Оцінка собівартості
17.13 Собівартість об'єкта основних засобів - це грошовий еквівалент ціни на дату визнання. Якщо платіж відкладають на строк, довший від звичайного строку кредиту, то собівартістю є теперішня вартість всіх майбутніх платежів.
Обмін активами
17.14 Об'єкт основних засобів можна придбати в обмін на немонетарний актив чи активи або поєднання монетарних та немонетарних активів. Собівартість такого об'єкта основних засобів оцінюється за справедливою вартістю, якщо а) операція обміну має комерційну сутність та б) справедливу вартість отриманого або відданого активу можна достовірно оцінити. У цьому випадку його собівартість оцінюють за балансовою вартістю відданого активу.
Оцінка після первісного визнання
17.15 Підприємство після первісного визнання об'єкта основних засобів обліковує його за собівартістю мінус будь-яка накопичена амортизація та будь-які накопичені збитки від зменшення корисності. Витрати на щоденне обслуговування об'єкта основних засобів підприємство має визнавати у прибутку чи збитку за період, в якому такі витрати понесені.
Амортизація
17.16 У разі різних схем споживання економічних вигід головних компонентів об'єкта основних засобів підприємство розподіляє первісну собівартість активу між його головними компонентами та окремо амортизує кожний такий компонент протягом строку його корисної експлуатації. Інші активи слід амортизувати протягом строку їх корисної експлуатації як єдиний актив. За деякими винятками, такі об'єкти основних засобів як кар'єри та місця для звалищ, земля мають необмежений строк корисної експлуатації, а отже не амортизуються.
17.17 Амортизаційні відрахування за період слід визнавати у прибутку чи збитку, якщо інший розділ цього МСФЗ не вимагає визнавати їх частиною собівартості іншого активу. Наприклад, амортизацію виробничого обладнання включають у витрати на запаси (див. Розділ 13 "Запаси").
Сума, що амортизується, та період амортизації
17.18 Суму активу, що амортизується, підприємство розподіляє на систематичній основі протягом строку його корисної експлуатації.
17.19 Такі чинники як зміна способу використання активу, значний несподіваний фізичний знос, технологічний прогрес та зміна ринкових цін можуть означати, що з останньої звітної дати, на яку закінчувався фінансовий рік, змінилася ліквідаційна вартість або строк корисної експлуатації активу. У разі наявності таких ознак, підприємство переглядає свої попередні оцінки та, якщо поточні очікування відрізняються від минулих, коригує ліквідаційну вартість, метод амортизації або строк корисної експлуатації. Зміна ліквідаційної вартості, методу амортизації або строку корисної експлуатації має відображатися підприємством як зміна облікових оцінок відповідно до параграфів 10.15 - 10.18.
17.20 Амортизацію активу починають, коли він стає придатним для використання, тобто коли він доставлений до місця розташування та приведений у стан, в якому він придатний до експлуатації, у спосіб, визначений управлінським персоналом. Амортизацію активу припиняють тоді, коли припиняють його визнання. Амортизацію не припиняють, коли актив не використовують або він вибуває з активного використання, поки актив не буде амортизований повністю. Проте, згідно з використаними методами амортизації, якщо немає виробництва, то амортизаційні відрахування можуть дорівнювати нулю.
17.21 При визначенні корисного строку експлуатації активу підприємство бере до уваги всі такі чинники:
а) очікуване використання активу. Використання оцінюють виходячи з очікуваної потужності або фізичної продуктивності активу;
б) очікуваний фізичний знос, що залежить від операційних чинників, таких як кількість змін, протягом яких має використовуватися актив, програма ремонту та технічного обслуговування підприємства, а також нагляд за активом та його обслуговування в той час, коли актив не використовується;
в) технічна або комерційна застарілість, яка виникає через зміни та вдосконалення виробництва або від зміни ринкового попиту на вироблені активом продукти чи послуги;
г) правові або подібні обмеження використання активу, такі як закінчення строку пов'язаної з ним оренди.
Метод амортизації
17.22 Підприємство обирає такий метод амортизації, який відображає очікувану форму споживання майбутніх економічних вигід від цього активу. Можливі методи амортизації включають прямолінійний метод, метод зменшення залишку та метод на основі використання активу, наприклад: метод кількості одиниць продукції.
17.23 У разі наявності ознаки, що з останньої звітної дати, на яку закінчувався фінансовий рік, очікувана форма споживання майбутніх економічних вигід від цього активу підприємством змінилася, підприємство має переглянути свій поточний метод амортизації, і якщо поточні очікування відрізняються від минулих, змінити метод амортизації, щоб він відображав нову форму споживання. Така зміна відображається підприємством як зміна облікових оцінок відповідно до параграфів 10.15 - 10.18.
Зменшення корисності
Визнання та оцінка зменшення корисності
17.24 Для того, щоб визначити, чи зменшилася корисність об'єкта чи групи основних засобів, і якщо так, то як визнавати та оцінювати втрати від зменшення корисності, на кожну звітну дату підприємство має застосовувати Розділ 27 "Зменшення корисності активів". В цьому розділі пояснюється, як підприємство переглядає балансову вартість своїх активів, як визначає суму очікуваного відшкодування активу та коли він визнає або сторнує втрати від зменшення корисності.
Компенсація зменшення корисності
17.25 Компенсацію від третіх сторін за об'єкти основних засобів, корисність яких зменшилась, які втрачені або віддані, підприємство включає до прибутку чи збитку, коли компенсація належить до отримання.
Основні засоби, що утримуються для продажу
17.26 В параграфі 27.9 д) зазначено, що планування вибуття активу до раніше очікуваної дати є ознакою зменшення корисності, яка викликає необхідність обчислити суму очікуваного відшкодування активу з метою визначення, чи зменшилась його корисність.
