(b) Провадження щодо звільнення або притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, якщо таке розпочато, має розглядатися судом або колегією, до складу якої входять переважно члени суддівського корпусу. Проте повноваження щодо звільнення можуть покладатися на законодавчий орган і здійснюватися у формі імпічменту або за груповим зверненням, бажано за рекомендацією такого суду або колегії.
27. Усі дисциплінарні стягнення мають ґрунтуватися на встановлених стандартах поведінки суддів.
28. Під час дисциплінарного провадження стосовно суддів має гарантуватися справедливість для судді та можливість проведення повного судового розгляду.
29. Рішення, ухвалені за результатами дисциплінарних проваджень, порушених стосовно суддів, незалежно від того, чи проводився закритий або публічній судовий розгляд, підлягають оприлюдненню.
30. Суддя не може бути звільнений з посади, окрім випадків доведеної недієздатності або вчинення проступку, внаслідок яких він не здатен надалі перебувати на посаді".
У своїй Резолюції № 1989/32 Комісія з прав людини закликала уряди враховувати наведені в декларації принципи під час впровадження Основних принципів ООН щодо незалежності судових органів.
53. У своєму Загальному коментарі № 32 щодо статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (Право на рівність у судах і трибуналах та на справедливий суд), опублікованому 23 серпня 2007 року, Комітет ООН з прав людини зазначив (посилання опущено):
"19. Вимога компетентності, незалежності та неупередженості суду у розумінні пункту 1 статті 14 - це абсолютне право, яке не підлягає жодним виняткам. Вимога незалежності стосується, зокрема, порядку і кваліфікаційних вимог для призначення суддів, а також гарантій щодо забезпечення їхнього терміну перебування на посаді до досягнення обов’язкового пенсійного віку або закінчення строку повноважень, якщо такий встановлений, умов підвищення по службі, переведення, відсторонення від посади і припинення їхніх функцій, а також фактичної незалежності судових органів від політичного втручання виконавчої та законодавчої гілок влади. Держави повинні вжити конкретних заходів, які гарантують незалежність судових органів, захищають суддів від будь-якої форми політичного впливу під час ухвалення ними рішень за допомогою конституції або прийняття законів, які встановлюють чіткий порядок та об’єктивні критерії призначення на посаду, оплату праці, термін перебування на посаді, підвищення по службі, відсторонення та звільнення суддів і накладення на них дисциплінарних стягнень. Ситуація, коли функції та повноаження судових і виконавчих органів чітко не розмежовані, або коли останні здатні контролювати чи вказувати першим, є несумісною з поняттям незалежного суду. Необхідно захистити суддів від конфлікту інтересів і залякування. Щоб гарантувати їхню незалежність, статус суддів, у тому числі термін перебування на посаді, їхня незалежність, безпека, належна оплата праці, умови праці, пенсії і пенсійний вік мають бути належним чином визначені законом.
20. Судді можуть бути звільнені лише за наявності серйозних доказів їхньої неналежної поведінки або некомпетентності згідно зі справедливими процедурами, які забезпечують об’єктивність і неупередженість, та встановлені конституцією або законом. Звільнення суддів органами виконавчої влади, наприклад, до закінчення терміну їхнього призначення без повідомлення їм конкретних підстав і без доступу до ефективного судового захисту для оскарження звільнення є несумісним з принципом незалежності судових органів. Те саме стосується, наприклад, звільнення суддів, які підозрюються у хабарництві, виконавчим органом влади без дотримання процедури, встановленої законом."
54. У 2006 році Економічна і соціальна рада Організації Об’єднаних Націй (далі - ЕКОСОР) прийняла Резолюцію № 2006/23 "Зміцнення основних принципів поведінки суддів", якою ухвалила Бангалорські принципи, розроблені групою головних суддів і суддів вищих судів у всьому світі (Група з питань зміцнення чесності та непідкупності судових органів) для встановлення стандартів етичної поведінки суддів. "Заходи з ефективного впровадження Бангалорських принципів поведінки суддів (далі - заходи з впровадження)", прийняті у 2010 році Групою з питань зміцнення чесності і непідкупності судових органів, містять такі частини щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення суддів з посади:
"Притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів
15.1 Дисциплінарне провадження щодо судді може бути розпочато лише у випадку серйозного проступку. Наскільки це можливо в конкретних умовах, застосовний до суддів закон може визначати поведінку, яка може призвести до притягнення до дисциплінарної відповідальності, а також процедури, яких слід дотримуватися.
...
15.5 Усі дисциплінарні провадження повинні розглядатися з огляду на встановлені стандарти поведінки суддів і згідно з процедурою, яка гарантує повне право на захист.
Звільнення суддів з посади
16.1 Суддя може бути звільнений з посади лише у випадку доведеної недієздатності, визнання винним у вчиненні тяжкого злочину, грубої некомпетентності або поведінки, яка явно суперечить незалежності, неупередженості та доброчесності судових органів.
16.2 Якщо законодавчий орган наділений повноваженнями звільняти суддів, такі повноваження мають застосовуватися тільки за відповідною рекомендацією незалежного органу, наділеного повноваженнями притягувати суддів до дисциплінарної відповідальності".
55. У 2013 році Рада з прав людини у Резолюції № 35/12 "Незалежність і неупередженість суду, присяжних і засідателів, а також незалежність захисників" повторила свою попередню точку зору та наголосила:
"3.... термін перебування суддів на посаді, їхня незалежність, безпека, належна оплата праці, умови праці, пенсії та вік виходу на пенсію мають бути належним чином визначені законом, оскільки забезпечення терміну перебування судді на посаді є важливою гарантією незалежності судових органів, а підстави для їхнього звільнення мають бути зрозумілими з чітко визначеними обставинами, передбаченими законом і включати підстави недієздатності або поведінки, яка призводить до неможливості виконання ними своїх функцій, а процедури, на підставі яких застосовується дисциплінарне стягнення, здійснюється відсторонення або звільнення судді, повинні відповідати належній правовій процедурі".
