Справа «Суслов та Батікян проти України» (Заяви № 56540/14 і № 57252/14)

У текст рішення 16 грудня 2022 року було внесено зміни

відповідно до правила 81 Регламенту Суду

Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Суслов та Батікян проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Сіофра О’Лірі (<…>), Голова,

Мартіньш Мітс (<…>),

Лятіф Гусейнов (<…>),

Ладо Чантурія (<…>),

Арнфінн Бордсен (<…>),

Катержіна Шімачкова (<…>),

Микола Гнатовський (<…>) судді,

та Віктор Соловейчік (<…>), Секретар секції,

з огляду на:

заяви (№ 56540/14 і № 57252/14), які 07 та 10 серпня 2014 року відповідно подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин Вірменії та Російської Федерації п. Мерабі Отарович Суслов (далі - перший заявник) та громадянин Вірменії п. Давид Батікович Батікян (далі - другий заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про декілька скарг за пунктами 1 і 3 статті 6 Конвенції щодо судового розгляду справи заявників, скарги другого заявника за статтею 3 Конвенції на стверджуване жорстоке поводження під час тримання під вартою у відділі міліції, ефективність відповідного розслідування та, як стверджувалося, неналежні умови тримання його під вартою в Київському слідчому ізоляторі, а також рішення визнати інші скарги у заяві неприйнятними,

зауваження, подані Урядом держави-відповідача, та зауваження, подані заявниками у відповідь;

коментарі, подані Урядом Вірменії, який скористався своїм правом брати участь у цій справі як третя сторона згідно з пунктом 1 статті 36 Конвенції стосовно першого заявника, а також відсутність у нього подібного бажання стосовно другого заявника,

рішення Російської Федерації не брати участь у цій справі щодо першого заявника,

після обговорення за зачиненими дверима 06 вересня 2022 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується кримінальної справи щодо заявників, за результатами якої вони були засуджені до довічного позбавлення волі за вчинення вбивства за обтяжуючих обставин: перший заявник - за замовлення вбивства і придбання засобів для його вчинення, а другий заявник - за його вчинення. Заявники стверджували, що судовий розгляд їхньої справи не відповідав багатьом вимогам пунктів 1 і 3 статті 6 Конвенції. Зокрема, вони скаржилися на те, що недопущення публіки у судові засідання не було обґрунтованим, вони перебували у виснажливих умовах під час засідань, і вони не могли приватно спілкуватися зі своїми захисниками у зв’язку з неналежними умовами у залі суду. Крім того, вони скаржилися, що не змогли допитати багатьох важливих свідків, а показання фактичної дружини другого заявника Р.Н. були отримані із застосуванням тиску. Перший заявник додатково скаржився на його видалення із зали судового засідання під час значної частини судового розгляду. Другий заявник також скаржився за статтею 3 Конвенції на те, що він зазнав жорстокого поводження у відділі міліції, а ефективного розслідування цього питання на національному рівні проведено не було. Насамкінець він скаржився на неналежні умови тримання під вартою в Київському слідчому ізоляторі (далі - Київське СІЗО).

2. Заявники народилися у 1963 та 1965 роках відповідно. Першого заявника представляли п. А. Газарян - юрист, який практикує у м. Єревані, та пані О. Сапожнікова - юрист, яка практикує у м. Києві-1. Другого заявника представляв п. М. Тарахкало - юрист, який практикує у м. Києві.

__________

-1 О. Сапожнікова припинила представляти першого заявника після завершення обміну всіма зауваженнями між сторонами. На той момент перший заявник призначив пані Л. Айрапетян, юриста, яка практикує у м. Єревані, своїм другим представником.

3. Уряд України представляв його Уповноважений на той момент, п. І. Ліщина, а згодом виконувач обов’язків Уповноваженого, пані О. Давидчук.

4. Факти справи можуть бути узагальнені таким чином-2.

__________

-2 Узагальнення фактів містить численні посилання на скорочення імен. У додатку наведено покажчик скорочень для спрощення їхнього розуміння.

5. У деяких матеріалах справи на другого заявника посилалися як на "Левіна Давида Борисовича", громадянина Російської Федерації. До грудня 2009 року він представлявся цим іменем згідно з документами, що посвідчували його особу. Однак перевірка відбитків його пальців у російській автоматизованій централізованій системі ідентифікації відбитків пальців, проведена 14 грудня 2009 року, показала повний збіг з відбитками пальців Батікяна Давида Батіковича, громадянина Вірменії, який був визнаний винним у вчиненні подвійного вбивства та якому було обрано покарання у виді позбавлення волі на строк десять років у Вірменії в 1990 році, та який втік з установи виконання покарань в 1992 році. За результатами проведеного розслідування було встановлено, що згодом другий заявник незаконно отримав російський паспорт і проживав у Російській Федерації та Сполученому Королівстві. У 2002 році його визнали винним у фінансовому шахрайстві та обрали покарання у виді позбавлення волі на строк дев’ять років у Сполученому Королівстві.

6. 02 жовтня 2009 року близько 14 год. 30 хв. на вході до торгового центру "Ф." у м. Києві пролунало декілька пострілів, внаслідок яких співвласник центру Ш.А. і двоє його охоронців були застрелені, а один з працівників - поранений.

7. Того ж дня у зв’язку зі стріляниною було порушено кримінальну справу. Згідно з твердженнями очевидців у потерпілих стріляли двоє чоловіків, які під’їхали до входу торгового центру на синьому автомобілі. Один з них, який був поранений охоронцями Ш.А., втік на цьому ж автомобілі. Інший переслідував і продовжував стріляти в Ш.А., коли той забіг до торгового центру. Після цього він також втік на проїжджаючому повз автомобілі, пригрозивши водієві С.М. пістолетом. С.М. повідомив про подію працівників міліції, щойно висадив озброєного нападника у вказаному ним місці (поруч з адресою другого заявника). На одній зі знайдених у торговому центрі гільз зрештою були виявлені відбитки пальців другого заявника.

