54. Дійсно, ця справа стосується "звичайного трудового спору", оскільки вона суттєво вплинула на (i) обсяг роботи, яку заявник мав виконувати як працівник, та на (ii) його заробітну плату, як частину його трудових відносин (див., для порівняння, згадане рішення у справі "Онеберг проти Австрії" (Ohneberg v. Austria), пункт 25). З огляду на ці два аспекти не має жодних підстав, щоб дійти висновку, що у спорі заявника не було "цивільної" складової або що така складова була недостатньо значною, аби призвести до застосування "цивільного" аспекту статті 6 Конвенції.
55. Застосовуючи далі встановлений в рішенні у справі "Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії" (Vilho Eskelinen and Others v. Finland) підхід, не оспорюється, що національне законодавство надає можливість доступу до суду для оскарження звільнення з адміністративних посад у судовій системі. Отже, стаття 6 Конвенції застосовується у своєму цивільному аспекті.
56. З цього випливає, що первинні заперечення Уряду щодо застосовності пункту 1 статті 6 Конвенції мають бути відхилені.
57. Суд також зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути оголошена прийнятною.
B. Суть
1. Доводи сторін
58. Заявник стверджував, що ВРЮ не була "незалежним та безстороннім судом" з огляду на порядок утворення її складу, підпорядкованість її членів іншим державним органам, відсутність об’єктивної безсторонності та існування особистого упередження у деяких її членів. Крім того, ВАСУ також не дотримався обов’язку забезпечити "незалежний та безсторонній суд".
59. Уряд стверджував, що вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції були дотримані та що не було жодних ознак упередженості з боку національних органів влади. Уряд наголосив, що постанова ВАСУ ґрунтувалась на доводах сторін та була достатньо вмотивованою.
2. Оцінка Суду
(a) Загальні принципи щодо вимог "незалежного та безстороннього суду" на етапах вирішення та перегляду справи
60. При вирішенні того, чи може орган вважатися "незалежним", зокрема від виконавчої влади та сторін у справі, у попередніх справах Суд розглядав такі фактори, як порядок призначення членів органу, строк їхніх повноважень, існування гарантій проти зовнішнього тиску та питання, чи створює орган видимість незалежного (див. рішення у справі "Мактуф та Дамьяновіч проти Боснії та Герцеговини" [ВП] (Maktouf and Damjanoviж v. Bosnia and Herzegovina) [GC], заяви № 2312/08 та № 34179/08, пункт 49, ЄСПЛ 2013 (витяги), з подальшими посиланнями).
61. Як правило, безсторонність означає відсутність упередженості та необ’єктивності. Згідно з усталеною практикою Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з (i) суб’єктивним критерієм, враховуючи особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя будь-яку особисту упередженість або чи був він об’єктивним у цій справі, та (ii) об’єктивним критерієм, тобто шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд, незалежно від особистої поведінки будь-кого з його членів, та, серед інших аспектів, його складу, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Мікаллеф проти Мальти" [ВП] (Micallef v. Malta) [GC], заява № 17056/06, пункт 93, ЄСПЛ 2009, з подальшими посиланнями).
62. Проте між суб’єктивною та об’єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді може викликати не тільки об’єктивні сумніви щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об’єктивний критерій), але також може бути пов’язана з питанням особистих переконань суддів (суб’єктивний критерій) (див. рішення у справі "Кіпріану проти Кіпру" [ВП] (Kyprianou v. Cyprus) [GC], заява № 73797/01, пункт 119, ЄСПЛ 2005-XIII). Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб’єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову важливу гарантію надасть вимога об’єктивної безсторонності (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. the United Kingdom), від 10 червня 1996 року, пункт 32, Збірник 1996-III).
63. У зв’язку з цим навіть зовнішні прояви мають певну важливість, або іншими словами, "правосуддя має не лише здійснюватися, має бути видно, що воно здійснюється". Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (див. рішення у справі "Моріс проти Франції" [ВП] (Morice v. France) [GC], заява № 29369/10, пункт 78, ЄСПЛ 2015).
64. Насамкінець, концепції незалежності та об’єктивної безсторонності тісно пов’язані між собою та залежно від обставин можуть вимагати спільного розгляду (див., наприклад, рішення у справі "Купер проти Сполученого Королівства" [ВП] (Cooper v. the United Kingdom) [GC], заява № 48843/99, пункт 104, ЄСПЛ 2003-XII).
65. Згідно з практикою Суду навіть тоді, як судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо "прав та обов’язків цивільного характеру", певним чином не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, може не бути встановлено порушення Конвенції за умови, якщо провадження у цьому органі "у подальшому підлягає контролю з боку судового органу, що має повну юрисдикцію та забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції" (див. рішення у справах "Альбер та Ле Конт проти Бельгії" (Albert and Le Compte v. Belgium), від 10 лютого 1983 року, пункт 29, Серія A № 58, та "Цфайо проти Сполученого Королівства" (Tsfayo v. the United Kingdom), заява № 60860/00, пункт 42, від 14 листопада 2006 року).
(b) Застосування зазначених принципів у цій справі
(i) Підхід до розгляду скарги
66. Вперше питання про роботу заявника на посаді голови Київського апеляційного адміністративного суду було порушене Радою суддів адміністративних судів України, яка, провівши свою перевірку, вирішила внести до ВРЮ подання про звільнення заявника з його адміністративної посади. У подальшому це питання було розглянуте ВРЮ, яка не була пов’язана з первинним поданням Ради суддів адміністративних судів України. Навпаки, ВРЮ мала повноваження здійснити власну оцінку фактів, надати їм свою правову позицію з цього питання та після проведення засідань та оцінки доказів ухвалити обов’язкове для виконання рішення. У цій справі розгляд відповідного питання ВРЮ закінчився прийняттям рішення про звільнення заявника і невдовзі після його прийняття воно було виконане (див. пункт 20). У подальшому, після його виконання, рішення ВРЮ було переглянуте ВАСУ.