Припинення визнання
17.27 Підприємство припиняє визнання об'єкта основних засобів:
а) після вибуття або
б) коли не очікується майбутніх економічних вигід від його використання або вибуття.
17.28 Прибуток або збиток, що виникає від припинення визнання об'єкта основних засобів підприємство включає до прибутку чи збитку, коли припиняється визнання об'єкта (якщо Розділ 20 "Оренда" не вимагає іншого після продажу з подальшою орендою). Такі прибутки підприємству не слід класифікувати як дохід від звичайної діяльності.
17.29 При визначенні дати вибуття об'єкта основних засобів підприємство застосовує критерії, визначені у Розділі 23 "Дохід від звичайної діяльності" для визнання доходу від реалізації продукції. Розділ 20 застосовується до вибуття шляхом продажу з подальшою орендою.
17.30 Прибуток або збиток, що виникає від припинення визнання об'єкта основних засобів, підприємство визнає як різницю між чистими надходженнями від вибуття, у разі їх наявності, та балансовою вартістю об'єкта.
Розкриття інформації
17.31 У фінансових звітах, відповідно до параграфу 4.11а) підприємство розкриває для кожного класу основних засобів:
а) бази оцінки, які застосовували для визначення валової балансової вартості;
б) застосовані методи амортизації;
в) застосовані строки корисної експлуатації або норми амортизації;
г) валову балансову вартість та суму накопиченої амортизації (разом з накопиченими втратами від зменшення корисності) на початок та кінець звітного періоду;
ґ) узгодження балансової вартості на початок та кінець звітного періоду, що відображає:
i) надходження;
ii) вибуття;
iii) придбання в результаті об'єднання бізнесу;
iv) переведення до інвестиційної нерухомості у разі виникнення достовірного показника справедливої вартості (див. параграф 16.8);
v) втрати від зменшення корисності, визнані чи сторновані у прибутку чи збитку відповідно до Розділу 27;
vi) амортизацію;
vii) інші зміни.
Таке узгодження слід наводити і за попередні періоди.
17.32 Підприємство також розкриває таку інформацію:
а) наявність та балансову вартість основних засобів, на які у підприємства існують обмеження прав власності, або основних засобів, переданих у заставу як забезпечення зобов'язань;
б) суму договірних зобов'язань, пов'язаних із придбанням основних засобів.
Розділ 18. Нематеріальні активи (крім гудвілу)
Сфера застосування
18.1 Цей розділ застосовується для обліку всіх нематеріальних активів крім гудвілу (див. Розділ 19 "Об'єднання бізнесу та гудвіл" ) та нематеріальних активів, що утримуються підприємством для продажу в ході звичайної діяльності (див. Розділ 13 "Запаси" та Розділ 23 "Дохід від звичайної діяльності").
18.2 Нематеріальний актив - це немонетарний актив, який не має фізичної субстанції та може бути ідентифікований. Такий актив може бути ідентифікований, коли він:
а) може бути відокремлений, тобто є можливість його відокремлення або відділення від підприємства і продажу, передачі, ліцензування, здачі в оренду або обміну окремо або разом з відповідним договором, активом чи зобов'язанням, або
б) виникає в результаті договірних або інших юридичних прав, незалежно від того, чи можуть вони бути передані або відокремлені від підприємства або ж від інших прав та зобов'язань.
18.3 До нематеріальних активів не відносяться:
а) фінансові активи, або
б) права на корисні копалини та запаси корисних копалин, таких як нафта, природний газ та подібні не відновлювальні ресурси.
Визнання
Загальний принцип визнання нематеріальних активів
18.4 Приймаючи рішення щодо визнання нематеріального активу підприємство застосовує критерії, наведені у параграфі 2.27. Отже, підприємство має визнавати нематеріальний актив тоді і тільки тоді, коли:
а) існує ймовірність надходження до підприємства економічних вигід, пов'язаних з цим активом,
б) собівартість або вартість цього активу можна достовірно оцінити та
в) цей актив не виникає в результаті витрат підприємства на створення матеріального об'єкта.
18.5 Підприємство оцінює ймовірність майбутніх економічних вигід, використовуючи припущення, які можна обґрунтувати і підтвердити. Ці припущення відображають найкращу оцінку управлінським персоналом сукупності економічних умов, які існуватимуть протягом строку корисної експлуатації активу.
18.6 Для того, щоб оцінити впевненість щодо надходження та вибуття майбутніх економічних вигід, пов'язаних з використанням активу, підприємство застосовує судження, сформоване на основі наявних на час первісного визнання свідчень, віддаючи перевагу зовнішнім свідченням.
18.7 Такий критерій визнання як імовірність, зазначений у параграфі 18.4а), завжди вважається виконаним у разі окремого придбання нематеріальних активів.
Придбання як частина об'єднання бізнесу
18.8 Придбаний в результаті об'єднання бізнесу нематеріальний актив зазвичай визнається активом, оскільки його справедливу вартість можна оцінити з достатньою достовірністю. Але придбаний в результаті об'єднання бізнесу нематеріальний актив не визнається, якщо він виникає в результаті законних або договірних прав і його справедливу вартість не можна достовірно оцінити, тому що цей актив:
а) не можна відокремити від гудвілу або
б) можна відокремити від гудвілу, але не було раніше чи немає свідчень про обмінні операції з таким самим чи подібним активом, а визначення справедливої вартості іншим чином буде залежати від змінних, які не можна оцінити.
Первісна оцінка
18.9 Первісно підприємство зобов'язане оцінювати нематеріальний актив за собівартістю.
