Про доповідь Президента України "Про основні засади економічної та соціальної політики"

Ціною надзвичайно великих соціально-економічних втрат, викликаних соціально-економічною кризою, в нашому суспільстві в цілому склалося розуміння необхідності здійснення радикальних економічних реформ, які б стали основою не лише зупинення у найкоротший термін катастрофічного падіння життєвого рівня основної маси населення, а й його якісного піднесення. Доказом такого розуміння стали підсумки останніх виборів Президента. Переважна більшість виборців виявила свою прибічність не безплідним розмовам про реформи, а їх рішучому та ефективному здійсненню. Саме на це й була спрямована передвиборна програма Президента України, яка дістала підтримку.

Необхідно врахувати й те, що суспільство вже давно практично вичерпало ресурс виживання. Його нині не мають виробничі колективи, більшість з яких знаходиться на межі банкрутства, до краю дійшла майже кожна родина, згасає нагромаджений десятиріччями економічний потенціал держави, її фінансова система, інші життєзабезпечуючі структури. Вичерпав себе і ресурс суспільних очікувань, втрачено віру населення в завтрашній день, в можливість переломити ситуацію на краще.

За цих умов альтернативи курсу на суттєве прискорення економічних реформ не існує. Виснажливий період переходу від адміністративно-командної до розбудованої на ринкових засадах соціально зорієнтованої економіки не може розтягуватися в часі до безкінечності. Або ми до мінімуму зможемо стиснути його перебіг, або залишимося приреченими на подальший занепад та деградацію.

У цьому зв'язку принциповою позицією Президента України є те, що прискорення ринкової трансформації економіки розглядається як єдина умова є основний засіб виходу з кризи та економічної стабілізації. Не попередня стабілізація і лише згодом реформування, як на цьому наполягають окремі політичні сили, а енергійна робота по реформуванню усіх сфер економічного життя, забезпеченню взаємної узгодженості та комплексності цих процесів - такою є концептуальна позиція Президента України з цього принципово важливого питання. Хотілося б, щоб Верховна Рада України її підтримала. Нам слід з усією повнотою зрозуміти, що уповільнення ходу реформ, тупцювання на місці все більше затягує нас в безодню кризи, трясовину соціальної невпорядкованості, політичних протистоянь. Це ставить під загрозу саме існування держави, долю вибору, зробленого народом у серпні 1991 року. Лише упереджені люди та різних кольорів політикани доводять протилежне.

У ситуації, що склалася, ініціативу та всю повноту відповідальності за рішучість і послідовність кроків у комплексній перебудові всіх сфер економічного життя суспільства може взяти на себе лише всенародно обраний Президент України. Лише очолювана Президентом сильна і наділена широкими повноваженнями вертикально збалансована виконавча влада при активному сприянні Верховної Ради, політичних партій та рухів здатна сьогодні своїми енергійними та водночас кваліфікованими діями розгорнути широким фронтом перебіг економічних реформ. Це дасть змогу в найкоротший строк зупинити розпад економіки, консолідувати зусилля на її виживання, утвердження суспільного прогресу.

Нова економічна політика Президента України має одну мету - забезпечити реальний поворот всієї господарської системи до людини. Відновлення паралізованої економіки - це не лише єдина умова зупинення нещадного зубожіння народу, а й виходу на якісно новий рівень задоволення життєвих потреб та інтересів населення. Водночас глибоко осмисленим має бути таке: забезпечення виживання людини, нації в цілому є неодмінною передумовою збереження суверенності держави. Саме на цій основі визначаються пріоритети внутрішньої та зовнішньої політики Президента України: економіка - добробут - державний суверенітет. Україна зможе утвердити себе як дійсно незалежна суверенна держава лише на основі сильної економічної та соціальної політики.

Весь комплекс заходів, що обіймає соціально-економічну політику Президента України, зосереджуватиметься на утвердженні в процесі реформ не просто ринкового, а соціально спрямованого ринкового господарства, яке у кінцевому підсумку підпорядковуватиме всю діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних та духовних потреб людини. Замість згубного принципу "виробництво заради виробництва", на якому засновувалася функціональна модель тоталітарної економіки, нова політика зосереджуватиметься на послідовному утвердженні економічної моделі, розбудованої за принципом "виробництво заради задоволення потреб людини".

Ідея розбудови в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки дістала широку громадську підтримку. Її відстоюють більшість політичних партій та рухів. Вона розглядається як головне завдання структурної перебудови економіки і в програмі Верховної Ради. На традиційне питання: "Яке суспільство ми збираємося будувати?" Президент України з усією визначеністю відповідає: "Наша мета - утвердження в Україні демократичного, соціально відповідального, солідарного суспільства, що грунтуватиметься на історичних традиціях та менталітеті нашого народу, на напрацьованих сучасною цивілізацією загальнолюдських цінностях, суспільства, що поступово позбавлятиметься традиційно класово-формаційних ознак, органічно поєднуватиме в собі працю, талант та капітал суспільства, де кожен громадянин зможе реалізувати повною мірою свої здібності та особистості, суспільства, яке на ділі забезпечуватиме права та свободи кожної особи".

Такою буде основна мета, якій підпорядковуватимуться всі ланки творчого процесу формування нового суспільства, в тому числі й засоби та механізми соціально-економічної політики. Існує глибоке переконання в тому, що в органічному поєднанні з реалізацією національно-державних інтересів України ідея розбудови саме такого суспільства зможе виступати як конструктивна консолідуюча сила, здатна привернути до себе всі верстви населення - виробника та підприємця, інженера та агронома, науковця та діяча культури, молодь та людей похилого віку, атеїста та глибоко віруючу особу. Сподіваємося, що вона знайде всебічну підтримку і в Верховній Раді, політичних партіях, громадськості нашої держави.

