180. Перше питання, яке потребує відповіді, полягає в тому, чи існували відповідні та достатні підстави для відмови або перешкоджання бажанню другого заявника призначити своїм захисником Л.Б. Якщо таких підстав не існувало, Суд враховуватиме інші різні фактори, пов’язані із загальною справедливістю кримінального провадження (див. рішення у справі "Дворський проти Хорватії" [ВП] (Dvorski v. Croatia) [GC], заява № 25703/11, пункти 81 і 82, ЄСПЛ 2015).
181. Суд зазначає, що 13 жовтня 2009 року слідчий відмовився допускати Л.Б., захисника, найнятого родичами другого заявника, як його законного представника, до провадження, оскільки вона мала бути допитана як свідок у відповідному кримінальному провадженні (див. пункт 30). Такий допит ніколи не проводився. У жодному матеріалі справи не згадувалося, а також не вбачалося з обставин справи, як Л.Б. могла бути пов’язана зі злочинами, які розслідувалися. Уряд не надав Суду копій викликів або будь-яких інших доказів, що слідчий справді вживав заходів для допиту її як свідка. Уряд також не пояснив, чому через три місяці, 24 лютого 2010 року, слідчий змінив думку і дозволив їй представляти другого заявника (див. пункт 39).
182. З цього випливає, що відповідне обмеження не було обґрунтовано жодними відповідними і достатніми підставами. Однак його вплив на загальну справедливість провадження був обмежений, оскільки з 06 жовтня 2009 року другого заявника вже представляв захисник О.В. Суд враховує той факт, що другому заявнику було відомо про призначення О.В. його захисником, і на той момент він не скаржився на якість наданих цим захисником послуг та не вимагав його заміни (див. пункти 27 і 40 та, в якості протилежного прикладу, рішення у справі "Еліф Назан Шекер проти Туреччини" (<...>), заява № 41954/10, пункт 55, від 08 березня 2022 року).
- Стверджувані незадокументовані допити другого заявника за відсутності його захисника
183. Суд бере до уваги задокументовані докази, які підтверджують, що слідчий відвідував другого заявника під час тримання його під вартою за відсутності захисника останнього щонайменше двадцять разів у період з листопада 2009 року по квітень 2011 року (див. пункт 41). Уряд не заперечив проти цього факту і не надав жодних процесуальних документів стосовно слідчих дій, проведених під час цих побачень. Суд також зауважує, що Уряд не посилався на жодну відмову другого заявника від свого права на захист під час цих побачень. Єдиним аргументом Уряду було те, що жодна інформація з допитів не була використана під час провадження (див. пункт 175).
184. Суд нагадує свою усталену практику, згідно з якою будь-яку розмову між затриманим, підозрюваним у вчиненні злочину, та працівниками міліції слід розглядати як офіційний контакт, і він не може характеризуватися як неофіційний допит чи неофіційна бесіда (див. рішення у справах "Титаренко проти України" (Titarenko v. Ukraine), заява № 31720/02, пункт 87, від 20 вересня 2012 року, та "Айєтулла Ай проти Туреччини" (Ayetullah Ay v. Turkey), заяви № 29084/07 і № 1191/08, пункт 137, від 27 жовтня 2020 року). Натомість посилання на неофіційну практику викликає занепокоєння щодо дотримання права заявника на захист і права не свідчити проти себе (див. рішення у справі "Мартін проти Естонії" (Martin v. Estonia), заява № 35985/09, пункт 90, від 30 травня 2013 року).
185. Суд вважає, що кожен випадок незадокументованого спілкування слідчого з другим заявником за відсутності захисника останнього становив неправомірне обмеження права другого заявника на правову допомогу. Варто також вказати на велику кількість таких випадків. На думку Суду, вони мали певний вплив на загальну справедливість провадження.
- Висновок
186. Наведених міркувань у сукупності достатньо для висновку Суду, що у цій справі право другого заявника на правову допомогу дотримано не було.
187. Отже, було порушено пункт 1 і підпункт "с" пункту 3 статті 6 Конвенції.
(іі) Визнання допустимим доказом показань свідка, як стверджувалося, отриманих під примусом (пункт 1 стаття 6 Конвенції)
(1) Доводи сторін
188. Другий заявник доводив, що визнання його винним вирішальною мірою ґрунтувалося на показаннях Р.Н., отриманих під тиском. У зв’язку з цим він посилався на її стверджуване незадокументоване затримання та жорстоке поводження працівників міліції у жовтні 2009 року (див. пункт 19). Крім того, другий заявник стверджував, що слідчий чинив тиск на Р.Н. під час судового розгляду.