56. У рішенні Комітету ООН з прав людини (далі - КПЛ) у справі "Пастухов проти Білорусі" (Pastukhov v. Belarus), повідомлення № 814/1998, документ ООН CCPR/C/78/D/814/1998 (2003), Комітет зазначив:
"7.3 Комітет бере до уваги твердження автора, що він не міг бути звільнений з посади, оскільки згідно з чинним на той момент законодавством, 28 квітня 1994 року він був обраний суддею на 11-річний строк. Комітет також зазначає, що Указ Президента від 24 січня 1997 року № 106 не передбачав заміни Конституційного Суду новим судом, однак в Указі автор згадувався особисто, а єдиною зазначеною в Указі Президента підставою для звільнення з посади автора вказувалося закінчення терміну його повноважень як судді Конституційного Суду, що явно суперечило дійсності. Крім того, в автора не було ефективного засобу судового захисту для оскарження свого звільнення органом виконавчої влади. За цих обставин Комітет вважає, що звільнення автора з його посади судді Конституційного Суду за кілька років до закінчення терміну, на який його було обрано, становило посягання на незалежність судових органів та неповагу до права автора на доступ на загальних умовах рівності до державної служби в його країні. Отже, було порушено пункт "с" статті 25 Пакту у поєднанні з пунктом 1 статті 14 Пакту щодо незалежності судових органів та положеннями статті 2".
2. Рада Європи
57. У відповідних витягах з Європейської хартії про статус суддів, 08-10 липня 1998-3 року, зазначено:
"1.3. Щодо кожного рішення, пов’язаного з підбором, відбором, призначенням, підвищенням по службі або припиненням повноважень судді Закон передбачає втручання органу, незалежного від виконавчої та законодавчої влади, у складі якого щонайменше половина членів, які беруть участь у засіданні, є суддями, обраними такими самими суддями у порядку, який гарантує якнайширше представництво суддівського корпусу.
...
5.1. Неналежне виконання суддею одного зі своїх обов’язків, чітко визначених Законом, може призвести до застосування до нього санкції, у випадку ухвалення відповідного рішення,- за пропозицією, рекомендацією або згодою колегії або органу, щонайменше половина складу якого обрані судді, в межах провадження з повним заслуховуванням сторін. При цьому судді, щодо якого порушено справу, має бути забезпечено право на представництво його інтересів. Конкретні санкції, які можуть застосовуватися до суддів, повинні визначатися Законом, а їхнє застосування має здійснюватися відповідно до принципу пропорційності. Рішення виконавчого органу, колегії або органу, що накладає санкцію, як це передбачається Хартією, може бути оскаржене до судової інстанції вищого рівня.
...
7.1. Суддя повністю припиняє виконання своїх обов’язків у випадку відставки, медичного висновку про неспроможність за станом здоров’я виконувати суддівську діяльність, досягнення граничного віку служби, закінчення встановленого строку повноважень або звільнення, здійсненого у порядку, передбаченому пунктом 5.1.
7.2. Настання підстав, передбачених пунктом 7.1, окрім випадків досягнення граничного віку служби або спливу встановленого строку перебування на посаді, має перевірятися органом, зазначеним у пункті 1.3".
__________
-3 Прийнята учасниками з європейських країн і двох міжнародних асоціацій суддів під час наради, що відбулася у м. Страсбурзі з 08 по 10 липня 1998 року (організована під егідою Ради Європи). Хартія була схвалена на зібранні голів Верховних судів країн Центральної та Східної Європи у м. Києві, що проходила з 12 по 14 жовтня 1998 року, а також знову суддями та представниками міністерств юстиції двадцяти п’яти європейських держав на зустрічі, що відбулася у м. Лісабоні з 08 по10 квітня 1999 року.
58. У відповідних витягах з Додатку до Рекомендації № CM/Rec(2010)12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам під назвою "Судді: незалежність, ефективність та обов’язки", прийнятого 17 листопада 2010 року, зазначено:
"Термін перебування на посаді та незмінюваність
49. Забезпечення терміну перебування на посаді та незмінюваності є ключовими елементами принципу незалежності суддів. Отже, судді повинні мати гарантований термін перебування на посаді до часу обов’язкового виходу у відставку, де такий існує.
50. Термін перебування суддів на посаді має визначатися законом. Призначення на посаду на постійній основі може бути призупинене лише у випадках серйозного порушення дисциплінарних або кримінальних положень, визначених законом, або якщо суддя більше не може виконувати суддівські функції. Достроковий вихід судді на пенсію повинен бути можливим лише на прохання цього судді або у зв’язку зі станом здоров’я.
...
52. Суддя не може бути призначений на нову посаду або переведений на іншу посаду без його згоди на це, крім випадків застосування до нього дисциплінарних стягнень або здійснення реформування в організації судової системи.
...
Відповідальність і дисциплінарне провадження
66. Тлумачення закону, оцінка фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути підставою для притягнення до цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості.
...
68. Тлумачення закону, оцінка фактів або доказів, які здійснюють судді для вирішення справ, не повинні бути підставою для притягнення до кримінальної відповідальності, окрім випадків злочинного наміру.
69. Дисциплінарне провадження може бути ініційовано, якщо судді не виконують свої обов’язки ефективно та належним чином. Таке провадження має здійснювати незалежний орган або суд із забезпеченням гарантій справедливого судового розгляду і права судді на оскарження рішення та покарання. Дисциплінарні стягнення повинні бути пропорційними".
59. У відповідних витягах з Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) про стандарти щодо незалежності судових органів та незмінюваності суддів, прийнятого 23 листопада 2001 року, зазначено:
"Строк повноважень - незмінюваність і дисципліна
57. Основоположний принцип незалежності суддів полягає у тому, що перебування на посаді гарантується до встановленого обов’язкового пенсійного віку або до закінчення фіксованого строку перебування на посаді: див. О сновні принципи ООН [щодо незалежності судових органів], пункт 12; Рекомендацію № R (94) 12 [Комітету міністрів щодо незалежності, ефективності та ролі суддів] підпункт (ii) підпункту (а) пункту 2 і пункт 3 Принципу I, а також пункти 1 і 2 Принципу VI. В Європейській хартії [про статус суддів] підтверджується, що цей принцип поширюється на призначення на посаду або переведення на іншу посаду чи до іншого місця роботи без згоди судді (крім випадків реформування в організації судової системи або тимчасового переведення), проте і цей принцип, і Рекомендація № R (94) 12 передбачають можливість переведення для виконання інших обов’язків внаслідок накладення дисциплінарного стягнення.