Стверджуючи це, Президент України водночас враховує, що існують розбіжності у визначенні тактики, методів та механізмів, за допомогою яких можна реалізувати поставлену мету. У цьому зв'язку новий курс економічної політики базується на положенні про те, що утвердження соціально орієнтованої ринкової економіки не може зводитися лише до розподільчих функцій - проведення державою справедливої соціальної політики доходів. Реалізація соціально орієнтованої моделі ринкової економіки, яка передбачає високий ступінь участі держави у регулюванні доходів та зайнятості, формуванні умов, що забезпечують задоволення цілого ряду найбільш значимих потреб всього населення (освіти, охорони здоров'я, культури), можлива, з одного боку, лише на засадах утвердження ефективної економіки, з іншого, економіки, що має соціально спрямовану структуру виробничої та невиробничої сфер. Йдеться про те, що утвердження в повному обсязі моделі соціально спрямованої ринкової економіки - це тривалий процес, який потребує проходження окремих етапів та визначення відповідних пріоритетів.

Першоосновою відповідної перебудови економіки має стати ефективна антиінфляційна політика і реальна стабілізація на її засадах національної грошової одиниці. Попереднім етапом розвитку доведено, що утвердження ефективної дефляційної політики не може бути забезпечено лише на основі здійснюваних Національним банком монетарних заходів. такі заходи можуть дати лише короткостроковий ефект, який у подальшому неминуче обернеться новим, ще більш високим рівнем грошової дестабілізації.

Політика зміцнення національної грошової одиниці буде здійснюватися з акцентами на забезпечення першочергової фінансової стабілізації. Не грошово-фінансова, а фінансово-грошова стабілізація - такою має бути логіка економічних заходів, що спрямовуватимуться на реалізацію зазначеної мети. Водночас враховуватиметься, що фінансова стабілізація неможлива в межах моделі фінансів країни. Будь-які косметичні зміни в цій сфері не в змозі змінити ситуацію на краще. Вихід із фінансової кризи можливий лише на основі пов'язаного з ціновою лібералізацією глибокого структурного реформування як фінансової системи, так і подальшого реформування банківської системи.

Зрозуміло, що заходи фінансово-грошової стабілізації не є1 самоціллю. Її основна мета - створити реальні стартові передумови структурної перебудови економіки, відновлення інвестиційного процесу, мобілізації через утвердження фінансового ринку та інші фінансові інституції відповідних фінансових ресурсів. У цьому зв'язку тривалість етапу фінансової стабілізації визначається часом, необхідним для отримання відповідного ефекту.

Даний етап буде найжорстокішим з точки зору здійснення заходів соціальної політики. Життєвий рівень на даному етапі ще не матиме необхідних економічних передумов для зростання. Основою соціальної політики буде здійснення адресної допомоги особам, що найбільшою мірою потребують її. Разом з тим суспільство має зрозуміти, що непопулярні заходи фінансово-грошової стабілізації - це по суті єдино можлива основа виведення економіки з кризи і подальшого розв'язання на цій основі всього комплексу проблем поліпшення життя населення.

1. Об'єктивною передумовою фінансової стабілізації є проведення протягом 1995 року глибокої реформи бюджетної системи країни. Основні принципи та механізми цієї реформи мають бути визначені Законом України "Про бюджетну систему України". Проект такого закону до 1 листопада 1994 року буде внесений Кабінетом Міністрів на розгляд Верховної Ради України.

Реформою фінансової системи має бути передбачено:

- реальне розмежування фінансової та кредитної системи країни;

- реальне розмежування фінансів державних підприємств та державного бюджету;

- розробка зведеного балансу фінансових ресурсів держави - доходів і витрат всіх без винятку юридичних і фізичних осіб, через які проходить розподіл і перерозподіл національного доходу;

- здійснення децентралізації державних фінансів, структурного розмежування державного та місцевих бюджетів, за джерелами надходжень та витрат. Має бути встановлено, що на республіканському рівні здійснюються лише ті витрати, які мають загальнодержавне значення. У зв'язку з цим кожна ланка бюджетної системи повинна мати чітко визначену законом доходну базу. Враховуючи різні умови соціально-економічного розвитку окремих регіонів покриття дефіциту місцевих бюджетів має здійснюватися у межах встановлених нормативів за рахунок виділення із загальнодержавного бюджету фінансових ресурсів у вигляді дотацій та субвенцій;

- здійснення заходів по перебудові системи оподаткування у напрямку її подальшої ліберелізації та децентралізації, утворення на її основі механізмів стимулювання виробництва та підприємництва. Скасувати податок на доход та запровадити оподаткування прибутку, знизити ставку прибуткового податку з фізичних осіб. Знизити ставки ПДВ, переглянути порядок його нарахування, щоб уникнути багаторазового стягнення коштів за одну й ту ж величину чистої продукції. Підвищити податки на землю, ввести податок на майно фізичних і юридичних осіб. Запровадити подвійний контроль за сплатою податків - податковими інспекціями і банками. Забезпечити реалізацію принципу рівності оподаткування будь-яких суб'єктів господарювання;

- здійснення ефективних заходів по налагодженню системи достовірного фінансового обліку, державної звітності та своєчасної сплати податків. Ухилення від повної та своєчасної сплати податків визначатиметься як одна з найбільших провин суб'єктів економічної діяльності та окремих громадян перед державою, що передбачатиме не лише жорстку адміністративну, а й кримінальну відповідальність. Водночас ініціюватиметься прийняття Закону України про захист прав юридичних та фізичних осіб, що сплачують податки.

2. З метою підвищення дієвості бюджетної політики, організації здійснення і контролю за виконанням державного бюджету, регулювання відносин між державним та місцевими бюджетами, державним бюджетом і державними позабюджетними фондами в 1995 році має бути завершена робота по створенню в структурі Міністерства фінансів та відповідних регіональних органів єдиної централізованої системи казначейства.

3. Основою фінансової стабілізації має стати здійснення цілісної системи заходів по зменшенню бюджетних видатків та відповідного скорочення дефіциту державного бюджету. В умовах глибокої економічної кризи відсутні реальні можливості бездефіцитного фінансування. З врахуванням цього фінансова політика Президента України спрямовуватиметься на забезпечення поетапного скорочення бюджетного дефіциту. Таке скорочення здійснюватиметься відповідно до таких параметрів: 1995 р. - не вище 8% ВВП, 1996 р. - 6%, 1997 р. - 4%.