67. Наведені особливості провадження на національному рівні вказують на те, що Рада суддів адміністративних судів України відіграла роль попереднього досудового розгляду в цій справі. Ця частина справи на оскаржувалась заявником, який зосередився на своїй скарзі щодо стверджуваної несправедливості проваджень у ВРЮ і ВАСУ та відсутності "достатнього перегляду" останнім. За цих обставин Суд має розглянути, чи відповідали ВРЮ та ВАСУ вимогам пункту 1 статті 6 Конвенції. Проте, якщо ВРЮ не відповідала цим вимогам, питання за статтею 6 Конвенції виникне лише у випадку незабезпечення ВАСУ "достатнього перегляду" згідно зі статтею 6 Конвенції (див., для порівняння, згадані рішення у справах "Ле Конт, Ван Левен та Де Мейєр проти Бельгії" (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), пункти 51 та 54, та "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine), пункти 108, 123 та 130). Відповідно у цій справі Суд насамперед повинен розглянути, чи були дотримані ВРЮ вимоги "незалежного та безстороннього суду". По-друге, якщо на цій стадії не було дотримано зазначених вимог, необхідно встановити, чи був перегляд справи ВАСУ "достатнім" для виправлення виявлених недоліків. По-третє, необхідно встановити, чи дотримався сам ВАСУ вимог незалежності та безсторонності.
(ii) Провадження у ВРЮ
68. У своєму рішенні у згаданій справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine) Суд встановив ряд критеріїв для оцінки того, чи відповідала ВРЮ, як дисциплінарний орган суддівського врядування, вимогам незалежності та безсторонності. При цьому Суд посилався на свою попередню практику та враховував відповідні міжнародні документи, зокрема, висновки та рекомендації інших органів Ради Європи. По-перше, Суд наголосив на необхідності значного представництва суддів у такому органі, зазначивши, що у випадку, коли щонайменше половина складу суду, у тому числі голова з правом вирішального голосу, складається з суддів, це є суттєвим свідченням безсторонності (там само, пункт 109). По-друге, з огляду на важливість зменшення впливу політичних органів на склад дисциплінарного органу, важливо було оцінити порядок, відповідно до якого судді обирались до цього органу, з урахуванням органів влади, які висували їх, та роль суддівського співтовариства у цьому процесі (там само, пункт 112). По-третє, важливо було встановити, чи працювали члени дисциплінарного органу у ньому на постійній основі або продовжували працювати і отримувати заробітну плату поза його межами; враховуючи, що в останньому випадку це неминуче означатиме їхню матеріальну, ієрархічну та адміністративну залежність від їхніх основних роботодавців і ставитиме під загрозу їхню незалежність та безсторонність (там само, пункт 113). По-четверте, слід приділити увагу участі представників органів прокуратури у складі дисциплінарного органу з питань суддів; включення Генерального прокурора України за посадою, а також інших членів, делегованих органами прокуратури, викликає занепокоєння щодо безсторонності дисциплінарного органу з питань суддів з огляду на функціональну роль прокурорів у національному судовому провадженні (там само, пункт 114). По-п’яте, коли члени дисциплінарного органу відіграють роль у попередній перевірці у дисциплінарній справі та в подальшому беруть участь у вирішенні тієї самої справи у дисциплінарному органі, таке дублювання функцій може викликати об’єктивний сумнів щодо безсторонності цих членів (там само, пункт 115).
69. У рішенні у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine) Суд встановив, що склад ВРЮ, передбачений Конституцією України, виявляв низку системних недоліків, які ставили під загрозу вимоги незалежності та безсторонності. Відповідно до цих конституційних положень, більшість ВРЮ складалася з осіб, які не є суддями та які призначаються безпосередньо органами виконавчої та законодавчої влади, Міністра юстиції України і Генерального прокурора України, які входили до її складу за посадою. Рішення про звільнення заявника у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine) було прийняте шістнадцятьма членами ВРЮ, лише троє з яких були суддями. До того ж лише четверо з двадцяти членів ВРЮ працювали в ній на постійній основі, тоді як інші члени продовжували працювати та отримувати заробітну плату поза межами ВРЮ. Членство та присутність Генерального прокурора України, а також інших представників органів прокуратури у ВРЮ також викликали занепокоєння щодо безсторонності, з огляду на функціональну роль прокуратури у національному судовому проваджені. Крім того, двоє членів ВРЮ, які висували дисциплінарні обвинувачення проти заявника на підставі результатів їхніх власних попередніх перевірок, у подальшому розглядали його справу по суті (там само, пункти 110-115).
70. Ці висновки є цілком актуальними для цієї справи. ВРЮ була сформована та працювала відповідно до тих самих конституційних положень, що й у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine). Тому такі самі занепокоєння виникають щодо відповідності провадження у ВРЮ стандартам незалежності та безсторонності. Справа заявника розглядалась та вирішувалась вісімнадцятьма членами ВРЮ, тільки вісім з яких були суддями. Отже, члени, які не були суддями, становили більшість, яка могла вплинути на результат провадження. Крім того, залишались питання як щодо порядку призначення органами виконавчої та законодавчої влади суддів членами ВРЮ, який обмежував кількість обраних своїми колегами суддів у складі ВРЮ, так і щодо того, що більшість членів ВРЮ не працювали в ній на постійній основі і що до її складу входив Генеральний прокурор України.
