Зазначені заходи здійснюватимуться в рамках оборонної реформи в Україні, зокрема в контексті вдосконалення системи управління, організації цивільно-військового співробітництва, поліпшення матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, посилення їх кадрового потенціалу, формування професійного сержантського складу тощо.
3.5.4. Участь у заходах щодо зміцнення довіри та безпеки в Європі
Україна приєдналася практично до всіх міжнародних договорів з питань контролю над озброєннями і нерозповсюдження зброї масового знищення, ракетних технологій та товарів подвійного використання, заборони або обмеження певних видів звичайної зброї тощо.
Україна виконує свої міжнародні зобов'язання щодо забезпечення на її території діяльності міжнародних інспекцій, місій спостерігачів, бере активну участь у міжнародній верифікаційній діяльності. Сумлінне виконання своїх міжнародних зобов'язань є одним з основних принципів зовнішньої політики України.
Водночас Україна виступає за те, щоб й інші сторони двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів України, насамперед стосовно надання міжнародних гарантій безпеки України у зв'язку з її відмовою від ядерної зброї, неухильно виконували свої зобов'язання за цими договорами.
3.5.5. Підвищення ефективності демократичного цивільного контролю над сектором безпеки і оборони України
В Україні створено законодавчу базу для впровадження демократичного цивільного контролю над сектором безпеки і оборони України, яка в цілому забезпечує здійснення в державі такого контролю. Водночас існує потреба в удосконаленні цієї бази.
Дальший розвиток передбачається здійснити за такими основними напрямами:
поетапне збільшення бюджетного фінансування сектору безпеки і оборони України до рівня, що забезпечує його розвиток, забезпечення прозорості витрат видатків на національну безпеку і оборону, запровадження дієвого механізму боротьби з корупцією;
дотримання вимог Конституції та законів України стосовно прав і свобод громадян, які перебувають на військовій службі у Збройних Силах України та інших складових сектору безпеки і оборони України, та членів їх сімей;
удосконалення механізму і впровадження сучасних технологій інформаційної присутності та інформування суспільства і міжнародної спільноти про діяльність складових сектору безпеки і оборони України, у тому числі шляхом щорічного видання Білої книги, проведення із залученням недержавних організацій та громадськості систематичних і неупереджених заходів з актуальних питань цивільно-військових відносин;
удосконалення механізму президентського і парламентського контролю за діяльністю сектору безпеки і оборони України, збільшення в його складових кількості цивільних осіб.
3.6. Завдання складових сектору безпеки і оборони України
У найбільш загальному вигляді розподіл відповідальності між складовими сектору безпеки і оборони України за організацію виконання завдань з реагування на кризові ситуації наведено в додатку № 1.
Завдання суб'єктів забезпечення національної безпеки України визначені Конституцією України та конкретизовані відповідними законами, нормативно-правовими актами та міжнародними договорами України. Водночас вони уточнюватимуться залежно від визначених пріоритетів реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони України.
У рамках оборонного огляду основну увагу спрямовано на визначення завдань для сил оборони як найбільш складних та комплексних, що передбачає системне залучення до їх виконання інших складових сектору безпеки і оборони України.
Основними завданнями сил оборони є:
оборона України шляхом проведення комплексу заходів щодо ведення інформаційної боротьби, забезпечення готовності до захисту національних інтересів військовими засобами, безпосередньої відсічі збройної агресії проти України, боротьби із силами спеціальних операцій (диверсійно-розвідувальними підрозділами) потенційного противника, ведення територіальної оборони держави, підтримання режиму воєнного стану, ліквідації наслідків аварій і катастроф, що виникли внаслідок бойових дій;
охорона повітряного та підводного просторів держави у порядку, визначеному законодавством;
забезпечення захисту об'єктів Збройних Сил України від терористичних актів та кібернетичних атак у випадках, передбачених законодавством;
застосування сил і засобів Збройних Сил України для припинення протиправних дій, запобігання здійсненню терористичного акту в повітряному просторі та територіальних водах України, а також у заходах, спрямованих на забезпечення безпеки судноплавства та боротьбу з піратством і тероризмом, на захист життя і здоров'я громадян, об'єктів державної власності за межами України, у районах кризових ситуацій;
запобігання воєнному конфлікту шляхом проведення постійного моніторингу воєнно-політичної та воєнно-стратегічної обстановки, своєчасного попередження про виникнення кризової ситуації та ймовірний її розвиток, здійснення комплексу політико-дипломатичних й інших превентивних заходів, спрямованих на запобігання воєнному конфлікту та активізації дій в інформаційному, в тому числі кібернетичному, просторі;
стримування воєнного конфлікту за допомогою демонстрації власної обороноздатності, готовності і рішучості заподіяти потенційному агресору втрат, неадекватних очікуваним;
ліквідація збройного конфлікту шляхом зриву в найкоротші строки планів агресора, нанесення йому істотного ураження, примушення до припинення воєнних (бойових) дій і переговорів на вигідних для України умовах;
локалізація збройного конфлікту - рішучими і активними діями Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та ефективним використанням їх оперативних можливостей надійно блокувати територію, на якій ведуться бойові дії, обмеживши їх поширення на іншу територію, позбавити противника здатності нарощувати свої сухопутні (морські) угруповання;
нейтралізація воєнного конфлікту (збройної агресії) - активними політико-дипломатичними, інформаційними та іншими заходами привернути увагу міжнародних організацій (Організація Об'єднаних Націй, Організація з безпеки та співробітництва в Європі тощо) і спільноти до воєнного конфлікту з метою визнання, засудження ними акту збройної агресії проти України та залучення їх до примушення противника припинити воєнні дії; рішучим застосуванням усіх оборонних можливостей держави послабити противника, заподіяти йому неприйнятних втрат, не допустити збільшення (поширення) масштабів збройної боротьби і змусити до мирних переговорів;
здійснення разом з органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування заходів правового режиму надзвичайного чи воєнного стану;
надання допомоги центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям і органам місцевого самоврядування під час надзвичайних ситуацій;
підтримання миру та регіональної (глобальної) стабільності шляхом конструктивного партнерства і співробітництва з існуючими системами глобальної та регіональної безпеки, участі у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, сприяння миротворчим зусиллям інших держав.
