Про схвалення Концепції Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року

1. Схвалити Концепцію Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року, що додається.

Визначити Міністерство соціальної політики державним замовником Програми.

2. Міністерству соціальної політики разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади у шестимісячний строк після затвердження зазначеної Концепції розробити та подати Кабінетові Міністрів України проект Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року.

Упровадження принципів рівних прав та можливостей жінок і чоловіків є однією з важливих умов сталого соціально-економічного розвитку, позитивних змін у суспільстві, реалізації прав людини та самореалізації особистості, запорукою ефективного розв’язання наявних проблем, а також європейської інтеграції України та виконання міжнародних зобов’язань згідно з основними міжнародними договорами у сфері захисту прав людини, у тому числі Цілей Сталого Розвитку до 2030 року, затверджених Генеральною Асамблеєю ООН.

У 2015 році Україна посіла 67 місце серед 145 країн згідно з Глобальним звітом про стан гендерної рівності у світі за індикаторами "гендерне співвідношення серед депутатів Верховної Ради України та депутатів місцевих органів влади", "співвідношення середнього рівня заробітної плати жінок та середнього рівня заробітної плати чоловіків".

Зокрема, частка жінок у Верховній Раді України VIII скликання становить 12 відсотків, що несуттєво більше порівняно із попередніми скликаннями. За даними місцевих виборів 2015 року, у 22 обласних радах частка жінок становила 15 відсотків, у міських радах - 18,1 відсотка за наявності законодавчої норми не менш як 30 відсотків.

Згідно з інформацією Держстату, за 2015 рік розмір середньомісячної заробітної плати жінок на 25,1 відсотка нижчий, ніж у чоловіків.

Значний розрив між середньомісячною заробітною платою жінок та чоловіків призводить до нерівних можливостей доступу до економічних ресурсів, а також відмінностей у якісних характеристиках зайнятості і соціальному статусі жінок і чоловіків та як наслідок - до зростання рівня бідності населення.

Неврегульований також механізм захисту та надання допомоги постраждалим від дискримінації.

Дискримінація є однією з головних перешкод досягнення гендерної рівності в економічній, політичній та інших сферах. Окремі групи жінок (жінки похилого віку, жінки та дівчата з інвалідністю, особливо у сільській місцевості, ВІЛ-позитивні та/або наркозалежні жінки, а також жінки національних меншин) страждають одночасно від декількох ознак дискримінації.

Відсутність комплексної системи проведення гендерно-правової експертизи, недостатній обсяг статистичних показників за ознакою статі, відсутність гендерного підходу у програмах, документах, стратегіях, планах на всіх рівнях і в усіх структурах гальмує процес упровадження принципу рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Тож основною проблемою є низький рівень впровадження принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в усі сфери життєдіяльності суспільства в умовах нових викликів.

Поєднання політики гендерного інтегрування в усі сфери і напрями суспільного розвитку та поліпшення становища жінок у сферах, де зберігається нерівність, зокрема у забезпеченні рівних прав для жінок і чоловіків, наданих їм Конституцією України, розширенні економічних можливостей жінок у сфері зайнятості та розвитку підприємницького потенціалу, усунення негативних гендерних стереотипів, урахування особливих потреб усіх категорій жінок і чоловіків незалежно від ознак раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак є основою досягнення гендерної рівності та забезпечення сталого розвитку суспільства.

Ця Програма врахує міжнародні інструменти ООН, Ради Європи, Європейського Союзу, ОБСЄ, рекомендації міжнародних моніторингових інституцій у сфері прав людини, а також положення Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, з іншої сторони.

Позитивні зрушення у сфері утвердження гендерної рівності у 2005-2010 роках були послаблені адміністративною реформою, що призвело до зниження ефективності механізму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Новими викликами розвитку зазначеного механізму стала гуманітарна криза, що виникла внаслідок воєнного конфлікту та окупації частини території України, економічної кризи та політики жорсткої економії.

До основних причин гендерної нерівності в українському суспільстві належать:

відсутність гендерної складової у програмах стратегічних реформ;

низький рівень спроможності органів державної влади щодо реалізації принципу рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

недосконалість наявної системи збору інформації за ознакою статевої приналежності, що обмежує можливості розв’язання найбільш актуальних проблем і розривів у реалізації прав та можливостей жінок і чоловіків в усіх сферах життєдіяльності суспільства на рівні державної політики;

відсутність комплексної системи реагування на випадок дискримінації за ознакою статі, запобігання гендерно зумовленому насильству та дискримінації і надання допомоги особам, які від них постраждали;

недосконала практика застосування законодавства у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

збереження стійких стереотипів щодо розподілу ролей жінок і чоловіків у сфері зайнятості, політики, у суспільстві та сім’ї;

часткове виконання рекомендацій та зауважень міжнародних моніторингових місій та міжнародних організацій.

