Кодекс адміністративного судочинства України

Верховна Рада України Кодекс України, Закон, Кодекс від 06.07.2005 №2747-IV
Реквізити

Видавник: Верховна Рада України

Тип Кодекс України, Закон, Кодекс

Дата 06.07.2005

Номер 2747-IV

Статус Діє

Редакції
10.09.2022 внесення змін (закон від 16.08.2022 N 2526-IX /2526-20/) 27.07.2022 внесення змін (закон від 08.07.2022 N 2359-IX /2359-20/) 24.05.2022 внесення змін (закон від 12.05.2022 N 2257-IX /2257-20/) 18.05.2022 внесення змін (закон від 03.05.2022 N 2243-IX /2243-20/) 01.01.2022 внесення змін (закон від 30.11.2021 N 1914-IX /1914-20/) 15.12.2021 внесення змін (закон від 16.11.2021 N 1875-IX /1875-20/) 05.08.2021 внесення змін (закон від 14.07.2021 N 1635-IX /1635-20/) 01.07.2021 внесення змін (закон від 19.06.2020 N 738-IX /738-20/) 26.05.2021 внесення змін (закон від 27.04.2021 N 1416-IX /1416-20/) 11.04.2021 внесення змін (закон від 26.01.2021 N 1135-IX /1135-20/) 15.08.2020 внесення змін (закон від 17.07.2020 N 808-IX /808-20/) 18.07.2020 внесення змін (закон від 16.06.2020 N 693-IX /693-20/) 17.07.2020 внесення змін (закон від 18.06.2020 N 731-IX /731-20/) 03.07.2020 внесення змін (закон від 17.06.2020 N 720-IX /720-20/) 23.05.2020 внесення змін (закон від 13.05.2020 N 590-IX /590-20/) 28.04.2020 внесення змін (закон від 06.12.2019 N 361-IX /361-20/) 02.04.2020 внесення змін (закон від 30.03.2020 N 540-IX /540-20/) 20.03.2020 внесення змін (закон від 04.03.2020 N 524-IX /524-20/) 13.02.2020 внесення змін (закон від 14.01.2020 N 440-IX /440-20/) 08.02.2020 внесення змін (закон від 15.01.2020 N 460-IX /460-20/) 29.12.2019 внесення змін (закон від 19.12.2019 N 394-IX /394-20/) 01.01.2020 внесення змін (закон від 17.10.2019 N 198-IX /198-20/) 29.12.2019 внесення змін (закон від 18.12.2019 N 390-IX /390-20/) 20.10.2019 внесення змін (закон від 03.10.2019 N 155-IX /155-20/) 19.10.2019 внесення змін (закон від 02.10.2019 N 142-IX /142-20/) 25.09.2019 внесення змін (закон від 19.09.2019 N 113-IX /113-20/) 04.11.2018 внесення змін (закон від 02.10.2018 N 2581-VIII /2581-19/) 14.06.2018 внесення змін (закон від 07.06.2018 N 2447-VIII /2447-19/) 05.05.2018 внесення змін (закон від 13.03.2018 N 2325-VIII /2325-19/) 07.01.2018 внесення змін (закон від 07.12.2017 N 2234-VIII /2234-19/) 15.12.2017 нова редакція (закон від 03.10.2017 N 2147-VIII /2147-19/) 03.08.2017 внесення змін (закон від 13.07.2017 N 2136-VIII /2136-19/) 02.08.2017 внесення змін (закон від 01.07.2014 N 1555-VII /1555-18/) 19.07.2017 внесення змін (закон від 23.03.2017 N 1982-VIII /1982-19/) 05.01.2017 внесення змін (закон від 21.12.2016 N 1798-VIII /1798-19/) 01.01.2017 внесення змін (закон від 21.12.2016 N 1797-VIII /1797-19/) 30.11.2016 внесення змін (закон від 03.11.2016 N 1727-VIII /1727-19/) 05.10.2016 внесення змін (закон від 02.06.2016 N 1404-VIII /1404-19/) 18.06.2016 внесення змін (закон від 19.05.2016 N 1379-VIII /1379-19/) 04.06.2016 внесення змін (закон від 12.05.2016 N 1356-VIII /1356-19/) 02.03.2016 внесення змін (закон від 04.02.2016 N 991-VIII /991-19/) 01.01.2016 внесення змін (закон від 26.11.2015 N 835-VIII /835-19/) 28.12.2015 внесення змін (закон від 23.12.2015 N 901-VIII /901-19/) 01.09.2015 