8. Пізніше того ж дня в дорожньо-транспортну пригоду потрапив синій "Шевроле" зі слідами пострілів. Водій А.О., громадянин Вірменії, отримав декілька вогнепальних поранень, від яких помер, не опритомнівши. Працівники міліції встановили, що А.О. проживав з другим заявником і фактичною дружиною останнього Р.Н. в орендованій квартирі. З автомобіля було вилучено пістолет, низку куль і гільз. Згодом балістичні експерти встановили, що частина куль біля входу до торгового центру була випущена з вилученого з автомобіля пістолета. Сліди від пострілів на автомобілі та кулі, знайдені в тілі А.О., у свою чергу, були випущені з пістолета, вилученого працівниками міліції в одного з убитих охоронців Ш.А. Крім того, як зрештою було встановлено, на одній з гільз у "Шевроле" були відбитки пальців другого заявника.

9. Пізно ввечері 02 жовтня 2009 року другий заявник і Р.Н. відвідали родича останньої на Житомирщині, приблизно за 100 км від м. Києва.

10. У ніч з 03 на 04 жовтня 2009 року працівники міліції затримали другого заявника та Р.Н. і доставили їх до Києво-Святошинського ізолятора тимчасового тримання (далі - Києво-Святошинський ІТТ) у м. Боярка. Вони обидва стверджували, що були піддані жорстокому поводженню та погрозам з метою отримати зізнавальні показання другого заявника у вчиненні потрійного вбивства та змусити Р.Н. надати викривальні показання щодо нього.

А. Щодо другого заявника

11. Близько місяця другого заявника тримали під вартою в Києво-Святошинському ІТТ. Згідно з його твердженнями під час тримання його під вартою його постійно піддавали жорстокому поводженню, яке включало удари по голові та нирках, а також удушення поліетиленовим пакетом. Він також стверджував, що слідчий погрожував йому жорстоким поводженням з Р.Н. і притягненням її до кримінальної відповідальності як співучасниці. Уряд заперечив проти зазначених тверджень як неправдивих.

12. 05 жовтня 2009 року другий заявник пройшов судово-медичну експертизу в Києво-Святошинському відділі Київського обласного бюро судово-медичної експертизи з метою встановлення наявності у нього тілесних ушкоджень і, у випадку їхнього виявлення,- визначення часу та способу їхнього нанесення. Він сказав експерту, що не був підданий жорстокому поводженню. В акті зазначалося, що другий заявник не мав жодних тілесних ушкоджень, окрім декількох старих виразок на ногах і свіжого шраму на лівій руці після операції у зв’язку з інфекційним зараженням пальця.

13. 07 жовтня 2009 року для другого заявника викликали швидку медичну допомогу, як стверджувалося, після того, як він знепритомнів від удушення поліетиленовим пакетом. Згідно із записами швидкої медичної допомоги другому заявнику діагностували абстинентичний синдром і йому була надана допомога.

14. 15 жовтня 2009 року другий заявник зізнався у вбивстві Ш.А. та його охоронців (див. пункт 31).

15. 02 листопада 2009 року, після переведення з Києво-Святошинського ІТТ до Київського ІТТ, другий заявник відмовився від своїх первинних зізнавальних показань та поскаржився, що їх було отримано у результаті фізичного жорстокого поводження та психологічного тиску (див. також пункт 36).

16. З 08 по 17 листопада 2009 року його знову тримали під вартою у Києво-Святошинському ІТТ, де він, як стверджувалося, зазнав подальшого жорстокого поводження та погроз.

17. 16 березня 2010 року слідчий, у провадженні якого перебувала справа, виділив твердження другого заявника про жорстоке поводження з матеріалів його справи та направив їх до прокуратури Києво-Святошинського району (далі - районна прокуратура) для проведення розслідування. 23 квітня 2010 року районна прокуратура винесла постанову про відмову у порушенні кримінальної справи щодо відповідних працівників міліції, головним чином, посилаючись на заперечення ними застосування будь-якого примусу до другого заявника. Прокурор також зазначив, що в журналі реєстрації Києво-Святошинського ІТТ відсутні записи про скарги або тілесні ушкодження другого заявника після його прибуття туди 04 жовтня 2009 року.

18. Згідно з твердженнями другого заявника його не повідомили про цю постанову. Він повторив свої твердження про жорстоке поводження під час судового розгляду своєї справи та після нього, але вони були відхилені, оскільки розслідування цього питання вже проводилося (див. також пункт 61).

В. Щодо Р.Н.

19. Р.Н. не висувала офіційних скарг на жорстоке поводження працівників міліції. При цьому, хоча Р.Н. багато разів змінювала свої показання, стверджуючи про чинення на неї тиску або другим заявником з метою його виправдання, або слідчим з метою обвинувачення другого заявника, вона неодноразово доводила, що незадокументовано трималися під вартою близько тижня в Києво-Святошинському відділі міліції, де працівники міліції змушували її сидіти на стільці, прикутою до батареї, били її аж до вивиху щелепи, тягнули за волосся, не давали їй відпочити чи поїсти, доки вона не погодилася надати очікувані від неї показання (див. пункти 48, 50, 51, 60 і 69). Протягом близько двох тижнів після цього Р.Н., як стверджувалося, проти її волі тримали під охороною працівників міліції в певному незазначеному приміщенні у м. Біла Церква. Після цього слідчий, як стверджувалося, дав їй гроші і посадив на потяг до м. Санкт-Петербурга. Як стверджувалося, це було частиною домовленості між слідчим і другим заявником. Хоча Р.Н. неодноразово наголошувала, що не бажала висувати жодних скарг на працівників міліції, суд першої інстанції направив її твердження до прокуратури для розслідування.

20. 01 липня 2012 року районна прокуратура відмовила у порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції у зв’язку з цим, посилаючись на твердження слідчого, в яких він заперечував застосування будь-якого примусу до Р.Н., а також на відсутність будь-яких скарг від останньої.

А. Досудове розслідування

21. Незабаром після затримання другого заявника та Р.Н. в ніч з 03 на 04 жовтня 2009 року з 04 год. 00 хв. до 06 год. 00 хв. в його житлі у присутності Р.Н. було проведено невідкладний обшук на підставі винесеної раніше тієї ночі постанови начальника слідчого відділу Києво-Святошинського районного відділу міліції. Зокрема, працівники міліції вилучили деякі документи, що належали А.О., численні пакети із SIM-картами, декілька сумок і GPS-пристрій.