...
59. Існування винятків у питанні незмінюваності суддів, особливо тих, що випливають з дисциплінарних стягнень, безпосередньо спонукає до визначення органу, способу і причин, на підставі яких судді можуть притягуватися до дисциплінарної відповідальності. У Рекомендації № R (94) 12 у пунктах 2 і 3 Принципу VI наголошується на необхідності чіткого визначення порушень, за які суддя може бути звільнений з посади, або до нього можуть застосовуватися дисциплінарні стягнення, які б відповідали встановленим Конвенцією з прав людини вимогам належної правової процедури. Окрім цього, там лише зазначено: "Держави повинні розглянути можливість створення згідно із законодавством спеціального компетентного органу, завданням якого буде накладення дисциплінарних стягнень та вжиття заходів, якщо ці функції не покладено на суд, і рішення якого контролюватиме суд найвищої інстанції, або який сам є судом найвищої інстанції". Європейська хартія визначає таку роль для незалежного органу, який повинен "втручатися" в усі питання відбору та кар’єрного зростання кожного судді.
60. КРЄС вважає
(a) незмінюваність суддів повинна бути важливим елементом незалежності, закріпленої на найвищому національному рівні (...);
(b) втручання незалежного органу у порядку, який гарантуватиме у повному обсязі право на захист, має особливе значення у питаннях дисциплінарного характеру; і
(c) було б корисним розробити стандарти, які б визначали не лише поведінку суддів, яка може призвести до їхнього звільнення, а також всі аспекти поведінки, яка може призвести до вжиття дисциплінарних заходів або зміни статусу, у тому числі, наприклад, переведення до іншого суду або іншого регіону. …"/
60. Велика Хартія Суддів (Основоположні принципи) була прийнята КРЄС у листопаді 2010 року. У відповідних розділах зазначено:
"Верховенство права і правосуддя
1. Судова влада є однією з трьох гілок влади кожної демократичної держави. Її місія полягає у забезпеченні самого існування верховенства права і, таким чином, забезпеченні належного застосування закону у неупереджений, справедливий, чесний і ефективний спосіб.
Незалежність судової влади
2. Незалежність і неупередженість судової влади є важливою передумовою для відправлення правосуддя.
3. Незалежність судової влади має бути законодавчо закріпленою, функціональною та фінансовою. Така незалежність повинна гарантуватися щодо інших гілок державної влади, осіб, які прагнуть справедливості, інших суддів і суспільства в цілому за допомогою національних норм, закріплених на найвищому рівні. Держава та кожен суддя несуть відповідальність за поширення та захист незалежності судової влади.
4. Незалежність судової влади повинна гарантуватися у питаннях діяльності судді і, зокрема, щодо найму, призначення до досягнення пенсійного віку, підвищення по службі, незмінюваності, підготовки кадрів, імунітетів суддів, дисципліни, оплати праці та фінансування судової системи.
Гарантії незалежності
...
6. Дисциплінарне провадження здійснює незалежний орган з можливістю звернення до суду.
...
9. Органи судової влади мають бути залучені до ухвалення всіх рішень, які впливають на практику виконання функцій суддями (організація судів, процедури, інше законодавство)".
61. У відповідній частині Спільного висновку Венеціанської комісії та Директорату з питань співробітництва Генерального Директорату з прав людини та правових питань Ради Європи щодо Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживання правом на оскарження", ухваленого Венеціанською комісією на 84-му пленарному засіданні (м. Венеція, 15-16 жовтня 2010 року, CDL-AD(2010)029), зазначено:
"45.... Точність і передбачуваність [sic] підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності є необхідними для юридичної визначеності та, зокрема, для гарантування незалежності суддів; тому слід докладати зусиль, щоб уникати нечітких підстав або широких визначень. Однак нове визначення містить дуже загальні поняття, такі як "[вчинення] дій, які порочать звання судді і можуть викликати сумнів [щодо] його неупередженості, об’єктивності та незалежності, [або] у чесності та непідкупності судових органів" і "порушення морально-етичних принципів поведінки" серед іншого. Це вбачається особливо небезпечним у зв’язку з вживанням нечітких визначень і можливістю їхнього використання в якості політичної зброї проти суддів.... Отже, підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності все ще надто широко визначені та існує необхідність у більш точному регулюванні для гарантування незалежність судової влади".
62. У Спільному висновку Венеціанської комісії та Директорату з прав людини (далі - ДПЛ) Генерального Директорату з прав людини та верховенства права (далі - ГДПЛ) Ради Європи щодо законопроєкту про внесення змін до Органічного закону "Про загальні суди Грузії", ухваленому Венеціанською комісією на її 100-му пленарному засіданні (м. Рим, 10-11 жовтня 2014 року, CDL-AD (2014)031), питання про припинення повноважень голів судів було розглянуто таким чином (посилання опущено):
"3. Припинення окремих повноважень у зв’язку з прийняттям законопроєкту "Про внесення змін" (ст. 2 законопроєкту "Про внесення змін")
95. Згідно з частиною третьою статті 2 законопроєкту "Про внесення змін" з моменту набрання чинності цим законопроєктом припиняються повноваження голів районних та апеляційних судів, а також заступників голів апеляційних судів. Частина четверта статті 2 побідним чином припиняє повноваження голів судових палат / судових колегій / слідчих комісій, а частина п’ята статті 2 передбачає перепризначення судових розпорядників.
96. Зміни не передбачають жодного обґрунтування для такого численного припинення повноважень суддів.
97. Венеціанська комісія та Директорат вважають, що інтереси збереження незалежності судової влади та належного відправлення правосуддя вимагають захищати суддівський корпус від свавільного звільнення та втручання у виконання його функцій. Крім того, хоча наразі строк повноважень голів судів обмежений п’ятьма роками з дати їхнього призначення, все ж можна стверджувати, що голови судів мали законні очікування, що їхнє останнє призначення триватиме до закінчення п’ятирічного строку, як встановлено в Органічному законі. Ця радикальна зміна голів судів може створити враження, що єдина ціль перехідних норм зводиться до створення можливості для такої зміни, яка здатна підірвати довіру суспільства до судової влади.
