Справа «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та 71378/10)

Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Суханов та Ільченко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Марк Віллігер (<…>), Голова,

Енн Пауер-Форд (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Вінсент А. Де Гаетано (<…>),

Андре Потоцький (<…>),

Хелена Єдерблом (<…>),

Алеш Пейхал (<…>), судді,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 3 червня 2014 року

постановляє таке рішення, що було ухвалене в той день.

1. Справу було розпочато за двома заявами (№№ 68385/10 та 71378/10), які подали до Суду проти України 1 та 9 листопада 2010 року на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) двоє громадян України - п. Геннадій Лук'янович Суханов та п. Віктор Прокофійович Ільченко відповідно (далі - заявники).

2. Першого заявника представляла пані Н. Целовальніченко - адвокат, що практикує в м. Луганську, Україна. Другого заявника, якому було надано юридичну допомогу, представляв п. А. Хрістенко - адвокат, що практикує в м. Харкові, Україна. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений на останніх етапах провадження - пані Наталія Севостьянова з Міністерства юстиції України.

3. Заявники скаржились, зокрема, що вони не отримували соціальні виплати в заявленому ними розмірі.

4. 25 серпня 2011 року про заяви було повідомлено Уряд.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Обидва заявники народилися у 1938 році та проживають відповідно в м. Луганську та м. Жовті Води, Україна.

6. Обидва заявники мають спеціальний статус дитини війни (див. пункт 17). З 1 січня 2006 року вони отримали право на спеціальну надбавку до їх пенсій у розмірі 30 % мінімальної пенсії відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" .

A. Щодо скарг першого заявника

7. У травні 2008 року перший заявник подав позов проти управління Пенсійного фонду України в м. Артемівську та Головного управління Державної казначейської служби України в Луганській області з вимогою здійснити перерахунок пенсії за період з 2006 по 2008 рік, визначити проіндексовану суму заборгованості і виплатити и йому, а також виплачувати перераховану пенсію в майбутньому. Перший заявник також вимагав відшкодування матеріальної і моральної шкоди та витрат на правову допомогу.

8. 22 липня 2008 року Луганський окружний адміністративний суд ухвалив, що дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" було зупинено Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" . У той же час Закон України "Про державний бюджет України на 2006 рік" надавав Кабінету Міністрів України повноваження щодо затвердження механізму підвищення розміру пенсій. Однак, оскільки в 2006 році такого механізму не було затверджено, у задоволенні скарг першого заявника за 2006 рік було відмовлено.

9. Суд також зазначив, що у 2007 році дія статті 6 знову була зупинена, а в 2008 році до неї було внесено зміни законами України про Державний бюджет на відповідні роки. Проте ці зміни Конституційним Судом України було визнано неконституційними 9 липня 2007 року і 22 травня 2008 року. Отже, Суд постановив, що управління Пенсійного фонду України має здійснити перерахунок пенсії першого заявника за період з 9 липня по 31 грудня 2007 року і станом на 22 травня 2008 року.

10. 19 грудня 2008 року Донецький апеляційний адміністративний суд залишив це рішення без змін.

11. 28 липня 2010 року Вищий адміністративний суд залишив касаційну скаргу заявника без задоволення, оскільки суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права.

B. Щодо скарг другого заявника

12. У грудні 2009 року другий заявник подав до Жовтоводського міського суду позов до управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, вимагаючи перерахунку пенсії із січня 2006 року.

13. 2 березня 2010 року суд частково задовольнив вимоги другого заявника. Він постановив, що другий заявник мав право на надбавку до пенсії від дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України (9 липня 2007 року), а не з 1 січня 2006 року. Крім того, суд постановив, що управління Пенсійного фонду має здійснити перерахунок пенсії другого заявника за періоди з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 2 березня 2010 року.

14. 10 серпня 2010 року апеляційний суд Дніпропетровської області залишив цю постанову без змін. Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягала.

15. 14 лютого 2011 року другий заявник подав до Жовтоводського міського суду ще один позов, вимагаючи виплати йому вищезгаданої надбавки до пенсії з 3 березня 2010 року.