22. Пізніше 04 жовтня 2009 року, приблизно о 17 год. 30 хв., працівники міліції провели "огляд місця події" у житлі другого заявника, змусивши його, як стверджувалося, під тиском підписати письмову заяву про це. Цього разу працівники міліції знайшли та вилучили металевий циліндричний предмет (згодом ідентифікований як глушник для пістолета) та декілька предметів чоловічого одягу (згодом ідентифікованого, як одяг вбивці Ш.А. та його охоронців). Огляд провів слідчий у присутності двох "спеціалістів", інших відомостей наведено не було.

23. Того ж дня працівники міліції провели особистий огляд другого заявника, за результатами якого вилучили сім мобільних телефонів і тринадцять SIM-карт. Крім того, у нього були взяті змиви з рук, обличчя, вух, волосся та нігтів. Як зазначено у висновку від 19 жовтня 2009 року судово-хімічна експертиза показала, що вони містять залишки вогнепальних пострілів.

24. У матеріалах справи міститься декілька суперечливих показань Р.Н. від 04 жовтня 2009 року. Під час ранкового допиту її як свідка, Р.Н. зазначила, що вона та другий заявник переїхали до м. Києва з метою його лікування від наркотичної залежності, що його знайомого, А.О., який проживав з ними певний час, двічі відвідували А. та Е., з якими він пішов 02 жовтня 2009 року. Р.Н. також стверджувала, що другий заявник повернувся додому після обіду 02 жовтня 2009 року, він виглядав стурбованим і сказав їй, що А.О. потрапив в дорожньо-транспортну пригоду, і вони мусили їхати. Проте під час наступного допиту як свідка ввечері 04 жовтня 2009 року Р.Н. стверджувала, що другий заявник та А.О. збирали інформацію про Ш.А., вона бачила в квартирі два пістолети і після повернення додому після обіду 02 жовтня 2009 року другий заявник виглядав стурбованим, виправ свій одяг й сказав їй, що вбив Ш.А. і їм необхідно було терміново їхати. Вона також стверджувала, що він зателефонував "Мерабу з Москви" (перший заявник) і сказав: "Все нормально, тільки одна проблема - секретарка залишилася там. Папери підписав, печатку поставив". Р.Н. також сказала, що згаданих нею раніше А. та Е. не існувало, і вона сказала про них лише за вказівкою другого заявника. Крім того, 04 жовтня 2009 року (ймовірно у період між двома згаданими допитами) Р.Н. також написала "явку з повинною", зміст якої був подібний до змісту другого допиту.

25. Ввечері 04 жовтня 2009 року було складено протокол затримання другого заявника. У ньому зазначалося, що другий заявник підозрювався у вбивстві трьох осіб, у тому числі двох працівників міліції-3. Він написав, що хотів мати захисника і ні в кого не стріляв. Він також підтвердив своє бажання мати захисника під час підписання 05 жовтня 2009 року протоколу, в якому зазначалося, що йому були роз’яснені його процесуальні права як підозрюваного.

__________

-3 Двоє охоронців вважалися працівниками міліції.

26. Під час подальшого допиту як свідка 06 жовтня 2009 року Р.Н. стверджувала, що другий заявник сказав їй, ніби перший заявник-4 найняв його "виконати роботу". Вона також зазначила, що коли другий заявник повернувся додому після обіду 02 жовтня 2009 року, вона почула якийсь шум, який згідно з його твердженнями був зумовлений тим, що він викинув пістолет у сміттєпровід.

__________

-4 Вона впізнала його на фотографії як людину, з якою другий заявник зустрічався в м. Москві у липні 2009 року.

27. 06 жовтня 2009 року слідчий, посилаючись на той факт, що інкримінований другому заявнику злочині передбачав покарання у виді довічного позбавлення волі, призначив йому захисника О.В. Згідно з твердженнями другого заявника він не мав жодних приватних побачень з цим захисником за відсутності працівників міліції. Під час допиту того дня у присутності захисника другий заявник відмовився давати показання та відповідати на запитання.

28. 07 жовтня 2009 року працівник комунальної служби, відповідальної за прибирання комунальної території біля будинку, в якому другий заявник орендував квартиру, передала працівникам міліції пістолет, який згідно з її твердженнями вона знайшла у сміттєпроводі 03 жовтня 2009 року. Вона пояснила затримку тим, що спочатку віддала пістолет одному з мешканців будинку, який мав віднести його до міліції, але не мав часу. Експерти-балісти встановили, що з цього пістолета були випущенні численні кулі в торговому центрі. Крім того, був складений висновок експерта, в якому зазначалося, що курок містив клітини шкірного епітелію, генетичні ознаки якого збіглися зі зразками другого заявника. Одна з куль у магазині містила відбитки його пальців.

29. 08 жовтня 2009 року було проведено пред’явлення осіб для впізнання, під час якого С. М. впізнав другого заявника як особу, яка погрожувала йому пістолетом і яку він підвозив (див. також пункт 7). Згідно з твердженнями другого заявника С.М. не був переконливим у своїх показаннях. У матеріалах справи також містяться протоколи впізнання від 08 жовтня 2009 року, в яких зазначено, що двоє свідків впізнали другого заявника як особу, що стріляла в Ш.А., тоді як інший свідок впізнав його як особу, яка розпитувала про Ш.А. та організацію його охорони.

30. 12 жовтня 2009 року другий заявник висловив бажання, щоб його представляла Л.Б. - захисник, яку найняли його родичі. Однак наступного дня слідчий залишив без задоволення це клопотання, оскільки Л.Б. були відомі деякі обставини, які мали суттєве значення для розслідування, і вона підлягала допиту як свідок. Однак Л.Б. не допитували як свідка. Також відсутні інші вказівки, як вона могла бути пов’язана з подіями, щодо яких проводилося розслідування. Вона була допущена до провадження як захисник другого заявника більш ніж через три місяці (див. пункт 39).

