• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2012 року "Про Стратегічний оборонний бюлетень України"

Президент України  | Указ від 29.12.2012 № 771/2012 | Документ не діє
Реквізити
  • Видавник: Президент України
  • Тип: Указ
  • Дата: 29.12.2012
  • Номер: 771/2012
  • Статус: Документ не діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Президент України
  • Тип: Указ
  • Дата: 29.12.2012
  • Номер: 771/2012
  • Статус: Документ не діє
Документ підготовлено в системі iplex
Указ
Президента України
Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2012 року "Про Стратегічний оборонний бюлетень України"
Відповідно до статті 107 Конституції України
постановляю:
1. Увести в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від "29" "грудня" 2012 року "Про Стратегічний оборонний бюлетень України" (додається).
2. Схвалити Стратегічний оборонний бюлетень України (додається).
3. Кабінету Міністрів України забезпечити розроблення з урахуванням положень Стратегічного оборонного бюлетеня України та затвердити у тримісячний строк у встановленому порядку програми з питань оборони.
4. Центральним органам виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями, розвідувальними, правоохоронними органами, розробити у шестимісячний строк з урахуванням положень Стратегічного оборонного бюлетеня України пропозиції щодо коригування державних програм розвитку відповідних військових формувань, розвідувальних, правоохоронних органів.
5. Міністерству оборони України забезпечити у двомісячний строк видання Стратегічного оборонного бюлетеня України.
6. Міністерству закордонних справ України забезпечити у місячний строк після видання Стратегічного оборонного бюлетеня України його розповсюдження серед зовнішньополітичних відомств іноземних держав та міжнародних організацій.
7. Визнати таким, що втратив чинність, Указ Президента України від 22 червня 2004 року № 670 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 червня 2004 року "Про Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року".
8. Контроль за виконанням цього Указу покласти на Секретаря Ради національної безпеки і оборони України.
9. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.
Президент УкраїниВ.ЯНУКОВИЧ
м. Київ
29 грудня 2012 року
№ 771/2012
СХВАЛЕНО
Указом Президента України
29 грудня 2012 року № 771/2012
Стратегічний оборонний бюлетень України
1. Вступна частина
Цей Стратегічний оборонний бюлетень України (далі - Стратегічний бюлетень) розроблено за результатами оборонного огляду, який проводився із залученням усіх центральних органів виконавчої влади, причетних до розв'язання завдань забезпечення безпеки і оборони України. У його проведенні також брали участь провідні наукові установи, незалежні громадські організації держави, вітчизняні та закордонні експерти і фахівці.
Оборонний огляд проводився за методологією, яка дала змогу всебічно врахувати ймовірні виклики і загрози національним інтересам України у безпековій та оборонній сферах, більш раціонально визначити потреби у силах і засобах, державних ресурсах для нейтралізації таких викликів і загроз.
У Стратегічному бюлетені дається оцінка стану і готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, до виконання завдань оборони держави, визначаються дальші шляхи реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони України, завдання сил безпеки і оборони, заходи щодо реорганізації Воєнної організації держави в сектор безпеки і оборони України, перспективна модель складових цього сектору та довгострокові перспективи їх розвитку.
Терміни, що вживаються у Стратегічному бюлетені, мають таке значення:
адміністративне керівництво Збройними Силами України - діяльність Міністерства оборони України щодо розроблення і виконання програм та планів реформування і розвитку Збройних Сил України, їх ресурсного забезпечення, підготовки персоналу, модернізації та розроблення озброєння та військової техніки, формування оборонного замовлення, розвитку військової інфраструктури, формування і виконання Державного бюджету України в частині фінансування потреб Збройних Сил України;
виклик національній безпеці - ситуація, яка створює загрозу національним інтересам держави та зумовлює потребу в адекватних діях щодо зниження рівня такої загрози;
відбиття (відсіч) збройної агресії - сукупність заходів щодо здійснення мобілізації, введення воєнного стану, застосування Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, з метою захисту України від збройної агресії;
воєнний конфлікт - вирішення суперечностей між державами шляхом застосування воєнної зброї;
загрози національній безпеці - наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України;
засоби і ресурси - сукупність усіх наявних у державі воєнних, політичних, правових, економічних, організаційних та інших засобів і ресурсів, інтелектуального потенціалу;
збройний конфлікт - ситуація, що може виникнути в разі обмеженого збройного зіткнення на державному кордоні України з іншою державою або збройних зіткнень на території України за участю незаконних військових формувань чи організацій і наслідки якої для національної безпеки України оцінюються як значні;
імовірний сценарій виникнення та розвитку кризової ситуації, що потребує застосування (залучення) сил та засобів сектору безпеки і оборони України, - змодельований або прогнозований розвиток воєнно-політичної обстановки або подій, що можуть виникнути внаслідок природних та техногенних явищ та потребують застосування (залучення) сил і засобів сектору безпеки і оборони України;
інформаційна війна - форма протиборства між суб'єктами (державами, блоками, партіями тощо), що передбачає інформаційний вплив на населення з використанням засобів масової інформації, комп'ютерних мереж тощо з метою формування відповідної суспільної думки, підриву морального духу як усього суспільства, так і окремих його інституцій;