Окреме придбання
18.10 Собівартість придбаного окремо нематеріального активу охоплює:
а) вартість його придбання, яка включає імпортне мито та податок на придбання, який не підлягає відшкодуванню, після вирахування торгівельних та інших знижок; а також
б) будь-які витрати, які можна безпосередньо віднести на підготовку цього активу для його використання за призначенням.
Придбання в рамках об'єднання бізнесу
18.11 Якщо нематеріальний актив купують при об'єднанні бізнесу, то собівартість такого нематеріального активу є його справедливою вартістю на дату придбання.
Придбання за допомогою державного гранту
18.12 Якщо нематеріальний актив купують за допомогою державного гранту, то собівартість такого нематеріального активу є його справедливою вартістю на дату отримання, або виникнення права на отримання державного гранту згідно з Розділом 24 "Державні гранти".
Обмін активів
18.13 Нематеріальний актив може бути придбаний в результаті обміну на немонетарний актив (чи активи), або ж на поєднання монетарних і немонетарних активів. Собівартість такого нематеріального активу підприємство має оцінювати за справедливою вартістю, якщо: а) ця операція з обміну не позбавлена комерційної сутності або б) справедливу вартість ні отриманого активу, ні переданого активу не можна достовірно оцінити. Якщо придбаний актив оцінюють не за справедливою вартістю, то його собівартість визначається за балансовою вартістю відданого (в обмін) активу.
Створені власними силами нематеріальні активи
18.14 Витрати підприємства на створення нематеріального активу, включаючи видатки на дослідження та розробки, визнаються витратами, що включаються до його собівартості, якщо вони понесені не на створення іншого активу, що відповідає критеріям визнання в цьому МСФЗ.
18.15 Як приклад застосування попереднього параграфу, підприємство визнає витратами видатки на такі наведені нижче об'єкти, не визнаючи такі видатки нематеріальними активами:
а) створені власними силами торгові марки, логотипи, назви видань, переліки клієнтів та інші подібні за своєю сутністю об'єкти;
б) введення в експлуатацію (видатки на введення в експлуатацію), які складаються з видатків на заснування (такі як видатки на юридичні та секретарські послуги), видатків на створення юридичної особи, видатків на відкриття нових виробничих потужностей чи нового виду діяльності (видатки, які передують відкриттю) або видатків на започаткування нових операцій, продуктів чи процесів (видатки, які передують експлуатації);
в) навчальна діяльність;
г) рекламна діяльність і стимулювання продажу;
ґ) переміщення чи реорганізація частини або всього підприємства;
д) створений власними силами гудвіл.
18.16 Параграфом 18.15 не виключається визнання попередньої оплати як активу, якщо виплату за доставку товарів чи послуг здійснено авансом до доставки товарів чи надання послуг.
Минулі витрати, які не слід визнавати як актив
18.17 Видатки на нематеріальний актив, що їх первісно визнано як витрати, не слід визнавати як частину собівартості нематеріального активу на пізнішу дату.
Оцінка після визнання
18.18 Нематеріальні активи підприємство оцінює за їх собівартістю за вирахуванням будь-якої накопиченої амортизації та будь-яких накопичених втрат від зменшення корисності. Вимоги щодо амортизації наведено в цьому розділі. Вимоги щодо визнання зменшення корисності наведено у Розділі 27 "Зменшення корисності активів".
Амортизація протягом строку корисної експлуатації
18.19 Для цілей цього розділу вважається, що всі нематеріальні активи мають визначений строк корисної експлуатації. Строк корисної експлуатації нематеріального активу, який виникає з договірних чи інших законних прав, не перевищує період чинності договірних або законних прав, але може бути коротшим від терміну їх чинності залежно від періоду, протягом якого підприємство очікує використовувати цей актив. Якщо договірні або інші законні права надаються на обмежений період, який може бути подовженим, строк корисної експлуатації нематеріального активу включає такі періоди (період) поновлення, тільки якщо є свідчення підтримки поновлення з боку підприємства без значних витрат.
18.20 Якщо підприємство не може достовірно розрахувати строк корисної експлуатації нематеріального активу, тоді таким строком слід вважати десять років.
Період та метод амортизації
18.21 Вартість, що амортизується, нематеріального активу підприємство розподіляє на систематичній основі протягом строку його корисної експлуатації. Нарахування амортизації за кожний період слід визнавати як витрату, якщо іншим розділом цього МСФЗ не вимагається визнавати ці видатки як частину вартості такого активу, як запаси або основні засоби.
18.22 Нарахування амортизації починається, коли нематеріальний актив є наявним для використання, тобто коли він перебуває у тому місці і стані, які необхідні для його використання у спосіб, визначений управлінським персоналом. Нарахування амортизації припиняється, коли припиняється визнання цього активу. Підприємство вибирає такий метод амортизації, який відображає очікувану форму споживання ним економічних вигід. Якщо ж підприємство не в змозі визначити достовірно цю форму, то слід застосовувати прямолінійний метод.
Ліквідаційна вартість
18.23 Ліквідаційну вартість нематеріального активу підприємство приймає за нуль, якщо:
а) немає зобов'язання третьої сторони придбати актив наприкінці строку його корисної експлуатації або
б) немає активного ринку для такого активу та:
i) ліквідаційну вартість неможливо визначити, виходячи з даних цього ринку;
ii) не є ймовірним, що такий ринок існуватиме наприкінці строку корисної експлуатації активу.