Ефективність виконання завдань силами безпеки і оборони досягається шляхом чіткої організації взаємодії між ними.
3.7. Керівництво у сферах національної безпеки і оборони України
Керівництво у сферах національної безпеки і оборони держави здійснюється Президентом України як главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції України , прав і свобод людини і громадянина, Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України та Головою Ради національної безпеки і оборони України.
Верховна Рада України визначає та затверджує основи національної безпеки і оборони, загальну структуру, чисельність, функції Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, видатки Державного бюджету України на потреби безпеки і оборони, здійснює законодавче регулювання у сферах національної безпеки і оборони держави, визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики, затверджує укази Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, оголошує за поданням Президента України стан війни і укладення миру, схвалює рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.
Рада національної безпеки і оборони України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сферах національної безпеки і оборони держави; з урахуванням змін у геополітичній обстановці вносить Президентові України пропозиції щодо уточнення Стратегії національної безпеки України та Воєнної доктрини України .
Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю, визначає потреби у витратах на безпеку і оборону, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України щодо фінансування заходів у сферах національної безпеки і оборони у визначених обсягах.
Для забезпечення стратегічного керівництва Збройними Силами України, іншими військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, та правоохоронними органами в особливий період може створюватися Ставка Верховного Головнокомандувача як вищий колегіальний орган воєнного керівництва обороною держави в цей період.
4. Стан Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, правоохоронних органів, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України
4.1. Стан Збройних Сил України
Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - Генеральний штаб) як головний орган військового управління; види Збройних Сил України (Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили); з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил України.
За час, що минув після першого оборонного огляду, у Збройних Силах України відбулися значні структурні перетворення, проведено розподіл оперативних, адміністративних функцій та функцій усебічного забезпечення військ (сил) між органами військового управління всіх ланок. Започатковано формування Сил спеціальних операцій та створення професійного сержантського складу.
Однак не вдалося запровадити якісно нову систему управління військами (силами), матеріальну основу якої становила б Єдина автоматизована система управління Збройними Силами України на сучасній технологічній базі.
Спостерігається стала тенденція до зниження загального рівня бойової готовності військ (сил), їх можливостей гарантовано виконувати покладені на них завдання. Низьким є відсоток укомплектованості військових частин відповідно до штатів воєнного часу. Втрачаються практичні навички офіцерів щодо управління військовими з'єднаннями, частинами та підрозділами, на відновлення яких у майбутньому необхідно буде витратити набагато більше коштів і часу, ніж зараз.
Унаслідок незавершеності розпочатих реформ, неврахування суттєвих змін у формах і способах ведення збройної боротьби та недостатнього фінансування стан Збройних Сил України не повною мірою відповідає вимогам, що випливають із проведеного аналізу загроз і викликів національній безпеці у воєнній сфері, та потребує здійснення системних заходів для підвищення їх готовності до виконання завдань за призначенням.
Відсутній дієвий механізм вивільнення від надлишкового військового майна та звільнення Збройних Сил України від виконання невластивих функцій.
4.1.1. Система управління
Складові сектору безпеки і оборони України мають систему управління, яка в цілому здатна забезпечити виконання властивих їм завдань. Разом із тим законодавче визначення єдиної системи управління сектору безпеки і оборони України не завершено. Існуючі системи управління складових сектору безпеки і оборони України мають обмежені можливості щодо сумісності між собою та оснащені переважно застарілими обладнанням і засобами.
Система управління Збройними Силами України в цілому задовольняє потреби в управлінні військами (силами). До складу органів військового управління Збройних Сил України входять:
у стратегічній ланці - Міністерство оборони України, Генеральний штаб, командування видів Збройних Сил України;
в оперативній - управління армійських корпусів і повітряних командувань, Центр морських операцій та Центр військ берегової оборони, управління Західного і Південного оперативних командувань, територіальне управління "Північ";
у тактичній - управління тактичної групи "Крим", управління бригад, полків, окремих батальйонів та їм рівних тактичних підрозділів.
Разом із тим переважна більшість засобів зв'язку та автоматизації фактично повністю відпрацювала свій ресурс і потребує заміни, погіршується стан пунктів управління, а темпи оснащення сучасними засобами автоматизації всіх ланок системи управління, комплексної автоматизації процесів управління військами (силами) не відповідають сучасним вимогам.