кризова ситуація (воєнно-політична криза) - стан, що характеризується граничним загостренням регіональної або міжнародної воєнно-політичної обстановки, за якої вичерпуються можливості врегулювання спірних питань мирними засобами і наростає реальна загроза застосування воєнної сили. Під час кризової ситуації (воєнно-політичної кризи) відбувається посилення політичного, воєнного протиборства сторін, форсоване проведення воєнних приготувань, навмисна демонстрація сили, застосування різного роду політичних і економічних санкцій, застосування інших акцій. Кризова ситуація (воєнно-політична криза) має стадії наростання, загострення та затухання, протікання яких може відбуватися з різною інтенсивністю і залежить від конкретних умов воєнно-політичної обстановки;
ліквідація надзвичайних ситуацій - проведення комплексу заходів, які включають аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи, що проводяться в разі виникнення надзвичайної ситуації техногенного, природного характеру і спрямовані на припинення дії небезпечних факторів, рятування життя та збереження здоров'я людей, а також на локалізацію зони надзвичайної ситуації;
локальна війна - збройна агресія проти України з боку іншої держави з метою, як правило, примушення воєнно-політичного керівництва України до прийняття певних рішень, зміни адміністративно-територіального устрою держави, встановлення прямого або опосередкованого контролю над Україною, наслідки якої для України будуть катастрофічними;
надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру - порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об'єкті на ній або на водному об'єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою небезпечною подією, в тому числі епідемією, епізоотією, епіфітотією, пожежею, яке призвело (може призвести) до неможливості проживання населення на території чи об'єкті, ведення там господарської діяльності чи до загибелі людей та/або значних матеріальних втрат;
обороноздатність держави - здатність держави до захисту в разі збройної агресії або воєнного чи збройного конфлікту;
оснащення підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, озброєнням, військовою та спеціальною технікою - процес, що включає вирішення питань постачання, утримання та експлуатації озброєння, військової та спеціальної техніки у підрозділах Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України;
перспективна модель Збройних Сил України - інтегрована сукупність кількісних і якісних показників (параметрів), які в цілому відображають оперативні можливості, готовність і здатність Збройних Сил України до виконання завдань за призначенням;
регіональна війна - збройна агресія проти України двох і більше держав із метою, як правило, анексії території, зміни конституційного ладу, наслідки чого для України оцінюються як незворотні (втрата Україною суверенітету, територіальної цілісності);
сили безпеки і оборони - Збройні Сили України, інші військові формування, утворені відповідно до законів України, державні правоохоронні органи, сили цивільного захисту, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, на які законами покладено функції із забезпечення національної безпеки і оборони держави;
ситуація за сценарієм - один із варіантів імовірного виникнення і розвитку кризової ситуації, що потребує застосування (залучення) сил та засобів сектору безпеки і оборони України;
спроможності (можливості) сил безпеки та оборони - здатність досягти необхідного результату під час виконання завдань з питань безпеки та (або) оборони у певних умовах відповідно до визначених сценаріїв дій та з використанням наявних ресурсів;
страховий фонд документації України - упорядкований банк документів, зафіксованих на мікрографічній плівці чи інших компактних носіях інформації, які прийняті на державний облік і довгострокове надійне зберігання;
тиск на державу - створення умов або обставин, використання погроз і демонстрації готовності до дій (демонстрація сили) з метою примушення керівництва держави до певних рішень, що відповідають інтересам інших держав (воєнно-політичних сил, союзів, блоків тощо).
2. Основні напрями реалізації державної політики у сферах безпеки і оборони України
Україна проводить виважену зовнішню та внутрішню політику у сферах національної безпеки і оборони. Спрямованість цієї політики на рівноправне співробітництво з провідними безпековими організаціями світу, регіональне і двостороннє співробітництво з іноземними державами, насамперед державами-сусідами, забезпечують мир і стабільність на кордонах України. Такий курс проводитиметься і надалі спільними зусиллями всіх органів державної влади України.
2.1. Нове безпекове середовище
Сучасний світ швидко змінюється. Він стає більш складним і динамічним, з'являються нові можливості для розвитку кожної держави, а також виклики та загрози їх безпеці. Розвиток безпекового середовища у світі та навколо України визначається процесами, пов'язаними з формуванням багатополярної моделі світоустрою, посиленням впливу нових центрів сил, вирішенням неврегульованих конфліктів поблизу державного кордону України, посиленням ролі фінансово-економічних чинників у міжнародних відносинах. Такі тенденції зберігатимуться і у довгостроковій перспективі.
Важливим чинником формування зовнішньополітичних умов, що впливатимуть на рівень безпеки нашої держави, залишатиметься співробітництво з провідними міжнародними та регіональними організаціями, підтримання взаємовигідних партнерських відносин на двосторонньому рівні.
Характерною рисою еволюції сучасного світу є глобалізація, що суттєво впливає на економіки держав, посилює їх взаємозалежність, загострює суперництво за доступ до енергетичних ресурсів.
Сучасні та майбутні конфлікти характеризуються посиленням ролі політичних, економічних, екологічних, інформаційних засобів під час підготовки і в ході воєнного конфлікту, створення коаліційних та багатонаціональних сил, розширення масштабу операцій і перетворення морського, повітряного, космічного та сухопутного простору в єдиний глобальний театр воєнних дій. При цьому спостерігається динаміка до швидкоплинності воєнних дій, які можуть поширюватися на всю територію держави, до нівелювання понять "фронт", "лінія фронту", "тил" тощо. Існує тенденція до "безконтактних" та асиметричних бойових дій, зосередження зусиль на виведенні з ладу "уразливих центрів" потенційного противника, насамперед вищого політичного та військового керівництва, ключових об'єктів, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Бойові дії характеризуються широким застосуванням новітніх засобів розвідки та ураження противника.