71. Крім того, щодо детально викладених у заяві до Суду тверджень заявника про те, що окремий член ВРЮ виявляв особисту упередженість у його справі, не можна не зазначити, що суддя К., який був членом ВРЮ, спочатку відіграв роль у попередній перевірці у справі заявника та внесенні до ВРЮ подання про його звільнення в якості голови Ради суддів адміністративних судів України (див. пункти 15 та 18). Така попередня участь викликає об’єктивний сумнів щодо безсторонності судді К., коли у подальшому він взяв участь у прийнятті рішення ВРЮ по суті справи заявника (див., для порівняння, згадане рішення у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine), пункт 115, рішення у справі "Попоскі та Дума проти колишньої Югославської Республіки Македонії" (Poposki and Duma v. the former Yugoslav Republic of Macedonia), заява № 69916/10 та № 36531/11, пункт 48, від 07 січня 2016 року, та згадане рішення у справі "Стуруа проти Грузії" (Sturua v. Georgia), пункт 35).
72. Наведених міркувань достатньо для Суду, щоб дійти висновку, що у провадженні у ВРЮ не було забезпечено гарантій незалежності та безсторонності з огляду на системні недоліки та ознаки особистої упередженості.
(iii) Чи забезпечив розгляд ВАСУ достатній перегляд
73. По-перше, з метою встановлення того, чи мав суд другої інстанції "повну юрисдикцію" або чи забезпечував "достатність перегляду" для виправлення відсутності незалежності та безсторонності в суді першої інстанції, Суд вважає за необхідне врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, у тому числі бажані та дійсні підстави для оскарження (див. рішення у справі "Брайян проти Сполученого Королівства" (Bryan v. the United Kingdom), від 22 листопада 1995 року, пункти 44-47, Серія A № 335A, та згадане рішення у справі "Цфайо проти Сполученого Королівства" (Tsfayo v. the United Kingdom), пункт 43).
74. В рішенні у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine) Суд чітко встановив, що ВАСУ не забезпечив достатнього перегляду справи щодо звільнення судді з його посади. По-перше, Суд зазначив, що ВАСУ мав повноваження визнати оскаржуване рішення незаконним, проте не міг скасувати його або, за необхідності, вжити будь-які інші відповідні заходи. Навіть незважаючи на відсутність юридичних наслідків в результаті визнання рішення незаконним, нездатність ВАСУ скасувати оскаржуване рішення та відсутність норм, що регулюють подальший хід дисциплінарного провадження (зокрема, які заходи мають бути вжиті причетними органами влади в результаті визнання оскаржуваних рішень незаконними та строки вжиття таких заходів), породжує серйозну невизначеність щодо реальних правових наслідків такого судового визнання. Крім того, судова практика вказувала на те, що у разі позитивного вирішення справи ВАСУ автоматичного відновлення на посаді не відбувалось, оскільки відповідні судді мали ініціювати нові провадження щодо відновлення на посаді (там само, пункти 125 та 126). Суд також розглянув порядок та фактичний обсяг здійснюваного ВАСУ перегляду та дійшов висновку, що вони аналогічно були невідповідними для забезпечення "достатнього перегляду" (там само, пункти 127 та 128).
75. Наведені міркування так само стосуються цієї справи. При перегляді рішення ВРЮ, яке одразу набрало законної сили, ВАСУ діяв в межах того самого законодавства з аналогічними обмеженими повноваженнями та невизначеностями щодо можливих правових наслідків.
76. До того ж, з огляду на зміст спору в цій справі існує серйозна невідповідність між наведеними та фактичними підставами перегляду. По-перше, у своїй постанові ВАСУ зазначив, що заявник не оскаржував факти, що стали підставою для його звільнення, і тому ці факти були визнані встановленими. Цей висновок не узгоджується з підставами, наведеними заявником у своєму позові до ВАСУ, в якому він чітко оскаржує ці факти. Заявник стверджує, зокрема, що висновки ВРЮ були надто загальними та що для обґрунтування своїх висновків ВРЮ мала послатись на конкретні обставини та зазначити період, коли вони відбулись.
77. По-друге, ВАСУ не зробив реальної спроби розглянути інший важливий аргументи заявника, який стверджував про відсутність незалежності та безсторонності у провадженні у ВРЮ (див. пункт 21). Нагадавши, що до його повноважень входило розглянути, чи було оскаржуване рішення ухвалене у порядку, що відповідав низці критеріїв, зокрема критерію безсторонності, ВАСУ дійшов загального висновку, що ВРЮ не допустила порушень Конституції України та законів України. Проте ВАСУ не оцінив, чи відповідало провадження у ВРЮ принципам незалежності та безсторонності. Він не навів жодних підстав щодо цього.
78. Отже, перегляд ВАСУ справи заявника був недостатнім. Відповідно він не міг виправити недоліки щодо процесуальної справедливості, які були у провадженні ВРЮ.
(iv) Чи дотримався ВАСУ стандартів незалежності та безсторонності
79. Щодо гарантій незалежності та безсторонності, які мають відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції забезпечуватись судовим органом, який здійснює перегляд, то у цій справі такий перегляд здійснювався суддями ВАСУ, які також перебували в межах дисциплінарної юрисдикції ВРЮ. Це означає, що ці судді також могли стати суб’єктом дисциплінарного провадження у ВРЮ. Той факт, що до суддів ВАСУ можуть бути застосовані дисциплінарні стягнення та що вони мають дотримуватись норм суддівської дисципліни й етики, сам по собі не є підставою для сумніву в їхній незалежності та безсторонності щодо органу, уповноваженого застосовувати дисциплінарні норми. Однак питання дотримання фундаментальних гарантій незалежності та безсторонності може виникнути, якщо структура та функціонування дисциплінарного органу створюють серйозні проблеми у зв’язку з цим. Ця справа дійсно свідчить про такі серйозні проблеми з боку ВРЮ, зокрема структурні недоліки та ознаки особистої упередженості (див. пункти 70-72). По-друге, ВРЮ не була просто дисциплінарним органом влади; насправді це був орган влади з широкими повноваженнями щодо кар’єр суддів (призначення, притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення). На підставі цих факторів, а також з огляду на правові та фактичні обставини справи Суд у світлі згаданого рішення у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine) (див. пункт 130) доходить висновку, що судді ВАСУ при розгляді справи заявника, стороною в якій була ВРЮ, не могли проявити "незалежність та безсторонність", як того вимагала стаття 6 Конвенції.