Скорочення бюджетних видатків здійснити за рахунок таких заходів:

- запровадження шляхом здійснення цінової ліберелізації поетапного скорочення протягом 1994-1995 років бюджетних витрат та дотацій на виплату різниць у цінах. Субсидії та дотації, що нині надаються виробникам, мають бути спрямовані на надання дотацій споживачам та адресної допомоги найбільш соціально-вразливим верствам населення;

- зменшення витрат на управління за рахунок скорочення державного управлінського апарату, переведення окремих ланок на громадські госпрозрахункові та консалтингові засади.

4. Завершити до кінця поточного року роботу по формуванню ринку обслуговування державного боргу на основі розміщення на ньому державних позик та облігацій, державних короткострокових казначейських зобов'язань. Їх емісія має здійснюватися на найбільш вигідних для населення та юридичних осіб умовах Потрібно розробити ефективний механізм такої емісії, запровадити систему аукціонів по розміщенню цінних паперів для визначення їхньої ринкової ціни з врахуванням темпів інфляції і можливості отримати по них реальний прибуток, надання інвесторам, що вкладають кошти в цінні папери держави, відповідних податкових пільг, зокрема, звільнення власників державних цінних паперів від сплати по них податків. Відповідні заходи, що стимулюватимуть придбання цінних паперів держави комерційними банками, має запровадити і Національний банк. Йдеться про надання кредитів комерційним банкам за все під заставу державних цінних паперів, а також врахування їх обсягів в структурі резервних вимог банків. Слід надати право емісії цінних паперів на цільові програми окремим міністерствам, розширити права в цьому питанні місцевих органів влади. нагальним завданням є швидке вирішення питань, пов'язаних з утвердженням необхідної правової бази, що має регулювати випуск та розміщення цінних паперів держави.

Для здійснення керівництва операціями на відкритому ринку потрібно утворити до початку 1995 року спеціалізовану фінансову установу - Національний комітет відкритого ринку, здійснити інші організаційні заходи.

Заходи по зміцненню фінансово-грошової системи держави можуть дати позитивні результати за умови суттєвого оздоровлення фінансів базової ланки економіки - фінансів підприємств та організацій, ефективного стимулювання ділової активності та підприємництва, продукуючого процесу.

Першоосновою вирішення цього завдання є вжиття дієвих заходів щодо подолання платіжної кризи. З цією метою передбачається:

1. Утворення оперативного штабу по контролю та подоланню платіжної кризи.

2. Утворення реальних умов для вексельного обігу і розвитку на цій основі цивілізованого взаємного комерційного кредитування підприємств та організацій.

Для цього слід вирішити широкий комплекс організаційних питань, пов'язаних з утворенням відповідної правової бази, розвитком застави майна, включаючи основні засоби незалежно від форм власності та приватизовані земельні ділянки, створенням відповідних фінансових інституцій та державного нотаріату.

Нещодавно видано Указ Президента України, який до прийняття відповідного законодавства врегульовує деякі з цих питань.

3. Здійснення радикальних заходів стосовно подальшого удосконалення механізмів платіжних операцій. Слід посилити адміністративну та кримінальну відповідальність посадових осіб за затримання розрахунків, неповернення боргів і в першу чергу банківських кредитів, які найбільшою мірою підривають стабільність економіки. Президент України має намір виступити із законодавчою ініціативою з цих питань. Водночас необхідно запровадити більш жорстоку, порівняно з чинною, систему заходів контролю та санкцій за порушення встановлених норм касових залишків та обігу готівкових коштів.

4. Одним із складових механізмів подолання платіжної кризи має бути зміна існуючого порядку справлення з підприємств податків та зборів - перехід від авансового внесення платежів до бюджету, при якому без відповідного джерела покриття відволікаються залишки обігових коштів суб'єктів господарювання і, відповідно, штучно поглиблюється платіжна криза - до виконання зобов'язань перед бюджетом за кінцевими результатами фінансово-господарської діяльності, тобто при отриманні прибутку, який є основним джерелом сплати податків.

5. Запровадження дійового механізму визначення і здійснення процедури банкрутства, в якому, зокрема, передбачити:

- тотожність правил банкрутства та майнової відповідальності за несплату боргів для всіх суб'єктів господарювання незалежно від форм власності;

- відновлення права комерційних банків оголошувати клієнтів банкрутами;

- пріоритетність вимог банку перед іншими кредиторами в разі реалізації майна підприємства-банкрута;

- дозвіл комерційним банкам в разі непогашення кредитів приймати на свої баланси заставлене майно на період його повної реалізації.

6. Надання фінансової допомоги державним підприємствам, що потрапили незалежно від результатів господарювання в скрутний фінансовий стан, діяльність яких не може бути призупинена, виходячи із загальнодержавних інтересів.

7. Здійснення поступового згортання неперспективних виробництв у поєднанні з соціальним захистом працюючих.

8. Розв'язання всього комплексу проблем, пов'язаних із лібералізацією експорту, здійснення ефективної, стимулюючої експорт податкової та валютної політики, запровадження гнучких механізмів захисту національного ринку.

9. Стимулювання всебічного розвитку торгово-посередницької діяльності, розширення відповідної інфраструктури ринку, проведення її ефективного кредитування, яка має сприяти подоланню платіжної кризи.

10. Важливим фактором подолання платіжної кризи має стати повне погашення і недопущення в майбутньому будь-яких затримок у виплатах заробітної плати. До відповідного законодавчого врегулювання цього питання Президентом України буде видано Указ про відповідальність усіх видів суб'єктів фінансової діяльності, в тому числі державних інституцій за затримку у виплаті заробітної плати. Указом буде передбачено норму, за якої мають в обов'язковому порядку компенсуватися працівникам втрати, викликані затримками у виплаті заробітної плати у зв'язку зі зростанням цін та змінами валютних курсів.

Будуть опрацьовані заходи щодо здійснення поступового переходу до щотижневої виплати заробітної плати, що значно прискорить обіг грошей, зменшить їх інфляційне знецінення, стане суттєвим фактором загальної стабілізації економіки.

11. Буде обмежено розміри державних замовлень реальними фінансовими (бюджетними) ресурсами держави.