Перегляд періоду та методу амортизації
18.24 Такі чинники як зміна способу використання нематеріального активу, технологічний прогрес та зміни ринкових цін можуть свідчити про те, що з останньої річної звітної дати відбулися зміни у ліквідаційній вартості або строку корисної експлуатації нематеріального активу. Якщо є такі ознаки, то підприємство зобов'язане переглянути свої попередні оцінки та, якщо теперішні очікування відрізняються від минулих, скоригувати ліквідаційну вартість, метод амортизації або його строк корисної експлуатації. Зміну ліквідаційної вартості, методу амортизації або строку корисної експлуатації підприємство обліковує як зміну в обліковій оцінці згідно з параграфами 10.15 - 10.18.
Очікуване відшкодування балансової вартості: втрати від зменшення корисності
18.25 Для того, щоб визначити, чи зменшилася корисність нематеріального активу, підприємство застосовує Розділ 27. В цьому розділі пояснюється, як і чому підприємство переглядає балансову вартість своїх активів, як визначає суму очікуваного відшкодування активу і коли визнаються чи сторнуються втрати від зменшення корисності.
Ліквідація та вибуття
18.26 Якщо визнання нематеріального активу підприємством припиняється, то прибуток чи збиток від цього визнається у складі прибутку чи збитку підприємства:
а) в разі вибуття активу або
б) якщо від його використання чи наступного вибуття не очікується майбутніх економічних вигід.
Розкриття інформації
18.27 Для кожного класу нематеріальних активів підприємство розкриває таку інформацію:
а) строк корисної експлуатації чи застосовані норми амортизації;
б) застосовані методи амортизації;
в) валову балансову вартість та накопичену амортизацію (об'єднану з накопиченими втратами від зменшення корисності) на початок та на кінець періоду;
г) статтю (статті) у звіті про сукупний дохід (та у звіті про прибутки та збитки, якщо такий подається), в яку (які) включено амортизацію нематеріальних активів;
ґ) узгодження балансової вартості на початок та на кінець періоду, де вказується:
i) надходження;
ii) вибуття;
iii) придбання шляхом об'єднання бізнесу;
iv) амортизація;
v) втрати від зменшення корисності;
vi) інші зміни.
Наводити це узгодження за попередні періоди не потрібно.
18.28 Підприємство також розкриває:
а) опис, балансову вартість та період амортизації, що залишився, будь-якого нематеріального активу, суттєвого для фінансових звітів підприємства;
б) для нематеріальних активів, отриманих за державним грантом та первісно визнаних за справедливою вартістю (див. параграф 18.12);
i) справедливу вартість, первісно визнану для цих активів, та
ii) їхню балансову вартість.
в) наявність та балансову вартість нематеріальних активів з обмеженим правом володіння або переданих у заставу як забезпечення зобов'язань;
г) суму договірних зобов'язань з придбання нематеріальних активів.
18.29 Підприємство розкриває загальну суму видатків на дослідження та розробки, визнаних як витрати протягом періоду (тобто суму внутрішніх видатків на дослідження та розробки, яка не була капіталізована як частина вартості іншого активу, що відповідає критеріям визнання, визначеним в цьому МСФЗ.
Розділ 19. Об'єднання бізнесу та гудвіл
Сфера застосування
19.1 Цей розділ застосовується для обліку операцій, пов'язаних з об'єднанням бізнесу. В ньому наводяться інструкції щодо визначення покупця, оцінки собівартості об'єднання бізнесу і розподілу цієї собівартості серед придбаних активів та зобов'язань, а також резервів під прийняті умовні зобов'язання. В ньому також розглядається облік гудвілу як у момент придбання бізнесу, так і після цієї події.
19.2 В цьому розділі визначається облік всіх об'єднань бізнесу, крім:
а) об'єднання підприємств або бізнесів під спільним контролем. Спільний контроль означає, що всі підприємства або бізнеси, які об'єднуються, в кінцевому підсумку контролюються однією стороною, як до, так і після об'єднання, і цей контроль не передається;
б) створення спільного підприємства;
в) придбання групи активів, які не становлять бізнес.
Визначення об'єднання бізнесу
19.3 Об'єднання бізнесу - це поєднання окремих підприємств чи бізнесів в одне підприємство, що звітує. Результатом практично всіх об'єднань бізнесу є отримання контролю одним підприємством - покупцем над одним чи кількома іншими бізнесами - об'єктами придбання. Датою придбання є дата, на яку покупець фактично отримує контроль над об'єктом придбання.
19.4 Структури об'єднання бізнесу можуть мати певні відмінності, що визначаються юридичними, податковими чи іншими причинами. Це може бути придбання капіталу іншого підприємства, придбання всіх чистих активів іншого підприємства, прийняття зобов'язань іншого підприємства або придбання деяких чистих активів іншого підприємства, які разом складають один чи кілька бізнесів.
19.5 Об'єднання бізнесів може здійснюватися шляхом випуску інструментів капіталу, передачі грошових коштів, еквівалентів грошових коштів чи інших активів, або шляхом їх поєднання. Операція може здійснюватися між акціонерами об'єднуваних підприємств або між одним підприємством та акціонерами іншого підприємства. Результатом об'єднання бізнесу може стати створення нового підприємства, яке контролюватиме об'єднувані підприємства, передача чистих активів або реструктуризація одного чи кількох об'єднуваних підприємств.
Метод обліку
19.6 Всі об'єднання бізнесу обліковуються із застосуванням методу придбання.
19.7 Застосування методу придбання складається з наступних кроків:
а) визначення покупця;
б) оцінка собівартості об'єднання бізнесу та
в) розподіл, на дату придбання, собівартості об'єднання бізнесу серед придбаних активів та прийнятих зобов'язань та умовних зобов'язань.
Визначення покупця
19.8 Покупець визнається за всіма об'єднаннями бізнесу. Покупцем є об'єднуване підприємство, яке отримує контроль над іншими об'єднуваними підприємствами чи бізнесами.