80. З цього випливає, що у цій справі перегляд ВАСУ не відповідав вимозі незалежності та безсторонності.
(v) Висновок
81. Відповідно ВРЮ не забезпечила незалежний та безсторонній розгляд справи заявника, а подальший перегляд ВАСУ його справи не виправив ці недоліки.
83. Заявник скаржився за статтею 8 Конвенції на порушення свого права на повагу до приватного життя внаслідок його звільнення з посади голови Київського апеляційного адміністративного суду.
"1. Кожен має право на повагу до свого приватного … життя …
2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.".
A. Доводи сторін
1. Заявник
85. Заявник стверджував, що було порушене його право на повагу до приватного життя, оскільки його кар’єра, репутація і соціальні та професійні зв’язки зазнали непоправної шкоди. Крім того, зменшення його заробітної плати та майбутньої пенсії вплинуло на його матеріальне благополуччя. На підтримку свого твердження заявник посилався на рішення у справі "Ермені проти Угорщини" (<…>) (заява № 22254/14, пункти 30 та 31, від 22 листопада 2016 року), в якому припинення повноважень заявника в якості заступника Голови Верховного Суду Угорщини було визнано таким, що порушило його право на повагу до його приватного життя.
86. Щодо репутації заявник стверджував, що посада голови апеляційного суду була престижною та впливовою. Оскільки він обіймав посади голови у декількох судах протягом двадцяти п’яти років, посада, з якої він був звільнений, становила вершину його юридичної кар’єри та кульмінацію десятиліть особистої відданості та професійної прихильності. Його звільнення з цієї посади завдало шкоди його особистому авторитету та компетентності в очах його колег. До того ж, підстава для його звільнення, а саме, порушення законів щодо організації відправлення правосуддя, вплинула загалом на його професійний статус, а також на його майбутню кар’єру і перспективи просування по службі. Це мало важливе значення, оскільки інформація про його звільнення була широко розповсюджена. У контексті його твердження про серйозну шкоду для своєї репутації заявник доводив, що його неправомірне звільнення вплинуло на інтереси його дітей, які отримали юридичну освіту.
87. Щодо суті своєї скарги заявник також стверджував, що втручання у його право на повагу до його приватного життя не здійснювалось "згідно із законом", оскільки застосовне законодавство було надто нечітким та не передбачало процесуальних гарантій для попередження його свавільного застосування. Крім того, він стверджував, що його звільнення було непропорційним за таких обставин, оскільки спосіб, у який він був звільнений, не надавав йому жодної можливості виправити його стверджувані недоліки в управлінні.
2. Уряд
88. Уряд стверджував, що право здійснювати адміністративні функції у суді не підпадало під дію статті 8 Конвенції. На відміну від згаданої справи "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine) та справи "Озпінар проти Туреччини" (<…>) (заява № 20999/04, від 19 жовтня 2010 року) заявник у цій справі з посади судді не звільнявся. З огляду на цю важливу відмінність скарга була несумісною з Конвенцією за критерієм ratione materiae.
89. Уряд також доводив, що навіть якщо припустити, що стаття 8 Конвенції була застосовною, звільнення заявника з його адміністративної посади мало дуже незначний вплив на його приватне життя. Заявник, ймовірно, змінив кабінет у тій самій будівлі суду та отримував дещо нижчу заробітну плату. Отже, він не зазнав "суттєвої шкоди" і скарга мала бути оголошена неприйнятною відповідно до підпункту "b" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.
90. Щодо суті Уряд стверджував, що, на відміну від справи "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine), застосовне національне законодавство було достатньо чітким та передбачуваним у його застосуванні; втручання переслідувало законні цілі в інтересах громадської безпеки, економічного добробуту країни, запобігання заворушенням чи злочинам та захисту прав інших осіб. Уряд доводив, що недоліки у роботі заявника загрожували належному відправленню правосуддя Київським апеляційним адміністративним судом, юрисдикція якого поширювалась на декілька областей країни. За цих обставин втручання було необхідним для досягнення наведених законних цілей.
B. Третя сторона, яка вступила у справу
91. Третя сторона стверджувала, що питання застосовності статті 8 Конвенції мало вирішуватись з огляду на той факт, що посада голови суду завжди передбачала лідерську роль у судовій системі та що звільнення з цієї посади зачіпало приватне життя особи. Зокрема, таке звільнення впливало на професійні зв’язки відповідної особи, а також його репутацію та становище.
C. Оцінка Суду
Прийнятність
(a) Попередні зауваження
92. Суд зазначає, що ця справа стосується трудового спору між особою та державою. Рішення звільнити заявника було прийняте органом державної влади. При оцінці того, чи виникає у такому випадку питання щодо приватного життя за статтею 8 Конвенції, існує тісний зв’язок між питанням застосовності та суті. Якщо встановлено, що захід серйозно вплинув на приватне життя особи, то цей висновок означає, що скарга є сумісною з Конвенцією за критерієм ratione materiae, і в той же час, що захід становив "втручання" у "право на повагу до приватного життя" для цілей оцінки по суті за трьома аспектами за статтею 8 Конвенції (оцінка законності, законної мети та необхідності такого "втручання"). Отже, питання застосовності та наявності "втручання" є нерозривно пов’язаними у таких категоріях справ.