Система зв'язку залишається у своїй основі аналоговою, несумісною з телекомунікаційною мережею держави, не відповідає потребам управління Збройними Силами України і вимагає вжиття невідкладних заходів щодо переходу на цифрові засоби зв'язку.
Водночас система управління Збройними Силами України потребує комплексного вдосконалення, адаптації органів та пунктів управління, систем зв'язку і автоматизації, структури Збройних Сил України та їх чисельності до виконання майбутніх завдань, а також забезпечення спроможностей щодо управління міжвидовими угрупованнями військ (сил), виконання завдань в умовах надзвичайного стану без проведення структурних змін, діяльності в умовах інформаційної боротьби та кібернетичних атак.
4.1.2. Стан кадрової політики
Військова кадрова політика в цілому забезпечує укомплектованість Збройних Сил України підготовленими кадрами.
Разом із цим проблемним питанням є неукомплектованість військ (сил) особами молодшого офіцерського складу та професійним рядовим і сержантським складом.
Досягнуту в попередні роки позитивну тенденцію до збільшення кількості військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, знівельовано через втрату привабливості військової служби: середній рівень грошового забезпечення військовослужбовця за контрактом (за 2010 рік - 1596 гривень, за 2011 рік - 2238 гривень) значно нижчий, ніж середня заробітна плата в державі (у 2010 році - 2239 гривень, у 2011 році - 2633 гривні), що серед іншого не мотивує громадян до проходження військової служби у Збройних Силах України.
Із цієї ж причини практично зупинено впровадження служби громадян України в резерві та підготовку резервістів.
Зберігається тенденція до дострокового звільнення осіб молодшого офіцерського складу, що призводить до дефіциту командирів первинної ланки і змінює співвідношення між старшими і молодшими офіцерами на користь перших.
Короткий строк строкової військової служби, недостатній професійний та освітній рівні призовного контингенту, низька інтенсивність бойової підготовки - фактори, що перешкоджають досягненню необхідного рівня вишколу особового складу.
Не розв'язується проблема із забезпеченням житлом військовослужбовців та членів їх сімей. Кількість військовослужбовців, які перебувають на квартирному обліку, на 1 січня 2011 року становила понад 45 тис. осіб, у тому числі понад 11 тис. звільнених у запас. Потреба в житлі має сталу тенденцію до збільшення у зв'язку з необхідністю забезпечення службовим житлом під час переходу Збройних Сил України на систему комплектування військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом.
Недостатні рівні грошового забезпечення та забезпечення житлом залишаються основними стримуючими чинниками щодо виконання у повному обсязі заходів із професіоналізації Збройних Сил України та інших складових сектору безпеки і оборони України, а також щодо мотивації особового складу до проходження військової служби за контрактом.
4.1.3. Військова освіта
За своїми можливостями вищі військові навчальні заклади перевищують реальні потреби Збройних Сил України. Водночас необхідним є вдосконалення змісту підготовки військових фахівців з урахуванням сучасних та перспективних тенденцій розвитку збройної боротьби. Серед викладачів вищих навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів недостатня кількість офіцерів, які мають значний досвід служби у військах, брали участь у бойових діях та міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Стан навчально-матеріальної та польової бази вищих військових навчальних закладів не відповідає сучасним вимогам і не дає можливості повною мірою забезпечити необхідний рівень практичної готовності випускників до виконання завдань за призначенням.
Останніми роками спостерігається тенденція до скорочення кількості бажаючих вступати до вищих військових навчальних закладів.
Існуюча система підготовки осіб рядового складу, сержантського складу військової служби за контрактом не забезпечує в повному обсязі підготовку необхідної кількості військовослужбовців цієї категорії для комплектування підрозділів Збройних Сил України.
4.1.4. Стан оснащення Збройних Сил України озброєнням та військовою технікою
На озброєнні Збройних Сил України налічується приблизно чотири тисячі одиниць важкого озброєння та військової техніки, третина якого потребує відновлення. Більшість наявного озброєння та військової техніки виробництва 1980-1990 років є морально та фізично застарілими.
Основними проблемами оснащення Збройних Сил України озброєнням та військовою технікою залишаються: низька ефективність заходів державної військово-технічної політики, значне відставання темпів оснащення військ (сил) новими (модернізованими) зразками від процесу їх морального і фізичного старіння; обмежені можливості вітчизняних підприємств промисловості щодо задоволення потреб Збройних Сил України у сучасному озброєнні, що стало наслідком значного скорочення його замовлень протягом останніх років.
Найбільш проблемним є стан авіаційної техніки, автомобільних базових шасі, озброєння Військово-Морських Сил, протиповітряної оборони, засобів зв'язку, радіоелектронної боротьби, розвідки. Більшість видів озброєння та військової техніки потребує відновлення з продовженням ресурсу для виконання завдань за призначенням.
Кількість озброєння, що потребує заміни, модернізації та проведення ремонту, неухильно збільшується, а його стан наближається до критичного.
Водночас у військах (силах) перебуває велика кількість надлишкового озброєння та військової техніки, що не використовується, але потребує залучення значних фінансових та матеріальних ресурсів на утримання.
