(i) 6000 (шість тисяч євро) відшкодування моральної шкоди разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись; ця сума має бути конвертована в українські гривні за курсом на день здійснення платежу;
(ii) 12000 (дванадцять тисяч євро) компенсації судових витрат разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись; ця сума має бути виплачена на банківські рахунки представників заявника;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
12. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції в частині моральної шкоди, судових та інших витрат.
Учинено англійською мовою і повідомлено під час усного слухання 9 січня 2013 року у Палаці Прав людини згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
| Секретар | Клаудія ВЕСТЕРДІК |
| Голова | Дін ШПІЛЬМАНН |
Відповідно до пункту 2 статті 45 Конвенції та пункту 2 правила 74 Регламенту Суду до цього рішення додається окрема думка судді Юдківської.
Додаток
ОКРЕМА ДУМКА
СУДДІ ЮДКІВСЬКОЇ
Я голосувала "за" пункт 9 резолютивної частини рішення, згідно з яким Україна має забезпечити поновлення заявника на посаді судді Верховного Суду, хоча як суддя я усвідомлюю труднощі, з якими стикнуться органи влади при виконанні цієї частини рішення.
Коли пана Волкова було звільнено у червні 2010 року, чисельність суддів Верховного Суду України була доволі гнучкою та регулювалася статтею 48 Закону України "Про судоустрій" 2002 року, відповідно до якої вона встановлювалася Указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду, узгодженим з Радою суддів. Таким чином, на підставі Указу Президента України № 1427/2005 від 7 жовтня 2005 року "Про кількість суддів Верховного Суду України" у 2005-2010 pp. Верховний Суд складався з 95 суддів.
У липні 2010 року набрав чинності новий Закон "Про судоустрій та статус суддів", і стаття 39 цього Закону однозначно передбачає, що Верховний Суд України складається з сорока восьми суддів. Ця чисельність є постійною. Таким чином, у разі відсутності на певний час вільної посади у ВСУ виходить, що "якнайшвидше" поновлення заявника на посаді, зазначене у пункті 208 рішення та пункті 9 резолютивної частини, можна буде реалізувати лише тоді, коли один із діючих суддів Верховного Суду вийде на пенсію або звільниться, з іншої причини, або якщо буде внесено відповідні зміни до законодавства.
Тим не менш, навіть за таких обставин я переконана в тому, що запропонований підхід, хоча він і здається доволі випереджувальним, є виправданим.
Практика визначення Судом конкретних засобів виправлення порушень норм Конвенції має довгу історію. Travaux preparatoires (підготовчі матеріали) старої редакції статті 50 Конвенції свідчать про те, що первісна ідея могутнього Суду, уповноваженого визначати широкий спектр "каральних, адміністративних або цивільних санкцій", не була прийнята. Редакція старої версії статті 50, яку зрештою було прийнято, передбачала, що основний обов’язок - забезпечити відшкодування - покладається на державу, а Суд має допоміжну роль - надавати його, коли потерпілий не може отримати його за національним законодавством.
Ще у 1972 році у рамках відомої справи про бродяжництво (Vagrancy case), Суд визнав "поза всяким сумнівом те, що договори, з яких було взято текст статті 50, більшою мірою орієнтувалися на справи, в яких характер шкоди робив можливим повністю усунути наслідки порушення, але в яких внутрішнє законодавство відповідної держави виключало таку можливість"-1.
__________
-1 Рішення від 10 березня 1972 року у справі "Де Вільде, Оомс та Версип проти Бельгії" (De Wilde, Ooms and Versyp v. Belgium) (стаття 50), п. 20, Series A № 14.
В рішенні у справі "П’єрсак проти Бельгії" (Piersack v. Belgium) Суд зазначив, що він "виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому б він перебував, якби не була порушена стаття 6 Конвенції"-2, таким чином підкреслюючи верховенство обов’язку відновлення status quo ante. Той же принцип також підкреслювався в рішенні у справі "Скоццарі та Джунта проти Італії" (Scozzari and Giuntav. Italy): "згідно зі статтею 41 Конвенції ціллю присудження сум справедливої сатисфакції є надання відшкодування виключно за шкоду, якої зазнали відповідні особи, і тією мірою, якою такі події становлять наслідки порушення, яке неможливо виправити в інший спосіб".-3
__________
-2 Рішення від 26 жовтня 1984 року у справі "П’єрсак проти Бельгії" (Piersack v. Belgium) (Article 50), Series A № 85, C. 16, п. 12.
-3 Рішення у справі "Скоццарі та Джунта проти Італії" (Scozzari and Giunta v. Italy) [ВП], заяви №№ 39221 /98 та 41963/98, п. 250, ECHR 2000-VIII.