внесення змін (закон від 22.05.2015 N 484-VIII /484-19/) 15.07.2015 внесення змін (закон від 14.10.2014 N 1697-VII /1697-18/) 10.07.2015 внесення змін (закон від 18.06.2015 N 541-VIII /541-19/) 26.04.2015 внесення змін (закон від 14.10.2014 N 1700-VII /1700-18/) 08.04.2015 визнання неконституційними окремих положень (решение від 08.04.2015 N 3-рп/2015 /v003p710-15/) 28.03.2015 внесення змін (закон від 12.02.2015 N 192-VIII /192-19/) 06.02.2015 внесення змін (закон від 14.10.2014 N 1702-VII /1702-18/) 17.01.2015 внесення змін (закон від 25.12.2014 N 63-VIII /63-19/) 01.01.2015 внесення змін (закон від 28.12.2014 N 71-VIII /71-19/) 06.11.2014 внесення змін (закон від 15.04.2014 N 1206-VII /1206-18/) 27.04.2014 внесення змін (закон від 15.04.2014 N 1207-VII /1207-18/) 26.04.2014 внесення змін (закон від 09.04.2014 N 1193-VII /1193-18/) 19.04.2014 внесення змін (закон від 27.03.2014 N 1170-VII /1170-18/) 11.04.2014 внесення змін (закон від 08.04.2014 N 1188-VII /1188-18/) 19.03.2014 внесення змін (закон від 14.03.2014 N 887-VII /887-18/) 02.03.2014 внесення змін (закон від 23.02.2014 N 767-VII /767-18/) 02.02.2014 внесення змін (закон від 28.01.2014 N 732-VII /732-18/) 01.02.2014 внесення змін (закон від 21.11.2013 N 709-VII /709-18/) 22.01.2014 внесення змін (закон від 16.01.2014 N 721-VII /721-18/) 11.08.2013 внесення змін (закон від 04.07.2013 N 406-VII /406-18/) 01.07.2013 внесення змін (закон від 20.06.2013 N 353-VII /353-18/) 01.07.2013 внесення змін (закон від 02.10.2012 N 5404-VI /5404-17/) 09.06.2013 внесення змін (закон від 16.05.2013 N 245-VII /245-18/) 18.01.2013 внесення змін (закон від 06.12.2012 N 5518-VI /5518-17/) 18.01.2013 внесення змін (закон від 22.12.2011 N 4212-VI /4212-17/) 01.12.2012 внесення змін (закон від 18.09.2012 N 5288-VI /5288-17/) 29.11.2012 внесення змін (закон від 06.11.2012 N 5477-VI /5477-17/) 18.11.2012 внесення змін (закон від 16.10.2012 N 5459-VI /5459-17/) 19.11.2012 внесення змін (закон від 13.04.2012 N 4652-VI /4652-17/) 15.11.2012 внесення змін (закон від 16.10.2012 N 5453-VI /5453-17/) 04.11.2012 внесення змін (закон від 02.10.2012 N 5411-VI /5411-17/) 04.10.2012 внесення змін (закон від 06.09.2012 N 5207-VI /5207-17/) 21.09.2012 внесення змін (закон від 23.02.2012 N 4452-VI /4452-17/) 29.08.2012 визнання конституційними окремих положень (решение від 29.08.2012 N 16-рп/2012 /v016p710-12/) 15.08.2012 внесення змін (закон від 04.07.2012 N 5041-VI /5041-17/) 15.08.2012 внесення змін (закон від 05.07.2012 N 5076-VI /5076-17/) 10.08.2012 внесення змін (закон від 03.07.2012 N 5029-VI /5029-17/) 17.06.2012 внесення змін (закон від 24.05.2012 N 4847-VI /4847-17/) 08.06.2012 внесення змін (закон від 05.07.2011 N 3568-VI /3568-17/) 01.06.2012 внесення змін (закон від 13.03.2012 N 4496-VI /4496-17/) 25.01.2012 тлумачення (решение від 25.01.2012 N 3-рп/2012 /v003p710-12/) 14.12.2011 тлумачення (решение від 14.12.2011 N 19-рп/2011 /v019p710-11/) 15.01.2012 внесення змін (закон від 20.12.2011 N 4176-VI /4176-17/) 08.12.2011 визнання конституційними окремих положень (решение від 08.12.2011 N 16-рп/2011 /v016p710-11/) 31.12.2011 внесення змін (закон від 17.11.2011 N 4054-VI /4054-17/) 25.12.2011 внесення