12. Уніфікація обмінного курсу, ліберелізація цін та зниження податкових ставок дозволить значною мірою залучити до обслуговування платежів гроші, що знаходяться у позабанківському (тіньовому) обігу.

Поглиблення банківської реформи та всебічне зміцнення на цій основі банківської системи, забезпечення на ділі її ефективної підтримки з боку держави разглядається як одне з пріоритетних завдань економічної політики Президента України. Без кваліфікованого здійснення радикальних заходів у цій сфері економічної діяльності, вирішення всього комплексу завдань ринкової трансформації адміністративної економіки, забезпечення її цивілізованого функціонування неможливо. З огляду на це Президент України ініціюватиме розробку та здійснення комплексної Державної програми реформування та розвитку банківської системи в Україні.

Основна спрямованість подальшого реформування банківської системи пов'язується з утвердженням на ділі функціонально розглянутої дворівневої структури банківських відносин, що передбачає забезпечення Національним банком країни стабілізацію грошового обігу, з одного боку, і здійснення всього комплексу банківських послуг комерційними банками, з іншого. З цією метою потрібно здійснити таку систему заходів:

1. Суттєво прискорити розробку та прийняття комплексу законів про банківську та кредитну діяльність. Йдеться перш за все про закони "Про Національний банк України", "Про акціонерні комерційні банки", "Про спеціалізовані банки", "Про грошову систему", "Про кредитну систему", "Про валютне регулювання" та інші. Без достатньо оперативного затвердження Верховною Радою відповідних законів кваліфіковане вирішення завдань подальшого реформування банківської системи лишатиметься проблематичним.

2. Президент України здійснюватиме політику, спрямовану на всіляке зміцнення авторитету Національного банку України, підвищення його ролі як емісійного центру держави, що несе відповідальність за стабільне функціонування національної грошової одиниці. У цьому зв'язку всіляко підтримуватиметься принцип самостійності НБУ і його виключної підзвітності Верховній Раді. Верховна Рада має ухвалити постанову "Про регламент підзвітності НБУ Верховній Раді".

Ініціюватиметься також утвердження конституційної норми, за якої голова НБУ призначатиметься на 8 років, що сприятиме стабілізації керівництва НБУ.

З метою узгодження напрямків фінансової та грошово-кредитної діяльності ініціюватиметься заснування Міжвідомчої консультативної Ради по банках, до складу якої мають увійти представники НБУ, Верховної Ради, Уряду, асоціації комерційних банків та інших зацікавлених інституцій. Верховна Рада має ухвалити спеціальну постанову про регламент та повноваження міжвідомчої консультативної Ради. Водночас Верховна Рада має ухвалити постанову "Про механізм взаємодії НБУ з Кабінетом Міністрів України", відрегулювавши таким чином і зазначене питання.

3. Відповідно до існуючої світової практики Президент України ініціюватиме утворення автономної від НБУ системи органів по здійсненню реєстрації банківських установ та нагляду за банківською діяльністю. Зазначений захід дозволить, з одного боку, суттєво зміцнити ефективність діяльності НБУ як єдиного емісійного центру, і з іншого - сприятиме суттєвому посиленню державного контролю за діяльністю комерційних банківських та небанківських установ.

4. З метою підвищення надійності депозитних вкладів населення Президент України ініціюватиме заснування до кінця 1994 р. спеціального Фонду страхування депозитів фізичних осіб. Ініціюватиметься прийняття Закону "Про страхування депозитів".

5. Президентом України буде розроблена та здійснена комплексна програма розширення мережі, зміцнення підвищення ролі у ринковій трансформації економіки комерційних банків, скасування їх дискримінаційного оподаткування, прийняття нормативних актів, що мають забезпечити правову основу безпосередньої участі комерційних банків у приватизаційному процесі, санації збиткових підприємств, зрощування капіталів промисловості та банків і утворення на цій основі конкурентоздатного національного фінансового капіталу.

6. Президентом та Урядом України здійснюватимуться заходи по забезпеченню більш широкої диверсифікації та спеціалізації банківської діяльності, створенню протягом 1995-1997 років спеціалізованих банківських установ: Національного Земельного банку, Національної Корпорації по здійсненню кредитування під заставу, спеціалізованих банків по розміщенню довгострокових державних інвестицій, Українського Банку по кредитуванню житлового будівництва, спеціалізованих банківських установ по кредитуванню фермерства, малого бізнесу, студентства, інших банківських та небанківських фінансово-кредитних інституцій.

7. До кінця 1994 р. буде видано Указ Президента України про забезпечення гласності у діяльності банківських установ та банківську статистику.

Здійснювані заходи по стабілізації фінансової та грошової системи мають створити необхідні передумови для проведення комплексної грошової реформи та запровадження в обіг повноцінної національної банкноти - гривні. Економічна практика засвідчує, що реальні можливості оздоровлення економіки, забезпечення її ринкової трансформації на базі українського карбованця себе значною мірою вичерпали. Тривале зволікання із запровадженням в обіг гривні є одним із суттєвих прорахунків економічної політики попередніх років. Проведення грошової реформи розглядається як необхідний засіб загальноекономічної стабілізації. Відповідно до нього Президент України відстоюватиме принципову позицію, згідно з якою грошова реформа не може відкладатися до нескінченності.

Основним напрямком валютної політики буде забезпечення в 1994 р. поступової лібералізації та децентралізації валютного ринку, відновлення роботи валютної біржі та встановлення єдиного ринкового курсу українського карбованця. Основні положення цього процесу відрегульовано відповідним Указом Президента України.

Передбачається, що з часу проведення грошової реформи буде здійснено такі заходи:

- запровадження фіксованого курсу гривні до однієї з іноземних валют;

- заборона обігу на території України іноземної валюти і використання останньої як засобу платежу. З цією метою буде запроваджено обов'язкову конверсію іноземної валюти в гривню при здійсненні платіжних операцій;

- розміщення на внутрішньому та міжнародному ринку під заклад державного майна, що приватизується, цільової довгострокової державної позики по стабілізації гривні та забезпеченні її валютної конвертованості. До стабілізаційного фонду гривні залучатимуться кредити МВФ та інших зарубіжних інвесторів;

- проведення НБУ активної політики, спрямованої на підтримку курсу національної валюти;

- впорядкування системи обліку і постійного контролю за обертанням іноземної валюти.