Небезпека розповсюдження зброї масового ураження та неконтрольованого поширення ядерних технологій залишається актуальною і може призвести до збільшення кількості держав, які наблизяться до створення або матимуть власну ядерну зброю.
Міжнародний тероризм, піратство, транснаціональна організована злочинність і розповсюдження зброї масового ураження, боротьба за сфери впливу, зміна влади в тих чи інших державах набувають форм, які призводять до зростання міжнародної нестабільності. Розв'язання таких проблем потребує консолідації зусиль усієї світової спільноти.
Інформаційний чинник у реалізації зовнішньої політики провідних держав світу та забезпеченні їх національних інтересів набуває все більшого значення. Цьому сприяє стрімкий розвиток новітніх технологій.
Глобальні кліматичні зміни, зростаючий дефіцит питної води і продукції сільського господарства в окремих регіонах світу, демографічні процеси, загострення міжрелігійних та міжетнічних суперечностей, посилення міграційних процесів, а також природні і техногенні катастрофи суттєво впливають на безпекову ситуацію у світі.
2.2. Прогнозовані виклики та загрози національній безпеці України на довгостроковий період
З огляду на тенденції та умови розвитку воєнно-політичної обстановки у світі вбачається, що збройна агресія, яка може призвести до виникнення локальної або регіональної війни проти України, в середньостроковій перспективі є малоймовірною.
У той же час за певних умов існує ризик виникнення кризових ситуацій, що матиме потенціал до переростання у воєнний конфлікт.
Прогнозованими викликами та загрозами національній безпеці України на довгостроковий період є:
територіальні претензії до України, які висловлюються окремими представниками деяких політичних сил і рухів;
невирішеність проблемних питань, пов'язаних із договірно-правовим оформленням державного кордону України;
інтенсифікація процесів мілітаризації у світі, нарощування угруповань військ та озброєнь, створення нових, розширення і модернізація існуючих військових баз та об'єктів;
порушення балансу сил у світі;
активізація розвідувальної діяльності проти України;
втручання у внутрішні справи України, зокрема, шляхом підтримання радикально налаштованих політичних партій (рухів) та окремих груп населення, надання подвійного громадянства, економічного тиску та інших деструктивних дій щодо України;
посилення інформаційно-психологічного тиску на Україну з метою дестабілізації соціально-політичної, етнічної та релігійної обстановки в державі або в окремих її регіонах і місцях компактного проживання національних меншин;
посилення міжнародного суперництва за доступ до енергетичних ресурсів;
імовірність застосування політичних і економічних санкцій проти України;
неконтрольоване розповсюдження засобів масового ураження і технологій подвійного використання, бажання терористичних організацій заволодіти ними;
збереження ролі воєнної сили як засобу вирішення проблемних питань у воєнно-політичних відносинах;
спрощення окремими державами процедур щодо застосування воєнної сили за межами власної території;
порушення деякими державами міжнародних договорів про нерозповсюдження засобів масового ураження та їх доставки, контроль над озброєнням, обмеження і скорочення озброєнь або вихід із них (припинення участі в них);
збереження політичної нестабільності у світі;
наявність "заморожених" конфліктів, у тому числі поблизу державних кордонів України;
зростання кібернетичних загроз;
загострення сепаратизму, етнічної і релігійної конфронтації у світі;
посилення загроз міжнародного тероризму та екстремізму;
потенційна можливість здійснення терористичних диверсій на ядерних та інших стратегічних об'єктах України;
міжнародне піратство;
поширення наркобізнесу, незаконної торгівлі зброєю і ядерними матеріалами, зростання рівня транснаціональної організованої злочинності, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, незаконна міграція, торгівля людьми;
надмірне антропогенне навантаження на навколишнє природне середовище.
Імовірність виникнення кризових ситуацій підвищують і внутрішні чинники, зокрема:
незавершеність системних реформ у сферах національної безпеки і оборони України;
радикалізація політичних сил і рухів;
неефективність механізмів щодо врегулювання конфліктних ситуацій;
зниження рівня економічного добробуту населення, безробіття;
корупція та злочинність;
недостатній рівень обороноздатності України.
Адекватне реагування на існуючі та потенційні виклики і загрози національній безпеці України потребує проведення комплексу заходів щодо підвищення оборонних можливостей держави.