93. У попередніх справах Суд розглядав це питання або на стадії вирішення питання прийнятності (див., наприклад, рішення у справах "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece), заява № 26713/05, пункти 22-25, від 28 травня 2009 року, "Йільберг проти Швеції" [ВП] (Gillberg v. Sweden) [GC], заява № 41723/06, пункти 64-74, від 03 квітня 2012 року, та "Фернандез Мартінез проти Іспанії" [ВП] (Fernandez Martanez v. Spain) [GC], заява № 56030/07, пункти 109-113, ЄСПЛ 2014 (витяги), або на стадії розгляду по суті (див. рішення у справах "Сідабрас та Джіаутас проти Литви" (<…>), заяви № 55480/00 та № 59330/00, пункти 42-50, ЄСПЛ 2004-VIII, "Кампаньяно проти Італії" (Campagnano v. Italy), заява № 77955/01, пункти 53 та 54, ЄСПЛ 2006-IV, згадане рішення у справі "Озпінар проти Туреччини" (<…>), пункти 43-48, рішення у справах "Содан проти Туреччини" (Sodan v. Turkey), заява № 18650/05, пункти 43-50, від 02 лютого 2016 року, та "Шахін Куш проти Туреччини" (<…>), заява № 33160/04, пункти 34-37, від 07 червня 2016 року). Така розбіжність у практиці не може бути виправданою з точки зору послідовності. Оскільки питання застосовності відноситься до юрисдикції Суду ratione materiae, має бути дотримане загальне правило щодо розгляду заяв та на етапі вирішення питання прийнятності має бути здійснений відповідний аналіз, якщо тільки не має конкретної підстави об’єднати його із розглядом справи по суті. У цій справі немає такої конкретної підстави і питання застосовності статті 8 Конвенції має бути розглянуте на стадії прийнятності.
94. Отже, Суд має розглянути, чи є стаття 8 Конвенції застосовною до цієї справи та, відповідно, чи має він юрисдикцію ratione materiae розглядати відповідну скаргу по суті.
(b) Загальні принципи
(i) "Приватне життя" як широке поняття
95. Термін "приватне життя" є широким поняттям, яке не має вичерпного визначення. Воно охоплює фізичну та психологічну цілісність особи. Воно також може охоплювати різні аспекти фізичної та соціальної ідентичності особи. Крім того, стаття 8 Конвенції захищає право на особистий розвиток та право встановлювати і розвивати відносини з іншими людьми та зовнішнім світом (див. рішення у справі "С. та Марпер проти Сполученого Королівства" [ВП] (S. and Marper v. the United Kingdom) [GC], заяви № 30562/04 та № 30566/04, пункт 66, ЄСПЛ 2008, згадане рішення у справі "Йільберг проти Швеції" (Gillberg v. Sweden), пункт 66, та рішення у справі "Барбулеску проти Румунії" [ВП] (<…>) [GC], заява № 61496/08, пункт 70, ЄСПЛ 2017 (витяги), з подальшими посиланнями).
96. Отже, буде занадто суворо обмежувати поняття "приватне життя" лише "внутрішнім колом", у якому особа може жити своїм особистим життям на власний вибір і цілковито виключати з нього зовнішній світ, який не входить до цього кола (див. згадане рішення у справі "Фернандез Мартінез проти Іспанії" (<…>), пункт 109).
(ii) Право на повагу до репутації
97. Поряд з цим розвитком практики Суд був покликаний визначити, чи має поняття "приватного життя" охоплювати право на повагу до репутації, яке прямо не згадується у статті 8 Конвенції. В рішенні у справі "Пфайфер проти Австрії" (Pfeifer v. Austria) (заява № 12556/03, пункт 35, від 15 листопада 2007 року) Суд з огляду на свою практику встановив, що репутація особи, навіть якщо ця особа була піддана критиці в контексті публічних дебатів, становила частину її особистої ідентичності та психологічної цілісності, а отже, також входила до обсягу її "приватного життя".
98. Проте важливо наголосити, що на статтю 8 Конвенції не можна посилатись з метою подання скарги щодо втрати репутації, коли це є передбачуваним наслідком чиїхось дій, таких як, наприклад, вчинення злочину (див. згадане рішення у справі "Сідабрас та Джіаутас проти Литви" (Sidabras and Dћiautas v. Lithuania), пункт 49, та рішення у справі "Аксель Спрінгер АГ проти Німеччини" [ВП] (Axel Springer AG v. Germany) [GC], заява № 39954/08, пункт 83, від 07 лютого 2012 року). У згаданому рішенні у справі "Йільберг проти Швеції" (Gillberg v. Sweden) Велика палата не обмежила це правило лише шкодою для репутації та розширила його до принципу, що будь-які особисті, соціальні, психологічні та економічні страждання можуть бути передбачуваними наслідками вчинення злочину і, отже, на них не можна посилатись з метою оскарження того, що само по собі засудження становило втручання у право на повагу до "приватного життя"
99. На підставі цієї практики Суд застосовував статтю 8 Конвенції у низці справ щодо здійснення професійних функцій.
(iii) "Приватне життя" в контексті трудових відносин
100. Хоча зі статті 8 Конвенції прямо не випливає право на працевлаштування або право на вибір конкретної професії, поняття "приватне життя" у широкому розумінні в принципі не виключає діяльність професійного або ділового характеру. Зрештою, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки із зовнішнім світом (див. рішення у справі "Нємець проти Німеччини" (Niemietz v. Germany), від 16 грудня 1992 року, пункт 29, Серія A № 251B, та згадані рішення у справах "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine), пункт 165, "Барбулеску проти Румунії" (Barbulescu v. Romania), пункт 71). Отже, професійне життя є частиною зони взаємодії між особою та іншими людьми, що за певних обставин навіть в публічному контексті може підпадати під сферу "приватного життя" (див. згадане рішення у справі "Фернандез Мартінез проти Іспанії" (Fernandez Martinez v. Spain), пункт 110).