У середньостроковій перспективі закінчується строк технічної придатності практично всіх боєприпасів до артилерійських систем і танків.
Разом із тим основні зразки авіаційної техніки використали свій технічний ресурс менше ніж наполовину, що відкриває можливості для їх модернізації і продовження ресурсу за технічним станом. Останнє відповідає світовій практиці, але потребує проведення комплексу організаційних і технічних заходів. Водночас в Україні збережено мережу підприємств, спроможних здійснювати відновлення і модернізацію основних зразків як авіаційної техніки, так і іншого озброєння та військової техніки.
4.1.5. Підготовка військ (сил)
Основні зусилля у підготовці військ (сил) зосереджуються на забезпеченні визначеного рівня готовності підрозділів, які несуть бойове чергування з протиповітряної оборони важливих державних об'єктів, залучаються до несення чергування з пошуково-рятувального забезпечення і участі у Процесі планування та оцінки сил (Концепція оперативних можливостей).
Однак обмежене ресурсне забезпечення не дає змоги здійснювати підготовку військ (сил) у повному обсязі.
Тактичні навчання у складі підрозділів, частин та з'єднань, у тому числі з бойовою стрільбою, проводяться в недостатній кількості та в менших, ніж необхідно, масштабах.
Існуюча система підготовки Збройних Сил України залишається високозатратною й неефективною. Форми і методи підготовки військ (сил) потребують удосконалення та широкого впровадження в навчальний процес сучасних технологій.
4.1.6. Стан матеріально-технічного забезпечення військ (сил)
Система матеріально-технічного забезпечення в цілому забезпечує діяльність військ (сил) у мирний час, проте потребує вдосконалення щодо забезпечення військ (сил) за територіальним принципом.
Матеріально-технічні запаси перебувають на критично допустимому рівні. Протягом останніх років Збройні Сили України забезпечувалися паливно-мастильними матеріалами, речовим майном значно нижче від потреб. Це ускладнює виконання заходів, пов'язаних із підготовкою військ (сил), несенням бойового чергування, підготовкою молодших спеціалістів у навчальних центрах тощо.
Обсяг непорушних запасів матеріальних засобів у службах тилу не відповідає вимогам керівних документів.
4.1.7. Стан медичного забезпечення
Система медичного забезпечення Збройних Сил України на рівні з'єднання, військової частини не спроможна повною мірою виконати покладені на неї завдання у зв'язку зі зношеністю матеріальної бази та відсутністю підготовлених фахівців. На військово-медичну службу покладені завдання щодо медичного забезпечення не лише військовослужбовців, а й членів їх сімей, ветеранів військової служби, працівників Збройних Сил України, загальна чисельність яких ушестеро перевищує чисельність військовослужбовців Збройних Сил України.
4.1.8. Військова інфраструктура
Міністерством оборони України утримується 1845 військових містечок, 413 з яких вивільнено та не планується до дальшого використання.
Система базування Військово-Морських Сил та аеродромна мережа Повітряних Сил у цілому забезпечують базування та підготовку до застосування кораблів, суден та авіації.
На арсеналах, центрах, базах і складах зберігається озброєння та військова техніка, боєприпаси і майно для забезпечення своєчасного приведення військ (сил) у готовність до виконання завдань за призначенням. Крім того, зберігаються озброєння та військова техніка, боєприпаси та матеріально-технічні засоби, непридатні для подальшого використання.
В інтересах Збройних Сил України використовується необхідна кількість залізничних станцій. Для забезпечення військових перевезень можуть використовуватися морські та річкові порти.
Протягом останніх років військова інфраструктура не розвивалася на належному рівні, приблизно половина її об'єктів не відповідає сучасним оперативним вимогам і потребує відновлення. Зростає необхідність у вивільненні надлишкової інфраструктури та будівництві нових об'єктів.
4.1.9. Економічна та господарська діяльність Міністерства оборони України
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 року № 993 36 підприємств, які належали до сфери управління Міністерства оборони України, передані Державному концерну "Укроборонпром", а розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 вересня 2011 року № 883-р 11 підприємств передано до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України.
Стан державних підприємств, які залишаються у сфері управління Міністерства оборони України, потребує вжиття додаткових заходів для ефективної їх діяльності.
4.1.10. Стан утилізації компонентів ракетного палива, ракет, боєприпасів і озброєння, військової техніки
На сьогодні необхідно утилізувати понад 360 тис. тонн боєприпасів, розміщених на 130 об'єктах Збройних Сил України, а також приблизно 8 тис. тонн компонентів ракетного палива.
Комплексна утилізація боєприпасів здійснюється на державних підприємствах.
Фінансування утилізації компонентів ракетного палива до цього часу здійснювалося за рахунок коштів державного бюджету і міжнародної допомоги.
4.1.11. Стан фінансування Збройних Сил України
Рівень фінансування Збройних Сил України не відповідав показникам, визначеним Державною програмою розвитку Збройних Сил України на 2006-2011 роки, і здійснювався, виходячи з можливостей Державного бюджету України на відповідний рік (додаток № 2).