16. 17 травня 2011 року суд ухвалив рішення на користь другого заявника і постановив, що управління Пенсійного фонду має перерахувати розмір пенсії заявника з 3 березня 2010 року. 14 жовтня 2011 року Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд залишив це рішення без змін.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

17. Згідно зі статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" , який набрав чинності 1 січня 2006 року, діти війни (особи, яким станом на 2 вересня 1945 року було не більше 18 років) мають право на отримання пенсії чи іншої соціальної допомоги з надбавкою в розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком. Частина 2 статті 3 Закону передбачає, що соціальні гарантії, передбачені Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

18. У період з 1 квітня 2006 року по 22 травня 2008 року розмір мінімальної пенсії за віком було збільшено з 350 гривень (на той час близько 55 євро) до 481 гривні (на той час близько 68 євро).

19. Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" було зупинено дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" . 19 січня 2006 року відповідні положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" було змінено (зміни до нього набрали чинності 2 квітня 2006 року). Згідно з цими змінами розмір надбавки мав збільшуватись поступово відповідно до постанови Кабінету Міністрів України. Однак така постанова в 2006 році не була прийнята.

20. Законами України про Державний бюджет України на 2007 і 2008 роки дію статті 6 Закону було зупинено та змінено відповідно. 9 липня 2007 року і 22 травня 2008 року Конституційний Суд України визнав це неконституційним (див. ухвалу про прийнятність у справі "Колесник та інші проти України" (Kolesnik and others v. Ukraine), заява № 57116/10 та інші, п. 46, від 26 червня 2014 року).

21. 1 травня 2009 року Вищий адміністративний суд України видав довідку, яка містила узагальнення практики адміністративними судами у справах щодо соціального захисту дітей війни, ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань.

22. Суд зазначив:

"Як показав аналіз судової практики, основною причиною виникнення спорів є недосконалість законодавчого регулювання соціального захисту осіб, зокрема складнощі у визначенні пріоритетності закону, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин у зв'язку з поширенням на них дії нормативних актів однакової юридичної сили.

Основною нормативною базою, що регулює питання соціального захисту дітей війни, ветеранів війни, жертв нацистських переслідувань, є Конституція України від 28.06.96 № 254к/96-ВР, закони України від 18.11.2004 № 2195-IV "Про соціальний захист дітей війни", від 22.10.93 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" [...].

Законами про Державний бюджет України протягом 2006-2008 років до зазначених актів вносилися зміни, якими зупинялася дія окремих норм щодо цих виплат та встановлювалися інші, менші від визначених указаними законами, розміри.

У 2007 та 2008 роках відповідно до рішень Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007 у справі про соціальні гарантії громадян та 22.05.2008 № 10-рп/2008 у справі щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України окремі зміни, внесені законами про Державний бюджет на відповідні роки, визнано такими, що не відповідають Конституції України.".

23. Вищий адміністративний суд України також зазначив, що національні суди не завжди правильно зазначали, який закон має застосовуватися. Щодо надбавки до пенсії відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" суд зокрема зазначив, що в 2006 році дію цієї статті було зупинено Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" . Закон України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" передбачав, що питання щодо визначена розміру надбавки покладалось на Кабінет Міністрів України, але оскільки відповідної постанови Кабінетом Міністрів України прийнято не було, "соціальні виплати дітям війни відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не було реалізовано в 2006 році".

24. Щодо надбавок за період 2007-2008 років Вищий адміністративний суд України зазначив, що відповідні положення Законів України "Про Державний бюджет України" на 2007-2008 роки були визнані неконституційними. Однак, оскільки рішення Конституційного Суду України не мають зворотної дії, надбавки до пенсії мають бути нараховані тільки за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

25. У листі від 14 серпня 2009 року, надісланому головам адміністративних апеляційних судів, Вищий адміністративний суд України підтвердив свою позицію.

I. ОБ'ЄДНАННЯ ЗАЯВ

26. Суд вважає, що згідно з пунктом 1 правила 42 Регламенту Суду заяви мають бути об'єднані в одне провадження з огляду на їх спільне фактичне та правове підґрунтя.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

27. Заявники скаржилися на невиплату їм державними органами відповідної надбавки до пенсії в розмірі, передбаченому статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" , у періоди з 1 січня 2006 року по 9 липня 2007 року та з 1 січня по 22 травня 2008 року.

28. Суд, який відіграє провідну роль у здійсненні юридичної кваліфікації фактів справи, вважає, що вищевказані скарги мають бути розглянуті за статтею 1 Першого протоколу, в якій зазначено таке:

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.".