98. У зв’язку з цим таке звільнення голів судів шляхом прийняття Закону "Про внесення змін" може бути виправданим лише у випадку наведення вагомих підстав. Однак з поданої органами державної влади пояснювальної записки під час проведених у м. Тбілісі зустрічей та самого законопроєкту "Про внесення змін" не вбачається, що потреба у звільненні діючих голів цих судів з посад настільки нагальна, щоб виправдати таке численне припинення повноважень суддів.
99. У зв’язку з цим рекомендується вилучити статтю 2 законопроєкту "Про внесення змін" і залишити діючих голів судів на своїх посадах до закінчення строку їхнього перебування на посаді".
63. У Висновку № 967/2019 від 09 грудня 2019 року "Короткий звіт Amicus Curiae про кримінальну відповідальність суддів Конституційного Суду", ухваленому на 121-му пленарному засіданні (CDL-AD(2019)028), Венеціанська комісія зазначила:
"54.... [Д]ля суддів Конституційного Суду, які на відміну від звичайних суддів, займаються основоположними конституційними питаннями і політично делікатними проблемами, умисні помилки, допущені суддями Конституційного Суду під час виконання своїх функцій з умисним зловживанням своїм становищем, можуть стати підставою для ініціювання дисциплінарних проваджень і можуть призвести до застосування покарання, притягнення до кримінальної або цивільної відповідальності лише у виняткових випадках крайнього відступу від принципів і стандартів верховенства права та конституційності".
64. У Висновку № 481/2008 від 24 жовтня 2008 року "Щодо законопроєктів про внесення змін і доповнень (1) до Закону "Про конституційне провадження" та (2) до Закону "Про Конституційний Суд Киргизької Республіки", ухваленому на її 76-му пленарному засіданні (CDL-AD(2008)029), Венеціанська комісія зазначила:
"14. Вбачається, що ці зміни мають на меті прирівняти суддів Конституційного Суду до суддів загальних судів. Таке прирівнювання не враховує особливого становища Конституційного Суду, який має конкретне конституційне завдання, зокрема, скасування законів і нормативно-правових актів. За своїм характером це завдання може призводити до конфліктів між Конституційним Судом і політичними структурами. Хоча основні вимоги стосовно незалежності суддів однакові як для суддів загальних судів, так і для суддів Конституційного Суду, останні мають бути захищені від будь-яких спроб політичного впливу у зв’язку з їхньою посадою, яка особливо піддана критиці та тиску з боку інших органів державної влади. Тому судді Конституційного Суду потребують особливих гарантій їхньої незалежності...".
3. Міжамериканський суд з прав людини
65. Міжамериканський суд з прав людини у своїй практиці щодо звільнення суддів посилався на Основні принципи ООН щодо незалежності судових органів та Загальний коментар № 32 Комітету ООН з прав людини. Рішення у справі "Верховний Суд (Кінтана Коельо та ін.) проти Еквадору" (Supreme Court of Justice (Quintana Coello et al.) v. Ecuador) (попереднє заперечення, рішення по суті, відшкодування шкоди та судових витрат), від 23 серпня 2013 року, Серія C № 266, стосувалося звільнення двадцяти семи суддів Верховного Суду Еквадору згідно з постановою Парламенту. Міжамериканський суд встановив, що держава порушила пункт 1 статті 8 (право на справедливий суд) у поєднанні з пунктом 1 статті 1 (зобов’язання поважати права) Американської конвенції з прав людини щодо потерпілих, які зазнали шкоди, оскільки вони були звільнені з посади органом, який не мав на те повноважень, і до того ж не надав їм можливості бути заслуханими. Крім того, Суд встановив порушення пункту 1 статті 8 у поєднанні з підпунктом "с" пункту 1 статті 23 (право на доступ на загальних умовах рівності до державної служби своєї країни) і пункту 1 статті 1 Американської конвенції, з огляду на свавільні наслідки для терміну перебування суддів на посаді і подальші наслідки щодо незалежності суддів, щодо двадцяти семи потерпілих, які зазнали шкоди. Стосовно загальних стандартів незалежності суддів він зазначив (посилання опущено):
"1(1). Загальні стандарти незалежності суддів
144. У своїй практиці Суд наголосив, що обсяг судових гарантій та ефективного судового захисту суддів має розглядатися з огляду на стандарти незалежності суддів. В рішенні у справі "Реверон Трухільйо проти Венесуели" (Reverуn Trujillo v. Venezuela) Суд наголосив, що судді, на відміну від інших державних службовців, користуються особливими гарантіями у зв’язку з необхідною для судової влади незалежністю, яку Суд розглядає як "ключову умову для відправлення правосуддя". Суд повторив, що одну з головних цілей поділу державної влади становить гарантування незалежності суддів. Мета захисту полягає у забезпеченні, щоб судова система загалом та її члени зокрема, під час виконання своїх обов’язків не піддавалися можливим необґрунтованим обмеженням з боку органів за межами судової влади чи навіть суддів, які виконують функції з нагляду чи оскарження. Згідно з практикою цього Суду та Європейського суду з прав людини, а також згідно з Основними принципами Організації Об’єднаних Націй щодо незалежності судових органів (далі - Основні принципи), з принципу незалежності судової влади випливають такі гарантії: належний порядок призначення, гарантований термін перебування на посаді та гарантії від зовнішнього тиску.
145. Щодо обсягу гарантій перебування на посаді, які стосуються цієї справи, Основні принципи встановлюють, що "[т]акий термін повноважень суддів... повинен належним чином гарантуватися законом" і що "[с]уддям, незалежно від того були вони призначені або обрані, має гарантуватися перебування на посаді до досягнення пенсійного віку або закінчення строку повноважень, якщо такий встановлений." Крім того, Комітет з прав людини зазначив, що судді можуть бути звільнені з посади лише у зв’язку із серйозним проступком або некомпетентністю згідно зі справедливими процедурами, які гарантують закріплені у Конституції або законі об’єктивність і неупередженість. Цей Суд погодився з цими принципами та зазначив, що орган державної влади, відповідальний за процес звільнення суддів, повинен діяти незалежно та неупереджено згідно з визначеною з цією метою процедурою, а також повинен надавати можливість здійснення права на захист. Це обумовлено тим, що довільне звільнення суддів викликає у спостерігача об’єктивні сумніви щодо реальних можливостей суддів ухвалювати рішення у конкретних спорах без страху переслідування.