Зменшення частки видатків на Збройні Сили України у відсотках валового внутрішнього продукту, дисбаланс між потребами Збройних Сил України та ресурсними можливостями держави щодо їх задоволення змушує підтримувати тільки мінімально допустимі спроможності Збройних Сил України, що призводить до високого ступеня ризику невиконання завдань за призначенням, зменшення можливості формування ємного державного оборонного замовлення, гальмування розвитку вітчизняного оборонно-промислового комплексу.
4.2. Стан внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України
Організаційно внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України (далі - внутрішні війська) складаються з Головного управління, 6 управлінь територіальних командувань, 9 бригад, 15 полків, 21 окремого батальйону, 4 військових баз, 3 військових установ, 2 госпіталів, 5 медичних центрів, 2 навчальних закладів, об'єднаного вузла зв'язку, навчального центру.
На сьогодні внутрішні війська виконують такі основні завдання:
охорона та оборона важливих державних об'єктів, об'єктів матеріально-технічного та військового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України;
супроводження спеціальних вантажів;
здійснення пропускного режиму на об'єктах, що охороняються;
конвоювання заарештованих і засуджених осіб;
охорона підсудних під час судового процесу;
переслідування і затримання заарештованих та засуджених осіб, які втекли з-під варти;
участь в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю;
участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на об'єктах, що охороняються;
охорона дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав на території України.
Крім того, внутрішні війська беруть участь у:
заходах, пов'язаних із припиненням терористичної діяльності;
здійсненні заходів правового режиму надзвичайного стану;
охороні вищих посадових осіб держави;
виконанні завдань територіальної оборони.
Внутрішні війська, як і Збройні Сили України, внаслідок відсутності належного фінансування мають аналогічні проблеми щодо розвитку, зокрема:
потребує вдосконалення і технічного переоснащення система управління внутрішніх військ;
не повною мірою вирішується питання соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей;
низький рівень укомплектованості частин і підрозділів внутрішніх військ особами рядового та сержантського складу, які проходять військову службу за контрактом;
загострюється проблема забезпечення військовослужбовців внутрішніх військ житлом, кількість осіб, які перебувають на квартирному обліку, становить приблизно 5 тис. осіб;
більше 80 відсотків зразків озброєння і військової техніки перебуває в експлуатації понад 15 років;
забезпеченість засобами індивідуального бронезахисту та активної оборони становить 75 відсотків, значна їх кількість потребує заміни;
матеріально-технічні засоби непорушного запасу потребують оновлення;
незадовільна ситуація із забезпеченням речовим майном, автомобільною технікою, паливно-мастильними матеріалами та засобами бронезахисту;
потребує оновлення медичне обладнання.
4.3. Стан Державної прикордонної служби України
Державна прикордонна служба України має таку загальну структуру: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону; територіальні органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону; Морська охорона, яка складається із загонів морської охорони; органи охорони державного кордону - прикордонні загони, окремі контрольно-пропускні пункти, авіаційні частини; розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
Розбудова Державної прикордонної служби України здійснюється на основі Концепції розвитку Державної прикордонної служби України на період до 2015 року , схваленої Указом Президента України від 19 червня 2006 року № 546.
На сьогодні створено сучасну інтегровану систему охорони державного кордону та суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; здійснено перехід на цифровий зв'язок та комплектування особовим складом на контрактній основі; розпочато реформування (оптимізацію) сил Морської охорони та формування сучасної системи логістики.
4.4. Стан Державної спеціальної служби транспорту
Державна спеціальна служба транспорту має таку загальну структуру: орган управління Державною спеціальною службою транспорту, об'єднані загони, загони, окремі загони, підрозділи охорони, органи забезпечення, навчальний центр, заклади, підприємства та установи.
Становлення Державної спеціальної служби транспорту здійснюється на підставі Програми формування та розвитку Державної спеціальної служби транспорту на 2005-2015 роки , затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 2005 року № 939.
4.5. Стан Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України
Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України виконує широкий спектр завдань щодо забезпечення системи управління державою засобами зв'язку та захисту інформації.
Загальну структуру Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України складають: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації і підпорядковані йому регіональні органи (27 регіональних органів) та територіальні підрозділи (6 територіальних підрозділів).
У Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України утворені навчальний заклад, науково-дослідна установа, заклади та установи забезпечення.
До сфери управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України входять підприємства, установи та організації, діяльність яких пов'язана із забезпеченням виконання покладених на неї завдань.
За останні роки удосконалено нормативно-правове регулювання діяльності Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України. Продовжувалося вдосконалення функціонування цілісної системи захисту інформації, яка дає змогу забезпечити необхідний та достатній рівень захищеності інформаційного простору держави та безпеку інформації, що циркулює в системах спеціального зв'язку, призначених для управління державою, поступово здійснюється модернізація та розвиток таких систем.
Водночас відсутність належного фінансування унеможливлює необхідні темпи заміни застарілого парку засобів та обладнання систем спеціального зв'язку, призначених для управління державою, сучасними засобами зв'язку і захисту інформації.
Вирішення питання щодо забезпечення телекомунікаційними ресурсами органів безпеки, оборони та охорони правопорядку ускладнено приватизацією державного оператора телекомунікацій.
Не створено Національний центр оперативно-технічного управління телекомунікаційними мережами для використання їх в інтересах запобігання, локалізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, оповіщення населення, задоволення потреб національної безпеки, оборони та охорони правопорядку.