189. Уряд стверджував, що суд першої інстанції ретельно проаналізував достовірність і доказову силу показань Р.Н. та врахував "обставини засідань 22 лютого, 14 березня і 21 березня 2012 року". Він зауважив, що районний суд належним чином встановив на підставі висновків розслідування та відеозаписів за участю Р.Н. у різних слідчих діях, що вона не була піддана фізичному чи психологічному тиску. Стосовно стверджуваного тиску на Р.Н. слідчим під час судового розгляду Уряд доводив, що оскільки вона була громадянкою Російської Федерації, після її виїзду до Росії, органи досудового розслідування України не мали можливості чинити на неї тиск.
(2) Оцінка Суду
- Загальні принципи практики
190. Питання за пунктом 1 статті 6 Конвенції виникає, коли будь-які показання, отримані з порушенням статті 3 Конвенції, використовуються як докази проти обвинуваченого в кримінальному провадженні, оскільки будь-яке твердження, отримане з порушенням статті 3 Конвенції, за своєю суттю є недостовірним. Це стосується навіть випадків, коли визнання таких доказів допустимими не мало вирішального значення для ухвалення вироку. Крім того, навіть за відсутності скарги за статтею 3 Конвенції, Суду не заборонено розглядати твердження про жорстоке поводження для цілей ухвалення рішення щодо дотримання гарантій статті 6 Конвенції. Хоча зазначені принципи спочатку були встановлені у справах насамперед щодо ситуацій, пов’язаних із зізнавальними показаннями обвинувачених, Суд встановив, що ті самі принципи зазвичай застосовуються до будь-яких показань, отриманих з порушенням статті 3 Конвенції, у тому числі наданих не лише самими обвинуваченими, але й свідками, чиї показання використовуються як викривальні показання (див. рішення у справі "Хусейн та інші проти Азербайджану" (Huseyn and Others v. Azerbaijan), заява № 35485/05 та 3 інші заяви, пункт 202, від 26 липня 2011 року з подальшими посиланнями на практику).
191. Суд також встановив, що коли національні судові органи влади розглядають декілька суперечливих версій істини, викладених однією особою, надання зрештою переваги показанням, наданим під час досудового розслідування, а не показаннями, наданими під час публічного судового засідання, само собою не порушує питання щодо загальної справедливості провадження, якщо така перевага була обґрунтованою, а самі показання були надані за власним бажанням (див., наприклад, рішення у справі "Шекерія проти Хорватії" (<...>), заява № 3021/14, пункт 122, від 05 листопада 2020 року з наведеними у ньому посиланнями на практику).
- Застосування зазначених принципів у цій справі
192. Суд зазначає, що свідок Р.Н. багато разів змінювала свої показання як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду (див. пункти 48, 50 і 51, 54, 60 і 69). Хоча в її первинних показаннях від 04 жовтня 2009 року не вказувалося про причетність другого заявника до стрілянини; пізніше того ж дня вона надала показання, в яких його викривала. Вона підтвердила та доповнила їх подальшими відомостями, зокрема 06 жовтня 2009 року (див. пункти 24 і 26). Під час судового розгляду Р.Н. відмовилася від цих показань, стверджуючи, що вони були отримані внаслідок жорстокого поводження (див. пункт 48). Однак декілька разів після цього вона знову змінювала свою позицію і доводила, що у зв’язку з чиненням другим заявником тиску на неї вона відмовилася від своїх викривальних показань (див. пункти 50 і 54). Але ця позиція не була остаточною: зрештою Р.Н. стверджувала, що саме слідчий, чинячи на неї тиск, змусив її надати показання, в яких вона викривала другого заявника (див. пункти 54, 60 і 69). Варто зазначити, що в обох випадках, коли Р.Н. давала показання, в яких вона або викривала або виправдовувала другого заявника, вона постійно стверджувала, що після її затримання 04 жовтня 2009 року вона була піддана жорстокому поводженню у відділі міліції протягом декількох тижнів. Розслідування цього твердження, вочевидь, обмежилося допитом слідчого, який заперечив застосування примусу до Р.Н. (див. пункт 20).
193. Тоді як Р.Н. не є заявником у Суді і неможливо встановити, чи зазнавала вона жорстокого поводження усупереч статті 3 Конвенції, не оскаржується, що вона перебувала під повним контролем працівників міліції протягом декількох тижнів без жодних гарантій проти зловживань, а її послідовне твердження про жорстоке поводження не призвело до проведення належного розслідування.
194. Суд також зауважує, що не проводилося розслідування тверджень Р.Н. про тиск слідчого під час розгляду суперечливих версій подій, наданих нею у судах. Стосовно її періодичних тверджень про тиск другого заявника, то це питання було розслідувано, і єдиним відомим результатом був висновок про відсутність доказів, що другий заявник телефонував Р.Н. із СІЗО (див. пункт 56).