Створення повноцінної соціальної регульованої ринкової економіки передбачає істотне прискорення інституціональних перетворень - здійснення радикальних змін у відносинах власності, формуванні конкурентного середовища, ринкової інфраструктури та ринкових механізмів саморегулювання економічних процесів. Принциповою позицією нової економічної політики Президента України буде те, що зазначені процеси здійснюватимуться не на основі послаблення, а, навпаки, посилення регулюючого впливу держави на їх всебічний розвиток. Йдеться про втілення однієї з визначальних функцій держави на етапі трансформації адміністративної економіки в ринкову.

Внаслідок фактичного самоусунення держави в попередні роки від цілеспрямованого формування ринкової інфраструктури, а в багатьох випадках і штучного стримування цього процесу ми і отримали так званий "дикий ринок" і відповідно до цього існуючий ступінь тінізації економіки. Дії Президента України спрямовуватимуться на виправлення цього становища. Реалізації принципу - керованого формування за участю держави сучасних ринкових механізмів, утвердження якого дозволить здійснювати адекватний цьому цивілізований демонтаж адміністративних важелів управління - надаватиметься пріоритетне значення.

Базовою основою інституціональних перетворень має стати прискорена цінова лібералізація економіки. Лібералізація поряд із здійсненням інших глибинних перетворень дійсно сприятиме ринковій трансформації економіки. Диспропорції у співвідношенні цих процесів, що виникли в економіці України в попередні роки, є одним із визначальних факторів її нинішньої деформації.

З огляду на це нова економічна політика Президента та Уряду України зосереджуватиметься на забезпеченні структурної збалансованості цих процесів. Прискорена цінова лібералізація має йти нога в ногу з прискореним роздержавленням, приватизацією та демонополізацією. Без останнього цінова лібералізація виллється в чергове деструктивне для економіки адміністративне підвищення цін. Без цінової лібералізації інституціональні зміни в системі власності лишається функціонально нереалізованими і не дадуть очікуваного ефекту.

1. Стратегічним завданням цінової політики є ліквідація цінових деформацій, накопичених в економіці, забезпечення реального зближення національних та світових цін. Єдино можливим шляхом розв'язання цього завдання є поетапна лібералізація цін, поступовий перехід до вільного їх регулювання за ринковими законами попиту і пропозиції.

Досвід попередніх років свідчить про помилковість шокової лібералізації цін. за умов відсутності ринкової інфраструктури і відповідного конкурентного середовища такий метод не дає належного ефекту, негативно впливає на стан виробництва і соціальний клімат в суспільстві. Тому цінова політика здійснюватиметься за принципом регульованої та контрольованої з боку держави поетапної лібералізації. Темпи її конкретно визначатимуться фінансово - економічною та соціальною ситуацією.

2. Державний контроль за ціноутворенням здійснюватиметься перш за все методами непрямого впливу через:

- проведення активної антимонопольної політики і суттєве підвищення в цьому ролі Антимонопольного комітету;

- регулювання грошової та кредитної емісії з метою утримання заданих темпів інфляції;

- проведення політики валютної стабілізації;

- стимулювання засобами фіскальної політики пропозиції на товарних ринках, платних послуг в таких сферах, як охорона здоров'я, освіта, житлове будівництво, скорочення соціальних виплат забезпеченим верствам населення;

- стимулювання особистих нагромаджень та капіталізації доходів населення.

3. В умовах здійснення ринкової трансформації в обмежених масштабах зберігатимуться засоби прямого державного контролю за цінами. Йдеться про застосування засобів антимонопольного регулювання, захист споживачів від диктату монополістів та недобросовісної конкуренції, а також дотування цін на соціально значимі товари та послуги, лібералізація яких здійснюватиметься поетапно. Мається на увазі ціни на вугілля, комунальні послуги, засоби міського транспорту, газ, що використовується у побутових цілях.

4. Цінова політика передбачає стимулювання діяльності різних громадських (недержавних) структур (об'єднань, споживачів, профспілок і інше), що захищають права споживачів, здійснюють контроль за цінами та якістю продукції. необхідно забезпечити відповідне правове поле для діяльності цих надзвичайно важливих ланок ринкової інфраструктури.

5. Економічна політика Президента України спрямовуватиметься на проведення активної і в той же час зваженої антимонопольної політики, створення економічних та організаційних передумов введення в дію функціональних механізмів конструктивної конкуренції. Для забезпечення дієвості антимонопольної політики потрібно значно посилити її правову базу. Необхідно вирішити питання про якнайшвидше прийняття Законів "Про недобросовісну конкуренцію" та "Про рекламу", які б захистили власників приватизаційних сертифікатів, дрібних інвесторів, підприємців, громадян від проявів недобросовісної конкуренції з боку фінансових посередників та інших господарюючих суб'єктів. До розгляду цього питання Верховною Радою буде видано відповідний Указ Президента України.

З урахуванням особливої значимості демонополізації економіки для забезпечення її комплексної ринкової трансформації Президент України ініціюватиме утворення Міжвідомчого комітету з питань демонополізації.

Стрижневим завданням нової економічної політики Президента України буде утвердження ринкової багатоукладної (змішаної) економіки, що базуватиметься на принципах демократизації власності, створення рівноправних умов для всіх її форм - державної, приватної, колективної.

Політика Президента України спрямовуватиметься на здійснення ініціативно швидкої, керованої державою широкомасштабної корпоратизації та приватизації державних підприємств. Це не лише основа роздержавлення та ринкової трансформації адміністративної економіки, а й визначальний засіб забезпечення радикальних перетворень у соціальній структурі суспільства - формування якнайширшого прошарку реальних акціонерів - власників функціонуючого капіталу, зокрема, працюючих власників, а також середнього класу - основи реального поглиблення економічних реформ. Здійснювана у попередні роки політика повзучого роздержавлення та корпоратизації себе повністю вичерпала. Вона сприяє лише нелегалізації цього процесу, і тому не відповідає інтересам національної економіки. В ній зацікавлений лише тіньовий капітал. Така політика є деструктивною.