Разом із цим законодавство щодо участі Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в обороні держави потребує дальшого удосконалення.
4.6. Існуючі структура і чисельність Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної пенітенціарної служби України забезпечують виконання завдань оборони, визначених законодавством.
4.7. Проблемним питанням є забезпечення складових сектору безпеки і оборони України страховим фондом документації. Розвиток установ страхового фонду документації стримується відсутністю відповідної державної цільової програми.
5. Перспективна модель складових сектору безпеки і оборони України
Складові сектору безпеки і оборони України на середньо- та довгострокову перспективу повинні мати високий рівень бойової та мобілізаційної готовності, бути оснащені переважно модернізованим і новим озброєнням та військовою технікою, забезпечені необхідними ресурсами, бути здатними виконувати покладені на них завдання.
Основною метою реформування та розвитку складових сектору безпеки і оборони України є забезпечення на основі принципу оборонної достатності їх спроможності спільно виконувати завдання щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності в умовах проведення позаблокової політики та функціонування в демократичному суспільстві.
5.1. Перспективна структура Збройних Сил України
Збройні Сили України і надалі перебуватимуть у підпорядкуванні Міністерства оборони України, яке залишатиметься органом військового управління та головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, на який покладатимуться такі завдання: формування і реалізація державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони та військового будівництва, у галузі планування військової освіти і науки; здійснення військово-політичного та адміністративного керівництва Збройними Силами України; забезпечення формування військово-технічної політики у сфері оборони; формування військової кадрової політики.
Міністерство оборони України виконуватиме функції відповідно до завдань, визначених положенням про нього. Для цього у складі Міністерства оборони України діють відповідні структурні підрозділи, а також необхідні сили і засоби, які йому підпорядковуються.
Збройні Сили України матимуть таку структуру:
Генеральний штаб Збройних Сил України;
міжвидові органи військового управління, які призначені для управління військами (силами) незалежно від видової ознаки, дислокованими у межах, визначених новим військово-адміністративним поділом території України. Планується сформувати Сили спеціальних операцій як рід військ;
військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації.
На Генеральний штаб як головний військовий орган з планування оборони держави, управління застосуванням Збройних Сил України, у тому числі протиповітряною обороною, координації та контролю за виконанням іншими військовими формуваннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, правоохоронними органами, Державною спеціальною службою транспорту і Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України завдань у сфері оборони покладатимуться такі основні завдання:
стратегічне планування застосування Збройних Сил України та інших військових формувань і правоохоронних органів, Державної спеціальної служби транспорту і Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, координація їх підготовки до виконання завдань у сфері оборони, організація стратегічного розгортання Збройних Сил України, інших військових формувань, організація територіальної оборони України та оперативного обладнання території держави;
безпосереднє військове керівництво Збройними Силами України;
організація і контроль за здійсненням заходів, спрямованих на підготовку і підтримання на належному рівні боєздатності, бойової та мобілізаційної готовності до оборони держави Збройних Сил України та інших військових формувань, правоохоронних органів, Державної спеціальної служби транспорту і Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
У разі створення Ставки Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України Генеральний штаб виконуватиме функції її робочого органу.
Генеральний штаб виконуватиме завдання відповідно до положення про нього. Для виконання покладених на нього завдань Генеральний штаб матиме відповідні структурні підрозділи.
Збройні Сили України як складова сектору безпеки і оборони України в довгостроковій перспективі матимуть можливості адекватного реагування на виклики та загрози в загальній системі забезпечення національної безпеки і оборони.
За ступенем бойової готовності бойовий склад Збройних Сил України мирного часу поділятиметься на Сили постійної готовності та Сили резерву.
5.2. Внутрішні війська
Основною метою дальшого розвитку внутрішніх військ є завершення створення у їх складі функціональних компонентів, здатних виконувати широкий спектр правоохоронних завдань та ефективно реагувати на зміни характеру кризових ситуацій.
В інтересах оборони основними завданнями внутрішніх військ, зокрема, будуть: охорона і оборона важливих державних об'єктів, ядерних об'єктів, спеціальних вантажів, дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав і міжнародних організацій в Україні; участь у локалізації і припиненні дій незаконних збройних формувань; виконання завдань територіальної оборони в районах розміщення об'єктів, що охороняються.
До складу внутрішніх військ організаційно входитимуть Головне управління, територіальні командування, бригади, полки, центри, окремі батальйони, Академія внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та підрозділи забезпечення.
За оперативним призначенням внутрішні війська поділятимуться на Територіальні сили правопорядку, Сили оперативного втручання, Сили спеціальної охорони і оборони, Сили забезпечення та підтримки військ.
Територіальні сили правопорядку призначені, зокрема, для забезпечення виконання завдань охорони громадської безпеки і правопорядку, здійснення екстрадиції, участі у боротьбі зі злочинністю.
Сили оперативного втручання призначені, зокрема, для здійснення заходів з оперативного реагування на дії злочинних угруповань, дії незаконних воєнізованих або збройних формувань, для виконання інших спеціальних завдань.
Сили забезпечення та підтримки військ призначені для всебічної підтримки під час виконання службово-бойових завдань за призначенням.