19.9 Контроль - це повноваження управління фінансовою та операційною політикою підприємства з метою отримання вигод від його діяльності. Контроль одного підприємства над іншим описаний у Розділі 9 "Консолідовані та окремі фінансові звіти".
19.10 Хоча визначити покупця інколи буває важко, зазвичай існують ознаки його наявності. Наприклад:
а) якщо справедлива вартість одного з об'єднуваних підприємств є значно вищою за справедливу вартість іншого підприємства, то покупцем імовірно є підприємство з вищою справедливою вартістю;
б) якщо об'єднання бізнесу відбувається через обмін звичайних інструментів капіталу з правом голосу на грошові кошти чи інші активи, то покупцем імовірно є підприємство, яке віддає грошові кошти чи інші активи; а також
в) якщо за результатами об'єднання бізнесу керівництво одного об'єднуваного підприємства може домінувати під час виборів управлінського персоналу об'єднаного підприємства, що виникає внаслідок об'єднання, то покупцем є підприємство, управлінський персонал якого домінує.
Вартість об'єднання бізнесу
19.11 Покупець повинен оцінювати вартість об'єднання бізнесу як сукупність:
а) справедливої вартості на дату обміну наданих активів, понесених чи прийнятих зобов'язань або інструментів капіталу, випущених покупцем в обмін на контроль за об'єктом придбання, плюс
б) будь-яких витрат, які безпосередньо відносяться до об'єднання бізнесу.
Коригування вартості об'єднання бізнесу залежно від майбутніх подій
19.12 Коли угода про об'єднання бізнесу передбачає коригування вартості об'єднання залежно від майбутніх подій, покупець включає суму коригування до вартості об'єднання на дату придбання, якщо існує ймовірність коригування, і суму можна достовірно оцінити.
19.13 Однак, якщо потенційне коригування не визнається на дату придбання, але потім стає ймовірним і може бути достовірно оцінене, то додаткову оцінку слід розглядати як коригування вартості об'єднання.
Розподіл вартості об'єднання бізнесу серед придбаних активів та прийнятих зобов'язань і умовних зобов'язань
19.14 Покупець повинен на дату придбання розподілити вартість об'єднання бізнесу шляхом визнання ідентифікованих активів, зобов'язань та резерву під умовні зобов'язання об'єкта придбання, які відповідають критеріям визнання, зазначеним у параграфі 19.15, за їх справедливою вартістю на цю дату. Будь-яка різниця між вартістю об'єднання бізнесу і часткою покупця в чистій справедливій вартості ідентифікованих активів, зобов'язань та резерву під умовні зобов'язання, що були визнані як такі, обліковується у відповідності з параграфами 19.22 - 19.24 (як гудвіл, чи так званий "негативний гудвіл").
19.15 Покупець окремо визнає ідентифіковані активи, зобов'язання і умовні зобов'язання об'єкта придбання на дату придбання, тільки якщо вони відповідають таким критеріям на цю дату:
а) для активу, іншого ніж нематеріальний актив, існує ймовірність, що будь-які пов'язані з ним майбутні економічні вигоди надійдуть покупцю, і що його справедливу вартість можна достовірно оцінити;
б) для зобов'язання, іншого ніж умовне зобов'язання, існує ймовірність того, що для врегулювання зобов'язання буде необхідне вибуття ресурсів, і що справедливу вартість зобов'язання можна достовірно оцінити;
в) для нематеріального активу чи умовного зобов'язання можна достовірно оцінити їх справедливу вартість.
19.16 Після дати придбання звіт про сукупний дохід покупця розкриває прибутки і збитки об'єкта придбання з урахуванням доходів та витрат об'єкта придбання на основі вартості об'єднання бізнесу для покупця. Наприклад, амортизаційні витрати, включені до звіту про сукупний дохід покупця після дати придбання і пов'язані з активами, що підлягають амортизації, базуються на справедливій вартості таких амортизованих активів на дату придбання, тобто на їх вартості для покупця.
19.17 Застосування методу придбання розпочинається з дати придбання, що є датою, на яку покупець фактично отримує контроль за об'єктом придбання. Оскільки контроль представляє собою повноваження із управління фінансовою та операційною політикою підприємства чи бізнесу з метою отримання вигод від його діяльності, завершення чи остаточне оформлення операції за законом перед тим, як покупець отримає контроль, не є обов'язковим. Слід розглянути всі доречні факти та обставини, що стосуються визначення моменту отримання покупцем контролю.
19.18 Згідно з параграфом 19.14 покупець визнає окремо лише ідентифіковані активи, зобов'язання та умовні зобов'язання об'єкта придбання, що існували на дату придбання та відповідають критеріям визнання, наведеним у параграфі 19.15. Отже:
а) при розподілі вартості об'єднання бізнесу покупець визнає зобов'язання із припинення чи скорочення діяльності об'єкта придбання, тільки якщо на дату придбання об'єкт придбання має існуючі зобов'язання з реструктуризації, визнані згідно з Розділом 21 "Резерви та умовні зобов'язання", та
б) при розподілі вартості об'єднання бізнесу, покупець не може визнавати зобов'язання стосовно майбутніх збитків або інших витрат, які очікується понести в результаті об'єднання бізнесу.
19.19 Якщо до кінця звітного періоду, протягом якого відбулося об'єднання, первісний облік об'єднання бізнесу не завершено, покупець визнає у своїх фінансових звітах тимчасові суми щодо об'єктів, облік за якими не завершено. Для відображення отриманої нової інформації покупець у минулих періодах коригує тимчасові суми, визнані як активи та зобов'язання на дату придбання, протягом дванадцяти місяців від дати придбання (тобто обліковує їх так, ніби коригування здійснені на дату придбання). Після дванадцяти місяців з дати придбання, коригування первісного обліку об'єднання бізнесу визнаються лише для того, щоб виправити помилку, згідно з Розділом 10 "Облікова політика, облікові оцінки та помилки".
