимог цієї Директиви.

4. Держави-члени повинні інформувати Комісію та EBA про призначення компетентних органів та будь-які зміни в такому призначенні, вказуючи як відповідні обов’язки розподілені між різними компетентними органами. Перше таке повідомлення необхідно зробити якомога швидше, але не пізніше 21 березня 2016 року.

5. Компетентні органи здійснюють свої повноваження відповідно до національного законодавства, таким чином:

(a) безпосередньо на підставі власних повноважень чи під наглядом судових органів; або

(b) шляхом звернення до судів, уповноважених видавати необхідні рішення, в тому числі, якщо застосовно, шляхом подання апеляції, якщо звернення по необхідне рішення не було задовільнено, за винятком обставин, що регулюються статтями 9, 29, 32, 33, 34 і 35.

6. Якщо на території держави-члена існує декілька компетентних органів, вона має забезпечити, щоб їхні відповідні обов’язки були чітко визначені і щоби такі органи тісно співпрацювали з метою результативного виконання своїх відповідних обов’язків.

7. Комісія повинна публікувати список компетентних органів в Офіційному віснику Європейського Союзу принаймні один раз на рік і регулярно оновлювати його на своєму веб-сайті.

1. Держави-члени повинні сприяти заходам на підтримку освіти споживачів стосовно відповідального запозичення і управління боргом, зокрема, стосовно договорів про іпотечні кредити. Чітка і загальна інформація про процес надання кредиту необхідна для скерування споживачів, особливо тих, які беруть іпотечний кредит вперше. Також необхідна інформація про настанови, що їх споживчі організації та національні органи можуть надавати споживачам.

2. Комісія повинна публікувати оцінку фінансової освіти, доступної для споживачів в державах-членах, і визначати приклади провідного досвіду, які можна розвивати далі для збільшення фінансової обізнаності споживачів.

1. Держави-члени повинні вимагати, щоб кредитор, кредитний посередник або призначений представник, виробляючи кредитні продукти або надаючи кредити, посередницькі або консультаційні послуги щодо їх надання і, за доцільності, надаючи супутні послуги споживачам або виконуючи кредитний договір, діяли чесно, сумлінно, прозоро і професійно, з урахуванням прав та інтересів споживачів. Що стосується надання кредитів, посередницьких або консультаційних послуг щодо їх надання, а також, за доцільності, супутніх послуг, діяльність повинна базуватись на інформації про обставини споживача та на будь-яких особливих вимогах, про які повідомив споживач, а також на розумних припущеннях щодо ризиків для ситуації споживача протягом усього терміну дії кредитного договору. Крім того, стосовно такого надання консультаційних послуг, ця діяльність повинна базуватись на інформації, необхідній відповідно до пункту (а) статті 22(3).

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб спосіб, у який кредитори винагороджують свій персонал та кредитних посередників і спосіб, у який кредитні посередники винагороджують свій персонал та призначених представників, не перешкоджав виконанню зобов’язання, зазначеного в параграфі 1.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб кредитори, виробляючи і застосовуючи політики винагородження персоналу, відповідального за оцінювання кредитоспроможності, дотримувалися наведених нижче принципів у такий спосіб і тією мірою, якою вони відповідають їхньому розміру, внутрішній організації та характеру, масштабам і складності їхньої діяльності:

(a) політика винагородження відповідає та сприяє раціональному та дієвому управлінню ризиками і не заохочує прийняття ризиків, які перевищують рівень ризику, допустимого для кредитора;

(b) політика винагородження узгоджується з бізнес-стратегією, цілями, цінностями і довгостроковими інтересами кредитора і включає в себе заходи для уникання конфліктів інтересів, зокрема, за умови, що винагорода не залежить від кількості або відсотка прийнятих заявок.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоби структура винагороди персоналу кредиторів, кредитних посередників або призначених представників, залученому до надання консультаційних послуг, не шкодила його здатності діяти в найкращих інтересах споживача і, зокрема, не залежала від планів продажів. Для досягнення цієї мети держави-члени можуть додатково забороняти комісійні, котрі кредитор сплачує кредитному посереднику.