Однак, враховуючи свою субсидіарну роль у захисті прав людини, протягом багатьох років Суд залишався доволі стриманим у питаннях застосування своїх повноважень присуджувати індивідуальне відшкодування, неодноразово зазначаючи, що встановлення порушення саме по собі становить справедливу сатисфакцію, або присуджуючи помірну суму відшкодування. Таку стриманість критикували як поза межами Суду, так і в його межах. Як зазначив суддя Бонелло: "це все доволі прикро, хоча і зрозуміло, що у сфері надання відшкодування Суд на початку наклав на себе обмеження ніколи не визначати конкретні заходи з виправлення порушення щодо певного потерпілого. Ця практика судових обмежень істотно звузила рівень ефективності Суду".-1
__________
-1 Рішення у справі "Ніколова проти Болгарії" (Nikolova v. Bulgaria) [ВП], заява № 31195/96, п. 58, ECHR 1999-II, до окремої думки судді Бонелло приєднався суддя Маруст.
Суд вперше застосував принцип restitutio in integrum у поворотній справі "Папамічалопулос та інші проти Греції" (Papamichalopoulos and Others v. Greece) щодо незаконного відчуження майна.-2 Вчинити таким чином його надихнуло рішення Постійної палати міжнародного правосуддя у справі Хожувського заводу (Chorzdw Factory), в якому Постійна палата міжнародного правосуддя постановила: "виправлення порушення повинне, по можливості, усунути усі наслідки незаконної дії та відновити стан, який найімовірніше існував би, якби не було вчинено цю незаконну дію"-3.
__________
-2 Рішення від 31 жовтня 1995 року у справі "Папамічалопулос та інші проти Греції" (Papamichalopoulos and Others v. Greece) (стаття 50), Series A № 330-B, п. 38: "...Суд вважає, що повернення земельної ділянки, про яку йдеться, ... поставить заявників, по можливості, у становище, що відповідає тому, в якому б вони були, якби не було порушення статті 1 Першого протоколу".
-3 Завод у Хожуві (Німеччина проти Польщі). 1928 P.C.I.J. (ser. А) № 17 (13 верес.).
З того часу відбувся значний прогрес у практиці Суду щодо призначення заходів індивідуального та загального характеру. Процедура прийняття пілотних рішень є найбільш значним кроком у напрямку розвитку повноважень Суду з виправлення порушень, що було неминучим наслідком різкого збільшення його завантаженості та потреби у забезпеченні покращення ситуації, що призвела до порушень у справі. Сьогодні Суд більше не вагається визначати у разі необхідності широкий спектр конкретних заходів, яких має вжити держава-відповідач для того, щоб гарантувати всебічне дотримання прав людини.
Принцип restitutio in integrum було поширено і на справи про несправедливий судовий розгляд, в яких Суд стверджував, що "найбільш належною формою відшкодування за пунктом 1 статті 6 Конвенції буде забезпечення того, щоб заявник, по можливості, був повернутий у становище, в якому б він знаходився, якби цю норму не було порушено. ... Отже ... найбільш належною формою виправлення порушення буде повторний судовий розгляд..."-4. Присудження повторного судового розгляду було визнано "обов’язковим для належного захисту прав людини".-5
__________
-4 Рішення від 27 листопада 2008 року у справі "Сальдуз проти Туреччини" (Salduz v. Turkey) [ВП], заява № 36391/02, п. 72.
-5 Рішення від 21 квітня 2011 року у справі "Нечипорук та Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 297.
Подальший розвиток у застосуванні принципу restitutio in integrum пов’язаний зі справами про незаконне триваюче позбавлення свободи, в яких Суд зобов’язав державу "забезпечити якнайшвидше звільнення заявника", оскільки "за самим його характером порушення, встановлене у цій справі, не залишає жодного реального вибору заходів, необхідних для його виправлення"-6. У деяких інших справах, в яких тривале тримання під вартою було визнано таким, що порушує вимоги пункту 3 статті 5 Конвенції, і провадження в яких ще тривало, Суд вимагав від держави-відповідача "якомога швидше закінчити відповідне кримінальне провадження... та звільнити заявника до завершення цього провадження"-1.
__________
-6 Рішення у справі "Ассанідзе проти Грузії" (Assanidze v. Georgia) [ВП], заява № 71503/01, пп. 202-203, ECHR 2004-ІІ; а також рішення у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" (<...>) [ВП], заява № 48787/99, ECHR 2004-VII, та рішення від 22 квітня 2010 року у справі "Фатуллаєв проти Азербайджану" (Fatullayev v. Azerbaijan), заява № 40984/07.
-1 Рішення від 27 травня 2010 року у справі "Шагап Доджан проти Туреччини" (<…>), заява № 29361/07, та рішення від 6 березня 2007 року у справі "Якішан проти Туреччини" (<…>), заява № 1339/03.
Вітаючи цей "логічний крок вперед у порівнянні з вищезазначеними справами про повернення власності", суддя Коста у своїй окремій думці у справі "Ассандзе проти Грузії" (Assanidze v. Georgia) зазначив, що "було б нелогічно та навіть аморально залишити Грузії вибір (юридичних) заходів, коли єдиним способом покласти край свавільному триманню під вартою є звільнення ув’язненого".
Звідси випливає, що вибір того, яким чином виконувати рішення Суду, залишається за державою, але під наглядом Комітету міністрів, якщо встановлене порушення, за самим своїм характером, не лишає жодного вибору заходів, необхідних для його виправлення.