2.3. Пріоритети зовнішньополітичної діяльності України щодо забезпечення національної безпеки держави
Україна надає перевагу дипломатичним засобам та методам забезпечення захисту суверенітету, безпеки, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів України, реалізації її політичних, торговельно-економічних та інших інтересів. У зв'язку з цим передбачається:
1) на середньостроковий період:
завершення договірно-правового оформлення державного кордону України;
зміцнення позиції України в Організації Об'єднаних Націй та її органах, у тому числі шляхом активної участі в реформуванні Організації Об'єднаних Націй та міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, що проводяться під егідою Організації Об'єднаних Націй;
активізація участі України в заходах щодо посилення ролі Організації з безпеки і співробітництва в Європі в гарантуванні регіональної безпеки;
укладення Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, включаючи положення щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом;
продовження конструктивного партнерства з Організацією Північноатлантичного договору;
сприяння врегулюванню "заморожених" конфліктів, насамперед у регіонах, що межують з Україною;
розроблення та виконання державних цільових програм щодо формування позитивного міжнародного іміджу України;
розвиток військово-технічного співробітництва України з іноземними державами з метою забезпечення сил оборони сучасним озброєнням та військовою технікою, імпорту сучасних технологій оборонного призначення та подвійного використання;
ужиття заходів щодо міжнародної підтримки українського проекту глибоководного суднового ходу р. Дунай - Чорне море;
2) на постійній основі:
створення сприятливих зовнішньополітичних умов щодо посилення міжнародних гарантій безпеки України, її суверенітету, територіальної цілісності;
здійснення заходів зі сприяння забезпеченню стабільності і зменшенню напруженості воєнно-політичної обстановки у світі, піднесенню міжнародного авторитету України, формуванню її позитивного іміджу надійного і передбачуваного партнера;
дальший розвиток та застосування в рамках практичної реалізації політики безпеки і оборони України "оборонної дипломатії" як ефективного інструменту запобігання виникненню та ескалації воєнних конфліктів;
участь у вдосконаленні міжнародно-правових механізмів, спрямованих на недопущення застосування воєнної сили для вирішення проблемних питань воєнно-політичних відносин;
проведення моніторингу та аналізу інформаційного простору для виявлення інформаційно-медійних сценаріїв впливу, що становлять загрозу інформаційній безпеці України;
сприяння формуванню навколо України безпечного міжнародного середовища, зміцненню систем колективної безпеки, розвитку взаємовідносин та співробітництва з іншими державами та міжнародними організаціями;
ужиття заходів щодо запобігання втручанню у внутрішні справи України та відвернення посягань на її державний суверенітет і територіальну цілісність із боку інших держав;
забезпечення участі України у формуванні загальноєвропейської системи колективної безпеки;
захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном;
забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір із метою набуття членства в Європейському Союзі;
розвиток конструктивних і рівноправних відносин України з Російською Федерацією;
розвиток взаємовигідних та добросусідських відносин із суміжними з Україною державами;
розширення активної взаємодії у сфері безпеки зі Сполученими Штатами Америки і Канадою, державами - членами Європейського Союзу, іншими державами Європи та державами - світовими лідерами;
юридично-правове оформлення, у тому числі на двосторонньому рівні, міжнародних гарантій, наданих Україні у зв'язку з її без'ядерним статусом;
участь у заходах із підтримання міжнародного миру та безпеки, запобігання виникненню конфліктів, урегулювання кризових ситуацій та нейтралізації загроз на ранніх стадіях їх виникнення;
запобігання виникненню нових та усунення наявних загроз у сфері енергетичної безпеки держави.
2.4. Державна політика у сферах національної безпеки і оборони України
Стратегічними цілями політики у сферах національної безпеки і оборони України в середньостроковій перспективі є:
створення сприятливих зовнішніх і внутрішніх умов для забезпечення національних інтересів України;
побудова ефективної системи забезпечення національної безпеки та комплексне реформування її складових;
неухильне дотримання Україною політики позаблоковості.
Україна не висуває територіальних претензій до інших держав та не визнає жодних претензій до себе, рішуче захищає суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність своїх державних кордонів. Її державна політика у сферах національної безпеки і оборони України є відкритою, послідовною та передбачає:
забезпечення національних інтересів у сферах національної безпеки і оборони України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з усіма заінтересованими членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права, уникаючи залежності від окремих держав, груп держав чи міжнародних структур;
запобігання виникненню конфліктів поблизу кордонів України;
зміцнення обороноздатності держави, посилення відповідальності органів державної влади всіх рівнів за належну підготовку і гарантування безпеки держави;
застосування Збройних Сил України виключно для стримування та відбиття збройної агресії проти України, будь-яких інших збройних зазіхань на її територіальну цілісність і недоторканність державних кордонів, а також у рамках участі України у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, зокрема щодо боротьби з міжнародним тероризмом, піратством, або в інших випадках, передбачених міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Довгостроковими пріоритетами державної політики у сферах національної безпеки і оборони України є:
захист національних інтересів у сфері оборони, запобігання виникненню конфліктів, зміцнення регіональної стабільності, урегулювання наявних криз, нейтралізація загроз на ранніх стадіях їх виникнення, підтримання міжнародних зусиль, спрямованих на протидію мілітаризації, накопиченню та розповсюдженню озброєнь, намаганням перерозподілу геополітичних впливів, провокуванню конфліктних ситуацій, прагненням легітимізації самопроголошених квазідержавних утворень на територіях окремих держав;
розвиток можливостей держави щодо оперативного реагування на реальні і потенційні загрози, всебічне забезпечення сил оборони, оснащення їх сучасним озброєнням та військовою технікою, відновлення спроможності вітчизняного оборонно-промислового комплексу, зокрема шляхом упровадження новітніх технологій як на основі кооперації з державами-партнерами, так і впровадження власних замкнутих циклів створення військової техніки та озброєнь, продовження формування страхового фонду документації України, проведення ефективної бюджетної політики у сферах національної безпеки і оборони України;
забезпечення реалізації гарантій соціального захисту військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, працівників правоохоронних органів, інших прирівняних до них осіб та членів їх сімей;
удосконалення системи демократичного цивільного контролю над складовими сектору безпеки і оборони України.