101. У контексті трудових відносин, що стосуються статті 8 Конвенції, Суд розглядав різні справи. Зокрема, він розглядав питання звільнення з військової служби (див. рішення у справі "Сміт та Грейді проти Сполученого Королівства" (Smith and Grady v. the United Kingdom), заяви № 33985/96 та № 33986/96, ЄСПЛ 1999-VI), звільнення з посади судді (див. згадані рішення у справах "Озпінар проти Туреччини" (<…>), "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine), "Куликов та інші проти України" (Kulykov and Others v. Ukraine), усунення від виконання адміністративних функцій у судовій системі (див. згадане рішення у справі "Ермені проти Угорщини" (Ermenyi v. Hungary) та переведення між посадами державної служби ("Содан проти Туреччини" (Sodan v. Turkey). Інші типи справ стосувались обмежень у доступі до працевлаштування на державну службу (див. рішення у справі "Наідін проти Румунії" (Naidin v. Romania), заява № 38162/07, від 21 жовтня 2014 року), втрати роботи поза межами державної служби (див. рішення у справах "Обст проти Німеччини" (Obst v. Germany), заява № 425/03, від 23 вересня 2010 року, "Шют проти Німеччини" (<…>), заява № 1620/03, ЄСПЛ 2010, та згадані рішення у справах "Фернандез Мартінез проти Іспанії" (Fernandez Martinez v. Spain), "Шахін Куш проти Туреччини" (<…>), та "Барбулеску проти Румунії" (Barbulescu v. Romania), а також обмежень у доступі до професії у приватному секторі (див. згадані рішення у справах "Сідабрас та Джіаутас проти Литви" (<…>), "Кампаньяно проти Італії" (Campagnano v. Italy), та "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece).
102. У справах, що входять до наведеної категорії, Суд застосовує поняття "приватного життя" на підставі двох різних підходів: (a) визначення питання "приватного життя" як підстави для спору (підхід, заснований на підставах) та (b) вилучення питання "приватного життя" з наслідків оскаржуваного заходу (підхід, заснований на наслідках).
(a) Підхід, заснований на підставах
103. Скарги щодо здійснення професійних функцій визнаються такими, що охоплюються сферою "приватного життя", коли пов’язані з приватним життям фактори розглядаються як кваліфікаційні критерії відповідної функції та коли оскаржуваний захід ґрунтувався на підставах, які посягають на свободу особистого вибору у сфері приватного життя.
104. Так, у сфері державної служби, коли оскаржувались вжиті державою заходи, Суд встановив, наприклад, що розслідування військової поліції щодо гомосексуалізму заявників та їхнє подальше звільнення з військової служби на єдиній підставі їхньої сексуальної орієнтації прямо втрутилось у їхнє право на повагу до приватного життя (див. згадане рішення у справі "Сміт та Грейді проти Сполученого Королівства" (Smith and Grady v. the United Kingdom), пункт 71). У згаданому рішенні у справі "Озпінар проти Туреччини" (<…>) провадження щодо звільнення заявниці з посади судді підпадало під дію статті 8 Конвенції, оскільки воно стосувалось не лише її професійної діяльності, але й зачіпало аспекти її приватного життя, зокрема її тісні особисті стосунки, її одяг та макіяж, а також те, що вона жила окремо від своєї матері (там само, пункти 43 та 47). В іншій справі перевід заявника на менш важливу посаду державної служби порушив питання "приватного життя", оскільки такий захід становив приховане покарання і був обумовлений причинами, пов’язаними з переконаннями заявника, а також одягом його дружини (див. згадане рішення у справі "Содан проти Туреччини" (Sodan v. Turkey), пункти 47-49).
105. Суд застосовував подібну логіку з точки зору позитивних обов’язків забезпечувати ретельний баланс між приватними інтересами державних службовців та працівників приватного сектору, коли підстави для звільнення були безпосередньо пов’язані з поведінкою заявників у їхньому приватному житті, наприклад, позашлюбними стосунками (див. згадане рішення у справі "Обст проти Німеччини" (Obst v. Germany), пункт 43 і далі) або проживанням із новим партнером після розлучення (див. згадане рішення у справі "Шют проти Німеччини" (<…>), пункт 57 і далі). Якщо приватна компанія звільнила працівника на підставі перевірки його кореспонденції його роботодавцем на робочому місці, такий захід підпадав під дію статті 8 Конвенції тією мірою, якою він стосувався "кореспонденції", та оскільки він посягав на розумну можливість мати будь-яке "приватне життя" на робочому місці (див. згадане рішення у справі "Барбулеску проти Румунії" (Barbulescu v. Romania), пункти 81 та 127).
106. З цих прикладів вбачається, що основні підстави для вжиття оскаржуваного заходу, який впливає на професійне життя, можуть бути пов’язані з приватним життям особи, і самі по собі ці підстави можуть призвести до застосування статті 8 Конвенції.
(b) Підхід, заснований на наслідках
107. Коли підстави для застосування заходу, який впливає на професійне життя особи, не пов’язані з її приватним життям, питання за статтею 8 Конвенції може все одно виникнути, якщо оскаржуваний захід має або може мати серйозні негативні наслідки для приватного життя особи. У зв’язку з цим Суд враховував негативні наслідки з точки зору (i) впливу на "внутрішнє коло", зокрема, коли виникали серйозні матеріальні наслідки, (ii) можливостей особи "встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми", та (iii) впливу на репутацію особи.