Умовні зобов'язання
19.20 Параграфом 19.14 передбачається, що покупець окремо визнає резерв під умовне зобов'язання об'єкта придбання, тільки якщо його справедливу вартість можна достовірно оцінити. Якщо його справедливу вартість не можна оцінити достовірно, то:
а) існує кінцевий вплив на суму, визнану як гудвіл або обліковану у відповідності з параграфом 19.24, та
б) покупець має розкривати інформацію про таке умовне зобов'язання, як це вимагається згідно з Розділом 21.
19.21 Після первісного визнання, покупець оцінює умовні зобов'язання, визнані окремо у відповідності з параграфом 19.14, за вищим з таких двох значень:
а) сумою, яка була б визнана відповідно до Розділу 21, та
б) первісно визнаною сумою за вирахуванням сум, раніше визнаних як дохід від звичайної діяльності, відповідно до Розділу 23 "Дохід від звичайної діяльності".
Гудвіл
19.22 Покупець на дату придбання:
а) визнає придбаний при об'єднанні бізнесу гудвіл як актив та
б) первісно оцінює такий гудвіл за собівартістю, що являє собою будь-яке перевищення вартості об'єднання бізнесу над часткою покупця у чистій справедливій вартості ідентифікованих активів, зобов'язань та умовних зобов'язань, визнаних відповідно до параграфу 19.14.
19.23 Після первісного визнання покупець оцінює придбаний в результаті об'єднання бізнесу гудвіл за собівартістю мінус накопичена амортизація та накопичені втрати від зменшення корисності:
а) при нарахуванні амортизації гудвілу підприємство дотримується принципів, викладених у параграфах 18.19 - 18.24. Якщо підприємство не може достовірно розрахувати строк корисної експлуатації гудвілу, то тоді таким строком слід вважати десять років;
б) при визнанні та оцінці зменшення корисності гудвілу підприємство застосовує Розділ 27 "Зменшення корисності активів" .
Перевищення частки покупця у чистій справедливій вартості ідентифікованих активів, зобов'язань та умовних зобов'язань об'єкта придбання над вартістю об'єднання бізнесу
19.24 Якщо частка покупця у справедливій чистій вартості ідентифікованих активів, зобов'язань та умовних зобов'язань, визнаних відповідно до параграфу 19.14, перевищує вартість об'єднання бізнесу, покупець:
а) переглядає визначення та оцінку ідентифікованих активів, зобов'язань та умовних зобов'язань об'єкта придбання і оцінку вартості об'єднання; та
б) негайно визнає будь-яке перевищення, яке залишилось після такого перегляду, у прибутку чи збитку.
Розкриття інформації
Щодо об'єднань бізнесу, які здійснені протягом звітного періоду
19.25 Щодо кожного об'єднання бізнесу, яке здійснене протягом періоду, покупець розкриває таку інформацію:
а) назва та характеристики об'єднуваних підприємств чи бізнесів.
б) дата придбання.
в) відсоток придбаних акцій із правом голосу.
г) вартість об'єднання й опис складових цієї вартості (таких як грошові кошти, інструменти капіталу, грошові інструменти):
ґ) суми, визнані на дату придбання, за кожним класом активів, зобов'язань та умовних зобов'язань об'єкта придбання, включаючи гудвіл.
д) суму будь-якого перевищення, визнану у прибутку чи збитку, відповідно до параграфу 19.24, та конкретну статтю у звіті про сукупний дохід (та у звіті про прибутки та збитки, у разі подання), за якою визнане таке перевищення.
Щодо всіх об'єднань бізнесу
19.26 Покупець розкриває узгодження балансової вартості гудвілу на початок та кінець звітного періоду, окремо показуючи:
а) зміни в результаті нових об'єднань бізнесу;
б) втрати від зменшення корисності;
в) вибуття раніше придбаних бізнесів;
г) інші зміни.
Наводити це узгодження за попередні періоди не потрібно.
Розділ 20. Оренда
Сфера застосування
20.1 В цьому розділі розглядається облік всіх видів оренди, крім:
а) орендних угод на розвідування або використання корисних копалин, нафти, природного газу та подібних невідновлюваних ресурсів (див. Розділ 34 "Спеціалізовані види діяльності");
б) ліцензійних угод на такі види продукції, як кінофільми, відеозаписи, п'єси, рукописи, патенти й авторські права (див. Розділ 18 "Нематеріальні активи (крім гудвілу)").
в) оцінки нерухомості, утримуваної орендарями, яка обліковується як інвестиційна нерухомість та оцінки інвестиційної нерухомості, наданої орендодавцями за операційною орендою (див. Розділ 16 "Інвестиційна нерухомість");
г) оцінки біологічних активів, утримуваних орендарями за фінансовою орендою та біологічних активів, наданих орендодавцями за операційною орендою (див. Розділ 34);
ґ) оренди, що може призвести до збитку для орендодавця чи орендаря в результаті договірних умов, які не пов'язані зі змінами ціни орендованого активу, змінами курсів іноземних валют або дефолтом одного з контрагентів (див. параграф 12.3д));
д) обтяжливої операційної оренди.
20.2 Цей розділ застосовується до угод, які передають право користування активами, навіть якщо експлуатація або технічне обслуговування таких активів може вимагати надання значних послуг орендодавцем. Цей розділ не застосовується до угод, які є договорами про надання послуг і не передають права на використання активів від однієї сторони, що укладає угоду, до іншої.