Основним інструментом успішного розв'язання усього комплексу проблем в справі роздержавлення, корпоратизації та приватизації власності, її демократизації є утвердження в Україні сучасного фондового ринку, що відповідає світовим стандартам. Лише на його основі можна забезпечити найбільш повну та ефективну реалізацію прав власності найширшого кола акціонерів, утвердження єдиних, регульованих державою правил функціонування власності, її достовірну вартісну оцінку. Водночас фондовий ринок може стати головним засобом мобілізації нагромаджень і ефективної структурної перебудови. Досвід останніх десятиріч засвідчує, що державно-адміністративними методами управління розв'язати цю ключову проблему реформування економіки неможливо.

З огляду на це дії Президента України зосереджуватимуться на першочерговому вирішенні таких питань:

1. Створенні спеціального державного органу - Комісії з цінних паперів, який має забезпечити централізоване регулювання відносин на фондовому ринку, здійснювати контроль за взаємодією його учасників, захищати їхні інтереси.

2. Створенні в Україні цілісної системи електронного обігу цінних паперів фондового ринку. У цьому зв'язку потрібно не гаючи часу, прийняти цілий пакет законодавчих актів щодо структурної розбудови та механізмів функціонування фондового ринку. Необхідно законодавчо врегулювати питання захисту прав акціонерів, функціонування Національного депозитарію цінних паперів, а також інші проблеми фондового ринку. До прийняття Верховною Радою відповідних законодавчих актів окремі з цих проблем буде урегульовано Указами Президента України.

3. Особлива увага приділятиметься підготовці кадрів з питань функціонування ринку цінних паперів. У його розв'язанні використовуватиметься фінансових організацій.

В Україні створено необхідні передумови суттєвого прискорення темпів корпоратизації та приватизації державних підприємств. Йдеться про те, щоб протягом наступного 1995 року повністю завершити малу приватизацію, а також перетворити біля 8 тисяч середніх та крупних державний підприємств у відкриті акціонерні товариства.

Першочергова увага Президента України зосереджуватиметься на вирішенні таких питань:

1. Забезпечення рівня стартових можливостей громадян та балансу інтересів усіх верств населення в процесі приватизації - як трудових колективів і адміністрацій, зайнятих на об'єктах, що приватизуються, так і громадян, зайнятих у бюджетній сфері, науці, освіті, культурі та мистецтві, військовослужбовців, інвалідів та людей, що перебувають на пенсії.

2. Введення з початку 1995 року в готівковий обіг приватизаційних майнових сертифікатів, що забезпечить суттєве спрощення та активізацію участі громадян у приватизаційному процесі.

3. Підвищення ролі комерційного конкурсу і аукціону в запровадженні переважно ринкових методів оцінки майна, що приватизується.

4. Захист інтересів великих і середніх підприємств від руйнування їх в процесі приватизації як цілісних технологічних комплексів. Водночас при вирішенні цього питання потрібно вжити заходів щодо демонополізації найбільших підприємств. Демонополізація має стати не лише невід'ємною частиною приватизації, а й її передумовою. Не можна допустити механічну заміну державних монополій на приватні. Останні не менш деструктивні.

5. Розв'язання широкого комплексу питань соціального захисту працюючих на об'єктах, що приватизуються.

6. Забезпечення правових гарантій власникам приватизаційного об'єкту відносно володіння, розпорядження і користування земельною ділянкою.

7. Залучення до приватизаційного процесу інституціональних інвесторів - інвестиційних фондів та компаній, трастових компаній, холдингів тощо. Мають бути зняті існуючі обмеження, що стосуються участі в приватизаційному процесі комерційних банків, широкого залучення іноземних інвесторів.

8. Використання коштів від приватизації головним чином на технічне та технологічне оновлення виробництва. З цією метою необхідне створення спеціального позабюджетного фонду кредитування технічного прогресу, фінансові ресурси якого формуватимуться за рахунок частки відрахувань від приватизаційних коштів.

9. Президент України ініціюватиме підготовку та прийняття відповідних правових актів Верховною Радою, що регулюватимуть постприватизаційну підтримку підприємств з боку держави, зняття будь-яких обмежень на вторинний обіг акцій приватизованих підприємств та забезпечення найскорішого формування відповідального власника. Для цього відстоюватиметься створення приватизованих середніх та великих підприємств переважно у формі відкритих акціонерних товариств.

Постійною турботою Президента України стане вжиття дійових заходів стосовно ефективної реалізації державою її права власника на підприємствах державного сектора економіки, обсяги якого будуть звужуватися.

передбачається розробити та провести комплексну реформу управління державними підприємствами, що матиме за мету запровадження диференційованої системи управління їх діяльністю. З урахуванням галузевих особливостей та специфіки виконання макроекономічних функцій мається на увазі запровадити:

а) режим прямого державного управління обмеженою кількістю спеціально визначених підприємств державного сектора. До числа таких підприємств можуть увійти підприємства електроенергетики, виробництва ядерних матеріалів, спеціальної військової техніки та зброї, підприємства Міністерства внутрішніх справ, окремі галузі транспорту, пошта, спеціальний зв'язок, каналізаційне господарство, водо- і газопостачання, деякі інші підприємства. В залежності від специфіки цим підприємствам будуть встановлюватися обов'язкові державні замовлення, обсяги фонду заробітної плати та пропорції розподілу прибутків, інші показники господарської діяльності;

б) управління рештою підприємств здійснюватиметься на основі використання державою ринкових важелів регулювання. Йдеться про підприємства, що функціонуватимуть на принципах комерційної діяльності і яким буде надано повну господарську самостійність в питаннях формування портфеля замовлень, договірних відносин, здійснення зовнішньоекономічних операцій, емісії власних платіжних зобов'язань, визначення форм і систем оплати праці, розподілу та використання прибутків та інше. Держава сприятиме всебічній ринковій адаптації таких підприємств і створенню необхідних передумов для їх роздержавлення, корпоратизації та приватизації.