31. 15 жовтня 2009 року другого заявника допитали як обвинуваченого у присутності захисника О.В. Він зізнався, що разом з товаришем А.О. застрелив Ш.А. та його охоронців. Він стверджував, що вбивства не були умисними. Згідно з його твердженнями А.О. хотів лише налякати Ш.А. або навіть викрасти його-5 з метою повернення значної суми, яку той заборгував певним особам у м. Москві, і він погодився допомогти своєму другові. Як стверджувалося, стріляти почали охоронці Ш.А., коли він та А.О. підійшли до них на вході в торговий центр і наказали Ш.А. та охоронцям не рухатися. Він пояснив, що вони з А.О. не очікували озброєного опору. Однак, щойно охоронці потягнулися до зброї, йому і А.О. довелося стріляти. Ім’я першого заявника у зазначених показаннях не згадувалося.

__________

-5 Вбачається, що через деякий час другий заявник змінив свої показання та доводив, що вони розглядали можливість викрадення сина Ш.А. (див. пункт 43).

32. 16 жовтня 2009 року другий заявник повторив ту саму версію подій під час відтворення обстановки та обставин події, проведеного у присутності захисника О.В. Цього разу він додав, що викинув зброю у сміттєпровід свого будинку.

33. У різні дати родичі Ш.А. повідомляли працівників міліції, що вони підозрювали першого заявника, який також був їхнім родичем, у замовленні вбивства. Вони стверджували, що перший заявник і Ш.А. конфліктували у зв’язку з їхнім спільним бізнесом, і перший неодноразово погрожував другому вбивством, якщо той не віддасть частину своєї частки в торговому центрі першому. Після смерті Ш.А. перший заявник, як стверджувалося, повторив цю вимогу членам родини.

34. 20 жовтня 2009 року щодо першого заявника було порушено кримінальну справу за підозрою у замовленні вбивства та винесено постанову про оголошення його в розшук.

35. 22 жовтня 2009 року другому заявнику за його згодою було призначено додаткового захисника О.С. у зв’язку з необхідністю проведення великої кількості слідчих дій.

36. 02 листопада 2009 року слідчий допитав другого заявника як обвинуваченого в присутності його нового захисника О.С. Цього разу він заперечив свою причетність до стрілянини і сказав, що лише допомагав своєму другу А.О. у зборі інформації про Ш.А., оскільки останній нібито заборгував значну суму грошових коштів. Відповідаючи на питання, він заперечив, що знав або коли-небудь зустрічався з першим заявником. Він скаржився, що його первинні зізнавальні показання (див. пункт 31) були отримані в результаті фізичного жорстокого поводження та психологічного тиску.

37. 12 листопада 2009 року стосовно другого заявника був складений акт комплексної амбулаторної судової психолого-психіатричної експертизи, яка мала перевірити його осудність та можливість брати участь в судовому процесі. В акті зазначалося, що він відмовився спілкуватися з експертами під запис, оскільки йому не було надано захисника за його вибором. Крім того, він відмовився відповісти, чи мав якісь скарги. Водночас він уточнив, що це не означало, що він їх не мав. В акті експертизи зазначалося, що другий заявник міг брати участь в судовому процесі. Він містив, inter alia, таке твердження:

"Клінічних ознак алкоголізму та наркоманії під час досудового слідства не виявлено".

38. 10 грудня 2009 року додатковий захисник почав представляти другого заявника після подання ним відповідної заяви.

39. 24 лютого 2010 року захисник Л.Б. (див. пункт 30) також була допущена як його представник-6іі.

__________

-6 У лютому 2011 року другий заявник змінив її на іншого захисника.

40. 25 січня 2011 року другий заявник відмовився від послуг захисників О.В. та О.С. (див. пункти 27 і 35).

41. Як підтверджено журналами обліку відвідувачів Київського та Житомирського СІЗО, у період з листопада 2009 року по квітень 2011 року слідчий щонайменше двадцять разів відвідував другого заявника під час тримання його під вартою за відсутності його захисників. Згідно з твердженнями другого заявника ці побачення не документувалися і використовувалися, аби чинити на нього тиск.

42. 12 липня 2010 року першого заявника затримали в Російській Федерації, а 18 березня 2011 року видали Україні. Він відмовився давати показання, стверджуючи, що його затримання, тримання під вартою і притягнення до кримінальної відповідальності були незаконними.

43. У матеріалах справи містяться письмові показання другого заявника від 12 квітня 2011 року, в яких він стверджував, що дізнавшись про видачу першого заявника до України, бажав дати показання стосовно причетності останнього до вбивства Ш.А. і йому не була необхідна присутність його захисника. Згідно з його твердженнями він дав письмові показання під тиском слідчого під час перебування у карцері. Під час його допиту як свідка того дня він зазначив, що зв’язався з першим заявником у липні 2009 року, аби отримати допомогу у стягненні заборгованості з певних людей. Останній, як стверджувалося, попросив його в обмін на допомогу викрасти сина Ш.А., щоб змусити Ш.А. заплатити йому певну суму грошових коштів. Згідно з твердженнями другого заявника він і А.О. мали зібрати всю необхідну інформацію у м. Києві та підготувати план дій, після чого перший заявник мав відправити туди своїх людей. Коли все було готово, до м. Києва приїхали двоє чоловіків - А. та Е. Приблизно за тиждень до стрілянини перший заявник, як стверджувалося, сказав другому заявнику, що Ш.А. погодився сплатити грошові кошти, і у викраденні більше не було необхідності. Другий заявник також зазначив, що коли він випадково відповів на телефонний дзвінок на телефон А.О. 01 жовтня 2009 року, він почув, як перший заявник кричав, що Ш.А. збрехав і перший заявник уб’є його за це. Стосовно подій 02 жовтня 2009 року він стверджував, що А.О. разом з А. та Е. поїхали на його автомобілі. Після стрілянини А. і Е., як стверджувалося, повідомили його, що трапилося, та зникли.

44. 29 липня 2011 року другий заявник у процесуальному статусі свідка, впізнав, зокрема, першого заявника, А.О. та Ш.А. на показаних йому слідчим фотографіях.

В. Розгляд справи районним судом

45. У жовтні 2011 року кримінальні справи заявників об’єднали в одну і районний суд розпочав її розгляд. Суд вирішив проводити засідання російською мовою для зручності заявників.