змін (закон від 22.09.2011 N 3773-VI /3773-17/) 13.12.2011 визнання конституційними окремих положень (решение від 13.12.2011 N 17-рп/2011 /v017p710-11/) 10.12.2011 внесення змін (закон від 17.11.2011 N 4061-VI /4061-17/) 13.11.2011 внесення змін (закон від 20.10.2011 N 3932-VI /3932-17/) 01.11.2011 внесення змін (закон від 08.07.2011 N 3674-VI /3674-17/) 15.10.2011 внесення змін (закон від 22.09.2011 N 3796-VI /3796-17/) 16.09.2011 внесення змін (кодекс украины від 19.05.2011 N 3393-VI /3393-17/) 05.10.2011 внесення змін (закон від 08.09.2011 N 3719-VI /3719-17/) 16.06.2011 визнання конституційними окремих положень (решение від 16.06.2011 N 5-рп/2011 /v005p710-11/) 18.06.2011 внесення змін (закон від 19.05.2011 N 3422-VI /3422-17/) 19.05.2011 внесення змін (закон від 21.04.2011 N 3266-VI /3266-17/) 02.04.2011 внесення змін (закон від 17.03.2011 N 3156-VI /3156-17/) 08.03.2011 внесення змін (закон від 04.11.2010 N 2677-VI /2677-17/) 30.12.2010 внесення змін (закон від 02.12.2010 N 2748-VI /2748-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 02.12.2010 N 2756-VI /2756-17/) 16.03.2010 внесення змін (закон від 16.02.2010 N 1901-VI /1901-17/) 01.04.2010 тлумачення (решение від 01.04.2010 N 10-рп/2010 /v010p710-10/) 09.09.2010 визнання неконституційними окремих положень (решение від 09.09.2010 N 19-рп/2010 /v019p710-10/) 03.08.2010 внесення змін (закон від 07.07.2010 N 2453-VI /2453-17/) 31.07.2010 внесення змін (закон від 10.07.2010 N 2487-VI /2487-17/) 30.07.2010 внесення змін (закон від 01.06.2010 N 2289-VI /2289-17/) 15.05.2010 внесення змін (закон від 13.05.2010 N 2181-VI /2181-17/) 16.03.2010 внесення змін (закон від 11.02.2010 N 1876-VI /1876-17/) 10.03.2010 внесення змін (закон від 18.02.2010 N 1691-VI /1691-17/) 16.02.2010 внесення змін (закон від 21.01.2010 N 1837-VI /1837-17/) 01.01.2010 внесення змін (закон від 05.06.2009 N 1475-VI /1475-17/) 01.01.2010 внесення змін (закон від 23.06.2009 N 1545-VI /1545-17/) 15.12.2009 внесення змін (закон від 17.11.2009 N 1559-VI /1559-17/) 19.10.2009 визнання конституційними окремих положень (решение від 19.10.2009 N 26-рп/2009 /v026p710-09/) 27.11.2009 внесення змін (закон від 04.11.2009 N 1699-VI /1699-17/) 19.10.2009 визнання неконституційними окремих положень (решение від 19.10.2009 N 26-рп/2009 /v026p710-09/) 10.09.2009 внесення змін (закон від 21.08.2009 N 1616-VI /1616-17/) 14.01.2009 внесення змін (закон від 25.12.2008 N 808-VI /808-17/) 22.04.2008 визнання конституційними окремих положень (решение від 22.04.2008 N 8-рп/2008 /v008p710-08/) 11.03.2007 внесення змін (закон від 01.12.2006 N 424-V /424-16/) 11.10.2006 внесення змін (закон від 20.09.2006 N 160-V /160-16/) 15.05.2006 внесення змін (закон від 16.03.2006 N 3550-IV /3550-15/) 06.04.2006 внесення змін (закон від 15.03.2006 N 3538-IV /3538-15/) 08.12.2005 внесення змін (закон від 17.11.2005 N 3099-IV /3099-15/) 01.11.2005 внесення змін (закон від 06.10.2005 N 2953-IV /2953-15/) 23.09.2005 внесення змін (закон від 08.09.2005 N 2875-IV /2875-15/) 06.07.2005 прийняття
Документ підготовлено в системі iplex
4. Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов’язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.
Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб’єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб’єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.
5. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
6. Проведення медіації не впливає на перебіг строку звернення до адміністративного суду.
( Статтю 122 доповнено частиною шостою згідно із Законом № 1875-IX від 16.11.2021 )
Стаття 123. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду
1. У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
2. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
3. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
4. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Глава 7. Судові виклики і повідомлення
Стаття 124. Повістки
1. Судові виклики і повідомлення здійснюються повістками про виклик і повістками-повідомленнями.
2. Повістки про виклик у суд надсилаються учасникам справи, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а повістки-повідомлення - учасникам справи з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов’язковою.
3. Судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється:
1) за наявності в особи офіційної електронної адреси - шляхом надсилання повістки на офіційну електронну адресу;
2) за відсутності в особи офіційної електронної адреси - шляхом надсилання повістки рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур’єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу.
4. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх поштової адреси судовий виклик або судове повідомлення надсилаються:
1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;
2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
У разі відсутності учасників справи за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручено їм належним чином.
5. Якщо фізична особа, яка бере участь у справі, діє через представника і суд не вважає її особисту участь обов’язковою, він може направити повістку лише представнику.
Стаття 125. Зміст повістки
1. У повістці про виклик зазначаються:
1) найменування та адреса адміністративного суду;
2) ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) фізичної особи, яку викликають до суду, або найменування органу, підприємства, установи, організації, представник яких викликається;
3) дата, час і місце судового засідання (підготовчого судового засідання);
4) назва і номер адміністративної справи;
5) в якому процесуальному статусі викликається ця особа (як позивач, відповідач, свідок тощо);
6) у разі необхідності - пропозиція учаснику справи подати всі раніше не подані докази;
7) обов’язок адресата повідомити про наявність поважних причин неможливості прибути до суду;
8) роз’яснення наслідків неприбуття до суду;
9) обов’язок особи, яка одержала повістку у зв’язку з відсутністю адресата, за першої можливості вручити її адресату.
2. У повістці-повідомленні зазначаються:
1) найменування та адреса адміністративного суду;
2) ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) особи або найменування органу, підприємства, установи, організації, яким адресується повістка;
3) дата, час і місце судового засідання або проведення окремої процесуальної дії;
4) назва і номер адміністративної справи;
5) в якому процесуальному статусі має право брати участь ця особа (як позивач, відповідач, свідок тощо) в судовому процесі;
6) обов’язок особи, яка одержала повістку у зв’язку з відсутністю адресата, негайно повідомити про неї адресата.
3. Якщо разом із повісткою надсилаються копії документів, у повістці вказується їх перелік і роз’яснюється право подати заперечення та докази на їх підтвердження.
Стаття 126. Вручення повістки
1. У випадку відсутності у адресата офіційної електронної адреси повістка вручається під розписку. Повістка може бути вручена безпосередньо в суді. Суд може за згодою учасника справи видати йому повістку для вручення іншій особі, яка викликається до суду.
2. Особа, яка вручає повістку, зобов’язана повернути до адміністративного суду розписку адресата про одержання повістки, яка приєднується до справи.
3. Повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за п’ять днів до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді.
Якщо для розгляду окремих категорій справ, заяв або клопотань учасників справи цим Кодексом встановлено строк розгляду менше десяти днів, повістка має бути вручена у строк, достатній для прибуття особи до суду для участі в судовому засіданні.