108. На підставі цього підходу Суд встановив, що звільнення судді на підставі неналежного виконання ним своїх професійних обов’язків, що призвело до порушення присяги судді, позначилося на широкому колі його професійних та інших відносин. Звільнення також мало негативний наслідок для "внутрішнього кола" заявника внаслідок втрати ним його заробітку, а також воно вплинуло на його репутацію (див. згадане рішення у "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine), пункт 166). Відмова заявниці, яка була іноземкою, у здачі адвокатського іспиту в Греції підпадала під дію статті 8 Конвенції, оскільки вона вплинула на її особистий вибір способу, у який вона прагнула здійснювати своє професійне та особисте життя (див. згадане рішення у справі "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece), пункти 24 та 25). Внесення імені заявниці до реєстру банкрутів призвело до низки юридичних обмежень щодо здійснення її професійної діяльності та цивільних прав. Отже, це вплинуло на можливість заявниці розвивати відносини із зовнішнім світом і стосувалось сфери її особистого життя (див. згадане рішення у справі "Кампаньяно проти Італії" (Campagnano v. Italy), пункт 54). Широка заборона на роботу в приватному секторі також була визнана такою, що впливала на "приватне життя" (див. згадане рішення у справі "Сідабрас та Джіаутас проти Литви" (<…>), пункт 47).
109. Якщо підхід, заснований на підставах, не виправдовує застосовність статті 8 Конвенції, необхідно здійснити аналіз наслідків оскаржуваного заходу у світлі наведених аспектів приватного життя для того, щоб дійти висновку, що скарга охоплюється сферою "приватного життя". Тим не менш, цей поділ не виключає випадків, коли Суд може визнати за доцільне застосувати обидва підходи у поєднанні, оцінивши наявність питання приватного життя в основних підставах застосування оскаржуваного заходу та, крім того, проаналізувавши наслідки цього заходу (див. згадане рішення у справі "Фернандез Мартінез проти Іспанії" (Fernandez Martinez v. Spain), пункти 110-112).
(iv) Мінімальний рівень суворості стверджуваного порушення
110. У справах, в яких Суд застосовує підхід, заснований на наслідках, важливе місце займає аналіз серйозності наслідків оскаржуваного заходу. Суд вирішував питання серйозності або суворості стверджуваного порушення у кількох аспектах. Зокрема, він діяв таким чином при оцінці відповідно до підпункту "b" пункту 3 статті 35 Конвенції "суттєвої шкоди", як чіткої вимоги щодо прийнятності для всієї системи конвенційних прав (див., наприклад, рішення у справах "Джусті проти Італії" (Giusti v. Italy), заява № 13175/03, пункт 34, від 18 жовтня 2011 року, "Гальяно Джорджі проти Італії" (Gagliano Giorgi v. Italy), заява № 23563/07, пункт 56, ЄСПЛ 2012 (витяги), та "Ель Каада проти Німеччини" (El Kaada v. Germany), заява № 2130/10, пункт 41, від 12 листопада 2015 року). Суд також послідовно застосовував оцінку за рівнем суворості у справах за статтею 3 Конвенції (див., наприклад рішення у справах "Яллох проти Німеччини" [ВП] (Jalloh v. Germany) [GC], заява № 54810/00, пункт 67, ЄСПЛ 2006-IX, "Гефген проти Німеччини" [ВП] (<…>) [GC], заява № 22978/05, пункт 88, ЄСПЛ 2010, та "Буїд проти Бельгії" [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункт 86, ЄСПЛ 2015).
111. Поняття рівня суворості було розглянуте саме за статтею 8 Конвенції. Зокрема, у справах щодо навколишнього середовища небезпідставна скарга за статтею 8 Конвенції може виникати, якщо небезпека для навколишнього середовища досягає рівня суворості, що значно зменшує здатність заявника користуватися своїм житлом або мати приватне чи сімейне життя. Суд встановив, що оцінка цього мінімального рівня у таких справах є відносною та залежить від усіх обставин справи, таких як інтенсивність та тривалість шкідливого впливу, а також його фізичні чи психологічні наслідки для здоров’я або якості життя заявника (див. рішення у справах "Фадєєва проти Росії" (Fadeyeva v. Russia), заява № 55723/00, пункти 68 та 69, ЄСПЛ 2005-IV, "Дубецька та інші проти України" (Dubetska and Others v. Ukraine), заява № 30499/03, пункт 105, від 10 лютого 2011 року, та "Грімковська проти України" (Grimkovskaya v. Ukraine), заява № 38182/03, пункт 58, від 21 липня 2011 року). Цей підхід також застосовувався у справах щодо шкідливого впливу за статтею 8 Конвенції подібно до згаданих справ щодо навколишнього середовища (див. рішення у справах "Борисевич проти Польщі" (Borysiewicz v. Poland), заява № 71146/01, пункт 51, від 01 липня 2008 року, та "Удовічіч проти Хорватії" (<…>), заява № 27310/09, пункт 137, від 24 квітня 2014 року).
112. Крім того, Суд встановив, що посягання на репутацію особи має досягти певного рівня серйозності та здійснюватись у спосіб, що створює перешкоди у користуванні правом на повагу до приватного життя (див. рішення у справах "А. проти Норвегії" (A. v. Norway), заява № 28070/06, пункти 63 та 64, від 09 квітня 2009 року, "Поланко Торрес та Мовілла Поланко проти Іспанії" (Polanco Torres and Movilla Polanco v. Spain), заява № 34147/06, пункти 40 та 44, від 21 вересня 2010 року, згадане рішення у справі "Аксель Спрінгер АГ проти Німеччини" (Axel Springer AG v. Germany), пункт 83, рішення у справі "Дельфі АС. проти Естонії" [ВП] (Delfi AS v. Estonia) [GC], заява № 64569/09, пункт 137, ЄСПЛ 2015, та "Бедат проти Швейцарії" [ВП] (Bedat v. Switzerland) [GC], заява № 56925/08, пункт 72, ЄСПЛ 2016). Ця вимога стосується репутації у соціумі в цілому та, зокрема, професійної репутації (див., в якості останнього прикладу, рішення у справі ""Відділення ісламської громади в Брчко та інші проти Боснії і Герцеговини" [ВП] (<…>) [GC], заява № 17224/11, пункти 76, 105 і 106, ЄСПЛ 2017).