195. Суд зазначає, що національні суди надали перевагу показанням Р.Н., в яких вона викривала другого заявника, попри те, що її остаточна версія подій була на його користь (див. пункти 60, 61, 69 і 70). Жодного обґрунтування для такої переваги наведено не було. Також не було встановлено, що ця версія подій, якій надали перевагу суди, була висловлена Р.Н. добровільно.
196. Хоча показання Р.Н. не були єдиною чи вирішальною підставою для визнання другого заявника винним (див. пункти 7, 8, 22, 23, 29 і 59), вони справді були достатньо вагомими. Отже, спосіб, в який розглядалися постійні зміни в її показаннях, міг підірвати загальну справедливість судового розгляду.
197. Отже, у зв’язку з цим було порушено права другого заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції.
(ііі) Стверджуване ненадання належних можливостей для підготовки захисту ( пункт 1 та підпункти "b" і "с" пункту 3 статті 6 Конвенції)
198. Аргументи другого заявника були подібні до аргументів першого заявника (див. пункт 142).
199. Уряд стверджував, що не було порушено права другого заявника за пунктом 1 і підпунктами "b" і "c" пункту 3 статті 6 Конвенції у зв’язку з наданими йому можливостями для підготовки захисту.
200. Суд вважає, що його висновки стосовно прийнятності та суті подібної скарги першого заявника (див. пункти 147-152) також застосовуються до скарги другого заявника. Отже, він визнає цю скаргу прийнятною та вважає, що також було порушено пункт 1 та підпункти "b" і "с" пункту 3 статті 6 Конвенції щодо другого заявника.
2. Інші скарги
201. Другий заявник додатково скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на неналежне обґрунтування вироку у його справі і на небезсторонність суду першої інстанції. Він також скаржився за пунктом 1 і підпунктом "b" пункту 3 статті 6 Конвенції, що він не мав достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи, що не всі матеріали справи були перекладені російською мовою, що його захисникам не було надано своєчасний доступ до всіх відеозаписів і захисники, які почали представляти його на стадії судового розгляду, не мали достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи. Крім того, другий заявник скаржився за пунктом 1 та підпунктом "d" пункту 3 статті 6 Конвенції, що він не міг допитати низку свідків сторони обвинувачення під час судового розгляду, що Р.Н. була допитана судом першої інстанції за його відсутності, і під час допиту в залі судового засідання свідок С.М. належним чином не відповів на всі запитання, поставлені стороною захисту.
202. З огляду на факти справи, доводи сторін і свої висновки за статтею 6 Конвенції (див. пункти 187, 197 і 200) Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені другим заявником у його заяві, й немає потреби у винесенні окремого рішення щодо прийнятності та суті зазначених скарг (див. для порівняння згадані рішення у справах "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" (<...>), пункт 156 та "Мороз проти України" (Moroz v. Ukraine), пункти 110 і 111).
VI. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
( Див. текст )
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
204. Заявники вимагали такі суми в якості відшкодування моральної шкоди: перший заявник 11 000 000 євро, а другий заявник 50 000 євро.
205. Уряд заперечив проти цих вимог як надмірних і необґрунтованих.
206. Суд зазначає, що він встановив порушення статті 3 Конвенції стосовно другого заявника (див. пункти 107 і 116). Він вважає, що за обставин цієї справи страждання і розчарування другого заявника не можна компенсувати самим лише встановленням порушення. Здійснюючи оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує другому заявнику 2 500 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися на цю суму.
207. Суд також встановив порушення статті 6 Конвенції щодо обох заявників (див. пункти 127, 141, 152, 164, 187, 197 і 200). Суд зауважує, що законодавство України передбачає право клопотати про відновлення кримінального провадження на національному рівні, що, в принципі, є найбільш прийнятною формою відшкодування у таких справах (див. згадане рішення у справі "Развозжаєв проти Росії та України та Удальцов проти Росії" (Razvozzhayev v. Russia and Ukraine and Udaltsov v. Russia), пункт 324, та рішення у справі "Черніка проти України" (Chernika v. Ukraine), заява № 53791/11, пункт 82, від 12 березня 2020 року). Тому за обставин цієї справи Суд вважає, що встановлення порушення само собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, завданої першому заявнику.
В. Судові та інші витрати
208. Перший заявник також вимагав 34 600 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у національних судах і у Суді. Він надав документи-15, які свідчать, що він сплатив такі суми: 260 000 українських гривень (далі - грн)-16 пані Сапожніковій і 1 200 000 вірменських драмів-17 п. Газаряну за правову допомогу, надану під час провадження у Суді, та 578 000-18 грн захисникам, які представляли його під час провадження на національному рівні.
__________
-15 Договори про надання правової допомоги та акти виконаних робіт.
-16 Еквівалент приблизно 8 300 євро на той момент.
-17 Еквівалент приблизно 2 100 євро на той момент.