А. Прийнятність

29. Уряд не надав жодних зауважень щодо прийнятності зазначених заяв.

30. Суд зазначає, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, носить загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (див., наприклад, рішення у справі "Ян та інші проти Німеччини" (Jahn and Others v. Germany), заяви №№ 46720/99, 72203/01 і 72552/01, п. 78, ЄСПЛ 2005-VI).

31. Що стосується соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату в якості права на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (див. ухвалу щодо прийнятності у справі "Стек та інші проти Сполученого Королівства" (Stec and Others v. the United Kingdom) [ВП], заяви № 65731/01 та № 65900/01, п. 54, ECHR 2005-X); про важливість такого інтересу також має свідчити застосування статті 1 Першого протоколу (див. рішення від 15 вересня 2009 року у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 39).

32. Суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у заявників права на отримання надбавки до пенсії не оспорювався сторонами провадження, і Суд вважає, що суть права заявників є достатньо чіткою для застосування статті 1 Першого протоколу та що дійсно право заявників на отримання надбавки до пенсії, передбачене національним законодавством, становило майно у значенні цього положення.

33. Суд зазначає, що вимоги заявників стосуються чотирьох різних періодів. Враховуючи закони, що були чинними на час подій, ці періоди можна розділити на дві групи. Суд розгляне скарги заявників щодо кожної з цих груп окремо.

1. Періоди з 1 січня 2006 року по 2 квітня 2006 року, з 1 січня 2007 року по 9 липня 2007року та з 1 січня 2008 року по 22 травня 2008 року

34. Суд встановив, що вимоги заявників щодо надбавки до пенсії безперечно підпадають під дію статті 1 Першого протоколу і що їх можна вважати "майном" у значенні цього положення. Питання полягає у тому, чи можуть вважатися майном у значенні цього положення твердження заявників про те, що вони мають право на певні суми виплат, і якщо так, чи є їх невиплата втручанням у право на мирне володіння майном.

35. Суд нагадує, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Кореску v. Slovakia), п. 50; "Anheuser-Busch Inc. проти Португалії" (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).

36. Перш за все слід відмітити, що у цих справах сама суть права заявників на пенсійне забезпечення не ставиться під сумнів. Що стосується конкретного розміру пенсійних виплат, Суд не погоджується з тим, що вимоги заявників стосовно отримання надбавки до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії становили "законне сподівання" у значенні практики Суду з цього питання. Зокрема, такі вимоги не мали достатнього підґрунтя у національному законодавстві. Також немає жодних доказів усталеної практики національних судів на підтримку скарг заявників. Хоча стан національного законодавства у цій сфері був незадовільним, як про це наголошувалося у рішеннях Конституційного Суду України за 2007 та 2008 роки, національні суди розглядали скарги кожного заявника та наводили підстави для своїх рішень, що не могли вважатися свавільними або необґрунтованими (див, a contrario, рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine), заяви № 23759/03 та № 37943/06).

37. Дійсно, як стверджували заявники, у 2007 та 2008 роках Конституційний Суд України дійшов висновку, що зміни та доповнення до основного законодавства не могли вноситися за допомогою відповідних законів про Державний бюджет України, оскільки ці закони стосувалися радше фінансування, ніж матеріальних прав. Суд не погоджується із твердженнями заявників про те, що згідно з рішеннями Конституційного Суду України до відповідних нормативно-правових актів не можна вносити зміни. Конституційний Суд України розкритикував юридичну техніку, що використовувалася Парламентом для внесення таких конкретних змін та доповнень, проте демократично обраний Парламент зберігає право щодо виконання своїх законодавчих функцій відповідно до Конституції та зміни встановлених розмірів виплат на певний період часу. Заявники також не довели, що внаслідок ухвалення рішень Конституційного Суду України виникають сумніви щодо законності рішень національних судів.

38. Заявники, таким чином, не довели, що у них були "законні сподівання" щодо підвищеного розміру пенсії протягом вищезазначених періодів.