Застосування принципу restitutio in integrum, залишаючись основним способом виправлення порушення прав людини, є обмеженим за своєю природою. Відновлення status quo ante є неможливим у більшості випадків або надзвичайно проблематичним. Стаття 35 проекту статей Комісії міжнародного права ООН про відповідальність держав передбачає, що "держава, відповідальна за міжнародно-протиправний акт, зобов’язана забезпечити реституцію, що означає відновити становище, яке існувало до скоєння міжнародно-протиправного акту, за умови та тією мірою, якою така реституція: (а) не є матеріально неможливою; та (b) не тягне за собою тягар, абсолютно не пропорційний вигоді від отримання реституції замість компенсації".
Таким чином, у нещодавній справі "Гладишева проти Росії" (Gladysheva v. Russia), після ретельного урівноваження інтересів, про які йдеться у справі, та "зазначивши про відсутність інтересів третьої особи або інших перешкод для повернення власності заявниці", Суд постановив, щоб заявницю "по можливості, було повернуто у становище, рівноцінне тому, в якому вона перебувала б, якби не було порушено статтю 8 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до неї", та присудив "повне повернення заявниці права власності на квартиру та скасування судового рішення про її виселення"-2.
__________
-2 Рішення від 6 грудня 2011 року у справі "Гладишева проти Росії" (Gladysheva v. Russia), заява № 7097/10, п. 106.
На мою думку, ця справа є доволі унікальною ситуацією, коли характер встановленого порушення дозволяє відновлення status quo ante, який не є ані "практично неможливим", ані таким, що тягне за собою "абсолютно непропорційний тягар". Я цілковито поділяю висновок більшості про те, що "встановлена у цій справі ситуація не залишає реального вибору щодо індивідуальних заходів, яких слід ужити, щоб виправити порушення конвенційних прав заявника" (пункт 208).
Уперше Суд зобов’язує відновити на посаді особу, звільнення якої було визнано таким, що суперечить гарантіям, закріпленим Конвенцією. Такий спосіб виправлення порушення не є новим або невідомим для інших міжнародних судових установ. Наприклад, Міжамериканський суд з прав людини неодноразово призначав такий спосіб виправлення-1. Комітет ООН з прав людини, який постановив, що "відшкодування може включати в себе реституцію, реабілітацію та заходи з відшкодування"-2, ставлячи таким чином реституцію на перше місце, є ще одним органом, що не вагається зобов’язувати поновлювати на посаді тих, кого звільнили без належних гарантій. Зокрема, варто згадати припис Комітету відновити на посадах 68 суддів, звільнення яких було визнано таким, що "становить втручання у незалежність судової влади".-3
У цій справі зазначені індивідуальні заходи супроводжуються вказівкою державі-відповідачу щодо вжиття заходів загального характеру для реформування системи суддівської дисципліни. З огляду на надзвичайну важливість незалежності судової влади, що лежить в основі всієї системи захисту прав людини, Суд, перед тим як робити висновок щодо заходів, які вимагатимуться, провів ретельний аналіз всього контексту проблеми.
Тому я переконана, що зобов’язання поновити заявника на посаді судді Верховного Суду цілком відповідає ролі Суду як органу, уповноваженого "забезпечувати дотримання зобов’язань, взятих на себе Високими Договірними Сторонами Конвенції та протоколів до неї". Воно також відповідає стандартам, виробленим у міжнародному праві.
__________
-1 Наприклад, в рішенні у справі "Баена-Рікардо та інші проти Панами" (Ваеnа-Ricardo and others v. Panama) (270 працівників проти Панами) (lACtHR, 2 лютого 2001 року) щодо свавільного звільнення 270 державних службовців, Суд зобов’язав державу перепризначити працівників на їхні попередні посади та виплатити їм заборговані зарплати. Інший приклад - рішення від 27 листопада 1998 року у справі "Лоайцо-Тмайо" (Loayza Tamayo), ("Відшкодування" (частина 1, стаття 63 Американської Конвенції про права людини, Міжамериканський суд з прав людини, (Ser. С) № 42 (1998). Проте слід зазначити, що на відміну від статті 41 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стаття 63 Американської конвенції про права людини чітко передбачає, що "якщо Суд встановив, що мало місце порушення права або свободи, гарантованих цією Конвенцією, ... він ..., у разі необхідності, виносить рішення проте, що наслідки заходів або ситуація, що створили порушення такого права або свободи, мають бути виправлені...".
-2 Комітет ООН з питань прав людини, загальний коментар № 31 "Про природу загальних правових зобов'язань Держав - учасниць пакту", ухвалений 29 березня 2004 року.
-3 Рішення у справі "Бусйо та інші проти Демократичної Республіки Конго" (Busyo and Others v. Democratic Republic of Congo) (2003), AHRLR 3 (HRC 2003) щодо звільнення 68 суддів. Комітет вимагав їхнього "поновлення на державній службі та на їхніх посадах, з усім наслідками, що з цього випливають, або, у разі необхідності, на аналогічних посадах", а також "компенсацію, розраховану на основі суми, еквівалентної зарплаті, яку вони мали б отримати за період вимушеного прогулу".