Україна, користуючись невід'ємним правом кожної держави на індивідуальну та колективну оборону в разі збройної агресії, не виключає можливості звернення про військову допомогу до інших держав і міжнародних організацій, а також надання їм такої допомоги зі свого боку.
3. Завдання складових сектору безпеки і оборони України
Наявна в Україні система забезпечення національної безпеки в цілому відповідала вимогам, які постали перед державою в перші роки незалежності. Однак характер безпекового середовища, яке сформувалося на початку XXI століття внаслідок розширення спектра викликів і загроз, зміни характеру воєнних конфліктів висувають нові вимоги до системи забезпечення національної безпеки України і потребують її вдосконалення.
Воєнна організація держави в існуючій конфігурації вже не в змозі виконувати в повній мірі завдання у сферах національної безпеки і оборони держави, покладені на неї законодавством України. За таких умов передбачається реорганізувати Воєнну організацію держави в сектор безпеки і оборони України, законодавчо закріпити, чітко визначити механізм його функціонування в мирний час і у кризових ситуаціях. Це дасть змогу більш ефективно та своєчасно здійснювати заходи щодо коригування пріоритетів державної політики у сферах національної безпеки і оборони, оптимально об'єднати військові та невійськові можливості всіх складових системи національної безпеки для запобігання і нейтралізації існуючих та потенційних воєнних загроз, а також підтримувати оборонний потенціал держави на рівні, що гарантує воєнну безпеку України.
3.1. Сектор безпеки і оборони України
Метою діяльності сектору безпеки і оборони України є:
створення ефективної системи забезпечення здійснення заходів щодо формування і реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони України, а також у сфері функціонування оборонно-промислового комплексу та управління ним;
забезпечення розвитку складових сектору безпеки і оборони України на засадах політики національної безпеки та в єдиному комплексі, об'єднання їх єдиною системою стратегічного планування та кризового управління, спрямування діяльності на формування сприятливого середовища безпеки довкола та всередині України, створення дієвого механізму вчасного коригування пріоритетів державної політики безпеки і оборони, інтеграції можливостей усіх складових сектору безпеки і оборони України для врегулювання наявних криз та нейтралізації загроз.
Сектор безпеки і оборони України включає профільні і загальної компетенції органи державної влади (державна складова), які об'єднані єдиними цілями, охоплені єдиною системою стратегічного планування та кризового управління і виконують відповідно до Конституції України завдання щодо захисту національних інтересів у сферах безпеки і оборони від усіх наявних і потенційних зовнішніх та внутрішніх викликів і загроз. Ці органи взаємодіють із недержавними суб'єктами (як складовими інституцій громадянського суспільства), які можуть залучатися до надання послуг у сферах безпеки і оборони, зокрема сприяти просуванню національних інтересів України через вітчизняні та закордонні громадські організації, інформувати громадянське суспільство про безпекову та оборонну політику держави, надавати консультативно-дорадчу допомогу, проводити експертні оцінки тощо.
До профільних органів державної влади належать органи, які безпосередньо залучаються до виконання завдань щодо захисту національних інтересів у безпековій та оборонній сферах, зокрема: Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, Управління державної охорони України, Державна пенітенціарна служба України.
До органів загальної компетенції належать органи, які у межах своїх повноважень беруть або можуть брати участь у виконанні завдань щодо захисту національних інтересів у безпековій та оборонній сферах, зокрема: Міністерство закордонних справ України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Міністерство фінансів України, Міністерство інфраструктури України, Міністерство охорони здоров'я України, Державне агентство резерву України, Державна архівна служба України тощо.
Сили і засоби, які перебувають у розпорядженні профільних органів державної влади, розподіляються на сили оборони та сили безпеки.
До сил оборони належать органи військового управління, Збройні Сили України, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, визначені сили і засоби Служби зовнішньої розвідки України та Головного управління розвідки Міністерства оборони України.
До сил безпеки належать сили та засоби, зокрема, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, органів і підрозділів цивільного захисту, Управління державної охорони України, Державної пенітенціарної служби України, Міністерства внутрішніх справ України, а також сили забезпечення, зокрема Державна спеціальна служба транспорту і Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України.
3.2. Сценарії та ситуації, що потребують планування застосування сил і засобів сектору безпеки і оборони України. Класифікація ймовірних війн та збройних конфліктів, у які може бути втягнена Україна
Спираючись на характеристику викликів та загроз національній безпеці України, визначені пріоритети державної політики з питань національної безпеки і оборони, у ході оборонного огляду проаналізовано широкий спектр імовірних ситуацій, у яких застосовуватимуться (залучатимуться) сили безпеки і оборони, на довгострокову перспективу. Ці ситуації об'єднані сценаріями (додаток № 1).
Сценарії стали базовими для визначення місця, ролі і завдань кожного зі складових сектору безпеки і оборони України в системі забезпечення національної безпеки держави.
Кожний сценарій містить можливі причини (умови) виникнення кризи, сфери зіткнення інтересів (предмет суперечок); цілі, які можуть ставитися протилежною стороною, імовірний розвиток кризи (обстановки), вірогідні масштаби та наслідки; цілі України, що повинні бути досягнуті; функції та завдання складових сектору безпеки і оборони України; загальний порядок застосування військ (сил); розрахунки потреб у силах і засобах для протидії (нейтралізації) загрози (кризової ситуації).
У кожному сценарії визначено повноваження органів державної влади, відповідальних за врегулювання кризових ситуацій, а також тих, що беруть участь у виконанні цього завдання.