...
147. Тим не менш, судді не мають абсолютних гарантій перебування на посаді. Міжнародне право прав людини визнає, що судді можуть бути звільнені з посади за поведінку, яка є явно неприйнятною. У Загальному коментарі № 32 Комітет з прав людини встановив, що судді можуть бути звільнені лише у зв’язку із серйозним проступком або некомпетентністю. …
148. До того ж інші стандарти розмежовують застосовні покарання, підкреслюючи, що гарантія незмінності передбачає, що звільнення з посади є результатом серйозного проступку, а у випадку необачності або некомпетентності можуть розглядатися інші види покарань....
150. Крім того, щодо захисту, наданого підпунктом "с" пункту 1 статті 23 Американської конвенції, в рішеннях у справах "Апітц Барбера та інші проти Венесуели" (Apitz Barbera et al. v. Venezuela) та "Реверон Трухільйо проти Венесуели" (Reveron Trujillo v. Venezuela) цей Суд зазначив, що підпункт "с" пункту 1 статті 23 Конвенції не встановлює право брати участь в управлінні державою, а робити це "на загальних умовах рівності". Це означає, що повага до та гарантії цього права виконуються у випадку існування "чітких процедур та об’єктивних критеріїв призначення на посаду, підвищення по службі, відсторонення та звільнення", а також "особи не піддаються дискримінації" під час реалізації цього права. У зв’язку з цим Суд зазначив, що рівність можливостей у доступі до та термін перебування на посаді гарантує свободу від будь-якого втручання або політичного тиску.
151. Аналогічно, Суд зазначив, що гарантія перебування судді на посаді пов’язана з правом залишатися на державній посаді на загальних умовах рівності. Справді, в рішенні у справі "Реверон Трухільйо проти Венесуели" (Reveron Trujillo v. Venezuela) він встановив, що "доступ за рівних умов становив би недостатню гарантію, якби він не доповнювався ефективним захистом подальшого перебування на посаді, до якої існує доступ".
152. У свою чергу, у випадках свавільного звільнення суддів Комітет з прав людини вважав, що недотримання основоположних вимог належної правової процедури порушувало право на справедливий судовий розгляд, закріплене у статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (відповідник статті 8 Американської конвенції) у поєднанні з правом доступу на загальних умовах рівності до державної служби у своїй країні, як це передбачено пунктом "с" статті 25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (відповідник підпункту "с" пункту 1 статті 23 Американської конвенції).
153. Зазначене слугує для роз’яснення певних аспектів практики Суду. Дійсно, в рішенні у справі "Реверон Трухільйо проти Венесуели" (Reveron Trujillo v. Venezuela) Суд дійшов висновку, що право бути заслуханим незалежним судом, закріплене в пункті 1 статті 8 Конвенції, передбачає лише те, що громадянин має право на розгляд його справи незалежним суддею. Проте важливо зазначити, що незалежність суддів необхідно аналізувати не тільки щодо питань, які підлягають судовому розгляду, оскільки суддя повинен мати низку гарантій, що забезпечують таку незалежність суддів. Суд вважає за доцільне уточнити, що порушення гарантії незалежності суддів, у частині щодо терміну перебування судді на посаді та стабільності його посади, має розглядатися у контекс-ті конвенційних прав судді, якого стосується рішення держави, яке свавільно впливає на строк його призначення. У цьому розумінні інституційна гарантія незалежності суддів безпосередньо пов’язана з правом судді залишатися на своїй посаді як наслідок гарантії терміну його повноважень.
154. Насамкінець Суд наголосив, що держава повинна гарантувати незалежне відправлення правосуддя, як в його інституційному аспекті, тобто з точки зору судової гілки влади як системи, так і в її індивідуальному аспекті, тобто стосовно кожного окремого судді. Суд вважає за доцільне зазначити, що об’єктивний вимір пов’язаний з невід’ємними аспектами принципу верховенства права, такими як принцип поділу влади та важливою роллю судових органів в демократичному суспільстві. Отже, цей об’єктивний вимір виходить за межі постаті судді та загалом впливає на суспільство в цілому. Подібним чином існує прямий зв’язок між об’єктивним виміром незалежності суддів і правом суддів на доступ до та перебування на державній службі на загальних умовах рівності, що є вираженням гарантованого терміну перебування на посаді.
155. Беручи до уваги зазначені стандарти, Суд вважає, що: i) дотримання судових гарантій передбачає повагу до незалежності суддів; ii) обсяг незалежності суддів втілюється в суб’єктивному праві судді бути звільненим з посади виключно з дозволених підстав, або у порядку, який відповідає судовим гарантіям, або у зв’язку із закінченням терміну чи періоду його повноважень, а iii) коли на термін перебування судді на посаді здійснюється свавільний вплив, порушується право на незалежність суддів, закріплене в пункті 1 статті 8 Американської конвенції у поєднанні з правом на доступ до та перебування на державній службі на загальних умовах рівності, встановленим підпунктом "с" пункту 1 статті 23 Американської конвенції".
66. Міжамериканський суд повторив ті ж принципи та дійшов аналогічного висновку в рішеннях у справах "Конституційний трибунал (Камба Кампос та інші) проти Еквадору" (Constitutional Tribunal (Camba Campos et al.) v. Ecuador) (попередні заперечення, рішення по суті, відшкодування шкоди та судових витрат), від 28 серпня 2013 року, пункти 188-199, Серія C № 268, та "Лопес Лоне та інші проти Гондурасу" (Lopez Lone et al. v. Honduras) (попереднє заперечення, рішення по суті, відшкодування шкоди та судових витрат), від 05 жовтня 2015 року, пункти 190-202 та 239 і 240, Серія C № 302.