46. 09 листопада 2011 року родичі Ш.А. звернулися до суду з клопотанням про проведення закритого судового розгляду: "прошу врахувати, що в залі судового засідання під час розгляду справи на адресу потерпілих звучать репліки про розправу з боку родичів [першого заявника], які вони сприймають як реальні. Також звертаю увагу суду, що під час судового розгляду справи можуть бути порушені питання, пов’язані з [їхньою] комерційною та сімейною таємницею". Посилаючись на частину другу статті 20 і статтю 52-1 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України), а також Закон України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" (див. пункт 89), суд задовольнив це клопотання та продовжив розгляд справи у закритих судових засіданнях. Це було зафіксовано в протоколі засідання, однак письмової ухвали суду постановлено не було.

47. Під час судового розгляду перший заявник заперечував усі обвинувачення проти нього, тоді як другий заявник визнав лише свою участь у підготовці викрадення сина Ш.А. Показання другого заявника в суді були подібними до його показань від 12 квітня 2011 року (див. пункт 43).

48. 22 лютого 2012 року Р.Н. дала показання у судовому засіданні. Вона клопотала про можливість давати показання або з іншої кімнати за допомогою технічних засобів, або за відсутності другого заявника. Р.Н. обґрунтувала це клопотання "побоюванням за своє життя та здоров’я". Суд першої інстанції вирішив допитати її за відсутності другого заявника. Перший заявник також був відсутній. На той момент він був видалений із зали судового засідання до кінця розгляду справи за неналежну поведінку (див. пункт 58). Р.Н. стверджувала, що другий заявник разом з А.О., як їй здавалося, стежили за сином Ш.А. Стосовно подій 02 жовтня 2009 року її єдиним твердженням було, що другий заявник прийшов додому стурбований і сказав їй, що А.О. потрапив в дорожньо-транспортну пригоду й їм необхідно було поїхати. Згідно з твердженнями Р.Н. про стрілянину вона дізналася лише із засобів масової інформації. Вона відмовилася від своїх попередніх показань стосовно вини підсудних як неправдивих та отриманих органами досудового розслідування у результаті жорстокого поводження.

49. О 19 год. 00 хв. 22 лютого 2012 року було оголошено коротку технічну перерву, після чого допит Р.Н. продовжився, ймовірно, у присутності щонайменше одного захисника кожного підсудного.

50. Р.Н. також з’явилася у суді 23 лютого 2012 року. Цього разу вона скаржилася, що другий заявник та його захисник чинили на неї тиск з метою змусити її відмовитися від показань, в яких вона викривала другого заявника, наданих нею під час досудового розслідування. Р.Н. стверджувала, що у січні 2012 року другий заявник погрожував їй по телефону, що знайде її де завгодно, якщо вона не погодиться давати показання на його користь. Як стверджувалося, він надиктував їй очікувані ним показання. Р.Н. надала суду рукописний текст. Попри свої твердження, що вона надала ці показання за власним бажанням, Р.Н. зазначила, що працівники міліції жорстоко поводилися з нею після її затримання в жовтні 2009 року (див. пункт 19).

51. 14 березня 2012 року Р.Н. подала письмову заяву до суду першої інстанції стосовно її бажання "дати правдиві показання" у справі, і вона не могла зробити це раніше у зв’язку з тиском працівників міліції. Зокрема, вона стверджувала, що працівники міліції погрожували змінити її процесуальний статус зі свідка на обвинуваченого, якщо вона не буде співпрацювати. Р.Н. просила суд визнати її попередні показання, в яких вона викривала заявників, недійсними. Вона стверджувала, що не заперечувала давати показання в їхній присутності.

52. Того ж дня під час судового засідання Р.Н. почувалася погано і сказала, що не могла дати показання. На її прохання викликали швидку медичну допомогу, яка доставила її до Центральної поліклініки Міністерства внутрішніх справ України. Вона пробула там до 21 березня 2012 року на стаціонарному лікуванні гіпертонії.

53. Також 14 березня 2012 року суд першої інстанції дав вказівку районній прокуратурі розслідувати твердження Р.Н. про тиск працівників міліції та другого заявника. Результати перевірки стверджуваного тиску слідчого невідомі. Стосовно розслідування стверджуваного тиску другого заявника на Р.Н. відповідна наявна в матеріалах справи інформація наведена у пункті 56.

54. 16 березня 2012 року Р.Н. подала іншу письмову заяву до суду, в якій стверджувала, що другий заявник чинив на неї тиск, щоб вона дала неправдиві показання про його невинуватість, і її показання під час досудового розслідування були правдивими. Вона стверджувала, що з 10 по 14 березня 2012 року товариш другого заявника тримав її в орендованій квартирі, відібрав у неї мобільний телефон і найняв двох охоронців, які супроводжували її весь час. Р.Н. також стверджувала, що другий заявник телефонував їй із СІЗО та погрожував. Вона запитала, чи могла свої майбутні показання давати з інших приміщень.

55. 21 березня 2012 року районний суд розглянув зазначену заяву та задовольнив клопотання Р.Н. про допит з іншого приміщення. Було вирішено, що вона надаватиме показання по телефону в режимі гучного зв’язку. Другий заявник рішуче заперечив проти цього та висловив бажання залишити засідання. Хоча у задоволенні його клопотання було відмовлено, суд першої інстанції зрештою ухвалив його видалення із зали судового засідання у зв’язку з порушенням порядку (він намагався покинути зал суду, незважаючи на конвой). Один з його захисників також покинув засідання, а іншого було відсторонено у зв’язку з невиконанням розпоряджень головуючого судді. У зв’язку з відсутністю другого заявника Р.Н. погодилася дати показання в залі суду. Вона надала показання, подібні до показань від 04-7 і 06 жовтня 2009 року, в яких викривала заявників (див. пункти 24 і 26). Р.Н. також зазначила, що зазнала жорстокого поводження у відділі міліції. Її скарги були направлені до прокуратури для проведення перевірки.

__________

-7 А саме ввечері 04 жовтня 2009 року.

56. 09 квітня 2012 року Управління Державної пенітенціарної служби України у м. Києві та Київській області повідомило суд першої інстанції, вочевидь у контексті розслідування можливого чинення тиску другим заявником на Р.Н. (див. пункт 54), про відсутність доказів, що він міг телефонувати їй із СІЗО.