113. У нещодавньому рішенні у справі "Ермені проти Угорщини" (Ermenyi v. Hungary) Суд встановив, що звільнення заявника з адміністративної посади заступника Голови Верховного Суду Угорщини становило втручання у його право на повагу до приватного життя (див. згадане рішення у справі "Ермені проти Угорщини" (Ermenyi v. Hungary), пункт 31). Незважаючи на те, що Суд не надав роз’яснення з цього питання, за відсутності зауважень сторін з цього приводу, це означає, що оскаржуваний захід серйозно вплинув на приватне життя заявника. Такий висновок не може розглядатись як презумпція того, що звільнення заявника "автоматично" порушило питання зі сфери приватного життя. У зв’язку з цим Суд нагадує, що рівень суворості займає важливе місце у справах, коли наявність питань у сфері приватного життя розглядається відповідно до підходу, заснованого на наслідках.
114. Отже, характерною особливістю підходу, заснованого на наслідках, в рамках статті 8 Конвенції є те, що заявник має надати переконливі докази того, що був досягнутий певний рівень суворості. Як було встановлено Великою палатою, заявники зобов’язані визначити та пояснити конкретні наслідки для їхнього приватного життя, характер та ступінь їхніх страждань, а також належним чином обґрунтувати такі твердження (див. згадане рішення у справі "Йільберг проти Швеції" (Gillberg v. Sweden), пункти 70-73). Згідно з вимогою щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту такі твердження мають належним чином бути висунуті на національному рівні.
115. З наведеної практики Суд доходить висновку, що трудові спори per se не виключаються зі сфери "приватного життя" у розумінні статті 8 Конвенції. Існують певні типові аспекти приватного життя, на які такі спори можуть вплинути внаслідок звільнення, пониження, відмови у доступі до професії або інших подібних несприятливих заходів. До цих аспектів входить (i) "внутрішнє коло" заявника, (ii) можливість заявника встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми та (iii) соціальна і професійна репутація заявника. У таких спорах існують два напрямки, за якими, як правило, виникають питання, пов’язані з приватним життям: або через підстави вжиття оскаржуваного заходу (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на підставах), або, у деяких справах, через наслідки для приватного життя (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на наслідках).
116. При застосуванні підходу, заснованого на наслідках, рівень суворості з огляду на всі наведені аспекти набуває вирішального значення. Саме заявник має переконливо продемонструвати, що цей рівень був досягнутий у його справі. Заявник має надати докази, які підтверджуватимуть наслідки оскаржуваного заходу. Суд визнає, що стаття 8 Конвенції є застосовною лише за умови, що ці наслідки є дуже серйозними та значною мірою впливають на його приватне життя.
117. Суд встановив критерії для оцінки суворості або серйозності стверджуваних порушень у різних нормативно-правових контекстах. Страждання заявника мають оцінюватись шляхом порівняння його життя до та після вжиття відповідного заходу. Суд також вважає, що при визначенні серйозності наслідків у справах, пов’язаних з трудовими відносинами, доцільно оцінити суб’єктивне сприйняття заявника на фоні об’єктивних обставин конкретної справи. Цей аналіз повинен охоплювати як матеріальний, так і нематеріальний вплив стверджуваного заходу. Тим не менш, заявник має визначити та обґрунтувати характер та ступінь його страждань, які повинні мати причинно-наслідковий зв’язок з оскаржуваним заходом. З огляду на правило вичерпання національних заходів юридичного захисту основні елементи таких тверджень мають бути належним чином доведені до відома національних органів влади, до компетенції яких відноситься вирішення такого питання.
(c) Застосування загальних принципів у цій справі
118. У цій справі Суд має відповісти на питання, чи вплинуло звільнення заявника з посади голови апеляційного суду із залишенням його на посаді судді на його приватне життя таким чином, що це призвело до застосовності статті 8 Конвенції.
119. Спочатку Суд розгляне напрямок, за яким у цьому трудовому спорі може виникнути питання, пов’язане з приватним життям: або через підстави для звільнення заявника, або через наслідки для його приватного життя.
120. Явні підстави для звільнення заявника з посади голови Київського апеляційного адміністративного суду були чітко обмежені його діяльністю на державному рівні, зокрема, його стверджуваними недоліками в управлінні, які нібито підірвали належну роботу суду. Ці підстави пов’язані лише з адміністративними завданнями заявника на робочому місці та не мають жодного зв’язку з його приватним життям. З огляду на відсутність будь-яких таких аспектів у підставах для його звільнення, необхідно визначити у світлі доказів або обґрунтованих тверджень заявника, чи мав цей захід серйозні негативні наслідки для аспектів, що становлять його "приватне життя", а саме: (i) його "внутрішнього кола", (ii) його можливості встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми або (iii) його репутації.
121. Щодо наслідків звільнення заявника, то перше питання, яке виникає, полягає в тому, чи існують підстави для порушення питання за статтею 8 Конвенції у світлі принципу виключення, встановленого в рішенні у справі "Йільберг проти Швеції" (Gillberg v. Sweden) (див. пункт 98). Згідно з цим принципом, коли оскаржувані негативні наслідки обмежуються наслідками незаконної поведінки, які були передбачуваними для заявника, то на статтю 8 Конвенції не можна посилатись, щоб стверджувати, що вони вплинули на приватне життя. Слід зазначити, що в рішенні у справі "Йільберг проти Швеції" (Gillberg v. Sweden) факт незаконної поведінки заявника був беззаперечним (див. згадане рішення у справі "Йільберг проти Швеції" (Gillberg v. Sweden), пункт 71), тоді як у цій справі заявник оскаржив саму наявність неправомірної поведінки, що означає, що захід, пов’язаний з його юридичною відповідальністю, а саме його звільнення, не міг бути передбачуваним наслідком його поведінки на посаді голови апеляційного суду. За таких обставин ця справа відрізняється від справи "Йільберг проти Швеції" (Gillberg v. Sweden) і Суд не може застосовувати цей підхід.