1. Політика Президента України спрямовуватиметься на забезпечення прискореного формування приватного сектора, утворення такої критичної маси, при якій він зможе відігравати відчутну роль в економіці, виступати реальним конкурентом державних підприємств. Все робитиметься для того, щоб, спираючись на менталітет, природну кмітливість та підприємливість українського народу, відродити в усіх сферах економіки всі різноманітність форм приватної власності. Реалізуючи всіма доступними засобами таку політику, Президент України виходитиме з того, що у всебічному розвитку приватного сектора, малого та середнього бізнесу кровно зацікавлені широкі верстви населення, бо це - нові товари і послуги, капіталовкладення, робочі місця. В порядку законодавчої ініціативи Президентом України буде внесено до Верховної Ради законопроект про правовий захист та недоторканість приватної власності.

Першочерговими завданнями державної політики, спрямованої на всебічний розвиток підприємництва, малого та середнього бізнесу є вирішення таких завдань:

а) утворення необхідної правової бази, яка б забезпечувала вільний розвиток зазначених сфер економіки. Йдеться про:

- офіційне проголошення та конституційне закріплення свободи підприємництва;

- встановлення меж правового регулювання приватного підприємництва (держава не може не регулювати приватну підприємницьку діяльність, але дуже важливо чітко визначити межі її втручання з метою обмеження підприємництва);

- недопущення прийняття органами державної влади та управління актів, які б встановлювали привілейоване становище державних органів та підприємств відносно приватного підприємництва;

- підвищення ролі неурядових структур (спілки, асамблеї, асоціації, фонди та інші) в координації діяльності недержавних підприємств і організацій, їх цілеспрямованості на виконання найважливіших державних програм. Треба створити механізми, які б передбачали активну участь неурядових структур у вирішенні питань державної підтримки підприємництва;

- боротьба з корупцією, організованою злочинністю, рекетом та відповідне створення безпечних умов для розвитку підприємницької діяльності;

б) удосконалення діючої системи державної підтримки підприємництва.

З цією метою найближчим часом буде видано Указ Президента України "Про державну політику підтримки підприємництва", який передбачає:

- визначення пріоритетних напрямків підприємницької діяльності, що стимулюватимуться засобами фіскальної політики;

- спрямування частки коштів від приватизації державного майна на підтримку та розвиток підприємництва, підготовку та перепідготовку відповідних кадрів;

- щорічне резервування за суб'єктами підприємництва частки державних контрактів на конкурсних засадах;

- сприяння залученню відповідних іноземних інвестицій та іноземної допомоги зазначеному сектору економіки.

2. Президент України надаватиме всебічну підтримку процесу становлення та зміцнення національного капіталу, підвищенню його міжнародної конкурентоздатності та ролі у стабілізації економіки, її структурній перебудові, у розв'язанні широкого комплексу соціальних питань. При формуванні такого підходу враховуватимуться дві обставини - по-перше, легітимність функціонування капіталу, і, по-друге інвестування в національну економіку.

Водночас Президент України використовуватиме всю силу свого впливу на подолання тіньових процесів в економіці і нелегального відтоку національного капіталу за кордон. Без вирішення цього питання утвердження в економіці сприятливого середовища для всебічного розвитку підприємництва, цивілізованих ринкових відносин завжди лишатиметься проблематичним. Шлях до активної співпраці представників підприємницьких структур з виконавчою владою лежить, передусім, через розв'язання цієї проблеми.

3. Нагальним завданням регулювання економічних процесів стане утвердження ефективного механізму взаємодії державного та приватного секторів економіки, виробничого, банківського та торгового капіталів. Дійове поєднання сили держави з силою капіталу розглядається Президентом України як ефективний засіб подолання галузевої структури управління, вирішення питань інвестування, взаєморозрахунків та інших важливих завдань економічної та соціальної політики.

У цьому зв'язку паралельно із роздержавленням та приватизацією буде здійснюватися цілеспрямований процес організаційної перебудови економіки - утворення на основі комбінації різних форм власності: в тому числі за участю іноземного капіталу та з обов'язковим дотриманням антимонопольних вимог. Не безладне розпорошення функціонуючого капіталу, а його ефективна централізація та диверсифікація, використання в цьому світового досвіду - таким є нині єдино можливий шлях не лише збереження, а й примноження економічного потенціалу держави, забезпечення його керованості та конкурентоздатності. Цей шлях буде неухильно відстоюватися Президентом України.

Особлива увага Президента буде надаватися такому дійовому важелю структурної перебудови економіки України, здійснення взаєморозрахунків, залучення інвестицій, як створення фінансово-промислових груп, що об'єднають інтереси підприємців, які пов'язані між собою єдиним технологічним циклом. До їхнього складу можуть увійти діючі та спеціально утворені банківські установи. Вони мають формуватися на пріоритетних напрямках науково-технічного прогресу для виконання довгострокових великих державних, регіональних та міждержавних цільових програм, спрямованих на збалансування економіки, розширення експорту конкурентоздатної продукції високого ступеня переробки, підвищення мобільності виробництва, збереження та покращення накопиченого науково-технічного та технологічного потенціалів, залучення іноземних інвестицій. Промислово-фінансові групи зможуть сприяти відновленню старих та формуванню нових господарських зв'язків з підприємствами інших держав СНД. Президент України всіляко сприятиме становленню та розвитку зазначеної форми організації економічних зв'язків. Найближчим часом буде підписано Указ Президента України, відповідно до якого буде створена Координаційна експертно-аналітична комісія з питань функціонування ФПГ, яка поряд з іншим буде оперативно розглядати пропозиції створення ФПГ, провадити відповідну експертизу таких проектів та вести єдиний державний реєстр фінансово-промислових груп.

Інституціональна політика Президента України зосереджуватиметься на утвердженні в Україні комплексного за своїм змістом національного ринку, який би органічно поєднував у собі фондовий ринок та ринок капіталу, кредитний та валютний ринок, ринок робочої сили та ринок товарів. Лише такий ринок зможе забезпечити надійну економічну основу цілісності нашої держави. Водночас формування національного ринку передбачає поглиблену спеціалізацію, утворення найбільш сприятливих умов максимальної реалізації особливостей кожного регіону.