4. Інші міжнародні документи
67. Загальна (Універсальна) хартія судді була затверджена Міжнародною Асоціацією Суддів 17 листопада 1999 року. Стаття 8 передбачає:
Гарантія перебування на посаді
"Суддя не може бути переведений, відсторонений або звільнений з посади, якщо це не передбачено законом і тільки на підставі рішення дисциплінарного органу з чітким дотриманням процедури.
Суддя має призначатися на посаду довічно або на такий інший строк і на таких умовах, які не створюються загрози незалежності суддів.
Жодна зміна обов’язкового пенсійного віку суддів не повинна мати зворотної дії".
III. ВІДПОВІДНЕ ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
68. Суд провів порівняльне дослідження національного законодавства держав-членів стосовно дисциплінарної відповідальності суддів, у тому числі суддів Конституційних Судів, у зв’язку зі змістом їхніх рішень.
69. Результати дослідження вказують, що дисциплінарна відповідальність суддів може в принципі бути пов’язана зі змістом рішення суду приблизно у чверті досліджених країн. Проте рішення, як правило, повинні свідчити про серйозне, грубе, багаторазове або умисне порушення закону, свавілля, спотворення фактів, відсутність законних підстав чи обґрунтування, або інші передбачені законом тяжкі діяння. Однак, крім того, у двох із цих країн законодавство або практика чітко виключають відповідальність за тлумачення закону та оцінку фактів судом. У деяких країнах, хоча будь-яке порушення закону в принципі може призвести до накладення дисциплінарних стягнень, відсутні приклади, коли таке відбувалося на практиці з огляду на їхні наслідки для незалежності суддів.
70. Як вбачається, в більшості досліджених держав дисциплінарна відповідальність за зміст рішення суду відсутня в законодавстві і практиці. Проте в деяких країнах незаконні рішення можуть за певних умов становити кримінальне правопорушення.
71. У низці країн допускаються винятки із загального принципу звільнення від відповідальності на практиці, у тому числі шляхом тлумачення та застосування положень щодо належного виконання обов’язків і неправомірної поведінки. В одній країні було встановлено, що репутація та гідність судової влади були підірвані рішенням судді, яке містило дискримінаційні та ірраціональні твердження, що суперечили основоположним положенням Конституції та відповідного законодавства. Крім того, у деяких країнах дисциплінарне стягнення може накладатися у виняткових випадках, коли порушення закону є явним, серйозним і виникло внаслідок умисного ігнорування його суддею; судді можуть бути притягнуті до відповідальності за грубе та систематичне перевищення своїх повноважень; судді можуть бути притягнуті до відповідальності за порушення службових обов’язків, якщо вони діють умисно з метою заподіяння шкоди або у випадках явного неправильного застосування закону; недотримання принципів неупередженості, належності, компетентності та ретельності може становити "відступ від загальновизнаних стандартів поведінки судді"; суддя може бути покараний за дискредитацію імені судді, якщо дії судді свідчать про відсутність у нього належної кваліфікації чи ретельності; "доведена неналежна поведінка" може включати використання неналежних формулювань у рішенні суду або наполегливу відмову дотримуватися практики; покарання за рішення, які були ухвалені за відсутності для цього законних підстав.
72. Стосовно відмінностей між суддями Конституційного Суду та іншими суддями щодо підстав притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, то дослідження показує, що у багатьох країнах не передбачено процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів Конституційного Суду. У цих країнах до суддів застосовуються тільки процедури звільнення з посади на підставах, визначених у Конституції або законах про Конституційний Суд, із суворішими умовами, ніж застосовні до звичайних суддів.
73. У тих країнах, де існують процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів Конституційного Суду, загальні підстави для накладення дисциплінарних стягнень або звільнення таких суддів з посад включають вчинення кримінального правопорушення або аморального вчинку, невиконання або серйозне порушення обов’язків судді та недієздатність. Згідно зі схемами імпічменту в деяких країнах судді також можуть бути звільнені з посади за серйозне порушення Конституції чи порушення присяги (Литва), або порушення своїх конституційних обов’язків (Норвегія, щодо суддів Верховного Суду). У деяких країнах підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності або звільнення з посади судді однаково визначені або подібні щодо звичайних суддів і суддів Конституційного Суду.
ПРАВО
I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ
74. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ
( Див. текст )
75. Заявники скаржилися за статтею 8 Конвенції на те, що їхнє звільнення було невиправданим втручанням у право на повагу до їхнього приватного життя.
"1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб".
А. Прийнятність
1. Доводи сторін
77. Уряд стверджував, що на момент подачі заяв заявники не повідомили Суд, що у березні 2014 року вони звернулися із заявами про відставку, а тому зловжили своїм правом на подання індивідуальної заяви.
78. Уряд також стверджував, що з огляду на заяви про відставку результат оскаржуваного провадження на національному рівні не мав значення, оскільки заявники не повернулися б до Конституційного Суду України. Отже, скарги заявників за статтею 8 Конвенції були беззмістовними, а тому явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції.
79. Заявники доводили, що їх звільнили на підставі Постанови Верховної Ради України від 24 лютого 2014 року, а їхнє подальше листування з Верховною Радою України, на яке посилався Уряд, не мало юридичних наслідків. На підставі їхніх заяв про відставку не було ухвалено жодного рішення Верховною Радою України, а національні суди не розглядали їх. Отже, не можна було вважати, що заявники ввели Суд в оману стосовно істотних частин їхніх заяв.
80. Заявники також стверджували, що, незважаючи на їхні заяви про відставку, провадження на національному рівні серйозно вплинуло на їхні права за статтею 8 Конвенції. Вони доводили, що існувала суттєва різниця між звільненням за власним бажанням та звільненням за "порушення присяги" як у зв’язку з грошовими виплатами, так і репутацією. На думку заявників, їхні скарги за статтею 8 Конвенції не могли бути відхилені як явно необґрунтовані.