Сили спеціальної охорони і оборони призначені для охорони та оборони ядерних електростанцій, об'єктів, у яких зберігаються ядерні матеріали, спеціальних вантажів, дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав, міжнародних організацій в Україні.
5.3. Державна прикордонна служба України
Державна прикордонна служба України в інтересах оборони держави здійснює заходи з охорони державного кордону України, бере у взаємодії із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, участь у відбитті вторгнення або нападу на територію України збройних сил іншої держави або групи держав, проведенні заходів територіальної оборони України, здійснює розвідку відповідно до закону, веде боротьбу з диверсійно-розвідувальними групами противника.
Перспективна структура Державної прикордонної служби України включатиме: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону України, розвідувальний орган, регіональні управління, яким підпорядковуватимуться органи охорони державного кордону України, авіаційні ескадрильї (групи), морську охорону, навчальні та наукові заклади, органи матеріально-технічного забезпечення.
5.4. Державна спеціальна служба транспорту
Державна спеціальна служба транспорту в інтересах оборони України виконує функції щодо організації технічного прикриття найважливіших державних об'єктів транспортної інфраструктури, відновлення, наведення наплавних, залізничних мостів (переправ), охорони і оборони об'єктів національної транспортної системи в особливий період, проведення аварійно-рятувальних робіт та відбудови транспортних комунікацій, порушених унаслідок надзвичайних ситуацій, щодо будівництва і ремонту об'єктів транспорту, їх розмінування, встановлення загороджень, здійснення заходів територіальної оборони, спрямованих на дотримання правового режиму воєнного стану.
Метою розвитку Служби є створення сучасної структури для координації дій галузей транспорту та виконання завдань на об'єктах національної транспортної системи як в особливий період, так і в мирний час.
5.5. Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України
Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України в інтересах оборони держави забезпечує надійне функціонування, безпеку та розвиток державної системи урядового зв'язку, зокрема її готовність до роботи в особливий період та в разі виникнення надзвичайної ситуації, бере участь у виконанні завдань територіальної оборони, а також заходів, спрямованих на підтримання правового режиму воєнного та надзвичайного стану відповідно до закону.
Перспективна структура Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України включатиме: спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань організації спеціального розвитку та захисту інформації, регіональні органи та територіальні підрозділи, органи і підрозділи урядового військово-кур'єрського зв'язку, навчальні, медичні, санаторно-курортні та інші заклади, науково-дослідні, науково-виробничі та інші установи і організації.
5.6. Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державна пенітенціарна служба України
Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державна пенітенціарна служба України виконують завдання в інтересах оборони відповідно до нормативно-правових актів та законодавства України і розвиваються за власними програмами розвитку відповідно до законодавства України.
Завдання складових сектору безпеки і оборони України щодо розвитку можливостей з питань оборони визначатимуться документами з планування оборони держави.
6. Стратегія трансформації сил безпеки і оборони
У рамках оборонного огляду визначено стратегію трансформації сектору безпеки і оборони України як цілісної системи шляхом системних змін у діяльності всіх його складових, спрямованих на створення нових (поліпшення наявних) можливостей для нейтралізації існуючих і ймовірних загроз у сферах національної безпеки та оборони держави. Особливими завданнями такої стратегії є: припинення зниження рівня боєздатності Збройних Сил України, оптимізація їх структури та чисельності, припинення відтоку підготовленого офіцерського та сержантського складу, відновлення технічної готовності озброєння, модернізація та оновлення його складу, вдосконалення системи підготовки військ (сил), реорганізація системи оперативного (бойового) та матеріально-технічного забезпечення, послідовне відновлення здатності військ (сил) до виконання завдань за призначенням та формування на цій основі боєздатних, мобільних, якісно підготовлених, всебічно забезпечених, професійних Збройних Сил України, здатних захистити національні інтереси України та брати активну участь у міжнародних заходах з підтримки миру і безпеки.
6.1. Напрями, основні принципи та етапи трансформації сектору безпеки і оборони України
Трансформація сил безпеки і оборони здійснюється з метою досягнення такого їх стану, який за кількістю і якістю озброєння та військової техніки, запасів матеріально-технічних засобів, сучасної системи управління військами (силами), розвинутої інфраструктури, укомплектованості, за рівнем підготовки та морально-психологічним станом особового складу гарантовано забезпечить виконання покладених на них завдань оборони.
Трансформація сил безпеки і оборони передбачає побудову нової моделі сектору безпеки і оборони України шляхом уточнення функцій, завдань та розподілу конкретної відповідальності і дольової участі всіх складових системи гарантування національної безпеки України за визначеними сценаріями застосування військ (сил).
Крім того, будуть створені умови для більш широкого залучення цивільних державних та недержавних організацій до виконання завдань в інтересах безпеки і оборони України. Найбільш перспективними напрямами такої діяльності будуть: залучення цивільних організацій до надання миротворчих послуг в інтересах виконання миротворчих завдань Збройних Сил України; функціонування мережі недержавних інституцій, що професіонально опікуються проблемами безпеки і оборони, тощо.