4. Вважається, що повістку вручено також у разі одержання її під розписку будь-яким повнолітнім членом сім’ї адресата, який проживає разом з ним. Особа, яка одержала повістку, зобов’язана негайно повідомити про неї адресата.
5. У разі тимчасової відсутності адресата особа, яка повинна вручити повістку, відмічає у повістці відомості про те, куди вибув адресат та коли передбачається його повернення за наявності таких даних.
6. Якщо учасник справи перебуває під вартою або відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, обмеження волі, арешту, повістка та інші судові документи вручаються їй під розписку адміністрацією місця утримання особи, яка негайно надсилає розписку цієї особи до суду.
7. Особам, які проживають за межами України, повістки вручаються в порядку, встановленому міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, у разі відсутності таких - у порядку, встановленому статтями 85, 86 цього Кодексу.
8. Вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, або за адресою, яка зазначена її представником, і це підтверджується підписом відповідної службової особи.
9. Вважається, що повістку вручено посадовій чи службовій особі, яка є учасником судового процесу, якщо її доставлено за адресою місця служби цієї особи в порядку, встановленому частиною восьмою цієї статті.
10. Вручення повістки представнику учасника справи вважається також врученням повістки і цій особі.
11. Розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Стаття 127. Час вручення повістки
1. Часом вручення повістки вважається:
1) день вручення судової повістки під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
2. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.
Стаття 128. Наслідки відмови від одержання повістки
1. У разі відмови адресата від одержання повістки особа, яка її доставляє, робить відповідну відмітку на повістці, засвідчує її власним підписом і негайно повертає до адміністративного суду. Особа, яка відмовилася одержати повістку, вважається такою, що її повідомлено про дату, час і місце судового засідання.
Стаття 129. Виклик (повідомлення) шляхом надсилання тексту повістки електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою
1. За письмовою заявою учасника судового процесу, який не має офіційної електронної адреси, текст повістки надсилається йому судом електронною поштою, факсимільним повідомленням, телефонограмою, текстовим повідомленням з використанням мобільного зв’язку на відповідну адресу електронної пошти, номер факсу, телефаксу, телефону, зазначені у відповідній письмовій заяві.
2. Учасник судового процесу повинен за допомогою електронної пошти (факсу, телефону) негайно підтвердити суду про отримання тексту повістки. Текст такого підтвердження роздруковується, а телефонне підтвердження записується відповідним працівником апарату суду, приєднується секретарем судового засідання до справи і вважається належним повідомленням учасника судового процесу про дату, час і місце судового розгляду. В такому випадку повістка вважається врученою учаснику судового процесу з моменту надходження до суду підтвердження про отримання тексту повістки.
3. Якщо протягом дня, наступного за днем надсилання тексту повістки, підтвердження від учасника судового процесу не надійшло, секретар судового засідання складає про це довідку, що приєднується до справи і підтверджує належне повідомлення учасника судового процесу про дату, час і місце судового розгляду. В такому випадку повістка вважається врученою з моменту складання секретарем судового засідання відповідної довідки.
4. Положення частин другої та третьої цієї статті не застосовуються, якщо направлення повістки здійснюється судом з використанням засобів мобільного зв’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. В такому випадку повістка вважається врученою з моменту її доставки учаснику судового процесу.
Стаття 130. Виклик (повідомлення) відповідача, третіх осіб, свідків, місце проживання (перебування) яких невідоме
1. Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання.
2. Порядок публікації оголошень на веб-порталі судової влади України визначається Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
( Частина друга статті 130 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1416-IX від 27.04.2021 )
Стаття 131. Обов’язок повідомити про зміну адреси та причини неприбуття в судове засідання
1. Учасники судового процесу зобов’язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв’язку в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
2. Учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, які не можуть з поважних причин прибути до суду, зобов’язані завчасно повідомити про це суд.
3. Положення частини першої цієї статті застосовуються також у разі зміни адреси електронної пошти, номера факсу, телефаксу, телефону, які учасник судового процесу повідомив суду.
Глава 8. Судові витрати
Стаття 132. Види судових витрат
1. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.
2. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
3. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду;
3) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов’язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Стаття 133. Зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат
1. Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
2. Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Стаття 134. Витрати на професійну правничу допомогу
1. Витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
3. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
4. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
5. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
6. У разі недотримання вимог частини п’ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
7. Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Стаття 135. Витрати сторін та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду
1. Витрати, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.
2. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб’єктом владних повноважень, та її законному представнику сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати.
3. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов’язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Стаття 136. Попередня оплата судових витрат
1. Суд може зобов’язати учасника справи, який заявив клопотання про виклик свідка, призначення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача, забезпечення, витребування або огляд доказів за їх місцезнаходженням, попередньо (авансом) оплатити витрати, пов’язані з відповідною процесуальною дією.
Якщо клопотання заявили декілька учасників справи, необхідну грошову суму авансом в рівних частках сплачують відповідні учасники справи, а у випадках, коли відповідна процесуальна дія здійснюється з ініціативи суду - учасником (учасниками) справи, на якого (яких) суд поклав відповідний обов’язок.
2. У разі несплати у визначений судом строк відповідних сум авансом суд вправі відхилити клопотання про виклик свідка, призначення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача, забезпечення, витребування або огляд доказів за їх місцезнаходженням та ухвалити рішення на підставі інших поданих учасниками справи доказів або скасувати раніше постановлену ухвалу про виклик свідка, призначення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача, забезпечення, витребування або огляд доказів за їх місцезнаходженням.
3. Суд, який розглядає справу по суті, може перерозподілити зазначені у цій статті витрати, оплачені учасником справи попередньо (авансом), відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом.
Стаття 137. Витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз
1. Свідку у зв’язку з викликом до суду відшкодовуються витрати, що пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту та наймом житла, а також виплачується компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять.
2. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати.
3. Спеціаліст, перекладач, експерт отримують винагороду за виконані роботи (надані послуги), пов’язані із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов’язків.
4. У випадках, коли сума витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача, експерта або проведення експертизи повністю не була сплачена учасниками справи попередньо (авансом), суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом.
5. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
6. Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).
7. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.
8. Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Стаття 138. Витрати, пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів, вчиненням інших процесуальних дій, підготовкою справи до розгляду
1. Розмір витрат, пов’язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
2. Особа, яка не є учасником судового процесу, має право вимагати виплати грошової компенсації своїх витрат, пов’язаних із наданням доказу на вимогу суду, вчиненням інших процесуальних дій.
3. У випадках, коли сума витрат особи, яка не є учасником судового процесу, повністю не була сплачена учасниками справи попередньо (авансом), суд стягує ці суми на користь такої особи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом.
4. Граничний розмір компенсації витрат, пов’язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Стаття 139. Розподіл судових витрат
1. При задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
В адміністративних справах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, усі судові витрати, що підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету.
( Частину першу статті 139 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 2325-VIII від 13.03.2018 )
2. При задоволенні позову суб’єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб’єкта владних повноважень, пов’язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
3. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
4. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов’язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов’язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
5. У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
6. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
7. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
8. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
9. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов’язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов’язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
10. У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов’язаних з розглядом справи.
11. Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
Стаття 140. Розподіл витрат у разі відмови позивача від позову
1. У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.
Стаття 141. Судові витрати, пов’язані з примиренням сторін
1. Якщо спір вирішується шляхом примирення і сторони не дійшли згоди щодо розподілу судових витрат, то кожна сторона у справі несе половину судових витрат.
Стаття 142. Повернення судового збору
1. У разі вирішення справи шляхом примирення, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу п’ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
2. У разі вирішення справи шляхом примирення, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) п’ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.
Стаття 143. Рішення щодо судових витрат
1. Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
2. Учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі можуть оскаржити судове рішення щодо судових витрат, якщо це стосується їхніх інтересів.
3. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
4. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п’ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
5. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
6. У випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв’язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат.
Глава 9. Заходи процесуального примусу
Стаття 144. Підстави і порядок застосування заходів процесуального примусу
1. Заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов’язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.
2. Заходи процесуального примусу застосовуються судом, як правило, негайно після вчинення порушення.
3. Про застосування заходів процесуального примусу суд постановляє ухвалу.