-18 Еквівалент приблизно 18 500 євро на той момент.
209. Другий заявник вимагав 17 100 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді, які мали бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок п. Тарахкала. На підтвердження своєї вимоги він подав договір про надання правової допомоги, укладений між ним і п. Тарахкалом 03 березня 2014 року, в якому вказувалася погодинна ставка у розмірі 150 євро. Згідно з договором виплата мала бути здійснена після закінчення провадження у м. Страсбург і в межах суми, присудженої Судом в якості компенсації судових та інших витрат. Заявник також подав акт виконаних робіт від 18 вересня 2021 року за вказаним договором. У ньому зазначено, що п. Тарахкало працював над справою 114 годин (17 100 євро).
210. Уряд заперечив проти цих вимог як необґрунтованих щодо обох заявників і як надмірних щодо першого заявника.
211. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У цій справі з огляду на наявні у нього документи та зазначені критерії Суд вважає за розумне присудити такі суми, які охоплюють витрати за всіма аспектами: 5 000 євро першому заявнику та 7 000 євро другому заявнику.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Вирішує об’єднати заяви.
2. Оголошує прийнятними такі скарги: скарги другого заявника за статтею 3 Конвенції на стверджуване жорстоке поводження у відділі міліції та ефективність розслідування на національному рівні, а також на стверджувані неналежні умови тримання його під вартою у Київському СІЗО; скарги обох заявників за пунктом 1 статті 6 Конвенції на закритий судовий розгляд їхньої справи та за пунктом 1 та підпунктами "b" і "с" пункту 3 статтею 6 Конвенції на стверджуване ненадання належних можливостей для підготовки захисту; скарги першого заявника за пунктом 1 та підпунктами "с" і "d" пункту 3 статті 6 Конвенції на його видалення районним судом із зали судового засідання і за пунктом 1 та підпунктом "d" пункту 3 статті 6 Конвенції на неможливість допитати певних свідків сторони обвинувачення; та скарги другого заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції на визнання допустимим доказом показань свідка, як стверджувалося, отриманих під примусом, й за пунктом 1 і підпунктом "с" пункту 3 статті 6 Конвенції на декілька стверджуваних обмежень його права на правову допомогу.
3. Постановляє, що не було порушено матеріальний аспект статті 3 Конвенції стосовно другого заявника у зв’язку зі стверджуваним жорстоким поводженням з ним у відділі міліції.
4. Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції стосовно другого заявника у зв’язку з непроведенням ефективного розслідування на національному рівні його твердження про жорстоке поводження працівників міліції.
5. Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції стосовно другого заявника у зв’язку з неналежними умовами тримання його під вартою у Київському СІЗО.
6. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції стосовно обох заявників у зв’язку з проведенням закритого судового розгляду їхньої справи.
7. Постановляє, що було порушено пункт 1 та підпункти "b" і "с" пункту 3 статті 6 Конвенції стосовно обох заявників у зв’язку з ненаданням належних можливостей для підготовки захисту.
8. Постановляє, що не було порушено пункт 1 та підпункти "с" і "d" пункту 3 статті 6 Конвенції стосовно першого заявника у зв’язку з його видаленням районним судом із зали судового засідання.
9. Постановляє, що було порушено пункт 1 та підпункт "d" пункту 3 статті 6 Конвенції стосовно першого заявника у зв’язку з відсутністю у нього можливості допитати свідків сторони обвинувачення;
10. Постановляє, що було порушено пункт 1 та підпункт "с" пункту 3 статті 6 Конвенції стосовно другого заявника у зв’язку з порушенням його права на правову допомогу.
11. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції стосовно другого заявника у зв’язку з визнанням допустимим доказом показань свідка, як стверджувалося, отриманих під примусом.
12. Постановляє, що немає необхідності розглядати питання прийнятності та суті інших скарг заявників.
13. Постановляє, що встановлення порушення само собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, якої зазнав перший заявник.
14. Постановляє, що:
(а) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 2 500 євро (дві тисячі п’ятсот) євро другому заявнику та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
(ii) 5 000 (п’ять тисяч) євро першому заявнику та 7 000 (сім тисяч) євро другому заявнику (остання сума має бути сплачена на банківський рахунок його захисника, пана Тарахкала) та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам, в якості компенсації судових та інших витрат;
(b) з закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
15. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 06 жовтня 2022 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
| Секретар | Віктор СОЛОВЕЙЧІК |
| Голова | Сіофра О’ЛІРІ |
Додаток
ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ-19
__________
-19 В алфавітному порядку.
__________
і Виправлено 16 грудня 2022 року: слова "злочин" та "інкримінований" були у множині.
іі Примітку виправлено 16 грудня 2022 року: текст був "квітні".
і Виправлено 16 грудня 2022 року: слово "першого" було змінено на "другого".