20.3 Деякі угоди, такі як угоди про передачу функцій зовнішнім постачальникам (аутсорсінг), договори у сфері телекомунікації, які надають права на користування потужностями, договори "бери або плати", не мають юридичної форми оренди, але передають права на користування активами в обмін на певну плату. По суті, такі угоди є орендою активів і мають обліковуватися згідно з цим розділом.
Класифікація оренди
20.4 Оренда класифікується як фінансова оренда, якщо вона передає в основному всі ризики та винагороди від володіння. Оренда класифікується як операційна оренда, якщо вона не передає в основному всі ризики та винагороди від володіння.
20.5 Те, чи є оренда фінансовою або операційною орендою, залежить від сутності операції, а не від форми договору. Нижче наведено приклади ситуацій, які зазвичай ведуть до класифікації оренди як фінансової оренди:
а) оренда передає право власності на актив орендарю наприкінці строку оренди;
б) орендар має право на придбання активу за ціною, що, як очікується, буде достатньо нижчою за справедливу вартість на дату використання права, щоб на початку оренди бути достатньо впевненим в тому, що право буде використано;
в) строк оренди становить більшу частину строку економічної експлуатації активу, навіть якщо право власності не передається;
г) на початку оренди теперішня вартість мінімальних орендних платежів дорівнює принаймні в основному всій справедливій вартості орендованого активу;
ґ) орендовані активи мають такий особливий характер, що тільки орендар може використовувати їх, не здійснюючи значних модифікацій.
20.6 Далі наведено приклади ситуацій, які окремо або разом також можуть привести до класифікації оренди як фінансової:
а) якщо орендар може анулювати угоду про оренду, то збитки орендодавця, пов'язані з таким анулюванням, несе орендар;
б) прибутки або збитки від коливання ліквідаційної вартості орендованого активу припадають на орендаря (наприклад, у формі знижок орендної плати, які дорівнюють більшості надходжень від продажу наприкінці оренди);
в) орендар має можливість продовжити оренду на додатковий період за орендну плату, значно нижчу від ринкової орендної плати.
20.7 Приклади, наведені у параграфах 20.5 та 20.6 не завжди є переконливими. Якщо, виходячи з інших ознак, ясно, що оренда не передає в основному всі ризики та винагороди від володіння, то таку оренду класифікують як операційну оренду. Наприклад, це може відбуватися, якщо право власності на актив передається наприкінці оренди за змінну плату, що дорівнює її справедливій вартості на той час, або якщо оренда є умовною, внаслідок чого орендар не набуває в основному всіх таких ризиків та винагород від володіння.
20.8 Класифікацію оренди (визнання фінансовою чи операційною - ред.) здійснюють на початку оренди і не змінюють протягом усього строку оренди, якщо орендар і орендодавець не погоджуються змінити положення орендного договору (за винятком укладання нового договору оренди).
Фінансові звіти орендарів: фінансова оренда
Первісне визнання
20.9 На початку строку оренди орендарям слід визнавати свої права користування та зобов'язання за фінансовою орендою як активи та зобов'язання у звіті про фінансовий стан за сумами, що дорівнюють справедливій вартості орендованого майна, або, якщо вони нижчі за справедливу вартість, за теперішньою вартістю мінімальних орендних платежів, яка визначається на початку оренди. Будь-які первісні прямі витрати орендаря (видатки, що безпосередньо відносяться на переговори та укладення угоди про оренду) додаються до суми, визнаної як актив.
20.10 Теперішня вартість мінімальних орендних платежів розраховується за допомогою неявної відсоткової ставки оренди. Якщо визначити її неможливо, то слід користуватися ставкою додаткових запозичень орендаря.
Подальша оцінка
20.11 Мінімальні орендні платежі орендар розподіляє між фінансовими витратами та зменшенням непогашених зобов'язань за методом ефективного відсотка (див. параграфи 11.15 - 11.20). Фінансові витрати орендар повинен розподіляти на кожний період протягом строку оренди так, щоб забезпечити сталу ставку відсотка на залишок зобов'язань. Орендну плату слід відображати як витрати в тих періодах, в яких вона сплачена.
20.12 Амортизацію активу, орендованого на умовах фінансової оренди, орендар повинен здійснювати згідно з відповідним розділом цього МСФЗ для даного типу активу, наприклад, Розділ 17 "Основні засоби", Розділ 18 чи Розділ 19 "Об'єднання бізнесу та гудвіл". Якщо немає обґрунтованої впевненості в тому, що орендар отримає право власності наприкінці строку оренди, актив повністю амортизується протягом коротшого з двох строків: строку оренди або строку корисної експлуатації. На кожну дату звітності орендар оцінює, чи зменшилась корисність активу, орендованого на умовах фінансової оренди (див. Розділ 27 "Зменшення корисності активів" ).
Розкриття інформації
20.13 Про фінансову оренду орендарям слід розкривати таку інформацію:
а) чисту балансову вартість на дату звітності для кожного класу активів;
б) загальну суму мінімальних орендних платежів на кінець звітного періоду, за кожний із таких періодів:
i) не більше одного року;
ii) більше одного року, але не більше п'яти років;
iii) більше п'яти років;
в) загальний опис угод орендаря про оренду, включаючи, наприклад, інформацію про орендну плату, право вибору на поновлення або придбання, а також застереження щодо суборенди та обмежень, які передбачені угодами про оренду.
20.14 Крім того, вимоги до розкриття інформації про активи відповідно до Розділів 17, 18, 27 та 34 застосовуються до активів орендаря, орендованих за угодами про фінансову оренду.