39. Суд вважає, що ця частина заяви має бути визнана неприйнятною як явно необґрунтована відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

2. Період з 2 квітня 2006 року по 31 грудня 2006 року

40. Протягом періоду з 2 квітня 2006 року по 31 грудня 2006 року Закон в редакції зі змінами, внесеними Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" , передбачав, що розмір відповідної надбавки визначатиме Кабінет Міністрів України. Суд визнає, що зважаючи на імперативне формулювання Закону 2006 року, заявники могли законно сподіватись, що Кабінет Міністрів України встановить розмір пенсії за відповідний період. Таким чином, протягом цього періоду заявники мали "законне сподівання" щодо підвищеного розміру пенсії ("Моріс проти Франції" (Maurice v. France), [ВП] № 11810/03, п. 63, ЄСГЇЛ 2005-IX; "Веселінські проти "колишньої Югославської Республіки Македонія" (Veselinski v. "the former Yugoslav Republic of Macedonia"), № 45658/99, n. 80 та наступні, від 24 лютого 2005 року).

41. Суд зазначає, що скарга заявників щодо невиплати їм надбавки до пенсії за вказаний період не є явно необґрунтованою у значенні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Крім того, він зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути оголошена прийнятною.

В. Суть

1. Доводи сторін

(a) Заявники

42. Посилаючись на статтю 22 Конституції України, перший заявник стверджував, що він мав право на надбавку до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком і що розмір цієї надбавки не може бути зменшено.

43. Другий заявник стверджував, що він мав законне сподівання на отримання надбавки у розмірі, передбаченому статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції станом на 1 січня 2006 року. Будь-яке зменшення розміру цієї надбавки було незаконним відповідно до статті 22 Конституції України і статті 3 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а також у світлі численних рішень Конституційного Суду.

(b) Уряд

44. Уряд стверджував, що стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачала, що особи, які є "дітьми війни", мають право на отримання пенсії або інших соціальних виплат з надбавкою в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Заявники вважали, що у них було законне сподівання щодо отримання цієї надбавки, яка, таким чином, є "майном" у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

45. Уряд вказав на те, що поняття "майно", про яке йдеться в частині першій статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" у значенні вказаного положення. На думку Уряду, питання, що потребувало розгляду, полягало у тому, чи мали заявники відповідно до обставин справи, взятих в цілому, право на отримання майнового права, захищеного статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (див. ухвалу щодо прийнятності від 19 грудня 2002 року у справі "Броньовські проти Польщі" (Broniowski v. Poland), заява № 31443/96).

46. Тому Уряд зазначив, що в першу чергу необхідно визначити, чи мали заявники у цих справах "законні сподівання".

47. На думку Уряду, таке сподівання може випливати із безлічі правових норм, чинних на час подій.

48. Уряд стверджував, що в 2006 році чинними були два нормативно-правові акти - Закон України "Про соціальний захист дітей війни" та Закон України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" зі змінами від 19 січня 2006 року. Ці зміни 2006 року передбачали, що розмір надбавки до пенсії має збільшуватись поступово відповідно до постанови Кабінету Міністрів України. Однак такої постанови в 2006 році прийнято не було.

49. На думку Уряду, ці закони були публічними та прогнозованими, а тому заявники могли регулювати свою поведінку відповідним чином.

50. Отже, чинне законодавство не містило жодних положень, які б надавали заявникам право на отримання надбавки до пенсії в розмірі, якого вони вимагали під час провадження в національних судах.

2. Оцінка Суду

51. Суд повторює, що маючи право на вищевказану надбавку, заявники мали майнове право відповідно до статті 1 Першого протоколу.

52. Суд зазначає, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (див. рішення у справі "Хонякіна проти Грузії" (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08, п. 72, від 19 червня 2012 року).

53. Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

54. Суд зазначає, що в період з квітня по грудень 2006 року Кабінет Міністрів України мав визначити розмір надбавки до пенсії, яка підлягала виплаті заявникам. Жодного рішення з цього питання не було прийнято.

55. У цьому випадку відмова держави здійснити певні дії становила втручання в права заявників, передбачені статтею 1 Першого протоколу. Уряд не надав жодних пояснень цієї бездіяльності, яка тримала заявників у невизначеності. Таким чином, Суд не бачить жодних причин, чому органи влади не вжили заходів для визначення розміру надбавки до пенсії заявників і вважає це втручання невиправданим (див., з відповідними змінами, рішення у справі "Клаус і Юрій Кіладзе проти Грузії" (Klaus and Iouri Kiladze v. Georgia), заява № 7975/06, від 2 лютого 2010 року; рішення у справі "Будченко проти України" (Budchenko v. Ukraine), № 38677/06, від 24 квітня 2014 року).