2. Оцінка Суду
(а) Заперечення Уряду щодо прийнятності
81. Суд повторює, що надання неповної, а тому завідомо неправдивої інформації може становити зловживання правом на подання індивідуальної заяви, особливо коли інформація стосується самої суті справи, а достатнього пояснення щодо причин неповідомлення цієї інформації не надано. Проте намір заявника ввести Суд в оману завжди має бути встановлений з достатньою достовірністю (див. рішення у справі "Гросс проти Швейцарії" [ВП] (Gross v. Switzerland) [GC], заява № 67810/10, пункт 28, ЄСПЛ 2014 з подальшими посиланнями).
82. Заяви заявників про відставку не були ані підставою для їхнього звільнення, ані предметом оскаржуваного провадження на національному рівні. Крім того, ніщо не свідчить про розгляд цих заяв Верховною Радою України. Отже, заявники могли обґрунтовано припустити, що ці обставини не були суттєвими в заявах зі скаргами на їхнє звільнення Верховною Радою України за "порушення присяги" та подальше судове провадження. Хоча інформація щодо заяв про відставку тісно пов’язана з оскаржуваними питаннями і могла розглядатися як потенційно відповідна, жодного наміру ввести Суд в оману щодо істотних елементів справи встановлено не було. Отже, заяви не можуть бути відхилені у зв’язку із зловживанням правом на подання індивідуальної заяви.
83. Настільки можна зрозуміти Уряд як такий, що доводить непоширення на заявників, які просили звільнити їх за власним бажанням, відповідної Постанови Верховної Ради України, а тому відсутність підстав вважати їх потерпілими від порушення їхніх прав, Суд зазначає, що заяви про відставку, якими заявники намагалися змінити юридичні підстави для свого звільнення з "порушення присяги" на звільнення за власним бажанням, так і не були розглянуті та не мали жодних наслідків. Виконання заявниками своїх обов’язків було припинено саме на підставі спірної Постанови Верховної Ради України, і заявники можуть вважатися потерпілими від порушення їхніх конвенційних прав у зв’язку з цим. Беручи до уваги дуже конкретний контекст і послідовність подій у цій справі, подання заяв про відставку можна розглядати як намір заявників у конкретний момент припинити свої функції суддів Конституційного Суду України, і воно не може бути підставою для висновку, що спірна постанова - нормативно-правовий акт, яким їх було фактично звільнено з посади - не мала на них негативного впливу.
84. Отже, заперечення Уряду відхиляються.
(b) Застосовність статті 8 Конвенції
85. Переходячи до питання застосовності статті 8 Конвенції, яке має розглядатися незалежно від позиції Уряду держави-відповідача, Суд повторює, що трудові спори per se не виключаються зі сфери "приватного життя" у розумінні статті 8 Конвенції. Існують певні типові аспекти приватного життя, на які можуть вплинути такі спори внаслідок звільнення, пониження, відмови у доступі до професії або застосування інших подібних несприятливих заходів. До цих аспектів входить (і) "внутрішнє коло" заявника, (іі) можливість заявника встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми та (ііі) соціальна і професійна репутація заявника. У таких спорах існують два напрямки, за якими, як правило, виникають питання, пов’язані з приватним життям: або через підстави вжиття оскаржуваного заходу (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на підставах), або, у деяких справах, через наслідки для приватного життя (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на наслідках) (див. рішення у справі "Денісов проти України" [ВП] (Denisov v. Ukraine) [GC], заява № 76639/11, пункт 115, від 25 вересня 2018 року). Під час застосування підходу, заснованого на наслідках, Суд визнає застосовність статті 8 Конвенції лише за умови, якщо ці наслідки є дуже серйозними та значною мірою впливають на приватне життя заявника (там само, пункт 116).
86. У цій справі підстави для звільнення заявників суворо обмежувалися виконанням ними суддівських функцій і жодним чином не стосувалися їхнього приватного життя. Окрім того, заявники справді розглядали оскаржувані події як свавільний та політично вмотивований напад на Конституційний Суд України як на інституцію - питання, не пов’язане з їхнім правом на повагу до приватного життя. Однак вони також стверджували, що їхнє звільнення за "порушення присяги" мало значні негативні наслідки для їхньої репутації. Вони також стверджували, що це призвело до негативних фінансових наслідків. Розглянувши ці твердження Суд вважає, що звільнення заявників справді мало значний вплив на їхнє внутрішнє коло з огляду на подальші матеріальні збитки та вплив на їхню репутацію, оскільки підстава для звільнення - "порушення присяги" - безпосередньо стосувалася їхньої особистої недоторканності та професійної компетентності. Суд вважає, що спірний захід значною мірою вплинув на приватне життя заявників, а тому підпадає під сферу дії статті 8 Конвенції (див., для порівняння та в якості протилежного прикладу, згадане рішення у справі "Денісов проти України" (Denisov v. Ukraine), пункти 122 і 129). З цього випливає, що стаття 8 Конвенції є застосовною.
(с) Висновок щодо прийнятності
87. Суд також вважає, що скарги за статтею 8 Конвенції не можуть бути відхилені як явно необґрунтовані у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції і не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнанні прийнятними.
В. Суть
1. Доводи сторін
88. Заявники стверджували, що втручання в їхні права за статтею 8 Конвенції було незаконним, оскільки національне законодавство не передбачало можливість притягнення до відповідальності суддів Конституційного Суду України за зміст рішення Конституційного Суду України.
89. Заявники також доводили, що діяли правомірно під час ухвалення Рішення від 30 вересня 2010 року. Зокрема, 05 лютого 2008 року Конституційний Суд України відмовив у відкритті конституційного провадження за попереднім поданням про визнання неконституційним Закону України 2004 року "Про внесення змін до Конституції України" із суто процесуальних підстав (див. пункт 9), і ніщо не перешкоджало Конституційному Суду України розглянути нове подання по суті щодо того ж питання. Крім того, можливість такого перегляду підтверджувалася Рішенням Конституційного Суду України від 26 червня 2008 року, в якому було роз’яснено конституційну юрисдикцію цього суду (див. пункт 10). Заявники також стверджували про відсутність ознак вчинення ними дій зі злим умислом або грубою недбалістю під час голосування за Рішення від 30 вересня 2010 року. Мотиви Верховної Ради України для їхнього звільнення обмежувалися її незгодою з юридичною позицією Конституційного Суду України.