Такий розподіл дає можливість спланувати залучення оптимальної кількості сил і засобів складових сектору безпеки і оборони України, водночас забезпечуючи достатню ефективність їх застосування та економію ресурсів держави.
Можливі кризові ситуації, які потребуватимуть безпосереднього застосування складових сектору безпеки і оборони України, за результатами проведеного аналізу для цілей Стратегічного бюлетеня можна поділити залежно від характеру таких ситуацій на:
ситуації техногенного характеру - ситуації, що виникли внаслідок транспортних аварій, катастроф, пожеж, неспровокованих вибухів чи їх загроз, аварій із викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптового руйнування споруд та будівель, аварій на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічних аварій на греблях, дамбах тощо;
ситуації природного характеру - ситуації, що виникли внаслідок небезпечних геологічних, метеорологічних, гідрологічних, морських та прісноводних явищ, деградації грунтів чи надр, природних пожеж, зміни стану повітряного басейну, інфекційних захворювань людей, сільськогосподарських тварин, масового ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміни стану водних ресурсів та біосфери тощо;
ситуації соціального і соціально-політичного характеру - ситуації, пов'язані з протиправними діями терористичного та антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих компонентів ядерних об'єктів і матеріалів, систем зв'язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна); викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, установлення вибухових пристроїв у громадських місцях; викрадення зброї; виявлення застарілих боєприпасів тощо;
ситуації воєнного характеру - ситуації, пов'язані із наслідками застосування засобів масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок руйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів та сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухових, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій.
Залежно від обсягів наслідків надзвичайної ситуації, технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для її ліквідації, надзвичайні ситуації можна поділити на надзвичайні ситуації державного, регіонального, місцевого, об'єктового рівня.
Надзвичайна ситуація державного рівня - ситуація, яка поширилася на територію двох чи більше регіонів України (Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя) і для ліквідації якої необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих регіонів, або в інших випадках, передбачених актами законодавства.
Надзвичайна ситуація регіонального рівня - ситуація, яка поширилася на територію двох чи більше районів (міст обласного значення) Автономної Республіки Крим, областей, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих районів, або ситуація, що призвела до порушення нормальних умов життєдіяльності від 1 тис. до 10 тис. осіб більш як на 3 доби.
Надзвичайна ситуація місцевого рівня - ситуація, яка вийшла за межі територій потенційно небезпечного об'єкта, загрожує довкіллю, сусіднім населеним пунктам, інженерним спорудам, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта, або ситуація, що призвела до порушення нормальних умов життєдіяльності від 100 до 1 тис. осіб більш як на 3 доби.
Надзвичайною ситуацією об'єктового рівня є надзвичайна ситуація, яка не підпадає під названі вище визначення.
Загроза застосування воєнної сили проти України може реалізовуватися шляхом:
втягнення України у воєнний конфлікт між іншими державами;
збройної агресії;
збройного конфлікту на державному кордоні України;
переростання внутрішньої нестабільності у збройний конфлікт усередині держави.
Воєнні конфлікти, в які може бути втягнена Україна:
збройний конфлікт на державному кордоні України та збройний конфлікт усередині держави (воєнний конфлікт низької інтенсивності);
локальна війна (воєнний конфлікт середньої інтенсивності);
регіональна війна (воєнний конфлікт високої інтенсивності).
Ураховуючи тенденції та умови розвитку воєнно-політичної обстановки у світі, Україна вважає, що збройна агресія, в результаті якої може виникнути локальна або регіональна війна проти неї, в середньостроковій перспективі є малоймовірною.
3.3. Необхідні оперативні можливості складових сектору безпеки і оборони України
Відповідно до визначених сценаріїв планування складові сектору безпеки і оборони України повинні розвивати оперативні можливості, що забезпечать:
у середньостроковій перспективі - запобігання та ліквідацію в найкоротший строк збройного конфлікту на державному кордоні України (воєнний конфлікт низької інтенсивності);
у довгостроковій перспективі - запобігання, стримування та локалізацію на ранній стадії виникнення локальної війни (воєнний конфлікт середньої інтенсивності);
на постійній основі:
- ефективну охорону повітряного простору держави та прикриття важливих державних об'єктів, а також можливість посилення охорони під час проведення широкомасштабних міжнародних заходів в Україні;
- охорону виключної (морської) економічної зони України та підводного простору в межах територіального моря України;
- участь України окремо визначеним складом сил оборони та (або) залученим складом сил безпеки з необхідним комплектом елементів оперативного (бойового) та матеріально-технічного забезпечення у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки під егідою уповноважених на це міжнародних організацій;
- участь України визначеними силами безпеки із залученням сил оборони в антитерористичних операціях відповідно до рішень Організації Об'єднаних Націй, Європейського Союзу, інших організацій та до міжнародних зобов'язань України, зокрема, щодо боротьби з піратством, неконтрольованим розповсюдженням засобів масового ураження, торгівлі людьми, наркобізнесу, організованої злочинності тощо;
- ліквідацію силами безпеки із залученням сил оборони наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, катастроф (як на території держави, так і за її межами) в разі звернення до України за відповідною допомогою;
- виконання першочергових завдань щодо сталого функціонування транспорту як у мирний час, так і в умовах воєнного та надзвичайного стану.