57. 04 травня 2012 року показання Р.Н. були зачитані другому заявнику, якому була надана можливість прокоментувати їх.

58. 24 травня 2012 року районний суд постановив ухвалу про видалення першого заявника із зали судового засідання до кінця судового розгляду у зв’язку з численними порушеннями порядку. До постановлення цієї ухвали головуючий суддя щонайменше двадцять п’ять разів оголошував йому попередження у зв’язку з неналежною поведінкою, зокрема він кричав, переривав виступаючих, робив непристойні жести та зневажливі коментарі, ігнорував розпорядження головуючого судді та звертався до свідків на курдському діалекті "курманджі". Першого заявника неодноразово попереджали про ймовірність його видалення із зали судового засідання до закінчення провадження. Двічі, 22 лютого та 21 березня 2012 року, його тимчасово видаляли із зали до кінця судового засідання. В ухвалі про видалення першого заявника із зали судового засідання 24 травня 2012 року суд першої інстанції зазначив, що, незважаючи на численні зауваження та попередження, він не доклав жодних зусиль для виправлення своєї поведінки. Також зазначалося, що на період відсутності інтереси його захисту забезпечувалися обов’язковою присутністю в залі судового засідання його захисника.

59. З 30 липня по 30 серпня 2012 року експерт Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України проаналізував відеозаписи стрілянини та різноманітних слідчих дій за участю другого заявника. Експерт також особисто оглянув другого заявника, щоб за вказівкою суду першої інстанції встановити, чи міг він бути чоловіком, озброєним пістолетом, який переслідував і вбив Ш.А. на відеозаписах. У висновку від 30 серпня 2012 року експерт встановив, що якість відеозапису з торгового центру була надто низької якості, щоб чітко встановити особу злочинця. Проте загальні пропорції обличчя та тіла вдалося ідентифікувати. Також експерт зміг встановити зріст злочинця та довжину його кінцівок. Візуальний огляд другого заявника підтвердив, що його зріст, пропорції обличчя та тіла відповідали особі з відеозапису стрілянини. Крім того, вони мали однакову лінію росту волосся та однакову зачіску. Було визнано дуже правдоподібним, що другий заявник був особою на відеозаписі з торгового центру. Експерт зазначив, що більш точний висновок було неможливо зробити у зв’язку з низькою якістю відео.

60. У серпні 2012 року Р.Н. подала ще дві заяви до суду першої інстанції, в яких вказала, що її показання, в яких вона викривала другого заявника у стрілянині, були неправдивими та отриманими в результаті жорстокого поводження та тиску працівників міліції. Заяви були складені на території Російської Федерації, одна в присутності захисника, інша - нотаріуса. Р.Н. пояснила, що переїхала до Російської Федерації, аби уникнути протиправного впливу органів досудового розслідування та сім’ї Ш.А., і вона була готова давати подальші показання, але виключно з території Російської Федерації. Вона стверджувала, що для отримання її перших показань у жовтні 2009 року працівники міліції незадокументовано тримали її під вартою протягом кількох тижнів та жорстоко поводилися з нею. Вона також стверджувала, що коли 14 березня 2012 року хотіла дати правдиві показання, слідчий та його колеги зустріли її в коридорі будівлі суду та змусили не робити цього. Згідно з твердженнями Р.Н. навіть коли вона перебувала в лікарні, її відвідував слідчий і продовжував чинити тиск на неї, щоб змусити її підтримати свої попередні показання.

61. 08 листопада 2012 року районний суд визнав першого заявника винним у замовленні вбивства та придбанні засобів для його вчинення, а другого заявника, зокрема, у його вчиненні. Заявникам було обрано покарання у виді довічного позбавлення волі. Під час встановлення вини другого заявника суд першої інстанції посилався на його зізнавальні показання від 15 і 16 жовтня 2009 року (див. пункти 31 і 32), незважаючи на те, що пізніше він відмовився від них (див. пункт 36). Хоча вирок містив короткий виклад наданих у суді показань другого заявника, в яких він викривав першого заявника та заперечував свою причетність до стрілянини (див. пункт 47), незрозуміло, якою мірою суд першої інстанції посилався на ці показання під час встановлення вини першого заявника. Районний суд послався, зокрема, на показання Р.Н., в яких вона викривала другого заявника та, опосередковано, першого заявника. Суд відхилив як необґрунтовані твердження Р.Н. і другого заявника про жорстоке поводження під час тримання під вартою у відділі міліції, посилаючись на розслідування цих питань прокуратурою.

62. Суд першої інстанції також послався на показання родичів Ш.А., які доводили, що він багато разів розповідав їм про погрози першого заявника, а також на показання численних друзів, партнерів і співробітників Ш.А. про конфлікт між ним та першим заявником. Суд також послався, inter alia, на надані під час досудового розслідування показання свідків А.І., М.А. та А.А.-8, до яких, як зазначено у вироку, було застосовано заходи безпеки. Вони були вказані як знайомі першого заявника, які, як стверджувалося, відмовилися зустрічатися з ним особисто під час очних ставок. Усі вони стверджували про існування конфлікту між потерпілим і першим заявником. M.A. додатково зазначив, що перший заявник прямо зізнався йому, що організував вбивство Ш.А. Перший заявник доводив, що показання цих трьох свідків були сфабриковані. Він посилався на нотаріально засвідчені показання А.І., М.А. та А.А., які заперечували, що коли-небудь допитувалися або давали показання у відповідному кримінальному провадженні. Перший заявник також поставив під сумнів справжність телеграм, як стверджувалося, надісланих до суду цими свідками з проханням зачитати їхні надані під час досудового розслідування показання з огляду на схожість формулювань, а також той факт, що вони були надіслані з одного поштового відділення з інтервалом в одну хвилину. Його аргументи розглянуті не були.

__________

-8 У вироку зазначені їхні повні імена та прізвища.