Розв’язання проблем можливе шляхом розроблення та затвердження Програми.

Метою виконання Програми є удосконалення механізму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життя суспільства та впровадження європейських стандартів рівності.

Можливі два варіанти розв’язання проблеми.

Перший варіант полягає у застосуванні традиційного механізму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на основі діючої управлінської вертикалі у співпраці з громадськими об’єднаннями із зосередженням усієї відповідальності виключно на Мінсоцполітики та структурних підрозділах місцевих держадміністрацій, відповідальних за реалізацію державної гендерної політики. Проте в умовах децентралізації, відсутності єдиної структури у відповідних підрозділах місцевих органів виконавчої влади, відповідальних за забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, обмежених бюджетних і людських ресурсів така модель розв’язання проблеми є малоефективною та орієнтованою на процес, а не на результат.

Другим оптимальним варіантом є комплексний підхід до розв’язання проблеми шляхом подолання системних недоліків і посилення взаємодії між державними органами влади всіх рівнів, Верховною Радою України, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, громадськими об’єднаннями за професійною ознакою (зокрема у сфері юстиції, журналістики, освіти, охорони здоров’я та соціальній сфері), профспілками та роботодавцями, засобами масової інформації, громадськими об’єднаннями, міжнародними організаціями та бізнесом. Зазначений варіант є менш витратним у зв’язку з тим, що значну частину змін необхідно реалізувати із застосуванням політичної волі, а не інвестицій. Напрями діяльності, що потребуватимуть витрат, можуть бути більш привабливими для донорів, оскільки їх запровадження призведе до сталих трансформацій.

Проблему недостатнього рівня впровадження принципу рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в усі сфери життєдіяльності суспільства передбачається розв’язати із застосуванням комплексного підходу шляхом:

удосконалення нормативно-правової бази з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в усіх сферах життєдіяльності суспільства;

урахування гендерного компонента у програмах економічного і соціального розвитку з урахуванням актуальних потреб галузей і регіонів;

удосконалення механізму проведення гендерно-правової експертизи;

розширення переліку статистичних показників за ознакою статі з розбивкою за іншими основними ознаками (вік, місце проживання, інвалідність, соціально-економічний статус тощо);

зменшення гендерного дисбалансу у сфері державної служби та управління людськими ресурсами;

розроблення та внесення до програм курсів підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

удосконалення механізму реалізації права на захист від дискримінації за ознакою статі та дискримінації більш як за однією ознакою, однією з яких є ознака статі, розгляду випадків такої дискримінації та вжиття відповідних заходів за результатами їх розгляду;

виконання договірних та інших міжнародних зобов’язань, які взяла на себе Україна, зокрема тих, що стосуються забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, урахування відповідних рекомендацій міжнародних організацій, членом яких є Україна;

залучення до виконання Програми міжнародних організацій та громадських об’єднань, діяльність яких спрямовується на забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у суспільстві.

Програму передбачається виконати протягом 2017-2021 років.

У результаті виконання Програми планується удосконалити механізм забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, що сприятиме створенню підґрунтя для комплексної реалізації положень Закону України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" , міжнародних зобов’язань України та рекомендацій міжнародних моніторингових органів щодо сталого впровадження принципів гендерної рівності.

Очікується досягнення таких результатів:

розширення доступу жінок і чоловіків до товарів і послуг шляхом застосування принципу гендерної рівності в усіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом урахування у нормативно-правових актах гендерного компонента та особливих потреб різних категорій жінок і чоловіків, пов’язаних з такими основними ознаками, як вік, місце проживання, інвалідність, соціально-економічний статус;

зростання частки жінок серед народних депутатів України, депутатів обласних рад та місцевих рад (міст обласного значення);

зменшення розриву в рівні оплати праці жінок і чоловіків;

внесення змін до нормативно-правових актів щодо удосконалення механізму проведення гендерно-правової експертизи;

створення комплексної системи реагування на випадки дискримінації за ознакою статі та дискримінації більш як за однією ознакою і запобігання такій дискримінації;

внесення на постійній основі до програм курсів підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та працівників державних установ питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та забезпечення навчанням не менш як 10 відсотків державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та працівників державних установ;

забезпечення наявності статистичної інформації щодо визначення статі за показниками, що відповідають acquis ЄС;

створення ефективної системи співпраці органів державної влади, міжнародних організацій і громадських об’єднань, діяльність яких спрямована на забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у суспільстві.

Фінансування Програми передбачається проводити за рахунок коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та інших джерел.

Обсяги видатків на виконання Програми визначаються щороку під час розроблення проекту Державного бюджету України на відповідний рік з урахуванням можливостей.