В основу трансформації сектору безпеки і оборони України слід покласти такі основні принципи:
пріоритетність створення умов для гарантованого виконання завдань безпеки і оборони держави;
об'єднання можливостей сил безпеки і оборони під час виконання завдань щодо захисту національних інтересів України;
верховенство права, реалізація прав і свобод людини та громадянина;
пріоритетність забезпечення соціальних гарантій військовослужбовців і членів їх сімей;
інтеграція, що передбачає формування та функціонування в органічній єдності з системою національної безпеки України;
оборонна достатність з урахуванням поточного і прогнозованого характеру воєнно-політичної обстановки, економічних і фінансових можливостей держави, а також проведення політики позаблоковості;
зосередження зусиль на виконанні пріоритетних завдань, що полягає у здатності швидко нарощувати необхідні оперативні можливості складових сектору безпеки і оборони України у визначеному місці та в необхідний час;
упровадження інноваційних методів управління ресурсами, їх концентрація в інтересах виконання найбільш важливих завдань безпеки і оборони держави, а також раціональний розподіл наявних ресурсів між складовими сектору безпеки і оборони України;
упровадження перспективних технологій; використання узгоджених концепцій підготовки та застосування сил безпеки і оборони; удосконалення організаційної та функціональної взаємодії між складовими сектору безпеки і оборони України;
дотримання загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, виконання міжнародних зобов'язань України.
Досягнення цілей трансформації сектору безпеки і оборони України планується здійснювати двома етапами:
на першому етапі (до кінця 2017 року) - створення необхідних умов для трансформації та здійснення основних структурних і функціональних перетворень складових компонентів;
на другому етапі (до кінця 2023 року) - забезпечення розвитку за основними напрямами діяльності.
У дальшому передбачається завершення створення сектору безпеки і оборони України як цілісної системи та забезпечення його стабільного розвитку.
Процес трансформації сектору безпеки і оборони України супроводжуватиметься проведенням постійного, створеного на основі єдиної методологічної бази моніторингу результатів, прийняттям рішень щодо коригування запланованих заходів, випробуванням інноваційних ідей і технологій у ході відповідних експериментів, навчань, тренувань тощо.
6.2. Завдання та умови, необхідні для трансформації сектору безпеки і оборони України
Досягнуті протягом останнього десятиліття результати реформування і розвитку Збройних Сил України та інших військових формувань і правоохоронних органів, Державної спеціальної служби транспорту і Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, запровадження цивільного демократичного контролю за їх діяльністю створили необхідні передумови для трансформації сектору безпеки і оборони України.
Основними завданнями, необхідними для такої трансформації, є:
поступове нарощування можливостей сектору безпеки і оборони України, що дасть змогу у перспективі брати участь у всьому спектрі майбутніх військових і цивільно-військових операцій з надання гуманітарної допомоги та інших операціях; досягнення оперативної сумісності складових сектору безпеки і оборони України; розроблення ефективного механізму реагування на кризові ситуації; звільнення Збройних Сил України від виконання невластивих їм функцій та завдань;
поетапне вдосконалення організаційних структур, оптимізація чисельності особового складу, кількості озброєння та військової техніки; відновлення справності та продовження ресурсу, проведення модернізації, створення нових систем і уніфікація зразків озброєння та військової техніки шляхом упровадження новітніх технологій;
перегляд доктрин, стратегій та концепцій, а також удосконалення нормативно-правової бази з питань безпеки і оборони.
У ході планування досягнення визначених завдань, необхідних для трансформації сектору безпеки і оборони України, передбачається:
провести стратегічні дослідження щодо визначення концептуальних поглядів на його розвиток;
уточнювати щороку планові документи стосовно його трансформації та впровадити п'ятирічний цикл оборонних оглядів;
сформувати і реалізувати дієву воєнно-економічну, військово-промислову та військово-технічну політику щодо задоволення потреб складових сектору безпеки і оборони України;
запровадити в систему оборонного планування механізм планування з урахуванням можливостей держави.
Виконання завдань, необхідних для трансформації сектору безпеки і оборони України, здійснюватиметься за умов:
проведення скоординованих системних реформ у силах оборони за одночасного підтримання постійної їх готовності до виконання завдань за призначенням, чіткого розподілу дольової участі, підвищення відповідальності кожної із складових сектору за виконання визначених завдань та інтеграції (об'єднання) їх можливостей (внеску) для виконання спільних завдань, забезпечення безперервності та послідовності в реалізації планів трансформації;
збалансування та оптимізації видатків державного бюджету на потреби оборони, які повинні забезпечити поступовий розвиток та нарощування можливостей сил оборони. Починаючи з 2018 року, витрати на утримання Збройних Сил України не повинні перевищувати 60 відсотків, а на оснащення озброєння, військової техніки військ (сил) та розвиток інфраструктури бути не меншими ніж 25 відсотків видатків державного бюджету Міністерству оборони України;
безумовного гарантування державою виділення визначених ресурсів на потреби оборони;
нормативно-правового врегулювання завдань та функцій Збройних Сил України щодо їх виконання у кризових ситуаціях невоєнного характеру (надання допомоги органам влади та населенню під час стихійних лих, техногенних катастроф тощо), а також застосування сил оборони за кордоном;
підвищення дієвості демократичного цивільного контролю за діяльністю складових сектору безпеки і оборони України, вдосконалення внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту за використанням бюджетних коштів і державного (військового) майна, а також системного здійснення заходів щодо запобігання корупції;