56. Отже, було порушення права заявників, передбаченого статтею 1 Першого протоколу, за період з 2 квітня по 31 грудня 2006 року.

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

57. Насамкінець перший заявник скаржився, що національні суди не взяли до уваги його аргументи, зокрема, його посилання на Конституцію України (див. рішення у справі "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, від 18 липня 2006 року).

58. Перший заявник також скаржився, що не було задоволено його вимогу щодо відшкодування судових та інших витрат, а також матеріальної та моральної шкоди.

59. Ретельно розглянувши ці скарги з урахуванням усіх наявних у нього документів, Суд вважає, що вони не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією.

60. З цього випливає, що ця частина заяви має бути визнана неприйнятною як явно необґрунтована відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

61.Статтею 41 Конвенції передбачено:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода

62. Перший заявник вимагав 756 євро відшкодування матеріальної шкоди (неотримані ним надбавки до пенсії за 2006 та 2008 роки) та 3200 євро відшкодування моральної шкоди. Другий заявник вимагав 2500 грн (близько 237 євро) відшкодування матеріальної шкоди та 3000 євро відшкодування моральної шкоди.

63. Уряд стверджував, що вимоги заявників є необґрунтованими.

64. Суд наголошує, що не в його компетенції підміняти собою національні органи влади та підраховувати розмір надбавки до пенсії, яку потрібно було виплатити заявникам у 2006 році, з огляду на неприйняття органами влади будь-якого рішення щодо цього питання. Таким чином, Суд вважає, що було б доречним звернути увагу на це питання на стадії виконання цього рішення.

65. Вирішуючи на засадах справедливості, Суд присуджує 900 євро кожному заявнику в якості відшкодування моральної шкоди.

B. Судові та інші витрати

66. Перший заявник вимагав 300 євро компенсації витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи національними органами влади, а також 15000 грн (близько 1400 євро) (юридична допомога) і 30 євро (поштові витрати), понесених у зв'язку з розглядом справи Судом. Другий заявник вимагав 37360,40 грн (близько 3538,68 євро) компенсації витрат на юридичну допомогу та 170 грн (близько 16 євро) поштових витрат.

67. Уряд зазначив, що перший заявник не надав жодних доказів понесених ним поштових витрат. Що стосується компенсації витрат на юридичну допомогу, він не зазначив кількості годин, яку було витрачено на його справу адвокатом, або погодинної ставки вартості послуг адвоката.

68. Щодо вимог другого заявника Уряд стверджував, що не було жодних доказів щодо кількості годин, яку насправді витратив його адвокат. Уряд також зазначив, що частина його вимог щодо відшкодування поштових витрат не була підтверджена відповідними квитанціями.

69. Згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У цій справі Суд, беручи до уваги документи, що є в розпорядженні Суду, надану другому заявникові юридичну допомогу, а також вищезазначені критерії, вважає за доцільне присудити першому заявнику суму в розмірі 880 євро і другому заявникові суму в розмірі 16 євро в якості відшкодування витрат під час розгляду справи в Суді.

С. Пеня

70. Суд вважає за належне призначити пеню виходячи з граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1.Вирішує об'єднати заяви.

2.Оголошує скаргу за статтею 1 Першого протоколу стосовно періоду з 2 квітня 2006 року по 31 грудня 2006 року прийнятною, а решту скарг у заявах - неприйнятними.

3.Постановляє, що було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо періоду з 2 квітня 2006 року по 31 грудня 2006 року.

4.Постановляє, що:

(a) протягом трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити наступні суми, конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день платежу:

(i) 900 євро (дев'ятсот євро) кожному заявнику в якості відшкодування моральної шкоди разом з будь-яким податком, що може нараховуватись;

(ii) 880 євро (вісімсот вісімдесят євро) першому заявнику разом з будь-яким податком, що може нараховуватись, в якості відшкодування судових та інших витрат;

(iii) 16 євро (шістнадцять євро) другому заявнику разом з будь-яким податком, що може нараховуватись, в якості відшкодування судових та інших витрат;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

5.Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 26 червня 2014 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.