5. Держави-члени можуть забороняти або обмежувати будь-які виплати споживача кредитору або кредитному посереднику, які здійснюють до укладення кредитного договору.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб надання споживачам інформації відповідно до вимог цієї Директиви було безкоштовним для споживача.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб кредитори, кредитні посередники та призначені представники вимагали від свого персоналу володіти знаннями і компетентністю стосовно виробництва, пропонування або надання кредитних договорів, а також здійснення діяльності в сфері кредитного посередництва, вказаної в пункті 5 статті 4, або надання консультаційних послуг, на належному рівні, а також підтримувати цей рівень. Якщо укладення кредитного договору включає супутню послугу, необхідно вимагати належних знань і компетентності стосовно такої супутньої послуги.

2. За винятком обставин, зазначених у параграфі 3, держава-член розташування головного офісу повинна встановити мінімальні вимоги до знань і компетентності персоналу кредиторів, кредитних посередників та призначених представників, відповідно до принципів, викладених в додатку III.

3. Якщо кредитор або кредитний посередник надає свої послуги на території однієї або декількох інших держав-членів:

(i) через структурний підрозділ, держава-член ведення діяльності відповідає за встановлення мінімальних вимог до знань і компетентності, застосовних до персоналу підрозділу;

(ii) відповідно до принципу свободи надання послуг, держава-член розташування головного офісу відповідає за встановлення мінімальних вимог до знань та компетентності, застосовних до персоналу відповідно до додатка III, однак, держави-члени ведення діяльності можуть встановити мінімальні вимоги до знань та компетентності, пов’язані з вимогами, зазначеними в пунктах (b), (c), (e) та (f) параграфа 1 додатка III.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи здійснювали нагляд за дотриманням вимог, викладених в параграфі 1, і щоби компетентні органи мали повноваження вимагати від кредиторів, кредитних посередників та призначених представників надавати такі докази, які компетентні органи визнали за необхідне для здійснення такого нагляду.

5. Для дієвого нагляду за кредиторами і кредитними посередниками, які надають послуги на території інших держав-членів відповідно до принципу свободи надання послуг, компетентні органи держав-членів розташування головного офісу і ведення діяльності повинні тісно співпрацювати один з одним для дієвого нагляду і забезпечення дотримання мінімальних вимог до знань та компетентності в державі-члені ведення діяльності. З цією метою вони можуть делегувати завдання і обов’язки одна одній.

Без обмеження положень Директиви 2005/29/ЄС , держави-члени повинні вимагати, щоб будь-яка інформація про рекламу і реалізацію, що стосується кредитних договорів, була чесною, чіткою і не вводила в оману. Зокрема забороняється формулювання, що може спричинити помилкові сподівання споживача щодо наявності або вартості кредиту.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб будь-яка реклама кредитних договорів, в якій вказується процентна ставка, або будь-які цифри, що стосуються вартості кредиту для споживача, містила стандартну інформацію відповідно до цієї статті.

2. Держави-члени можуть передбачити, щоби перший підпараграф не застосовувався, якщо національне законодавство вимагає відображення інформації про APRC в рекламі, яка стосується кредитних договорів, в якій не вказується процентна ставка, або будь-які цифри, що стосуються будь-якої вартості кредиту для споживача у розумінні першого підпараграфа.

В стандартній інформації повинно бути чітко, стисло вказано та помітно виділено:

(a) ідентифікаційні дані кредитора або, якщо застосовно, кредитного посередника чи призначеного представника;

(b) якщо застосовно, що кредитний договір буде забезпечений нерухомістю або іншим порівнянним забезпеченням, яке зазвичай використовуються в державі-члені для житлової нерухомості, або правом, що стосується житлової нерухомості;