У зв'язку з цим Президент України ініціюватиме розробку та поетапне здійснення цього принципової ваги питання довгострокової державної програми. Передбачається, що вже в першому півріччі 1995 року основні принципи цієї програми буде внесено на розгляд Верховної Ради.

Утвердження функціонально розвинутого та структурно розчленованого національного ринку не виключає, а навпаки, передбачає здійснення радикальних заходів стосовно ліберелізації зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі валютних відносин, утвердження принципів відкритої економіки, розвитку вільних економічних зон, поступової інтеграції України в світовий економічний простір. Активна розбудова необхідних інституціональних структур зовнішньоекономічної діяльності розглядатиметься Президентом України як один із важливих факторів стимулювання ефективного експорту, активного залучення в Україну іноземних інвестицій, необхідного захисту національного ринку.

Президент України здійснюватиме заходи по структурній перебудові діючої системи управління економікою. В цьому зв'язку враховуватиметься, що галузевий принцип управління економікою себе значною мірою вичерпав. Нині галузеві міністерства фактично перетворилися в гальма здійснення економічних реформ. Вони значною мірою втратили управлінські функції й не впливають реально на стан справ. Все це визначає необхідність, з одного боку, структурної перебудови діючої системи економічного управління, приведення її у відповідність з реаліями економічних перетворень, з іншого - перенесення значної частини функцій управління як економікою, так і особливо соціальною сферою в регіони.

Ці питання потребують виваженого підходу й відповідного законодавчого врегулювання. Має бути опрацьована і вже в нинішньому році схвалена Верховною Радою Державна програма розвитку регіонального управління економікою та місцевого самоврядування. Прийняття такої Програми є одним із ключових завдань удосконалення системи державного управління економікою країни. Президент України стимулюватиме вирішення цього питання. Політика Президента України з даного питання спрямовуватиметься на забезпечення суттєвого підвищення як функціональних повноважень, так і відповідальності обласних виконавчих структур в управлінні економікою регіонів.

Особливе місце в економічній політиці Президента України займе система послідовних адміністративних та економічних заходів, спрямованих на подолання в економіці криміногенного середовища, яке досягло загрозливих масштабів. Розграбування національного богатства України, його "втеча" за кордон, мафія, рекет, хабарництво та інші прояви злочинності нині є чи не однією з найголовніших перешкод на шляху активного реформування економічних процесів, фінансово-грошової стабілізації, розвитку малого та середнього бізнесу, утворення конкурентного середовища, притоку іноземного капіталу та інше. Все це підриває значимість реформ у суспільній свідомості, викликає справедливе обурення громадськості. Очевидним у зв'язку з цим є те, що без докорінної зміни становища, яке склалося, прискорений розвиток економічних реформ буде неможливим.

Основними напрямками діяльності Президента України по зміцненню правопорядку у сфері економічної діяльності будуть:

- розробка та здійснення Державної програми запобігання та усунення злочинності в сфері економіки;

- розробка та внесення на розгляд Верховної Ради законопроектів, що передбачатимуть приведення норм цивільного, адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального законодавства, судочинства та судоустрою у відповідність з новими соціальними та економічними умовами;

- подальше реформування органів юстиції, внутрішніх справ, державного, фінансового контролю, митної та податкової служб, зміцнення їх взаємодії з судовою системою, органами прокуратури та національної безпеки;

- здійснення жорсткого контролю за ходом виконання всіма міністерствами, державними комітетами і відомствами законодавчих та нормативних актів, що регулюють економічну діяльність господарських суб'єктів та фізичних осіб.

Президентом України приділятиметься особлива увага викоріненню в усіх сферах суспільного життя, перш за все в роботі державного апарату, бюрократизму, чиновництва та корупції, економічної злочинності, саботажу реформаторських управлінських рішень, низької виконавчої дисципліни та правового нігілізму.

Ключовим моментом загальної стратегії економічних реформ є досягнення прогресивних структурних перетворень народно-господарського комплексу держави. Це найскладніше завдання економічної політики, без реалізації якого не має можливостей подолання деградаційних процесів.

1. Реалізація програми структурних перетворень потребує проведення активної цілеспрямованої роботи по формуванню та накопиченню інвестиційного потенціалу економіки країни. Його основою мають стати:

- нагромадження заощаджень населення шляхом внесення відповідних змін в політику доходів. У перспективі зазначені заощадження мають перетворитися в головне джерело нагромаджень;

- інвестиційна активність вимагає відновлення ставлення до амортизації як реноваційного ресурсу і фінансового джерела капіталовкладень. В Україні через прорахунки у політиці економічного відтворення частка амортизації впала до 3,4% ВВП проти нормальних раніше 10-12%. Повернення до раціональних пропорцій дозволить суттєво уповільнити процес старіння фондів, забезпечити попит на нове устаткування і відкрити перспективу вітчизняному машинобудуванню. У зв'язку з цим розробка та здійснення політики активної, а в перспективі й прискореної амортизації стане одним з пріоритетних напрямків нагромаджень та відтворення на цій основі виробничого потенціалу країни;

- стимулювання методами фіскальної політики інвестиційних нагромаджень за рахунок капіталізації прибутків всіх видів суб'єктів господарської діяльності;

- цілеспрямоване використання коштів від приватизації державного майна. Неприпустимою є існуюча практика, за якої зазначені кошти використовуються з метою поповнення фонду споживання та покриття бюджетного дефіциту;

- забезпечення стабільності правової бази та системи податків;

- включення в кредитну систему інституціональних інвесторів - ресурсів пенсійних, профспілкових, страхових, поштових, зайнятості населення, чорнобильського та інших фондів. Президент України ініціюватиме прийняття відповідного законодавства, яке б визначило правове поле реалізації цього винятково значимого завдання;

- забезпечення більш ефективного використання інвестиційного потенціалу комерційних банків. Для цього НБУ слід переглянути рівень обмежень стосовно вкладень банків у статутний фонд підприємств.