У цілому сили оборони разом із силами безпеки повинні бути здатними до ведення високомобільних, швидкоплинних операцій (бойових дій) із рішучими цілями в умовах жорсткої боротьби за панування в повітрі та на морі, масованого застосування високоточної зброї, гострого інформаційного протиборства, широкого застосування асиметричних дій і ефективного протистояння аналогічним діям із боку противника.
3.4. Оперативні можливості складових сектору безпеки і оборони України
Досягнення необхідних оперативних можливостей складовими сектору безпеки і оборони України здійснюватиметься шляхом:
підтримання рівня готовності військ (сил), який забезпечує їх спроможність виконувати завдання за призначенням, адекватно (превентивно) реагувати на весь спектр викликів і загроз за будь-якими сценаріями і ситуаціями їх виникнення та розвитку із залученням оптимальної кількості сил і засобів;
інтеграції можливостей розвідки з метою забезпечення проведення постійного моніторингу воєнно-політичної обстановки у світі та навколо України, прогнозування перспектив її розвитку, своєчасного виявлення та оповіщення воєнно-політичного керівництва держави про небезпеку виникнення кризових ситуацій, що можуть загрожувати національній безпеці України, забезпечення всією необхідною розвідувальною інформацією відповідних органів управління та військ (сил) у ході воєнних дій;
вивчення питання та прийняття рішення щодо створення національної системи геопросторового спостереження і моніторингу з використанням засобів наземного та космічного базування;
створення єдиної системи управління та загальнодержавної системи реагування на кризові ситуації, здатних до безперервного, оперативного і сталого керівництва військами (силами) у складних умовах та в будь-яких регіонах (районах) їх застосування. Ці системи, матеріальну основу яких складають сили і засоби зв'язку, інформатизації та автоматизації управління, повинні бути здатними до визначеного рівня взаємодії з аналогічними системами інших держав;
удосконалення організаційно-штатних структур військ (сил), оптимізації їх чисельності, кількісних параметрів озброєння та військової техніки, запасів матеріально-технічних засобів у мирний час і можливостей їх нарощування в особливий період. В основу структурної побудови має бути покладений модульний принцип формування організаційних структур;
забезпечення багатоваріантності, високої мобільності, маневреності та автономності військ (сил) під час їх застосування, досягнення запланованої ефективності виконання завдань за призначенням у воєнних конфліктах низької та середньої інтенсивності, а також дій у складі багатонаціональних сил;
забезпечення високого ступеня захисту та живучості систем управління, військ (сил) і важливих об'єктів від ударів різноманітних засобів ураження, насамперед високоточної зброї, від диверсій, радіоелектронних перешкод, інформаційного впливу, у тому числі кібернетичних атак;
досягнення рівня польового, повітряного та морського вишколу особового складу сил, які залучаються до бойового чергування, сил спеціальних операцій та сил постійної готовності, а також морально-психологічного стану особового складу, що дає змогу виконувати різнопланові завдання за будь-яких умов;
здатності військ (сил) ефективно стримувати та гарантовано нейтралізовувати (локалізовувати, ліквідовувати) збройний конфлікт на ранній стадії його виникнення, не допускаючи його переростання у масштабну агресію;
переходу до міжгалузевої системи розробки і виробництва (закупівлі) озброєння та військової техніки, що відповідають сучасним вимогам і призначені для застосування в широкому спектрі воєнних конфліктів;
створення необхідних запасів матеріально-технічних засобів, страхового фонду документації в інтересах оборони держави, оптимізації їх обсягів, удосконалення механізму їх накопичення та використання;
узгодження за визначеними напрямами питань функціонування і розвитку систем оперативного, матеріально-технічного, медичного, морально-психологічного забезпечення військ (сил);
удосконалення дислокації Збройних Сил України та розвитку єдиної військової інфраструктури з метою забезпечення раціонального розташування військ (сил) на території України, своєчасного їх розгортання та створення необхідних угруповань на будь-якому напрямі (у будь-якому регіоні);
формування інтегрованої системи освіти та побудови комплексної моделі наукових системних досліджень з проблем безпеки і оборони держави;
упровадження системи забезпечення прийняття стратегічних рішень, що передбачає можливість залучення сторонньої консультативно-дорадчої та інформаційно-аналітичної експертної допомоги в інтересах розв'язання завдань безпеки і оборони.
3.5. Запобігання виникненню воєнних конфліктів
Основними цілями державної політики України щодо запобігання виникненню воєнних конфліктів є:
зниження рівня напруженості воєнно-політичної обстановки і врегулювання суперечностей між сторонами воєнно-політичних відносин;
усунення суперечностей шляхом досягнення комплексної збалансованості інтересів сторін воєнно-політичних відносин;
удосконалення міжнародно-правового механізму, спрямованого на недопущення застосування воєнної сили для вирішення проблемних питань воєнно-політичних відносин;
сприяння паритетному та збалансованому скороченню збройних сил і озброєнь у регіоні та світі;
забезпечення боєздатності Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, на рівні, достатньому для стримування потенційного агресора від застосування воєнної сили проти України.