Стаття 145. Види заходів процесуального примусу
1. Заходами процесуального примусу є:
1) попередження;
2) видалення із залу судового засідання;
3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;
4) привід;
5) штраф.
2. До однієї особи не може бути застосовано кілька заходів процесуального примусу за одне й те саме порушення.
3. Застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання обов’язків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 146. Попередження і видалення із залу судового засідання
1. До учасників судового процесу та інших осіб, присутніх у судовому засіданні, за порушення порядку під час судового засідання або невиконання ними розпоряджень судді (головуючого судді) застосовується попередження, а в разі повторного вчинення таких дій - видалення із залу судового засідання.
2. У разі повторного вчинення перекладачем, спеціалістом дій, визначених у частині першій цієї статті, суд оголошує перерву і надає час для заміни перекладача, спеціаліста.
Стаття 147. Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом
1. У разі неподання без поважних причин письмових, речових чи електронних доказів, що витребувані судом, або неповідомлення причин їх неподання суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів державним виконавцем для дослідження судом.
2. В ухвалі про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом зазначаються:
1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, в якої знаходиться доказ, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, номери засобів зв’язку, адреса електронної пошти або офіційна електронна адреса, за наявності;
2) назва або опис письмового, речового чи електронного доказу;
3) підстави проведення його тимчасового вилучення;
4) кому доручається вилучення.
3. Ухвала про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.
Стаття 148. Привід
1. До належно викликаних особи, особисту участь якої визнано судом обов’язковою, свідка, які без поважних причин не прибули у судове засідання або не повідомили причини неприбуття, може бути застосовано привід до суду через органи Національної поліції України з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення.
2. Привід до суду не застосовується до малолітніх та неповнолітніх осіб, вагітних жінок, осіб з інвалідністю першої і другої груп, жінок, які доглядають дітей віком до шести років або дітей з інвалідністю, а також осіб, які згідно із цим Кодексом не можуть бути допитані як свідки.
( Частина друга статті 148 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2581-VIII від 02.10.2018 )
3. Про привід суд постановляє ухвалу, в якій зазначає ім’я фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання (перебування), роботи, служби чи навчання, підстави застосування приводу, коли і куди ця особа повинна бути доставлена, кому доручається здійснення приводу.
4. Ухвала про привід до суду передається для виконання до органу Національної поліції України за місцем провадження у справі або за місцем проживання (перебування), роботи, служби чи навчання особи, яку належить привести.
5. Ухвала про привід до суду оголошується учаснику судового процесу, до якого застосовується привід, особою, яка її виконує.
6. У разі неможливості здійснення приводу особа, яка виконує ухвалу про привід до суду, через керівника органу Національної поліції України негайно повертає її суду з письмовим поясненням причин невиконання.
1. Суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках:
1) невиконання процесуальних обов’язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу;
2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству;
3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин суб’єктом владних повноважень;
4) використання під час процедури врегулювання спору за участю судді портативних, аудіотехнічних пристроїв, а також здійснення фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису.
2. Суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках:
1) повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов’язків;
2) неодноразового зловживання процесуальними правами;
3) повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення;
4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів.
3. У випадку невиконання процесуальних обов’язків, зловживання процесуальними правами представником учасника справи суд з урахуванням конкретних обставин справи може стягнути штраф як з учасника справи, так і з його представника.
4. Ухвалу про стягнення штрафу може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду вищої інстанції. Оскарження такої ухвали не перешкоджає розгляду справи. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали про накладення штрафу є остаточною і оскарженню не підлягає.
Ухвала Верховного Суду про стягнення штрафу оскарженню не підлягає.
5. Ухвала про стягнення штрафу є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Стягувачем за таким виконавчим документом є Державна судова адміністрація України.
6. Суд може скасувати постановлену ним ухвалу про стягнення штрафу, якщо особа, щодо якої її постановлено, виправила допущене порушення та (або) надала докази поважності причин невиконання відповідних вимог суду чи своїх процесуальних обов’язків.
Глава 10. Забезпечення позову
Стаття 150. Підстави забезпечення позову
1. Суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
2. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
3. Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.
4. Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб’єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Стаття 151. Види забезпечення позову
1. Позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
( Пункт 3 частини першої статті 151 виключено на підставі Закону № 460-IX від 15.01.2020 )
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
2. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
3. Не допускається забезпечення позову шляхом:
1) зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, та встановлення для них заборони або обов’язку вчиняти певні дії;
( Пункт 1 частини третьої статті 151 із змінами, внесеними згідно із Законом № 460-IX від 15.01.2020 )
2) зупинення рішень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та щодо здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, встановлення заборони або обов’язку вчиняти певні дії, обов’язку утримуватися від вчинення певних дій уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, його посадовим особам при здійсненні тимчасової адміністрації або ліквідації банку, а також іншим особам під час реалізації Фондом гарантування вкладів фізичних осіб майна банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, та банку, що ліквідується відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";
( Пункт 2 частини третьої статті 151 в редакції Закону № 590-IX від 13.05.2020 )
3) зупинення рішень уповноваженого центрального органу з питань цивільної авіації щодо призупинення дії або анулювання сертифікатів, схвалень, допусків;
4) зупинення рішень Національного банку України, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України, його посадових та службових осіб заборони або обов’язку вчиняти певні дії, обов’язку утримуватися від вчинення певних дій;
( Пункт 4 частини третьої статті 151 в редакції Закону № 590-IX від 13.05.2020 )
5) зупинення дії рішення суб’єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов’язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення;
6) зупинення рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, щодо встановлення державних регульованих цін (тарифів) на ринку електричної енергії та природного газу, затвердження методик (порядків) їх встановлення (формування, розрахунку);
( Частину третю статті 151 доповнено пунктом 6 згідно із Законом № 394-IX від 19.12.2019 )
7) зупинення рішення Конкурсної комісії з добору кандидатів на посади членів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановлення заборони Кабінету Міністрів України призначати на посаду члена (членів) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, відповідно до Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг";
( Частину третю статті 151 доповнено пунктом 7 згідно із Законом № 394-IX від 19.12.2019 )
8) зупинення дії індивідуальних актів Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку, а також встановлення для Міністерства фінансів України, його посадових та службових осіб заборони або обов’язку вчиняти певні дії, обов’язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з такого індивідуального акта;
( Частину третю статті 151 доповнено пунктом 8 згідно із Законом № 590-IX від 13.05.2020 )
9) зупинення дії індивідуальних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, а також встановлення для Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, її посадових та службових осіб заборони або обов’язку вчиняти певні дії, обов’язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з такого індивідуального акта;
( Частину третю статті 151 доповнено пунктом 9 згідно із Законом № 590-IX від 13.05.2020 )
10) зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
( Частину третю статті 151 доповнено пунктом 10 згідно із Законом № 2359-IX від 08.07.2022 )
4. Заходи забезпечення позову, які застосовує суд, не можуть зупиняти, унеможливлювати або в інший спосіб порушувати безперервність процесу призначення, підготовки і проведення виборів, всеукраїнського референдуму.
( Частина четверта статті 151 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1135-IX від 26.01.2021 )
5. Зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.
6. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб’єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.
( Статтю 151 доповнено частиною шостою згідно із Законом № 460-IX від 15.01.2020 )
Стаття 152. Зміст і форма заяви про забезпечення позову
1. Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити:
1) найменування суду;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності; або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв’язку, офіційну електронну адресу або адресу електронної пошти;
3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;
4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;
5) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
2. Якщо заява про забезпечення позову подається до відкриття провадження у справі, в такій заяві додатково зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) інших осіб, які можуть отримати статус учасника справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, а також відомі заявнику: реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб), за його наявності, або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв’язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти.
3. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.
4. До заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Стаття 153. Порядок подання заяви про забезпечення позову
1. Заява про забезпечення позову подається:
1) до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;
2) одночасно з пред’явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;
3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
2. У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.
Стаття 154. Порядок розгляду заяви про забезпечення позову
КОДЕКС АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА УКРАЇНИ
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Глава 1. Основні положення
Стаття 1. Призначення Кодексу адміністративного судочинства України
1. Кодекс адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.
Стаття 2. Завдання та основні засади адміністративного судочинства
1. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
3. Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є:
1) верховенство права;
2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

30 днiв передплати безкоштовно!