Фінансові звіти орендарів: операційна оренда
Визнання та оцінка
20.15 Орендні платежі за угодою про операційну оренду (за винятком видатків на послуги, такі як страхування та технічне обслуговування) орендар повинен визнавати як витрати на прямолінійній основі, якщо
а) інша систематична основа не дозволяє відображати в часі вигоди орендаря, навіть якщо платежі не здійснюються на такій основі, або
б) обрана така структура платежів орендодавцю, що вони збільшуються відповідно до очікуваної загальної інфляції (на основі оприлюднених індексів або статистичних даних), щоб компенсувати орендодавцю очікуване збільшення видатків в результаті інфляції. Якщо платежі орендодавцю змінюються через інші чинники, ніж загальна інфляція, тоді умова б) не виконується.
Розкриття інформації
20.16 Про операційну оренду орендарі розкривають таку інформацію:
а) загальну суму майбутніх мінімальних орендних платежів за невідмовними угодами про операційну оренду за кожний з таких періодів:
i) не більше одного року;
ii) більше одного року, але не більше п'яти років;
ii) більше п'яти років;
б) орендні платежі, визнані як витрати;
в) загальний опис орендних угод орендаря, включаючи, наприклад, інформацію про орендну плату, можливість поновлення угоди або придбання активу, застереження щодо суборенди та обмеження, передбачені орендною угодою.
Фінансові звіти орендодавців: фінансова оренда
Первісне визнання та оцінка
20.17 Орендодавець повинен визнавати активи, утримувані за угодами про фінансову оренду у своїх звітах про фінансовий стан і подавати їх як дебіторську заборгованість за сумою, що дорівнює чистим інвестиціям в оренду. Чистою інвестицією в орендує валова інвестиція орендодавця в оренду, дисконтована за неявною відсотковою ставкою по оренді. Валова інвестиція в оренду є сумою:
а) мінімальних орендних платежів, що підлягають сплаті орендодавцю за угодою про фінансову оренду, та
б) будь-якої негарантованої ліквідаційної вартості, нарахованої орендодавцю.
20.18 При фінансовій оренді, крім пов'язаної з орендодавцями-виробниками чи орендодавцями-дилерами, первісні прямі витрати (витрати, які зростають та безпосередньо відносяться на переговори та укладення угоди про оренду) включаються у первісну оцінку дебіторської заборгованості за фінансовою орендою та зменшують суму доходу, визнану протягом строку оренди.
Подальша оцінка
20.19 Визнання фінансового доходу має базуватися на моделі, що відображає сталу періодичну норму прибутковості на чисті інвестиції орендодавця у фінансову оренду. Орендні платежі, які відносяться до облікового періоду, за винятком видатків на послуги, вираховуються з валових інвестицій в оренду для зменшення як основної суми боргу, так і пасивного (незаробленого) фінансового доходу. Якщо є ознака того, що попередньо розрахована негарантована ліквідаційна вартість, що використовується при обчисленні валової інвестиції орендодавця в оренду, зазнала істотних змін, то розподіл доходу протягом строку оренди переглядається і будь-яке зменшення вже нарахованих сум негайно визнається у прибутку чи збитку.
Орендодавці-виробники та орендодавці-дилери
20.20 Виробники або дилери часто пропонують клієнтам вибір: або придбати актив, або орендувати його. Фінансова оренда активу орендодавцем-виробником або орендодавцем-дилером може спричинити два типи доходу:
а) прибуток або збиток, еквівалентний прибутку або збитку в результаті безпосереднього продажу активу, що орендується, за нормальними цінами продажу, що відображають будь-які прийнятні знижки внаслідок значного обсягу або торгові знижки, та
б) фінансовий дохід протягом строку оренди.
20.21 Дохід від продажу, визнаний на початку строку фінансової оренди орендодавцем-виробником чи орендодавцем-дилером, є справедливою вартістю активу або, якщо вона менша, - теперішньою вартістю мінімальних орендних платежів, що нараховуються орендодавцю, обчисленою за ринковою ставкою відсотка. Собівартість реалізованої продукції, визнана на початку строку оренди, є собівартістю або балансовою вартістю (якщо вони різні) орендованого майна мінус теперішня вартість негарантованої ліквідаційної вартості. Різниця між доходом від продажу та собівартістю реалізованої продукції є прибутком від продажу, що визнається згідно з політикою, якої дотримується суб'єкт господарювання щодо прямого продажу.
20.22 Якщо призначаються штучно занижені відсоткові ставки, надходження від продажу буде обмежено надходженнями, які мали б місце за умови нарахування ринкової ставки відсотка. Витрати, понесені орендодавцем-виробником або орендодавцем-дилером у зв'язку з веденням переговорів та укладанням угоди про фінансову оренду, визнаються як витрати тоді, коли визнається надходження від продажу.
Розкриття інформації
20.23 Про фінансову оренду орендодавці розкривають таку інформацію:
а) узгодження між валовими інвестиціями в оренду на кінець звітного періоду та теперішньою вартістю мінімальних орендних платежів, що підлягають отриманню на кінець звітного періоду. Крім того, орендодавець розкриває валові інвестиції в оренду та теперішню вартість мінімальних орендних платежів, що підлягають отриманню на кінець звітного періоду, за кожний з таких періодів:
i) не більше одного року;
ii) більше одного року, але не більше п'яти років;
iii) більше п'яти років;
б) пасивний фінансовий дохід;
в) суми негарантованої ліквідаційної вартості, нараховані на користь орендодавця;
г) накопичене забезпечення сумнівної заборгованості за мінімальними орендними платежами;
ґ) умовна орендна плата, визнана як дохід за період.
д) загальний опис угод орендодавця про оренду, включаючи, наприклад, інформацію про орендну плату, можливість поновлення угоди або придбання активу, застереження щодо суборенди та обмеження, передбачені орендною угодою.