Розвиваючи складові сектору безпеки і оборони України як вирішальний чинник у запобіганні та стримуванні воєнних конфліктів, Україна вважає, що одним із дієвих механізмів досягнення таких цілей є оборонна дипломатія, яка забезпечує реалізацію державної політики у сферах національної безпеки і оборони України та передбачає:
підвищення ролі та авторитету України, зміцнення її позитивного іміджу на міжнародній арені шляхом активізації інформаційно-роз'яснювальної роботи з питань державної політики у сферах національної безпеки і оборони, участі у міжнародних безпекових організаціях, діяльність яких не суперечить нормам міжнародного права і законодавству України, підтримання воєнно-політичного діалогу для досягнення стабільності, збалансованості інтересів сторін, установлення взаєморозуміння і довіри, активного сприяння розвитку сучасних систем колективної безпеки, активізації регіонального співробітництва, особливо із сусідніми державами, участі у проектах та ініціативах, що підвищують обороноздатність держави та забезпечують регіональну стабільність і безпеку;
юридично-правове оформлення міжнародних гарантій, наданих Україні у зв'язку з її відмовою від ядерної зброї, завершення договірно-правового оформлення державного кордону України, розширення міжнародного співробітництва у проектах із розвитку адміністративно-територіальних одиниць, які прилягають до державного кордону;
дотримання міжнародних зобов'язань у сфері контролю над озброєнням, зміцнення довіри та безпеки в Європі шляхом активної участі у провадженні верифікаційної діяльності і запобігання розповсюдженню засобів масового ураження та засобів їх доставки, вдосконалення міжнародно-правового механізму щодо недопущення застосування воєнної сили для вирішення проблемних питань воєнно-політичних відносин;
розвиток співробітництва зі стратегічними партнерами;
досягнення доктринальної військової сумісності, забезпечення інформаційної безпеки та сприяння вдосконаленню оперативних спроможностей військ (сил);
надання гуманітарної допомоги у порядку, визначеному національним законодавством, та відповідно до норм міжнародного права.
3.5.1. Співробітництво України в рамках міжнародних універсальних і регіональних організацій та зі стратегічними партнерами
Україна дотримується принципу, що кожна держава має право гарантувати національну безпеку шляхом інтеграції в такі безпекові структури, які найповніше відповідають її інтересам та забезпечують як національну, так і регіональну безпеку своїх учасників. Послідовно реалізуючи положення Закону України "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики" , Україна надаватиме пріоритет участі в удосконаленні та розвитку європейської системи колективної безпеки.
Як одна з держав - засновниць Організації Об'єднаних Націй Україна неухильно дотримується цілей та принципів Статуту Організації Об'єднаних Націй , робить суттєвий внесок у її діяльність у сферах підтримання міжнародного миру та безпеки, роззброєння, забезпечення економічного та соціального розвитку, захисту прав людини, зміцнення міжнародного права тощо. Принципи Організації Об'єднаних Націй залишатимуться базовими у формуванні та здійсненні політики безпеки України.
Укладення Угоди про асоціацію з Європейським Союзом та залучення до реалізації Спільної зовнішньої та безпекової політики Європейського Союзу (що включає Спільну політику безпеки і оборони) якнайповніше відповідає політичним та економічним інтересам України, сприяє продовженню процесу демократичних перетворень у державі.
Як член Організації з безпеки і співробітництва в Європі Україна докладатиме зусиль для підвищення ефективності діяльності цієї організації в усіх вимірах, зокрема у комплексному вирішенні питань безпекового характеру.
Беручи участь у діяльності Співдружності Незалежних Держав, Україна розглядає її як міжнародний механізм консультацій та переговорів, покликаний сприяти дальшому розвитку торговельно-економічного співробітництва в межах Співдружності Незалежних Держав на засадах суверенного партнерства, рівноправності та взаємної вигоди.
Україна продовжуватиме конструктивне партнерство з Організацією Північноатлантичного договору з усіх питань, що становлять взаємний інтерес.
З метою забезпечення національних інтересів Україна й надалі докладатиме зусиль для дальшого розвитку Організації за демократію та економічний розвиток - ГУАМ, насамперед з метою реалізації спільних проектів у торговельній та енергетичній сферах.
3.5.2. Участь України у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки
Участь у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки розглядається Україною як важлива складова її зовнішньої політики, що сприяє зміцненню міжнародного авторитету нашої держави, розвитку співробітництва в рамках міжнародних універсальних та регіональних організацій.
Крім того, участь України у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки забезпечує активне залучення її до глобальних політичних процесів. У цьому контексті Україна й надалі залишатиметься надійним контрибутором процесу зміцнення миру та стабільності як у східноєвропейському регіоні, так і у світі.
Участь підрозділів Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, у міжнародних заходах щодо врегулювання кризових ситуацій, боротьби з піратством, протидії глобальним та регіональним викликам і загрозам, терористичній діяльності відповідно до принципів і норм міжнародного права та з урахуванням інтересів України дасть можливість, з одного боку, підвищити їх оперативну спроможність, а з іншого - набути необхідного досвіду взаємодії та належного рівня оперативної сумісності сил і засобів Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, із силами і засобами інших держав.
3.5.3. Досягнення оперативної сумісності сил і засобів Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, із силами і засобами інших держав
Практичне співробітництво України з міжнародними організаціями у сфері безпеки, участь Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, у спільних заходах з підготовки військ до міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки потребують високого рівня сумісності підрозділів сил безпеки і оборони з відповідними підрозділами зі складу багатонаціональних формувань.
Україна продовжуватиме вживати заходів для досягнення необхідного рівня сумісності визначених підрозділів сил оборони шляхом упровадження відповідних критеріїв і стандартів у сфері оборонного планування, забезпечення підготовки визначених органів військового управління, військових підрозділів до спільних дій зі збройними силами держав - членів міжнародних організацій у сфері безпеки.