63. Крім того, у зв’язку з визнанням другого заявника винним районний суд послався на показання С.М. і двох свідків стрілянини, які були допитані в суді і впізнали його як одного з нападників (див. пункт 29). Суд першої інстанції також послався на показання трьох інших свідків, які під час досудового розслідування впізнали другого заявника як одного з нападників, проте вони не з’явилися у судові засідання. Один з них повідомив суд першої інстанції, що не зміг бути присутнім у засіданнях у зв’язку з проблемами зі здоров’ям. Інший свідок змінив адресу проживання, і працівники міліції не змогли його знайти. Стосовно третього свідка працівники міліції поінформували суд першої інстанції, що до нього було застосовано заходи безпеки, і це могло бути підтверджено відповідними документами.

64. Районний суд також послався на різні висновки балістичних і дактилоскопічних експертиз, речові докази (див. пункти 7, 8, 22, 28 і 59), а також роздруківки телефонних дзвінків, які свідчили, що заявники регулярно контактували між собою, у тому числі у день вбивства Ш.А. незабаром після стрілянини. Також зазначалося, що експерти проаналізували відеозаписи певних слідчих дій за участю другого заявника, і не виявили в його поведінці ознак чинення на нього тиску.

65. Першого заявника доставили до суду для оголошення вироку (див. пункт 58). Оскільки в суді він одразу почав вигукувати образливі висловлювання, йому оголосили попередження, що він буде знову видалений із зали, якщо надалі поводитиметься неналежно. Оскільки він продовжив ображати суд, його видалили із зали судового засідання та оголосили вирок за його відсутності.

С. Апеляційне та касаційне провадження

66. Обидва заявники оскаржили вирок від 08 листопада 2012 року в апеляційному порядку.

67. Перший заявник продовжував заперечувати будь-яку причетність до злочину, стверджуючи, що визнання його винним не було обґрунтовано жодними вагомими доказами. Він зазначив, що потерпілий мав серйозні конфлікти з певними іншими особами, які не були встановлені розслідуванням-9. Він також зауважив, що Ш.А. не звертався до міліції зі скаргами на отримання яких-небудь погроз від нього, і, незважаючи на обов’язок постійно носити бронежилети, охоронці потерпілого не були в них під час стрілянини. На думку першого заявника, це підривало достовірність тверджень, що він погрожував Ш.А. Перший заявник також стверджував, що викривальні показання другого заявникаііі та Р.Н. щодо нього були отримані під примусом. Перший заявник також доводив, що А.І., М.А. та А.А. були "вигаданими" свідками, з якими ніколи не проводилося очних ставок. Він зауважив, що твердження сторони обвинувачення, що до цих свідків застосовувалися заходи безпеки, були брехнею, оскільки в матеріалах справи не містилося жодного документа, який зазвичай необхідний для застосування заходів безпеки до свідків. До того ж згідно з телеграмами, зачитаними районним судом, особи, які представилися А.І., М.А. та А.А., відмовилися з’явитися у судове засідання у зв’язку з поганим станом здоров’я чи фінансовими труднощами, а не своїм статусом "захищених свідків". Крім того, перший заявник скаржився на численні процесуальні порушення його прав, зокрема, що судовий розгляд проходив у закритих судових засіданнях без належного обґрунтування, і він не мав можливості брати ефективну участь в ньому. Він також скаржився на виснажливі умови у дні проведення судових засідань і на своє видалення із зали судового засідання майже на шість місяців.

__________

-9 Перший заявник стверджував, зокрема, що у 2008 році К. звернувся до міліції зі скаргою на серйозне жорстоке поводження сім’ї Ш.А., результати кримінального розслідування у цій справі залишилися незрозумілими, а другий заявник відбував покарання у Сполученому Королівстві у тій же установі, що й брат К.

68. Другий заявник також стверджував у своїй апеляційній скарзі про відсутність переконливих доказів його вини. Він повторив твердження щодо жорстокого поводження з ним та Р.Н. Крім того, він скаржився на відмову йому у доступі до захисника на ранніх етапах розслідування та проведення численних слідчих дій без його захисника чи навіть без документування. Він також скаржився, що не міг скористатися допомогою Л.Б., обраного ним захисника. Другий заявник також скаржився, що не зміг допитати низку важливих свідків під час судового розгляду і С.М. відмовився відповідати на певні запитання сторони захисту в суді.

69. 29 березня 2013 року Апеляційний суд Київської області отримав письмову заяву від Р.Н., в якій вона повторила свої твердження про жорстоке поводження під час тримання під вартою у відділі міліції та тиск слідчого (див. пункти 19, 48 і 51). Вона також підтримала свої попередні показання на користь заявників (див. пункти 24, 48, 51 і 60).

70. 22 квітня 2013 року за результатами відкритого засідання апеляційний суд залишив вирок районного суду без змін. Апеляційний розгляд полягав у заслуховуванні усних заяв заявників та їхніх захисників, а також прокурора, розгляді матеріалів справи та дослідженні доводів, наведених в апеляційних скаргах. Апеляційний суд постановив, що рішення суду першої інстанції про проведення закритих судових засідань ґрунтувалося на належних нормах законодавства і було виправданим за цих обставин. Крім того, він встановив, що першого заявника правомірно видалили із зали судового засідання з огляду на його постійну неналежну поведінку. Суд також погодився з висновком суду першої інстанції, що за твердженнями про жорстоке поводження з другим заявником і Р.Н. було проведено належне розслідування та вони були правомірно відхилені як необґрунтовані. Посилаючись на протоколи судових засідань районного суду, апеляційний суд зазначив, що у судовому засіданні С.М. впізнав другого заявника як нападника. Він також зазначив, що другого заявника впізнали декілька свідків, і щонайменше двоє з них підтвердили надані під час досудового розслідування показання під час судового розгляду. Апеляційний суд не прокоментував тверджень першого заявника, що показання свідків А.І., М.А. та А.А., надані під час досудового розслідування, були сфабриковані. Було зроблено загальний висновок, що вину заявників було встановлено достатньою кількістю доказів, а порушення їхніх процесуальних прав, яке могло б призвести до несправедливості усього судового розгляду, не було.

71. Заявники та декілька захисників, які діяли від їхнього імені, подали касаційні скарги по суті, повторивши свої попередні аргументи.