90. Уряд доводив, що заявників звільнили на законних підставах. Рішення від 30 вересня 2010 року було ухвалено неправомірно з огляду на положення ухвали Конституційного Суду України від 05 лютого 2008 року (див. пункт 9), якою було відмовлено у відкритті конституційного провадження у зв’язку з подібним поданням про конституційний перегляд змін до Конституції України 2004 року. Крім того, Рішення від 30 вересня 2010 року Верховна Рада України визнала незаконним актом, який призвів до узурпації влади тогочасним Президентом України та зрештою до насильницьких подій в Україні, які почалися наприкінці 2013 року і тривали до лютого 2014 року. Тому для Верховної Ради України було важливо відновити довіру суспільства до судової влади, ухваливши, зокрема, постанову про звільнення заявників з посад. Насамкінець порядок звільнення заявників передбачав належні гарантії забезпечення їхніх процесуальних прав.
2. Оцінка Суду
(а) Чи мало місце втручання
91. Як зазначалося раніше (див. пункт 86), звільнення заявників за "порушення присяги" значною мірою вплинуло на їхнє приватне життя з огляду на негативні фінансові та репутаційні наслідки, спричинені звільненням за "порушення присяги". Отже, такий захід становив втручання у право заявників на повагу до їхнього приватного життя (див. також рішення у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine), заява № 21722/11, пункти 165-167, ЄСПЛ 2013, з подальшими посиланнями).
92. Втручання у право на повагу до приватного життя порушуватиме статтю 8 Конвенції, якщо воно не буде виправданим за пунктом 2 статті 8 Конвенції як таке, що було здійснене "згідно із законом", переслідує одну або декілька законних цілей, перелічених у ньому, і є "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення цих цілі чи цілей.
(b) Чи було втручання законним
93. Словосполучення "згідно із законом" пункту 2 статті 8 Конвенції по суті посилається на національне законодавство та встановлює зобов’язання забезпечувати дотримання його матеріально-правових і процесуальних норм (див. рішення у справі "Акопян проти України" (Akopyan v. Ukraine), заява № 12317/06, пункт 109, від 05 червня 2014 року). Якщо було доведено, що втручання не відповідало закону, то зазвичай порушення статті 8 Конвенції встановляється без визначення того, чи переслідувало втручання "законну мету", або чи було воно "необхідним у демократичному суспільстві" (див., наприклад, рішення у справах "Чорап проти Молдови" (Ciorap v. Moldova), заява № 12066/02, пункт 104, від 19 червня 2007 року, "Халікова проти Азербайджану" (Khalikova v. Azerbaijan), заява № 42883/11, пункт 128, від 22 жовтня 2015 року, "Чукаєв проти Росії" (Chukayev v. Russia), заява № 36814/06, пункт 137, від 05 листопада 2015 року, та "Поровський проти Польщі" (Porowski v. Poland), заява № 34458/03, пункт 171, від 21 березня 2017 року).
94. До того ж словосполучення "згідно із законом" стосується якості відповідного закону та вимагає, щоб він був сумісним з принципом верховенства права і доступним для відповідної особи, яка до того ж повинна мати можливість передбачити наслідки його застосування для себе. Таким чином, це словосполучення, inter alia, передбачає, що формулювання національного законодавства має бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам належну вказівку на обставини та умови, за яких органи державної влади мають право вдаватися до заходів, що зачіпають їхні права за Конвенцією (див. рішення у справі "Фернандез Мартінез проти Іспанії" [ВП] (Fernandez Martinez v. Spain) [GC], заява № 56030/07, пункт 117, ЄСПЛ 2014 (витяги), з подальшими посиланнями). Крім того, законодавство має забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання органів державної влади. У цьому контексті необхідним є існування чітких процесуальних гарантій. Те, які саме гарантії вимагатимуться, принаймні певною мірою залежатиме від характеру та масштабів відповідного втручання (див. згадане рішення у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine), пункт 170, з подальшими посиланнями).
95. У цій справі рішення про звільнення заявників ґрунтувалося виключно на статті 126 Конституції України, яка передбачала, inter alia, що у випадку "порушення присяги" суддя має бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив. Ці законні підстави для втручання були дуже загальними і, якщо вони не обмежувалися іншими застосовними положеннями та практикою, як вбачається, вони надавали широку свободу розсуду національним органам влади.
96. Суд зазначає, що він вже розглядав аспект "якості закону" стосовно законності застосованих до суддів в Україні покарань за "порушення присяги". В його згаданому рішенні у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine), пункти 174-182) він взяв до уваги такі відповідні міркування:
"174. Суд зазначає, що текст "присяги судді" надавав широкі можливості тлумачення такого правопорушення, як "порушення присяги". Нове законодавство тепер приділяє конкретну увагу зовнішнім ознакам зазначеного порушення (див. статтю 32 Закону України "Про Вищу раду юстиції" 1998 року, зі змінами …). Хоча нове законодавство було незастосовним до справи заявника, важливо зазначити, що конкретизація поняття "порушення присяги" у зазначеній статті все ще залишає дисциплінарному органу широку свободу розсуду з цього питання (див. також відповідний витяг з висновку Венеціанської комісії …).
175. Проте Суд визнає, що у певних сферах може бути важко сформулювати закони з високою чіткістю, а певний рівень гнучкості навіть може бути бажаним, щоб національні суди мали змогу застосовувати право у контексті їхньої оцінки того, які заходи необхідні за конкретних обставин кожної справи (див. рішення від 27 травня 1996 року у справі "Гудвін проти Сполученого Королівства" (Goodwin v. the United Kingdom), пункт 33, Збірник рішень Європейського суду з прав людини 1996-II). Логічним наслідком принципу загального застосування законів є те, що законодавчі акти не завжди є чітко сформульованими. Необхідність уникати надмірної жорсткості у формулюваннях і відповідати обставинам, які змінюються, означає, що багато законів неминуче більшою або меншою мірою містять нечіткі формулювання. Тлумачення та застосування таких актів залежить від практики (див. рішення у справі "Гожелік та інші проти Польщі" [ВП] (Gorzelik and Others v. Poland) [GC], заява № 44158/98, пункт 64, ЄСПЛ 2004-I).