72. 13 лютого 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - Вищий спеціалізований суд України) залишив без задоволення касаційні скарги за результатами засідання, під час якого присутні у залі заявники, яких представляли їхні захисники, виклали свої усні доводи. Вищий спеціалізований суд України повторив висновки апеляційного суду та постановив, зокрема, стосовно наведеного в касаційних скаргах твердження про неможливість допитати певних свідків у суді, що завжди існували поважні причини для їхньої неявки. Крім того, більшість свідків, які не з’явилися, письмово повідомили районний суд, що підтримували свої надані під час досудового розслідування показання. У будь-якому випадку всі ці показання підтверджувалися речовими та іншими доказами. Стосовно скарги другого заявника на обмеження його права на захист Вищий спеціалізований суд України зазначив, що йому було призначено захисника одразу після його затримання згідно з вимогами законодавства. Було також зауважено, що його представляли більше ніж тринадцять захисників, як призначених, так і найнятих приватними особами, щонайменше по двоє захисників одночасно.

А. Версія заявників

73. У дні проведення засідань заявники мусили прокидатися о 06 год. 00 хв. і після того, як їх виводили з камер, їх зачиняли на декілька годин у маленькій кімнаті для тримання підсудних без меблів разом з кількома десятками інших затриманих, які чекали конвоювання. Приміщення не мало вентиляції та було наповнено сигаретним димом. У дні проведення засідань заявникам не надавалася їжа та вода.

74. Другий заявник надав показання двох затриманих з Київського СІЗО, які підтвердили наведений опис порядку конвоювання у дні проведення засідань.

75. Іноді засідання тривали до 22 год. 00 хв. - 23 год. 00 хв., а до кінця дня заявники були голодні та виснажені.

76. Під час судових засідань вони перебували в кайданках і в клітці або скляній кабіні-10 приблизно за чотири - шість метрів від своїх захисників. Захисник першого заявника поскаржився на такі умови до Міністерства внутрішніх справ України. У відповіді останнього від 08 січня 2014 року зазначалося, що згідно з відповідними нормами до засуджених до довічного позбавлення волі повинні були застосовуватися кайданки під час кожного виведення з камери. Крім того, у листі вказувалося, що для спілкування із захисником під час засідання, підсудний мав звернутися до охоронця, який, як правило, надавав йому можливість це зробити, з дозволу головуючого судді та зазвичай під час перерви.

__________

-10 Заявники підтвердили ці показання фотографіями та відеозаписами.

77. Згідно з твердженнями другого заявника декілька разів у період з червня по жовтень 2012 року-11 засідання призначалися щодня або з одноденною перервою.

__________

-11 А саме: 06, 08, 13, 14, 15, 20, 21 та 22 червня 2012 року; 18, 19 та 20 липня 2012 року; 13, 14, 19, 20, 26, 27 та 28 вересня 2012 року; 10 та 11 жовтня 2012 року, а також щодня з 17 по 19 жовтня 2012 року та з 22 по 26 жовтня 2012 року.

В. Версія Уряду

78. Середня тривалість кожного засідання становила від чотирьох до шести годин. Лише декілька разів вони проводилися у неробочий час: наприклад, 01 лютого 2012 року засідання тривало з 14 год. 00 хв. до 22 год. 40 хв. Уряд також стверджував без наведення додаткових відомостей, що засідання 22 лютого та 21 березня 2012 року тривали у неробочий час. Після кожного такого засідання відбувалася семиденна перерва.

79. Уряд зазначив, що згідно з чинними положеннями законодавства у дні засідань заявникам видавалися сухі пайки. Уряд посилався на лист, надісланий його Уповноваженому Департаментом з питань виконання кримінальних покарань 28 січня 2021 року, згідно з яким у Київському СІЗО вівся спеціальний Журнал обліку видачі продуктів особам, які відбувають за його межі, і кожен затриманий повинен був поставити підпис у ньому щоразу, коли отримав сухий пайок. Проте Суду не було надано жодних витягів зі згаданого журналу.

80. Другий заявник тримався під вартою у Київському СІЗО протягом таких періодів:

- з 17 листопада 2009 року по 03 травня 2010 року;

- з 30 квітня 2011 року по 19 червня 2013 року;

- з 26 жовтня 2013 року по 24 лютого 2014 року-12.

__________

-12 У проміжні періоди він тримався під вартою: з 03 травня 2010 року по 30 квітня 2011 року - у Житомирському СІЗО, а з 19 червня по 26 жовтня 2013 року - в Криворізькому СІЗО.

А. Версія другого заявника

81. Другого заявника тримали у п’яти різних камерах площею близько 8 кв.м кожна, в яких розміщувалося четверо ув’язнених. Наявні меблі обмежувалися двома двоярусними ліжками. Природного освітлення та вентиляції практично не було. Єдиним джерелом штучного освітлення була тьмяна електрична лампочка над дверима, яка була увімкнена вдень і вночі. Туалет відокремлювався від житлової зони лише перегородкою висотою один метр.

82. Другий заявник подав чотири кольорові фотографії, як він стверджував, своєї камери у Київському СІЗО. Усі фотографії були зроблені при денному освітленні під однаковим кутом, на них була зображена невелика камера з двома двоярусними ліжками, розділеними простором менше одного метра. Посередині було досить велике вікно, нижня третина якого була закрита непрозорим захисним екраном, а решта - металевими ґратами, що пропускали світло. Навпроти вікна була полиця для зберігання їжі. Як додаткове місце для зберігання їжі ув’язнені використовували одне з чотирьох ліжок, яке, вочевидь, було вільним.

83. Другий заявник також подав показання двох своїх співкамерників, які підтверджували його версію.

В. Версія Уряду

84. Згідно з інформацією Уряду другий заявник тримався у восьми різних камерах площею приблизно від 7 до 9 кв.м. Скільки ув’язнених розміщувалося в цих камерах, не уточнювалося.

85. Камери були обладнані всіма необхідними меблями, а туалет був відокремлений від житлової зони. У камері був хороший доступ до природного та штучного освітлення, а також належна система вентиляції. Температура і вологість відповідали встановленим нормам. Ув’язнені мали доступ до лазне-пральних приміщень раз на тиждень.

86. Відповідні положення національного законодавства щодо побутових умов в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах наведено, зокрема, в рішенні у справі "Сукачов проти України" (Sukachov v. Ukraine), заява № 14057/17, пункти 54-56, від 30 січня 2020 року.